35
З5.Альтернативні концепції діалектики.
Діалектика(від грец.розділення суперечність)-це наука про розвиток і взаємозв’язок явищ дійсності.Засн.Геракліт.
Альтернативні концепції діалетики є:
Метафізика-це історично неминуча ф-ська теорія розвитку і метод пізнання котрі займають певне місце в розвитку ф-ії,її категоричного апарату.Розглядаючи альтернативну метафізику і діалектику,необхідно однак підкреслити що метафізика не є чимось нелогічним,нерозумним,безрезультатним.
Негативна діалектика-властива суб’єкту,має відношення тільки до свідомості;не має об’єктивного значення категорійний аналіз негативності як це виразано показано у Сократа зводиться до емоційного волюнтаринського трактування запереченя через такі поняття «розгубленість», «жах», «тривого», «неуважність».
Софістика(з грец.міркуваня,засноване та навмисному порушені законів логіки)за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики.Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень,на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуваня суттєвогоз несуттєвим,на хибних доведеннях,на свавільному випячувані другорядних властивостей предмету на використані різних знань одного і того ж слова .І в цьому відношені софістика безумовно має багато спільного з метафізикою.
Еклектика(у перек.з грец.вибираю)-це аналогічна концепція що ґрунтується на свавільному виборі координат;на випадковому поєднанні різних сторін речей,на ігнорувані їхніх суттєвих відміностей,на субєктивському поєднані елементів положень,різних вчень,концепцій,шкіл поглядів.Еклектика – це образно кажучи мішанина тому вона не є ні теорією розвитку,пізнання,ні методом,ні світоглядом.
Догматизм(з грец.положеня,що що сприймається на віру без доведення)-анти-історичний абстрактний спосіб розгляду тереотичних і практичних проблем,коли при вирішені їх не враховуються ні обставини місця,ні обстави часу.Догматизм-це визначальна харак.консервативного мислення.Вона відображає закономірність людської думки,її тимчасову засліпленість,нездатність до саморуху.
Релятивізм(з гре.релятивний відносний)-теоритико-пізнавальна концепція котра виходить з однобічного зясування суті істини,перебільшення моменту її відносності,тобто інтерпретації результатів процесу пізнання.
|
26
26.Вимушена, відчужена діяльність, самодіяльність.
Цілеспрямована діяльність є суттєвою, невід'ємною рисою та характеристикою людини. І саме діяльності належить вирішальна роль у впливові предметів природного та соціального світу на особистість.
Основними характеристиками діяльності є:
1.перетворювальні), а не пристосувальний характер(створюючи культуру, людина змінює природу);
2.цілеспрямованість (результатам діяльності надаються певні функції та призначення);
3.предметність (людина вилучає з природно-космічної цілості властивості, якості, сили, характеристики речей та процесів, залучаючи їх до змісту діяльності та людського пізнання);
4.антропомірність (діяльність постає "візитною карткою'" певного рівня розвитку людства);
5.свідомий характер (людська діяльність є духовно зумовленою);
6.переростання діяльності у самодіяльність.
Основною формою діяльності людини є праця. Практично в усіх країнах світу праця є самостійною суспільною силою, що панує над робітником, тобто є відчуженою. Відчуження праці призводить до відчуження людини і є однією з головних умов існування загального відчуження - цієї специфічної форми вираження суспільних відносин. В умовах відчуження людина позбавлена надійного середовища для прояву своєї індивідуальності.
При вимушеній діяльності активність набуває пристосовницького характеру, тобто здійснюється людиною під впливом зо діяльність як свого силу, перевагу, життєву необхідність, діяльність стає власне людською.
Людина здатна свою діяльність зробити спеціальним предметом самої ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати. Це є самодіяльність, що спрямована на власний розвиток та вдосконалення.
|
47
47.Роль досвіду в науковому та позанауковому пізнанні.
Людина не зливається із дійсністю, а отже, вона має її опановувати як фізично, так і інтелектуально. А філософські проблеми пізнання служать орієнтиром для наукових пошуків.
Пізнання як таке є:
1.процесом здобування знань, створення образів, моделей теорій реальності (інформативний аспект);
2.прагненням оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (активістський або вольовий аспект);
3.бажанням досягти найпозитивнішого для людини ста
ну досконалості (смисловий аспект).
Пізнання знаходить своє виявленая у різних видах: життсво-досвідпе пізнання, художньо-мистецьке, наукове, релігійно-містичне, екстрасенсивне.
У процесі пізнання поняття та концепції втілюються у реальність. Це проявляється у формах досвіду, експерименту, практики.
Досвід - особисте свідоме нагромадження умов та обставин як узгодження, так і неузгодження розумового конструювання з реальним ходом речей і процесів.
Досвід як філософська категорія фіксує цілісність і універсальність людської діяльності, єдність знання, навичок, почуттів та волі.
Важливе значення у науковому пізнанні має науковий експеримент. Він є певною формою практики, залежно від міри освоєння предмета. Другою формою практики є предметно-перетворююча діяльність, що ґрунтується на досвіді. Тут практика збігається з практичним досвідом. Тобто практика є свідомо фіксованим досвідом застосування теорій, учень, концепцій у реальному історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій.
Перебільшення ролі досвіду може призвести до позиції емпіризму, а перебільшення ролі практики — до прагматизму. Хоча кожен із зазначених аспектів пізнання виправдовує себе тоді, коли він входить у цілісний пізнавальний процес, виконуючи свої особливі функції
|
29
29.Рух та саморух.
Однією з найскладніших категорій філософії є поняття "буття". А з визначенням понять "буття", "світ" безпосередньо пов'язана визначеність понять "матерія", "простір", "час", "рух", "саморух'1.
Щоб пояснити суть такого важливого атрибуту матерії, як рух, слід зазначити особливості такого поняття, як матерія. За різних часів дане поняття набувало зовсім різного тлумачення, починаючи з ототожнення її з конкретним матеріалом і враховуючи сучасні концепції розвитку світу.
Матерія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу - пізнаного і ще не пізнаного. До таких ознак належать цілісність, невичерпність, мінливість, системна впорядкованість таін.
У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Рух включає в себе всі природні і суспільні процеси. У загальному розумінні рухом є будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів. Рух вважається абсолютним, тому що навіть спокій є лише одним із моментів руху.
Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу. До того ж кожному рівню організації матерії (жива природа, нежива природа, суспільство) притаманна своя багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний, як і матерія.
Існує багато версій того, як розвивається світ - міфологічні, релігійні, наукові, ненаукові та ін. Загалом розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Важливими моментами теорії розвитку є саморух і саморозвиток світу.
Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає змін}- явища або речі під дією внутрішніх суперечностей.
|
27
27.Практика і творчість.
Людська діяльність є універсальною, бо вона не пристосовується до навколишнього середовища, а змінює його. Практика с специфічним способом відношення людини до світу та її буття в цьому світі. Лише у творчій праці особистість може самоствердитися й реалізувати свої позитивні можливості.
Творчість - це така форма людської діяльності, яка ставить за мету пошук і практичне створення нового, оригінального, унікального, кращого, прогресивнішого, соціально значущого.
Види творчості розрізняють відповідно до видів людської діяльності: наукова, технічна, виробнича, філософська, політична, правова, художня і т. д. Деякі види творчості можуть поєднуватися, створюючи повий вид, наприклад науково-технічна.
Творчість не є надбанням лише однієї людини. Кращі зразки творчості є досягненнями цілої нації, відображенням неповторності, ментальності цілого народу. Творчість завжди є життєстверджуючою енергією, бо вона зорієнтована на майбутнє, поєднуючи розум, почуття, волю митців за всю історію людства.
У сучасному світі відбуваються складні інтеграційні процеси, які пронизані стратегією творчо синтезуючої діяльності. Особливо актуальною є проблема активного розвитку творчого, інтелектуального потенціалу кожної особи, нації, суспільства.
Слід зробити загальний історичний екскурс, зазначивши, яким чином розглядалася проблема творчості в працях таких видатних митців, як Платон, Аристотель; філософів і дослідників доби Середньовіччя, Просвітництва; представників німецької класичної філософії, некласичної філософії кінця XIX ст. і т. д.
Плідні ідеї в дослідженні питань творчості залишили представники української філософії Г. С. Сковороди, І. Франка та ін.
Найскладнішою є проблема природи творчості, співвідношення свідомого і неусвідомленого в творчому акті.
Творчість - де синтез різних форм діяльності з метою створення нових якостей матеріального і духовного буття. Тобто суттєвою ознакою творчості є її синтезуючий, цілеспрямований, свідомо прогностичний характер. Будь-який продукт творчості є наслідком синтезу форм діяльності.
|
73
73.Виникнення і розвиток ісламу.
Іслам є наймолодшою світовою релігісю і впливовою силою сучасного світ)'. Іслам виник на початку VII ст.. значною мірою ґрунтуючись на іудаїзмі та християнстві.
Термін "іслам" у перекладі з арабської означає "покірність", а того, хто прийняв цю релігію, називають "мусульманин" ("відданий"). Звідси друга назва цієї релігії - мусульманство.
Іслам характеризується чіткістю основоположних принципів: Бог, єдиний і всемогутній, дарував людям текст -Коран, який був переданий через чоловіка на ім 'я Мухаммед.
Варто звернути увагу на такі основні положення ісламу,як віровчення:
- віра в одного бога Аллаха і його посланців - Мухаммєда і Алі;
- шанування "священного писання" (Корану); ^ шанування "святого переказу" (суни) - зведення оповідей про діяння та вчинки Мухаммеда;
- священна війна з невірними (джихад або газават).
Основними обов'язками мусульман є:
1.сповідання символу віри;
2.виконання намазу (щоденної п'ятиразової молитви);
3.дотримання посту під час місяцю рамадану;
4.сплата релігійного податку, що йде на милосердні справи;
5.паломництво в священні місця мусульман (хадж).
Найскладнішим питанням для сучасного світу в мусульманстві є священна війна - джихад. Навіть у тексті Корану містяться дуже суперечливі твердження щодо сутності джихаду, з чим пов'язана боротьба навіть у межах мусульманства: між радикальними прихильниками та більш поміркованими віруючими.
Слід пояснити особливості та суттєві відмінності двох основних напрямків ісламу: суннізм і шиїзм.
Коран містить у собі не лише догмати, а й правила життя і поведінки. Сукупність таких правил називають "шаріат" (правильний шлях до мети), виконання яких у деяких країнах є обов'язковим.
|
25
25.Проблема буття в філософії.
Проблема буття одна із перших проблем які намагаються розв’язати філософію.Вченя про буття називається онтологією.Першим хто вів термін онтологія був Гоклініус 17ст.Термін вживається у ф-ії 17ст.хоч сама проблема розглядається з часів парменіда.Тривалий час онтологія була однією з складових метафізілів до якої входила теологія і психологія.Оскільки теологія і психологія пізніше відокремились від ф-ії то метафізика фактично збігається з онтологією.Найпершим способом розуміння буття постає збирання усього з чим стикається людина одне ціле.Таке просте збирання приводить до запровадження категорії «усе». «Усе» можливість нічим тому перші визначення буття підуть через заставлення та викорис.саме цих категорій.Ще у висловах давньогрецьких мудреців,поетів політичний простежувався викорис.цих категорій.Напр. «все моє зімною,нічого понад міру»,все обдумай заздалегідь.В елементарному розуміні як в давні часи так і зараз.Буття познач.як «усе існуюче».В середньовічі буття постає подвійним:
1.Справжнім чистим буттям
2.Похідним не самостійним створеним.
В епоху нового часу виникли 2 лінії у тлумачені природу субстанції.Одна лінія дістала назву ідеалізм,друга математелірізм.
Три основні концепції буття:
1.матеріалістична-яка ототожнює буття з матеріальним сущим.
2.Ідеалістична-яка ототожнює буття з мисленем.
3.Некласична-що протиставляє буття як мінливість незавішене сущеному як усталому,оформленому,завершеному.
Форми буття:
1.Неорганічні процеси,не жива природа(механічні,фізичні,хімічні)
2.Органічні процеси жива природа(біосфера,організми)
3.Світ людського буття(географічне середовище,техніка,буття особливості).
Проблема буття слід вважати вічним питаням.Перша з них це тема життя і смерті людини.друга пов’язана з осмисленням мінливості,скороминучості буття та з його стабільністю.
Питаня щодо його структури.Важливе місце життя питання буття людини виділяється передусім її предмет на практику д-сть. Інша форма буття практика соц.перетворень,третя форма буття її само творення самодіяльності у житті.
|
30
30.Матерія. Форми руху матерії.
Матерії-це філософська категорія яка позначає обєктивну реальність що її відображає Людина в свої відчуття Але від них не залежно.
Матерія хоч бия кого надзвичайного вигляду вона набувала кінецб кінцем дає про себе знати через відчуття.Понятя матерії дуже широко можна звести до речовини до якихось первісних елементів.
Філософське поняття матерія відрізняється від конкретних природних уявлень матерій.Ці уявлення змінюється,поглиблюються з розвитком природознавства.
Форми руху матерії:
1.Механічна(переміщеня матерії тіл або частинок у простір)ю
2.Фізична (теплові,електричні,внутрішньо-ядерні рухи).
3.Хімічна (зєднання і розєднаня атомів)
4.Біологічна (життєдіяльність і розвиток організму).
5.Соціальна(процес суспільного розвитку).
Рух матерії відбувається в просторі і часі.
|
31
31 .Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого.
Діалектика (від грец розділення ,суперечність)-це наука про розвиток і взаємозв’язок явищ дійсності.Засновником діалектичного мислення вважається Геракліт Егейський.Досить серйозні діалектичні проблеми розглядав Сократ,Платон розумів діалектику як метод аналіз та синтезу понять.Середньовічна діалектика розвивається як мистецтво суперечливостей.Вершиною середньовічної діалектики є праця Пєра Абеляра «так і ні».
Накопичена к-ра діалектичної політики на сучасному етапі не ставить собі за мету знищити опонента а передбачає виробити правильний підхід до складних понять.
Історичні форми діалектики:
1.Стихійна діалектика(Демокріт,Геракліт,Епіку,Зенон)-світ внутрішньо протиречевий і знаходиться в потоці вічного встановлення.
2.Негативна діалектика(Протагор,Горгій)- постійні зміни у цьому світі роблять неможливим його пізнання і перетворення.
3.Теологічна діалектика(Кузанський та Бруно)-вічних рух та розвиток світу є вираженям єдності протилежностей Бога і природи.
4.Матеріалістична діалектика(Гольбах,Пламетрій,Ленін,Маркс)- розвиток матеріально світу приводить до виникнення духовних форм дійсності.
5.Ідеалістична діалектика(Кант,Гегель)- розвиток реального світу має своїм джерелом діяльність Духу.
|
|