Архівознавство Навчальний посібник


НазваАрхівознавство Навчальний посібник
Сторінка6/10
Дата10.12.2013
Розмір1.27 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Ще одним специфічним профільним архівом є Центральний державний науково-технічний архів України (ЦДНТА), що знаходиться в Харкові, на вулиці Університетській, 4.

Він створений на базі Центрального науково-технічного архіву УРСР, що існував у Харкові з 1969 р. до 1992 р. Зараз в архіві налічується 11 фондів, 1015 справ і 507204 од. зб. науково-технічної документації періоду 1891–1991 рр., 847 комплексів та 968 проектів науково-технічної документації.


Архів зберігає документацію об'єктів капітального будівництва і промислових| виробів, технологічних процесів, наукових| розробок організацій та підприємств провідних галузей| народного господарства| України. Серед них – проекти гідроелектростанцій Дніпровського каскаду, теплових електростанцій,|| "Запоріжсталі" та інших металургійних заводів, хімічних комбінатів, Київського метрополітену, шахт Донеччині, забудови| Хрещатика в м. Київ тощо. Значна частина| комплексів документів містить конструкторсько-технологічну документацію. В архіві зберігаються й шість фондів особового| походження|, у тому числі фонд видатного архітектора академіка О. М. Бекетова, інженера У. П. Тихомірова, народного архітектора України А. І. Заварова та інших.| Джерелами комплектування| цього архіву вважаються науково-технічні архіви 340 установ|. На сьогодні прийнято| на зберігання документи від 203 організацій.

Останнім у низці центральних державних архівів України є Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛ). Його було засновано на базі Центрального державного| архіву-музею літератури і мистецтва| УРСР| 1992 р., він розташований у Києві на вулиці Володимирській, 22а. Зараз колекція цього архіву складається з 1361 фонду, 265884 од. зб. паперових та 18775 од. зб. фотодокументів періоду 1713–2002 рр.

У|в,біля| ЦДАМЛ| України зосереджено| фонди| державних| установ|, творчих| спілок і громадських| організацій, що працювали в галузі культури з ХІХ ст. до сьогодення|. Проте основну (937 з 1361) й найбільш цікаву для дослідників і відвідувачів частину архіву становлять фонди особового походження, серед яких рукописи, спогади|, щоденники|, особисті документи, епістолярна спадщина таких видатних діячів, як Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, І. О. Алчевський, М. М. Аркас, Ю. М. Маковський, І. С. Нечуй-Левицький,  С. В. Тобілевич, П.Г. Тичина, П. Багряний, М.П. Бажан, Остап Вишня, О.П. Довженко, О. Гончар і багато інших. Документи цих фондів висвітлюють не лише приватне й творче життя фондоутворювачів, але й найрізноманітніші події культурної історії України XIX–XX ст.
5.4. Місцеві державні й комунальні архіви
У систему Держкомархіву разом з|поряд з,поряд із| центральними державними входять місцеві державні архіви, які створюються в порядку|ладі|, передбаченому законодавством, для збереження документів Національного архівного фонду|фундації|, що мають місцеве значення, а також для здійснення управління архівною справою|річчю| та діловодством на відповідній території. До місцевих належать перш за все дві категорії державних архівів – обласні державні архіви та архівні підрозділи районних державних адміністрацій.

Обласних архівів в Україні 24, тобто кожна область має свій власний державний архів, що виконує в її межах керуючі функції в галузі архівної справи. До обласних за статусом і характером діяльності належать також Архів Автономної республіки Крим і архіви міст Київ і Севастополь. Ці архіви підпорядковані обласним державним, міським державним у Києві й Севастополі та республіканській державній (у Криму) адміністраціям і є|з'являються,являються| їхніми структурними підрозділами. Крім того, вони підпорядковані Держкомархіву України.

Основними завданнями державного обласного архіву є:

  1. реалізація державної політики у галузі архівної справи|речі| й діловодства;

  2. здійснення управління архівною справою|річчю| та діловодством на території області (міста, республіки);

  3. координація діяльності органів державної влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності в питаннях архівної справи|речі| й діловодства;

  4. внесення до Національного архівного фонду архівних документів, які мають місцеве значення, проведення їх державної реєстрації, обліку, а також|урахування| постійне зберігання цих документів;

  5. використання відомостей, що|в,біл містяться в цих документах|утримуються|;

  6. проведення науково-методичної роботи в галузі архівознавства, документознавства й археографії.

