|
|
Скачати 1.35 Mb.
|
|
Переваги та недоліки комп'ютерних інтегрованих лекцій . Найбільш необхідними, перспективними і доцільними, з нашої точки зору, є часткове застосування комп'ютера для презентації навчального матеріалу викладачем під час проведення інтегрованих лекцій. Перевага комп'ютерної інтегрованої лекції над традиційною полягає в тому, що лектор має змогу використати різноманітні текстові, аудіо і відео матеріали комплексно, компактно і синхронно. Крім того, інформація з різних дисциплін логічно пов'язується в чітку структуру, доступну для розуміння і насичену наочністю комп'ютерної інтегрованої лекції над традиційною полягає в тому, що лектор має змогу використати різноманітні текстові, аудіо і відео матеріали комплексно, компактно і синхронно. Крім того, інформація з різних дисциплін логічно пов'язується в чітку структуру, доступну для розуміння і насичену наочністю. Яскравість зображень, музичні вкраплення, відео фрагменти створюють приємну емоційну атмосферу, що сприяє кращому засвоєнню матеріалу, чітка структурованість навчальної інформації і лаконічність викладу дозволяють зекономити час. Проведення лекції в кількох групах показало, що студенти сприймають інформацію з великим інтересом, їхня пізнавальна активність підсилювалася ще й за рахунок того, що у створенні віртуальної лекції брали участь і самі студенти. Під керівництвом викладача вони відшуковували в літературі потрібний текстовий матеріал, малюнки, схеми, фотографії, відеофільми, історичні довідки. Проте, не зважаючи на очевидний дидактичний ефект, не слід зловживати такою формою презентації навчальної інформації, оскільки, як показало наше дослідження, вона має ряд недоліків: 1) монотонний голос диктора через 20 хв. втомлює студентів. До того ж, далеко не кожний викладач має чітку дикцію і відповідну інтонацію та тембр голосу, 2) тривала презентація інформації з монітора приводить до того, що вона сприймається не як наукова, а як розважальна, 3) підготовка досконалої комп'ютерної візуалізації навчального інтегрованого матеріалу вимагає зусиль кількох викладачів методистів, художника, програміста і багато часу на відбір і структурування матеріалу, 4) використання віртуальної лекції унеможливлює конспектування матеріалу, 5) тривале спостереження за монітором втомлює зоровий аналізатор. Створення і застосування комп'ютерної візуалізації навчальної інформації та дослідження її дидактичної ефективності дозволили нам зробити такі висновки: комп'ютер є потужним дидактичним засобом, який може ефективно інтегрувати в собі функції лектора і кількох технічних засобів навчання одночасно (відеомагнітофон, епіпроектор тощо), презентацію навчального матеріалу в комп'ютерному вигляді протягом лекції слід чергувати з поясненням лектора з метою урізноманітнення способу візуального сприйняття, у створенні і використанні комп'ютерної візуалізації навчального матеріалу слід керуватися, насамперед, доцільністю, віртуальні лекції бажано проводити лише за наявності в кожного студента відповідного курсу лекцій у друкованому вигляді. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в створенні віртуальних лекцій, що мають інтегрований характер, і з'ясуванні умов їхньої максимальної доцільності та ефективності. Аудиторно-дослідницька робота.
V етап - систематизація результатів і аналіз роботи студентів на занятті. Принципи системного підходу в технологіях освіти В сучасних технологіях системний підхід визначається як спеціалізований методичний напрям, як "конкретне виявлення діалектичного методу у тих гносеологічних ситуаціях, коли предметом пізнання виступають системні об'єкти". Тому особливу увагу потребують дослідження основних положень системних об'єктів та їх взаємозв'язки. Аналіз наукових джерел свідчить про те, що навіть у методичній літературі існують досить різні, а іноді і діаметрально протилежні точки зору, що до визначення і принципів системного підходу. Проголошення принципів в сучасних технологіях було пов'язано з відмовою від редуціонізму (тобто від дослідження складно організованих явищ і процесів тільки шляхом виділення їх елементарних "цеглин"), Внаслідок цього стає потреба визначити найголовніші принципи системного підходу та їх взаємодія. Принцип цілісності - положення про наявність у цілісного об'єкту нових інтегрованих властивостей, що відсутні у його компонентів ( Блауберг І.В., Юдин Е.Г.) та принцип рівноважної відповідності - положення про те, що зміна стану одного або декількох елементів системи викликає порушення рівноваги усієї системи (Архангельський СІ., Беспалько В.П). Недооцінка важливості останнього принципу призводить до невдачі у спробах здійснення взаємозв'язків між елементами навчального процесу, які виявляються настільки суттєвими, що зміна одного елементу призводить до зміни інших елементів, а досить часто і до зміни системи у цілому. Тому при розробці, опису або дослідженні системних об'єктів в технологіях варто, на наш погляд, впроваджувати одночасно принцип цілісності об'єктів з принципом рівноважної відповідності окремих елементів об'єкту, що і забезпечує ефективність впровадження освітніх технологій. Шляхи підвищення об'єктивності та ефективності оцінки діяльності під час виробничої практики у вищих навчальних закладах. Організація проведення виробничої практики є однією з важливих частин навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти. Підготовка майбутніх фахівців проходить в умовах максимально наближених до професійної діяльності. Практична діяльність студентів неможлива без глибоких теоретичних знань, однак вони ще не свідчать про високий рівень практичної підготовки. Одним із шляхів формування адекватної оцінки та самооцінки, критичного мислення є рейтингова система, яка передбачає детальний аналіз рівня засвоєння знань, умінь, навичок студента. Рейтингова система оцінювання педагогічної практики здійснюється за допомогою "картки контролю", яка водночас є основною для взаємоконтролю та самоконтролю студентів-практиків. Студенти під час підготовки того чи іншого виду практики заздалегідь ознайомлюються зі змістом "картки контролю". "Картка контролю" розробляється керівником практики, узгоджується з викладачами відповідної навчальної дисципліни і повинна відповідати певним вимогам. Значне місце в них займають оволодіння гностичними навичками, вербальними та невербальними засобами комунікації. Зміст "картки контролю" деталізує виробничий процес і встановлює якість та ставлення студента до виконання практичних дій. Рейтингова система оцінювання практичних умінь студента передбачає кілька етапів. На першому етапі введення рейтингової системи оцінювання враховуються лише загальна кількість балів без додаткових обумовлень. Другий етап характеризується введенням обумовлень: оцінка "відмінно" виставляється за 100% - 95% балів від оптимальної кількості за умови, що немає жодного питання, реалізованого нижче ніж на "належному рівні", оцінка "добре", коли немає питань, які б були реалізовані на "низькому рівні" або зовсім не реалізовані. На третьому етапі керівник практики додає до попередніх умов додаткові, а саме: вказує, які питання повинні бути неодмінно реалізовані лише на "високому рівні". Вказані вимоги щодо оцінювання професійних вмінь на практиці повідомляються студентам заздалегідь. Такий підхід до організації практики спрямовує діяльність кожного студента на особистий розвиток, допомагає організувати взаємоконтроль та взаємодопомогу студентам, формує в них здатність до об'єктивного аналізу своєї діяльності, забезпечує реалізацію важливої психолого-педагогічної умови підвищення ефективності практики. На даний момент, в ринкових умовах, проблема профільованої підготовки і пов'язаного з нею скорочення періоду адаптації випускника до умов сучасного виробництва актуальна як ніколи. Скороченню періоду адаптації молодого фахівця на виробництві сприяє рівень вміння вчорашнього студента працювати в колективі, відповідні навички можуть формуватися у вищому навчальному закладі шляхом залучення можливо більшої кількості студентів до науково - дослідної роботи кафедр. Важливо також сприяти формуванню громадянської свідомості фахівців, які випускаються, що також дозволить швидкіше стати повноцінним членом виробничого колективу. Доц.