Н. М. Скороход Історія економіки та


НазваН. М. Скороход Історія економіки та
Сторінка15/18
Дата14.03.2013
Розмір1.18 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
bibl.com.ua > Економіка > Навчально-методичний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
Манор (< англ. тапоr < тапео — залишаюсь, мешкаю) — феодальний маєток у середньовічній Англії.

Мануфактура (від лат. тапиз рука, іасіига виготовлення) —1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ручною ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та інших країнах.

Маркс Карл (1818 — 1883) народився 5 травня 1818 року в німецькому місті Трирі. Він був другим із дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса, який походив із сім'ї рабина, котрий перейшов у 1816 році з іудейства у протес­тантизм. Сім'я мала середній достаток. В 1830 — 1835 рр. навчався у гімназії міста Трира. З 1835 року навчався на відділенні права Боннського універси­тету, а з 1836 по 1841 р. вивчав право, історію, філософію та історію мис­тецтв у Берлінському університеті, по закінченні якого одержав ступінь док­тора на філософському факультеті Ієнського університету.

У 1842 році К. Маркс переїхав до Бонна і до 1843 року включно працює співробітником, а потім редактором "Рейнської газети" в Кельні. У 1843 р. одночасно відбулося кілька подій: закриття газети, редактором якої він був, одруження з дочкою німецького барона Женні фон Вестфален, переїзд до Парижа. Саме тут, у Парижі, він розпочав роботу над проблемами політеко­номії разом з Арнольдом Руге.

Наступні два роки (1844 — 1845) стали для К. Маркса початком поглиб­леного вивчення політичної економії, філософії і соціології. Він знайомить­ся з Г. Гейне, П. Прудоном, М. Бакуніним, зав'язує дружбу з Ф. Енгельсом, з яким видає їх першу спільну працю "Святе сімейство".

У 1845 — 1848 рр. К. Маркс перебував у Брюсселі. За ці роки, співпрацю­ючи з Ф. Енгельсом, він видає разом з ним такі праці, як "Німецька ідеоло­гія", "Маніфест комуністичної партії". Ідейні розбіжності з П. Прудоном, особливо щодо книги останнього "Економічні протиріччя...", стали причи­ною видання Марксом свого першого виключно політекономічного твору під назвою "Злиденність філософії".

У Німеччину К. Маркс повертається у 1848 р. Поїхавши у Кельн, він очо­лив "Нову Рейнську газету", сподіваючись вплинути на наростання в країні революційного руху. У своїй газеті у 1849 р. він опублікував працю "Найма­на праця і капітал", після чого його було вигнано з Німеччини і, як вияви­лося, назавжди. Після короткострокового перебування у Парижі, К. Маркс решту свого життя (1850 — 1883) провів у Лондоні.

У лондонський період поряд з іншими творами він пише "Капітал", який вважав працею свого життя. Його фінансові справи у цей період складалися непросто. Так, з 1851 р. і протягом десяти років К. Маркс був співробітни­ком газети "Нью-Йорк Дейлі Трибюн" і через фінансові труднощі протягом 1852 —1857 рр. був вимушений займатися журналістикою заради заробіт­ку, що майже не залишало часу для продовження економічних досліджень. Щоправда, незважаючи на це, йому вдається підготувати працю "До крити­ки політичної економії", і за сприянням Ф. Лассаля, який умовив одного з берлінських видавців прийняти її, в 1855 р. вона була надрукована.

Однак у 1862 р. розрив з Ф. Лассалем, припинення з початком громадянської війни у США співробітництва в "Нью-Йорк Дейлі Трибюн" викликали значні фінансові ускладнення, які тривали до 1869 р., коли його нерозлучний друг і соратник Ф. Енгельс вирішив цю проблему, забезпечивши К. Маркса щорічною рентою. Саме в цей період ціною надзвичайних зусиль в 1867 р. Маркс остаточно відредагував і у тому ж році в Гамбурзі видав перший том «Капіталу». Два інші томи (з самого початку було задумано випус­тити "Капітал" у трьох томах) до часу видання першого не були готові до публікації як через хворобу і фінансові труднощі, так і, найімовірніше, че­рез усвідомлення автором незавершеності цієї праці.

К. Марксу так і не вдалося закінчити другий і третій томи "Капіталу". Ще в листопаді 1878 р. у листі до Н. Даніельсона він писав, що до кінця 1879 р. підготує до друку другий том "Капіталу", але 10 квітня 1879 р. повідомляв йому ж, що цей том опублікує не раніше, ніж вивчить розвиток і завершення кризи англійської промисловості.

К. Маркс помер 14 березня 1883 р.— через два роки після смерті (у 1881 р.) його дружини Женні Маркс. Всю роботу щодо збору матеріалу і підготовки до публікації другого (вий шов з друку в 1885 р.) і третього (виданий у 1894 р.) томів "Капіталу" взяв на себе Ф. Енгельс. Мабуть, насправді досить важко встановити, яка частина у творах Маркса припадає на частку Енгельса, але, очевидно, вона значна. Що стосується "Капіталу", безсумнівно й інше — томи другий і третій написані після смерті Маркса. їх зміст був добутий Енгельсом із об'ємних рукописів Маркса, не зовсім закінчених.

Маршалл Альфред (1842 — 1924) — один з провідних представників нео­класичної економічної теорії, лідер "кембриджської школи" маржиналізму. А. Маршалл у дитинстві під впливом батька готувався до духовної кар'є­ри, оскільки його дід був священиком. З предметів, які вивчав, найбільше любив математику, а у вільний від навчання час його захопленням були шахи.

Не поділяючи поглядів батька та позичивши у дядька грошей, А. Мар­шалл самостійно з рідного Лондону вирушив вивчати математику в Кембриджський університет, який закінчив з відзнакою і був залишений там для викладацької роботи. Як виявилося згодом, назавжди, оскільки остан­ня стала основною справою його життя.

Політичну економію А. Маршалл викладав з 1868 до 1908 р. З 1877 до 1885 р. був змушений тимчасово у зв'язку з сімейними обставинами зали­шити Кембридж, викладав у Бристольському та Оксфордському університетах. З 1902 р. за його ініціативою було запроваджено нове викладання цієї спеціальності під назвою "економікс", таким чином було остаточно витісне­но читання курсу за підручниками політичної економії "класичної школи" Дж. С. Мілля.

Основна праця А. Маршалла — шестикнижжя "Принципи економікс" — була видана у 1890 р. і після постійно ним доповнювалась, перероблялась у восьми виданнях, що вийшли за його життя.

Менгер Карл (1840 — 1921) — учений-економіст. Очолював "австрійську школу" маржиналізму. Незважаючи на дворянське походження, він мав ліберальні погляди на соціально-економічний розвиток суспільства, які, очевидно, склались ще в роки навчання на юридичних факультетах універси­тетів у Відні і Празі. У 27 років захистив у Кракові дисертацію, деякий час працював журналістом, згодом — економічним оглядачем при уряді Австрії.

Незначний, на перший погляд, досвід практичної діяльності у журналі­стиці і на державній службі дозволив йому видати в 1871 р. фундаменталь­ну, як виявилось згодом, працю "Основи політекономії". У тому ж році ця книга виявилась достатньою рекомендацією для керівництва Віденського університету, щоб прийняти її автора на викладацьку роботу як приват-до­цента політекономії.

Через 8 років (у 1879 р.) К. Менгер зайняв вищу посаду — професор кафедри політекономії і залишався на ній до 1903 р. Разом зі своїми учнями та однодумцями йому вдалося створити опозицію у боротьбі з переважаючими в економічній науці парадигмами класичної політекономії про безумовний пріоритет сфери виробництва і про витратну природу походження вартості товару.

Однією з найважливіших праць К. Менгера є також "Дослідження про метод суспільних наук і політичної економії зокрема" (1833). Але саме "Основи…" стали книгою його життя. її вдосконаленню він присвятив більшу частину свого життя, навіть поступившись кафедрою одному із своїх учнів — Ф. Візеру. Саме тому друге видання "Основ..." вийшло у світ лише через два роки після смерті автора (у 1923 р.).

Цікаво, що Менгер, спираючись у свої праці на літературні джерела пере­важно німецьких авторів (представників так званої німецької історичної школи), не був знайомий з творами попередників німецького маржиналізму — Й.-Г. фон Тюнена і Г. Госсена. Праця його не визнавалась протягом чверті століття (на англійську мову її було перекладено лише через 80 років). "Основи..." К. Менгера, які надихнули його послідовників у Віденському університеті на подальші наукові досягнення відповідно до "нових" мето­дологічних принципів "учителя", зрештою привели до того, що упродовж усього першого етапу "маржинальної революції" з трьох творців маржинальної економічної теорії найбільше визнання здобув саме він — основоположник "австрійської школи". Це пов'язано з тим, що на відміну від методології У. Джевонса і Л. Вальраса, менгерівська методологія зберегла окремі ключові позиції класичної методології. Йдеться, по-перше, про відсутність застосування в економічному аналізі методів математики, геометричних ілюстрацій. По-друге, використання принципу вихідної (базової) категорії, якою вважається вартість з тією лише різницею, що вона, за Менгером, має визначитися хоч і за каузальним принципом, але пов'язується не зі зміною витрат виробництва (або витрат праці), а з суб'єктивною характеристикою — граничною корисністю. І, по-третє, на відміну від класиків, К. Менгер вважав первинною не сферу виробництва, а сферу обігу, тобто споживання, попит.

Меркантилізм — сукупність поглядів, ідей в економічній науці, можли­во, більш відома внаслідок її критики А. Смітом у "Багатстві народів". Мер­кантилісти були вражені загальною купівельною здатністю грошей (золота) і вважали, що багатство нації полягає у золоті. Тому економічна політика має бути спрямована на залучення в країну все більшої кількості благород­них металів. Ранні меркантилісти навіть наполягали на забороні вивезення грошей та рекомендували здійснювати нагромадження грошей в країні шля­хом вивезення товарів на зовнішній ринок. Держава повинна мати активне сальдо торговельного балансу, тобто країна не повинна ввозити більше товарів, ніж вивозити. Політика меркантилізму — політика, спрямована на нагромадження золота і срібла в країні шляхом обмеження вивозу їх та збільшення вивозу товарів.

Метрополія (гр. теtrороlіs < теtеr — мати і роlіs — місто) — 1) у Стародавній Греції — назва міста-держави (поліса) щодо заснованих ним в інших землях поселень; 2) держава, яка володіє колоніями.

Мілітаризація економіки — переведення значної частини національного господарства на виробництво товарів і послуг воєнного призначення.

Мінова вартість — з позицій трудової теорії вартості форма прояву вар­тості, що являє собою кількісне співвідношення або пропорцію, за якою то­вари обмінюються один на другий. Мінова вартість визначається затраченою суспільно необхідною працею товаровиробників та створенням обмінюваних товарів, тобто їхньою вартістю.

Монетаризм — школа в сучасній економічній науці, яка виходить з того, що зміни у пропозиції грошей є основною причиною макроекономічних ко­ливань. В короткостроковому періоді, на думку монетаристів, зміни в про­позиції грошей в основному впливають на реальний обсяг виробництва і рівень цін. У тривалішому (довгостроковому) періоді реальний обсяг виробництва прямуватиме у напрямку потенційного ВНП, тоді як ціни змінюва­тимуться пропорційно до пропозиції грошей. Монетаристи часто підкреслю­ють, що найкраща макроекономічна політика полягає у стабільному зрос­танні грошової маси стабільним темпом.

Монетарна політика — один із двох основних видів макроекономічної політики держави. Суть монетарної політики центрального банку полягає у здійсненні ним контролю над грошима, процентними ставками і станом ринків капіталу. Інструментами монетарної політики є операції на відкри­тому ринку, регулювання дисконтної ставки, обов'язкові резерви комерційних банків у центральному банку.

Монкретьєн Антуан (1576 — 1621) був багатим французьким дворянином часів Генріха VI і Людовика XIII. Життя Монкретьєна наповнено пригода­ми, гідними д'Артаньяна. Поет, дуелянт, вигнанець, наближений короля, заколотник і державний злочинець, він закінчив життя під ударами шпаг і в диму пістолетних пострілів, попавши в засаду, яку влаштували вороги. Загинув він в 1621 р. у віці 45 років, а його "Трактат політичної економії" вийшов у 1615 р. у Руані. Тому не дивно, що "Трактат політичної економії" був забутий, а ім'я Монкретьєна зганьблене.

Пройшло майже 300 років, перш ніж добре ім'я Монкретьєна було віднов­лено, і поважне місце в історії економічної і політичної думки міцно закріпилось за ним.

Монополістичний капіталізм — період в історії, коли у виробництві починають панувати монополістичні об'єднання, які тримають під контролем ринок країни.

Монополістична конкуренція — така структура ринку, за якої на ньому діє велика кількість продавців, що поставляють товари, які є близькими, однак недосконалими замінниками. На такому ринку кожна фірма може справляти певний вплив на ціну свого товару.

Монополія (від гр. топо один і роlcо продаю) — форма організації виробництва, що передбачає об'єднання підприємств, які виробляють продукцію певного виду; виникає на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу з метою встановлення контролю над ринком для обмеження конкуренції та отримання високих (монопольних) прибутків.

Мораторій — відстрочка виконання зобов'язань, встановлена державними органами на певний термін чи до закінчення яких-небудь надзвичайних подій — війни, стихійного лиха тощо.

Мультиплікатор — термін, застосовуваний у макроекономіці, щоб позна­чити зміни, які відбуваються у таких змінних, як ВНП, пропозиція грошей, на одиницю зміни у зовнішніх змінних, таких, як урядові видатки або банківські резерви. Видатковий мультиплікатор належить до кінцевого збільшення ВНП внаслідок впливу кожної одиниці збільшення видатків (скажімо, на інвестиції).

Муніципія (лат. типісіріит) — у Стародавньому Римі — місто з правом самоврядування.
Натуральне господарство — господарство, що задовольняє свої потреби виключно за рахунок власного виробництва.

Національне багатство — сукупність матеріальних і культурних благ, створених і нагромаджених суспільством за всю його історію.

Неолітична революція — процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих, який супроводжувався появою додаткового продукту, підвищенням життєвого рівня населення, зростанням його чисельності й створенням передумов для виникнення держав.

Нобілі — знать у Стародавньому Римі, привілейована правляча верхівка, сенатори.

Нобілітація — отримання дворянства в добу Середньовіччя.

Ноу-хау (англ. кпоw-hоw, букв. — знаю, як) — технічні знан­ня, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, пере­дача яких обумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки Ноу-хау охороняється законодавством.
Обмін — об'єктивно необхідна фаза суспільного виробництва, що зв'язує виробництво і розподіл, з одного боку, і споживання — з іншого. Обмін може проявлятися у формі обміну конкретними видами праці (обмін діяльністю) і бути стадією внутрішньо притаманною виробництву, тобто обміном, що здійснюється безпосередньо у виробництві, а також самостійною фазою відтворення, де здійснюється обмін продуктами праці в натуральній (про­порційний) чи вартісній (еквівалентний) формах.

Ойкен Вальтер (1891 — 1950) — основоположник неоліберального напряму в Німеччині, глава фрайбурзької школи в економічній теорії.

Народився 17 січня 1891 р. в Йєні, в сім'ї батька Рудольфа Ойкена, філософа і лауреата Нобелівської премії з літератури, і матері Ірени Ойкен, художниці. Вивчав економіку, історію, філософію в університетах Кіля, Бон­на, Йєни. 1913 р. отримав ступінь кандидата наук за роботу "Утворення об'єднань в судноплавстві". У 1921 р. в Берлінському університеті здобув ступінь доктора наук.

Під час першої світової війни перебував на фронті (1914 — 1918 рр.). У тяжкий повоєнний час розрухи і гіперінфляції молодий вчений займався актуальними проблемами грошового обігу. Опублікував праці "Критичні нотатки з проблем грошей в Німеччині" (1923), "Міжнародна валютна про­блема" (1925). В 1934 р. вийшла в світ книга "Теоретичні дослідження капі­талу" (друге видання — 1954 р.). У 1938 р. видав невелику працю "Для чого потрібна політекономія?". Книги написані з позицій неприйняття націонал-соціалізму.

У 1920 р. В. Ойкен одружився з Едіт Ердзік, яка народилась і провела дитинство в Смоленську, а згодом стала письменницею. У них було троє дітей.

З 1925 р. В. Ойкен — професор університету в Тюбінгені, а з 1927 р. — у Фрайбурзі, де вчений став постійно проживати.

У 1939 р. В. Ойкен опублікував фундаментальну монографію "Основи національної економії" (шосте видання — 1950 р.). Друга велика праця вче­ного — "Основні принципи економічної політики" (1954, посмертно). Обидві книги перекладені і опубліковані російською мовою (відповідно в 1995 і 1996 рр.). У посмертному виданні праць, зокрема російських перекладів, брали участь дочка — Едіт Ойкен-Освальт і внук — Вальтер Освальт.

Близькі духовні зв'язки В. Ойкен мав з Ф. Хайєком і Й. Шумпетером — видатними економістами, з філософами К. Поппером і Е. Гуссерлем, а та­кож з рядом представників природничих наук.

У теорії господарського порядку В. Ойкена вдало поєднані методологічні підходи історичної школи та класичної політичної економії: обґрунтовано положення, згідно з яким господарський процес відбувається постійно все­редині певних форм порядку. Вчений також сформулював основні принци­пи функціонування моделі ринкової економіки, особливо виділивши серед них пріоритет приватної власності, конкуренцію без монополій, свободу ціноутво­рення і стабільність грошового обігу, економічну самостійність та від­повідальність підприємців, антимонопольну роль держави.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»
Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки»
Скороход Оксана Вікторівна “Правове регулювання банківської діяльності в
Розділ 1 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами
Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу...
Реферат з економіки на тему: 2012 р
Українська гривня – це не тільки грошовий знак, а й наша історія, та наш, загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм....
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні...
Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших ча­сів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України
Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...
Про вивчення історії у 2009/2010 навчальному році
У 2009/10 н р учні 5 – 9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5 – 12 класи” (Київ,...
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
Методичні рекомендації щодо викладання економіки у 2009/2010 навчальному році
Варіанти навчальних програм залежать від концепції еконо­мічної освіти у конкретному ЗНЗ та кількості годин, виділених на вивчення...
Про вивчення історії у 2010/2011 навчальному році
У 2010/11 навчальному році учні 5 – 9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5 –...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка