«Процвітаюча бібліотека сьогодні процвітаюча держава завтра…»

Події, факти, дати
На Великдень мешканці Українських Карпат та Прикарпаття не лише славлять воскреслого Христа, а й влаштовують ігри й забави, сенс яких криється в язичницьких віруваннях. Танком та співом наші предки прощалися із зимою, вітали весну, у формі ігор спілкувалися з силами природи, просячи в них доброго врожаю, щасливої долі, здоров'я на увесь рік. Поливаний, волочільний понеділок, гра в «Жука», «Коструба», гаївки – подекуди ці ознаки язичницького свята весни можна спостерігати й нині. Не обминають увагою це свято і бібліотеки. Таким чином, у міській дитячій бібліотеці-філії була організована виставка писанок та дитячих малюнків «Хай розквітають писанки, як діти».

Цікаво і змістовно проходив дитячий ранок «Хай буде з нами Великодня казка». В рамках дитячого ранку юні читачі бібліотеки продемонстрували театральне дійство «Моя пасочка смачненька», а також проходила рухлива гра «Де ти, наше яєчко?», під час якої діти попарно із зав’язаними очима шукали на підлозі писанку.

Традиція святкування Дня Землі 22 квітня сягає 40-х років XIX сторіччя, коли Дж. Стерлінг Мортон, секретар території штату Небраска (США) запропонував призначити день, який всі мешканці штату присвячували б озелененню. Задум отримав підтримку і вже в 1872 році було висаджено біля мільйона дерев. Традицію проведення Дня Землі було продовжено молоддю США та підтримано дітьми інших країн. В 1990 році учасниками Дня Землі стали 200 млн. людей із 141 країни світу. Цьому дню були присвячені: екологічний урок «Чарівне моє довкілля» (міська дитяча бібліотека-філія), День природи «Збережімо красу Землі» (Белеїв), вікторину «Веселковий світ природи» (Гошів), літературна година «Люблю я земленьку свою» (Новоселиця), екологічна година «Ми всі господарі природи, тож бережімо її вроду» (Солуків) та ін. заходи, які провели бібліотеки району.

Міська дитяча бібліотека-філія
26 квітня – День Чорнобильської трагедії. Минуло 24 роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: i тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він розвіяв по світу багато трагедій; буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однiєю надiєю. Цьогоріч бібліотеки-філії вшанували пам’ять трагедії заходами: годиною смутку «Чорнобиль – біль душі» (Тростянець), годиною пам’яті «Світе, Чорнобиль – то крик мого краю, світе, Чорнобиль – то рана й твоя» (Солуків), годиною-реквіємом «Білий птах з чорною ознакою» (Рахиня), екологічним репортажем «Та радіація людські життя бере» (Раків), Днем скорботи «Біль і скорбота України» (Вишків), виставкою-роздумом «Хто квітень наш отак підступно зрадив» (Лолин) та багато ін.

"Таланту неповторний світ"

– так називалося мистецьке свято у с. Рахиня, присвячене 100-річчю з дня народження художниці Галини Захарясевич, дитячі роки якої минули в цьому селі. Життя і творчість художниці майже не досліджені, багато ще в її творчій біографії нерозгаданих сторінок.

Біля меморіальної дошки зібралися односельчани, гості, представники влади, громадських організацій, працівники культури та освіти, щоб вшанувати словом та молитвою талановиту землячку.

В сільській бібліотеці-філії створено куточок пам’яті Галини Захарясевич та її чоловіка – письменника, лікаря Української Повстанської Армії Юрія Липи.

9 травня – День Матері. Вперше організувала День Матері американка із Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 році. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Відтоді в другу неділю травня День Матері відзначали дуже широко. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, свято Матері повернулось в Україну. Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Для українців образ Матері триєдиний. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини.

Бібліотеки ЦБС провели: літературно-музичні вечори, свята, години, дитячі ранки «Мамо моя дорога, ти найдорожча в світі» (Якубів), «Бути матір’ю – це подарунок долі» (Тростянець), «Найдорожчі, наймиліші наші матусі, бабусі» (Сл.Долинська), «Немає правди вище мами і вище совісті її» (Липа), «Я славлю руки матері своєї» (Новоселиця, Вишків), «До твого серця притулюсь, тобі низесенько вклонюсь» (Максимівка), «Жінка, мати, бабуся» (Пшеничник), «Матусю моя дорогенька, це свято даруєм тобі» (Кропивник), «Мати – символ добра на землі» (Яворів). Бібліотека-філія с.Сенечів провела конкурс малюнків «Найсвятіше в світі слово – мати».

с.Вишків

с.Кропивник

Цього року з днем Матері співпало ще одне свято – день Перемоги. З цієї нагоди бібліотеками району було проведено: літературно-музичні вечори «А пам'ять повертає в травень 45-го», «Запам'ятаймо героїв, збережімо в серцях імена», «Вклонімось мертвим і живим», «Війна у пам’яті, біль у серці (Яворів,

с.Яворів

Солуків, Кропивник), літературно-музичні композиції «Нарешті знищена війна весняним громом», «За тих, хто впав за крок до Перемоги», «Ми йшли до тебе, Перемого» (Раків, Вишків, Сенечів), історичні години «І подвигам не буде, забуття допоки світ живе під небесами» (Новоселиця, Гериня), екскурс в минуле «З тобою, роде мій орлиний, іду дорогами війни» (Церківна), діалог поколінь «Війна у пам’яті, біль у серці» (Новошин, Н. Мізунь), історичну подорож «Допоки пам’ятаємо – живемо» (Ст. Мізунь), виставку-панораму та тематичний перегляд «Героям нескореної України» (Гошів).

14 травня. Дуже складно уявити світ без перелітних птахів. Перелітні птахи – це частина біологічного різноманіття нашого світу є і показником біологічної стійкості екосистеми. Людство з давніх часів використовує це різноманіття живих організмів для забезпечення харчуванням, паливом, ліками та іншими засобами першої необхідності, без яких ми не можемо жити, і саме в наших силах захистити ці ресурси та різноманіття. З метою привернення уваги до проблем перелітних птахів, щорічно в травні міжнародна світова спільнота відзначає Всесвітній день мігруючих птахів. В цьому році гасло Всесвітнього дня перелітних птахів "Збережемо мігруючих птахів в умовах кризи" і тісно пов'язане з Міжнародним роком біологічного різноманіття ООН. Саме 2010 рік Генеральною Асамблеєю ООН проголошено роком біорізноманіття. Цікаво пройшли свята з цієї нагоди «Птахів вітаємо – літо зустрічаємо» у бібліотеках-філіях сіл Белеїв та Сл. Долинська, а також – «Лети до нас, пташко, неси весну красну», яке організувала та провела бібліотека-філія с. Максимівка спільно з школою.

Презентація бібліотеки-філії

відбулася в с. В. Тур’я. Участь у ній взяли працівники всіх бібліотек району. Завідуюча Великотур’янською бібліотекою-філією Оксана Крайник розповіла присутнім про історію бібліотеки, починаючи з хати-читальні, та сучасні аспекти діяльності. Бібліотекар Марія Петрушка виступила перед присутніми з краєзнавчим портфоліо бібліотеки.

Про значення бібліотеки в житті громади села розповів директор будинку культури, член виконкому сільської ради Іван Крайник.

На завершення презентації всі присутні мали змогу побачити усний журнал «Я живу і співаю, доки живе і співає моя Україна», в якому взяли участь учні та працівники школи, будинку культури, жіночий церковний хор, жителі села.

На популяризацію народних звичаїв та традицій були спрямовані наступні заходи міської дитячої бібліотеки-філії: День українського одягу та День народознавства «Згадаймо диво українське», на який було запрошено майстриню Лазаришин Розалію Михайлівну. Вона продемонструвала присутнім свої роботи з бісеру та вишиванки.

