Архівознавство Навчальний посібник


НазваАрхівознавство Навчальний посібник
Сторінка3/10
Дата10.12.2013
Розмір1.27 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

2.3. Сучасні|найновіші| тенденції у розвитку архівної справи
Друга світова війна 1939–1945 рр. заподіяла|спричинила| величезних збитків|шкоду| архівам багатьох країн, особливо сховищам Східної Європи, Німеччини й Італії. Багато архівів було знищено внаслідок бойових дій, пожарів, бомбардувань і мародерства. Величезну кількість документів вивезли з країн їх зберігання за кордон під час окупації. Проблеми, пов’язані з переміщенням документів під час Другої світової війни, ще й зараз не вирішені остаточно.

У перші роки після закінчення війни архівна справа в більшості країн світу розвивалася таким же чином, як раніше. Але поступово ставали помітними певні зміни, які в останні три-чотири десятиліття набули характер тенденцій, що корінним чином зміняють усю архівну галузь.

Серед цих тенденцій важливо виділити такі:

  1. Помітна демократизація архівної галузі, її поступовий перехід від державних до суспільних пріоритетів. Якщо раніше архіви задовольняли переважно потреби держапарату, то в останні десятиліття головними чинниками розвитку архівної справи стають потреби громадянського суспільства, інтереси дослідників і пересічних громадян. Архівна справа зараз вже позбавлена ореолу секретності й не керується, як це було раніше, держзамовленням. Архівісти намагаються брати активну участь у суспільних процесах, робити діяльність архівів відкритою, прозорою та суспільно корисною. Не держава, а громадянин стає основним відвідувачем архіву та користувачем архівної інформації. Лише в країнах з чіткими авторитарними тенденціями, таких, як Китай та СРСР, а зараз Росія, держава ще продовжує жорстко контролювати архівну галузь, хоча й тут помітні зміни у напрямку демократизації.

  2. Розукрупнення й роздержавлення архівних систем у більшості сучасних країн. Оскільки держава вже не є головним замовником архівної інформації й не намагається одноосібно керувати архівами, архівні системи позбавляються зайвої централізації, що була властива попередній епосі. У більшості країн управління архівною справою виведено з-під контролю Міністерств внутрішніх справ і передано культурним міністерствам або спеціальним незалежним органам керування. У багатьох державах створено децентралізовані архівні системи, що дозволяють архівам на місцях розвиватися автономно. В умовах демократизації архівної справи та її залучення до ринкових відносин така політика є закономірною та необхідною. Великого значення набули місцеві та муніципальні архіви, архіви корпорацій і різноманітних недержавних установ, які раніше були на узбіччі архівної галузі. Виникла величезна кількість приватних архівів та архівних служб, відкрито для користування численні приватні колекції, величезну роль почали відігравати архівні фонди бібліотек і музеїв. Особливо це помітно в англомовних країнах, де держава традиційно найменш втручалась у розвиток архівної справи. Однак відповідні тенденції присутні й, наприклад, у Німеччині – країні з великим досвідом державного регулювання архівної галузі. Країни, де залишилися централізовані системи й державне керування архівною справою, намагаються розукрупнити й децентралізувати їх, як це можна побачити на прикладі Франції та Італії.

  3. Намагання врегулювати відносини в архівній галузі на законодавчому рівні. Якщо раніше це регулювання відбувалося за директивними розпорядженнями уряду, то зараз майже скрізь приймаються спеціальні архівні закони, обговорені суспільством і прийняті парламентом. Нормативними серед них вважаються закони США, Канади, Франції. Ці документи затверджують демократичні основи архівної системи, визначають статус і повноваження керівних установ та архівів, вирішують питання власності на документи, але найголовніша їхня мета – регулювання питань доступу до архівної інформації. Найширше надання доступу до документів вважається найважливішим завданням сучасної держави в архівній галузі.

  4. Створення так званих проміжних архівів, які тимчасово зберігають документацію, обробляючи її та відсилаючи потім до державних архівних структур. Ця тенденція пов’язана з проблемою подолання «паперового валу», яка є одною найгостріших проблем архівної галузі останніх десятиріч. Кількість документації в більшості країн світу навіть з 50-х років до сьогодні збільшилась у сотні разів і державні архівні установи вже не мають можливості своєчасно переробити цю документацію й організувати її зберігання. Проміжні архіви створюють саме для виконання цієї функції. Це дуже специфічні архівні установи, які можуть працювати на комерційній основі. У деяких країнах, наприклад у Великій Британії, ця проблема вирішується за допомогою місцевих архівів, які приймають державні документи на тимчасове зберігання.

  5. Інформатизація архівної справи. Ця тенденція стала помітною з появою перших більш-менш розвинутих інформаційно-комп’ютерних систем у 60-ті роки й спочатку торкнулася переважно корпоративних архівних установ. Наприкінці 70-х років інформатизаційні процеси розпочалися й у державних архівах, і в деяких країнах стали розробляти перспективні програми в цій галузі. Ця тенденція певною мірою проявилася навіть у відсталому в технічному відношенні СРСР. Спочатку в електронному вигляді організовували лише науково-довідковий апарат до документів, дещо пізніше почали створювати бази даних архівної інформації, комп’ютерні системи описування й вже в 90-ті роки – самі документи переводити до електронних форматів. Виникло поняття електронного архіву, почали інформатизуватися управлінські процеси в архівній галузі. Торкнулася інформатизація й сфери використання документів, передусім у вигляді створення копійного фонду для матеріалів з обмеженим фізичним доступом. Особливого розвитку інформатизація архівної справи набула з появленням глобальної мережі Інтернет, яка дозволила отримувати віртуальний доступ до архівної інформації. В останні півтора десятиліття численні питання інформатизації архівів стали об’єктом правового регулювання, навіть на міжнародному рівні.

  6. Розширення міжнародного співробітництва в архівній галузі. Якщо раніше архівна справа в більшості країн носила суто національний характер і розвивалася переважно під впливом внутрішніх факторів, то вже в перші післявоєнні роки почалася активна міжнародна інтеграція в цій галузі. 1948 року при ЮНЕСКО було створено Міжнародну раду архівів|порада| (МРА|), до якої поступово приєдналися близько 100 країн, у тому числі в 1956 р. – СРСР, Україна та Білорусія|.| Головні завдання|задачі| МРА| — періодичне скликання м|іжнародних конгресів архівістів (1-й конгрес відбувся 1950 року в Парижі), встановлення та зміцнення зв'язків між архівами й архівістами різних країн, сприяння збереженню|зберіганню| і захисту документів, координування роботи архівів у міжнародному| плані. Це неурядова організація та її рішення не мають примусового характеру. Проте її вплив на розвиток архівної справи в світі досить суттєвий. Архівісти різних країн беруть зобов’язання виконувати рішення МРА та під егідою ЮНЕСКО вимагати того від своїх урядів. Серед найбільших значних досягнень МРА слід відзначити прийняття міжнародного кодексу етики архівістів, суттєвий вплив на розробку архівних законів у різних країнах, низку акцій з допомоги в збереженні й поверненні архівних документів. Досить щільна внутрішня інтеграція існує також між архівістами європейського континенту. Поза|зовні| структурою МРА|, але|та| за його підтримки з 1957 р. діє регіональна європейська організація| «Круглий стіл архівів». З 90-х років архівні питання дуже активно вирішує рада|порада| Європи та Євросоюз. Ними вироблено основи сучасного архівного законодавства, які мають бути реалізовані урядами та парламентами всіх країн Європи, й більшість країн на сьогоднішній день уже зробили це (винятком є Німеччина й Росія). Останні два десятиліття міжнародній інтеграції дуже суттєво сприяє інформатизація архівної справи й розвиток мережі Інтернет, завдяки якій архіви й окремі архівісти отримали можливість постійного спілкування. Найважливішим питанням міжнародного співробітництва в останні роки є розроблення міжнародних стандартів описування документів, які стали необхідними саме через розширення міжнародних контактів і можливість безпосереднього доступу до іноземних фондів. Іншим важливим питанням міжнародного співробітництва, особливо в рамках Європи, є проблема забезпечення доступу до архівів. Дуже активно відбувається міжнародне співробітництво й у науковій галузі, а також у питаннях, пов’язаних із розшуком і поверненням документів, з обміном документами й архівною інформацією, із захистом архівів від війн та інших катаклізмів. Позитивну роль у розповсюдженні архівних знань і захисті культурної спадщини націй грає ЮНЕСКО, що прийняла в останнє десятиліття ряд крупних архівних проектів, зокрема програму "Пам'ять Світу", що зосереджує увагу на збереженні національних фондів. Через усе це архівна галузь майже в усьому світі подолала національні кордони й перетворилася на частину глобального інформаційного простору планети.

Такі тенденції властиві сучасному розвитку архівної справи. Можна без перебільшення сказати, що сьогодні вона вже є не лише допоміжною історичною дисципліною або «прислужницею канцелярії», а цілком самостійним видом інформаційної діяльності, який допомагає розширити інформаційні комунікації та зберегти важливу частку культурної спадщини всього людства.
Розділ 3

Архівні системи сучасних країн
3.1. Поняття й суть архівної системи
Базовими для архівознавства є|з'являються,являються| поняття «архівна система», «система архівних установ», «мережа архівних установ». Усі вони мають відношення до організації архівної справи на рівні держави або її окремих регіонів і так чи інакше відображають у собі особливості й традиції національної архівної справи.

Архівна система – це сукупність головних принципів організації й технологій здійснення архівної справи|речі|, яка забезпечує цілісне й координоване функціонування всіх архівних установ.

Єдина чітко налагоджена архівна система необхідна для того, щоб різні складові архівної справи|речі| були скоординовані, інтегровані| в єдине ціле, щоб усі архівні установи могли працювати не тільки|не лише| на себе, але й на суспільство|товариство|, ефективно взаємодіяти між собою. Мета|ціль| архівної системи практично тотожна меті|цілі| архівної справи|речі| – забезпечити виявлення, збереження, доступність та ефективне використання архівних документів суспільством|товариством|.

Оскільки це дуже важливе|поважне| завдання|задача|, архівна система формується зазвичай не хаотично – роботою окремих архівів, як це було в давнину, а свідомо й цілеспрямовано – державою, органами влади та фахівцями-|спеціалістами|архівознавцями. Її основи створюються та фіксуються законодавством кожної країни й сама вона формується переважно в правовому полі. Проте|тим не менше| в цілому|загалом| архівна система все ж таки не юридичне поняття. Вона має чіткий конкретно-історичний| зміст|вміст,утримання| і є|з'являється,являється| похідною від таких факторів, як соціально-політичний устрій|устрою| держави, політичний режим, ступень|міри| бюрократизації суспільства, |товаристступень відкритості суспільства (демократичність і рівень розвитку інститутів громадянського суспільства), рівень розвитку ринкових відносин, рівень технологічної оснащеності суспільства|товариства|, традиції діловодства й інтенсивність документообігу, національно-культурні традиції та особливості держави, рівень письменності населення.

Усі ці чинники|фактори| так чи інакше впливають на архівну систему й відбиваються|відбиваються| в ній. Архівна справа в межах країни взаємодіє із суспільством і державою саме через системні інститути, й тому зрозуміти її суть, визначити її характер та ефективність найкращим чином можна, лише застосувавши до її аналізу комплексний системний підхід.
3.2. Типологія та структура сучасних архівних систем
У сучасному світі|загалом| існують два типи архівних систем – централізовані й децентралізовані.

Централізовані архівні системи – це такі системи, де управління архівною справою|річчю| здійснюється єдиним державним органом на загальних|спільних| підставах, зафіксованих у законодавстві.

Децентралізовані архівні системи – це системи, що не мають єдиного органу управління й внутрішньої ієрархії та складаються з окремих підсистем, які можуть мати свої власні підстави й принципи роботи.

У чистому вигляді|виді| не існує ані централізованих, ані децентралізованих систем. Централізувати управління повністю неможливо – завжди є зачатки автономних підсистем, наприклад, муніципальні, комерційні, приватні архіви, які непідвладні будь-яким центральним інституціям. Також і повної|цілковитої| децентралізації бути не може, оскільки|тому що| автономні підсистеми мають деякі загальні|спільні| підстави й принципи роботи та тісно пов'язані між собою. Крім того, вони обслуговуються загальними|спільними| науковими кадрами архівістів, які спираються на єдиний корпус знань і багаторічні традиції. Таким чином, насправді існують лише змішані системи, які поєднують|поєднують| централізацію з|із| децентралізацією. Тому поділ систем за такою типологією є умовним. Фактично принцип централізації визначається існуванням у країні ієрархічної структури державних архівів. Якщо її немає, архівну систему вважають децентралізованою.

Основні компоненти архівної системи сучасної розвинутої країни:

  • архівний фонд|фундація|;

  • система архівних установ;

  • система підготовки кадрів і науково-методичного| забезпечення архівної справи|речі|;

  • сукупність національних традицій і норм діловодства та архівної справи.

Архівний фонд країни – це сукупність усіх архівних документів, які зберігаються на її території, а також документів, які визнані такими, що належать країні, але зберігаються за кордоном. Архівний фонд країни називають державним або національним залежно від поглядів на це питання, пануючих у державі.

Під системою архівних установ розуміється сукупність установ, що займаються архівною справою|річчю|, які об'єднані|з'єднані| загальною|спільною| ієрархією і супідрядністю. Поняття «система архівних установ» не можна ототожнювати з поняттям «архівна система», бо перша система є лише сукупністю архівів і пов’язаних з ними організацій. Архівна ж система поєднує в собі також сукупність документів, принципи й традиції архівної справи тощо, тобто вона є значно складнішим утворенням.

Існує також поняття «мережа|сіть| архівних установ» – це сукупність архівних установ на одній території, не обов'язково супідрядних одна одній. Найбільш децентралізовані архівні системи можуть не мати справжньої єдиної системи архівних установ, а мати тільки|лише| одну або декілька мереж|сіті|. Тоді ці мережі разом утворюють так звану умовну систему архівних установ. Її можна так назвати тому, що деякі елементи єдності між ними все ж таки існують. У будь-якому випадку|в будь-якому разі| саме архівні установи є|з'являються,являються| ядром архівної системи кожної країни, і ефективність архівної справи|речі| залежить від того, наскільки ефективно вони взаємодіють.

Система підготовки кадрів і науково-методичного забезпечення архівної справи у розвинутому вигляді існує лише в державах з давніми традиціями архівної справи. Проте її елементи є в будь-якій країні, де є архіви. Існування цієї системи не залежить від фактору централізації архівної системи. Деякі країни з децентралізованою архівною системою, наприклад Німеччина, мають розвинуту якісну систему підготовки кадрів. Значно важливішим за державну опіку для існування архівної науки та освіти є четвертий компонент архівної системи – сукупність традицій і норм діловодства й архівної справи. Саме цей компонент багато в чому визначає рівень архівної справи в країні й дозволяє архівній галузі розвиватися навіть без участі держави.
3.3. Загальні принципи організації архівних систем країн Заходу
Кожна країна світу має свою власну архівну систему, яка є, по суті, унікальною. Це пояснюється унікальністю державного устрою, політичного режиму, культурних традицій кожної країни. Як нема двох однакових країн, так не може бути й двох цілком тотожних архівних систем. Проте більшість країн світу розбудовували власні архівні системи не з нуля, а орієнтуючись на досвід держав, що досягли певних успіхів у цій справі. Базовими, зразковими для всього світу завжди були архівні системи країн Заходу, які існують багато років, є досить розвинутими й ефективними. Підвалини архівних систем західних країн було закладено ще в кінці|у кінці,наприкінці| XVIII – першій половині XIX століття|віку|, коли вперше|уперше| визначився|значився| професійний підхід до архівної справи|речі|. Однак|тим не менше| системи всіх країн зазнавали істотних|суттєві| змін у наступні роки й остаточно оформилися тільки|лише| після|потім| другої світової війни.

Усі архівні системи західних країн так чи інакше спираються на національні архівні фонди. Статус і структура таких фондів зазвичай задекларовані в національному законодавстві й регулюються численними правовими актами.

Система архівних установ у більшості держав має таку структуру:

  • державні архіви й архівні установи;

  • автономні регіональні та муніципальні архіви;

  • корпоративні архіви;

  • приватні архіви;

  • архівні фонди бібліотек і музеїв.

Державні архіви можна поділити на центральні, місцеві, відомчі й проміжні. Центральні державні архіви майже скрізь|всюди| мають статус національних. Їхне завдання|задачі| – зберігати національне архівне надбання; забезпечувати доступність і розширювати використання документів, вести роботу з|із| поточними урядовими документами, в централізованих архівних системах|інколи| – також координувати архіви на місцях і проводити експертну оцінку найбільш важливих|поважних| документів.

Місцеві державні архіви займаються місцевою регіональною документацією, в основному поточною, але|та| в деяких країнах можуть зберігати важливі|поважні| історичні документи.|в,біля| Їх організують у державах з централізованою архівною системою й вони підпорядковані центральним державним архівам або архівним установам.

Відомчі архіви – це архіви міністерств, відомств і державних установ. Їхнє головне завдання|задача| – зберігати документи потокового діловодства своїх відомств. У багатьох країнах є також відомчі історичні архіви, які не здають|складають| документацію в центральний архів, а зберігають її у|в,біля| себе. За діяльністю відомчих архівів стежать державні центральні архіви або спеціальні комісії – вони надають їм методичну допомогу, іноді забезпечують кадрами. Проте фінансування відомчі архіви отримують від своїх відомств, що надає їм певної автономії. Мета відомчих архівів – забезпечувати ретроспективною інформацією свої відомства, а не державу взагалі та її громадян. Тому в більшості країн існує проблема вільного доступу до відомчих архівів. У першу чергу це стосується архівів силових міністерств і спецслужб.

Проміжні архіви – це архіви тимчасового зберігання документів|, їх туди передають різні організації та відомства для експертизи й можливої подальшої|дальшій| передачі до державних архівів. Існування цих архівів обумовлено неможливістю переробляти й зберігати надвелику кількість документації у зазвичай переповнених центральних архівах. Часто здають документи в проміжні архіви також недержавні установи, документація яких цікавить державу як історична. Проміжні архіви можуть бути й недержавної форми власності, функціонувати на комерційній основі.

Автономні регіональні архіви – це переважно архіви автономних суб’єктів федерації у країнах з децентралізованою архівною системою – штатів США, провінцій Канади, земель Німеччини і т.ін. Вони підпорядковані лише своїм регіональним урядам і збирають документацію свого регіону. Іноді вони можуть утворювати невеликі архівні системи в рамках федеральної одиниці. Такі архіви зазвичай збирають не лише діловодну, але й історичну документацію регіону. Аналогічними їм за статусом і характером документації є муніципальні міські архіви, що підпорядковані міському самоврядуванню й зберігають документацію лише свого міста. У деяких європейських містах такі архіви існують безперервно із часів середньовіччя, утворюючи дуже значний міський фонд.

Корпоративні архіви – це архіви різноманітних недержавних структур, як комерційного, так і суспільного характеру – корпорацій, фірм, організацій, вузів, наукових установ, суспільних|громадських| об'єднань, партій, церков, сект, клубів тощо. Вони мають самоврядування| й не підлягають контролю уряду або місцевих установ. Їхнє головне завдання – зберігати документи свого власного об’єднання для внутрішніх потреб. Проте деякі корпоративні архіви мають спеціальну історичну частину, яка відкрита для відвідувачів. Передусім це архіви великих корпорацій, що зацікавлені в увазі суспільства.

Приватні архіви в західних країнах – це архіви, створені приватними особами переважно за власні кошти. Це поняття є ширшим за поняття домашнього|хатній| або сімейного|родинний| архіву. Іноді приватні архіви містять не лише документи власника або його родини, але й інші документи, наприклад, пов’язані зі службовою діяльністю господаря або зібрані ним у вигляді колекції. У цьому сенсі таки архіви близькі до приватних бібліотек. Багато приватних архівів у західних країнах відкриті|відчинені| для відвідування|відвідувань|, їхні матеріали широко використовуються вченими.

Архіви бібліотек і музеїв у більшості західних країн є дуже значною ланкою архівної системи, бо зберігають цінні фонди історичних документів, особливо рукописних. Ці фонди відкриті для дослідників і дуже ретельно оберігаються державою.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник
Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України...
Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл
ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник
Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с
Це видання є логічним продовженням посібника «Архівознавство», що...
Пропонований посібник має частково подолати цю нестачу. Його можна використовувати як для підготовки до практичних занять, так і...
Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством...
Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу
МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО Навчальний посібник (для студентів напрямку 1201 „Архітектура”)
...
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний...
В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...
Мацько Л.І. Українська мова. Навчальний по- Якщо ви прагнете оволодіти...
Щоб уміти грамотно розмовляти, слід насамперед Навчальний посібник для самостійної роботи
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка