3.6. Закон єдності аналізу й синтезу.
Аналіз і синтез не можуть існувати друг без друга, тому, говорячи про єдність аналізу й синтезу, мають на увазі їхня нерозривність і взаємодія в процесі будь-якої розумової діяльності.
Аналіз і синтез є основними методами пізнання.
Аналіз – дослідницький метод, що складається в тім, що об'єкт дослідження, розглянутий як система, подумки або практично розчленовується на складені елементи (ознаки, властивості, відносини й т.п.) для вивчення кожного з них окремо й виявлення їхньої ролі й місця в системі.
Синтез - дослідницький метод, що має метою об'єднати окремі частини досліджуваної системи, її елементи в єдину систему.
Закон звучить у такий спосіб: кожна матеріальна система, живий організм, соціальна організація прагне настроїтися на найбільш економічний режим функціонування за рахунок постійної зміни своєї структури або функцій. Ці зміни йдуть у наступному циклі: поділ - перетворення - об'єднання - перетворення.
За допомогою нескінченного циклічного процесу аналізу й синтезу відбувається структурна оптимізація системи; система позбувається від неефективних елементів, заміняючи їх більше прогресивними. Таким чином, сполучення аналізу й синтезу забезпечують прагнення системи до оптимальної самореалізації.
3.7. Закон композиції й пропорційності
Гармонія в організації припускає наявність сукупності елементів, процесів і їхньої співвідносності (пропорційності).
Закон говорить: кожна матеріальна система прагне зберегти у своїй структурі всі необхідні елементи (композицію), що перебувають у заданій співвідносності або в заданому підпорядкуванні (пропорції).
Проявом збереження пропорційності й композиції є прагнення до оптимального сполучення в організаціях загальних, приватних і індивідуальних цілей.
Закон композиції й пропорційності розглядається на рівні зовнішнього середовища, у якій організація є одним з елементів. Цей закон ставиться до об'єктивних законів організації.
Закон гармонії (греч. harmonia – зв'язок, стрункість, домірність) – один з основних законів природи. У фахівців в області керування прагнення до гармонії асоціюється із прагненням до оптимальної й ефективної організації. Гармонія при цьому розуміється як погодженість, стрункість, домірність у сполученні чого-небудь.
Використання закону композиції й пропорційності на практиці допомагає вирішувати проблеми планування, виробництва, розподілу, обліку, стимулювання та ін. Керівник організації за допомогою розглянутого закону прагне створити команду однодумців і гармонічне підприємство.
Закон композиції й пропорційності в організації відображає необхідність обліку цілей всіх суб'єктів целеполагания в організації, з одного боку, а з іншого боку - потреба у формуванні цілей структурних підрозділів виходячи зі стратегічної мети розвитку організації.
Як затверджують фахівці, досягнення необхідних пропорцій, домірності й відповідності в границях організації рівнозначно підвищенню життєздатності, підвищенню рівня самозбереження системи.
3.8. Специфічні закони соціальної організації
Кожна організація являє собою маленьке суспільство зі своїми населенням і територією, економікою й цілями, матеріал цінностями й фінансами, комунікаціями й ієрархією. Вона має свою історію, культуру, технологію й персонал. Існують формалізовані комунікації й неформальні відносини людини з іншими людьми, їхнє співвідношення повинне заздалегідь визначатися керівником.
Серед елементів, що впливають на формалізовані комунікації й неформальні відносини можна виділити загальне й особливе. Загальне у відносинах людей в організації можна прогнозувати й на цій базі створювати різні види нормативної документації. Особливе - це колорит відносин, що в окремих випадках може мати вирішальне значення в діяльності організації. Сполучення загального й особливого у відносинах людей істотно впливає на загальне й особливе в діяльності самої соціальної організації, її реакції на дію того або іншого закону.
3.9. Принципи організації
Принцип (лат. основа, початок) - це основне вихідне положення теорії, навчання, науки; внутрішнє переконання людини, що визначає його відношення до дійсності; норми поводження й діяльності, що опираються на практичний досвід або сформовану систему знань.
У чинність того, що розглянуті принципи ставляться до теорії організації, варто враховувати потрійний характер самого поняття організації як системи. Організація, по-перше, є соціальним утворенням (інститутом) з певним статусом і стаціонарним об'єктом, що реально існує якийсь час (протягом ЖЦ); по-друге, вона здійснює функціональну діяльність і, отже, має потребу в управлінських впливах, які забезпечують цілеспрямованість даного процесу; по-третє, будь-якої організації властив структурна впорядкованість елементів, що утворять її як систему.
Вивчення принципів організації й використання їх у практичній роботі менеджерів поза залежністю від сфери діяльності останніх необхідно, як мінімум, для спрощення аналізу й оптимізації керуючих впливів на окремі елементи організації в цілому.
Принципи організації досить численні й різнорідні. Це ускладнює завдання їхньої систематизації, але одночасно й об'єктивно вимагає її рішення. У сучасній літературі можна зустріти різні підходи й погляди на класифікацію принципів організації. Один з них припускає виділення чотирьох основних критеріїв класифікації, а саме: ступеня обґрунтованості й ступені універсальності принципів, способів їхньої реалізації й масштабу дії. Слід особливо зазначити, що дана система принципів є загальною класифікацією, або класифікаційним підходом, оскільки не розкриває самих принципів організації. Цю «недостатність» компенсує другий підхід, запропонований Э.А. Смирновим.
При розподілі принципів по ступені обґрунтованості варто враховувати їхню залежність від двох категорій (видів) законів – об'єктивних, незалежних від бажання людей і суб'єктів, виражених у юридичних нормах, традиціях і звичаях усього населення регіону або окремих груп. Таким чином, даний критерій класифікацій відображає міру співвідношення об'єктивності й суб'єктивності. До наукових принципів відносять ті, які є слідством об'єктивних законів і закономірностей, що ще не одержали строгого раціонального визначення. Подібні принципи не залежать від волі людей і діють однаково в будь-якій частині світла, у будь-якій країні або регіоні, області бізнесу, поширюючись на організаціях яких би те не було розмірів і форм власності.
На відміну від наукових до повсякденних принципів організації відносять ті, що визначають правила й дії, що випливають із юридичних норм (суб'єктивних законів), традицій регіону, історії й звичаїв людей. Вони можуть значно варіювати по місцю, часу, видами товарів і послуг.
Класифікація принципів по ступені універсальності дозволяє виділити й розглядати частину з них, що відрізняються найбільшою спільністю. Універсальні (загальні) принципи винятково важливі, оскільки прямо пов'язані із законами, факторами зовнішнього й внутрішнього середовища організації. Вони характеризують вимоги до менеджерів і опори на них в умовах будь-якої країни, у різних областях бізнесу, незалежно від розміру організації, її профілю або форми власності.
Специфічні принципи характеризують особливі явища й умови функціонування підприємства (наприклад, у зв'язку із прийняттям законів, що регулюють певні види діяльності). Вони дозволяють конкретизувати вимоги й підвищити ефективність керування в умовах окремого регіону, галузі або ринкової ніші.
Ситуаційні ж принципи організації дозволяють належним чином оцінити ті частки або «одиничні» складові, які варто враховувати в практичній роботі менеджерів.
Черговим критерієм класифікації принципів організації виступає спосіб їхньої реалізації. Дана класифікація принципів надає можливість їхнього використання в практичній роботі менеджера в якості «інструмента». Так, умова самореализуемости принципів вимагає їхнього відокремлення, а також знання специфіки, постійного контролю й обліку в процесі життєдіяльності організації. Умова можливості «взаємодії» менеджерів з «стихійними» чинностями природи висуває додаткові вимоги – не тільки знати певні принципи, але й активно враховувати межі керованості природними факторами. Умова повної керованості принципів також висуває на передній план додаткові, більше складні вимоги в плані деталізації й посилення активності менеджерів по їх безперервному систематичному використанню для забезпечення ефективності функціонування організації.
На відміну від трьох попередніх критеріїв класифікації принципів організації, де використовувався дедуктивний метод (рух думки від загального до частки), четвертий критерій - масштабність їхньої дії - логічніше розглядати, опираючись на індуктивний метод (сходження від частки до узагальнень). Спочатку доцільно аналізувати й використовувати принципи, що визначають стан і можливості самої організації, а потім приступати до безпосередньої адаптації організації, «уписуючи» її в умови мікро- і макросередовища в найкоротший термін і із заданими параметрами.
На початкових етапах і стадіях існування фірми, керуючись методом індукції, менеджери зобов'язані встановити й налагодити взаємодію між всіма структурними елементами й підсистемами - функціональної, управлінською-управлінській-організаційно-управлінської, інформаційної, кадрової, технологічною-технологічній-техніко-технологічної. Управлінські дії, що вживаються, повинні відповідати вимоги необхідності й достатності. Надалі оптимізована по внутрішніх складових структура приводиться у відповідність із системою цілей - залежно від стану й характеру змін у зовнішнім середовищі, на основі принципів кооперації, уніфікації, стандартизації та ін.
Практичне використання розглянутої класифікації дозволяє спростити, упорядкувати й науково обґрунтувати послідовність т зміст роботи менеджерів.
Загальні принципи організації зводяться в три основні групи: базисні, відповідності, оптимальності.
До базисних принципів ставляться принципи: спадкоємності, інновації, цілісності, верифікації, амбивалентности.
Принцип спадкоємності припускає глибоке всебічне вивчення основних ідей, концепцій, теорій, висунутих колись і тепер, а також досвіду наших попередників і сучасників.
Вирішуючи нові прикладні й теоретичні завдання, сучасний менеджер зобов'язаний також реалізовувати принцип інновації. Стратегія, тактика й техніка професійної діяльності не повинні бути еклектичні. При виконанні стандартних виробничих або управлінських процедур використовувані форми й методи можуть і повинні варіюватися, включати елементи унікальності, неповторності.
Принцип комплексності проявляється в трьох вимірах: об'єктному, суб'єктному, предметному.
1) Будь-яку організацію варто розглядати у взаємозв'язку й взаємодії з «зовнішніми» факторами.
2) Важливим є відношення адміністрації до персоналу в цілому й кожному співробітнику персонально.
3) На внутрішньому рівні необхідно застосовувати диференційований підхід, заснований на фактичних результатах діяльності індивідів, груп і трудового колективу.
Принцип верифікації вимагає експериментального підтвердження концептуальних ідей і здійснення стратегічних, тактичних і оперативних планів організації.
Принцип амбивалентности вказує на подвійність, суперечливість всіх процесів і явищ життєдіяльності суспільства. Приймаючи конкретне управлінське рішення, сучасний менеджер повинен розуміти, що воно відібрано й визнане найкращим з деякою умовністю й не позбавлено недоліків.
До принципів відповідності ставляться принципи: цілей і ресурсів, распорядительства й підпорядкування, ефективності виробництва й економічності.
Принцип відповідності цілей і ресурсів ставить перед керівником завдання повного й своєчасного ресурсами стратегічних, тактичних і оперативних цілей організації.
Принцип відповідності распорядительства й підпорядкування встановлює порядок, коли будь-який співробітник організації при виконанні конкретного завдання може бути одночасно підлеглий декільком функціональним керівникам, але лише одному лінійному.
Принцип відповідності ефективності виробництва й економічності визначає пріоритет ефективності над витратами.
До принципів оптимальності ставляться принципи: сполучення централізації й децентралізації, прямоточности, ритмічності, синхронізації.
Принцип сполучення централізації й децентралізації виробництва й керування жадає від керівників всіх рівнів раціонального використання можливостей адміністрування й колегіальності.
Принцип прямоточности орієнтує роботодавця й персонал на мінімізацію виробничих і управлінських операцій при дотриманні технології й гарантованій якості випускається продукции, що.
Принцип ритмічності забезпечує планове функціонування всіх елементів організації, виключає чергування періодів «затишку» і «авралу».
Принцип синхронізації (системності) сприяє швидкому відновленню потрібного режиму функціонування організації при виникненні різних відхилень від норми.
Частки (ситуаційні) принципи дають можливість у ще більшому ступені сконцентрувати увага персоналу на відмітних моментах (як перевагах, так і недоліках) у роботі організації. Постійний аналіз, впровадження, контроль результативності й періодична ревізія принципів поточної діяльності «освіжають» функціонування підприємства, перешкоджають застою й сприяють розвитку відносин з постачальниками, клієнтами, конкурентами.
Таким чином, якщо наукові й повсякденні принципи «працюють» на умови виключення яких-небудь із них, те ситуаційні принципи й інші принципи, виділювані за даним критерієм, доповнюють і уточнюють один одного. Вони «рухаються», переміщаючись із набором відповідних вимог від загальної характеристики системи («площі») до підсистеми («відрізку» і частини «площі»), а від її - до кожного елемента підсистеми («крапкам» у системі). В остаточному підсумку, ситуаційні принципи - це вимоги для менеджерів по використанню ними конкретних «важелів» підвищення ефективності життєдіяльності організації в режимі «реального часу».
Будь-яка компанія проходить частину етапів або всі етапи життєвого циклу. Етапи можна об'єднати у дві групи: статичну й динамічну.
Статична група включає етапи нечутливості й ліквідації (утилізації). Ці етапи характеризуються рішенням внутрішніх проблем у компанії, причому, внутрішні й зовнішні відносини розглядаються окремо. Це досить плідний метод при підготовці документів для реєстрації компанії, організації її діяльності, перетворення або ліквідації.
Динамічна група включає етапи впровадження, росту, зрілості, насичення, спаду й краху. Ці етапи характеризуються рішенням зовнішніх і внутрішніх проблем компанії у взаємозв'язку.
До принципів статичного стану організації ставляться: принцип пріоритету й мети, принцип пріоритету функцій над структурою й принцип пріоритету суб'єкта керування над об'єктом.
Принцип пріоритету й мети. «У системі: функція-структура-персонал найвищий пріоритет повинна мати мета, потім завдання й далі функція, структура й персонал».
При створенні, скороченні, об'єднання, реструктуризації або ліквідації компанії найбільше добре повинна бути розроблена загальна мета («сім разів відміряй - один раз отрежь»). Загальна мета повинна бути представлена більше дрібними цілями по областях діяльності (економічними, організаційними, технологічними й т.д.) або по видах випускається продукции, що (послугам, товарам, інформації). Кожна мета отриманого набору повинна бути конкретизована у вигляді завдань із вказівкою обсягів, строків, ресурсів і т.п. Для рішення набору завдань формуються функції керування й виробництва із вказівкою трудомісткості, складності й схожості. На їхній базі створюється організаційна структура найбільш прийнятного виду. Отримана структура служить підставою для формування контингенту працівників компанії. Таким чином, основна увага повинне бути приділене цілям компанії, потім набору завдань і функцій, організаційній структурі й персоналу. Різний обсяг уваги не означає, що до формування мети потрібно ставитися дуже професійно, а до персоналу можна підходити «абияк», тобто непрофесійно.
|