Введення
Теорія організації як навчальна дисципліна необхідна для забезпечення якості спеціальної теоретичної підготовки економістів і керівників і ефективності організаторської діяльності фахівців і керуючих, що як працюють на підприємствах і в установах різних форм власності й галузей народного господарства, так і службовців у державних, центральних і місцевих органах керування. Оволодіння основами теорії організації дозволяє бачити будь-яку проблему через систему організаційних відносин і знаходити шлях до її рішення через організаційно-конструктивну роботу.
Теорія організації є свого роду філософією організаторської діяльності. Вона озброює знанням організаційних законів, принципів, правил, що вимагають для вироблення сучасного організаторського мислення, уміння практичного здійснення. Знання теорії організації служить для вироблення навичок системного й комплексного підходів до рішення практично значимих завдань.
Теорія організації не тільки потрібна як фундамент, у якому заставляються загалькультурологічні, мировоззренческо-методологічні елементи підготовки майбутнього фахівця в області менеджменту, але й дає конструктивне знання у формі певних методів, прийомів і способів, знання, необхідне для пошуку рішень конкретних організаторських завдань.
Предметом вивчення теорії організації є аналіз процесів, що протікають в організаційних системах, включаючи закономірності й проблеми розвитку організацій, що представляють собою цілеспрямоване об'єднання в групи окремих людей для спільної діяльності. Саме в процесі співробітництва можна досягти найбільш високих результатів і направити колективні зусилля людей для реалізації загальних цілей.
Ціль курсу «Теорія організації» є вивчення законів і закономірностей виникнення, функціонування й розвитку організації при розгляді її як соціальної системи.
Основне призначення пропонованої навчальної допомоги - дати виклад основ курсу «Теорія організації», що закладає фундамент будинку системного керування організаціями. Це основа, на якій вибудовується вміння оперативного й стратегічного керування організаційними системами, що забезпечує не тільки ріст, але й розвиток організацій.
Системність керування укладається, з одного боку, у володінні знаннями основ теорії систем і теорії організації, з іншого боку - у досвіді аналізу проблемних ситуацій, що виникають в організаційних системах.
Курс побудований таким чином, що спочатку, у розділі I, розглядається організація як об'єкт системного керування.
Оскільки теорія організації є самостійним розділом загальної теорії систем, вона вивчає загальні властивості організації як єдиного цілого. Разом з тим залежно від мови опису (економічного, юридичного, соціологічного, технічного й ін.) можна одержати різне подання про організацію як про об'єкт керування. Тому, зокрема, організація залишається не до кінця зрозумілим об'єктом, що представляє собою, як говорять фахівці, «чорний ящик».
Щоб перебороти таку невизначеність, необхідно використовувати міждисциплінарний підхід до розгляду питань керування організацією, тобто системний підхід.
У навчальній допомозі розглядається не тільки суть системного підходу, але й основи теорії систем: моделі систем, класифікації систем і типи способів керування. Особлива увага приділяється системному аналізу й синтетичним методам дослідження систем.
Розділ II знайомить із моделлю систем керування. Тут дані класифікації організаційних структур і класифікації самих організацій.
Якщо ж в основу класифікації покласти відношення до власності, то можна сформувати модель складу системи керування власністю в масштабах країни, а також побудувати моделі складу систем керування економікою на рівні країни, регіону, муніципального утворення й керування організаціями всіх форм власності.
Моделі структури системи керування організаціями вивчаються в розділі III. Визначаються процедури формування моделей складу проблем і цілей організації на різних стадіях її розвитку. Показано, що структура системи керування організацією залежить не стільки від утримування проблем і цілей, скільки від зв'язків усередині їх і між собою. Серед проблем у першу чергу заслуговують на увагу ті з них, які є причиною виникнення інших більше дрібних проблем.
Організація, маючи багатоцільову структуру, може бути представлена багатоцільовим конфігуратором, що демонструє взаємозв'язкі цілей організації.
Ціль курсу можна буде вважати досягнутої, якщо читач стане успешне орієнтуватися в проблемах, які виникають в організаціях щодня й щогодини.
Наприкінці кожної глави дані контрольні питання для активного запам'ятовування пройденого матеріалу. Навчальна допомога містить список рекомендується литературы, що, і словник термінів.
Раздел I. Организация и системное управление этой структурой
Глава 1. Специфика структуры современной организацией
1.1.Теорія організації і її місце в системі наукових знань
Теорія організації – система наукових знань, що узагальнює організаційний досвід і відображає сутність організаційних відносин, їх внутрішні необхідні зв'язки, закони функціонування й розвитку.
Предмет теорії організації – як загальні так і приватні закономірності, що діють у складних організаційних системах, організаційні відносини, закономірності, що формують зв'язки й взаємодії між різними цілісними утвореннями і їхніми структурними складовими.
Теорія організації припускає макродослідження організацій, оскільки тут за одиницю приймається організація в цілому. Знаходження оптимального варіанта координації її ресурсів було й залишається основною метою науки керування.
Історично можна простежити еволюцію теоретичних концепцій, що визначають сутність самих організацій, роль і основні критерії, застосовувані для оцінки діяльності різних організаційних структур. Ці теорії з'явилися разом з тектології А. Богданова, але незалежно від її. Організаційні теорії ставили завданням розробку принципів, правил, рекомендацій, процедур управлінської діяльності в кожний конкретний момент, тоді як для тектологіі було важливо виявити об'єктивні організаційні механізми, які не змінювалися б у різних ситуаціях.
Інструментом теоретичного дослідження є науковий метод (від грец. methodos — шлях дослідження, теорія, навчання). Під методом розуміється впорядкована діяльність по досягненню певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності.
Основне завдання теорії організації — вивчення впливу, що роблять індивідууми й групи людей на функціонування організації, на зміни, що відбуваються в ній, на забезпечення ефективної цілеспрямованої діяльності й одержання необхідних результатів.
Розглянемо місце теорії організації у зв'язку з такими науками, як: психологія, соціологія, соціальна психологія, антропологія й економіка.
Внесок психології в теорію організації проявляється в найбільшій мері через вивчення й прогнозування поводження індивідуума, визначення можливостей зміни поводження людей. Психологія виявляє умови, що заважають або сприяють раціональним діям і вчинкам людей. Останнім часом розширилася база саме тих психологічних досліджень, які безпосередньо пов'язані з поводженням людини в організації.
Дослідження в області соціології розширюють методологічні основи теорії організації за рахунок вивчення соціальних систем, де індивідууми виконують свої ролі й вступають у певні відносини між собою. Принципово важливим є вивчення групового поводження, особливо у формальних і складних організаціях.
На питання, що виникають у процесі функціонування організації дає відповіді порівняно нова наукова дисципліна — соціальна психологія. При вивченні міжособистісного поводження головним орієнтиром є те, як відбуваються зміни, у яких формах вони здійснюються і як переборюються бар'єри їхнього сприйняття. Виняткову важливість для організацій представляють дослідження, присвячені оцінці й аналізу зміни позицій людей, форм комунікацій і шляхів задоволення індивідуальних потреб в умовах групової діяльності.
Внесок антропології в теорію організації обумовлений тим, що ця галузь знань серед інших проблем вивчає функцію культури суспільства, тобто своєрідний механізм відбору цінностей і норм минулого, трансляції їхнім живучим поколінням, що озброюється певними стереотипами свідомості й поводження.
Зв'язок теорії організації з економічною наукою визначається об'єктивною потребою формувати мети й стратегію організацій як основу їхньої побудови, забезпечення їх внутрішніх і зовнішніх взаємодій. Дослідження відносин власності, ринкового й державного регулювання, макро- і мікроекономічних аспектів функціонування суб'єктів господарювання, проблем ефективності і її вимірників, методів економічного стимулювання мають безпосереднє відношення не тільки до орієнтації організацій, але й до всіх сторін їхньої ефективної діяльності.
Особливу значимість здобуває зв'язок теорії організації з юридичною наукою, що вивчає право як систему соціальних норм і різні аспекти правозастосовної діяльності. Безпосередній вплив на формування ключових розділів теорії організації роблять такі галузі юридичної науки, як цивільне, трудове й господарське право.
Важливу роль грають сучасні інформаційні системи, що зв'язують воєдино всі процеси функціонування організацій і властиво управлінської діяльності, а також інформатика як наука, що вивчає закони, закономірності, методи, способи й кошти реалізації інформаційних процесів у цих системах. Організації повинні бути структуровані таким чином, щоб максимізувати можливості системи керування по обробці й передачі необхідної інформації, домогтися необхідної оперативності прийняття, реалізації й контролю управлінських рішень.
Найважливішим методом дослідження теорії організації є індукція — логічний умовивід від окремих фактів до узагальнення. Дослідження історично й логічно починається з виділення певного об'єкта - « окремого» і розгляду в ньому «загального» і «особливого». Індукція реалізується в трьох основних формах:
узагальнено-описової;
статистичної;
абстрактно-аналітичної.
Узагальнено-описова форма припускає, що всі взаємозв'язки досить сімволічни й необхідно знайти формулювання, Ц підходящу для безлічі різнорідних елементів.
Статистична форма укладається в кількісному обліку факторів і частоті їхньої повторюваності. Вона дозволяє встановлювати характер і стабільність організаційних зв'язків структурних елементів у різних системах, оцінювати їхній рівень організованості й дезорганізації.
Абстрактно-аналітична форма допомагає сформулювати закони явищ, їхнього взаємозв'язку й постійних тенденцій. По суті, абстрагування є вищим щаблем дослідження. Завдяки йому відбуваються відволікання, видалення моментів, що ускладнюються, «воно виявляє в чистому виді основу даних явищ, тобто саме ту постійну тенденцію, що схована під їхньою видимою складністю». Для того щоб зрозуміти закономірність явища, конкретність повинна розкриватися під байдужними символами.
Початком наукового становлення організаторської думки в суспільстві вважається період, пов'язаний з життям і творчістю давньогрецького філософа Платона (427 – 347 р. до н.е.). У класичних працях Платона «Держава», «Закони», «Політика» закладені основи не тільки філософії, але й організації держави й права.
Стурбований проблемою «кращого життя людей», Платон намагався вирішити її за допомогою створення моделі держави, що персоніфікує розум. Платон проводив аналогію між справедливою людиною й справедливою державою. Справедливість по Платонові - можливість займатися своїми справами й не втручатися в справи інших, а це вимагає ієрархічної підпорядкованості в ім'я цілого. Він думав, що в справедливих державах ієрархія встановлюється із самого народження і її не можна змінити.
Розглядаючи форми державного правління, Платон виділяв наступні: монархія, аристократія, тімократія, олігархія, демократія, тиранія, причому Платон уважав справедливими тільки монархію й аристократію. Інші ж розглядав як тривалу міжусобицю.
На його думку, для керування державою не годяться як люди неосвічені й не знаючі в істині, так і ті, кому все життя надано займатися самовдосконаленням.
В ідеальній державі намагаються усунути багатство й бідність: одне веде до розкоші, інше - до нізості і злодіянь. Платон виділяв 4 чесноти ідеального держава:
мудрість - здорові рішення (знання допомагає міркувати);
мужність - якась схоронність;
розважливість - щось подібне до порядку, влада над певними задоволеннями й прагненнями.
справедливість - займайся своєю справою й не втручайся в чужі.
Велике значення філософ надавав єдності, що міцно скріплює державу в монолітне ціле.
У своїх роботах Платон торкнувся важливих віх організації держави, що незважаючи на утопічність його ідей, дало свої плоди.
Учень Платона Аристотель (384 - 322 р. до н.е.) у роботах «Метафізика», «Етика», «Категорії» продовжив пошук принципів і закономірностей упорядкування життя людей у суспільстві. Першість і верховенство форми над утримуванням (тобто матерією) душі над тілом, розуму над почуттям, права над безправ'ям і виробництвом, добра над злом найвищою мірою властиво як першої, так і другої філософії Аристотеля.
Самим вищим вираженням людської культури й Платон, і Аристотель визнавали суспільно-корисну політичну діяльність.
Аристотель апелював до здорового глузду, опору бачив до гармонії, закладеною природою, затверджував самостійність особистості й незалежність розуму від божественної зумовленості, що особливо важливо в державній, політичній сфері.
По Аристотелю, єдність недосяжна в принципі, оскільки лише індивід - неподільна частка, а держава є якась множинність, складена складність різнорідних у своїй основі елементів.
Аристотель увів класифікацію форм політичного устрою, що включає три правильні (монархії, аристократія, полиття) і три неправильні (тиранії, олігархія, демократія) моделі організації діяльності людей. При цьому він не вважав державою щирої чесноти ні монархію, на аристократію. Багаторічні дослідження й накопичений досвід переконали його в оптимальності политті - конституційної помірно-демократичної республіки.
Слід зазначити, що ще раніше Конфуцій (551 - 479 р. до н.е.) прагнув упорядкувати суспільні процеси, систематизувати знання про раціональну організацію суспільства. Він розробив концепцію шляхетної людини не по походженню, а завдяки вихованню й самовдосконаленню.
Недостача стабільності й вплив бюрократії визначили появу й спрямованість конфуціанства.
В основу майбутнього навчання Конфуція лягло кілька етико-філософських концепцій.
У концепції Жень (гуманність, людинолюбство) і Чи (правила, етикет) - ці два компоненти відображали погляду Конфуція на державний устрій і соціальну організацію суспільства.
Друга концепція, суть якої - «бути відданим (чесним сановником, почитати правителів», охоплювала цілий комплекс проблем, пов'язаних із системою керування й насамперед з нормами взаємини глави держави й чиновництва.
Третя концепція Чжун-Юний відома як «проходження середньому шляху», у якому Конфуцій застерігав від захоплення крайностями.
Відповідно до розробленого Конфуцієм схемі державного устрою керування державою й суспільством базувалося на правилах, яким він надавав великого значення:
тверде регламентування служби в державі;
організація державного апарата як єдиної родини.
керування за допомогою авторитету;
облік всіх протиріч при прийнятті рішень;
поділ руда;
кастовість керування.
Таким чином, Конфуцій ще дві з половиною тисячі років тому висловив універсальні організаційні ідеї, які застосовуються й сьогодні.
Термін «організація» (від панцира – повідомляти стрункий вид, улаштовувати) інтерпретується в науці як досягнення структурованості, внутрішньої впорядкованості, погодженості взаємодії щодо самостійних частин у системному об'єкті.
Організацію характеризує впорядкованість частин, які утворять єдність, зворотний вплив таке, що ціле сприяє збереженню частин.
Наведені визначення дають підстави розглядати організацію і як процес упорядочіння елементів, і як суб'єкт суспільної діяльності.
З наукового погляду поняття «організація» має кілька значеннєвих значень:
організація як сукупність, як система взаємин, видів діяльності, прав, обов'язків, ролей які мають місце в процесі спільного туди. У цьому випадку організація розглядається як система з объектівною структурою;
організація як явище – це фізичне об'єднання реальних елементів для виконання програми або мети.
організація як процес – це сукупність дій, що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого.
організація як соціум розглядає організацію як групу людей із загальними цілями, організація – це соціальна спільність.
Організації можуть бути як формальними, так і не формальними.
|