Н. М. Скороход Історія економіки та


НазваН. М. Скороход Історія економіки та
Сторінка17/18
Дата14.03.2013
Розмір1.18 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
bibl.com.ua > Економіка > Навчально-методичний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
Робінсон Джоан Вайолет (1903 — 1983) — найвідоміша в світі жінка-економіст, автор теорії недосконалої конкуренції, лідер лівого кейнсіанства, яке справило величезний вплив на розвиток посткейнсіанського напряму в су­часній економічній теорії. У роки навчання в Кембриджському університеті (Англія) одним з її вчителів був А. Маршалл.

У 1965 — 1971 рр. Дж. Робінсон — професор Кембриджського універси­тету. Автор ряду значних праць, серед яких виділяються "Економічна тео­рія недосконалої конкуренції" (1933), "Нариси з теорії зайнятості" (1937), "Нариси з економічної теорії Маркса" (1942), "Нагромадження капіталу" (1956), "Економічні єресі" (1971) та ін. На початку 30-х рр. виступила проти досконалої конкуренції як ме­ханізму, що забезпечує рівновагу капіталістичної ринкової системи, і вису­нула теорію недосконалої конкуренції. У 50-х рр. Робінсон обґрунтувала свою концепцію економічного росту.

Роботи Дж. Робінсон відіграли важливу роль у критиці теорії граничної продуктивності та заснованій на ній концепції функціонального розподілу доходів. У 70-х рр. Робінсон значну увагу приділила критичному аналізу ортодоксальної економічної теорії, висунувши положення про її глибоку кризу і необхідність оновлення на засадах посткейнсіанства.

Рустикальні землі — селянські земельні наділи в Австрійській імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу.

Рядовичі — залежне населення в Київській Русі, яке служило феодалові на підставі договору (ряду).
Сальдо зовнішньої торгівлі — різниця між експортом і імпортом країни, як правило, у вартісному виразі. При перевищенні експорту над імпортом — позитивне сальдо, у протилежному випадку — від'ємне.

Сателіт (лат. sаtеllеs (sаtеllіtіs) — охоронець; супутник; спільник) — 1) у Стародавньому Римі — озброєний найманець, що супроводжує свого володаря; 2) той, хто залежить від кого-, чого-небудь, виконує чиюсь волю; 3) держава, формально неза­лежна, але фактично підлегла іншій (більшій) державі.

Сегрегація — відокремлення селянських пасовищ від поміщицьких.

Сегун (япон.) — титул військово-феодальних правителів Японії в 1192—1867 рр., за яких імператорська династія не мала реальної влади. Усього було три династії С: Мінамото (1192— 1333), Асікага (1335—1338), Токугава (1603—1867).

Сей Жан-Батіст (1767 — 1832) народився 5 січня 1767 року у французькому місті Ліоні в сім'ї купця. Отримавши в дитинстві непогану освіту, достатню, щоб продовжити сімейні підприємницькі традиції, Ж.-Б. Сей ви­рішив зайнятися самоосвітою, особливо вивченням політичної економії. Для пізнання останньої, як виявилося пізніше, вирішального значення він надавав "Багатству народів" А. Сміта, ідеї якого, на його думку, заслуговува­ли популяризації на благо як Франції, так і всього людства.

Життєвий шлях Ж.-Б. Сея як ученого-економіста складався значною мірою під впливом політичних подій, які відбулися у Франції наприкінці XVIII — на початку XIX ст., почасти під впливом поїздки 1789 р. в Англію, де, на відміну від його країни, в господарстві і політичній економії на пер­ший план висувалися вже індустріальні, а не аграрні проблеми. Таким чи­ном, після повернення з Англії в тому ж 1789 р. Ж.-Б. Сей вступив до одного із страхових товариств, ставши секретарем адміністратора Клав'єра — май­бутнього міністра фінансів (1792), який вивчав (судячи з того, що Сей знай­шов у нього екземпляр книги А. Сміта) "Багатство народів". Через три роки (1792) Ж.-Б. Сей, приєднавшись до якобінців, пішов волонтером у так зва­ну революційну армію, яка воювала з європейськими монархами на захід­них кордонах Франції. Потім, у 1794 р., покинув її, щоб випробувати себе на посаді редактора досить солідного журналу і перебував на вістрі соціаль­но-політичного життя своєї країни аж до 1799 р.

Незалежність і неординарність позицій молодого Ж.-Б. Сея, критична оцінка економічної діяльності уряду сприяли і його чиновницькій кар'єрі на посту члена Трибунату в комітеті фінансів, на який він був призначений у 1799 р. Тому є безперечним, що практичний досвід у вищій сфері держав­ної економічної служби і глибокі знання теоретичних розробок у галузі еко­номічної думки в поєднанні з переконаним сприйняттям смітівської кон­цепції економічного лібералізму допомогли Ж.-Б. Сею в написанні власних робіт про основи теорії розвитку народного господарства.

Одна з перших заслуг Ж.-Б. Сея в теорії економічної науки має переваж­но національне значення. Як відомо, у Франції в середині XVIII ст. з'явили­ся і здобули широку популярність фізіократичні економічні теорії, які про­довжували домінувати в економічній думці країни, не зважаючи на появу в 1802 р. французького перекладу "Багатства народів" А. Сміта.

Перебороти стереотипи фізіократизму співвітчизників зміг саме Ж.-Б. Сей завдяки одній із своїх ранніх, але значущих робіт під назвою "Трактат полі­тичної економії, чи просте викладення способу, яким створюються, розпо­діляються і споживаються багатства" (1803).

Це була книга, яка, на перший погляд, повторювала й інтерпретувала ідеї А. Сміта. Після її видання Ж.-Б. Сей, як і його англійські колеги, продовжу­вав працювати над вдосконаленням своєї праці, неодноразово доповнюючи і переробляючи її для повторних видань, яких при його житті було здійсне­но п'ять, внаслідок таких переробок цей твір став кращим із усіх інших. Він залишився основною науковою працею творчості дослідника.

Примітно, що між першим і другим виданням цієї книги, незважаючи на її величезний успіх, розрив становив більше десяти років. Причина цього в тому, що центральна ідея "Трактату" Ж.-Б. Сея — ідея про економічний лібе­ралізм — була визначена ним настільки опукло і недвозначно, що її реаліза­ція, особливо в аспекті втручання держави в економіку і перебудову господарського життя, позбавила б військово-промислове керівництво в правлінні Франції того часу реальної повноти влади. Адже на знак невизнання нового режиму Ж.-Б. Сей свідомо пішов на конфлікт із своїм керівництвом, відмо­вившись у другому виданні "Трактату", яке готувалося, схвалити фінансові проекти першого консула Трибунату. Останній, явно занепокоєний волею духу Ж.-Б. Сея, не тільки заборонив видання "Трактату", але й виключив його автора із Трибунату, давши йому більш низьке призначення поза цією державною структурою. Так Ж.-Б. Сей потрапив у багаторічну опалу.

Але невгамовний Ж.-Б. Сей вирішив відкрити власну бавовнопрядильну фабрику і потім, у 1812 р., продавши її, повернувся до Парижа, щоб на ви­ручені кошти здійснити друге видання свого "Трактату". Воно з'явилося тільки після падіння Наполеона і реставрації Бурбонів у 1814 р., а через де­який час вийшли ще три інші видання — відповідно 1817, 1819 і 1826 рр. Ця праця згодом була перекладена на багато мов. Вона принесла Сею славу найвидатнішого економіста Франції.

Зміни, які відбувалися у Франції з падінням режиму Наполеона, реабілі­тували ім'я Ж.-Б. Сея як ученого-економіста і громадського діяча. Він був визнаний новим урядом. Сей легко відмовився від республіканізму своєї юності і став вірно служити Бурбонам.

Він із запалом продовжив роботу над своїми творами з політичної економії, став виступати з політичними лекціями, демонструючи мистецтво система­тизувати і популяризувати основні положення економічної теорії. Вже у 1816 р. в Атені Ж.-Б. Сей читав курс лекцій з політичної економії. У 1817 р. він випустив у світ свій "Катехізис політичної економії".

Аз 1819 року в Консерваторії мистецтв і ремесел Сей розпочав читання лекцій спеціально введеного для нього урядом Реставрації "Курсу індустрі­альної економіки". Його лекції були надзвичайно популярними. Майстер популяризації і систематизації, він створював у слухачів ілюзію ясності і доступності. У цьому йому допомагало і те, що він був не тільки буржуаз­ним інтелігентом, але і буржуа-практиком, знавцем конкретних потреб свого класу.

Ж.-Б. Сей на економічну науку все більше дивився як на джерело прак­тичної мудрості для буржуа-підприємця. Він умів зводити політичну еко­номію до проблем організації виробництва і збуту, управління підприємства­ми. Особливо важливу роль у ринковому господарстві Сей відводив особистості підприємця, якого він наділяв рисами сміливого новатора, здат­ного найбільш ефективно об'єднати у процесі виробництва капітал і працю.

3 1830 року і до останніх років життя Ж.-Б. Сей очолював спеціально ство­рену для нього кафедру політичної економії в Коллеж де Франс, ставши за­сновником власної школи економічної думки, котру пізніше представляли Фредерік Бастіа, Мішель Шевальє, Шарль Дюнуайте та інші.

За кілька років до своєї смерті (у 1828 — 1829 рр.) Ж.-Б. Сей видав підсум­кову у своєму житті працю "Повний курс практичної політичної економії" в шести томах, у якій намагався відобразити насамперед практичну значущість економічної теорії, яка ґрунтується на принципах економічного лібералізму, невтручання в економіку ззовні.

Оцінюючи творчу спадщину Ж.-Б. Сея, слід відзначити, що, за словами К. Маркса, він нібито не більш ніж вульгаризував смітівське вчення і полі­тичну економію. Але якщо утопічний соціалізм, а потім і марксизм "вибра­ли" із учення А. Сміта передусім положення про експлуатацію робітничого класу капіталістами і землевласниками (шляхом віднімання на свою користь із повного продукту праці і його вартості), то "школа Сея" у Франції, також будуючи своє "мислення" на працях А. Сміта, одним із основних вилучень зробила положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість праці, капіталу і землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту.

З повагою і симпатією до Ж.-Б. Сея ставився і його сучасник Д. Рікардо, який аж до своєї смерті продовжував з ним інтенсивно листуватися.

У своїх "Засадах політичної економії" Д. Рікардо підкреслював, що полі­тичну економію як науку збагатили англійські дослідники Дж. Стюарт, Дж. Мілль і А. Сміт, а також французькі — А. Тюрго, С. Сісмонді і Ж.-Б. Сей.

При цьому Д. Рікардо сміливо і відкрито висловлював критичні заува­ження не тільки на адресу своїх колег Т. Мальтуса, Ж.-Б. Сея та інших, але й свого кумира — А. Сміта.

Секуляризація земель — перетворення церковної власності у світську.

Семюелсон Пол Антоні (народ. в 1915 р.) — американський економіст, один із перших лауреатів Нобелівської премії в галузі економіки, яка була йому вручена в 1970 р. за його підручник "Економікс" з офіційним форму­люванням "За внесок у підвищення рівня наукового аналізу в економічних науках".

Після навчання в 1932 — 1935 рр. у Чиказькому університеті своє творче життя він поєднував з науково-педагогічною і суспільно-політичною діяль­ністю. При чому його науковими наставниками з самого початку кар'єри вченого-економіста у стінах Гарвардської вищої школи стали імениті еко­номісти Й. Шумпетер, А. Хансен, В. Леонтьєв.

З 1941 р., пройшовши шлях від асистента професора до професора Массачусетського технологічного інституту, він був зв'язаний з цим вузом. У цей проміжок часу він обирався президентом Економічного товариства (1951), Американської економічної асоціації (1965 — 1968), був радником у Біло­му домі з економічних питань (1961 — 1968). Крім того, був обраний членом Американської академії мистецтв і наук та ряду інших громадських органі­зацій, вів колонку у журналі "Ньюсуік", брав участь у різних міжнародних конференціях, симпозіумах та інших форумах.

Знаменитий підручник П. Семюелсона "Економікс" у першому виданні з'явився ще в 1948 р. і витримав з тих пір 14 видань, ставши по суті підруч­ником для мільйонів людей в багатьох країнах світу. В 90-х роках побачили його і студенти України.

