19
19.«Філософія життя» (А. Шопенгауер, 3. Фрейд, Ф. Ніцше).
Артур Шопенгауер - німецький філософ.
Один з найбільш відомих мислителів ірраціоналізму, мізантроп, тяжів до німецького романтизму, захоплювався містикою, вивчав філософію Іммануїла Канта та філософські ідеї Сходу (у його кабінеті стояли погруддя Канта і бронзова статуетка Будди), Упанішади, а також стоїків - Епіктет, Овідія, Ціцерона і інших, критикував своїх сучасників Гегеля і Фіхте. Називав існуючий світ, в протиставлення софістичних, як він сам висловлювався, вигадки Лейбніца, - «найгіршим з можливих світів», за що отримав прізвисько «філософа песимізму».
Основний філософська праця - «Світ як воля і уявлення»
«Світ як воля і уявлення». Світ є втілена воля. Це є ступінь активізації волі. Все, що відбувається в житті є прагнення до життя. Людина може пізнати тільки самого себе. Людина усвідомлена ступінь пізнання себе.
Позиція Шопенгаура - до життя песимізм багато в чому спирається на буддизм.
«Врешті-решт смерть має перемогти». Подібно буддизму Шопенгауер обирає шлях відмови від бажань до ілюзії, шлях аскетизму.
Відмова від бажань є відмова від світу. Поняття житті є боротьба між співчуттям і силами егоїзму.
У пошуках сенсу чоловік і створює різні релігії та філософії, щоб зробити життя виноситься. Шопенгауер вважає, що людство вже винайшло засіб порятунку від відсутності сенсу - ілюзії, придумування занять. Людина - це істота, в якому «світова воля» бореться сама з собою. Способи гідного життя (пошук «тихих гаваней»):
• Мистецтво, яке створює міцну ілюзію краси.
• Етичний (моральний) аскетизм: відмова від спокус, тобто безглуздої витрати енергії.
• Філософія, яка з'ясовує справжню причину трагічності буття.
Мета мистецтва полягає у звільненні душі від страждань життя. Мистецтво звільняє нас від традиційної суєти життя.
Фрідріх Вільгельм Ніцше (Friedrich Wilhelm Nietzsche; 15.10.1844 - 25.08.1900) - німецький філософ. Під впливом від Шопенгауера. У своїх творах, виступав з критикою нігілістичне культури, проповідував імморалізм - відмова від моралі, негативне ставлення до всіляких етичним принципам. У роботах "Так говорив Заратустра", "Воля до влади" та інші, створив теорію "надлюдини" - індивідуалістичний культ сильної особистості, який при цьому поєднувався з романтичним уявленням Ніцше про "людину майбутнього". Душевна хвороба перервала роботу філософа. Останню чверть життя Ніцше провів у психіатричній лікарні.
Основні твори
«Народження трагедії, або Еллінство і песимізм»
«Несвоєчасні роздуми»
Основою життя є воля до влади, тяга всього живого до самоствердження.
Йде переоцінка колишніх християнських цінностей.
Вважав релігію винуватицею спотворення людських цінностей
Християнство породило свідомість раба, покірності і смиренності.
Християнство сприяє ирожденію людства. Свою філософію він називав антіхрстіанской.
Проблема життя і смерті.Провозглашает смерть Бога. Вільне життя і вільна смерть не для людини обиного, а для людини здатного подолати себе, тобто надлюдини.
Невіра в щастя кожного, вважав, що щастя полягає в постійному процесі росту і саораспределенія.
Зигмунд Фрейд (нім. Sigmund Freud - Зигмунд Фройд, повне ім'я: Сигізмунд Шломо Фрейд; 6 травня 1856, Фрайберг, Австро-Угорщина (нині Пршібор, Чехія) - 23 вересня 1939, Лондон) - австрійський психолог, психіатр і невролог, засновник психоаналітичної школи терапевтичного напрямку в психології, яка постулює теорію, згідно з якою невротичні розлади людини викликані многокомплексним взаємовідношенням несвідомих і свідомих процесів.
Зигмунд Фрейд народився в сім'ї галицьких євреїв. Його батька, Якову, був 41 рік, він мав двох дітей від попереднього шлюбу. Матері Зигмунда, Амалії Натансон, третій дружині Якова, був 21 рік.
Більшу частину свого життя прожив Фрейд у Відні. У 17 років закінчив гімназію з відзнакою, восени 1873 вступив до Віденського університету. У березні 1876 Фрейд під керівництвом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугра. Зокрема, вивчав наявність насінників у самця вугра. Це була його перша наукова робота.
У своїх теоріях Фрейд багато в чому виходив з ідей еволюційної антропології.
|
69
69.Конфуціанства. Даосизм.
Конфуціанство — комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551— 479 до н. е.). У їх основі — питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.
Культ. Зміст і особливості культу конфуціанства значною мірою обумовлені священним принципом лі, що вимагав дотримуватися великої кількості ритуалів.
Перераховані вище принципи: жень (людяність), лі (норми поведінки), чжи (знання), сінь (взаємність) та і (обов´язок) — мають базуватися на принципі сяо — любові сина до своїх батьків, тобто синівській шанобливості. Сини повинні були ніколи не розлучатись із батьками. Після смерті батька син не міг нічого змінювати в оселі протягом трьох років.
Особливе місце в конфуціанстві займав культ предків, що передбачав служіння їхнім духам, чітко визначеним згідно зі становою ієрархією. Ранг духів залежав від суспільного стану, до якого вона належала. Можна було поклонятися лише своїм духам, вшановування ж чужих розглядалося як лестощі. На честь предків будували храми, у яких першого числа кожного місяця відбувалися жертвоприношення різним духам.
Культ пращурів і норми сяо сприяли розквіту культу родини та клану. А родина поціновувалася як серцевина суспільства. Її інтереси ставилися вище за інтереси окремої особистості. Отже, конфуціанство опікувалося всіма аспектами суспільного буття. Тому цілком справедливо вважається духовною основою китайського суспільства. Нині конфуціанство переважно поширене в Китаї. Віровчення. Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспільній рівновазі, так званим правилам «золотої середини».
Даосизм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.
Походження та духовні джерела. Даосизм виник у другій половині І тис. до н. е. в Китаї. У II—III ст. він розділився на філософію (дао цзя) і релігію (дао цзяо). Першим патріархом релігійного об´єднання даосів був Чжан Фухань. Із проникненням у Китай буддизму даосизм і конфуціанство, специфічно поєднавшись із ним, утворили сан цзяо («три релігії»).
Основним священним текстом даосів є трактат «Дао де дзин» в якому викладено погляди засновника даосизму китайського філософа Лао-цзи (друга половина VI — перша половина V ст. до н. е.). Культ. Даоси здебільшого здійснюють свої ритуали у китайських храмах, де вшановується і Будда. Служитель продає палички ладану, які запалюють у пучку. Потім цей пучок стискують між з´єднаними долонями і легко рухають ним по вертикалі.
Щоденні культові дії доповнюють щорічні свята, наприклад свято вогню на честь бога Хуо-куна. З цього приводу готують великий чан, наповнюють його маслом. До того як масло закипить, віруючі вмочують у нього руки, а потім їх витирають папером, на якому написано молитви, і кидають його в багаття.
Даоський служитель культу відіграє роль своєрідного медіума. Про його причетність до світу богів свідчать особливі здібності і здатність байдуже сприймати страждання, яку він демонструє під час різних обрядових дій. Віровчення. Релігія даосизму базується на вченні про дао — першоначало, першооснову і всеохопний закон світобудови.
Дао — у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.
Дао — шлях, вічний, абсолютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку й зникнення Всесвіту. Дао — доля, природна закономірність, порожнеча, яка все породжує; невидиме, яке наявне у видимому. Воно перебуває у безперервному русі, а дії його невичерпні.
Даоси розрізняли безіменне (постійне) дао і дао, що має ім´я. Перше дао вічне, це форма без форм, образ без істоти, всюдисуще, яке інколи називають матір´ю Піднебесної (Китаю). Друге дао, на відміну від першого, постає перед людиною як щось конкретне, що складається з ці (найдрібніших частинок) та містить у собі образи-речі. Воно нескінченне, всемогутнє, і дія його виявляється скрізь. Два дао переходять один в одного, відкриваючи таким чином двері до всього чудесного.
|
82.
81
81.Православ'я в Україні.
На сьогодні це найвпливовіша конфесія в Україні-51,5%. Православні громади розміщенні по території України не рівномірно 10 областей сходу і півдня мають лише 30% організацій. Православ’я не є домінуючим на сході, Закарпатті, Буковині і в Криму. В ураїні є 4 типи православ’я: УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП.
Українська православна церква (УПЦ) має 36 єпархій, в яких 10384 громад віруючих. Має 151 монастир, 15 духовних навчальних закладів, 95 періодичних видань, 3746 недільних шкіл та 36 братств. Настоятилем церкви є митрополит Київський і всієї України Володимир.
Православна церква Київського патріархату(УПЦ КП) нараховує 31 єпархію, 3508 релігійних організацій, 34 монастирі, 16 навчальних закладів, 25 періодичних видань і 1086 недільних шкіл. Найбільше громад у Львівській області.
Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) має 1190 релігійних організацій, 68% знаходяться в галицькому регіоні. У порівнянні з 1992 їх кількість значно скоротилася. Церква має 5 монастирів, 325 недільних шкіл, 7 періодичних видань. Кафедральним собором УАПЦє Андріївська церква у Києві. Настоятель митрополит Мефодій. Її громади відсутні в Сумській, чернівецькій та Чернігівській областях. Найбільше у Львівській, Тернопільській, Ів-Франківській обл..
Також в Україні є менш чисельна Російська вільна православна церква, має 27 громад(10 з них на Одещинні).
|
68
68. Локальні релігії. Загальна характеристика.
Конфуціанство-етично-політичне вчення давньокитайського мудреця Конфуція і його послідовникі, яке на початку нашої ери переросло в релігію.
Основний зміст конфуціанства: культ старших, культ сімї і клану. Йому притаманний адміністративно-етичний характер.
Даосизм- релігія стародавнього китаю. Він виник як філософська доктрина. Засновником вважається давньокитайський філософ Лао Дзи 7-6 ст. до н.е. у центрі доктрини даосизму-вчення про ДАО-основний знак, він панує в усьому необмежено. Релігійний даосизм виник у 3-2 ст до н.е на грунті активної пропаганди ідей безсмертя. За вченням даосів в організмі людини перебуває 36 тис духів-монад.
Сикхізм-національна релігія сиктів. Сикхізм сповідує майже 18 млн сиктів. Більшість їх живе в індійському штаті Пенджаб. Мовою гінді «сикх» означає учень.
Сикхізм проголошує рівність всіх людей перед Богом, він засуджує аскетизм і так він істотно відрізняється від джайнізму. Засновником є Нанок. Свій символ віри він сформулював так»оскільки є лише один Бог, Він наш Отець, то всі ми повинні бути братами». Сикхи як і мусульмани вірять в одного Бога. Сикхів легко розпізнати по блакитних білих і чоних тюрбанах. Блакитний означає; широкий як небо, вільний від упередження розуму.
Джайнізм –нац релігія індусів, виник у 7 ст до н.е. Особливості джайнізму: відкидає авторитет Вед, зберігає ідеї перевтілення та карму. Джайнізм вимагає від своїх послідовників дотримання 5 моральних правил: не задавати шкоди, не красти, не чинити перелюбу, не бажати користі, бути щирим.
Синтоїзм-нац релігія японців 6-7 ст. термін «синто»(шлях богів). Місцеві боги були витісненні, верховним божеством стала сонячна богиня Аматерасу, яка створила японські острови, і відрядила на землю свого онука Нінігі, що стало початком божественної монархії.
Головним храмом стало святилище Ісе-Ісе дзінгу, засноване в кін.7 ст.
Індуїзм — поширена в сучасній Індії релігія, в основі віровчення якої лежать релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.
Іудаїзм — одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.
38
З8.Відносність, об'єктивність і абсолютність істини в процесі пізнавальної діяльності.
Сучасна теорія пізнання конкретизує концепцію істини через усвідомлення понять ''об'єктивна", "відносна", '"абсолютна" істини.
Об 'єктивна істина визначається як такий зміст людських знань про дійсність, який не залежить ні від суб'єкта, ні від людини, ні від людства. Положення про об'єктивність істини не означає, що вона є елементом об'єктивного світу.
Але на кожному історичному етапі розвитку ми маємо справу лише з відносною істиною, бо пізнання світу ніколи не може бути абсолютно завершеним. Відносна істина - це таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не подає її всебічного вичерпного образу. Історичний процес розвитку пізнання якраз в тому і полягає, що неповне, однобічне знання замінюється більш точним, всебічним. Але ж у тій мірі, в якій відносність істини означає не бажання суб'єкта, а реальне становище речей, істина є об'єктивною.
Абсолютна істина - це такий зміст знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розви-тком пізнання та практики. Абсолютність істини пов'язана з її об'єктивністю. Оскільки істина є об'єктивною за змістом, вона одночасно є і абсолютною, але тільки в певних межах.
Кожна об'єктивна істина є абсолютною лише в певних межах, відповідно до конкретних умов, перехід яких перетворює істину на її протилежність - оману.
Омана - це такий зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно. У реальному процесі пізнання омана, як і істина, є його закономірним результатом.
|
55
55.Статус людини в сучасному світі.
85
85.Державно - церковні відносини в Україні.
Державно-церковні відносини в Україні пройшли різні етапи розвитку. Після хрещення Русі-України простежувалися елементи цезаропапизму, які однак, не розвинулися. Церква набула статусу державної, який передбачав державне фінансування (десятина), виконання певних державницьких функцій.Зокрема церква перебрала на себе розгляд судовий справ, що стосувалися церковного кліру, його сімей та челяді, населення церковних володінь. Канонічне та організаційно вона залежала від Константинопольського патріархату, який призначав Київських митрополитів (найчастіше греків). Лише двічі руські князі домагалися поставлення на київську кафедру митрополитів-русичів — Іларіона (1051) та Климента Смолятича (1147). Революційні чад." 1905—1907 рр. дещо змінили релігійну ситуацій в Україні, як і у всій імперії, але принципи побудови державно-церковних відносин залишилися ті самі. Суттєво ситуація почала змінюватися після Лютневої революції 1917 р., з утворенням в Україні Центральної Ради і проголошенням відокремлення чергам від держали.
Після встановленим радянської влади в Україні було законодавче закріплено принцип відокремлення церкви від держави, але на практиці держава активно втручалася в церковні справи. Більше того, влада сприймала церкву як політичного противника. Немало представників кліру було репресовано, конфесії позбавлено статусу юридичних осій, обмежено у світській і навіть релігійній діяльності (визнавалося лише право на задоволення релігійних потреб віруючих і тільки » молитовному приміщенні). Така політика призвела до майже цілковитого знищення православної церкви, розгулу беззаконня у церковних питаннях. Обґрунтуванням репресій була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру розвитку соціалізму.
3 утвердженням державної незалежності України змінилася модель державно-церковних відносин. Закон про слободу совісті та релігійні організації (1991) відкрив реальні можливості для відокремлення церкви і держави. Зареєстрованим релігійним організаціям (а вони можуть і не реєструватися) надано статус юридичної особи, віруючим певних сповідань дозволено альтернативну службу та ін. Припинення діяльності релігійної організації можливе лише за рішенням суду, що утруднює адміністративне втручання у її функціонування.
|
82
82.Католицизм в Україні.
Католицизм в Україні існує в 2-ох напрямах: геко- і римо-католицизм(14,57%). Домінує на заході (Галиччина, Поділля, Закарпаття). Не отримав розповсюдження на Сході, в центрі, і на півдні. Такий стан пов'язаний з тим що структура католицької церкви, була структурно знищена в роки радянської влади. Але за роки незалежності ситуація значно змінилася і обидва напрями зазнали широкого розповсюдження, а особливо греко-католицька церква. Протягом 1989-1991 к-сть парафій збільшилася з 138 напівлегальних осередків до 2769 повноправних громад. За кількістю релігійних організацій 93480) вона займає 3 місце після православ’я і протестантизму. Сьогодні УГКП має у своїй структурі 3480 організацій, митрополію, 9 єпархій, 92 монастирі, 14 місій і 2 братств, 13 навчальних закладів, діє 1132 недільні школи, 27 періодичних видань.
Релігійні організації розміщенні нерівномірноЛьвівська, Ів-Франківськаі Тернопільська у 2003 мала стікиж як 6 областей сх. і пд. України і Криму, хоча їх населення перевищує в 5 разів. Найбільше громад має Львівська (2845), Закарпаття(1671), Вінниця і Хмельницька..
|
|