У цілому|загалом| на обласний архів покладається законом (положенням|становищем| від 31.10.2002) 29 завдань|задавання|, які охоплюють усі сфери архівної справи|речі|, включаючи оцінку документів, їх придбання|надбання|, експертизу, судові розгляди, засекречування і т.д. Фактично|цебто| все те, що здійснюють центральні архіви й Держкомархів для документів загальнодержавного| значення, обласні архіви здійснюють для документів місцевого значення. Проте на відміну від центральних державних архівів усі обласні архіви є загальними та такими, що постійно комплектуються, тобто систематично приймають документацію обласного значення будь-якої тематики та на будь-яких носіях. Тому характер їхньої роботи є в деяких рисах універсальнішим, ніж характер роботи центральних архівів. У межах області обласні архіви контролюють усю архівну галузь, |річ|і державні архіви нижчого рангу мають віддавати обласним архівам документи| НАФ| обласного значення, тобто в межах області в українській архівній системі існує чітка ієрархія.

Обласним архівом керує директор, якого призначає обласна державна адміністрація за узгодженням з Держкомархівом. В обласних архівах зазвичай є всі відділи, що й у центральних архівів, а також колегія управлінців, своя власна експертно-перевірочна комісія.

Державні обласні архіви зберігають величезну кількість документів найрізноманітнішого характеру|вдачі|. Основна їхня частина|частка| – це документи місцевих органів влади, а також державних установ та організацій центрального й обласного підпорядкування, які є постійними джерелами комплектування цих архівів. Проте в обласних архівах зберігається й значна кількість історичних документів, а також документів особового походження. У більшості обласних архівів зберігаються кінофотофонодокументи, технічна й електронна документація. Найдавніші документи обласних архівів датуються в більшості випадків XVIII ст., хоча в деяких зберігаються й значно старіші раритетні екземпляри. Так, наприклад, у Закарпатському обласному архіві є документи XIV ст. і навіть копії документів XIII ст. За об'ємом обласні архіви налічують в середньому 6–8 тис. фондів|фундацій| і 1,2 – 1,5 млн одиниць| зберігання. Найбільші фонди у Львівському (2500 тис.), Харківському (2450 тис.), Одеському (2054 тис.) обласних архівах. Найменші фонди мають Івано-Франківський обласний архів – (560 тис.) та міський архів Севастополя (близько 20 тис.).

Обласні архіви є також центрами науково-дослідної роботи у галузі архівознавства. Їхні працівники проводять самостійні дослідження як у рамках вивчення власних фондів, так і з загальних проблем архівної справи. Дуже широко, особливо в останні роки, обласні архіви видають документи власних фондів, публікують праці з краєзнавства та історії архівів, деякі обласні архіви випускають навіть власні наукові часописи (Суми, Миколаїв, Херсон, Харків).

Наступний|слідуюча| та останній ступінь|рівень| у вертикалі Держкомархіву| – це архівні підрозділи (відділи) районних державних адміністрацій, тобто архіви районного рівня. Ці відділи створюються при всіх районних адміністраціях для постійного й тимчасового зберігання документів НАФ|, які мають районне значення. Також вони, як і обласні архіви, зберігають документи особистого|особового| походження і документи з історії району, які можуть і не належати до НАФ|. Документи обласного значення ці підрозділи мають передавати в обласні архіви у визначені законом терміни.

Крім того, арх|івні відділи управляють архівною справою|річчю| на території району й виконують для нього велику частину|частку| функцій, які обл|асні архіви виконують для області. Ці підрозділи створюються районною адміністрацією, але вони|та| підзвітні не тільки|не лише| їй, але й обласній адміністрації, а також обласним архівам і Держкомархіву. Директор відділу призначається районною адміністрацією за узгодженням з обласним архівом. Такі|фунд архіви зазвичай мають| 300–400 фондів|фундацій| і близько 30–40 тис. од|иниць зберігання.