Саприкін О.А. Безпалько Евген МІТІС-29 ВИНИКНЕННЯ ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЙ ЯК ЕФЕКТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ – ПАБЛІК РІЛЕЙШНЗ Виникнення прес-конференцій нерозривно пов’язано з історією паблік рілейшнз (ПР). Як засіб впливу на громадську думку ПР-діяльність існує з давніх давен. Ще античні Греція та Рим, Стародавня Русь залишили докази спроб цілеспрямованого впливу на громадськість. А от як сформована і оформлена у професійну сферу ця діяльність виникла у США. Вважають, що вперше термін „паблік рілейшнз” вжив президент Томас Джефферсон у посланні до Конгресу в 1807 році. [12, С.43] Існує й інша версія, за якою в 1882 році автором терміну став американець Дорман Ідон. Але в будь-якому разі поява ПР пов’язана з суспільною практикою США, де демократичні засади і розвиненість громадянського суспільства передбачають широку обізнаність народу про події та факти, які відбуваються в громадському житті. У авторитарних громадах засобом впливу на громадськість, як правило, являються пропаганда чи методи прямого примусу. Зміни в політичній системі суспільства у процесі його демократичного розвитку, формування інститутів громадянського суспільства, одним з яких є ЗМІ, створювали таку ситуацію у взаємовідносинах громадян, коли їх об’єднання виявились залежними від держави. Але й самі органи державної влади стали залежними від громадян та об’єднань. В цих умовах держава вже не могла виконувати своїх функцій, не взаємодіючи з суспільством та рядовими громадянами, не домагаючись їх підтримки та схвалення при вирішенні життєво важливих задач. Примусовість та диктат у діяльності держави все більше поступалися врахуванню інтересів та координації зусиль різних груп населення та організаці у вирішенні тих чи інших питань, вироблення загальної стратегії дій. Це, в свою чергу, вимагало створення в органах влади спеціальних структур, які б забезпечували постійний діалог з населенням та об’єднаннями громадян. В зв’язку з цим характерним є факт звільнення з посади Д.Сунуну, голови апарату президента США Д.Буша, через недоліки в організації саме зв’язків з громадськістю. А заступивший на цю посаду колишній міністр транспорту Скіннер в першому ж інтерв’ю сказав, що неодмінно зробить ставку на паблік рілейшнз. Крім політичної та державної сфери, налагодження відносин з громадськістю необхідне й у інших сферах, в тому числі у діловій. Тут потреба в ПР виникла після того, як на ринку склались певні правила гри, норми поведінки, обов’язкові для всіх його учасників. А ще – у результаті того, що пропозиція товарів та послуг почала випереджати попит і споживач зміг вибирати їх за власним бажанням. Цьому ж сприяв розвиток інформації, поява можливості доводити до громадськості факти поведінки на ринку. Як елемент інфраструктури бізнесу, ПР насамперед був покликаний вирішувати різноманітні практичні задачі. Головним чином це пов’язувалось із розширенням ринку і взагалі – із задачами підвищення прибутковості фірми, компанії чи окремого підприємця. Це складає сьогодні цілий напрямок діяльності ПР. Взагалі ПР-індустрія зростала на основі устремління комерційних компаній викладати, й по можливості переконливіше, свої інтереси та пропозиції. І сталось це завдяки зростаючій конкуренції та важливості залучення на свій бік споживачів, партнерів, інвесторів, представників влади, громадян. Особливо це виявлялось корисним при взаємодії з такими специфічними аудиторіями, як об’єднання покупців. Одночасно виникала необхідність в пошуку ефективних форм і методів роботи з персоналом фірми. Тому можна говорити і про використання ПР у системі менеджменту, про зв’язки ПР із соціально-психологічними методами управління. Засновником традицій сучасного ПР вважається Айві Лі. Він практикував паблік рілейшнз, починаючи з 1903 р. Впродовж 1914 - 1934 рр. А.Лі успішно співпрацював із Джоном Рокфеллером, котрого йому вдалося захопити ідеєю суспільної значущості бізнесу. Саме завдяки застосуванню ПР-технологій Рокфеллер здобув значну частину своїх прибутків і популярність. Спочатку Лі користувався терміном пабліситі, розуміючи під ним ПР, а вже з 1919 р. ввів новий термін – паблік рілейшнз. Саме Айві Лі першим заклав у підвалини цієї професії поняття відкритості, чесності і вперше використав систему роздачі релізів у широких масштабах. У 1923 році в США Едвард Бернейс видав першу книгу по ПР – „Кристалізація громадської думки”. В країні почала складатись ціла ПР-індустрія. В Україну ПР прийшов разом із ринком. Присутні в Україні ідеологічні догми довгий час заважали сприймати позитивні моменти західного досвіду. А між тим у матеріалах англійських спеціалістів напряму заявлялося, що ПР-консультанти забезпечують плановану комунікацію з такими різними аудиторіями як:
