1. Вуглеводи та ліпіди: властивості та кількісне визначення

Скачати 0.53 Mb.

Назва	1. Вуглеводи та ліпіди: властивості та кількісне визначення
Сторінка	1/7
Дата	05.04.2013
Розмір	0.53 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Фізика > Документи

1 2 3 4 5 6 7

1. Вуглеводи та ліпіди:

властивості та кількісне визначення.
1.1. Йодометричний метод визначення глюкози.

Глюкоза – виноградний цукор (у великій кількості міститься у дозрілому винограді), декстроза; відноситься до гексоз. Глюкоза зустрічається в різних фруктах та ягодах, вона входить до складу мальтози, сахарози, лактози, рафінози. З глюкози побудовані полісахариди – крохмаль, клітковина, глікоген.

Розчин глюкози містить молекули в - і -формі; рівноважний стан досягається при співвідношенні цих форм 37% і 63%. Глюкоза оптично активна, обертає поляризований промінь вправо.

Принцип методу ґрунтується на здатності йоду в лужному середовищі окислювати тільки альдози, не впливаючи на кетози. Йод, який не прореагував з глюкозою, визначають в кислому середовищі титруванням розчином тіосульфату натрію.

Хід роботи. Ретельно подрібнену наважку речовини (1 г) переносять у мірну колбу місткістю 100 мл, розчиняють водою, доводять до риски. Вміст колби фільтрують або центрифугують, з прозорого розчину в колбу Ерленмейера відбирають 10 мл, що відповідає наважці 0,1 г вихідної речовини.

В колбу додають 25 мл 0,1 н. розчину йоду і через 2–3 хв. при енергійному перемішуванні повільно додають 35 мл 0,1 н. розчину гідроксиду натрію до зникнення забарвлення. Колбу закривають гумовою пробкою і витримують 20 хв. в темному місці. Потім додають 5 мл 1 н. розчину сірчаної кислоти і титрують йод, що виділився, 0,1 н. розчином тіосульфату натрію, додаючи в кінці титрування розчин індикатору (1,0%-й розчин крохмалю).

Одночасно проводять контрольний дослід з 10 мл дистильованої води.

Кількість глюкози (%) обчислюють за формулою:

.

де А і В – відповідно кількість тіосульфату натрію, витраченого на титрування контрольної і дослідної проб, мл; 0,009 – кількість глюкози, еквівалентна 1 мл 0,1 н розчину йоду, г/мл; п – маса наважки, г; V₁ – об’єм розчинення наважки, мл; V₂ – об’єм, взятий для титрування, мл; 100 – коефіцієнт перерахунку у відсотки.

Реактиви: 1. 0,1 н. розчин йоду; 2. 0,1 н. розчин тіосульфату натрію; 3. 0,1 н. розчин сірчаної кислоти; 4. 0,1 н. розчин гідроксиду натрію; 5. 1,0%-й розчин крохмалю.

1.2. Йодометричний метод визначення лактози.

Лактоза, молочний цукор, дисахарид, утворений залишками -галактози і -глюкози; існує у вигляді - і -форм. Лактоза присутня в молоці у вільному стані (2-8,5%), а також входить до складу олігосахаридів, гліколіпідів, глікопротеїдів. Належить до відновлюючих сахарів.

Реактиви: 1. Розчин сульфату міді (69,26 г перекристалізованого CuSO₄ 5H₂O розчиняють в 1 л дистильованої води); 2. 0,1 н. розчин тіосульфату натрію; 3. 0,1 н. розчин йоду; 4. 0,1 н. розчин гідроксиду натрію; 5. 1,0-й розчин крохмалю; 6. 0,5 н. розчин соляної кислоти; 7. 1,0 н. розчин гідроксиду натрію; 8. Молоко.

Принцип методу грунтується на взаємодії альдегідної групи лактози з йодом в лужному середовищі, де йод є окислювачем. Атомарний кисень, що виділяється при цьому, окислює лактозу в лактобіонову кислоту (глюкозу – в глюконову кислоту), яка в лужному середовищі утворює відповідну сіль.

Реакція йде за наступною схемою:

2NaOH + J₂  2NaJ + NaOJ + H₂O

C₁₂H₂₂O₁₁ + NaOJ + NaOH  C₁₂H₂₂O₁₂Na + NaJ + H₂O

CH₂OH(CHOH)₄COH +NaOH + NaOJ  CH₂OH(CHOH)₄COONa+NaJ+H₂O

Йод, який не прореагував з лактозою, визначають в кислому середовищі титруванням розчином тіосульфату натрію. Ця реакція також йде у дві стадії:

NaOJ + NaJ + H₂SO₄  J₂ + Na₂SO₄ + H₂O

J₂ + 2Na₂S₂O₃  2NaJ + Na₂S₄O₆

Хід роботи. Зважують з точністю до 0,01 г 10 мл молока і переносять в мірну колбу на 250 мл, обмивають склянку, в якій зважувалось молоко, дистильованою водою і переливають суміш у мірну колбу. Доливають у мірну колбу воду до половини місткості і перемішують. Для осадження білків і жирів додають 10 мл розчину сульфату міді і 4 мл 1 н. розчину гідроксиду натрію, перемішуючи рідину після вливання кожного реактиву. Доводять до мітки водою, знову перемішують і залишають відстоюватись протягом 30 хв. Відстояну рідину фільтрують у суху колбу через складчастий фільтр, не враховуючи перші 10–20 мл фільтрату.

25 мл фільтрату, що відповідає 1 г молока, переносять в конічну колбу на 250–300 мл, в другу таку саму колбу вносять 25 мл дистильованої води (контрольний дослід). В обидві колби додають по 25 мл 0,1 н. розчину йоду і одразу, при постійному перемішуванні, повільно приливають з бюретки по 37,5 мл 0,1 н. розчину гідроксиду натрію. Колби закривають гумовими пробками і витримують протягом 20 хв. у темному місці при температурі 20°С. Потім у кожну колбу вливають по 8 мл 0,5 н. розчину соляної кислоти і титрують йод, що виділився розчином тіосульфату натрію в присутності індикатору (1,0%-й розчин крохмалю).

Титрування проводять спочатку повільно, без індикатору, до появи світло-жовтого забарвлення розчину, потім доливають 1 мл індикатору і продовжують титрувати по краплинах до моменту, коли від однієї краплини розчину тіосульфату натрію сине забарвлення зникає.

Вміст лактози (%) обчислюють за формулою:

де 0,01801 – кількість лактози, яка є еквівалентною 1 мл 0,1 н. розчину йоду; A і B – відповідно кількість 0,1 н. розчину тіосульфату натрію, витраченого на титрування йоду у контрольній і дослідній пробах, мл; 0,97 – поправка; n – наважка молока, г; 100 – коефіцієнт перерахунку у відсотки.

1.3. Визначення крохмалю поляриметричним методом за Еверсом.

Крохмаль – головний резервний полісахарид рослин. Відкладається у клітинах у вигляді зерен, до складу яких входить невелика кількість білків і ліпідів. Накопичується у насінні злакових, картоплі, коренеплодах та ін.

Крохмаль являє собою суміш двох полісахаридів: лінійного – амілози і розгалуженого – амілопектину, загальна формула яких: (C₆H₁₀O₅)_n. Як правило, вміст амілози в крохмалі складає 10–30%, а амілопектину 70–90%.

Полісахариди крохмалю побудовані з залишків -глюкози, з'єднаних в амілозі та у лінійних ланцюгах амілопектину -1,4-глюкозидними зв'язками, а в точках розгалуження – міжланцюговими -1,6-глюкозидними зв'язками.

В амілозі зв'язано в середньому близько 1000 залишків глюкози; окремі лінійні ділянки молекули амілопектину складаються з 20–30 таких одиниць.

При частковому кислотному гідролізі крохмалю утворюються полісахариди меншого ступеню полімеризації – декстрини, при повному гідролізі – глюкоза.

Реактиви: 1. 1,12%-й розчин соляної кислоти; 2. 10%-й розчин таніну; 3. 25%-й розчин оцтовокислого свинцю; 4. 25%-й розчин соляної кислоти; 5. Насичений розчин сірчанокислого натрію.

Принцип методу грунтується на гідролізі крохмалю розбавленою соляною кислотою, осадженні білкових речовин і визначенні кута обертання поляризованого світла за допомогою поляриметра.

Хід роботи. 5 г досліджуваного продукту (подрібненої картопляної кашки тощо) переносять в мірну колбу на 100 мл і додають 50 мл соляної кислоти з концентрацією 1,125%. Колбу ставлять у киплячу водяну баню на 15 хв., перші 3 хв. вміст колби перемішують. Потім колбу виймають, додають в неї воду до загального об’єму 60–90 мл і охолоджують до 20 °С.

Для осадження білків і освітлення розчину в нього додають 0,5–1,0 мл 25%-го розчину оцтовокислого свинцю. Після осадження білків розчин в колбі доводять водою до риски, ретельно перемішують і фільтрують через складчастий фільтр. Перші порції фільтрату виливають. Фільтрат поляризують в поляриметричній трубці довжиною 200 мм. Одержані з допомогою поляриметра значення перемножують на коефіцієнт 1,78 або на коефіцієнт 5,1 при поляризації з круговою шкалою. Одержане значення – це і є вміст крохмалю в досліджуваному продукті (у %).

Досліджувані продукти часто крім крохмалю містять ще й розчинні оптично активні вуглеводи. Значна їх кількість міститься в мерзлій картоплі, лежалих продуктах рослинного походження, картоплі, ураженій хворобами. При аналізі таких продуктів вносять поправку на розчинні вуглеводи.

10 г подрібненого продукту вносять у мірну колбу на 100 мл, приливають 75 мл води і при частому перемішуванні витримують 30 хв., потім додають 5 мл 10%-го розчину таніну. Вміст колби перемішують, після чого додають 5 мл оцтовокислого свинцю і доводять до риски насиченим розчином сірчанокислого натрію. Потім вміст колби ретельно збовтують і фільтрують, 50 мл фільтрату переносять в мірну колбу на 100 мл, додають 2,5 мл 25%-ї соляної кислоти і ставлять у кип’ячу водяну баню на 15 хв. Після цього колбу охолоджують, додають 0,6–2,0 мл 25%-го розчину оцтовокислого свинцю, доводять водою до риски, збовтують і фільтрують. Фільтрат поляризують в поляризаційній трубці довжиною 200 мл. Одержаний результат віднімають від показання поляриметра при першому визначенні і різницю перемножують на коефіцієнт Еверса для картопляного крохмалю.

Приклад 1.

Взято 5 г наважки в колбі на 100 мл. При поляризації в сахариметрі (трубка довжиною 200 мм) знайдено кут обертання площини поляризації 10,5°.

Вміст крохмалю в наважці, %

(формула 1)

Якщо умови визначення були іншими (наважка, вміст колби, довжина трубки), то результат відповідно перераховують. Наприклад, для дослідження взято 20 г наважки, колба на 100 мл, поляризація фільтрату проводилась у трубці довжиною 100 мм.

Поправка на довжину трубки: 200/100=2

Результат за формулою 1 треба збільшити в 2 рази.

Поправка на наважку 20 : 5= 4.

Результат за формулою 1 зменшити у 4 рази.

Загальна поправка = 2. Загальний результат зменшити у 2 рази.

Приклад 2.

Наважка – 5 г, трубка довжиною 200 мм. При першому визначенні кут поляризації дорівнює +5,2°, При виявленні поправки (наважка 10 г, трубка довжиною 200 мм) знайдено кут, який дорівнює +0,3°.

Таким чином, вміст крохмалю в досліджуваному продукті дорівнює:

1.4. Визначення йодного числа.

Йодне число – кількість грамів йоду, потрібного для насичення ненасичених жирних кислот, що містяться в 100 г жиру. Дає уявлення про ступінь ненасиченості жиру, про здатність до висихання, прогіркання та інші зміни, що відбуваються при зберіганні та переробці жирів. Чим більше у жирі ненасичених жирних кислот, тим вище йодне число. Зменшення йодного числа є показником псування жиру.

Апаратура: аналітичні ваги, водяна баня.

Лабораторний посуд: колби конічні, бюретки для титрування, піпетки, циліндри мірні, мірні колби, медичні склянки з-під пеніциліну.

Матеріали та реактиви: 1. 96%-й етиловий спирт; 2. 0,2 н. розчин йоду в спирті (25,4 г йоду переносять в мірну колбу на 1000 мл і розчиняють в 96%-му етиловому спирті); 3. 0,1 н. розчин тіосульфату натрію; 4. 0,5%–й розчин крохмалю.

Принцип методу полягає в тому, що ненасичені жирні кислоти приєднують галогени за місцем подвійних зв’язків.

М

еханізм реакції взаємодії ненасичених жирних кислот з йодом:
Йод, що не прореагував, відтитровують 0,1 н. розчином тіосульфату натрію:

J₂ + 2Na₂S₂O₃  2NaJ + Na₂S₄O₆

Хід роботи. В суху конічну колбу на 250 мл вносять наважку жиру, який досліджують. Наважку беруть таким чином: на аналітичних вагах зважують медичну склянку з-під пеніциліну, в яку налито масло, відміряють 3–4 краплини рослинного масла у конічну колбу, знову зважують склянку і за різницею мас визначають наважку масла. В колбу доливають 25 мл спирту для розчинення наважки. Якщо масло погано розчиняється, колбу підігрівають на водяній бані. Паралельно проводять контрольний дослід з 25 мл спирту.

В обидві колби додають по 12,5 мл 0,2 н. спиртового розчину йоду, перемішують, приливають по 100 мл дистильованої води, інтенсивно струшують, попередньо закривши пробкою. Через 5 хв. вміст колби титрують 0,1 н. розчином тіосульфату натрію, спочатку до появи слабо-жовтого забарвлення, а потім, після додавання 1 мл розчину крохмалю, титрують до зникнення синього забарвлення.

Різниця між кількістю 0,1 н. розчину тіосульфату, використаного для титрування контрольної і дослідної проб, є показником кількості йоду, зв’язаного наважкою жиру.

Йодне число (ЙЧ) обчислюють за формулою:

де А і В – кількість 0,1 н. розчину тіосульфату натрію, витраченого відповідно на титрування контрольної і дослідної проб, мл; 0,0127 – кількість грамів йоду, еквівалентна 1 мл 0,1 н. розчину тіосульфату натрію; n – наважка жиру, г; 100 – коефіцієнт перерахунку у відсотки.

1.5. Визначення кислотного числа.

Кислотне число – це кількість мг гідроксиду калію, необхідна для нейтралізації вільних жирних кислот в 1 г жиру. Кислотне число характеризує якість жиру. Так, у жирі, виготовленому з дозрілого насіння, вільних жирних кислот мало, а у жирі з недозрілого насіння – багато. При зберіганні жиру спостерігається накопичення вільних жирних кислот, тобто зростає кислотність. Підвищення кислотності вказує на зниження якості жиру.

Апаратура: водяна баня.

Лабораторний посуд: колби конічні, бюретки для титрування, піпетки, циліндри мірні.

Матеріали та реактиви: 1. Спиртово-ефірна суміш (суміш спирту та ефіру у співвідношенні 1:1 нейтралізована 0,1 н. розчином гідроксиду калію до рожевого забарвлення при наявності фенолфталеїну), 2. 1,0%-й спиртовий розчин фенолфталеїну (1 г фенолфталеїну розчиняють у 70 мл спирту і 30 мл води); 3. 0,1 н. спиртовий (96%-й спирт) розчин гідроксиду калію; 4. Олія рослинна або тваринний жир.

Принцип методу полягає в тому, що вільні жирні кислоти, які містяться в жирі, відтитровують 0,1 н. розчином гідроксиду калію. Титрування доцільно проводити гідроксидом калію, а не гідроксидом натрію, оскільки утворені калієві мила краще розчиняються в умовах досліду.

Хід роботи: 2–3 г жиру вносять у конічну колбу місткістю 50–100 мл, розтоплюють на водяній бані при температурі 50–60 °С і розчиняють у 20 мл спиртово-ефірної суміші. До прозорого розчину доливають 3–4 краплини фенолфталеїну і при постійному переміщуванні титрують 0,1 н. спиртовим розчином гідроксиду калію до появи блідо-рожевого забарвлення. Забарвлення після перемішування не повинно зникати упродовж 0,5–1,0 хв.

Кислотне число (КЧ) обчислюють за формулою:

де V – кількість 0,1 н. розчину лугу, використаного на титрування, мл; Т – коефіцієнт поправки на титр 0,1 н. розчину гідроксиду калію; 5,61 – коефіцієнт перерахунку мл 0,1 н. розчину гідроксиду калію в мг; n – наважка жиру, г.

2. Властивості амінокислот, методи їх кількісного визначення.
2.1. Визначення амінокислот методом тонкошарової хроматографії (ТШХ)/

Хроматографічний метод відносять до фізико–хімічних методів розділення та аналізу суміші, при якому компоненти даної суміші розподіляються між двома фазами – рухомою і нерухомою. Залежно від атомно-молекулярної взаємодії компонентів суміші з нерухомою фазою виділяють адсорбційну, іонообмінну, розподільну та гель-хроматографію. Хроматографічними методами можна розділити газоподібні та рідкі речовини будь-якої природи і в будь-якій кількості.

Найбільш поширеним є хроматографічне розділення в трубках, заповнених сорбентом (колоночна хроматографія), а також у тонкому шарі сорбенту (тонкошарова хроматографія). При тонкошаровій хроматографії використовують невеликі скляні пластинки, на які наносять тонкий шар сорбенту. Нерухома фаза формується за рахунок вологи (води), яка зв’язана з сорбентом; рухома – це один або кілька органічних розчинників. Швидкість руху компонентів суміші буде залежати від співвідношення між їх розчинністю у воді. Чим краща розчинність речовин у воді, тим більше вони будуть затримуватися вологою у сорбенті і тим повільнішим буде рух по пластинці.

Апаратура: сушильна шафа, фотоелектроколориметр, лабораторна центрифуга, годинник.

Лабораторний посуд: конічні колби місткістю 50 – 100 мл, хімічні стакани об’ємом 500 мл, хроматографічні пластинки, мікропіпетки.

Матеріали та реактиви: 1. Для проявлення хроматограм – 0,5%-й розчин нінгідрину в ацетоні оцтовокислому (0,5 г нінгідрину розчиняють у невеликій кількості ацетону у мірній колбі на 100 мл, далі додають 4 мл дистильованої води та 1 мл крижаної оцтової кислоти, перемішують, доводять до риски ацетоном); 2. Для елюювання плям – 0,005%-й розчин CuSO₄  3H₂O у 75%-му етанолі (0,005 г CuSO₄  3H₂O розчиняють у 21 мл дистильованої води, потім у колбу наливають 75 мл 96%-го етанолу); 3. Для закріплення забарвлення плям – 1,0%-й водний розчин NiSO₄.

Принцип методу грунтується на розділенні суміші амінокислот між двома фазами – рухомою та нерухомою.

Хід роботи. Із наборів чистих амінокислот готують їх стандартні розчини – "свідки" концентрацією 1 мг в 1 мл. Для роботи використовують групи свідків, які мають різні значення R_f.

Розчинником служить 0,1 н. розчин соляної кислоти або вода з додаванням 10 %-го н-пропанолу. Для тривалого зберігання у пробірки додають по кілька кристалів HgCl₂, розчини ставлять у холодильник.

Для досліджень студенти беруть приготовані лаборантом гідролізати, які мають різний вміст амінокислот.

На пластинці простим олівцем відмічають відстань 1,0–1,5 см від краю – це буде лінія старту A (рис. 1).

Рис. 1. Схема розділення суміші речовини на пластинці з тонким шаром сорбенту: А – лінія старту; Б – центр плями; В – лінія фронту розчинника; 1, 2 – “свідки”; х – суміш 1 і 2
Мікропіпеткою або мікрошприцем на лінію старту обережним доторканням наносять по 1–5 мкл проб гідролізатів та свідків на відстані 1 см один від одного. Діаметр нанесеної проби не повинен бути більшим за 2–3 мм. Чим менше діаметр проби, тим компактнішою буде пляма при розділенні. При цьому якщо за один раз пробу не нанесено на хроматограму, пляму підсушують, а потім знову наносять у те саме місце ще одну порцію розчину. Так повторюють до тих пір, поки не нанесуть всю пробу.

Проби можна наносити у вигляді крапок або смужок довжиною 6–7 мм.

Пластинку з підсушеними плямами проб вміщують у спеціальну посудину (хроматографічну камеру), в яку наливають невелику кількість розчинника (наприклад, н–бутанол, крижана оцтова кислота, вода у співвідношенні 4:1:1), якої має бути стільки, щоб пластинка занурювалася тільки на 0,5 см, аби не вимити нанесені проби. Пластинку розміщують у камері вертикально за допомогою підпірки або під невеликим кутом, спираючи її на стінку посудини. Зверху камеру накривають пришліфованою кришкою або склом.

Підняття розчинника по шару сорбенту не повинно перевищувати 10–11 см, тому що при більшому піднятті фронту розчинника буде спостерігатися сильне уповільнення просування розчину та дифузія плям, і як наслідок, великі коливання результатів.

Після того як розчинник досягне визначеного рівня, пластинку виймають і відмічають лінію фронту. Якщо суміш розганяють один раз, то пластинку можна проявляти відразу з наступним нагріванням у сушильний шафі. Якщо розганяють кілька разів, то пластинку висушують під тягою або злегка нагрівають на плитці із захованою спіраллю, а потім знову занурюють у розчинник. При цьому необхідно пам’ятати, що для того, щоб якісно розділити суміш, розчинник повинен кожного разу бути свіжим.

Після розділення суміші хроматограму обробляють 0,5%-ним розчином нінгідрину і трохи підсушують у витяжній шафі (2–3 хв.). Після цього хроматограму переносять до сушильної шафи для проявлення плям. Через 5–7 хв. при температурі 80–100°С інтенсивність забарвлення плям буде максимальною.

Проявлені хроматограми піддаються якісному аналізу: ідентифікують амінокислотний склад суміші та визначають R_f кожної амінокислоти.

Для цього позначають (як на рис. 1) положення плям дослідної суміші та “свідків”, які знаходяться між лініями старту та фронту розчинника. Далі вимірюють відстані від центру плями до лінії старту (АБ) та від лінії фронту розчинника до старту (АВ). Відношення відстані від лінії старту до центру плями (АБ) до відстані від лінії старту до фронту розчинника (АВ) позначають через коефіцієнт росподілення R_f (R_f = АБ/АВ). Коефіцієнт росподілення R_f характеризує положення амінокислоти на цій хроматограмі.

Величина R_f є характерною величиною для кожної амінокислоти і залежить від типу та активності сорбенту, товщини його шару, складу розчинника, температури.

2.2. Визначення азоту амінних груп методом формольного титрування

Методи кількісного визначення амінокислот досить різноманітні і чисельні. У деяких випадках необхідно визначити сумарну кількість усіх амінокислот у гідролізаті білків, або в екстрактах з біологічного матеріалу.

Один із таких методів, заснований на визначенні азоту амінних груп, був запропонований Сьоренсеном.

За зміною вмісту амінного азоту можна судити про швидкість гідролізу білка, дії протеолітичних ферментів, швидкість перетворення білків та амінокислот у тканинах організму.

Під час гідролізу білка внаслідок розриву пептидних зв'язків у розчині відбувається збільшення вільних аміно- і карбоксильних груп. Амінокислоти у водних розчинах утворюють внутрішньо молекулярні солі, тому без попереднього блокування аміногруп безпосередньо титрувати лугом карбоксильні групи неможливо.

Лабораторний посуд: колби конічні, бюретка для титрування.

Матеріали та реактиви: 1. 0,25%-й розчин гліцину або гідролізат білка; 2. 0,1%-спиртовий розчин фенолфталеїну; 3. 0,1 н. розчин гідроксиду натрію; 4. Формольна суміш (до 6 мл 20%-го розчину формальдегіду додають краплину фенолфталеїну і краплинами 0,1 н. розчин гідроксиду натрію до почервоніння рідини. Суміш готують перед початком роботи).

Принцип методу грунтується на здатності формальдегіду зв’язувати вільні аміногрупи з утворенням метиленових похідних амінокислот

Аміногрупи при цьому втрачають основні властивості, а вільні карбоксильні групи відтитровують розчином лугу

1 2 3 4 5 6 7

Схожі:

Конспект заняття з біології на тему: «Будова, властивості, роль в життєдіяльності полісахаридів» Чим складні ліпіди відрізняються від простих? Наведіть приклади простих і складних ліпідів	З КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ ЗАТ “Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, які не відповідають вимогам ФС 42У-4-586-99 за показниками “Ідентифікація” (негативна...
Розглянуто на засіданні циклової Затверджую Визначення інформації і інформатики. Властивості інформації. Одиниці вимірювання інформації	1. Технічне та програмне забезпечення ЕОМ Визначення інформації і інформатики. Властивості інформації. Одиниці вимірювання інформації
Тема Підсумкове заняття. Як визначити якісний продукт (споживча культура) У повсякденному харчуванні обов’язково мають бути: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини, клітковина, вода	Що потрібно для організму? Роль харчування у житті людини. Білки, жири, вуглеводи. Вітаміни. Мінеральні речовини та мікроелементи. Вода. Практична робота: робота...
УРОК №1 Тема. Початкові поняття геометрії. Властивості точок і прямих Узагальнивши практичні знання і вміння учнів, сформулювати властивості приналежності точок і прямих та властивості взаємного розміщення...	Лабораторнаробота №1 ВИЗНАЧЕННЯ ХЛІБОПЕКАРСЬКИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПШЕНИЧНОГО... Мета роботи: засвоїти методики і визначити хлібопекарські властивості пшеничного борошна за кількістю і якістю клейковини, газоутворюючою...
УРОК №15 Тема. Узагальнення вивченого матеріалу з теми «Основні геометричні... Про означення, властивості суміжних та вертикальних кутів; а також про означення, ознаки та властивості паралельних прямих; повторити...	Василь КОЖЕЛЯНКО, Буковина України з від'ємного почав перетворюватися на додатній, тобто припинилося кількісне скорочення населення, мало того, воно почало...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання