36
З6.Сутність і структура пізнавального процесу.
Проблема пізнання досліджує наука гносеологія.
Гносеологія (від грец. Гносіс- знання,логос-слово) – це теорія пізнання одна з найважливіших філософських дисциплін яка досліджує закономірності процесу пізнання.
Наука гносеологія набула наукових форм у 17-18ст.Першим питаням яким займається гносеологія є визначеня природи пізнання.Аналіз процесу пізнання усвідомлюється через відношення «людина світ».Пізнання виражається у таких видах:
1.життєво досвідне пізнання-воно постає безпосереднім та прямовписанням у процеси людської життєдіяльності.
2.художньо-мистецьке пізнання- воно окреслює реальність неосторонено а через переживання.
3.накове пізнання – харак.наявністю знань у суб’єкта.
4.релігійно-мистичне пізнання – часто окреслює як божествине обявлення.
5.екстра-стенсивне пізнання- набув популярності у 20ст. і до кінця не вивчений.
Будь-яке пізнання є поєднання двох протилежних сторін:чуттєвого та раціонального які не можуть існувати одне без одного:
1.Чуттєве пізнання(живе споглядання)здійснюється за допомогою органів чутів.
Органи чуття- це єдині органи людини які відкриті для інформації про навколишній світце інформація потрапляє до свідомості.
Чуттєві пізнання ділиться на 3 форми:
-відчуття- це відображеня у свідомості людини певних сторін якостей предмета які безпосередньо діють на органи чуття.
-сприйняття-це цілісний образ предмета в які безпосередній даний у живому споглядані у сокупності всіх його сторін(це синтез певних окремих відчутів).
-уявлення–це узагальнений чуттєво наочний образ предмета який справляє вплив на органи чуття в минулому але вже не сприймається зараз.
Уявлення поділяється на:
*образ памяті
*образи уяви-це аморфний та не чіткий образ предмета.
2.Раціональне пізнання-це пізнання найбільш повно та адекватно виражається у мислені.
Мислення – це активний процес узагальнення та опосередкованого відображення дійсності.
Мислення відображається у тісному зв’язку з мовою.Мислення має два рівні:
1.розсудок-це початковий рівень мислення де опорівання абстракціями відбувається в межах певної на перед заданої схеми.
2.роздум-це вищий рівень раціонального пізнання якому притаманне творче оперування абстракціями та спрямованість на самопізнання.
Раціональне пізнання-це діалектична взаємопов’язані сторони єдиног пізнавального процесу які лише в сукупності дають адекватну картину дійсності.
Основні принципи гносеології:
1.принцип об’єктивності;2.принип пізнавальності;3.принцип активного творчого відображеня.;4.принципи діалектики; 5.принцип практики;6.принцип історизму;7.принцип конкретності істини.
|
40
40.Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння об'єкта та суб'єкта пізнання.
Процес пізнання можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності.Цей процес у гносеології осмислюється через категорії «суб’єкт» та «об’єкт» пізнання.
Суб’єкт пізнання – це реальна людина,суспільна істота яка наділена свідомістю насамперед у таких її проявах як мислення,чуття,воля,та розум.
Об’єкт пізнання – це те на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб’єкта.Обєктом пізнання може бути:
-явище природи;- явище суспільства;- людина;
- відносини між людьми- свідомість;-пам'ять;- воля;- почуття;
- духовна діяльність.
Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об’єктивного світу але і дуалістичного об’єктів.Сучасна матеріалістична гносеологія розглядає суб’єкт та об’єкт у діалектичному взаємозв’язку де активною стороною виступає суб’єкт.
Взаємовідношення об’єкта та суб’єкта фіксує єдність матерії та свідомості буття та мислення природи і духу.Пізнання створюється в результаті відображення ідеального в образах предмету.Ідеальне відображення існує як активна здатність суб’єктів.
Принципова можливість пізнання пізнають не тільки матеріалісти але і більшість ідеалістів.Для ідеалізму які заперечує існування світу буз свідомості пізнання виступає як вираження цієї свідомості.
Згідно із матеріалізмом джерелом є об’єктивна реальність.Пізнання цієї реальності є процесом творчого відображення її усвідомості.
Тривалий час матеріалістична концепція процес пізнання розглядала ізольовано від суспільної практики людства.По віддношеню до форм змісту мети і можливостей пізнання сформулювалися такі основні концепції пізнавального процесу:
1.Агностецизм (від грец. Незнання) – це заперечення можливостей пізнання сутності речей і розуміння розвитку реального світу.(Юм,Беркліт,Кант,Геракліт).
2.Емпіризм визнання єдиним джерелом і критерії пізнання чуттєвий досвід:
А)матеріалістичний імперизм – чуттєвий досвід є відображенням реальним об’єктів (Лок,Гопс,Бекон).
Б)ідеалістичний імперизм – єдина реальність – це чуттєвий досвід суб’єкта(Юм,Берклі).
В)сенсуалізм(від лат.відчуття) – визнання відчутів людини єдиним джерелом знань, а чуттєвість основною формою досвідного пізнання (Берлін,Мах,Бекон,Лох,Фейєрбах,Гольбах).
3.Раціоналізм – визнання розуму єдиним джерелом і критеріям пізнання реального світу.
А)ідеалістичний раціоналізм – базується на принципах тотожності,мислення та буття (Гегель)або на принципах незалежності мислення і буття (Кант).
Б)матеріалістичний – ґрунтується на принципах єдності мислення і буття(Декар,Спіноза).
В)іраціоналізм.
|
65
65.Первісні релігійні вірування.
Сучасне р-ство в аналізі раньо-історичних форм релігії (первісних вірувань)спирається на праці таких дослідників як Фрезера Тейлера,Моргана,Малиновського,Огієнка,Йорданського.
Первісні релігійні вірування зарадилися близько 40 тис.р.тому.
Первісні релігійні вірування набули широкого розвитку добу кроманьйонця.В історичному плані первісні релігійні вірування можна поділ.на дві стадії розвитку:
1.Найдавніша – це епоха раньо-родової організації (тотемізм,фетишизм,магія,анімізм).
2.Давня-це стадія розвитку первісного обшиного ладу (землеробський культ,маманізм).
Первісні релігійні вірування притаманні наступні риси:
1.Поклоніння духам яким спочатку надавали зооморфний,а пізніше антрипоморхний х-р.
2.Відсутність професійного служителя культу.
3.Відправлення культу у формі особливого для кожного племенів святкування.
Ці риси притаманні таким віруванням:
-магія(від грец.чаклування)-це це віра у можливість впливу на довколишній світ за допомогою чаклунських дій.Магія з урахуванням мети чаклунства поділяється на такі види:а)виробничу;б)лікувальну;в)застережну;г)військову;д)метрологічну
Особливим моментом застереження магії були табу-це певні заборони табу.Елементи магії дійшли до наших днів.Це віра у надприродньо сила обрядів,та ворожіння на картах.
-Фетешизм(від.порт.зачарована річ)-це віра в існування у мат.обєктів надприродних властивостей.Елементи фетишизму поширені і в сучасних релігіях.Це поклоніння священим предметам (хрести,ікони,мощі) та віра у силу дії амулетів та талісманів.
-Анімізм(від лат.душа)-це віра в існування в людині її двійника душі від якої залежить життя особи її психологічний та фізіологічний стани.Анімізм представлений сучасних релігіях.Форми ускладненого анімізму є уявне про Бога,сатану,ангелів,безсмертя дущі.Самостійно анімізм живе у віру в приводі та спіритизму.
-Тотенізм (від Інд.його рід)- це віра в надприродну спорідненість людських колективів з певним видами тварин,рослин та явищ природу.Тотемізм присутній в сучасних релігіях.Це напр..корова в індуїзмі зображення святого Духа у вигляді голуба та Ісуса Христа у вигляді янгела у християнстві.
Землеробський культ-це поклоніння військам тих явищ природи які впливають на врожай.Елементи землеробського культу є в сучасних релігіях.
-Шаманізм (від єврей.Знахар)-це віра у можливість спілкування перших служителів культу з духами.
Харак.рисами шаманізму є:
1.Поява професійного служителя культу.
2.Керівна роль чоловіка у релігії.
3.Виділення в ролі головних об’єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів.
4.Викорис.історичних приступів як засобів виконаня обряду.
Елементи шаманізму збереглися у початкові формі народів Азії,Австралії,Африки та Америки.В сучасних релігіях елементи шаманізму викорис.у вигляді профейного культу чоловіка.
|
64
64.Суспільні функції релігієзнавства.
Релігія — це відношення людини з надприродніми силами.
1. Світоглядна функція релігії.
Світоглядна функція — здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто релігійний світогляд загалом.
Мета релігійного світогляду — дати людині не тільки певну картину світу, а й сенс її життя, тобто зробити його осмисленим.
2. Компенсаційні функції релігії.
Компенсаційно-терапевтична функція — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братством у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим змістом сенс їхнього життя.
3. Комунікативно-об’єднуючі функції.
Комунікативна функція — здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв'язки.
Комунікативна функція має вертикальний (спілкування під час богослужінь, молитов, медитації тощо з Богом, ангелами, душами померлих, святими, які виконують роль ідеальних посередників) і горизонтальний (спілкування віруючих між собою) аспекти свого вияву.
Інтегративна функція — здатність релігії сприяти безконфліктному зв'язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства в цілому.
Дезінтегративна функція — здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.
4. Легітимізуючі та регулятивні функції.
Легітимізуюча функція (лат. legitimus — законний, узаконений) — здатність релігії виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.
Регулятивна функція — здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.
|
61
61.Предмет, Структура та основні категорії релігієзнавства.
Релігієзнавство-це багато дисциплінована галузь гуманітарної науки що досліджує феноми релігії.
Р-сво поділяється:
Свідське р-ство-дотримується принципу нейтральності щодо релігії.
Богословське р-ство-має конвесійну зареєнтованість.
Предметом релігієзнавства виступають об’єктивні закономірності виникнення встановлення та розвитку релігій,її структурні особливості,взаємозв’язки і взаємодії релігії з іншими галузями знань.
Об’єкт р-ства є відображення такого особливісного стану людини який можна назвати станом самовизначеня у світі.
Структура релігієзнавства:
1.Філософія релігії-це сукупність філософських понять категорій та концепцій які з філософської точки зору тлумачать релігію.
2.Соціологія релігії-це наука яка досліджує взаємодію релігії та суспільства,вплив релігії на соціальну поведінку індивіда,специфіку впливу на релігію певного суспільства.
3.Психологія релігії-це наука що вивчає еміційний вибір релігії,досліджує психологічні закономірності,виникнення,розвитку та функціонування релігійного феномена на індивідуальному,груповому та суспільному рівнях.
4.Історія релігії-це релігіїзнавча дисципліна що вивчає походження,розвиток релігії.
5.Феноменологія релігії-це розділ р-ства що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі інтуїції,світоглядного бачення та особливого відчуття.
6.Антропологія релігії-це наука специфіка якої полягає в тому що визначити сутність існування людини та первоначала та їх взаємовідношення.
7.Культурологія релігії-це наука що вивчає філософсько-релігійні,богословські концепції та ідеї які розкривають,роль релігії у зароджені розвитку та функціонувані культури.
8.Географія релігії-це наука що вивчає територіальну організацію релігії.
9.лінгвістичне р-ство-це напрямок що вивчає мову релігії.
10.Вільнодумство-це форма кретичного р-ства що зявилася у боротьбі з релігійною нетерпимістю,догматизмом та авторитарством релігії.
11.Артигізм-це складова частина різнодумства яка заперечує будь-які релігійні уявлення.
Категорії р-ства поділяються на 3 групи:
1.Загально-наукові-(буття,свідомість,фантазія,особа,людина,цивілізація, милосердя, стражданя,теїзм,деїзм,пантеїзм,теософія,та основні загально-наукові).
2.Конкретно-наукові-(віра,ілюзія,настрій,страждання,життя,смерть,добро,зло,совість, відповідальність).
3.Специфічно-р-вчі-(релігія,Бог,теологія,церква,храм,конфесія,секта,деномінація,культ,обряд, молитва,ангел,рай,пекло,карма,пантеїзм,монотеїзм,сакралізація,єресь,спектицизм).
|
21
21.Внесок Києво-Могилянської академії в розвиток філософії.
Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, ЯКІ були Об'єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом, з 1701 року, ставши академією, перший вищим навчальним закладом східних слов'ян.
Загальною ознакою ЇХ філософського вчення було ті, що воно в значній мірі ґрунтувалося на ідеалістичних, теософських засадах. Теософія (від грец. Тео - бог, Софія - мудрість) - Релігійно-філософське вчення, Котре претендує на ті, Щоб "науковий методами" довести "Божественну мудрість", зробили Її надбання особини. Вони як правило, визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творити не Лише речі, "матерію", але і їх "форму".
Разом з тим під впливом розвитку науки і, насамперед, природознавства у філософії Києво-Могилянської академії поступово зміщуються Акценти з теософії до пантеїзму, до визнання того, що сама природа є богом. "Повне визначення природи, - писав найвідомішій філософ академії Ф. Прокопович, - збігається з богом відносно природних промов, в яких ВІН Необхідно Існує і Які ВІН рухає. Звідси виходить, що це визначення НЕ Лише природи ..., але воно, очевидно, відносіться до матерії і форми.
Разом з тим, незважаючи на Такі пантеїстичні уявлення, у філософії Києво-Могилянської академії знаходиться відображення елементи діалектики, глибокого розуміння сутності протилежних у розвитку природи, Її промов і явища. І. Гігель, наприклад, вважаю, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, "де немає протилежних, - писав І. Гізель, - там немає ні виникнення, ні знищення", тобто немає руху. "Рух, - підкреслював Ф. Прокопович, - виникає з протилежних; тобто спокою.
Досить змістовно представлена у філософії Києво-Могилянській академії концепція пізнання. Філософі академії Які мали сумнів у можливості людини пізнати оточуючій Її світ, розуміли, що здійснюється як на рівні відчуттів, так і на рівні розуму. Великого значення в процесі пізнання смороду надавали чуттєвій діяльності людини, вважаючи, що пізнання не може обійтись без ЦЬОГО.
Таким чином, філософія Києво-Могилянської академії, з одного боку, ґрунтувалася головним чином на теософській, пантеїстичній і деїстичній засадах, а, з іншого, і це є значним Надбання Її розробників, глибоко розуміння сутності природи, Її руху і розвитку, самої матерії, кількісної і якісної стабільності. Філософія Києво-Могилянської академії - цінне надбання української духовної культури
|
50
50.Основні форми буття людини.
Форми буття:
1.Неорганічні процеси,не жива природа(механічні,фізичні,хімічні)
2.Органічні процеси жива природа(біосфера,організми)
3.Світ людського буття(географічне середовище,техніка,буття особливості).
Проблема буття слід вважати вічним питаням.Перша з них це тема життя і смерті людини.друга пов’язана з осмисленням мінливості,скороминучості буття та з його стабільністю.
Питаня щодо його структури.Важливе місце життя питання буття людини виділяється передусім її предмет на практику д-сть. Інша форма буття практика соц.перетворень,третя форма буття її само творення самодіяльності у житті.
|
46
46.Філософські концепції людини.
Філософські концепція людини:
1.Староіндійська,старокитайська,грецька(розглядали людину як частини космосу).
2.Середньовічна,Європейська(виступала на перший план релігійно-морально проблеми людського існування.Саме у цій концепції зявляються ідеї неповторності та самоцінності людини як духівництво істоти).
3.концепція епохи Відродження(розуміла людину як обмежену істоту,висувала ідею про автономність особливості та віру в безмежні творчі можливості).
4.класична німецька концепція(вважала істиним в людині ,те що робить її представником всього людства і зосереджувала увагу на всезагальний природи людини,універсальності та соц.сутності).
5.Марксиська концепція(розуміла людину як похідну від суспільства та продукт суспільно-практичної діяльності).
6.Концепція 20ст.(вся ф-ія цього періоду була стурбована втратою людської особливості,свободи та індивідуальності,тому на місце людини у цей період ставився індивідуальне,який у своїй діяльності неповторності та унікальності не піддається загальному визначенням:
А)раціональна концепція-домінуючими рисами проголошувався поза розумові властивості(почуття,воля,інтуїція,підсвідоме).
Б)антропологічна-ставила за мету поєднати конкретно-наукові досягнення з цілісним науком досягненням людини життя.
|
14
14.Раціоналізм Нового часу.
16ст.період нового часу
Раціоналізм(від грец.розум) – це напрям в якому говориться що наукове пізнання досягається через д-сь розуму.Найвід.предст.Рене Декарт осн.його твори роздуми про методи начала ф-фії і мета фіз. Роздуми.За його вченям все піддається сумніву.Осн.вид пізнання Декард важав розум.Він виділяє 4 правила які слід додержуватися у процесі пізнання
1.Не приймати річ за істину поки ти її не впізнав.
2.Поділяти кожне з питань на декілька частин.
3.Свої ідеї розміщувати потрібні послідовності
4.Здійснювати такі прорахунки щоб бути впевненим що нічого не залишиться позаувагою.Відомий вислів Декарта «мислю отже існую».
|
28
28.Єдність матерії, руху, простору та часу.
Структурні рівні матерії. У філософії розглядаються, далі, структурні рівні видів матерії. Картина виглядає так:
неорганічний рівень – мікросвіт (з грецьк. – малий); макросвіт (з грецьк. – великий); мегасвіт (з грецьк. – надвелики, величезний);
органічний рівень – організменний, надорганізменний рівні матерії (організменний рівень – клітина, надорганізменний – біосфера соціальний рівень – людина, особистість, сім’я, племя, народність, нація, соціальна група, суспільство.
І насамкінець слід підкреслити, що матерію як поняття не можна ототожнювати з конкретними її видами, в античній філософії, коли першооснову всього існуючого визначали через конкретні види матерії – воду, повітря, вогонь тощо. По-перше, тому, що матерія як поняття – це найбільш загальне, а конкретний вид матерії – це окреме;
не сприймається органами відчуття людини;матерія як поняття у філософії визначається не по відношенню до її конкретних видів, а по відношенню до відчуттів людини, її свідомості. Бо визначення матерії як поняття через її конкретні види є логічною помилкою.
Рух – суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух – це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.
Простір – форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об’єкти (ширина, висота, довжина).
Час – теж форма існування матерії. Категорія “час” відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час тез матеріальних об’єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.
Простір і час – форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.
Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони: а) об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості); б) пізнаванні (є об’єктами вивчення)
Простір і час як філософські категорії і простір і час як природничо-наукові поняття – це не одне і теж. Простір і час як природничо-наукові поняття змінюються з розвитком наукових уявлень про матеріальні об’єкти. Наприклад, Ісаак Ньютон (1643 – 1687) вважав простір незмінним, абсолютним (Див. Його працю “Математичні начала натуральної філософії” (1687)). На його думку, простір – це щось подібне до порожньої кімнати, у яку можна внести меблі, винести їх, а простір при цьому залишиться без змін.
Однак з часом це твердження Ньютона про незмінність простору як природничо-наукового поняття було спростовано німецьким математиком Берхардом Риманом (1826 – 1866).
Якщо тіло рухається зі швидкістю світла (300 тис км/сек), то це тіло змінюється у своїх розмірах. Отже, змінюються і його просторові характеристики. Другий висновок: якщо тіло рухається зі швидкістю світла, то час для такого тіла протікає повільніше.
|
75
75.Поділ християнської церкви на західну і східну.
У 330 р. імператор Костянтин на місці селища Візантій заснував місто Константинополь (сьогодні Стамбул), що, як виявилося пізніше, поклало перший камінь у фундамент роз´єднання Сходу і Заходу і відкрило шлях до церковного поділу 1054 р. Це місто продовжувало бути осередком, де зберігалася греко-римська культура, коли Захід занепав під ударами германських племен у V ст. Згодом до Константинополя перемістився центр політичної влади на Сході. На Заході ж єпископ Римський після 476 р. (дати офіційної ліквідації інституту римських імператорів) одержав, крім духовної, ще й політичну владу.
У 395 р. імператор Феодосій увів роздільне управління східною і західною частинами імперії, яке з падінням Риму запрацювало на повну силу. Церква на Сході була фактично під владою імператора, а от папа римський перебував надто далеко від столиці, щоб імператор міг і ним управляти. За відсутності ефективної політичної влади на Заході папа став як духовним, так і світським правителем в часи криз. Виходило, що імператори на Сході були, по суті, папами (патріархами), тоді як на Заході папи (патріархи) були фактично імператорами.
На зламі І і II тис. виявилося, що церква на Сході таки не змогла стати повністю не залежною від влади. Вона, як і раніше, перебувала в лоні греко-римської культури. На Заході ж настали так звані Темні віки. Після падіння На Сході дозволявся шлюб «білого» духовенства, яке не постригалось у чернецтво. На Заході заборонялося одружуватися всьому духовенству. Суперечки виникали у деяких випадках навіть у зв´язку з дозволом носити бороду. Священики на Заході могли голитися, на Сході — зобов´язані були носити бороди. Захід підкреслював значення латинської мови, тоді як східні церкви користувалися грецькою. Суперечки між Сходом та Заходом час від часу загострювалися через нові протиріччя — і кожне з них ще більше збільшувало ворожнечу. Приблизно із середини II ст. виникла проблема дати святкування Великодня. Відмінність у поглядах на це питання надалі стала бар´єром до розвитку дружніх відносин. Християни на Заході допускали і живопис, і скульптуру в культі, а на Сході відмовилися від статуй, але використовують ікони.
З того часу Римська католицька і православна церкви йдуть своїми шляхами.
|
71
71.Індуїзм.
Індуїзм — поширена в сучасній Індії релігія, в основі віровчення якої лежать релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.
Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а й взагалі немає нічого, що б не було охопленим релігією. Немає поділу на світи матеріальний і духовний. Немає нічого такого, що можна було б назвати мирським, світським, немає нічого, крім релігії, поза релігією, без релігії. В індуїзмі немає молитов, проповідей, сповідей, таїнств у їх християнському розуміні. Людина розглядається у нерозривному зв´язку з усією, живою і неживою, природою. При цьому в рамках теорії переселення душ допускаються варіанти посмертного втілення в нелюдському тілі. Походження та духовні джерела. Індія — стародавня країна. Проте її історія до приходу аріїв (індоєвропейців) маловідома. Безперечно лише те, що пращури індійців мешкали в одному регіоні з попередниками іранців, разом із якими вони утворювали так звану арійську гілку індоєвропейських народів.
Найдавнішу стадію розвитку в індуїзмі, що триває до II тис. до н. е., в науці прийнято називати праведичним (протоведичним) періодом. Про послідовників праведичного індуїстського культу світової нації відомо мало. Це були індуси, що жили на півночі Індії, та дравиди, що населяли південну частину півострова Індостан. У часи біблійного Авраама тут уже існувала цивілізація, схожа в загальних рисах на ранньомесопотамську. Індуси праведичного періоду сповідували політеїзм (багатобожжя) — своєрідний протоіндуїзм, який нагадував ранні види магії. З особливою пошаною вони поклонялися богині Матері та рогатому божеству, яке сиділо, подібно до йогів, схрестивши ноги, у позі «лотос». Стародавні індуси приносили жертви різним богам, але храмів ще не будували.
Культ. В індуїзмі немає цілісної церковної організації та церковної ієрархії. Натомість у ньому наявні численні течії й напрями. Як і сотні років тому, особливу шанобливу відданість індуси виявляють щодо найдавніших вірувань — ведизму, брахманізму з їх численними обрядами, церемоніями, ритуалами. Тому в індуїзмі говорити про уніфіковану єдину культову систему важко. У великих храмах вшановують спільних індуїстських богів — Вішну, Шіву, Калі, Крішну.
Найчастіше обряди, які здійснюють у місцевих храмах, пов´язані з найважливішими віхами людського життя: народженням, укладанням шлюбу й похованням покійників. Вони супроводжуються особливо пишними магічними церемоніями. В цих обрядах зазвичай бере участь велика кількість людей. Головними дійовими особами під час ритуальних дій є жерці, які мають великий авторитет.
|
|
|
|
|