3.2. Закон синергії
Здатність організації до діяльності і її потенціал визначають в основному наступні елементи: продуктивність, мікроклімат у колективі, зацікавленість, кадровий, науковий і технічний склад, відношення до зовнішнього середовища, перспективи розвитку, імідж.
Сполучення зазначених елементів може створювати безліч варіантів потенціалу організації: від високого (наприклад, у випадку збігу цілей працівників і цілей організації) до низького (наприклад, у випадку придбання некомплектного встаткування, звільнення «генераторів ідей» і т.п.).
Прояв результатів з'єднання потенціалів елементів системи відповідає законом синергії, що складається із двох частин:
1) ефект, отриманий у результаті з'єднання двох і більше систем, більше або менше простого додавання;
2) існує такий набір елементів, при якому потенціал системи буде або істотно більше простої суми потенціалів вхідних у неї елементів, або істотно менше.
Стосовно до організації синергія - це «таке збільшення ресурсного потенціалу організації в процесі спільної діяльності її членів для досягнення поставленої мети, при якому отриманий результат більше-менше, ніж просте додавання використовуваних ресурсів».
Потенціал може мінятися пропорційно залученню додаткових ресурсів або стрибкоподібно (мал. 3.3).
Рис. 3.3. Варіанти зміни потенціалу організації: 1 – потенціал майна підприємства; 2 – потенціал репутації підприємства; 3 – потенціал працівників підприємства; 4 – потенціал одного знову прийнятого працівника (наприклад, директори); 5 – придбання некомплектного встаткування, що не встановлене й лежить на складі
З'єднання ресурсів 1, 2 і 3 дає менший приріст потенціалу, чим з'єднання тих же ресурсів з ресурсом 4, що володіє невеликим потенціалом. Залучення ресурсу 5 знижує потенціал організації (див. мал. 3.3).
Процес істотного посилення або ослаблення потенціалу якоїсь матеріальної системи зветься синергії.
Закон синергії означає, що для будь-якої організації існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або істотно більше простої суми потенціалів вхідних у неї елементів, або істотно менше.
У біологічних системах синергические процеси дозволяють накопичувати й передавати енергію, запасену на молекулярному рівні, у її макроскопічні форми. Вони проявляються в м'язовому скороченні, електричних коливаннях у мозку, в утворенні електричного заряду в деяких риб і т.д.
У соціології знаходить пояснення відоме положення про те, що в процесі формування суспільної думки індивідууми взаємно впливають один на одного. При деяких зовнішніх умовах (наприклад, в області політики або економіки) може різко мінятися суспільна думка, що проявляється у виникненні різного роду кризових ситуацій.
Відомі в економіці коливання між попитом та пропозицією на ринку товарів і послуг кількісно описуються методами синергії. Прикладом демонстрації чинності закону синергії можуть служити й альянси організацій, у яких сумарний дохід вище суми доходів кожної з організацій, що працюють поодинці. У цьому випадку ефект масштабу й загальний обсяг інвестицій обумовлюють в інтегрованій компанії істотний синергетический ефект, що досягається за допомогою ретельного відбору товарів і ринків, а також відповідною конкурентною позицією.
Але синергизм має негативний знак при переході компанії в галузь із високою турбулентністю. Синергизм продажів виникає в ситуації, при якій реалізація декількох товарів провадиться через єдину мережу розподілу й координується з єдиного центра, а також продаж супутніх товарів, спільну рекламу різних товарів.
У рамках теорії систем закон синергії проявляється в наступних формулюваннях:
сума властивостей організаційного цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей, наявних у кожного цілого елемента, що ввійшов до складу, окремо;
сукупність елементів, що утворять систему, організована, якщо її потенціал більше суми потенціалів вхідних у неї елементів окремо.
Справа не стільки в тім, що з'єднується, скільки в тім, як з'єднується в систему. Суть ефекту проявляється через зв'язки, які встановлюються між частинами, тобто зв'язки є необхідним організаційними елементами.
Зв'язки повинні забезпечувати найкраще сполучення компетенций організації як системи:
1) в області досліджень і розробок;
2) у частині операцій по закупівлі сировини, плануванню й контролю виробництва, виготовленню технічного оснащення, по виробничому інжинірингу, контролю над якістю, запасами й виробництвом товарів і послуг;
3) в області маркетингу – широка діяльність по створенню прихильності до продукту, реклама, стимулювання збуту й продажу, а також розподіл товару (включаючи транспортування й складування), контроль над своєчасним виконанням контрактів, аналіз ефективності продажів і послепродажного сервісу;
4) загальний менеджмент і фінанси, які включають три області діяльності:
визначення загальної системи взаємодій компанії із зовнішнім середовищем;
забезпечення інтегрованого прийняття рішень;
забезпечення надання різноманітних послуг у функціональних сферах, таких, як бухгалтерський облік, галузеві відносини, підвищення кваліфікації персоналу й здійснення функцій, найбільше виконуються ефективно на централізованих рівнях.
Для підвищення результативності усередині кожної з позначених функціональних областей варто помістити чотири категорії навичок і ресурсів: потужності й устаткування; навички персоналу; організаційні й управлінські здатності [25].
Фахівці в області стратегічного керування виділяють два типи синергизма:
1) структурний синергизм, де ефект виникає за рахунок об'єднання ресурсів двох компаній, що дозволяє знизити витрати й збільшити обсяг продажів;
2) управлінський синергизм, у випадку якого ефект досягається завдяки підвищенню якості керування без яких-небудь структурних змін.
Структурний синергизм проявляється в процесі об'єднання аналогічних структур двох організацій, що поєднуються. І якщо ці організації провадили аналогічну або схожу продукцію або діяли на тому самому або суміжних ринках, то скорочення витрат досягає 15–25 %, а обсяг продажів зростає на 25–30 % [63].
Управлінський синергизм заснований на тім, що організація, що приєднує до себе іншу організацію, здатна більш ефективно управляти придбаним бізнесом, зокрема, завдяки впровадженню нової системи фінансового контролю, підвищенню відповідальності менеджерів за виконання бюджету, скороченню необґрунтованих видатків, продажу супутнього бізнесу. Управлінський синергизм дозволяє домогтися зниження витрат. Значно рідше він веде до збільшення обсягу продажів компанії.
Синергизм проявляється не тільки при поглинанні однією організацією інший, але й у результаті створення союзів і інших об'єднань за рахунок більше тісних відносин з постачальниками, у вже існуючій групі організацій, коли менеджери систематично приходять на допомогу колегам. Такого роду синергизм називають «дешевим», оскільки він не пов'язаний з витратами на поглинання.
Визначити кількісне значення синергического ефекту неможливо, головне завдання керівника - знайти такий набір елементів, при якому синергія носила б творчий характер.
Синергетические ефекти оцінюються збільшенням прибутку, зниженням оперативних видатків і потреби в інвестиціях.
Як елементи моделі прояву синергического ефекту приведемо ряд ознак:
гарний настрій у колективі;
зниження захворюваності;
скорочення технологічного циклу;
використання «заморожених» ресурсів;
часткова відмова від послуг сторонніх організацій;
ріст числа пропозицій по вдосконалюванню виробництва й керування;
активне придбання акцій своєї організації;
постійний попит на продукцію організації. Керівник повинен створити в організації систему, що забезпечує реалізацію закону синергії.
3.3. Закон самозбереження
Теоретичною основою для аналізу загального стану організації є закон самозбереження, що стосовно до організацій формулюється в такий спосіб.
Закон самозбереження означає, що кожна матеріальна система свідомо або стихійно прагне до збереження своєї якісної визначеності й використовує для досягнення цього весь свій потенціал.
Однак збереження своєї якісної визначеності не можна розуміти в буквальному значенні. Якісна визначеність як будь-яке явище динамічне й залежить від зовнішнього середовища. У цьому випадку закон самозбереження варто розуміти як збереження системи в зовнішнім середовищі, що постійно змінюється.
Самозбереження організації залежить не тільки від зовнішнього середовища, але й від параметрів внутрішнього середовища, характеру її діяльності і якості керування ресурсами. Самозбереження організації обумовлене дією двох факторів - стабільності й розвитку:
стабільність викликає застій;
розвиток прискорене, але не забезпечене ресурсами, орієнтовано на тимчасовий успіх.
Як механізм реалізації закону самозбереження виступає здатність системи до стійкого функціонування в умовах мінливого зовнішнього й внутрішнього середовища й збереженню своїх властивостей, характерних для системи.
Розрізняють кількісну й структурну стабільність системи. Перша – характеризується числом і розмаїтістю компонентів, що входять у систему, тобто чим більше компонентів входить у систему, тим вона стійкіше стосовно зовнішніх і внутрішніх змін. А друга - характером і чинністю зв'язків у системі.
Більші системи стійкіше малих, однак схильність до росту більших систем, що не супроводжується розвитком (тобто створення відповідних зв'язків), веде до втрати стабільності й руйнуванню системи.
Структурну стабільність характеризують два типи: статична й динамічна стабільність. Статична – ставиться до систем статичної рівноваги: природні об'єкти, будинки й спорудження, механічні конструкції, створені людиною, і закриті (замкнуті) соціальні системи. Стабільність таких систем знижується повільно й визначається міцністю зв'язків. Динамічна стабільність досягається шляхом зрівноважування кожного виникаючої зміни іншим, йому протилежним, тобто процеси руйнування й творення врівноважують один одного. Динамічна рівновага ніколи не може бути повним.
Безперервні зміни можуть привести до погрози ліквідації системи.
Особлива умова реалізації закону збереження укладається в тім, що енергія втримання (енергія, необхідна для забезпечення стабільності) повинна бути більше суми енергій внутрішнього й зовнішнього « впливу-руйнування» організації.
Залежно від реальної ситуації для конкретної організації можуть бути використані різні стратегії поводження:
пасивно-індивідуальна (заснована на очікуванні партнерів і пропозицій для заповнення вільних ніш у діяльності сторонніх організацій);
пасивно-колективна (заснована на зацікавленості держави або якого-небудь суспільства в розвитку певної сфери виробництва товарів, послуг, інформації, знань у якій-небудь області; без витрат одержують від зовнішнього середовища добре розвинену інфраструктуру й мінімальний ризик);
активно-індивідуальна (стратегія постійного пошуку фірмою своєї ніші в науці, технології або інформації);
активно-колективна (припускає створення керівником власної інфраструктури під власну організацію). Забезпечити організації самозбереження допомагає система страхування ресурсів і ризиків. Зменшуючи потенціал організації на суму страхових внесків, керівник істотно збільшує стабільність (сталість) цього потенціалу.
3.4. Закон розвитку
Зміни в динаміку функціонування складних систем не завжди вдається описати за допомогою точного алгоритму, тому для характеристики параметрів змін системи використовують терміни й поняття, запозичені з інших дисциплін. Для опису процедури розвитку системи розглянемо такі категорії, як стан, поводження, рівновага, стабільність і розвиток.
Стан будемо розглядати як відбиток системи в часі, її миттєвий зріз. Воно визначається через вхідні й вихідні параметри системи. Поводження їсти здатність переходити з одного стану в інше. Поняття «поводження» уживають при невідомих законах переходу з одного стану в інше. Рівновага - це здатність системи у відсутності впливів, що обурюють, зберігати тип поводження. Стабільність - властивість системи вертатися у вихідний стан після сприйняття зовнішнього впливу. Звичайно існує деякий поріг керуючого впливу, вище якого система стає нестійкою. Розвиток - характеристика системи, що являє собою сукупність зв'язаних і спрямованих змін властивостей і процесів системи.
Організації, як будь-які системи, у процесі свого розвитку винаходять відповідно до складним умовам нові форми свого існування, а механізми відбору за певними правилами відсівають ті організаційні форми, які не відповідають рівновазі й стабільності системи. У результаті конкурентної боротьби за ресурси між окремими елементами системи, що забезпечують рівновага системи, частина елементів гине й заміщається знову зароджуються, більше відповідними новим умовам.
У реальному зовнішнім середовищі кожна система піддається випадковим впливам, що викликають відхилення системи від рівноваги, а якщо система перебуває в хиткій рівновазі, те ці відхилення підсилюються й, зрештою, приводять до ліквідації колишнього порядку й структури системи. Але цей деструктивний аспект доповнюється потім конструктивним, що складається в тім, що в результаті взаємодії елементи старої системи приходять до погодженого поводження, внаслідок чого в самій системі виникають конструктивні процеси взаємодії елементів системи й спонтанно формуються новий порядок і нова рівновага.
Формування нових структур зв'язано з випадковим сполученням різних факторів, а сам розвиток являє собою процес нагромадження змін. Тому початком будь-якого розвитку служать випадкові зміни, які поступово приводять до порушення стійкого стану системи.
Напрямок, по якому піде подальша еволюція системи, яка альтернатива буде обрана, багато в чому залежить від випадкових факторів і внутрішнього стану самої системи. Інакше кажучи, механізм розвитку обумовлений самоорганізацією й механізмом відбору, умови якого не залишаються постійними.
Напрямку розвитку можуть бути як прогресивними (подразумевающими розвиток систем як перехід від нижчого до вищого рівня, від простого до складного, від менш зробленого до більше зробленого), так і регресивними, що припускають зворотний рух.
Чим прогрессивнее система, тим більшою розмаїтістю вона володіє, що проявляється, зокрема, у розмаїтості її зв'язків із зовнішнім середовищем. Кількісна міра прогресу визначається інформацією, укладеної в структурі системи, а кількість інформації, що здобувається в результаті прогресивного перетворення, дорівнює кількості невизначеності, що при цьому ліквідується.
На відміну від прогресу, регрес характеризується зменшенням розмаїтості, тобто зменшенням кількості потрібній системі інформації.
По визначенню, розвиток – це необоротна, спрямована, закономірна зміна матерії й свідомості. Як правило, розглядаються дві форми розвитку: еволюційна й революційна. Іноді виділяють прогресивне й регрессное розвиток. Розвиток будь-якої матеріальної системи здійснюється по однієї й тій же схемі, графічна модель якої наведена на мал. 3.4.
Тому суть закону розвитку укладається в безперервній зміні систем, що обумовлює їхній перехід з одного рівня ієрархії на іншій і поява нових эмерджентных властивостей.
Закон розвитку означає, що кожна матеріальна система прагне досягти найбільшого сумарного потенціалу при проходженні всіх етапів життєвого циклу.
Закон розвитку опирається на принципи інерції, еластичності, безперервності й стабілізації.
Принцип інерції полягає в тому, що зміна потенціалу системи починається через деякий час після початку впливу змін у зовнішнім або внутрішнім середовищі й триває якийсь час після їхнього закінчення.
     
Рис. 3.4. Динаміка розвитку матеріальної системи: 1 – поріг нечутливості; 2 – впровадження; 3 – ріст; 4 – зрілість; 5 – насичення; 6 – спад; 7 – крах; 8 – утилізація або ліквідація
Принцип еластичності полягає в тому, що швидкість зміни потенціалу системи залежить від самого потенціалу. Різні організації по-різному реагують на ті самі події залежно від професіоналізму персоналу, технічного й організаційного рівня самої організації.
Принцип безперервності - процес зміни потенціалу йде безупинно, міняється лише швидкість і знак зміни.
Принцип стабілізації - система прагне до стабілізації діапазону зміни потенціалу системи.
3.5. Закони організації другого рівня
Закон з. Комунікації в організації засновані на одержанні, обробці, передачі й зберіганні управлінської інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.
Інформацію розділяють на два більших класи: об'єктивну (упредметнену в товарі) і суб'єктивну (відбитими, організованими людьми).
Інформація сприяє посиленню позитивної дії законів і принципів керування, до яких ставляться закони єдності систем керування, співвідносності керуючих і керованої систем, пропорційності виробництва й керування, економії часу, економії інтелектуальної праці, переходу від адміністративних до організаційних методів керування.
Закон информированности-упорядкованості виходить із відомого співвідношення невизначеності інформації, що забезпечує якість розробки рішення.
Відповідно до закону, чим більшою інформацією про зовнішнє й внутрішнє середовище розташовує організація, тим більшу ймовірність стійкого функціонування вона має.
Інформацію визначають найчастіше через міру зменшення невизначеності знання про параметри, необхідних системі для її розвитку. Поняття про цінність інформації зв'язано зі ступенем корисності відомостей для забезпечення головних цілей системи: самозбереження й розвитку. У міру розвитку організації ускладнюються набір цілей, структура; безупинно росте потреба у відомостях; ускладнюються інформаційні взаємодії.
У керуванні організаціями застосовуються економічний, науково-технічний, суспільно-політичний і інший види інформації.
Приведемо слідства із закону информированности-упорядкованості, сформульовані Т. А. Акимовой.
1. Ніж чіткіше сформульовані завдання керування й організована база даних про об'єкти керування, тим стійкіше функціонує організація.
2. У міру росту складності системи кількість необхідної інформації росте экспоненциально – набагато швидше, ніж складність самої керованої системи.
3. Неупорядкована під конкретні завдання керування інформація приводить до дезінформації, до того ж зростають проблеми зберігання, переробки й передачі інформації, збільшуються витрати.
Для керівника не впорядкована під конкретні завдання інформація замість користі приносить шкоду. Завдання директора по логістиці вимагають одного набору даних, фінансовому директорові потрібні інші відомості, а керівникові, відповідальному за філії, – треті. Щоб грамотно користуватися інформацією, необхідно знати систему параметрів, за допомогою яких ведеться керування. Потрібні не тільки грамотні менеджери, але й грамотні програмісти й інформаційні технологи. Якщо виходити з потреб економічного керування, то всі ті відомості, знання, повідомлення, які допомагають вирішити управлінське завдання, і є корисна економічна інформація, за допомогою якої знижується рівень невизначеності її исходов. І чим цінніше й корисніше інформація, тим скоріше й з меншими витратами буде отриманий результат» [2].
До числа критеріїв оцінки якості інформації варто віднести: повноту, цінність, вірогідність і насиченість інформації. Також необхідно мати на увазі, що розподіл інформації повинне бути виборчим і орієнтованим на повноваження осіб, що приймають рішення. Виборчий розподіл інформації переважніше надання всієї інформації без попереднього аналізу й систематизації.
Т. А. Акимова приводить 12 постулатів із книги Моримаса Огавы «Практичний менеджмент», одного з керівників компанії «Мацусита дэнки», на підтвердження необхідності знання основних інформаційних правил керування організацією як системою:
1. Інформація з'являється в результаті зміни ситуації і є звісткою про цю зміну. Інформація є самопрояв змін. Проблема укладається в сприйнятливості й наявності здатностей уловлювати події - провісники змін.
2. Ступінь засвоєння інформації визначається величиною потреби в ній і досвідом одержувача інформації. Та або інша інформація марна для того, у кого немає потреби в ній.
3. Цінність інформації залежить від швидкості її одержання й точності.
4. Цінність інформації підвищується при її цільовому відборі й упорядкуванні. Угруповання й обробка даних створюють нові можливості їхнього застосування.
5. Чим інформація концентрированнее, тим краще.
6. Практичне використання інформації залежить від сприйнятливості, досвіду й знань її одержувача.
7. Людина схильний, відбираючи зручну для себе інформацію, недооцінювати й залишати без уваги небажану.
8. В організації існує тенденція росту бажаної інформації й скорочення, іноді до повного зникнення, небажаної. Багато керівників призивають підлеглих повідомляти їм погані новини, але лише деякі із цих керівників створюють атмосферу, у якій це було б можливо.
9. Надлишок інформації буває так само шкідливий, як і її недолік, – необхідний відбір. Потрібно виробити систему впорядкування й використання інформації.
10. Свою щиру цінність інформація проявляє тоді, коли попадає до людей, її розуміючої й що використовують.
11. Інформація, стаючи загальним надбанням багатьох людей, проявляє більшу чинність впливу. Менеджери повинні ставити своєю метою побудова цілісного колективу на основі володіння інформацією всіма працівниками компанії. Виграш від цього набагато більше, ніж можливий збиток від більше ймовірної в цьому випадку витоку інформації.
12. Придбання інформації відбувається за принципом «брати й давати». Тому, наприклад, хто під час навчання все випитує про інші компанії, а коли доходить справа до своєї - рот на замок, інформації не зібрати. Інформація збирається пропорційно її передачі» [2].
|