|
|
Скачати 1.77 Mb.
|
|
Основні компоненти операційних систем. базовий (ядро ОС) – керує файловою системою, забезпечує доступ до неї й обмін файлами між периферійними пристроями; командний процесор – розшифровує та виконує команди користувача, що надходять, насамперед, через клавіатуру; драйвери периферійних пристроїв – програмно забезпечують узгодженість роботи цих пристроїв із процесором; додаткові сервісні програми (Утиліти) – роблять зручним і багатостороннім процес спілкування користувача з комп’ютером. Організація файлової системи Файл – це поіменована область диска. У файлах можуть зберігатися тексти програм, документи, а також програми, готові для виконання та інші дані. Файлова система –це набір погоджень (правил), що визначають організацію даних на носіях інформації.Для того, щоб ОС та інші програми могли звертатися до файлів, вони повинні мати свої ідентифікатори. Ідентифікатор складається з двох частин: імені та типу файла. Імена файлів в ОС ПЕОМ (крім ОС Windows) містять до 8-ми літер, цифр і знаків “мінус” та “підкреслення” , а тип – до трьох літер, цифр і деяких інших символів. Тип визначає користувач або програма, яка породжує файл. Ім’я відокремлюється від типу крапкою. Тип файла називають також розширенням імені. Імена файлів реєструються на дисках в каталогах. Каталоги також називаються директоріями, в ОС Windows – папками. Каталог – це спеціальне місце на диску, в якому зберігаються імена файлів, відомості про розмір файлів, властивості файлів тощо. Класифікація операційних систем Операційні системи можуть бути класифікованими по базовій технології (Юнікс-подібні чи схожі на Windows), типу лицензії (комерційна чи вільна), чи розвивається в даний час (застарілі DOS чи NextStep або сучасні Linux і Windows), для робочих станцій (DOS, Apple), або для серверів (AIX), ОС реального часу і вбудовані ОС (VxWorks,QNX), PDA, чи спеціалізовані (керування виробництвом, навчання тощо). Багатозадачна ОС, вирішуючи проблеми розподілу ресурсів і конкуренції, повністю реалізує мультипрограмний режим відповідно до вимог роздягнула "Основні поняття, концепції ОС". -ОС одного користувача і ОС багатьох користувачів; -однозадачні ОС і багатозадачні ОС. Однозадачні системи (вони, як правило, для одного користувача) допускають тільки послідовне виконання завдань: у кожний момент часу виконується тільки одне завдання. Зрозуміло, що ефективність використання ресурсів комп"ютера при цьому є невисокою. Однозадачний режим був характерний для перших ЕОМ. При роботі в цьому режимі центральний процесор змушений був простоювати, очікуючи, наприклад, закінчення виведення на зовнішній друкувальний ' пристрій або введення додаткових даних. Практично всі сучасні ОС підтримують багатозадачний режим, при якому можливе паралельне виконання завдань і розподіл ресурсів комп'ютера між завданнями. Однозадачною ОС є розглянута тут система МS-DOS. До сучасних багато-задачних систем належать усі ОС класу Windows 95 і вище. Типовим прикладом ОС багатьох користувачів є система UNIX, що встановлюється на комп'ютерах у великих офісах, банках, страхових компаніях тощо. 14. Системи опрацювання текстів. Текстові редактори. Для роботи з текстовою інформацією дуже ефективними є спеціальніпрограми — системи підготовки текстів, так звані текстові процесори або текстові редактори. На відміну від друкарської машинки, текстові процесори дають змогу за більш короткий час і більш якісно підготувати будь-який документ. На сьогодні існують сотні різноманітних текстових процесорів і їх кількість продовжує зростати. До загальних функцій, що можуть бути реалізовані текстовими процесорами, можна віднести такі: 1. Введення тексту в комп'ютер. 2. Редагування тексту (заміна, вставка, видалення та ін.). 3. Пошук необхідної інформації у тексті. 4. Форматування тексту (встановлення лівої межі тексту, вирівнювання правого краю, встановлення позиції відступу першого рядка абзацу та ін.). 5. Перенесення і копіювання фрагментів тексту. 6. Виділення частин тексту певним шрифтом. 7. Розбиття тексту на сторінки з певною кількістю рядків та інтервалів між рядками. 8. Робота з декількома документами одночасно. 9. Друкування тексту з заданою щільністю, якістю та ін. 10. Збереження тексту на магнітних дисках. Текстові процесори можуть класифікуватися за багатьма ознаками. За кількістю алфавітів, що використовують одночасно, розрізняють одно-та багатоалфавітні системи. Одноалфавітні системи допускають одночасну роботу з текстом тільки однією мовою (наприклад, українською, російською та ін.). Найчастіше їх використовують в операційних системах та їх оболонках. У багатоалфавітних системах робота може одночасно вестись різними мовами. Підкреслимо, однак, що робота з ієрогліфічними текстами (китайським, японським), а також з текстами деякими іншими мовами (наприклад, арабською, яка допускає введення символів справа наліво) досить важка. За формою представлення тексту системи поділяють на лінійні та нелінійні. В лінійних системах додається тільки "чистий" текст, тобто текст, що зображується символами використовуваних алфавітів і синтаксичними знаками. Такі системи не допускають індексів, показників степеня, математичних формул тощо.Лінійні процесори особливо інтенсивно використовують у діловодстві, журналістиці і в деяких інших сферах. У нелінійних системах крім алфавіту, синтаксичних знаків і символів псевдографіки використовують ще широкий набір спеціальних знаків, а саме: знаки інтеграла, кореня квадратного, символи для побудови малюнків тощо. Нелінійні системи допускають запис "багатоповерхових" математичних виразів, індексів, складних малюнків та ін. Ці системи використовують в основному для роботи а науковим текстом. За способом використання системи можна розділити на автономні та мережнї. Автономні системи використовує кожний користувач окремо для розв'язування своїх специфічних задач. Текстова інформація в таких системах є індивідуальною. Мережні системи використовують підприємства, установи, контори, фірми. Текстова інформація може передаватися по локальній мережі, тобто вона доступна багатьом користувачам. Право внесення змін у той чи інший документ може здійснюватися за спеціальними паролями, присвоєними користувачам. За призначенням системи підготовки текстів доцільно розділити на системи загального та спеціального призначення. Системи загального призначення орієнтовані на широке коло користувачів. Вони прості у роботі і не потребують спеціальних знань. Ці системи часто використовують у повсякденній діяльності службовців установ, вчителів, аспірантів та ін. У більшості випадків системи загального призначення це автономні системи з лінійною формою подання тексту. До систем спеціального призначення перш за все треба віднести системи, орієнтовані на роботу з науковим текстом, а також видавничі системи. Робота з такими системами потребує спеціальної підготовки. Вони мають великий набір символів різних алфавітів, шрифтів і спеціальних знаків, що дозволяють зображувати різноманітну інформацію. Деякі з цих систем здійснюють перевірку і коригування орфографічних помилок шляхом зіставлення кожного слова тексту із словником. В разі виявлення розходження неправильно написані слова можуть змінюватися. Окремі системи мають словники, що містять більше ніж 100 тис. слів. Останнім часом з'явився новий напрямок розвитку текстових процесорів, пов'язаний з обробкою структурних текстів (гіпертекстів). У гіпертексті будь-який його фрагмент може мати більш глибоке і детальне описання на наступних рівнях. Іншими словами, предмет чи явище розкриваються "вшир і вглиб", а користувач може легко "блукати" по різних його гілках і розгалуженнях. Текстовий процесор – це програма, що дозволяє вводити, редагувати і форматувати текст, всатвляти малюнки і таблиці, перевіряти правопис, складати зміст, виконувати перенос слів та багато інших складних операцій. Популярними текстовими процесорами є Лексикон, WordPerfect, а також додаток Word, який входить до комплекту програм MSOffice. Проміжною між текстовими редакторами і процесорами є програма WordPad, яка постачається разом з OCWindows 95/98/ME/XP. Текстові процесори підтримують такі основні функції редагування: вставка фрагменту тексту; видалення фрагменту тексту; переміщення фрагменту тексту; копіювання фрагменту тексту; пошук і контекстну заміну. Виділення фрагменту документу є важливим принципом роботи систем підготовки текстів. Для того, щоб зробити якусь дію над уже існуючою частиною документу (видалити, скопіювати в буфер, змінити тип або розмір шрифту, вид вирівнювання, величину відступів, тощо), її спочатку треба виділити, а вже потім з виділеним фрагментом можна здійснювати будь-які операції. Додавання одного або декількох символів здійснюється в режимі вставки. Для цього курсор розташовують в тому місці документу, куди вводитиметься додатковий фрагмент тексту і здійснюють ввід. Індикація режимів вставки або заміни відображається в рядку статусу службової області вікна. Якщо включений режим заміни, то введені символи заміщують раніше введений текст. В процесі вводу або видалення текст автоматично переміщається в межах абзацу зі збереженням заданого типу вирівнювання. Текстові процесори дозволяють видаляти будь-які фрагменти тексту. Для цього фрагмент тексту, призначений для видалення, потрібно виділити. Видалення можна зробити двома способами: просто видалити виділений фрагмент (як правило, клавішею ); “вирізати“ виділений фрагмент, який при цьому поміщається у спеціальний буфер для тимчасового зберігання, звідки його можна вставляти в інше місце документа або в інші документи (якщо текстовий процесор підтримує багатовіконний режим одночасної роботи з декількома документами). Вмістиме тимчасового буфера залишається незмінним до поміщення в нього нового фрагмента. Копіювання фрагменту тексту здійснюється за подібною схемою: фрагмент тексту повинен бути скопійований в буфер; при цьому сам фрагмент залишається в документі; курсор поміщається в позицію, починаючи з якої повинен бути вставлений фрагмент тексту; вмістиме буфера вставляється в текст. Перенесення фрагменту тексту здійснюється за подібною схемою, з тою різницею, що ділянка тексту повинна бути не скопійована а “вирізана“ в буфер. Форматування тексту. Сучасні засоби підготовки текстових документів використовують два типи оформлення структурних елементів тексту. Це безпосереднє оформлення, і оформлення за допомогою стилю. Розрізняють форматування символів та форматування абзаців. Символи - окремі букви, цифри, знаки пунктуації і спеціальні знаки - є мінімальними фрагментами тексту, що можуть форматуватися. Форматування символів означає встановлення для виділеного фрагменту таких параметрів, як шрифт, розмір шрифту, напівжирне і курсивне виділення, перекреслення, скритий текст, колір тексту і фону, верхній і нижній індекси, верхній і нижній регістр, підкреслення, інтервали між символами, анімаційні та деякі інші ефекти. Під форматуванням абзацу розуміють виконання таких операцій:
Щоб здійснити пряме форматування фрагменту тексту, потрібно, потрібно виділити фрагмент тексту, який потрібно відформатувати, та виконати команду текстового процесора, яка встановлює відповідний параметр форматування для виділеного фрагменту. Під стилем розуміють спеціальний інструмент для оформлення фрагментів створюваного документу. Форматування за допомогою стилю полягає у призначенні абзацам або символам спеціальних стилів. Таке форматування робить простішою підготовку документів, дозволяє зекономити час і уніфікувати оформлення документу. Щоб відформатувати фрагмент тексту за допомогою стилю, потрібно відмітити фрагмент тексту і вказати ім’я раніше створеного або стандартного стилю. Головна перевага застосування стилю перед безпосереднім форматуванням в тому, користувач має можливість змінити стандартні параметри форматування вбудованих стилів, а також створювати свої власні стилі. Ще одною перевагою є можливість стандартно оформлювати документи, використовуючи раніше розроблені стилі. Після задання стилю для якогось типу абзацу достатньо застосувати цей стиль до будь-якого фрагменту тексту, і цей текст буде оформлений у відповідності до заданих параметрів форматування. Друк документу. Сучасні текстові процесори дозволяють отримувати роздрук документу у вигляді, максимально наближеному до підготовленого на екрані комп’ютера. Розрізняють підготовку тексту документу до друку і друк документу. До операцій по підготовці документу до друку відносять розбиття документу на сторінки, нумерацію сторінок, оформлення колонтитулів, попередній перегляд документу в спеціальному режимі, який дозволяє користувачу переглянути, як виглядатиме роздрукований документ, не роздруковуючи його. Сам процес друкування документу залежить від можливостей друкуючого пристрою і сервісних можливостей операційної системи по обслуговуванню друку. Сучасні текстові процесори забезпечують різноманітні додаткові можливості при роздруку документу, наприклад друк декількох копій, друк сторінок в зворотньому порядку, друк тільки окремих даних на готовому бланку документа, друк фрагменту документу або діапазону сторінок, налаштування на різні моделі прінтерів. 15. Комп’ютерна графіка. Системи опрацювання графічної інформації. Робота в графічному редакторі. Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т.д.) за допомогою комп'ютера. Розрізняють два способи створення предметних зображень — растровий і векторний і, відповідно, два види комп'ютерної графіки — растрову і векторну. Растрова графіка. У растровій графіці зображення складається з різнокольорових крапок (пікселів), які в сукупності і формують малюнок. Растрове зображення нагадує аркуш паперу у клітинку, на якому кожна клітинка зафарбована яким-небудь кольором. У житті часто зустрічаються зображення, зібрані з окремих едементів: вітраж складається із декількох шматків скла, вишивка — з окремих стібків. Кожний растровий малюнок має певне число крапок по горизонталі і вертикалі. Ці два числа характеризують розмір малюнка. Розмір малюнка в пікселях записують у вигляді: число пікселів по горизонталі X, число пікселів (число рядів пікселів) по вертикалі. Наприклад, для системи Windows типові розміри екрана дисплея в пікселях 640x480, 1024x768, 1240x1024. Очевидно, що чим більше число пікселів міститься по горизонталі і вертикалі за одних і тих самих геометричних розмірів малюнка, тим вища якість відтворення малюнка. Крім розмірів, малюнок характеризується також кольором кожного пікселя. Таким чином, для створення або збереження растрового малюнка необхідно вказати його розміри і колір кожного пікселя. Піксель сам собою не має розміру. Інформація про те, що малюнок має розмір 640x480, нічого не говорить про його істинні розміри. Малюнок набирає геометричних розмірів тільки в разі виведення його на екран дисплея або принтер. Так, якщо малюнок має розміри 640x480 пікселів, а роздільна здатність дисплея — 40 пікселів на сантиметр, то геометричні розміри малюнка на даному дисплеї — 16х12 см. Растрова графіка дозволяє одержати високу якість зображення, тому що ефективно представляє реальні образи. Недолік растрової графіки — великі розміри файлів, що зберігають растровий малюнок, їх важко масштабувати. Векторна графіка. У векторному способі кодування геометричні фігури, криві і прямі лінії, що становлять малюнок зберігаються в пам’яті комп’ютера у вигляді математичних формул і геометричних абстракцій таких як круг, квадрат, еліпс і подібних фігур. Напр, щоб закодувати круг не треба розбивати його на окремі пікселі, а слід запам’ятати його радіус, координати центру і колір. Для прямокутника достатньо знати розмір сторін, місце де він знаходиться і колір зафарбування. Будь-яке зображення у векторному форматі складається з безлічі частин, які можна редагувати незалежно один від одного. Ці частини називаються об’єктами (примітивами). Для кожного об’єкту його розміри, кривизна і місце положення зберігаються у вигляді числових коефіцієнтів. Завдяки цьому з’являється можливість масштабувати зображення за допомогою простих матем операцій, зокрема простим множенням параметрів граф елемент на коеф масштабування. При цьому якість зображення залишається без змін. Перевагою векторної графіки є те, що файли, які зберігають векторний малюнок, за розміром в 10-1000 разів менші, ніж аналогічні графічні растрові файли. Недоліком векторної графіки є "неприродність" малюнка. Природа уникає прямих ліній, і не всякий малюнок можна скласти з кіл і прямих ліній без втрати якості. Через це векторну графіку в основному використовують для побудови креслень, стилізованих малюнків і значків. Фрактальна графіка, як і векторна, заснована на математичних обчисленнях. Однак, базовим елементом є математична формула, ніяких об'єктів у пам'яті комп'ютера не зберігається і зображення будується виключно по рівняннях. Фрактальна графіка міститься у пакетах для наукової візуалізації для побудови, як найпростіших структур так і складних ілюстрацій, що імітують природні процеси та тривимірні об'єкти. Формування кольору малюнка. Відомо, що змішуючи в різних пропорціях три основні кольори: червоний, зелений і синій, можна одержати будь-який колір. Так, суміш цих кольорів у рівних пропорціях утворює білий колір, суміш червоного і зеленого — жовтий і т.д. Це відбувається через здатність людського ока змішувати кольори один з одним і бачити тільки один колір — усереднений. Таку систему формування кольорів називають системою RGB (абревіатура, утворена початковими буквами англійських слів red—червоний, green—зелений та blue — синій). Таким чином, для задання будь-якого кольору слід вказати пропорції (інтенсивності) трьох кольорів: червоного, зеленого і синього. Загальна кількість кольорів залежить від кількості градацій інтенсивностей кожного з основних кольорів. Так, якщо кожен з основних кольорів має чотири градації інтенсивності, то загальна кількість можливих кольорів становитиме 4x4x4=64. У сучасних комп'ютерах для кодування