Цінність та унікальність цієї книги полягає передусім у тому, що вона втілила у собі кращі досягнення різних напрямів світової економічної дум­ки сучасності. їй притаманні не тільки послідовність та аналітичність викладу, прекрасна ілюстрація ключових положень економічної теорії засоба­ми математичної мови, але і застосування історико-економічного підходу.

Сеньйор (від лат. sепіоr старший) — в середньовічній Європі великий землевласник, феодал, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого — васала.

Серваж — форма феодальної залежності селян у Франції та інших країнах Західної Європи в XI— XIII ст., яка характеризувалася найбільшим обмеженням особистих і громадянських прав.

Сервітут — обмежене правокористування чужою власністю, головним чином землею (наприклад, право проїзду через приватні володіння).

Синдикат — об'єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Скватер (англ. sqиаttеr — селитися на чужій землі) — 1) колоніст, який зайняв вільну, необроблювану ділянку землі під час колонізації (у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії); 2) дрібний орендар.

Смерди — в Київській Русі вільні селяни-общинники, які займалися землеробством, працювали у власному дворищі.

Сміт Адам (1723 — 1790) народився 5 червня 1723 р. у Шотландії в містеч­ку Кірколді, розташованому недалеко від її столиці Единбургу. Його батько — митний чиновник, помер через кілька місяців після народження сина. Адам був єдиною дитиною молодої вдови і вона присвятила йому все своє життя. Сім'я жила небагато, але й нестатків не знала. На щастя, у місті була хороша школа і учитель, який не забивав голови дітей тільки цитатами з Біблії.

Виявивши здібності до навчання, в 14 років А. Сміт вступив до Глазгівського університету (це було у звичаях того часу), який закінчив через три роки — у 1740 р. Як кращий студент, він був удостоєний стипендії для за­вершення освіти в Оксфордському університеті, де навчався до 1746 р. Рівень викладання тут не повністю задовольняв його. З Оксфорда А. Сміт по­вернувся в Единбург з наміром зайнятися самоосвітою і читанням публіч­них лекцій з англійської літератури і політичної економії. Вже тоді, судячи з його лекцій, він дотримувався принципів економічного лібералізму і особ­ливо принципу свободи торгівлі.

"Людина звичайно розглядається державними діячами і політиками як якийсь матеріал політичної механіки. Політики порушують природний хід людських справ, потрібно ж повернуть природу самій собі і дати їй повну волю у дотриманні її цілей і здійсненні її власних проектів. Для того, щоб підняти державу із найнижчої сходинки варварства на вищий щабель доб­робуту, потрібні лише мир, легенькі податки і терпимість у керуванні; реш­ту зробить природний хід речей. Всі уряди, які насильницьки спрямовують події іншим шляхом або намагаються придушити розвиток суспільства, — протиприродні. Щоб утриматися при владі, вони вимушені гнобити і тира­нити",— відмічав А. Сміт в одній із своїх лекцій в Единбурзі.

В 1751 р. А. Сміт був призначений професором логіки в Глазгівському університеті, а наприкінці того ж року перейшов на кафедру моральної філо­софії, на якій викладав до 1764 р. Велика наукова робота "Теорія моральних почуттів", видана ним в 1759 р., принесла йому широку популярність. А далі науковий інтерес Сміта все більше спрямовувався до економічної науки, що було пов'язано з його активною участю у Глазгівському клубі політичної економії, і зокрема — дружбою з філософом і економістом Девідом Юмом.

В 1764 р. у житті А. Сміта сталася переломна подія: він залишив кафедру (як виявиться — назавжди ) і прийняв пропозицію супроводжувати під час закордонної подорожі молодого лорда, пасинка відомого політичного діяча — герцога Баклю. Матеріальна зацікавленість від цієї подорожі мала для А. Сміта неабияке значення — поїздка гарантувала йому 800 ф. ст. щомі­сячно до кінця життя, що було набагато більше його професорського гоно­рару. Подорож тривала з 1764 по 1766 р., тобто більше двох років, з яких півтора роки він провів у Тулузі, два місяці — у Женеві, де йому довелося зустрітися з Вольтером, і дев'ять місяців у — Парижі. Тісне знайомство під час поїздки з французькими філософами д'Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом, а також із фізіократами, у тому числі з Ф. Кене і А. Тюрго, певним чином вплинуло на його погляди, що відбилося в його основній праці "Досліджен­ня про природу і причини багатства народів", до якої Сміт приступив ще в Тулузі. У Франції він був уже досить зрілим ученим і людиною, щоб не по­трапити під вплив фізіократів, але водночас він виявився здібним сприйня­ти все корисне із вчення Кене і Тюрго. Сміт глибше проник у внутрішню фізіологію ринкової економіки. Йдучи у руслі англійських традицій, він побудував свою економічну теорію на фундаменті трудової теорії вартості, тоді як фізіократи взагалі не мали, по суті, теорії вартості. Важливим кро­ком уперед, порівняно з фізіократами, стане його твердження про те, що вся­ка продуктивна праця створює вартість, а не тільки землеробська. Сміт мав більш чітку, ніж фізіократи, уяву про класову структуру суспільства.

Разом з тим є галузі, яких не зрозумів А. Сміт. Це особливо стосується геніальних ідей Ф. Кене про механізм капіталістичного відтворення. Незва­жаючи на це, тут, у Франції, він побачив у фізіократах союзників і друзів, які йдуть до тієї ж мети тільки іншим шляхом.

Після повернення до Шотландії А. Сміт вирішує оселитися у своєї матері, де усамітнюється, щоб завершити роботу над "Багатством народів". Книга вийшла у світ в 1776 р. і ще більше зміцнила й без того широку популярність автора. Вона чотири рази перевидавалася за життя А. Сміта і ще три рази після його смерті (1790 р.) і до кінця століття.

Вплив А. Сміта на своїх сучасників був настільки великим, що навіть ан­глійський прем'єр-міністр У. Пітт-Молодший оголосив себе його учнем. Одним з результатів цих контактів з ученим стало підписання У. Піттом в1786 р. першого Ліберального торгового договору з Францією — договору Бдена, який істотно змінив митні тарифи. Результатом впливу творчої спад­щини автора "Багатства народів" можна також визнати те, що один з його учнів — Дугалл Стюарт — в 1801 р. став читати в Единбурзькому універси­теті самостійний курс політичної економії, який раніше входив до складу дисциплін курсу моральної філософії.

У січні 1778 р. А. Сміт був призначений комісаром шотландської митниці в Единбурзі, залишаючись на цій посаді до своєї смерті в 1790 р.

Відомо, що А. Сміту були притаманні підкреслено делікатна поведінка і водночас легендарна неуважність.

Собівартість — грошовий вираз безпосередніх витрат, пов'язаних з ви­робництвом і реалізацією продукції.

Соляний шлях — сухопутний торговий шлях, що з'єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Соціальний розвиток — зміни, що відбуваються у суспільстві в процесі його поступу.

Стандартизація — встановлення норм і вимог до фізичних і об'ємних величин виробів та продуктів, що випускаються, напівфабрикатів, сировини і матеріалів. Ці норми та вимоги оформляють у вигляді стандартів.

Стратифікація (< лат. strаtит — настил, шар) — соціальна диференціація суспільства, розчленування суспільства на страти (верстви).

Суверенітет — політична незалежність держави, яка полягає в її праві самостійно розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи.

Суспільний товар, товари колективного споживання — товар, вигоди від якого поширюються на все суспільство, незалежно від того, чи окремі інди­віди бажають споживати даний товар. Наприклад, вакцина, що знищує віспу, захищає всіх, не тільки тих, хто вакцинований. Протилежним є това­ри індивідуального споживання — такі, як хліб, що споживається окремою особою.
Тартак — лісопилка в XVI — XIX ст.

Технічний прогрес — запровадження нового методу виробництва, який зменшує витрати і, отже, підвищує продуктивність праці, що веде до пере­міщення межі виробничих можливостей.

Товар — продукт праці (вироби, послуги), здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для купівлі-продажу.

Товарне господарство — форма ведення господарства, за якої продукти виготовляються не для власного споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу.

Торговий баланс — документ, що відображає співвідношення експорту та імпорту країни за певний відрізок часу. Активний торговий баланс характеризується перевищенням вартості вивозу товарів і послуг над ввозом.

Трансфертні платежі, урядові — платежі, які держава виплачує індиві­ду (наприклад, допомога з безробіття).

Трест — об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, учасники якого втрачають комерційну і виробничу самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Юридично створення тресту означає передачу контролю над колись незалежними підприємствами (у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката) його засновникам. Нерідко трест очолює холдинг — держательська компанія, яка зосереджує у своїх руках акції учасників цього об'єднання і здійснює контроль за їх діяльністю.

Трудова теорія вартості — підхід в економічній теорії, що був розвину­тий У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами. За цим підходом, кожний товар обмінюється відповідно до кількості су­спільно необхідної праці, яка затрачена на його виробництво.

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 — 1919) — всесвітньо відомий вчений, якого росіяни вважають російським, українці — українським, а Й. Шумпетер назвав його найкращим слов'янським економістом. Народився він у 1865 році у Харківській губернії, в селі Соляниківці Куп'янського повіту в заможній дворянській сім'ї. Його батько — Іван Якович Туган-Барановський — військовий, татарин за походженням, мати — Ганна Станіславівна Шабельська — українка, вийшла з сім'ї стародавнього князівського роду Мовіле-Монтвід.

Гімназичну освіту молодий Михайло завершив у другій Харківській гімназії. Вступивши у 1884 р. на фізико-математичний факультет Харків­ського університету, він одночасно продовжує поглиблено вивчати суспільні науки, до яких мав великий потяг. Курси з політичної економії у Харківсько­му університеті вели на той час такі відомі професори, як М. Олексієнко — спеціаліст з державних фінансів, І. Сокольський — великий ерудит у галузі музики та літератури, сферу наукових інтересів якого становили грошові системи, зовнішня торгівля, статистика, а також історія економічних учень, курс з якої він вперше в Російській імперії увів у програму Харківського університету. Широтою наукових інтересів відзначалися і такі провідні спе­ціалісти у галузі методології політичної економії, як професор К. Гаттенбергер та Г. Цехановецький.

Вихований на традиціях класичної школи, захоплений теорією марксиз­му, її соціалістичною перспективою, М. Туган-Барановський звертає увагу на економічну школу, яка різко протистоїть цим ученням, заперечуючи саму їх основу — трудову теорію вартості. Це була розглянута вище так звана австрійська школа на чолі з К. Менгером, яка протиставляла витратно-тру­довій концепції вартості класичної школи власну теорію граничної корис­ності. М. Туган-Барановський не тільки провів блискучий порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл з проблем вартості як вихідної та центральної у політичній економії того часу, а й дійшов висновку про мож­ливість синтезу цих здавалося б взаємовиключних теорій вартості двох шкіл. Цей висновок підносив дослідження вченого на рівень найвищих досягнень світової економічної думки того часу — неокласичного аналізу, пов'язаного з іменами А. Маршалла, Дж. Б. Кларка, В. Парето та інших учених.

Вершиною наукового пошуку цього періоду М. Тугана-Барановського стала його всесвітньо відома праця "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894). Ця праця була першою серйоз­ною спробою вченого знайти відповідь на злободенні проблеми сучасності — про закономірності розвитку капіталізму як господарської системи, його долю взагалі і в умовах Російської імперії зокрема, про значення теорії мар­ксизму (насамперед марксової теорії відтворення і криз) у розв'язанні цих проблем. За цю працю у 1894 р. йому присвоєно ступінь магістра. У 1895 р. учений був зарахований на посаду приват-доцента Петербурзького універ­ситету, в стінах якого і розпочалася його блискуча викладацька діяльність. Одночасно він продовжував активну наукову роботу в галузі досліджень проблем капіталізму та його еволюції взагалі і російського капіталізму зокрема. Підсумком цієї роботи стала його відома праця "Російська фабрика у минулому і сучасному. Історико-економічне дослідження" (1898), де вчений простежує історію розвитку російської фабрики — від кріпосної мануфак­тури XVII ст. до машинної індустрії 90-х років XIX ст.

У 1898 р. вчений подав свою працю до захисту в Московський універси­тет як докторську дисертацію і успішно захистив її. Водночас М. Туган-Барановський продовжує працювати над проблемою промислових криз. Вер­шиною цієї дослідної діяльності стане праця "Промислові кризи у сучасній Англії" (1900), яка буде перекладена на англійську і німецьку, французьку і японську мови. Витримає чотири видання в Росії ще за життя автора.

Пізніше вчений згадував, що у німецькому виданні цієї книги він зумів пе­редбачити наближення промислової кризи 1901 р. у Німеччині, "що приверну­ло до себе велику увагу німецької преси", а також передбачив американську кризу 1907 р. Це було переконливим свідченням правильності його висновків щодо можливості та необхідності прогнозів економічної кон'юнктури.

Теорія кооперації стала ще однією яскравою сторінкою у науковому до­робку вченого. Від аналізу ідей виробничої кооперації у вигляді вільних асо­ціацій як осередків майбутнього суспільства та невдалих спроб їх утворен­ня в умовах капіталізму вчений переніс увагу на дослідження кооперації як господарської форми, що відігравала вже вагому роль у соціально-економіч­ному житті країн Заходу та почала бурхливо розвиватися у другому деся­тилітті XX ст. у Російській імперії.

М. Туган-Барановський займався дослідженням різних типів та видів ко­операції, їх соціальних та господарських характеристик, ролі і можливос­тей у захисті інтересів різних верств трудящих тощо. Предметом його особ­ливої уваги була сільськогосподарська кооперація різних видів, з розвитком якої вчений пов'язував надії на піднесення як селянських господарств шляхом інтенсифікації їх діяльності, так і сільського господарства в цілому. Результатом цих досліджень стала знаменита праця М. Тугана-Барановського "Соціальні основи кооперації" (1916), яка тільки за життя автора ви­тримала три видання.

Учений підтримує тісний зв'язок з Україною. А останні роки життя він проводив уже в основному в Україні, куди переїхав влітку 1917 р. Тут, в Укра­їні з ініціативи М. Тугана-Барановського у грудні 1918 р. був створений спеціальний Інститут економічної кон'юнктури, який він і очолив. Крім того, вчений очолив Українське наукове товариство економістів, а також — Цент­ральний кооперативний український комітет. Його обирають академіком за спеціальністю теоретична економія. В цей недовгий останній період свого життя М. Туган-Барановський був професором заснованого у Києві Укра­їнського державного університету, деканом його юридичного факультету.

Політична економія в Росії та Україні в останній третині XIX ст. мала яск­раво виражений соціальний характер та реформаторське спрямування. Одночасно почався процес її переорієнтації з принципів трудової теорії вартості 1 Д. Рікардо на принципи, що їх пропонували пізніше маржиналісти. І тільки на початку XX ст. у розумінні основних політекономічних явищ та категорій чітко визначилась тенденція до нового неокласичного підходу, запропонова­ного австрійською та англо-американською школами. Без перебільшення можна твердити, що потужним імпульсом у цій переорієнтації політекономічного знання в Росії та Україні стали праці М. Тугана-Барановського.
Урбанізація (від лат. иrbапиs міський) — історичний процес зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства; процес зосередження промисловості й населення в містах, переважно великих.
Фактори виробництва — продуктивні фактори, такі, як праця, земля і капітал; необхідні ресурси, щоб виробляти товари і послуги.

Феод (від лат. fеоdит маєток) — у країнах Західної Європи періоду Середньовіччя означав спадкове земельне володіння, а іноді посаду або прибутки, надані сеньйором своєму васалові з умовою виконання певних обов'язків: військової служби, допомоги в управлінні маєтком сеньйора тощо.

Феодал (лат. fеоdаlis < fеоdит — феод (володіння)) — за феодалізму — представник панівного класу, власник феоду/

Фільварок (польське fоlwагк, від нім. Vоrwеrк хутір, ферма) — велике багатогалузеве товарне господарство, що ґрунтується на примусовій праці кріпаків.

Фіскальна політика — одне із двох основних знарядь, що використовуються державою для регулювання макроекономіки. Фіскальна політика стосується: 1) державних закупівель товарів і послуг, а також видатків на трансфертні платежі; 2) типів і розмірів податків.

Фригольдери (від англ. frееhоldеr вільний утримувач) — у середньовічній Англії категорія землевласників, що володіли землею довічно або спадково на підставі феодального вільного держання. Були особисто вільними, сплачуючи фіксовану ренту. Крім селян, фригольдерами могли бути феодали, церкви, міщани.

Фритредерство (від англ. free tradе вільна торгівля) — економічна політика промислової буржуазії, яка полягала у вимозі свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність. Холдинг — компанія, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній та управляє їх діяльністю.
Холдинг-компанія — корпорація чи акціонерна компанія, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніж початковий.

Холопи (челядь) — раби в Київській Русі у IX — XI ст.
Ценз (лат. сепsиs < сепsо — роблю перепис, опис) — 1) у Стародавньому Римі — періодичний перепис майна для опо­даткування; 2) умови, що обмежують право людей здійснювати які-небудь громадянські права, наприклад виборчий Ц.

Цензива — оброчна система користування землею.

Цензитарій (лат. сепsitаrіиs) — феодально залежний селя­нин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Централізація капіталу — процес об'єднання окремих капіталів в один великий, зосереджений у руках одного або групи власників.

Центральний банк — державний інститут, відповідальний за пропозицію грошей в країні і кредитну кон'юнктуру, збереження офіційних золотова­лютних резервів, контроль над фінансовою системою, особливо комерцій­ними банками.

Цикл економічний — спади і піднесення, що повторюються в економіці, у розвитку виробництва та рівні ділової активності.

Ціна — кількість грошей, які сплачують за одиницю товару; виражена в грошах вартість одиниці товару.

Ціна виробництва — перетворена форма вартості, що лежить в основі рин­кових цін на товари. Складається з витрат виробництва товару й середнього прибутку.

Цінні папери — термін, що використовується для позначення різного роду фінансових активів, таких, як акції, облігації, векселі; точніше, документ, що використовується для встановлення власності цих активів.
Чартер (англ. сhаrtеr — брати в оренду) — 1) морський до­говір між власником судна, літака і наймачем на оренду всього судна, літака або їхньої частини на перший рейс чи термін; 2) рейс, що здійснюється за таким договором.

Чинш — фіксована плата в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом.

Чумацтво — торгово-візницький промисел, який зародився в XV — XVI ст. у Наддніпрянщині. Протягом XVII — XVIII ст. він набув великого поширення на значній частині території України, передусім на Півдні, в Криму та Галичині, де став одним із найважливіших занять. Основними транспортними засобами чумаків були мажі — вози, в які запрягали волів. Спершу основними товарами чумацької торгівлі були сіль, риба, ліс, дьоготь, вовна, шкури, вироби ремесла і промислів, пізніше до них додалися хліб та інші сільськогосподарські продукти. Крім України, чумаки переважно торгували в Криму, Молдавії, Волощині, Польщі, Росії. У другій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком в Україні залізничного і водного транспорту чумацтво занепало.
Шарварки — будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо.

Шляхта (пол. Sгlасtа < давньонім. Slаht — рід, порода) — у Польщі, Литві, Україні, Білорусі, Чехії — дрібне дворянство.
Янкі (англ. уапкее < голл. Jап Кееs, букв. — Ян Сир — іронічне прізвисько англійських колоністів в Америці, яке дали їм переселенці з Голландії) — прізвисько американців — уродженців США.

Ярмарок (від нім. Jаrтаrкt щорічний торг) — регулярний торг широкого значення; базар, періодично організовуваний у традиційно визначеному місці; сезонне розпродування товару одного чи кількох видів.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»
Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки»
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в
Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами
Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу...
Реферат з економіки на тему: 2012 р
Українська гривня – це не тільки грошовий знак, а й наша історія, та наш, загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм....
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні...
Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших ча­сів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України
Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...
Про вивчення історії у 2009/2010 навчальному році
У 2009/10 н р учні 5 – 9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5 – 12 класи” (Київ,...
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
Методичні рекомендації щодо викладання економіки у 2009/2010 навчальному році
Варіанти навчальних програм залежать від концепції еконо­мічної освіти у конкретному ЗНЗ та кількості годин, виділених на вивчення...
Про вивчення історії у 2010/2011 навчальному році
У 2010/11 навчальному році учні 5 – 9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5 –...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка