21.Сутність урбанізації.Процес урбанізації в різних регіонах і країнах миру має свої особливості. Сучасний тип урбанізації - це вже не стільки швидкий темп росту частки міського населення, скільки особливо інтенсивний розвиток процесів субурбанизации й утворення на цій основі нових просторових форм міського населення - міських агломерацій, мегаполісів. Міста є осередком промислової й економічної діяльності. Але сам факт росту й розвитку міст породжує проблему витрат, не говорячи вже про неминучу соціальну напруженість, характерної для районів з високою щільністю населення. Остання обставина робить міське життя менш привабливої. У країнах, що розвиваються, демографічному вибуху супроводжує «вибух» урбаністичний. При порівняно низьких показниках урбанизированности населення багато країн, що розвиваються, відрізняються відносно високими темпами урбанізації.
22.Етапи розвитку урбанізації.У світовому процесі можна виділити 3 найбільш характерні етапи розвитку урбанізації:
1-й або початковий характеризується локальними процесами урбанізації і охоплює ряд країн Зах.Європи і Пн.Ам з кінця 18ст до кін19ст. Чітко виражено локальною урбанізм є цей процес у Велик Брит. Саме за рахунок задноєвроп і північноамерик урбанізації значною мірою зросла частка міського населення у всьому світі.
2-й, переважно планетарний припадає приблизно на 1-у пол. 20ст. Він х-ється тим, що швидке зростання міст і міського населення охоплює більшість регіонів світу, набуваючи стійкого характеру, спостерігаються високі темпи зрост промислового виробництва. Характерне переважно екстенсивне зростання міст
3-й, глобальний розпочався у 2й пол. 20ст і органічно пов’язаний з науково-техн прогресом. Цей етап х-ться чітко вираженими зрост міського населення в великих містах і агломераціях. Х-ється інтенсивним характером урбанізації в умовах науково-техн прогресу.
23.Концепція стадіального розвитку урбанізації.
Концепцію стадіального розвитку урбанізації розробив в осн.рисах Дж.Джіббс,який запропонував універсальну схему еволюції міст і перспектив цього процесу(5стадій):1ша – стадія зародження сучасних міст.2га – стадія шв.зростання міст на основі економ. факторів урбанізації.3тя – стадія агломераційної урбанізації..4та – стадія агломераційно-субурбаністичного розвитку.5та – стадія істотної трансформації міського розселення через дегломерацію урбанізованих територій на основі деконцентрації населення і господарської діяльності.Стадії розвитку урбанізації чітко проявляються в просторі,диференціюються територіально.В одних країнах процес стад.розвитку досягає вищих стадій,в інших – темпи урбанізації невеликі,тому її розвиток не досягає найвищої стадії(найчастіше це через політику,саме суспільство не має можливостей для створення необхід.інфраструктури у невеликих містах.інколи воно спеціально не дає малому міту приблизитись до рівня столиці).
24.Тенденції розвитку урбанізації.Розвиток процесу урбанізації тісно пов’язаний із особливостями формування міського населення і зростання міст. Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку процесів урбанізації в різних країнах світу грунується на даних про рівень урбанізованості населення – частки міського насел в загальній кількості населення. В Австралії, Пн.Ам, Європі у 1990 переважало міське населення. У 1990 найвищий відсоток міського насел, спостерігається у розвинених країнах.
Для сучасної урбанізації характерна концентрація населення у крупних і надвеликих містах. Саме зростання великих міст, пов’язаних з ними нових форм розселення і поширення міського способу життя найбільш яскраво відображають процес урбанізації населення. В Україні населення також все більше концентрується у великих містах. Процес урбанізації в різних регіонах і країнах світу має свої особливості. Для розвинутих країн характерні не стільки швидкий темп зростання частки міського населення, скільки особливо інтенсивний розвиток процесів утворення нових просторових форм міського розселення – міських агломерацій, конурбацій, мегаполісів. Відбувається не тільки переміщення населення із крупних міст в їх приміські зони - процес, який широко розгорнувся ще в 20х роках 20ст., а й переважаюче зростання міст у периферійних районах порівняно з високо урбанізованими. У країнах, що розвиваються, урбанізація здійснюється швидкими темпами. Рурурбанізація – процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Контрурбанізація – соціально-економічні процеси, протилежні урбанізації.
25.Еволюція урбанізації в Україні.
Концепцію стадіального розвитку урбанізації розробив в основних рисах Дж.Джіббс,який запропонував досить універсальну схему еволюції і перспектив цього процесу(5 стадій).На першій стадії на територіях с певним ступенем господарського(сільськогосподарського) освоєння і відносно рівномірним сільським розселенням зявляються міста як центри невеликих сільськогосподарських районів,спостерігається повільне згущення мережі малих міст.Це стадія зародження нових міст.Друга стадія урбанізації проявляється у диференціації розмірів міст під впливом економічних факторів-розвитку фабричної промисловості та набуття домінуючої ролі загальнодержавного ринку.Міста(особливо великі) стають центрами задоволення зростаючих потреб населення-політичних культурних,наукових,освітніх.Це стадія швидкого зростання міст на основі економічних факторів урбанізації.На третій стадії починається формування агломерацій через зростання центральних міст,відбувається не лише відносне,а й абсолютне зменшення сільського населення,посилюються міграції населення(сільське населення переміщується у міста).Це стадія агломераційної урбанізації.Четверта стадія характеризується концентрацією населення в містах і одночасно диференціацією структури міст: зменшується кількість малих міст,зменшуються або зникають села,утворюються мегаполіси,відбувається субурбанізація.На цій стадії проявляються негативні наслідки урбанізації,особливо екологічні.Це стадія агломераційно-субурбанізаційного розвитку.На п’ятій стадії проблема бурхливого зростання і розвитку міст,їх екологізація набуває глобального характеру.Спостерігається деконцентрація населення і деяка стабілізація розселення.Відбувається активна протидія негативним наслідкам урбанізації
26.Урбанізоване розселення.Урбанізованим розселенням назив розселення на територіях із високою щільністю міського і сільського населення, їх тісну інтеграцію за соц.-економічними ф-ями, за способом і умовами життя населення. Для урбанізованого розселення найбільш характерними ознаками є:
-висока щільність мережі та інтенсивності розвитку міських поселень;
-велика насиченість і тіснота зв’язків між поселеннями;
-складність форм розселення, зумовлена посиленням взаємодії, зростанням мережі поселень.
Частка урбанізованого розселення в економічно розвинених країнах зростає, зокрема і в Україні. До територій із високим рівнем урбанізованого розселення належать ті, у яких рівень урбанізації перевищує середній по Україні (67%):донецька,дніпрпетр,луганська,харківька.
27.Механізм розвитку і перспективи урбанізації.
Урбанізація проходить екстенсивний та інтенсивний шляхи розвитку.Екстенсивний шлях характер. для аграрних у минул. країн,зростання міст і формув. міських структур залежить насамперед від потреб матеріал. виробництва(екстенсивного розширення індустріал.бази на основі буд. фабрик і заводів,освоєння нових родовищ корис. копалин).Відрізняється шв.темпами зростання міськ.населення і виникненням багатьох нових міст.Інтенсивний шлях відбув. не стільки створення нов..міст,скільки вдосконалення соц..-економ. розвитку існуючих,формув. мережі міст відповідно до потреб країни.Характерним є перехід на багато функціонал.основу розвитку міст,що виражається в ускладненні структури і розшир. складу міських функцій.Відбув. вдосконал. і подальше перетвор. міських поселень,ускладнення форм та систем урбанізації структур у межах охоплених містами територій.Дослідники Європи та США вважають,що в розвин.країнах,де резерви відносно зростання міськ.населення значною мірою вичерпані,урбанізація продовжується,набуваючи значною мірою нових рис і напрямів.Проходять глибокі якісні зміни системи міст,форми міськ.розселення продовжують ускладнюватися і перетворюватися.Набуваючи нових рис,форм і напрямів,урбанізація буде сприяти подальшому розвитку і поширенню міськ.способу життя та міськ.розселення,викликаючи якісні зміни процесу і впливаючи на еволюцію як усієї системи міськ.розлення ,так і окреми міськ.структур.
28.Структура господарства та її особливості і динаміка..Структура господарства – головна характеристика економіки країни, регіону міста. Прогресивна високотехнологічна структура регіону являє собою основу високого рівня економіки, і навпаки – застаріла й розбалансована структура економіки є першопричиною її відставання. Структура госп. Характеризує склад і співвідношення складових частин господарстваа саме: сфер, економічних секторів, підрозділів, міжгалузевих комплексів, груп галузей, галузей, видів економ діяльності.
Загально прийнятої ідеальної структури господарства не існує. Тому наявну структуру економіки країни, регіону, міста оцінюють методом порівняння з більш і менш розвиненими країнами, регіонами та містами відповідно.
29.Розвиток третинного сектору. третинний сектор, або сфера послуг, - невиробнича сфера діяльності, спрямована на створення умов для функціонування господарства і життєдіяльності населення. (З цієї третинної сфери виділяють і четвертинну сферу - науку, або наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки - НИОКР).
Звідси випливає, що і транспорт, та й усю виробничу інфраструктуру можна і варто віднести до невиробничої сфери. Це перша, "систематизаційна", особливість третинного сектора. Далі треба відзначити темпи опереджаючого розвитку третинного сектора в країнах - членах Організації економічного співробітництва і розвитку (промислово розвинені країни Заходу).
І, нарешті, третя особливість - інтенсивна зміна внутрішньої покомпонентної структури третинного сектора - зростання ролі виробничих послуг, що забезпечують кардинальні зрушення в галузевий, територіальній і організаційній структурі основних виробничих галузей. Ці зміни в складі третинного сектора проявилися за останні 15-20 років. Виробничі послуги не тільки не залежать від рівня основного виробництва, але стають галузями, що саморозвиваються, що усе в більшому ступені визначають, що і як робиться. Наприклад, у Великобританії число зайнятих у сфері виробничих послуг за 1980-1995 доля виросло на 40% (на 1720 тис. чоловік), тоді як у сфері особистих послуг лише на 15% (на 600 тис. чоловік).
30.Сфера обслуговування населення..Частка зайнятих у сфері послуг один із головних показників соц.- економ. Розвитку країни . У розвинених країнах вона вже перевищує 70 – 75% самодіяльного населення, а у слаборозвинених не сягає й 10 – 15%.Сфера послуг займає стикове положення між матеріальним нематеріальним виробництвом, але більшою частиною представлене нематеріальними послугами. Розрізняють послуги: матеріальні нематеріальні; особисті, групові, громадські; постійні, регулярні, епізодичні; соціальні, ділові та інші. Заклади, підприємства і комунікаційні мережі сфери послуг утворюють соціальну інфраструктуру. Географія обслуговування – це галузь суп. Гео, що вивчає територіальні відмінності інтересів і потреб населення, ступін задоволення таких потреб, особливості територіальної організації сфери послуг у різних країнах, регіонах та містах.
31. Функції сфери обслуговування. Дві групи: економічні і соціальні. До економічних відносяться обслуговування процесу виробництва матеріальних благ, відтворення робочої сили і створення додаткових матеріальних благ. До соціальних: задоволення потреб населення в різних видах обслуговування, забезпечення зниження витрат і покращення умов праці в домашніх господарствах, реалізація вільного часу, забезпечення безпеки і нормального функціонування держави, охорони громадського порядку.
32. Територіальна система сфери обслуговування.
Сукупність підприємств і закладів обслуговування на певній території утворює мережу обслуговування. Населені пункти, в яких розміщені підприємства сфери послуг, називають центрами обслуговування. Центри обслуговування разом із їхніми зонами обслуговування,підприємствами і закладами, розміщені на певній території (область,район, місто, курортна зона і т.д.), називають територіальною системою обслуговування або територыальною системою послуг.Зрозуміло що територіальна організація сфери послуг у великих містах і в сільській місцевості буде мати свої особливості.У великих містах з дуже високою концентрацією населення теорія центральних місць(ТЦМ за решіткою Кристаллера) «спресована» і деформована».Центри обслуговування зосереджуються у громадського-побутових центрах і осередках міста.У сільській місцевості ТЦМ реалізується більш чітко.Якщо територія достатньо однорідна щодо розселення та транспортної доступності,то «кристаллерівську решітку» центральних місць та зон обслуговування можна побачити у «чистому вигляді»
33. Диференціація послуг та їх розміщення. Диференціація пропозиції означає розробку нових послуг, які дають можливість виокремити їх із пропозицій конкурентів. Основна проблема в диференціації послуг полягає в тому, що інновації легко копіюються конкурентами. Тому конкурентоспроможнішими будуть такі фірми сфери послуг, які регулярно розробляють і впроваджують нововведення для отримання тимчасової переваги перед конкурентами.Стратегія диференціації, — стратегія маркетингу, яка полягає в політиці виділення фірмою своєї продукції (або послуг) як особливої, відмінної від конкуруючої продукції (послуг).Диференціація фізичного товару здійснюється через перевищення стандартів у порівнянні із конкурентами за деякими характеристиками, які суттєво важливі для покупців.
Іншими варіантами є пропозиція множини різноманітних товарів із диференційованими конструктивними властивостями, які відсутні в конкурентів, диференціація за експлуатаційними і функціональними характеристиками, стилем і дизайном товару.
За вказаними напрямками товар диференціюють через:
додаткові можливості продукту,ефективність використання продукту,рівень конфортності,довговічність,надійність,ремонтопридатність,стилістичне рішення,дизайн і т.д
34. Структура сфери обслуговування. Для характеристики великих структурних зрушень в народному господарстві в світовій статистиці широко використовується трьохсекторальний поділ економіки на: первинний сектор (сільське господарство, лісове господарство), вторинний (промисловість) і третинний (сфера послуг). Як показує практика двох останніх століть, для аграрного періоду розвитку цивілізації домінуючим був первинний сектор, для індустріального періоду - вторинний, а для періоду становлення постіндустріального суспільства - третинний сектор. Залежно від того, у чому саме проявляються послуги, сферу обслуговування найчастіше умовно ділять на два підсектори:виробництво матеріальних послуг (транспорт, торгівля, житло-побутове обслуговування та інше.);виробництво нематеріальних послуг(управління, діяльність армії й органів безпеки, освіта, охорона здоров'я, наука, мистецтво, шоу-бізнес, соціальне обслуговування, маркетинг, аудит, кредитування, страхування)
У літературі можна також зустріти розподіл сфери послуг на три сектори: -інфраструктурний (транспорт, зв'язок, передача електрики і тепла); -розподільчо-обмінний (торгівля,страхування,фінанси); -соціально-управлінський (управління, наука, освіта, охорона здоров'я, мистецтво).
|