Інших державних архівів в системі Держкомархіву | немає. Разом з тим|в той же час| у ранзі місцевих до цієї системи примикають ще й архівні відділи міських рад|порад|, які не вважаються|лічаться| державними у прямому розумінні, а розглядаються|розглядуються| як комунальні. У законі про НАФ| вони віднесені до|накликати| так званих інших місцевих архівних установ. Вони створюються при міськрадах як відділи міськвиконкомів для збереження|зберігання| документів міського значення як таких, що| належать до НАФ, так і таких, що важливі лише для міста|. У міський архів надходять|надходять| документи від органів міського самоврядування|самоуправління|, від виконавчих міських органів, від комунальних установ, підприємств і організацій, а також від мешканців міста. Надходять сюди також матеріали з історії міста.

Є певні відмінності між міськими архівами обласних і районних центрів і архівами міст, що мають районне підпорядкування. В останніх міські архіви виконують функції державного архіву, приймаючи документацію установ державної форми власності, розташованих у місті. Найбільш широкі автономні права мають архіви обласних центрів, однак і вони керуються у своїй діяльності державними законами й загальними розпорядженнями Держкомархіву. Важливим завданням міських архівів є проведення експертизи документів, що надходять від приватних осіб і недержавних установ, а також контроль купівлі-продажу документів у місті. Зазвичай ці архіви дуже багато працюють із приватними особами й комерційними структурами міста, особливо в питаннях міського земельного кадастру. Тому в великих містах такі архіви мають можливість розвинути мережу платних послуг.

Крім міських архівних підрозділів існує ще один тип місцевих архівів – так звані трудові архіви. Вони створюються органами місцевого самоврядування|самоуправління| та виконавчої влади для тимчасового збереження|зберігання| документів, що не належать до НАФ|, але|та| є важливими|поважних| для службових, трудових та інших правових і соціально-економічних відносин громадян. Трудові архіви створюються сільськими, селищними, міськими, районними міськими і районними органами влади для тимчасового зберігання документів, перш за все|передусім| про особовий склад працівників підприємств, розташованих|схильних| на території дії архіву. До них здають|складають| свої документи підприємства державної та комунальної форм власності в тому випадку, якщо|у тому випадку , якщо,в том случае | термін зберігання документів ще не закінчився|витік|, а саме підприємство не в змозі зберігати такий|настільки| великий масив. Головне завдання|задача| цих архівів – не лише зберігати ці документи, але й використовувати їхню інформацію для видачі довідок громадянам та підприємствам. Тому трудові архіви проводять|виробляють,справляють| науково-технічну обробку документів, що зберігаються в|в,біля| них, і складають відповідний довідковий матеріал. Після закінчення терміну зберігання документи| в трудових архівах піддають експертизі. Якщо вони не визнаються документами НАФ, їх знищують.

|в,біля|

Розділ 6

ВІДОМЧІ ТА НЕДЕРЖАВНІ АРХІВНІ УСТАНОВИ УКРАЇНИ
6.1. Відомчі та галузеві архіви
Крім державних важливою|поважною| частиною|часткою| архівної системи кожної країни є|з'являються,являються| також відомчі архіви. В СРСР існувала розвинута система відомчих архівів, яку в майже незмінному вигляді успадкувала Росія та більшість країн СНД. Проте в Україні систему автономного відомчого зберігання документів у середині 90-х років було скасовано й сам термін «відомчий архів» забуто. Вертикальні архівні системи більшості відомств було знищено й кожна підпорядкована їм установа почала здавати власні документи в обласні або районні державні архіви. Більшість відомчих архівів перетворилася на так звані архівні підрозділи установ та організацій, підпорядковані лише власному керівництву й загальним державним архівам. Однак у середині 90-х років в українській архівній системі з’явилося нове поняття – «галузевий державний архів». Це дуже специфічна архівна установа, прямих аналогів якій немає в СНД. У Росії галузевими архівами називають відомчі архіви, що зберігають документи цілої галузі господарства. В Україні ж галузеві державні архіви це, згідно з законодавством, спеціальні архівні установи, «що|фундації| створюються для зберігання геологічних, гідрометеорологічних, картографічних та інших специфічних видів архівних документів, які потребують особливих умов зберігання їх, та використання відомостей, що в них містяться|утримуються|». Вони створюються при відомствах та установах із специфічною документацію й, на відміну від традиційних відомчих архівів, мають офіційне право постійно зберігати документи НАФ. Це викликано необхідністю специфічного зберігання й постійного використання документів, що в них містяться, установами даної галузі, тобто тут панують інтереси відомств, а не держави, й на перший погляд може здатися, що такі архіви лише посилюють стару відомчу систему. Проте насправді запровадження галузевих архівів – це офіційне визнання реалій відомчого зберігання документів у специфічних галузях, тому що архіви, які отримали в Україні статус відомчих, і за радянських часів не передавали свою документацію на державне зберігання через її специфічність. В Україні ці реалії були визнані на офіційному рівні й найбільш особливим відомчим архівам надано офіційний державний статус. Одержавлення дало можливість поставити закриті раніше відомчі архіви під певний контроль. Їхні фонди, на відміну від минулих часів, офіційно відкриті для дослідників – їм не можуть відмовити в доступі лише через відомче розпорядження, як це було раніше. Для можливостей загального користування в усіх цих архівах зроблено нормативні описи фондів і перероблено відповідним чином довідковий апарат. В організаційно-методичному відношенні галузеві архіви підпорядковано Держкомархіву. Через усе це фонди закритих раніше архівів стали справжньою частиною НАФ і самі ці архіви були введені до складу єдиної державної архівної системи.

Контроль держави над галузевими архівами проявляється перш за все в тому, що вони виникають не самі по собі, як це було з відомчими архівами, але лише зі спеціального дозволу державних інституцій. Рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| про створення|створіння| галузевих державних архівів ухвалюється Кабінетом Міністрів України на підставі загального|спільного| подання Держкомархіву й центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в галузі, де створюється відповідний архів. Отже, галузевий статус отримати не легко й тому до теперішнього часу його одержала|отримали| тільки|лише| незначна кількість найбільш специфічних установ, а саме:

– Галузевий державний архів Міністерства оборони;|

– Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ;

– Галузевий державний архів Служби безпеки України;

– Галузевий державний архів Державного департаменту України з питань виконання покарань|наказань|;

– Галузевий державний архів Управління державної |охорони;

– Галузевий державний архів фінансових посередників Фонду|фундації| держмайна|посудина|;

– Галузевий державний архів Гідрометеослужби Міністерства охорони навколишнього середовища|середа|;

– Державний картографо-геодезичний| фонд;|фундація|

– Державний інформаційний геологічний фонд;

– Галузевий державний архів Міністерства зовнішніх справ.

Таким чином, лише 10 відомчих архівів мають галузевий статус і фактично це архіви трьох груп: природно–географічні|, де зберігають карти та іншу специфічну документацію; силових і зовнішніх відомств і спецслужб, де міститься частково закрита документація постійного спеціального використання |зачинена|; фонду Держмайна, де присутня також досить специфічна майнова й фінансова документація. У кожному з цих випадків надання особливого статусу й права постійного зберігання документів є, без сумніву, виправданим. Головне ж, що всі ці архіви не залишилися таємними й недоступними, як це було раніше, а приєдналися до єдиної архівної системи, їхні величезні й дуже цінні фонди увійшли до складу національного архівного надбання. Відкритість, публічність стали нормою для галузевих архівів – вони не лише працюють на власні відомства, але й беруть активну участь у розвитку архівної галузі та в суспільному житті, постійно публікуючи власні документи, організовуючи виставки і т. ін.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України...
Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл
ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник
Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с
Це видання є логічним продовженням посібника «Архівознавство», що...
Пропонований посібник має частково подолати цю нестачу. Його можна використовувати як для підготовки до практичних занять, так і...
Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством...
Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу
МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО Навчальний посібник (для студентів напрямку 1201 „Архітектура”)
...
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний...
В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...
Мацько Л.І. Українська мова. Навчальний по- Якщо ви прагнете оволодіти...
Щоб уміти грамотно розмовляти, слід насамперед Навчальний посібник для самостійної роботи
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка