ТЕМА 8. Фінансові послуги на грошовому ринку
Методичні поради до вивчення теми
Грошовий (монетарний) ринок є системою економічних відносин, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар та їх взаємне врівноваження. На грошовому ринку реалізуються короткострокові депозитно-позикові та розрахункові операції з метою забезпечення руху оборотного капіталу суб’єктів господарювання, формування короткострокових ресурсів банків та небанківських фінансових установ, задоволення потреб фізичних осіб у нагромадженні та використанні поточних заощаджень.
Грошовий ринок - це та частина ринку фінансових послуг, на якому відбуваються депозитно-позикові операції, які обслуговують рух обігового капіталу, короткострокових ресурсів банків.
Грошовий ринок складається з двох частин - сфери обігу грошей і сфери обороту цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових документів (векселів, сертифікатів тощо). Отже,
грошовий ринок - особливий сектор ринку фінансових послуг, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.
Основними
учасниками грошового ринку є:
суб’єкти господарювання, населення та державні органи, що мають потребу у короткострокових позикових коштах;
заощаджувачі (переважно фізичні особи), що володіють грошовими коштами;
фінансові установи - посередники, що забезпечують механізм взаємодії між власниками та позичальниками грошового капіталу.
Фінансові посередники виконують на ринку послуги щодо забезпечення ліквідності короткострокових вкладів, формування ринку грошей як засобу платежу, здійснення касового виконання Державного та місцевих бюджетів.
Особливостями фінансових послуг на грошовому ринку є реалізація потреб, які виникають у суб’єктів грошового ринку:
- придбання відповідного платіжного засобу для здійснення розрахунків;
- забезпечення заощаджень в максимально ліквідній формі;
- забезпечення розрахунків наявними платіжними засобами;
- залучення короткострокових фінансових ресурсів.
Інструменти грошового ринку поділяють на 3 групи
:
національна та іноземна валюта, тобто безпосередня грошова маса, яка використовується для здійснення розрахунків;
платіжні документи, за допомогою яких можна здійснювати розрахунки – векселі та чеки;
договори, які, в свою чергу, поділяються на індивідуальні (несек’юритизовані) та стандартні за законодавством (сек’юритизовані). Індивідуальні договори – депозитний, кредитний, договір страхування. Стандартні - ощадні депозитні сертифікати, цінні папери відкритих та інтервальних інвестиційних фондів, пенсійних фондів.
Найліквіднішим інструментом грошового ринку є валюта, найменш ліквідним – договори.
Отже, фінансовими інструментами на грошовому ринку є національна валюта та платіжні засоби в національній валюті (чеки, векселі); іноземна валюта (готівкова або безготівкова); платіжні засоби, номіновані в іноземній валюті (чеки, векселі); цінні папери в іноземній валюті, які використовуються при міжнародних розрахунках, у тому числі, - при розрахунках за допомогою інкасо, акредитивів, банківських переказів; а також договори, що забезпечують надання депозитно-позикових та інших послуг короткострокового характеру.
Борговими фінансовими інструментами
є всі договори, за якими покупець грошей зобов’язується повернути одержану від продавця суму через певний строк і сплатити по ній дохід,
неборговими – фінансові інструменти, що надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах (акції, деривативні інструменти).
Боргові зобов’язання як інструменти грошового ринку поділяються в залежності від умов надання продавцем грошей прав покупцю щодо розпорядження ними (депозитні й позикові зобов’язання, векселі).
Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються
депозитними. Для банків і кредитних спілок вклади - головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.
За строками депозити поділяються на:
поточні депозити або депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника);
строкові депозити (які повертаються через певний час після внесення коштів на рахунок).
Залежно від вкладника виділяють наступні депозитні рахунки (рис.8.1):
Рис 8.1. Види депозитних рахунків в залежності від власника.
Особливостями депозитного рахунку до запитання є:
вкладення та вилучення коштів здійснюється як частинами, так і повністю в будь-який час без обмежень;
гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді готівки, так і за допомогою чека або електронної карти;
основний недолік для вкладника - відсутність нарахування процентних доходів за рахунком (або дуже малий процент);
власник рахунку сплачує банку комісію за використання рахунку у вигляді постійної місячної ставки або за кожну окрему операцію;
за депозитами до запитання банк повинен зберігати мінімальний резерв у центральному банку в більшому відношенні, ніж за строковими вкладами.
Строкові вклади (рахунки) - це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на чітко обумовлений термін з виплатою процентного доходу. Ставка плати за ними залежить від розміру, валюти та терміну вкладу.
На відміну від поточних депозитів особливостями строкових депозитів є:
строкові рахунки не призначені для проведення розрахунків;
кошти на рахунках обертаються повільно;
існує формальна вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про вилучення коштів за 7 днів, а в деяких випадках - до 30 днів;
за рахунком виплачуються процентні доходи;
для строкових вкладів, як правило, встановлюється більш низька норма обов'язкових резервів, ніж за депозитами до запитання
Окремим напрямом депозитних операцій банків є випуск ними власних боргових зобов’язань – депозитних (ощадних) сертифікатів.
Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов'язкового зворотного викупу банком і розмір виплаченої надбавки. Депозитні сертифікати призначені для юридичних осіб. Для фізичних осіб використовуються
ощадні сертифікати, що видаються банками як на фіксований термін, так і до запитання. В Україні ощадні сертифікати є цінними паперами.
Розвиток електронних грошей та участь українських банків у міжнародних платіжних системах дозволили активно застосовувати карткову технологію обслуговування клієнтів.
Платіжна картка – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей в готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Платіжні картки розрізняють за такими ознаками (рис.8.2):
Рис.8.2. Ознаки класифікації платіжних карток.
Основними операціями банку щодо забезпечення випуску і обігу платіжних карток є:
емісія карток;
еквайринг;
видача готівки за картками.
Еквайринг – це діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування клієнтів та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток.
Переваги використання платіжних карток для їх держателів полягають у можливості (рис.8.3):
Рис. 8.3. Переваги використання платіжних карток.
При наданні фінансовими установами послуг щодо здійснення грошових платежів та розрахунків застосовуються такі форми безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами - дорученнями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями); акредитивами; чеками; векселями.
При безготівкових розрахунках усі платежі здійснюються через установи банків шляхом (рис. 8.4):
Рис.8.4. Способи проведення безготівкових розрахунків.
Для обслуговування обігу векселів банк виконує такі основні операції:
інкасування векселя – виконання доручення клієнта – векселедержателя стягти з боржника платіж;
доміцилювання векселя – це виконання банком доручення клієнта – векселедавця прийняти вексель до оплати та оплатити його за рахунок коштів боржника;
аваль векселя – це вексельна гарантія, внаслідок якої банк як гарант чи аваліст бере на себе відповідальність повністю або частково замість однієї із зобов'язаних по векселю осіб, перш за все замість векселедавця;
акцепт векселя – це по суті наявність подвійної гарантії оплати як з боку платника, який надає кошти на оплату, так і з боку банку, який гарантує та здійснює безпосередній платіж по векселю.
Вексель виконує дві основні функції:
є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов'язання;
слугує інструментом грошових розрахунків, будучи різновидом кредитних грошей.
Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяють три рівні їх організації: міждержавні розрахунки; міжбанківські розрахунки; розрахунки юридичних та фізичних осіб.
Міжбанківські розрахунки здійснюються:
через систему електронних платежів НБУ (СЕП НБУ), яка призначена для міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків та їх філій, відкритих в НБУ;
через внутрішні банківські міжфілійні платіжні системи, що є платіжними системами банку, які забезпечують переказ коштів між філіями та забезпечує їх взаємодію із СЕП НБУ;
через прямі кореспондентські відносини між банками-кореспондентами шляхом відкриття кореспондентських рахунків ЛОРО і НОСТРО.
З
дійснення безготівкових розрахунків на грошовому ринку може супроводжуватись наданням
факторингової послуги клієнтам, яка є сукупністю певних операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів і похідних цінних паперів). Факторингова послуга включає (рис.8.5):
Рис. 8.5. Зміст факторингової послуги.
Надійним об’єктом для інвестування коштів домашніх господарств та суб’єктів господарювання у всьому світі вважаються державні цінні папери. У вітчизняній практиці внутрішні державні цінні папери випускаються у вигляді казначейських зобов’язань та облігацій з терміном обігу до 1 року (короткострокові), а також середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові – з терміном обігу понад 5 років. Останнім часом в Україні зростає інвестиційна привабливість облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), випущених Міністерством фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Також поступово розвивається ринок короткострокових боргових зобов’язань місцевих органів влади (муніципальні боргові зобов’язання). Для ринку платіжних інструментів завданням є випуск в обіг платіжних засобів для розрахунків по видатках бюджетів відповідного рівня. Причина випуску – найчастіше касові розриви при виконанні відповідного бюджету.
Недоліком використання державних боргових інструментів в Україні полягає в недосконалості чинного законодавства та відсутності економічного обґрунтування первинної ставки їх доходу.
Основною проблемою використання таких фінансових інструментів на місцевому рівні (облігацій місцевих органів влади) є залучення коштів безпосередньо до місцевого бюджету і відповідна залежність погашення позики від виконання місцевих бюджетів та суб’єктивного ставлення місцевої влади до власного боргу.
8.2. План практичного заняття
Питання для обговорення:
Механізм узгодження попиту і пропозиції на грошовому ринку за допомогою фінансових посередників.
Порядок формування залученого капіталу банками і кредитними спілками.
Особливості та ознаки класифікації депозитів.
Форми і способи безготівкових розрахунків.
Операції з векселями та іншими борговими зобов’язаннями.
Електронні гроші та їх роль на грошовому ринку.
Шляхи вдосконалення діяльності державних фінансових інститутів на грошовому ринку.
Практичні завдання:
1. Ознайомитись з порядком обчислення простих і складних процентів за різними умовами відкриття депозитних рахунків.
2. Проаналізувати законодавчо визначений склад форм, видів і способів безготівкових розрахунків і зробити висновок:
а) з точки зору їх доцільності в окремих господарських операціях;
б) з точки зору наявності недоліків і переваг для сторін.
3. Охарактеризувати порядок здійснення розрахунків за допомогою векселів і показати відмінності між простим і переказним векселем. Пояснити порядок дисконтування векселя у банку.
4. Пояснити зміст факторингової угоди на грошовому ринку.
Задача 1. Вклад у розмірі 2000 грн. покладено громадянином на «гнучкий» (з можливістю поповнення і зняття коштів) депозитний рахунок у банку 12.03. поточного року і запитано 16.12 поточного року, ставка процентів банку за депозитами дорівнює 11% річних. Визначити суму нарахованих процентів, використовуючи германську, французьку та англійську методики їх нарахування.
Задача 2. Вкладник збирається покласти в банк 5000 грн. з метою накопичити 5500 грн. Ставка депозитних процентів банку – 12% річних. Визначити термін вкладу у днях, за який вкладник зможе накопичити необхідну суму, якщо К = 365.
Задача 3. Складні проценти на вклади фізичних осіб нараховуються щоквартально за номінальною річною ставкою 10% річних. Визначити суму процентів, нарахованих на вклад 2000 грн., а)за півроку; б) за 9 місяців; в) за рік.
Задача 4. Банк нараховує складні проценти на вклади за номінальною річною ставкою 11%. Визначити вартість залучених коштів при їх розміщенні терміном на 1 рік і порівняти з діючою простою ставкою – 11,5%, якщо складні проценти нараховуються: а) за півріччя , б) щоквартально, в) щомісячно.
Задача 5. Депозитний сертифікат дисконтного типу номіналом 5000 грн. куплений комерційним банком за 100 днів до терміну погашення і проданий через 35 днів. Облікові ставки в моменти купівлі і продажу складали 9% та 11% річних відповідно. Визначити доходність банківської операції з купівлі-продажу депозитного сертифікату за ефективною ставкою простих відсотків та пояснити, від чого вона залежить.
Задача 6. Визначити вартість послуг факторингового відділу банку, що були надані підприємству, якщо відомо, що він виставив рахунок за відвантажену продукцію на суму 10000 грн. Строк нормального документообігу складає 10 днів, процентна ставка за кредит підвищена на 3 пункти при середній банківській кредитній ставці 20% річних. Комісійні банку за обслуговування дебіторської заборгованості складають 0,2%.
Задача 7. Розрахувати майбутню вартість коштів, вкладених на депозитний рахунок, якщо умовами депозитного договору передбачено нарахування складних процентів:
Показник
|
Варіант
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
7
|
8
|
Сума вкладу, грн..
|
5000
|
2500
|
3500
|
9000
|
7500
|
3000
|
4000
|
8000
|
Термін депозиту, місяці
|
6
|
12
|
9
|
3
|
6
|
9
|
3
|
12
|
Ставка проценту, %
|
9
|
16
|
12
|
10
|
12
|
12
|
9
|
16
|
Частота нарахування доходу
|
Що-мі-сяця
|
Один раз на півро-ку
|
Що-квар-таль-но
|
Що-мі-сяця
|
Що-квар-таль-но
|
Що-мі-сяця
|
Що-ден-но
|
Що-квар-таль-но
|
Задача 8. Фірма реалізує товари з відстрочкою платежу на умовах оформлення покупцем простого векселя номінальною вартістю 860 тис. грн. та строком погашення 180 днів. Через 70 днів з моменту оформлення векселя фірма передала його до банку для врахування (дисконтування). Процентна ставка за кредитними операціями банку становить 17 % річних. Розрахувати ставку дисконту, що буде застосована банком при врахуванні векселя, суму банківського доходу та суму, яку фірма може отримати від банку за врахований вексель.
8.3.Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
Економічна сутність грошового ринку. Попит і пропозиція на грошовому ринку.
Роль грошового ринку в економіці та його відмінності від інших сегментів ринку фінансових послуг.
Суб’єкти та інструменти грошового ринку.
Порядок формування ресурсного потенціалу комерційними банками.
Порядок відкриття поточного рахунку і строкового депозиту в банківській установі.
Методики нарахування процентів за банківськими депозитами.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його призначення і механізм формування.
Розрахунково-касове обслуговування клієнтів банками.
Факторинг на грошовому ринку.
Особливості застосування простого і переказного векселів.
Роль і місце Державного казначейства на грошовому ринку.
Взаємозв’язок грошово-кредитної та бюджетної політики держави.
8.4.Тематика індивідуальних навчально-дослідних завдань
Історичний нарис розвитку грошового ринку в Україні.
Функціонально-організаційні особливості ринку короткострокових депозитно-позикових інструментів.
Ринок грошових сурогатів.
Послуги фінансових установ щодо здійснення грошових платежів та розрахунків.
Особливості організації безготівкових розрахунків на оізних рівнях.
Ринок трансфертних операцій (касові та розрахункові операції).
Ринок короткострокового міжбанківського кредиту.
Комерційні папери та банківські акцепти як інструменти грошового ринку.
Оцінка зарубіжного досвіду функціонування ринку торговельно-комісійних операцій.
Література: 1
, 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 14; 16; 18; 20; 22; 23.
ТЕМА 9. Фінансові послуги
на валютному ринку
9.1. Методичні поради до вивчення теми
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купувати валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не змогли б перетворити одержану валюту в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань.
У сучасній економічній літературі існують різні визначення валютного ринку, серед яких найбільш поширеними є наступні (рис.9.1):
Рис. 9.1. Визначення валютного ринку.
Сучасний
валютний ринок – це система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.
Учасниками валютного ринку можуть бути будь-які економічні суб’єкти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед, - банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку.
Суб’єктами валютного ринку є:
центральні банки. В Україні НБУ є головним органом валютного регулювання. Керує валютними резервами; здійснює валютні інтервенції, які впливають на рівень обмінного курсу; регулює експорт та імпорт капіталу;
комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій (уповноважені банки). Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, саме на ньому формується валютний курс.
Банки здійснюють основний обсяг валютних операцій. Вони акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити самостійні операції за рахунок власних коштів;
фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю. Вони мають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають;
компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів. Звичайно це міжнародні інвестиційні фонди, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн;
приватні (фізичні) особи, що виїжджають за кордон, здійснюють переказ валют, купують валюту з метою нагромадження;
валютні брокерські фірми – надають консультаційні послуги комерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок; зводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стягують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди;
інвестори, які вкладають капітал у валютні цінності з метою збереження його вартості та одержання процентного доходу;
спекулянти, які постійно купують/продають валюту для одержання доходу від різниці в її курсі. Професійними спекулянтами є валютні дилери;
хедери – здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу.
За ступенем впливу на валютні курси та процентні ставки банки і компанії, що є учасниками валютного ринку, поділяються на 2 групи:
маркет-мейкери (market makers). Це великі банки та фінансові компанії, що визначають поточний рівень валютного курсу або процентних ставок за рахунок значної частки своїх операцій у загальному обсязі ринку. При визначенні маркет-мейкерів основне значення має не абсолютний розмір самого банку, а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок;
маркет -юзери (market users). Невеликі банки та фінансові компанії, які використовують для своїх операцій той курс, який для них встановлюють маркет-мейкери, тобто вони є користувачами ринку.
Основною функцією маркет-мейкерів є здійснення ними котирувань для малих банків, а роль малих банків – маркет-юзерів – полягає в прийнятті або неприйнятті котирувань маркет-мейкерів. Таким чином, маркет-мейкери котирують ціну, а маркет-юзери – беруть ціну.
На рисунку 9.2 наведено класифікацію валютного ринку:
Рис. 9.2.Класифікація валютного ринку.
Види валютних курсів:
валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами - формується в результаті міжбанківських угод з продажу/купівлі безготівкової валюти на валютних ринках;
обмінний курс валютних бірж - курс, що встановлюється на біржі;
валютний курс готівкових угод - даний курс формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівковою валютою;
крос-курс - визначається через курс двох іноземних валют по відношенню до третьої.
Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.
Повне котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту за національну.
Пряме котирування - курс (вартість одиниці) іноземної валюти виражається в національній валюті, тобто валюта, що продається, співвідноситься з валютою, що купується; курс продажу > курсу купівлі.
Непряме котирування - вартість одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті; курс купівлі > курсу продажу.
Валютні операції – це угоди, що укладаються суб’єктами валютного ринку щодо купівлі-продажу, обміну, залучення та надання в кредит валютних цінностей та проведення розрахунків за ними.
Класифікація валютних операцій здійснюється за такими ознаками (рис.9.3):
Рис. 9.3.Класифікація валютних операцій.
