27. Організація б/о: поняття, завдання, суб’єкти, об’єкти


Скачати 258.58 Kb.
Назва27. Організація б/о: поняття, завдання, суб’єкти, об’єкти
Дата22.04.2013
Розмір258.58 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Бухгалтерія > Документи
27. Організація б/о: поняття, завдання, суб’єкти, об’єкти.

Питаннями організації б/о займались Ф.Ф. Бутинець, С.В. Івахненков, О.П. Войналович.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Організація б/о – сукупність заходів з упорядкування облікової роботи, які здійснюються адміністрацією підприємства за дорученням власника для забезпечення виконання завдань б/о.

Завдання б/о:

  1. Збереження майна власника (контрольна функція);

  2. Оцінка результатів господарської діяльності (аналітична функція);

  3. Надання інформації користувачам для управління ( інформаційна).

Об’єктом організації бухгалтерського обліку є обліковий процес, праця виконавців, організаційне, інформаційне та технічне забезпечення обліку, тобто власне система бухгалтерського обліку.

Суб’єкти б/о:

  1. Суб’єкти організації (керівник, власник, особа найбільш зацікавлена в результатах діяльності підприємства та їх визначенні, має пріоритетне право у вирішенні питання організації бухгалтерського обліку. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник або уповноважений ним орган призначає керівника підприємства. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

  2. Суб’єкти ведення (гол. бухгалтер, обліковий персонал, бухгалтер, власник)

  3. Суб’єкти регулювання (Міністерство Фінансів, ДПА, НБУ, Президент, ВРУ, Держ. комітет статистики).

Складові організації б\о

Складові

Елементи

Організація праці бухгалтера та визначення його правового статусу

1. Вибір форми організації б/о

2. Визначення чисельності бухгалтерів

3. Порядок проведення атестації облікових працівників і підвищення їх кваліфікації

4. Розробка посадових інструкцій і положення про облікову політику

Технічне забезпечення

1. Організація робочого місця бухгалтера

2. Визначення технології обробки інформації і складання звітності (вибір форми ведення б/о)

3. Порядок документообороту

4. Порядок забезпечення безпеки облікової інформації

5. Робочий план рахунків

6. Порядок зберігання документів ( у т.ч. елетронний)

7. Програмне забезпечення обліку

8. Розроблення форми первинних документів, регістрів, звітності

9. Терміни надання та користувачі внутрішньої звітності

Організація внутрішнього контролю

1. Участь бух-ра у системі внутрішнього конролю

2. Порядок проведення інвентаризації

3. Ліміт залишку готівки в касі

4. Правовий статус головного бухгалтера в частині внутрішнього контролю

Методика ведення б/о

1. Порядок визнання, оцінки та амортизації необоротних активів

2. Склад комісії щодо встановлення строків використання необоротних активів

3. Порядок формування первісної вартості та оцінки вартості використання оборотних активів

4. Перелік резервів і фондів

5. Порядок розподілу прибутку

6. Перелік об’єктів, які відображаються на позабалансових рахунках

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства:

— забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

— організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

— бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

— забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Рівні нормативного регулювання б/о в Україні:

  1. Конституція України, кодекси ( ЦК, ГК, ЗК, КЗПП, ЗУ)

  2. Укази Президента, постанови КМУ

  3. ПсБО, план рахунків, які затверджені Мін. Фінансів

  4. Інструкції, методичні рекомендації, листи, роз’яснення.

28. Складові та вимоги до раціональної організації б/о

3 переходом до ринкової економіки і ускладненням господарських зв'язків зростають, вимоги до управління економікою. Прийняття обґрунтованих управлінських рішень і забезпечення їх реалізації неможливе без раціональної організації всієї економічної інформації на основі використання сучасної обчислювальної техніки. Рівень управління економікою підприємств і об'єднань значною мірою залежить від повноти, обґрунтованості і достовірності інформації, яка міститься в бухгалтерському обліку і звітності. Від того, як організовано бухгалтерський облік на підприємстві, як він виконує свої контрольні функції, значною мірою залежить рівень економічної роботи. Чим раціональніше організовано бухгалтерський облік у господарстві, чим менше він потребує затрат праці облікових працівників, тим більше залишається у них часу для аналізу і контролю.

Раціональною вважають таку організацію, за якої облік може найбільш успішно виконувати поставлені перед ним завдання при найменших затратах засобів і праці.

Фактори, які впливають на раціональну організацію б/о поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх належать:

  • Законодавче регулювання;

  • Економічна ситуація в країні;

  • Політична ситуація в країні;

  • Рівень НТП;

  • Стан освіти;

  • Культура, традиції, звичаї, релігія

До внутрішніх належать:

  • Рівень комп’ютеризації;

  • Галузь;

  • Конкуренція;

  • Розмір підприємства;

  • Форма власності;

  • Форма ведення б/о;

  • Наявність облікового персоналу;

  • Стратегія підприємства;

  • Психологічний клімат;

  • Кваліфікація персоналу;

  • Організаційно-правова форма.

29. Взаємозв’язок балансової та облікової політики

Під балансовою політикою розуміється усвідомлене оформлення балансу в рамках існуючих законів при дотриманні загальноприйнятих принципів складання річного звіту. Це поняття включає в себе також заходи щодо зміни структури капіталу і розміру прибутку за день до складання балансу, що проводяться з метою впливу на баланс.

Як правило, метою балансової політики - навмисне заниження розміру прибутків (зрозуміло, в рамках можливостей податкового законодавства) для того, щоб зменшити тягар податків або величину дивідендів акціонерам і тим самим розширити резервний капітал.

Однак нерідко керівництво підприємства навмисне збільшує розмір прибутків у балансі, щоб не показувати поганий фінансовий стан підприємства. Зазвичай це досягається шляхом ліквідації прихованих резервів, зниження завищену оцінку випуску річної продукції або складських запасів сировини, відмови від формування необхідного резервного капіталу для покриття сумнівних вимог і т. п. Так, банки вважають за краще відображати в своєму балансі високі ліквідні кошти, які вони накопичують на день складання балансу. Такий прийом називається "декорацією вітрин" (екстерн-балансом, або зовнішнім балансом).

Внутрішні баланси і звітність щодо прибутків і збитків складаються за іншими критеріями. Вони не обов'язково відповідають тому, чого вимагають від них податкові закони. Зазвичай внутрішні баланси відображають справжнього фінансового стану підприємства і служать інформацією для керівництва. Їхня головна мета - аналіз ліквідності, оскільки підприємства гинуть швидше від нестачі ліквідних коштів, ніж з інших причин.

Ведення балансової політики - не злочин. Вона реалізується в рамках діючих комерційних і податкових законів. При цьому враховуються також правила оцінки та принципи складання балансу. Але не можна випускати з уваги те, що тоді як будь-яке заниження прибутку в один період веде до її збільшення в подальшому, умисне завищення показників балансу, навпаки, веде до їх погіршення в наступні роки.

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фін. звітності.

Сутність взаємозв'язку облікової та балансової політик проявляється в тому, що балансова політика (як і облікова політика в розумінні МСФЗ) спрямована, в першу чергу, на процес складання фінансової звітності. Специфічною рисою, якої набула облікова політика підприємств в Україні та інших країнах пострадянського простору, є її поширення не тільки на процес складання фінансової звітності, а й на процес організації обліку та його ведення.

Основна відмінність між обліковою та балансовою політикою підприємств (остання є аналогом облікової політики в обліковій системі країн Західної Європи) полягає в межах дії кожної з них (для облікової політики – організація та ведення обліку; для балансової – складання фінансової звітності).
30. Облікова політика як інструмент організації б/о

Питання облікової політики в своїх дослідженнях розглядала Л.С. Скакун.

Організація облікової політики підприємства регулюється:

  • ЗУ “Про б/о та фін. звітність”;

  • ПсБО 6

  • Лист Міністерства Фінансів

  • Методичні рекомендації щодо складання розпорядчого документа про облікову політику.

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фін. звітності.

Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.

Внесення змін до наказу про облікову політику протягом поточного року не допускається. Цю принципову норму регламентує чинний Закон. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обґрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства.

Наказ може містити такі розділи:

  1. Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку.

  2. Техніка бухгалтерського обліку.

  3. Організація бухгалтерського обліку.

У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює методологію, техніку та організацію ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функцінування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку.

У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форми обліку на підприємстві, графік (план) документообороту, порядок ведення аналітичного обліку, форми бухгалтерських документів (якщо немає стандартних), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію управлінського обліку і контролю (внутрішнього аудиту), перелік та порядок складання і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистичної звітності, стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт.

У третьому розділі, пов'язаному з організацією бухгалтерського обліку, визначають організаційну структуру бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії); встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення головного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії; взаємовідносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів; визначають напрями соціального розвитку апарату бухгалтерії.

Формуючи облікову політику підприємства, вибирають, як правило, тільки один варіант із кількох, передбачених відповідними нормативними документами. Якщо чинним положенням не регламентується порядок ведення обліку стосовно якогось конкретного об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з принципу доцільності, не порушуючи чинних положень бухгалтерського обліку.

Основними перевагами запровадження облікової політики є:

  • врахування інтересів власника за допомогою б/о (оптимізація оподаткування або максимізація прибутку);

  • врахування специфіки діяльності підприємства;

  • регулювання питання б/о, які не затверджені на державному рівні.

Недоліками є:

  • можливість законного викривлення інформації у звітності;

  • неможливість зведення інформації на макрорівні за даними облікової політики;

  • застосування бухгалтером професійного судження.

Все це знижує соціальне значення організації б/о.

Відповідальними особами за організацію і розробку положення про облікову політику є власник (керівник), а фактичним розробником є головний бухгалтер із залученням інших фахівців підприємства.

31. Організація захисту бухгалтерської інформації

Питаннями організації захисту бухгалтерської інформації займались А.П. Дикий, О.П. Войналович.

Відповідно до ЗУ “Про інформацію” розрізняють 2 види інформації:

  • відкрита

  • з обмеженим доступом (конфіденційна і таємна).

Таємна інформація поділяється на:

  • державну таємницю;

  • комерційну таємницю.

Конфіденційна інформація – відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні фізичних або юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до встановлених ними умов. До конфіденційної інформації юридичних осіб відноситься: стан дотримання договірної політики, ділове листування, кадровий склад і порядок підбору, корпоративні вечірки, порядок прийому контрагентів і партнерів (поширюється за згодою).

Відповідно до ЦКУ та ГКУ комерційна таємниця – це відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства.

До комерційної таємниці відноситься:

  • організаційна структура підприємства;

  • відомості про виробничі можливості;

  • плани розвитку;

  • плани щодо обсягів і асортименту виробництва;

  • розміри і умови банківських кредитів;

  • інвестиційні програми;

  • відомості про покупців і постачальників;

  • умови господарських договорів;

  • відомості про структуру ціни і собівартості.

Не відноситься до комерційної таємниці ( Постанова КМУ №611):

  • установчі документи;

  • документи, що надають право займатися підприємницькою діяльністю;

  • звітність;

  • свідчення про чисельність і склад працівників, їх з/п в цілому і наявність вакансій;

  • документи про сплату податків і інших обов’язкових платежів;

  • свідчення про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці і реалізації продукції, що завдає шкоди здоров’ю;

  • документи про платоспроможність;

  • свідчення про участь посадових осіб підприємства в інших підприємствах або організаціях;

  • інші відомості.

Заходи щодо захисту бухгалтерської інформації поділяються на:

  1. адміністративно-правові:

  • документальне затвердження переліку відомостей, що складають конфіденційну інформацію і комерційну таємницю;

  • отримання розписки від працівників про нерозголошення конфіденційної інформації і комерційної таємниці, визначення їх прав та обов’язків;

  • ухвалення графіку обміну інформації між співробітниками та зовнішніми користувачами;

  • створення режиму доступу до інформації, використання графіку секретності і реєстрація руху документів конфіденційної інформації і комерційної таємниці;

  • забезпечення системи контролю за дотриманням попередніх заходів.

  1. соціально-психологічні:

  • використання моральних і матеріальних стимулів щодо форм адекватного ставлення працівників до конфіденційної інформації і комерційної таємниці;

  • переконання працівників в покаранні за порушення статусу конфіденційної інформації і комерційної таємниці.

Відповідно до ЦКУ та ГКУ за розголошення конфіденційної інформації і комерційної таємниці належать наступні види відповідальності:

  • дисциплінарна (КЗПП, внутрішні розпорядчі документи підприємства;

  • матеріальна (КЗПП, ККУ);

  • адміністративна ( Кодекс про адміністративні правопорушення) за отримання, використання і розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну підприємства;

  • кримінальна (ККУ) настає за умисні дії спрямовані на отримання комерційної таємниці з метою розголошення і використання.

32. Аусорсинг та інсорсинг: переваги та недоліки

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації.

Форма організації б/о – це вибір суб’єкта ведення б/о власником або керівником (аутсорсинг та інсорсинг)

Аутсорсинг:

  1. використання послуг спеціаліста з б/о зареєстрованого, як підприємець без створення юридичної особи;

  2. ведення б/о на договірних засадах централізованої бухгалтерії або аудиторської фірми;

  3. ведення обліку на договірних засадах дорадчою службою сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом.

Інсорсинг:

  1. введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

  2. самостійне ведення б/о та складання звітності власником або керівником підприємства.

Аутсорсинг – це передача компанією певних бізнес процесів або виробничих функцій на обслуговування іншому підприємству, що спеціалізується у відповідній області. Аутсорсинг широко поширений сьогодні не лише в країнах з розвиненою економікою, але і в Україні.

Можна виділити переваги та недоліки від використання аутсорсингу національними підприємствами.

Основні переваги аутсорсингу:

  • аутсорсинг дає можливість сконцентруватися на основних цілях бізнесу, тобто на тих, які безпосередньо приносять прибуток, не піклуючись про проблем сплати податків;

  • вигідність використання досвіду професіонала-аутсорсера, накопичений ним при вирішенні аналогічний завдань, а також можливість професіонала-аусорсера відстояти свою позицію у спорі з податковими органами або в суді;

  • економія коштів (коли вартість послуг аусорсера нижча, ніж витрати на побудову власного структурного підрозділу бухгалтерії , не треба шукати додаткові офісні площі, а також підбирати персонал);

  • гарантована якість (якщо договором передбачена гарантія щодо відшкодування збитків, пов’язаних з прорахунками).

Недоліки аусорсингу:

  • як правило аудиторські фірми не виконують усю ту роботу, яку “тягне” головний бухгалтер або бухгалтерія, за будь-які інші дії (складання відповідей на запити контролюючих органів) доведеться доплачувати;

  • аудиторські фірми, як правило, не здійснюють роботу по збору первинної документації, тому підприємству доведеться призначити відповідального за виконання даної функції працівника;

  • втрата інформації;

  • відсутність гнучкості;

  • можлива несумлінність підрядчика.

Переваги інсорсингу:

  • наближення облікових працівників до місця здійснення господарських операцій з метою контролю за ними;

  • забезпечення використання облікової інформації для оперативного управління підприємством;

  • збереження комерційної таємниці.

Недоліки інсорсингу:

  • витрати на утримання облікового апарату;

  • витрати часу на підбір кваліфікованого персоналу.

Керівник підприємства має право обрати одну з дозволених форм організації ведення бухгалтерського обліку. Незалежно від обраної форми ведення бухгалтерського обліку, відповідальність за його організацію, ведення і зберігання документації залишається на керівнику підприємства. Керівник підприємства (власник чи уповноважений орган) несе відповідальність за те, що бухгалтерський облік повинен забезпечити складання фінансової звітності, в якій вся інформація є вільною від упередженості, повною з усіх суттєвих аспектів та доречною для потреб користувачів.

Не дозволяється ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності самими власниками чи керівниками установ та організацій незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється:

— комерційних банків;

— відкритих акціонерних товариств;

— підприємств — емітентів облігацій;

— інвестиційних фондів;

— довірчих товариств;

— валютних та фондових бірж;

— інвестиційних компаній;

— кредитних спілок;

— недержавних пенсійних фондів;

— страхових компаній та інших фінансових установ.
33. Правовий статус бухгалтера

Питаннями правового статусу бухгалтера займались Л.С.Скакун, О.П. Войналович.

В Положенні про головних бухгалтерів, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 24.01.80 № 59, детально окреслено права і обов’язки головних бухгалтерів. Але це Положення вже не діє в Україні з 03.04.1993. Незважаючи на це, взявши його за основу, кожне підприємство може розробити своє положення про головного бухгалтера, оскільки Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 р. N 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

На законодавчому рівні вимоги до професійного бухгалтера окреслені в проекті Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Зазначений нормативний документ вказує, що “професійний бухгалтер – це бухгалтер, який підтвердив свою кваліфікаційну придатність на заняття бухгалтерською діяльністю на території України та є членом громадської організації, яка відповідає вимогам Міжнародної Федерації Бухгалтерів”. Дані вимоги узгоджуються з положеннями Міжнародних стандартів фінансової звітності і зумовлюються використанням зарубіжного досвіду при регулюванні розвитку бухгалтерської професії. Кваліфікаційна придатність на заняття бухгалтерською діяльністю повинна обов’язково підтверджуватися, однак в законопроекті відсутній механізм такого порядку. Вчнні вважають, що професійним бухгалтером може бути “особа, яка отримала право надавати професійні послуги клієнтові завдяки наявності сертифікату міжнародного зразка і, яка є членом однієї із професійних громадських організацій бухгалтерів”. Однак, сертифікація бухгалтерів в Україні на сьогодні не надає гарантії захисту користувачів бухгалтерської інформації від фальсифікації фінансової звітності, шахрайства і “для того, щоб зараз здобути сертифікат СІРА необхідно витратити близько 20 тис. грн., що включає також плату за участь у іспитах”, що не відповідає середньорічній заробітній платі працюючого населення. Отримання сертифікату міжнародного зразка для підтвердження статусу професійного бухгалтера повинно залежати від вимог, які ставляться роботодавцем. Якщо на підприємстві отримання сертифікату є обов’язковою умовою при працевлаштуванні на посаду бухгалтера, то для підтвердження рівня знань та професійних здібностей особа за власним бажанням може отримати відповідний сертифікат або стати членом професійної громадської організації.

Проф. Я.В. Соколов вважає, що “професіоналом є людина, яка живе за рахунок коштів власної професії. Тому людину, в якої в трудовій книжці написано, що вона бухгалтер, можна вважати професіоналом.

Визначаючи статус професійного бухгалтера слід врахувати те, що Законом України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року N 2984-III передбачено, що випускник вищого навчального закладу може здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра, що підтверджується отриманням документу затвердженого зразка. Отримання диплому про повну вищу освіту за спеціальністю “Облік і аудит” та здобуття відповідної кваліфікації є підтвердженням того, що особа отримала спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності. Отже, отримання документу про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю “Облік і аудит” є оцінкою достатності професійних здібностей, теоретичних знань і практичних умінь для здійснення бухгалтерської діяльності, що, в свою чергу, свідчить про те, що випускник набуває статусу професіонала або професійного бухгалтера.

Для забезпечення реалізації статусу професійного бухгалтера в суспільстві та ефективної реалізації його функцій і обов’язків слід забезпечити підтримання високої кваліфікації в процесі здійснення професійної діяльності, удосконалення знань та навиків. Зазначені заходи повинні базуватися на єдиній державній політиці в сфері післядипломної освіти та підвищення кваліфікації бухгалтерів. Також на державному рівні слід затвердити концепцію розвитку професії бухгалтера та підвищити рівень взаємодії державних установ, освітньо-наукових закладів та професійних організацій в процесі її розробки.
34. Бухгалтерська звітність як елемент методу бухгалтерського обліку: поняття та значення. Принципи складання звітності в теорії та практиці ведення бухгалтерського обліку

Нормативні документи, які регламентують складання звітності:

  1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.

  2. Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419.

  3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку:
    — П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";
    — П(С)БО 2 "Баланс";
    — П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";
    — П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";
    — П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";
    — П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах";
    — П(С)БО 20 "Консолідована фінансова звітність";
    — П(С)БО 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва".

Бухгалтерський облік, як відомо, — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства користувачам для прийняття рішень. Підсумкове узагальнення інформації та одержання підсумкових показників, що характеризують діяльність підприємства, здійснюється шляхом складання звітності за звітний період. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, тобто період з 1 січня по 31 грудня. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Фінансова звітність підприємства включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва і представництв суб'єктів господарської діяльності національними Положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу або року. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим за 12 місяців, але не може бути більшим 15 місяців. Тобто першим звітним роком є період до 31 грудня з дати набуття прав юридичної особи, а для тих, що набули цього права після 1 жовтня — по 31 грудня наступного року. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до моменту ліквідації підприємства.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупе-редженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Для досягнення поставленої мети та виконання завдань щодо задоволення інформаційних потреб користувачів звітність має відповідати певним вимогам. Залежно від потреб управління, чинних законодавчих та нормативно-правових актів можна сформувати систему вимог до звітності (рис.).



Відповідно до чинного господарського законодавства та установчих документів підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, власникам, органам державної виконавчої влади та іншим користувачам (податковим, фінансовим, статистичним органам, фондам, банкам тощо).

Державне регламентування звітності викликане необхідністю узагальнення показників звітності підприємств, різних видів економічної діяльності з метою розрахунку макроекономічних показників Держкомстату України. З огляду на це державні органи встановлюють єдині правила та форми складання і показники звітності. За порушення цих правил та вимог на керівників та інших посадових осіб підприємства можуть бути накладені адміністративні стягнення.

Фінансова звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку, за достовірність якого несуть відповідальність керівник і головний бухгалтер підприємства. Ця обставина зумовлює засвідчення даних фінансової звітності підписами керівника і головного бухгалтера. Відповідно до чинного законодавства та установчих документів вони несуть відповідальність за організацію та здійснення бухгалтерського обліку й складання фінансової звітності.

Інформація, наведена у фінансових звітах, стає необхідною для користувачів завдяки властивим їй якісним характеристикам, основними з яких є: зрозумілість, доречність, достовірність, порівнюваність звітності.

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

  • автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

  • безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

  • періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

  • історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

  • нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності в момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати грошей;

  • повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

  • послідовності, який передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

  • обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, мають запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

  • превалювання змісту над формою, за яким операції мають обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

  • єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Фінансова звітність підприємства є відкритою, крім випадків передбачених законодавством. Оприлюднення звітності — це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.
35. Порядок виправлення помилок і коригування помилок фінансової звітності.

Виправлення помилок регулюється положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88, ПсБО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” і підлягає розкриттю у фінансовій звітності.

Групи помилок, які підлягають виправленню поділяються на 2 групи:

  1. помилки, які допущені та виправлені у поточному звітному періоді:

а) помилки допущені при складанні первинних документів, регістрів і звітності до моменту закриття звітного періоду ( виправляється коректурним способом. Якщо документи створені машинним способом , складається виправдовуючий документ, який фіксує помилку, видаляються дані помилкового документа і вводяться дані правильного документа. Регулюється обліковою політикою підприємства);

б) помилки допущені при складанні первинних документів, регістрів і звітності після закриття звітного періоду ( для виправлення застосовується метод сторно. Складається бухгалтерська довідка в якій помилка записується червоним кольором, а правильний запис темним).

  1. помилки, які допущені в попередніх звітних періодах і виправляються в поточному звітному періоді:

а) помилки, які не впливають на величину нерозподіленого прибутку (помилки не зачіпають рахунків доходів і витрат, виправляються методом сторно зі складанням бухгалтерської довідки. Щодо виправлення помилок наводиться інформація у примітках (зміст помилки, статті, які були помилково відображені і необхідність повторного оприлюднення звітності);

б) помилки, які впливають на величину нерозподіленого прибутку (зачіпає рахунки доходів і витрат, передбачає складання бухгалтерської довідки з сторнуванням і вирішується питання про повторне оприлюднення звітності).

Для повторного оприлюднення звітності встановлюється поріг суттєвості (Лист Міністерства фінансів України від 29.07.2003 р. №04230-04108 «Щодо застосування критеріїв суттєвості у бухгалтерському обліку» .

Об’єкти обліку

Поріг суттєвості

— окремі об’єкти обліку активів, зобов’язань і власного капіталу

5% відповідно всіх активів, зобов’язань і власного капіталу

— окремі види доходів і витрат

2% чистого прибутку (збитку)

З метою відображення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку

1% чистого прибутку (збитку) або 10% відхилення залишкової
вартості об’єктів обліку від їх справедливої вартості

для інших господарських операцій та об’єктів обліку

1-10%% з урахуванням обсягів діяльності підприємства*

Схожі:

Конституційне право України
Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення
Законодавство
Конституційно-правові відносини: поняття, суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин, підстави виникнення та припинення
1. Національна економіка: етимологія поняття. Об’єкти та суб’єкти національної економіки
Національна економіка: етимологія поняття. Об’єкти та суб’єкти національної економіки
Лекція : Система інтелектуальної власності: основні поняття, класифікація....
Лекція: Система інтелектуальної власності: основні поняття, класифікація. Об’єкти та суб’єкти в готельно-ресторанній справі
Реферат Суб'єкти трудового права
Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права
Виділяються чотири основні ознаки, на підставі яких торгове підприємство...
Основні характеристики торговельного підприємства, як суб’єкти та об’єкти ринкових відносин
Господарське право
Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму
Суб`єкти і об`єкти сімейних правовідносин
КпШС, не можуть розглядатись як сімейні. До таких належать, наприклад, правовідносини які виникають між громадянами і органами ЗАГСу...
1. Об'єкти інвестиційної діяльності
України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Важливу роль в інвестиційній...
1. О б'єкти та суб ' єкти архітектурно-проектної діяльності
Цілі архітектурно-проектної діяльності визначаються державною політикою, вимогами економічного розвитку, регіональними та національними...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка