|
|
Скачати 1.08 Mb.
|
План 1. Предмет, акценти та види пізнання. 2. Принципи пізнання. 3. Структура знання. Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні. 4. Теорія істини. Об’єктивність істини. 5. Методи наукового пізнання. Ключові терміни і поняття. Агностицизм –позиція у підході до свідомості, яка заперечує можливість мати істинні знання. Гносеологія - наукова дисципліна, яка вивчає пізнання. Догматизм - надмірне наголошення на незмінності та цінності певних знань. Істина – це співпадіння знань з реальним станом речей. Метод - свідомо від фіксований шлях досягнення бажаних результатів. 1. Умови, механізми, принципи і форми пізнавальної діяльності людини вивчає гносеологія (з давньогрецької “гносис” – пізнання, “логос” - наука), або ще її називають теорія пізнання. Пізнання, це сукупність процесів отримання, переробки і використання інформації про світ і саму людину. У гносеології ключовими є поняття суб’єкта та об’єкта пізнання. Суб’єкт пізнання - це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії, передає їх новим поколінням. Об’єкт пізнання – фрагмент *частина) будь – якої реальності, який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність. Таке розуміння суб’єкта і об’єкта засвідчує, що об’єктом пізнання може бути будь – що, і що суб’єкт та об’єкт співвідносні: об’єкт набуває характеристик як саме об’єкт лише у відношенні до певного суб’єкта. Таким чином можна зробити висновок, що, гносеологія - це наука яка вивчає особливий тип відносин між суб’єктом і об’єктом - пізнавальний, між знаннями, які є, і тим , що поповнює нові знання. Сучасна гносеологія виділяє три змістові акценти пізнання. Це: 1) процес здобування знань, створення образів, моделей, теорій реальності; 2) прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини; 3) бажання досягти найважливішого для людини стану досконалості. Найчастіше пізнання ототожнюють з процесом продукування знання. Знання та пізнання збільшують можливості людини у її взаємодії зі світом. У суспільному та індивідуальному розвитку пізнання виділяють дві стадії. а) стихійна (є консервативною і належним чином не усвідомленою); б) активна (дійова, яка є усвідомленою і спрямованою на продукування нових знань). Багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання. Види пізнання наступні: 1) Життєво - досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності. Воно є різним за формами існування. 2) Мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено а через переживання. 3) Наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання, 4) Релігійно – містичне пізнання окреслює джерела своїх відомостей як божественне об’явлення. Таким чином, пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її життєві зацікавлення. 2. Принципи пізнання. Принцип об’єктивності стверджує: об’єкт пізнання існує поза і незалежно від суб’єкта і самого процесу пізнання. Звідси випливає методологічна вимога – речі і явища потрібно пізнавати об’єктивно, тобто такими, якими вони є самі по собі. Людина не повинна вносити своє суб’єктивне, тобто видавати бажане за дійсне. Принцип пізнання - стверджує, що реальність можна пізнати такою, якою вона є. Принцип відображення. Матеріалісти пояснюють цей принцип так: за своєю суттю пізнання об’єкта є процес відображення в голові людини. Відчуття хоч і не мають нічого спільного з об’єктом, але виникли в результаті дії об’єкта. Ідеалісти пояснюють це так: знак є конструкцією, яка служить для систематизації чуттєвих даних. В цьому принципі закладена методологічна плідність поняття відображення. Принцип визначальної ролі практики в процесі пізнання. Практика є основою пізнання, кінцевою метою пізнання і критерієм його істинності. Принцип творчої активності суб’єкта в пізнанні. Відображення і творчість – дві найважливіші функції мислення. Це означає, що суб’єкт виробляє у своїй свідомості образи, абстракції, гіпотези, теорії на основі набутих знань. 3. За традицією філософія виділяє два основні джерела знання і пізнання: відчуття (або чуття) та мислення. Відповідно виділяють наступні рівні пізнання: перший рівень пізнання - чуттєве пізнання. Це є фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини. Цей рівень пізнання ще не творить нові знання, але дає пізнанню той компонент, без якого пізнання неможливе. Чуттєве пізнання здійснюється в таких формах: відчуття (фіксує окремі властивості предметів); сприйняття (поєднання відчуттів і створення певних образів); уявлення (відтворення образу без безпосереднього контакту з річчю). З відчуттям розпочинаються розумові операції в голові людини. Дякуючи чуттєвому пізнанню створюється образ реальності. Але чуттєвий рівень пізнання має ряд недоліків: 1) відчуття мають свої межі (не все ми можемо бачити); 2) відчуття мінливі, нестійкі; 3) самі відчуття не дають критерію розмежування суттєвого і несуттєвого.; другий рівень пізнання раціонально - логічний (або абстрактний ) . Він має наступні форми: поняття (слова, що фіксують суттєві характеристики класу предмета, наприклад “фашизм”, “комунізм” і т. п.); судження (речення, які зв’язують між собою поняття так, що хід мислення в суттєвих моментах збігається з процесами реальності) ; умовиводи (сукупність речень, суджень, пов’язаних між собою законами логічного виведення , такими як індуктивний та дедуктивний.) Але абстрактне, раціональне мислення має свої недоліки. Це, перш за все, дистанціювання від наявної реальності. Наприклад, одна справа вивчити теорію медицини, а інша річ лікувати хворих. І все ж раціональне пізнання допомагає продукувати нові знання, поняття, теорії. 3) поєднує попередні рівні пізнання так званий синтезувальний рівень пізнання. Він проявляється в наступних формах: досвід (особисте свідоме нагромадження умов та обставин, як збігання так і не збігання розумового конструювання з реальним ходом речей і процесів, експеримент (дослідження певних , спеціально виділених властивостей і характеристик речей у спеціально організованих умовах), практика (свідомо фіксований досвід застосування теорій, вчень в реальному історичному житті). Таким чином пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до Їх синтезу. 4. Велике значення у пізнавальному процесі відіграє істина. Відомі наступні висловлювання видатних філософів про істину: Конфуцій “Я пізнаю усе за допомогою істини”; Аристотель – “Істина - це відповідність думки і предмета, знань та дійсності”; Піфагор – “Істину корисно бачити голою, нехай брехня вкриває себе одягом”; Джон Локк – “Не існує істини, яка б користувалась визнанням всього людства”. В сучасній філософії існують наступні концепції істини: відповідності (істинними вважаються висловлювання, що відповідають дійсності); когерентності (істинними вважаються узгоджені, несуперечливі висловлювання); прагматична (істинними є ті висловлювання, які перевірені практикою). У філософії існують різні визначення істини. Одним з найбільш поширених є наступне визначення істини. Істина – це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує. Основні ознаки істини наступні. Вона: об’єктивна (точно відображає дійсність); суб’єктивна (кожна людина пізнає світ по своєму); конкретна (об’єкт потрібно розглядати в тих умовах місця і часу, в яких він виник); відносна (істина може змінюватись з подальшим пізнанням); абсолютна (істина може не змінюватись з подальшим пізнанням). Критерієм істини (те що, підтверджує об’єктивну істинність пізнання) є: підтвердження фактів; підтвердження експеримен-тальними перевірками; узгодженість із принципами наукової теорії; коректність і точність застосування термінології; логічна несперечливість. 5. Пізнання перш за все використовується в наукових дослідженнях, адже наука перш за все продукує нові знання. Наука – це не тільки система знань, а й діяльність, підкорена виробництву знань. Методами емпіричного пізнання є: спостереження (різновид діяльності, який має смисл, мету і засоби, за допомогою яких суб’єкт переходить до предмету діяльності); порівняння; вимірювання (спостереження яке фіксує не лише якісні характеристики об’єктів і явищ, а й кількісні аспекти, передбачає одиницю вимірювання, воно є пряме і непряме); описування; експеримент (потрібний, коли виникає необхідність скасувати або підтвердити ті чи інші наслідки теорії. Формами емпіричного пізнання є: описи, зведення, протоколи. Найбільш поширеними методами опрацювання фактів є: аналіз (розкладання фактів на складники); синтез (поєднання елементарних складників у цілісне явище); індукція (рух думки від окремих фактів до ідей, узагальнень); дедукція (рух думки від загальних ідей до фактів); ідеалізація (доведення параметрів певних фактів до гранично можливих меж); формалізація (застосування символічних позначень для виявлення фактів). Теми для рефератів та доповідей 1. Людина і пізнання. Чи приречена людина до пізнання? 2. Поняття пізнання, та його види. 3. Рівні пізнання та їх взаємозв’язок. 4. Проблема істини в пізнанні. Основні концепції істини та їх оцінка. Завдання для закріплення матеріалів теми. 1. Розкрийте зміст поняття пізнання? 2. Охарактеризуйте особливості, переваги та недоліки чуттєвого пізнання. 3. Охарактеризуйте особливості, переваги та недоліки раціонально – логічного пізнання. 4. Охарактеризуйте методи емпіричного пізнання в науці. 5. Окресліть сучасне розуміння істини, порівняйте істину та правду. Літературу з теми. 1. В. Л. Петрушенко. Філософія. Навчальний посібник. К., “Каравела”. 2001. С . 328 - 352. 2. Філософія. Підручник для вузів. За ред. Г. А. Заїченко. К., “Вища школа”. 1995. С. 312 – 332. 3. Філософія. Підручник. За ред. В. Г. Кременя. Харків. “Прапор”, 2004. С. 413 – 452. Додаткова література. 1. Кістяківський Б. О. Проблема і завдання соціально – наукового пізнання. Філософська і соціологічна думка...1992. №2. 2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. Розд. 8. Львів. 1995. 3. Петрушенко В. Епістемологія як філософська теорія знання. Львів. 2000. 4. Попович М. В. Логіка і наукове пізнання. К., 1971. 5. Шевченко В. І. Концепція пізнання в українській філософії. К., 1993. 6. Ярошевець В. І. Людина в системі пізнання. К., 1996. Зміст і форми філософського вчення про розвиток. Мета вивчення: Ознайомити студентів з світоглядним уявленням про “діалектику” як філософську категорію. Окреслити особливість категорій діалектики по відношенню до інших категорій філософії. Дати ґрунтовне уявлення студентам про особливість дії законів діалектики. Після вивчення матеріалів теми ви повинні знати. - зміст і суть поняття “діалектика”; - співвідношення понять діалектики; - виявлення дії законів діалектики в природі та суспільстві. вміти: - розрізняти парно – відокремленість категорій діалектики; - використовувати знання законів діалектики у виборі прикладів, для характеристики дії цих законів. розуміти: - відмінність між законами діалектики та іншими законами природного та соціального життя; - значення законів діалектики в матеріальному та духовному світі. План 1. Поняття та принципи діалектики. 2. Зміст категорій діалектики. 3. Основні закони діалектики. Ключові терміни і поняття. Взаємодія – філософська категорія, яка відображає особливий тип відношення між об’єктами, при якому Кожний з об’єктів впливає на інші об’єкти, приводячи їх до зміни, і водночас зазнає впливу з боку кожного з цих об’єктів, що, в свою чергу, зумовлює зміни його станів. Детермінізм - причинно – наслідкова залежність. Діалектика - вчення про всебічні зв’язки , рух і розвиток. Розвиток - незворотна, закономірна зміна матеріальних та духовних об’єктів. 1. Діалектика - вчення про всебічні зв’язки, рух і розвиток, уособлює культуру теоретичного мислення. Діалектика (розмова, бесіда, обмін думками, зіткнення зустрічних суджень, діалог). В діалектиці виділяють три складових: Принципи діалектики: принцип зв’язку і принцип розвитку; Закони діалектики. Загальновизнаними є три закони. Їх називають законами руху і розвитку. Це закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення - заперечення. Категорії діалектики. Це поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Категорії - це одиничні поняття, з іншого боку вони дані у так званій “парній відокремленості”: “зміст - форма”, “можливість - дійсність”, “причина - наслідок” та ін. Категорії по – своєму відтворюють суперечливу (“парну”) природу законів діалектики (“єдність - боротьба”, “кількість - якість”, “заперечення - заперечення”). Саме тому категорії справедливо називають неосновними законами діалектики. Отже, діалектика є цілісною різноманітністю принципів, законів і категорій. Специфічні, узагальнені поняття у філософії мають назву категорій (висловлювання, твердження). Категорія є мова філософії, то розмова цією мовою є мовою філософії. 2. Зміст категорій філософії. 1) Категорія “Причина - наслідок”. Причини ніколи не виступає у чистому вигляді, її завжди супроводжують умови і привід. Умови - це сукупність факторів, які супроводжують або сприяють причині. Умови є необхідні і достатні. Необхідні створюють можливість виникнення події, достатні забезпечують реалізацію цієї можливості. Причина - одна із визначальних умов, тобто умова, яка здебільшого викликає дію. Але, щоб відбувся наслідок, потрібен привід. Привід пов’язаний як з причиною так і з умовами, Привід як поверховий вираз причини, служить поштовхом для породження наслідку. 2) Категорія “Необхідність – випадковість”. Необхідність розуміється як, необхідним є те, що за певних обставин обов’язково є, або повинно бути. Випадковість - поняття яке визначає, що за певних умов може бути, а може й не бути. Науковий світогляд визначає безумовну об’єктивність необхідності і випадковості. Фіксується необхідність і випадковість у їхній якісній протилежності. Наприклад, відкриття Америки – подія необхідна, зумовлена всім соціально – економічним розвитком Європи в епоху Відродження, і водночас це відкриття є випадковим в тому розумінні, що воно могло бути зроблене або раніше, або пізніше. Людська необхідність прокладає собі шлях через безліч випадковостей. 3) Категорія “Можливість - дійсність” - це філософське поняття, яке відроджує об’єктивно існуючий і внутрішньо існуючий стан предмета у його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсністю є філософське поняття, яке характеризує реалізоване, завершене, актуальне буття предмета; дійсність - здійснена можливість. Будь - яка можливість співвідноситься із дійсністю. Можливість і дійсність взаємопов’язані і нероздільні категорії, водночас вони суперечливі. 3. Закони діалектики. 1) Джерелом розвитку всіх природних, соціальних і духовних об’єктів та процесів є взаємозв’язок і боротьба протилежностей. Або інакше джерелом розвитку всіх природних, соціальних і духовних процесів є діалектична суперечність. Отже , одним із головних законів діалектики, є закон єдності і боротьби протилежностей. Протилежності - це основні суттєві сторони, частини, сили, властивості об’єктів і процесів, внаслідок взаємодії яких виникає рух, розвиток цих об’єктів і процесів (позитивний заряд у ядра і негативний у електронів; у природі - асиміляція дисиміляція; у суспільстві – це продуктивні сили і виробничі відносини; у пізнанні - це чуттєві і раціональні знання). Взаємо заперечення (боротьба) – це полярна спрямованість тенденції дій або характеристика суттєвого змісту протилежності, які взаємо виключають одна одну (процес асиміляції та дисиміляції). Взаємозв’язок і єдність протилежностей означають їхнє взаємопокладання,, нерозривну, органічну взаємозумовленість (корінь і стовбур дерева). Отже, даний закон діалектики відповідає на питання, що є джерелом розвитку оточуючих об’єктів. Це закон єдності і боротьби протилежностей. 2. Закон переходу кількісних змін у якісні розкриває механізм розвитку, охоплює якісні і кількісні зміни природи, суспільства і духовної сфери. Зміст і характер механізму розвитку розкривається через категорії “якість”, “кількість”, “властивість”, “міра”, “стрибок”. Якість – це внутрішня стійка визначеність об’єкта, цілісна єдність властивостей, які відрізняють об’єкт від інших об’єктів . Якщо умови змінюються, то окремі властивості речовин теж змінюються, або зникають зовсім. За високих температур залізо втрачає властивість намагнічуватись при взаємодії з магнітом. Міра – це філософська категорія, що виражає діалектичну єдність якісної і кількісної визначеності (зумовленості) об’єктів і процесів. Кількісні характеристики можуть змінюватися до певної межі, за якою зміна кількості спричиняє зміну якості об’єкта, процесу або навпаки. Стрибок . Перехід від старої якості до нової позначається категорією “стрибок”. Існує два види стрибка: швидкі (вибухові) і поступові. 3) Закон заперечення - заперечення. Діалектичне заперечення - це такий перехід від старої якості до нової, за якого певні сторони, елементи змісту старої якості входять у перетвореному вигляді у зміст нової якості. Закон заперечення - заперечення характеризує напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого (покоління людей, насіння і рослини, технічний прогрес тощо). Закон заперечення - заперечення співвідносить категорії “розвиток” і категорію “прогрес”. Прогрес – це напрям розвитку, коли реалізуються внутрішні можливості певної системи в процесі встановлення якісно нової системи, що забезпечує більш високий ступінь цілісності, стійкості і пристосованості до середовища і більш високий потенціал для наступного розвитку. Регрес - напрям розвитку, протилежний прогресу. |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ економічних спеціальностей Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей денної форми навчання з дисципліни «Місцеві фінанси».... |
| Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання Економічний аналіз. Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, освітньо-кваліфікаційний... |
| Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів із дисциплін... Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів із дисциплін „Право інтелектуальної власності”, „Інтелектуальна власність”... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ з дисципліни Підготовлено доктором філософії в галузі економіки, доцентом кафедри обліку і аудиту О. В. Михайленко |
| Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності... Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності 0501. 02 “Комп’ютерні системи та мережі” |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОСЛІДНОЇ... Методичні рекомендації щодо підготовки, оформлення та захисту основних форм індивідуально-дослідних завдань |
| Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної... Методичні рекомендації та завдання для практичних занять і самостійної роботи студентів напряму підготовки 030509 «облік і аудит»... |
БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ... |