|
|
Скачати 2.71 Mb.
|
|
Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Прикладом для школярів можуть бути батьки, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування. Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для їх обґрунтування; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом. 3. Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. Методи другої групи можна вважати основними, тому що людина формується тільки у процесі діяльності та спілкування. У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Цьому сприяють такі методи, як: педагогічна вимога, привчання, вправи, доручення, виховні ситуації тощо. Педагогічна вимога – це педагогічний вплив, який полягає в тому, щоб зобов’язати школярів виконувати які-небудь дії і вчинки. Вимоги повинні бути лаконічними, доступними для виконання, зрозумілими, не порушувати повагу до особистості вихованця. Вимога виконує стимулюючі, організуючі і гальмуючі функції. За формою пред’явлення вимоги можуть бути прямі (характеризуються такими ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у вигляді наказу, вказівки) і непрямі, або опосередковані (спираються на сформованість у вихованців мети, цілей, переконань і проявляються у вигляді прохання, поради, натяку та ін.). Розрізняють індивідуальні педагогічні вимоги, які висуває вихователь, і колективні, котрі йдуть від правил поведінки у школі, обов’язків (клятви) члена громадської організації тощо. Різноманітні і форми вираження вимог. Вони залежать від індивідуальних якостей дитини і педагога, характеру стосунків між вихователем і вихованцем, своєрідності ситуації (м’яке прохання, нагадування, докір, попередження, категоричні вимоги). Використання методу вимоги буде більш успішним, якщо: а) пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи інших вимог; б) одночасно не висувати багато вимог; в) залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розробки “правил моральної поведінки” для свого класу, дитячих Конституцій і таке інше. Ефективним є метод переключення. Інколи замість того, щоб робити зауваження вихованцю і відволікати учнів від роботи, досить включити його в іншу діяльність. Привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо). Привчання потребує чітких вимог, вправ, контролю, доброзичливості та терпіння. Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазовими діями. Тому вправи являють собою систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця, розраховану на тривалий час. Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості. Це може бути звичка до регулярної праці, до фізичної та гігієнічної культури, звичка бути обов’язковим у стосунках з людьми. М.І.Болдирев виділяє наступні типи вправ: а) вправи в діяльності – використовуються з метою вироблення в учнів навичок до праці, переборювання труднощів, виховання наполегливості, самостійності; б) режимні вправи – стимулюють дітей до дотримання встановленого в школі та в сім’ї режиму та ін.; в) спеціальні вправи – використовуються для вироблення і закріплення навичок і вмінь культурної поведінки, дотримання елементарних правил, пов’язаних із зовнішньою культурою, правилами етикету. Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом виконання визначених завдань учителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, привести в порядок книги бібліотеки). Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо дотримуватись ряду умов: а) учні повинні усвідомлювати значення доручень; б) виконавці повинні знати, в чому сутність доручення і як його виконати, в які строки; в) доручення виконується більш охоче, якщо воно відповідає інтересам, потребам і можливостям дитини, посильне їй; г) надавати допомогу школярам у процесі виконання доручення, корегувати за необхідності їх дії; д) давати можливість учням виявляти самостійність, ініціативу, творчість; е) здійснювати оцінку результатів виконання доручення. У теорії педагогіки і практиці школи все більшого поширення набуває використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуацію. Прийоми непрямого впливу на особистість школяра (створення виховних ситуацій) прямо відповідають вимогам життя. Це можуть бути:
В виховна ситуація не повинна викликати у школяра почуття образи, приниження власної гідності. Вона доречна при вирішенні гострих питань спілкування ровесників, при встановленні позитивних стосунків між батьками і дітьми. У той же час виховну ситуацію не можна вважати універсальним методом, її використовують у залежності від цільової установки, особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо. Метод суспільної думки колективу – це метод, який більш ефективно використовується в юнацтві, оскільки саме підлітки великого значення надають думкам друзів по групі. Емоційна сумісність дітей у колективі дозволяє створити сприятливу психологічну атмосферу. В стосунках підлітка з колективом домінує страх втратити повагу друзів, постійне бажання заслужити похвалу (схвалення) колективу, виділитися в ньому з кращого боку. Громадська думка як вимога колективу полягає в оцінці дій і вчинків кожного учні з метою спонукання його до зміни на краще в поглядах, переконаннях та поведінці. Колективна творча справа – це, по-перше, справа, корисна для когось, а не просто виховний захід; по-друге, творче, тобто самостійне створення чогось нового, незвичного; по-третє, колективна, тобто в ній беруть участь всі вихованці, кожний член колективу. КТС включає 5 загальних зборів (стартова бесіда, обговорення пропозицій та вибір справи, планування, проведення справи. “Вогник” – обговорення в неформальній обстановці результатів та процесу справи, її оцінка, оцінка діяльності кожного). Між загальними зборами створюються і працюють мікрогрупи (“Розвідка справи”, “Ради справи”, творчі групи планування та виконання). У мікрогрупах працює кожен член колективу, причому, на кожному етапі мікрогрупи мають різний склад, це дозволяє кожному вихованцю виявити різні здібності, навчитися спілкуватися з різними особистостями, реалізувати свої інтереси, побувати і в ролі підлеглого, і в ролі керівника. Дуже ефективним є метод рольової гри. Гра – це діяльність, в якій імітуються реальні умови та дії, але метою її є процес, а не результат. Гра ставить кожного вихованця в активну позицію, непомітно примушує діяти, приймати рішення, спілкуватися, додержуватися правил, унаслідок чого засвоюються моральні норми, розвивається здатність краще розуміти інших людей, співробітничати з ними. Ролі у грі мають діставатися всім, ураховуючи виховну мету та умови гри. Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь, звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи – до звичок поведінки. 4. Методи стимулювання поведінки та діяльності. До третьої групи відносять методи, які призначені стимулювати суспільно корисну поведінку, або гальмувати неприйнятну. Головні методи цієї групи – змагання, заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків учнів. Змагання завжди є могутнім стимулом діяльності, тому що враховує прагнення більшості людей до самоствердження, активності. Змагання може бути колективним, або індивідуальним. Воно завжди має бути гласним, конкретним, а результати та критерії оцінки треба піддавати порівнянню. Заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах Засоби заохочення – схвалення, усна чи письмова подяка, цінна нагорода, похвальна грамота, лист батькам на роботу з подякою тощо. Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школяра підвищеної самооцінки, недоброзичливого ставлення однокласників). Покарання – вплив на особистість школяра, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання – виховувати у школярів уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі. В історії педагогічної науки ставлення до покарання різне. Такі видатні педагоги як І.Песталоцці, Л.М.Толстой, В.О.Сухомлинський вважали, що справжнє виховання може бути без покарання. Але, розумна система покарань не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, уміння опиратися спокусі і поборювати її. В останні роки різні форми покарання використовуються в практиці роботи школи. В основному це покарання, пов’язані: а) з накладанням додаткових обов’язків; б) втратою або обмеженням певних прав; в) вираженням морального осудження в різних формах. До типових видів покарань вчені відносить: вияв незадоволення, осудження, присоромлення, обмеження, посилення контролю за поведінкою, відстрочку виконання даної дитині обіцянки, вияв деякої стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, моральне осудження, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення тощо. Вимоги до використання покарання: 1) слід враховувати ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали, стан того, хто завинив, його ставлення до колективу, вчителя, школи, свого вчинку та особистість вихователя, його стосунки з дітьми; 2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням; 3) дотримуватися педагогічного такту; 4) виявляти справедливість у використанні покарань; 5) уникати колективних покарань; 6) не карати за неуміння (воно знімається навчанням); нерозуміння (треба пояснити). Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків. Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках школяра. Прийоми розв’язання протиріч у стосунках суб’єктів педагогічного процесу:
5. Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні До цієї групи методів належать: 1. Вимога (спосіб безпосереднього пробудження учнів до тих чи інших вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки: прохання, тактовні вказівки і розпорядження вчителів). 2. Контроль (спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою учнів з метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за поведінкою і роботою учнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетування тощо). 3. Самоконтроль: Самоаналіз – оснований на тому, що по мірі дорослішання і посилення інтересу до самого себе дитина все більш настійливо розмірковує про своє ставлення до оточуючого світу, власним вчинкам, дає моральну оцінку бажанням та потребам. Самокритика – розвивається на основі самоаналізу. Може бути в формі внутрішнього монологу (інтроверти) або в формі довірчих бесід з друзями, висловлювань про себе в колі товаришів, на зборах, диспутах (екстраверти). Самопізнання – перетворення дитини в суб’єкт виховання. в результаті самоаналізу і самокритики у дітей з’являється бажання до створення цільного образу власного “Я”, “Я” – концепції. Самоочищення – спосіб виходу з внутрішньої кризи особистості, що виникає з причини недосконалості духовного світу дитини (особливо гостро – у підлітків). Це – самоосуд і готовність до самопокарання, до початку нового життя згідно зі своїм ідеалом. 6. Вибір методів виховання Взаємозв’язок методів і прийомів виховання. Прийом – це сукупність окремих дій в структурі методу, частіше більш специфічних, менш загальних. Методи і прийоми тісно пов’язані між собою, можуть замінювати один одного в конкретних обставинах. В одній педагогічній ситуації метод виступає як самостійний спосіб розв’язання проблеми, а в іншій – як прийом, частина методу, що має необмежений вплив і для розв’язання проблеми потребує низки інших прийомів. Наприклад, бесіда – один з методів формування переконань, може бути прийомом на одному з етапів привчання. Прийоми поділяють на стимулюючі та гальмуючі. До перших відносять моральну підтримку, вияв доброти, уваги, авансування позитивних якостей, укріплення віри вихованця в свої сили, активізацію заповітних почуттів, фланговий підхід, прояв гуманних почуттів, включення в цікаву діяльність, організація успіху в діяльності або спілкуванні. До гальмуючих – вияв засмучення, натяк, лагідний докір, попередження, іронію, прояв обурення, виклик тривоги перед можливим покаранням, паралельну дію, уявну байдужість, наказ, уявну недовіру тощо. Механізм дії методів та прийомів полягає в тому, що вони діють ефективно тоді, коли використовуються нечасто і несподівано. В залежності від педагогічної ситуації той чи іншій метод виховання виступає як найбільш оптимальний шлях досягнення мети. Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, що дозволяє швидко і без зайвих витрат часу, енергії, коштів досягнути наміченої мети. Загальні фактори, що визначають вибір методів виховання: цілі і задачі виховання; зміст виховання; вікові особливості вихованців; рівень сформованості колективу; індивідуальні та особистісні особливості вихованців; умови виховання (матеріальні, психофізіологічні, санітарно-гігієнічні тощо); засоби виховання (наочність, засоби масової інформації, різні види діяльності: ігрова, навчальна, трудова; педагогічна техніка: мова, міміка, рухи тощо); рівень педагогічної кваліфікації; час, відведений на досягнення результатів виховання: якщо часу обмаль, а цілі великі, застосовують “сильнодіючі” методи (зв’язані з покаранням та примусом), у сприятливих умовах використовуються “зберігаючи” методи виховання (умовляння і поступове приучення); очікувані наслідки. Правила вибору методів виховання: гуманізм стосунків педагога та вихованців; метод вимагає еластичності, гнучкості та використання у системі методів; не можна обирати метод, який в даних умовах не може бути застосований; задум, не підкріплений засобами, є марним; метод вимагає логічного завершення; метод не терпить шаблонів у застосуванні; вибір методу залежить від стилю педагогічних відносин; від характеру діяльності, яку він викликає; треба передбачати психічний стан вихованців в той час, коли будуть застосовуватися методи. Питання для самоконтролю:
Резюме:
|
| ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Всеукраїнський... Оціально-педагогічний зміст неформальної освіти підлітків з обмеженими функціональними можливостями |
| Кафедра українознавства Г. Г. Кривчик, С. Г. Руденко Дистанційний курс Історія України Мовляв, ми ж її вже вивчали в школі, та й взагалі для чого майбутньому інженеру-будівельнику, архітектору або економісту марно витрачати... |
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
| Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
Дистанційний курс дисципліни «Соціолінгвістика» покликаний ознайомити... Важливу частину курсу становить тлумачення специфіки соціолінгвістичного підходу до мови і відміни цієї наукової дисципліни від «чистої»... |
| Підготовка до ЗНО- дистанційний курс «Як створити власне висловлення» Робота в межах дистанційного курсу передбачає суб'єкт-суб'єктні відносини, більшу рівноправність між учнем і вчителем й не лише свободу... |
Рекомендована література Базова Артемова Л. В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с |
| 1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
Дистанційний курс дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»... Розкрито зміст, особливості формування, обліку і використання його окремих видів. Також освітлено питання, що стосуються грошових... |