Заявник
Суб’єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб’єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об’єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб’єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб’єктами права інтелектуальної власності вони не стали.
Суб’єкт права на заявку свого творіння вступає у різні правовідносини з іншими суб’єктами, у тому числі і в цивільно-правові.
Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи – громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства.
Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, що стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.
Право на подання до державної реєстрації об’єктів промислової власності також мають як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. При цьому іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.
Патентними повіреними є також і іноземні юридичні особи, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України.
Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.
Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.
Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.
Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об’єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.
Наприклад, відповідно до Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” права на сорти рослин також підлягають державній реєстрації.
Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, урегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема, представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.
Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” заявниками можуть бути особа або група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.
Особливістю Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” є й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися уже зареєстрованою назвою місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Право на використання зареєстрованого зазначення мають виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.
Отже, на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об’єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло на підставі закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).
Фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об’єкта інтелектуальної власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.
Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.
Правонаступники як суб’єкти права інтелектуальної власності
Суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.
Спадкоємці можуть стати суб’єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: “Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником”. Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України.
Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.
Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.
Правонаступником може бути й держава. За Законом України “Про авторське право і суміжні права” твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов’язані оберігати право авторства, право на ім’я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
Якщо підсумовувати, то функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.
Термін охорона інтелектуальної власності означає сукупність економічних, юридичних, політичних та інших заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав інтелектуальної власності. На противагу охороні, під захистом інтелектуальної власності розуміють заходи, спрямовані на відновлення становища власників прав інтелектуальної власності у випадку, якщо такі права були порушені. Отже, поняття охорона і захист є далеко не синонімами.
Під авторським правом у суб’єктивному розумінні вважають виключне право на відтворення, опублікування, продаж змісту і форми літературних, художніх, музичних та інших творів. В суб’єктивному розумінні авторське право – інститут цивільного права, що регулює відносини, пов’язані зі створенням і використанням творів науки,літератури, мистецтва тощо. Під суміжними правами розуміють виключні права, що надаються виконавцям, виробникам фонограм, організаціям ефірного і кабельного теле- і радіомовлення.
Патентне право у суб’єктивному розумінні є сукупністю виключних прав на використання технічного чи художньо-конструктивного рішення (винаходу, кориної моделі, промислового зразка). В об’єктивному сенсі патентне право – це галузь цивільного права, що встановлює систему охорони прав на технічні й художньо-конструктивні рішення видачі патентів.
Патентом є документ захисного характеру,що засвідчує право власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Сфері промислової власності відомий і документ за назвою «свідоцтво». Він видається на знаки для товарів і послуг та на топографії інтегральних мікросхем. До речі, охорона останніх є певним видом/«гібридом» авторського і патентного права.
Термін інноваційна діяльність означає діяльність, спрямовану на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та покращення якості продукції. Під інноваційним потенціалом розуміють сукупність різноманітних видів ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності.
Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.
Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності.
Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об’єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці щодо їх створення, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб’єктів. І тут не зовсім застосовна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об’єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об’єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тим більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об’єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).
Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об’єктів.
Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов’язані з ними майнові права її суб’єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов’язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.
Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:
а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;
б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;
в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.
До майнового права належать:
а) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
б) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;
г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.
Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.
На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) – 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.
|