Введення в теорію організації
Протягом усього XX в. відбувалося поступове формування теорії організації як нового наукового напрямку. Сучасна теорія організації й загальна теорія систем базуються на досягненнях таких учених, як А. Файоль і М. Вебер (організація праці й керування), И. Пленге й Т. Катарбиньский (теорія соціальних явищ), А. Богданов і Л. Берталанфи (загальна теорія систем), Н. Вінер і Н. Моисеев (кібернетика й розвиток систем), В. Риттер і Д. Холдейн (біологічна теорія організацій), А. Пригожин і Ф. Хакен (розвиток на принципах синергизма) і т.д.
Теорія організації вивчає принципи, закони й закономірності, пов'язані зі створенням, функціонуванням, реорганізацією й ліквідацією організацій.
У дослівному перекладі з латинського організація означає «спільно», «стрункий вид», «улаштовую». Організацію найчастіше розглядають як процес і як явище. Як процес організація являє собою сукупність дій, що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого. Як явище організація - це об'єднання людей, що прагнуть до досягнення загальної мети й діючих на основі певних принципів і правил.
Організації, як правило, побудовані по ієрархічному принципі, що проявляється в тім, що нижчі ланки організації підлегла вищим; ієрархія обумовлює особисту залежність однієї людини від іншого; члени організації повинні дотримувати правил, за порушення яких накладають санкції.
Вивченням організації як явища займається теорія організації, що формує систему наукових знань в області системного аналізу соціальних організацій. Під теорією організації прийнято розуміти «область наукового знання про загальні закономірності утворення, устрою, функціонування й розвитку організацій як складних динамічних систем, що мають ціль» [2].
Розвиток теорії організації, як і будь-якої наукової дисципліни, включає 6 етапів:
1) cбор фактів, явищ, прогнозів, наукових історичних і фольклорних відомостей про різні організації (результати археологічних знахідок, легенди, міфи);
2) систематизація даних і складання типології організацій (по ефективності, за часом існування);
3) створення понятійного апарата – категорій, термінів; визначення їхнього взаємозв'язку; формування класів термінів (система, підсистема, елементи, частини, зв'язки, структура);
4) знаходження залежності між змінюваними параметрами, формулювання законів і закономірностей розвитку організацій (закон синергії, залежність між організаційною формою й чисельністю працівників організації);
5) залучення знань супутніх наук для розширення розуміння проблем організацій (теорії мотивації працівників, психології поводження, юриспруденції);
6) узагальнення наявної інформації, тобто уривчастих відомостей про теоретичні розробки й практичне застосування окремих положень теорії організації.
Схематично процес формування теорії організації зображений на мал. 1.1.
Розглядаючи етапи становлення теорії організації як самостійної дисципліни й аналізуючи саме поняття «організація», фахівці доходять висновку про те, що під організацією варто розуміти свідомо коордініруемое соціальне утворення з певними границями в зовнішнім середовищі, що функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальних для працівників цілей [2], [40], [54], [71].
Рис. 1.1. Процес формування теорії організації
Виконання зазначених етапів повинне бути послідовним: без пропусків і порушення черговості.
Таким чином, предметом теорії організації є відносини між організаційними об'єктами як по вертикалі, так і по горизонталі. До організаційних об'єктів ставляться як люди, так і утворення, у яких вони функціонують (країни, організації, структурні підрозділи організацій, первинні утворення, індивід).
Організаційні відносини включають вплив, взаємодія й протидія при створенні, розвитку, функціонуванні, реорганізації й ліквідації організації. Організаційні відносини підрозділяють на структурні й процесорні. До структурного ставляться впливи, взаємодії й протидії.
Під впливом тут розуміється односпрямована дія по передачі наказу. Взаємодія - це позитивна дія зворотного зв'язка з боку людини на вплив з боку суб'єкта керування. Протидія - це негативна дія зворотного зв'язка з боку людини на вплив.
Взаємозв'язку даних елементів організаційних відносин представлені на мал. 1.2.
В основі організаційних відносин лежать правила функціонування організації в просторі й у часі. Вони бувають формальні й неформальні. Формальні правила мають чинність норми закону (положення, регламенти, інструкції). Неформальні не мають такої форми, але по втримуванню впливають на діяльність організації, оскільки становлять основу корпоративної й соціальної культури організації.
Рис. 1.2. Взаємозв'язку елементів організаційних відносин
У загальному виді типологія організацій може бути представлена схемою, зображеної на мал. 1.3.
Сам термін «організація» має безліч похідних: формальна організація [35], організація виробництва [58], організаційний ефект [54], самоорганізація, дезорганізація [2], системология організацій [7] і т.п.
Найчастіше термін «організація» використовується у двох значеннях:
1) процес організації діяльності людей, об'єднаних для досягнення поставленої перед ними мети;
2) форма об'єднання людей.
Отже, з одного боку, організація являє собою форму, а з іншого боку - утримування того самого явища, що пов'язане з об'єднанням людей для досягнення певної мети.
Таким чином, організація виробництва - це форма з'єднання праці з ресурсами виробництва для досягнення певної мети. При цьому організація не є замкнутим утворенням, а повідомляється із зовнішньої стосовно неї середовищем і обмінюється з нею ресурсами.
Рис. 1.3. Типологія організацій
Зовнішнє середовище також може бути представлена сукупністю таких характеристик, як конкурентне середовище, політична, екологічна й т.д. Взаємодіючи з елементами зовнішнього середовища, організація вступає з ними в певні відносини. Наприклад, відносини вузу й зовнішнього середовища (міста, Міністерства утворення й науки Російської Федерації, законодавства, інших вузів).
Загальними рисами всіх зазначених типів організацій є наявність принаймні однієї людини, мети діяльності організації, а також трансформація якого-небудь ресурсу в процесі діяльності організації.
1.4. Поняття й сутність економічних організацій
Особливість економічних організацій укладається не тільки в обмеженості формальних моделей, за допомогою яких можна описати подібні системи, але й у їхній здатності адаптуватися й бути цілеспрямованими, протистояти руйнуючої (энтропийным) процесам, у мінливості й непередбачуваності поводження. Принциповою особливістю організаційних систем є наявність у них людей.
У чинність суспільного поділу праці організацію можна представити як характеристику соціально-економічної спільності. У цьому змісті, за словами К. Эрроу, саму ринкову економіку можна розглядати як більшу організацію з характерної для неї децентралізацією рішень і перевагою ринкового механізму координації.
З погляду принципу додатковості організація є економічна форма, додаткова стосовно ринку, у чинність чого ринкова економіка являє собою співіснування двох різних механізмів керування: організації й ринку.
Економісти зі світовим ім'ям визначають організацію і як сукупність коштів, призначених для виміру продуктивності й винагороди, і як групу людей, що свідомо об'єдналися, щоб реалізувати інтереси групи. Загальним для висунутих визначень економічної організації є специфічна процедура координації, успішно здійснювана в умовах, коли ринкові механізми стають непридатними в цілому або частково.
У сучасній економічній літературі ринок з'являється головним чином як інститут особливого роду, що забезпечує реалізацію механізму передачі прав власності. Властивість же організації, що забезпечує в багатьох випадках її перевага над ринком, – це гнучка здатність змінювати внутрішні правила гри, найчастіше в гранично стислий термін.
Інститут, яким є організація, як пише професор Паризького університету К. Менар, характеризується тим, що він реагує на структурні обмеження, породжуючи нові обмеження, а ринок – тим, що він містить механізми вибору, реалізованого під примусом, причому примус (обмеження) носить переважно кон'юнктурний характер. Таким чином, поняття «організація» з'являється на стику цих двох визначень. Пристосовуючись до обмежень, породженим інституціональним середовищем, воно може або змінити їх, або пристосуватися до них. У тій мері, у який організація має владу ринку (який би малої й локально діючої та не була), вона володіє й владою над інститутами. Паралельно із цим організація характеризується створенням внутрішніх обмежень: вона являє собою завжди институционализацию економічних відносин між агентами за допомогою обраної ієрархічної структури, що стимулюють механізмів, правил внутрішніх змін і т.д.
Потреба в організації пояснюється існуванням транс-акційних витрат, під якими розуміються витрати, пов'язані з використанням ринку при розміщенні ресурсів і передачею прав власності.
Організація перевершує ринок у тому випадку, якщо потрібна деталізація процедур. Наприклад, організації простіше визначити величину оплати праці бригади, чим це можна зробити за допомогою ринку.
Система цін, що виконує в ринковій економіці інформаційну функцію, у процесі свого функціонування породжує перешкоди, які знижують ступінь точності сигналів-цін. Маніпулювання величезною кількістю цін веде до більших витрат.
Ніж масштабніше ринок, тим більше знеособлені акти обміну, що веде до формування й розвитку інституціональних механізмів. Економічна організація за допомогою своєї діяльності знижує витрати й гарантує здійснення актів обміну на ринку.
У ситуації конкуренції агенти ринкових відносин можуть поводитися егоїстично, а наведення порядку пов'язане з додатковими витратами.
Потік інформації, що обрушується на агентів ринку, не може ефективно сприйматися без упорядкування цього процесу організацією й приведення її в раціональну форму. Знижує організація й число конфліктів на ринку, які можуть виникнути в чинність раціональності поводження суб'єктів ринкових відносин. У цьому випадку організація виявляється здатної зменшити приводи для конфліктів шляхом використання внутрішніх процедур (мотивації, обумовлені наявністю ієрархії, і т.д.).
Облік неможливості пророкування й прийняття в увагу всіх можливих ситуацій, у тому числі створюваних егоїстичними стратегіями (екзогенної й ендогенної невизначеності), підтверджують думка про важливу роль організацій, які стають фактором стабілізації ринкового середовища, коли агенти ринкових відносин зіштовхуються з невизначеністю. І чим вище невизначеність, тим більше переваг в організації в порівнянні з ринком.
Таким чином, є параметри, які пояснюють причину існування організації і її роль стосовно ринку. Більше того, у чинність зростаючої взаємодії між організацією й суспільством росте значення системних цілей і цінностей організації. Інформаційний вибух, що проявляється в зрослій складності управлінських рішень, веде до істотних змін усередині організації. Почасти він пов'язаний з переходом від централізації до самостійності, бурхливим розвитком технологій, що зросли розмірами організації й т.д. Зростання складності організації як поведінкової системи пред'являє більше високі вимоги до кваліфікації працівників і погодженості їхньої діяльності в умовах децентралізації прийнятих рішень.
И. Ансофф більше двох десятиліть назад зробив наступний прогноз відносно майбутнього організації: вона стане человекоемкой і більш, ніж коли-або, буде залежати від людської фантазії, творчості й ініціативи. Скорочення чисельності робітників за рахунок автоматизації буде компенсовано творчим внеском головних керівників, учених, теоретиків керування й експертів в області технології. Крім зазначених факторів, на зміни, що відбуваються в організаціях, істотний вплив роблять і зростаюча неузгодженість вимог з боку середовища, і прискорення зміни технологій, і конкуренція. Словом, розвиток науки й техніки в сполученні з новими проблемами ведуть до розробок, усе менше пов'язаним з минулим досвідом. Для російських організацій і зараз актуально звучать слова Ансоффа про те, що більше короткий життєвий цикл технології й попиту перетворить стратегічне керування скоріше у звичайний (а не винятковий) метод забезпечення прибутковості фірми в майбутньому.
Сучасна теорія організації розглядає кілька моделей, утримування яких наведене в табл. 1.1 і засновано на класифікації, запропонованої професором А. И. Пригожиным [54].
Організація, представлена механічною моделлю, діє як єдиний механізм, але вона не враховує мотивацію людей, що працюють в організації. Працівник розглядається як механізм по виконанню функцій, а сама організація - як інструмент рішення завдань.
Общинна модель функціонування організації демонструє її як спільність людей. Самоврядна громада побудована на принципах взаємних симпатій людини й групи, групових інтересах, групових нормах поводження, оскільки взаємодія людей виробляє свої специфічні зв'язки й визначає стихійну самоорганізацію. У подібних моделях неформальна структура малодоступна керуванню, що більшою мірою орієнтовано на мотивування виконавців.
Социотехническая модель організації заснована на взаємозалежності внутрігрупових зв'язків від технології виробництва, так само як і на впливі на продуктивність праці відносин у групі. Дана модель як би сполучить у собі общинну й технічну складову організації, що дозволяє оперативно впроваджувати зміни в організації, оскільки поряд з технічними змінами передбачаються й ураховуються зміни соціальні.
Системна модель організації дозволяє врахувати всі фактори, які впливають на організацію, однак людина в чинність його несистемного поводження вносить перекручування й перешкоди в системну роботу організації, що доводиться враховувати в інших моделях. Ця модель організації орієнтована на впорядкованість як на типовий стан системи, що дозволяє їй поднастраиваться в міру виявлення неузгодженості й здійснення регулюючих впливів за допомогою зворотного зв'язка.
Органічна модель організації дозволяє через метафори описувати процеси, що відбуваються (зародження, ріст, стабільне функціонування, хвороба, смерть) і пояснювати те або інше поводження організації в зовнішнім середовищі. Взаємодія людей і інших елементів організації повинне носити врівноважений природний характер (наприклад, границі формальних і неформальних груп збігаються - так формуються команди, із системи яких складається вся організація).
В основі бюрократичної моделі організації лежать раціоналізація поводження людини в колективі й стандартизація його діяльності. Влада в організації будується на принципах компетентності й раціонального її розподілу між працівниками організації.
Природна модель свідчить про те, що організація об'єктивно функціонує як складова частина загальної природи й самоорганізується в ній згідне цілям свого розвитку.
Політична модель організації укладається у виробленні й узгодженні політики її діяльності, що досягається шляхом переговорів. У центрі життєдіяльності організації перебувають взаємодії особистих і групових інтересів суб'єктів целеполагания.
Таблиця 1.1
Основні моделі організації
Організація як «справа» має свою логіку функціонування, що підлегла винятково «справі» (наприклад, мафія, партійні організації, релігійні секти й т.п.).
Наведені моделі, з одного боку, відображають тільки окремі сторони організацій взагалі, а з іншого боку - можуть сполучатися одночасно в окремо взятій організації.
Але при всій гаданій заданості, організації мають власну логіку розвитку, спрямовану на подолання протиріч між планомірністю й спонтанністю, індивідуальним і загальним, поділом і об'єднанням.
|