У перший день літа, 1 червня, у всьому світі святкують Міжнародний день захисту дітей. Це свято вважається одним з найстаріших міжнародних свят. Вперше його відзначили в 1950 році. В Україні День захисту дітей святкується з 1998 року. Рішення про проведення Дня захисту дітей було ухвалене Міжнародною демократичною федерацією жінок на спеціальній сесії в листопаді 1949 року. ООН підтримала цю ініціативу і оголосила захист прав, життя і здоровя дітей одним з найважливіших напрямів своєї діяльності.  Не забули про цей день і бібліотеки, які організували книжкові виставки та тематичні полиці «Веселкове дитинство», «Земля – планета дітей», «Нехай же стане днем дитини у всьому світі кожен день», провели конкурс малюнків «Ми – діти України», «Діти – надія україни» (Сенечів, Солуків), бесіду біля тематичної полиці «Закон захищає дитинство» (Вишків), урок правових знань «Кожна дитина має право» (Гошів), інформаційну хвилинку «Хай веселі будуть діти, хай щасливим буде люд» (Рахиня) та ін.

28 червня – День Конституції України. Окрім книжкових виставок та тематичних полиць «Конституція України і сьогодення», «Конституція – гарант незалежності», «Конституція – візитна картка держави», в бібліотеках району пройшли: правовий урок «Українська Конституція: історія та сучасність», правознавча вікторина «Злочин і кара» (Тростянець), диспут «Правова держава – перспектива чи сьогоднішній день?» (Гошів), історична година «Є право – значить є надія» (Рахиня), правова година «Закон для тебе і про тебе» (Солуків), година права «Україна – демократична держава» (Якубів), правова вікторина «Казки Шарля Перро» (Раків) та багато інших заходів.

"Українська Аріадна"

– під такою назвою в центральній районній бібліотеці пройшла літературна година, присвячена 155-річчю від дня народження видатної української письменниці, організаторки жіночого руху в Галичині Наталії Кобринської. Ми знаємо її за творами «Пані Шумська» («Дух часу»), «Ядзя і Катруся», «Задля кусника хліба», циклом «Воєнних новел» тощо. Знаємо і те, що вона підтримувала найтісніші зв’язки з Іваном Франком, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Павликом, Михайлом Старицьким та багатьма іншими діячами української культури.

Про це і йшла мова на підготовленому бібліотечними працівниками заході. Прозвучали уривки з творів Кобринської – «Перша вчителька», «Каліка», «Рожа»…

Своїми думками про письменницю поділився голова районної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Василь Олійник та прочитав присвячений їй вірш.

Життєву картину та творчий доробок Н. Кобринської доповнювали слайд-шоу та книжкова виставка за однойменною назвою.

Вшанували пам’ять Н.Кобринської і інші бібліотеки району, провівши: літературні години «Наталія Кобринська – українська письменниця, громадський діяч», «Палка поборниця жіночої долі» (Белеїв, Церківна), літературний екскурс «Поборниця жіночих справ» (Лолин) та літературну скарбничку (Тростянець).

27 червня у бібліотеці-філії с. Шевченкове відбулася зустріч за "круглим столом"на тему  "З літопису бібліотеки" за участю сільського голови Івана Чудика та директора районної централізованої бібліотечної системи Людмили Фреїв.

Бібліотекарі різних поколінь: Анастасія Данкович (60-63 рр.), Ганна Пазяк (1966-68 рр.), Ріва Грущак (1968-76 рр.) та Надія Олійник (зав. бібліотекою-філією з 1976р.) ділилися спогадами і думками, пригадували цікаве в роботі сільської  книгозбірні, а також обговорювали питання впровадження новітніх технологій у роботу закладу.

Бібліотеками району постійно проводиться робота по залученню нових читачів та підтриманню зацікавленості книгою у наявних. Найбільшою мірою, звичайно, це стосується дітей. Серед таких заходів:

Літературна вікторина Бліц-турнір «Читаючи, дізнаєшся

«Мандри по казках» «Чарівний світ знань» багато нового і цікавого»

(міська дитяча бібліотека-філія) (міська дитяча бібліотека-філія) (бібліотека-філія с. Лолин)
Будьмо знайомі
Люко Дашвар
Ірина Чернова (творчий псевдонім Люко Дашвар) (*1954, Херсон) – українська письменниця, сценарист, журналіст. Лауреат літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію, у 2008 за «Молоко з кров'ю» (або «Примха») стала дипломантом конкурсу, а 2009-го її роман «Рай.Центр» отримав диплом «Вибір видавців».

Народилася в Херсоні у 1954 році.

Має дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості (інженер-механік), Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління).

У журналістиці з 1986 року.

Після розпаду СРСР редакційний колектив Херсонської „молодіжки” обрав Ірину Чернову головним редактором. Згодом – голова комітету у справах преси та інформації Херсонської облдержадміністрації. Є засновником двох газет у Херсоні. За словами авторки пограбування редакції змусило пані Ірину переїхати до Києва, де вже у 2001 році почала працювати головним редактором газети „Селянська зоря”. А там і „Історії з життя”, і жіночий „глянець”... Курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна змінили життя журналістки. Відтоді Ірина Чернова є тим, ким вона є зараз – автором трьох українських романів, а також сценаріїв до фільмів „Місяць–Одеса”, „Час – це все” і ще двох серіалів.

В березні 2008 отримала нагороду журналу «Друг читача» за найкращий літературний дебют (роман «Село не люди»).

«Молоко з кров'ю» визнано переможцем конкурсу «Книга року БіБіСі 2008».

А зараз письменниця написала четверту книгу, яка виявилась найповнішою за обсягом та має робочу назву "Мати все". «Роман презентують восени на форумі видавців у Львові. Робоча назва "Мати все". Як і всі мої книги, вона про любов, про життя. Можу сказати, що це історія одного нещастя, яке ніколи не могло б стати щастям. Переважно дії відбуваються в чотирьох стінах в Києві, на Подолі, але жахів, прикрощів, радощів там не менше, ніж у попередніх книгах», – розповіла письменниця.

Відгуки про творчість Люко Дашвар дуже неоднозначні: від повного несприйняття до цілковитого захоплення. Та все це лише сприяє популярності авторки, адже кожна людина, почувши такі полярні думки, виявляє бажання особисто ознайомитись з її творами.

Протягом 3 років у видавництві "Клуб сімейного дозвілля" вийшло 110 тисяч примірників трьох книг Люко Дашвар. Вона найтиражованіша письменниця країни. На другому місці – Любко Дереш.

«Село не люди»
За інформацією видавництва “Книжковий клуб” за кілька місяців продажів роману “Село не люди” книга вже кілька разів перевидавалась і загалом продалося більше 30 тисяч примірників. Для сучасної української літератури – це грандіозний успіх. А тим більш – для початківця. Адже Ірина Чернова, зазначена на обкладинці під псевдо Люко Дашвар, не видавалася ані під одним, ані під іншим ім'ям раніше.

Події розгортаються в селі Шанівка, де всі про всіх усе знають. Тут зображено реалії українського села, в яке не ходять автобуси, в якому до найближчої школи – кілометрів п’ять пішого ходу і лише раз на два тижні приїжджає місцевий торгаш, який розкладає свій товар на дванадцяти розкладушках…

Ірина Чернова знається на звичаєвому праві і вдало вкраплює в текст місцеву ворожку-знахарку, сільську громаду і суд над дівчиною, що до весілля втратила цноту.

Тут вам і "Лісова Пісня" Лесі Українки – мотив неземного кохання та жертовності (навіть бабу-знахарку звати Килина, як одну з героїнь "Пісні"), тут вам і довічна українська проблема людина та земля, як у "Fata morgana" Коцюбинського, тут вам і тема зачарованого кургану з "Кобзаря 2000" Капранових, ну і ще багато чого...

Несподівано в Шанівку приїздять академіки з Києва, які намагаються знайти сенс існування села, життя в селі, добути скарби із забутого кургана і врешті довести одну просту тезу, чому «село – не люди».

Чернова навмисне показує безглуздість цих академіків, один з них постійно говорить про деградацію і дебілізацію, в той самий час намагається виростити манго або ківі на Київщині. Присвячує цьому питанню кілька праць, натомість реальний стан речей не бачить далі свого носа.

”Чому вештаєшся по столицях, коли тобі треба в селі сидіти, корову доїти, щоб у місті молоко було, а не твоя дурна пика!” – кричить професор на Катю.

І помиляється той, хто подумає, що «Село не люди» повинно тільки відтворити сільську реальність чи переказати історію любові шанівської Лоліти. Все це – тільки солодкі вершки, під якими – гірка на смак кава. Тут Шанівка – ніби криве дзеркало: заглянувши в нього, жахаєшся від розуміння того, що варта вся наша цивілізація і її кращі представники в особі просунутої інтелігенції.

Текст написаний максимально легко, читається на одному диханні і не є нав'язливою думкою авторки. Ірина Чернова через своєрідний і небанальний, та іноді навіть чорний гумор, намагається пояснити, що село – то теж люди, хоча ці слова й не закріплені жодною подібною реплікою в тексті.
«Молоко з кров’ю»
Тема твору стара, як світ, – любов, якій у літературі майже від початків приділялося найбільше уваги. Силою та напруженістю почуттів роман «Молоко з кров’ю» чимось нагадує «В неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської чи «Камінну душу» Гната Хоткевича. Схожості додає і певна містика, пов’язана з любов’ю, та майже всемогутня доля-фатум, що поєднує в пару Марусю та Степана, ламаючи їхнє життя. І можна довго шукати кінці й початки, думати, хто ж винен, та, мабуть, найкраще тут сказати, як віками говорилося в народі: «Так їм судилося…»

Сама історія Марусі та Степана – то історія любові потаємної і швидше нещасливої, хоча й сильної, як смерть. Що й казати, дівчина сама вибрала собі долю: вдень для людей, щоби гарно було, а вночі – для себе. «День… Він для роботи. І на небі, як хмар нема, тільки сонце. А вночі кожну дівчину своя зірка-любов зігріває».

Ключовим можна назвати діалог Степана-німця та Марусі-румунки:

«–Нащо ж любов по ночах ховати? Любов – то ж краса.

–Для людей краса – то кров з молоком. А ми з тобою – молоко з кров’ю. Те саме, а люди очі заплюють».

Одружились би вони з Степаном – жили б довго й щасливо, можливо, й дочка б у неї народилася, як того хотіла сама Маруся, а проте… Тоді й книжки б не було. Та й життя – не така вже проста штука, щоби всім на добре виходило. А чи то гордість, чи то можливі людські розмови, чи незрозуміла магія намиста тому причиною, – то вже й не так важливо. Мало хто згадує про причини, коли наслідки накривають тебе з головою. А наслідком потаємного кохання Марусі та Степана стали їхні нещасливі сім’ї та поламане життя.

Події роману «Молоко з кров’ю» Люко Дашвар відбуваються у часових межах «Перша світова війна» – «наш час». Звернення до певних історичних маркерів необхідне для окреслення часу, в якому жили ті чи інші персонажі. А це в свою чергу пояснює витоки й причини тих чи інших важливих для твору подій. Зрештою, згодом ми дізнаємося, що вся історія не тільки подієво, а й часово скріплена кораловим намистом, що передавалося у сім’ї від матері до дочки. Ці коралі – немов окремий персонаж твору, від якого залежить доля багатьох інших. Часом навіть виникає питання, кого ж насправді любить Маруся: Степана чи свої коралі (неодноразово повторена нею фраза «Не чіпайте мого!»).

Ще одним образом, що поєднує кілька поколінь – героїв книги, є кущ бузку. Триває любов Марусі та Степана – зеленіє бузок, знищено їх ­– і кущ висох. Але повертаються в село їх нащадки, відбувається їх зустріч і давно висохлий кущ несподівано пускає зелені пагони.

Тож про що цей роман? Про любов і ненависть, про зламані долі, про людські пересуди, про село і наслідки урбанізації. А ще? Щоб про це дізнатись, його треба прочитати самому.

«РАЙ.Центр»

Якщо, взявши до рук „РАЙ.Центр”, ви чекаєте від Люко Дашвар чергового любовного роману з українським колоритом, то вас спіткає розчарування. Цей роман уже не вписується у вузькі рамки суто історії про кохання, оскільки пропонує читачам значно більше. Про що ж цей роман? Якщо двома словами – про життя. Мабуть, однозначно сказати важко, оскільки минуле і теперішнє, фантастика та добре відомі нам реалії сьогодення, любов та влада тісно сплелися тут у сюжетний клубок, розплутати який авторка дозволить вам тільки під кінець. Головні персонажі твору – сучасні студенти та можновладці, а місце дії – Київ. Усе починається з романтичного, шаленого кохання Макса та Люби, а закінчується цілком прагматично – холодною війною між двома посадовцями, Сердюком та Коноваленком, що розгортається у віддаленому райцентрі, до якого їм, по суті, й діла нема.

«РАЙ.Центр» – то гостросюжетна, то замріяна книга про кількох персонажів, як це прийнято казати, «зв’язаних між собою невидимими нитками». Історія про те, як двоє молодих хлопців і одна дівчина – Люба, Гоцик і Макар – приїздять навчатися до Києва з такою оригінальною ідеєю, як «чогось добитися». Власне, вони навчаються, слухають музику, читають, намагаються заробити гроші, а їх розмірковування – втілені думки сучасної української молоді: «Є система, і є винятки. Системні правила встановлює держава. Винятки – це те, що відбувається всупереч правилам. Так? І що маємо? Молодим тут нічого не світить – це система. Деякі досягають високих стандартів – це виняток. Ти пропонуєш мені усе це полюбити?».

І ще одна думка, висловлена одним із головних героїв книги, свідчить про те, що українська молодь не пливе за течією, а має немалі знання та свої погляди на всі події, а ще – що вона чимраз більше зневірюється у своїй державі: «Маслоу, Любо! Чи у Могилянці не вивчають теорію Маслоу?! – Тепер уже Макар завівся. – Фізіологічні потреби, безпека, соціальна приналежність… А ще що? Згідно з Маслоу, в кожної людини п’ять базових життєвих цінностей! А я тобі нагадаю – повага з боку суспільства і самореалізація. Базові! І де тут моя «база»?»

Хронологічно зображені у романі події розгортаються протягом трьох днів, проте книжка значно об’ємніша часово. І це відіграє суттєву роль як для сюжету, так і для проблематики твору, оскільки пояснює причини та мотиви тих чи інший дій і подій. Спогади Володимира Сердюка, його життєва історія, що авторка розгорнуто її змалювала, вводить у твір час його молодості. А це, своєю чергою, дає нам досконалий портрет сучасного посадовця та його минулого. А завдяки двом примарним серденятам, Микишці та Свирі (їх і привидами назвати важко, бо з привидом зазвичай асоціюється щось потойбічно-погане, а вони відіграють тут суто позитивну роль), автор вводить як тло давноминулі часи за гетьманування Дорошенка. І це особливо важливо для порівняння України сучасної та України колишньої, яке неакцентовано проводить авторка протягом усього твору. Це важливо для оцінки морального стану нинішніх українців, чистоти їх душ. І дорошенкові серденята тут – як лакмусовий папірець – хто бачить їх, ще чистий душею, а хто ж ні – пропаща душа. Тому й не дивно, що у столичному Києві, який вони спершу прийняли за рай, їх майже ніхто не бачить, а от у віддалених містах і містечках – „Так онде Україна поховалася! По райських центрах, де слава гула. Чистих душ по тих центрах докупи зібрала – це ж ніяких цурпалків не вистачить, аби порахувати… Хай втомлені, а правду бачать… Коли це Україна на Київ озиралася? Україна по Чигиринах та Батуринах будувалася. Під Котельвою сили набиралася, у Ніжині та Глухові рішення ухвалювала…”.

Читайте «РАЙ.Центр» Люко Дашвар і ви знайдете тут сцени, про які подумаєте «так було і зі мною», а в інших – зустрінете казку… Одним словом – читайте.

Редколегія: Надія Кушнірчук Ігор Данилович Юрій Фреїв

Зеновія Тарантюк Ольга Зубрей

Відповідальна
за випуск: Людмила Фреїв