Добре налагоджена комунікація дуже вигідна і, навпаки, невміло організована - може бути згубною, тому англійські спеціалісти вважають, що важливість комунікації занадто висока, щоб віддати її тим, хто займається іншою роботою чи навчений іншим дисциплінам. Повинна бути професійна гарантія, що робота буде виконана ефективно, скоординовано і відповідатиме високим вимогам. Комерційно-виробнича діяльність фірм обумовила потребу у взаємодії з управлінськими структурами, органами влади, пресою. Сьогодні все більше фірм та організацій визнають необхідність спілкування з різноманітними аудиторіями, від ступеня ефективності яких залежить і комерційний результат. Таким чином, участь спеціалістів ПР в ситуаціях, коли їх вирішення залежить від громадської думки, від настроїв чи намірів партнерів, уцілому виявляється плідною. Саме це стимулювало зростання уваги до нової сфери і обумовило розвиток ПР-індустрії. Спеціалісти ПР є і в компаніях, і в керівних органах та установах. Вони працюють скрізь, де доводиться спілкуватися з пресою, громадянами країни, владою. З’явившись на стику журналістики та реклами, ПР з часом розширили свої можливості й дотикалися із менеджментом, політикою, державним управлінням, бізнесом та іншими, часто специфічними сферами, бо в нинішніх умовах жодна компанія чи організація не може успішно діяти без співробітництва з громадськістю. [15, С.18] Необхідність і актуальність ПР стала очевидною разом із демократизацією суспільного, економічного й політичного життя в Україні на початку 90-х років ХХ століття: з’явились нові соціальні та економічні групи, збільшилася кількість каналів комунікації, з’явилася можливість відкрито виражати свою думку. На зміну зруйнованій тотальній пропаганді прийшлов ПР – технологічний пакет по роботі з індивідуальною і масовою свідомістю засобами символічного впливу. Основними засобами цієї роботи були і досьогодні залишаються канали масової комунікації: телебачення, радіо, газети і журнали, рекламні буклети, Інтернет. Технологіями ПР у своїй діяльності сьогодні активно користуються різні соціальні інститути: держава, політичні партії і рухи, приватні корпорації, профспілки, освітні заклади, лікарні, релігійні общини, зірки шоу-бізнесу. Це саме ті організації і люди, благополуччя й існування яких базується на доброзичливому ставленні до них з боку громадськості, оскільки в сучасному суспільстві символічний капітал, який полягає у високому рейтингу, діловому авторитеті чи підтримці виборців, являється вигіднішим, ніж капітал фінансовий і матеріальний. З розвитком паблік рілейшнз розвивались і засоби впливу на громадськість. Однією з найефективніших і найпоширеніших ПР-технологій стало проведення прес-конференцій. Коли точно відбулася перша прес-конференція з історії не відомо. Проте можна припустити, спираючись на вторинні факти. Факт 1. Прес-реліз (або „news release”), який є складовою будь-якої грамотно побудованої прес-конференції, з’явився наприкінці 19 століття. Такою формою подачі матеріалу почали використовувати великі американські залізничні компанії. На початку 20 століття в компанії „Ohio Bell Telephone” зрозуміли головну перевагу прес-реліза: поширюючи прес-релізи, можна позбавитись від розпитувань журналістів, так як вся необхідна інформація в них вже є. Цей же період можна вважати часом появи прес-конференцій у звичному для нас вигляді. Факт 2. З’являються перші спеціалізовані компанії – PR-агенства. У 1900 році відкрилось перше агенство – „Publicity Bureau”, а в 1904 році свою компанію відкрив Айві Лі. Однією з головних технологій таких агенств є прес-конференція. Таким чином, можна зробити висновок, що прес-конференції проводяться протягом більш ніж 100 років. Проф. Григорьєв В.І.. Нагорнюк К.. гр.МІТІС-19 УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО В СФЕРІ СИСТЕМИ МАСОВИХ КОМУНІКАЦІЙ (СМК) У статті 34 Конституції України зазначено: „Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”. Відповідно до вищезазначеної статті, а також статті 39, яка дозволяє мирні зібрання кожен громадянин України має право зібрати прес-конференцію з вільно обраного приводу і запросити представників ЗМІ на свій захід. Нормативно-правових актів, що стосувались би безпосередньо прес-конференцій в українському законодавстві не існує. Зате є безліч законодавчих документів, які регулюють основний предмет кожної прес-конференції – інформацію і роботу засобів поширення інформації. Закон України „Про інформацію” встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. Під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Цим законом закріплюються основні принципи інформаційних відносин:
Закон України „Про інформацію” зобов'язує органи державної влади, а також органи місцевого і регіонального самоврядування інформувати населення про свою діяльність та прийняті рішення, що вони й здійснюють переважно за допомогою прес-конференцій. Кожен учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
Учасниками інформаційних відносин відповідно до Статті 42 даного закону можуть бути громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності. У контексті прес-конференцій основними учасниками інформаційних відносин є: автори (ініціатори прес-конференцій), споживачі (читачі, слухачі, глядачі), поширювачі (ЗМІ, інформаційні агенства) інформації. Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів. Обов'язками учасників інформаційних відносин відповідно до Статті 44 є:
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова” забороняється цензура та втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб: „Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена. Забороняється втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб. Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації”. Оскільки в основному інформація про прес-конференції висвітлюється друкованими виданнями, то доречно розглянути окремі положення Закону України ”Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації здійснює редакція. Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, її головним представником. Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням. Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджує редакційне посвідчення або інший документ, виданий йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації. Цей документ журналіст пред’являє, прибуваючи на прес-конференцію. Щоб уникнути конфліктних ситуацій із журналістами, організаторам прес-конференцій слід бути ознайомленими з правами та обо’язками журналістів. Здійснюючи свою діяльність, журналіст має право: 1)на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; 2)відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; 3)відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом; 4)на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; 5)переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації; 6)на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів; 7)по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан; 8)звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів; 9)поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно); 10)відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора; 11)на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду. Обов’язки журналіста: 1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції; 2) подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію; 3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства; 4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення законодавства; 5) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації; 6) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин; 7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо. Журналісти, присутні на прес-конференції, несуть відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків. При виконанні службових обов'язків журналіст редакції перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом. Редакції друкованих засобів масової інформації за погодженням з державними органами та органами управління об'єднань громадян безкоштовно можуть акредитувати при них своїх журналістів на визначений або на невизначений строк. Акредитація потрібна журналісту для того, щоб бути допущеним на прес-конференцію. Органи, при яких акредитовано журналіста, сприяють йому у здійсненні професійної діяльності, попереджують про проведення заходів, зокрема прес-конференцій, забезпечують журналістів інформаційними матеріалами (наприклад, прес-релізом). У разі перевищення журналістом своїх прав і невиконання обов'язків його акредитація може бути припинена за рішенням органу, який його акредитував. Якщо редакція поширює недостовірну, неправдиву інформацію про прес-конференцію, організатори останньої мають право на спростування. Вони можуть вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Матеріали прес-конференцій досить часто висвітлюються через телебачення і радіомовлення. Реалізація права на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням телебачення і радіомовлення гарантується Законом України "Про телебачення і радіомовлення”. Вищезазначений закон встановлює гарантії свободи діяльності телерадіоорганізацій: 1. Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється. 2. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач. 3. Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається. Організаторам прес-конференцій варто брати до уваги, що, відповідно до даного закону, всі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала зберігаються протягом 14 днів від дати їх розповсюдження. У випадку, якщо телерадіоорганізація подала невірну інформацію про прес-конференцію, то саме протягом цих двох тижнів можна подавати скарги щодо змісту переданих відомостей. У разі подання скарги запис передачі зберігається доти, поки скаргу не розглянуть і не приймуть рішення стосовно неї. Виходячи з цього ж закону, організаторам прес-конференції надається право на спростування поширених у програмі чи передачі відомостей. Оскільки обов’язковими учасниками кожної прес-конференції є журналісти, то одним із законів, що стосуються прес-конференцій можна вважати Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Відповідно до викладеного в цьому законі, якщо аудіовізуальна інформація, в даному випадку про прес-конференцію, доводиться до споживачів неякісно і несвоєчасно, відповідальність несуть організації-розповсюджувачі. Розповсюдженням друкованої та аудіовізуальної інформаційної продукції займаються державні, комунальні, приватні та інших форм власності організації, які мають для цього належну матеріально-технічну базу та інші можливості і зареєстровані відповідно до законодавства. У законі зазначено, що відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу. У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста. Умислом журналіста є таке його ставлення до поширення інформації, коли журналіст усвідомлював недостовірність інформації та передбачав її суспільно небезпечні наслідки. Журналіст звільняється від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку. Інформаційні агенства являються основними споживачами й розповсюджувачами інформації про прес-конференції. Підставою для функціонування цих інформаційних структур є Закон України „Про інформаційні агентства”. Саме цей закон так визначає поняття «інформаційне агентство»: «інформаційним агентством називається зареєстрований як юридичні особа суб'єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг. Цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами, забороняється. Діяльність інформаційних агентств полягає у збиранні, обробці, творенні, зберіганні, підготовці інформації до поширення, випуску та розповсюдження інформаційної продукції. Продукцією інформаційного агентства є матеріалізований результат його діяльності, призначений для розповсюдження з метою задоволення інформаційних потреб держави, юридичних осіб, громадян. Насьогодні основними видами продукції інформаційних агентств є: електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відеопродукція. Журналістом інформаційного агентства називається творчий працівник, який збирає, одержує, створює та готує інформацію для інформаційного агентства і діє від його імені на підставі трудових чи інших договірних відносин з ним або за його уповноваженням. Належність журналіста до інформаційного агентства підтверджує службове посвідчення (пред’являють на прес-конференції при реєстрації). Організатори прес-конференцій, згідно даного закону, не мають права зобов'язувати інформаційне агентство розповсюджувати відхилену ним інформацію. Але разом з тим мають право вимагати від інформаційного агентства спростування розповсюджених відомостей, що не відповідають дійсності, принижують їх честь та гідність. Спростування здійснюється інформаційним агентством, яке розповсюдило невірну інформацію. Доц. Кахута Н.Д. , Улицька І.І. Передерій Н.О. ПОЛІПШЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ МЕНЕДЖЕРІВ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ Менеджери — основа будь-якої управлінської системи. У них особливий предмет праці — інформація, і на основі її аналізу і перетворення вони приймають рішення з виконання всіх управлінських функцій. Управлінська праця передбачає врахування низки формальних і неформальних елементів цієї праці і відповідних кількісних критеріїв для її оцінки. От чому вона спрямована переважно на поліпшення ефективності використання людського фактора як основного носія стратегічного конкурентного потенціалу. Це означає, що для стратегічного управління людськими ресурсами в організаціях важливо задовільнити потребу останніх у кваліфікованому, лояльному і ви-сокомотивованому персоналі. Отже, не дивно, що багато авторів, як-от Л. Дайєр, стверджують, що керівникам слід розробляти узагальнюючі схеми, які охоплюватимуть масштабні стратегічні дії, які поєднуватимуться із ситуаційною інтеграцією усіх внутрішньоорганізаційних елементів . Це особливо важливо в прагненні до перетворення людських ресурсів у капітал з вирішальним значенням для займаної конкурентної позиції. Тим більше, якщо взаємодія зовнішніх можливостей із внутрішніми резервами ґрунтується на моделі Х. Ма і на «потенційних» і «кінетичних» конкурентних перевагах, які він запропонував. Тут людей в організаціях сприймають як витрати, які варто мінімізувати, щоб ефективніше трансформувати матеріально-речовинні ресурси в максимальні економічні результати, а насамперед досягти домінуючої позиції через оптимізацію кількості і якості робочої сили при нижчій ціні вкладеної праці. Американський дослідник Х. Мінцберг характеризує роботу менеджерів (керівників) як сукупність ролей, які вони виконують для здійснення цілей організації: міжособистісні ролі; ролі, пов'язані з інформацією, і ролі, що стосуються рішень. Кожну з них можна поділити на конкретніші дії. Як підказує їхня назва, міжособистісні ролі включають взаємини менеджерів з іншими людьми і групами осіб усередині і поза організацією. Ці три ролі групи такі: представницька фігура, лідер і поєднувальна ланка. Керівники виконують роль представницької фігури, коли перебувають у керівному становищі, очолюючи відповідну організацію. Як приклад їхніх дій у цій ролі можна навести їхню участь у ювілейних подіях, у різних церемоніях, ритуалах, інших офіційних виступах, відвідування важливих гостей, підписання документів. Керівники здійснюють частину цих дій, коли відіграють роль лідерів. Це виявляється в їхніх взаєминах зі співробітниками (підлеглими). Так керівники намагаються створювати односпрямованість у меті співробітників і у меті організації. Повноцінна реалізація лідерської ролі забезпечує активізацію, мотивацію і стимулювання співробітників для виконання конкретних завдань. Як правило, одночасно з виконанням однієї з двох зазначених ролей, керівники виконують також роль поєднувальної ланки — здійснення формальних і неформальних контактів із колегами і представниками інших організацій. Більшість дослідників вважають, що об'єми вкладеної праці як з тими, так з іншими однакові. Інформаційні ролі менеджерів включають отримання і передачу інформації, яку найчастіше не цілком коректно подають технічні засоби організації інформаційних потоків. У цій своїй ролі керівник скоріше виступає диспетчером, який розподіляє інформацію між внутрішніми і зовнішніми робочими групами. Іноді ця роль важливіша порівняно з іншою, також необхідною роллю — розповсюджувача інформації. Як тільки певна інформація отримана, вона повинна бути селективно розподілена між виконавцями з урахуванням можливої вигоди як для них, так і для всієї організації. Також керівники найвищого рівня повинні інформувати нових висококваліфікованих співробітників, які працюють для здійснення цілей організації, її історії і майбутніх перспектив. І нарешті, керівник відіграє роль функціонера із зв'язків з громадськістю, у виконанні якої йому можуть сприяти професіонали в цій сфері, але за періодичну презентацію своєї організації перед зовнішніми групами «зацікавлених осіб» відповідальність несе особисто найвищий керівник. Для цієї ролі часто потрібно просто виголосити якусь стандартну традиційну промову. В іншому випадку, однак, це може бути вкрай напружене інтерв'ю під час виникнення серйозної проблеми. Ролі при прийнятті рішень різноманітні і пов'язані з широким діапазоном проблем. Тут менеджер може діяти як підприємець і тоді прагне знайти таку бізнес-сферу, яка б надала йому нові можливості для самовираження. Підприємницька роль передбачає в умовах конкуруючих організацій готовність ризикувати, коли менеджер бере на себе функцію коректувати процес руху до мети, тобто виконує роль регулятора. Найчастіше керівникам доводиться виступати також розподільником ресурсів. І нарешті, кожен керівник грає роль посередника у переговорах із персоналом, синдикатами, акціонерами і зацікавленими особами. Досвід переконує, що праця менеджера поєднує елементи управління з елементами вузькопрофесійних спеціальних даних. Це дії, пов'язані зі створенням і підтримкою ділових і інших зв'язків, з управлінням людською поведінкою і прийняттям відповідальності за успішне завершення роботи. І оскільки специфіка цієї праці дуже мінлива — за тривалістю, періодами і неперед-бачуваністю, важко, а іноді навіть і неможливо передбачити різноманітність завдань. Значну частину свого робочого часу менеджери витрачають на налагодження або подолання конфліктів і на вирішення невідкладних проблем. Структура інформаційного забезпечення, яку використовують керівники, змінюється постійно залежно від того, про які дані йде мова і якою справою вони зайняті в конкретний момент. Вирішуючи поточні питання, менеджери найчастіше не мають часу для спеціальної діяльності — роботи у стратегічних напрямках або виробленні свого бачення близької або далекої перспективи. Головне в роботі менеджерів — це ефективність виробництва незалежно від того, чи виробляє щось організація, чи надає послуги; на цьому рівні акцент ставлять на вдосконалення розподілу і використання ресурсів, щоб домогтися бажаних результатів. Сучасних менеджерів дедалі частіше сприймають як керівників-інноваторів. Але для того, щоб вони могли повноцінно виконувати цю відповідальну роль, необхідно добре знати теорію і практику сучасного управління; теорію організації і методи моделювання організаційних структур для здійснення господарської діяльності; форми і методи мотивації цілеспрямованої поведінки людей у системі управління і у всій організації; системний підхід при проектуванні ринкових структур і методи систематичного аналізу результатів роботи цих структур; чинне законодавство й основи правового регулювання управління. Кожен менеджер повинен мати широкий погляд на речі і нестандартне мислення, уміти швидко і правильно орієнтуватися у внутрішньому взаємозв'язку факторів, що діють в організації, а також у їхній взаємодії з зовнішнім середовищем. Він повинен бути доброзичливим, гарним психологом, ризикувати розумно і виважено, вміти розробляти бізнес-план, корегувати при необхідності і забезпечувати його виконання, робити маркетингові дослідження, прогнозувати розвиток керованої ним системи, зважаючи на потреби ринку і прагнення займати нові ніші. Цікаве також ділове вміння, яким повинні володіти керуючі різних ієрархічних рівнів. Уміння — це здатності, що можуть розвиватися у тій чи іншій мірі і ефективно виявлятися на практиці. Ці здібності не з'являються від народження, а змінюються в житті людей і використовуються як допоміжний засіб для досягнення мети суб'єктом, який володіє ними. Усе це пов'язано зі ставленням до людського фактора в організаціях через порівняння управлінських здібностей з ролями, які відіграють менеджери різних ієрархічних рівнів. При цьому слід враховувати, в якому типі організації, механістичній чи органічній (відповідно до ставлення керівників до виконавчого персоналу), діє відповідна відповідальність. Уже надалі будуть формуватися конкретні рекомендації з пропонованих альтернатив для вирішення ідентифікованих проблем, а також для забезпечення необхідних документів із регламентацій й узаконення результатів здійснених дій. Заєць Н.М. Бугакова М.С. Лизогуб О.Л. |
|
Впровадження іноземної мови у 1-му класі і другої іноземної мови... Соціально-економічні та культурні тенденції розвитку сучасного суспільства викликають необхідність навчання учнів іноземної мови... |
Конспект лекцій з дисципліни “ Історія України ” Друкується за рекомендацією... У конспекті лекцій висвітлено історію України від найдавніших часів до сьогодення. На основі джерел та аналізу історіографії авторським... |
|
Робота над нею почалася в 2007-2008 навчальному році після проходження... Сьогодні комп'ютери стають неодмінним атрибутом нашого життя, інформаційні технології створюють нові можливості отримання людиною... |
ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З КОРЕКЦІЇ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ЦЕНТРІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ... |
|
Рождественська Д. Б. До проблеми мисленнєвих образів в інтелектуальній... Рождественська Д. Б. До проблеми мисленнєвих образів в інтелектуальній діяльності дитини зі зниженим зором // Дидактичні та соціально-психологічні... |
«Процвітаюча бібліотека сьогодні процвітаюча держава завтра…» Такі реалії життя сучасного цивілізованого суспільства. Стиль та імідж сучасного бібліотекаря, в цьому контексті, відіграє одну з... |
|
Чи відображено в уривках з окремі аспекти життя українського суспільства... |
ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОГНОЗУВАННІ... В роботі досліджено сучасні підходи до прогнозування соціально-економічних показників, побудовано моделі прогнозу курсу валют на... |
|
РОЗГЛЯНУТО Соціально-педагогічні аспекти організації навчально-виховного процесу в сучасній школі (Ведмеденко Д. В.) |
ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВНИХ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО... |