інтенсивності кожного з основних кольорів виділяється один байт, що дає 256 градацій інтенсивності, а кількість можливих кольорів досягає 256x256x256=16,7 млн. Чорний колір утв коли інтенсивіність всіх трьох кольорів=0, а білий, коли інтенсивність максимальна. На ефекті віднімання кольорів побудована інша модель представлення кольру – СМУК (cyon – голубий, magenta – пурпурний, yellow – жовтий, black – чорний). При змішуванні максимальних значень трьох перших кольорів отримуємо чорний, а при повній відсутності фарб – білий. Друкарське устаткування працює виключно з цією моделлю і сучасні принтери теж використовують фарбники 4-х кольорів. Наступна модель заснована на сприйнятті кольору людиною. Всі кольори в ній описуються трьома числами. Одне число задає колір, інше насиченість кольору, а третє яскравість. Є декілька варіантів такої моделі. Найчастіше зустрічається модель HSB. Формати графічних файлів. Розмір графічного файла залежить від формату, обраного для збереження зображення. Існує декілька категорій форматів графічних файлів. Растрові формати. Це формати, які використовуються для збереженні: растрових зображень. Вони найбільш придатні для запису графічних данії, які отримані від пристроїв введення. Найпоширеніші растрові формати ВМР, PCX, TIFF, GIF, JPEG. Векторні формати. Ці формати корисні для збереження лінійних елемента (прямих, кривих), різних геометр фігур, тексту, і матем описами графічних об'єктів відбувається візуалізаїм зображень. Прикладами найбільш поширених векторних форматів CDR (формат файлів векторного редактора Corel Draw), DXF(файли пакетів інженерної графіки AutoCAD). Метафайлові формати. Відмінність цього формату від попередніх поляні тому, що він може зберігати як растрові, так і векторні дані. Метафайли звичайно використовуються для перенесення зображень між різними додатками і комп'ютерними платформами (ІВМ РС і Macintoch). Популярними метафайловими форматами є WPG, CGM. Графічні редактори. Графічний редактор - це прикладна програма, призначена для створення й обробки графічних зображень на комп'ютері. Програма графічного редактора дозволяє створені нею зображення записувати у файл, а також посилати зображення на пристрій виведення. Для роботі: з растровими (точковими) зображеннями існують растрові редактори, а для роботи з векторними зображеннями - векторні редактори. До найбільш відомих програм растрової графіки належать Adobe Photoshop, Corel PhotoPaint. Ці додатки дозволяють виконувати складну обробку зображень на професійному рівні. Існують і простіші редактори – MS Paint. Найбільш популярні такі пакети векторної графіки, як CorelDraw, Adobe Illustrator, Xara.У середовищі Windows таким редактором є Paint. Аналогічний редактор Paint Brush використовується в операційній системі MS DOS та в середовищі Windows 3.xx. |
|
70. Вступ. Інформація та інформаційні процеси (3 год.) ХХ ст. Поняття інформації. Інформація і повідомлення. Інформація та інформаційні процеси. Носії інформації, форми і способи подання... |
Календарно-тематичні плани календарно-тематичні плани ХХ ст. Поняття інформації. Інформація і повідомлення. Інформація та інформаційні процеси. Носії інформації, форми і способи подання... |
|
Пояснювальна записка Дані. Різновиди обсягу даних. Поняття про інформаційну надлишковість повідомлень. Способи подання і кодування повідомлень, двійкове... |
35. Вступ. Інформація та інформаційні процеси (2 год.) Носії інформації, форми і способи подання інформації. Види інформації. Інформація і шум та їх взаємоперетворення. Властивості інформації.... |
|
Календарно-тематичні плани календарно-тематичні плани Носії інформації, форми і способи подання інформації. Види інформації. Інформація і шум та їх взаємоперетворення. Властивості інформації.... |
16. Методики навчання понять «інформація» ті «інформаційні процеси» З'ясування питань про оцінювання і вимірювання інформації, про шум та взаємоперетворення інформації і шуму |
|
Тема : Інформація. Повідомлення. Види та властивості інформації Мета: Ознайомити учнів з місцем та значенням розділу „Вступ. Інформація та інформатика.” |
Складові змісту спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність ... |
|
2. Інформаційні процеси Поняття про інформаційні процеси. Носії повідомлень. Форми та засоби передавання повідомлень. Опрацювання повідомлень. Кодування... |
Розглянуто на засіданні циклової Затверджую Визначення інформації і інформатики. Властивості інформації. Одиниці вимірювання інформації |