ЛЕКЦІЯ 1
Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини
Лекція: Система інтелектуальної власності: основні поняття, класифікація. Об’єкти та суб’єкти в готельно-ресторанній справі.
Сьогодні основним фактором виробництва стають інформація і новітні технології, підвищується значення інтелектуальної власності як товару і капіталу. Місце України та її економіки у глобальній економіці залежить від ефективної системи охорони інтелектуальної власності, в якій економічні, правові та організаційні механізми перебувають у тісній взаємодії, забезпечуючи інноваційний розвиток. Глобалізація (з англ. globe – земна куля) – це універсалізація економічного життя, яке під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями і .п. все більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей.
Формування глобального економічного простору (відповідно до О.Білоруса) відбувається за такими напрямами і в межах наступних міжнародних інституцій:
Комплексна лібералізація та розробка правил міжнародної торгівлі товарами та послугами (в межах ГААТ/СОТ, ЮНКТАД та Міжнародної торговельної палати);
Регулювання міжнародних валютних відносин, платіжних балансів країн та міжнародної заборгованості (МВФ, Банк міжнародних розрахунків, Паризький та Лондонський клуби кредиторів);
Здійснення структурних реформ у світовій економіці, передусім, в країнах периферії (в межах галузевих організацій, таких як Організація ООН з промислового розвитку – ЮНІДО, а також міжнародних фінансових інституцій – Світовий банк, МВФ);
Регіональна міжнародна економічна інтеграція, пов’язана зі створенням комплексних міжнаціональних структур регулювання та єдиної економічної політики (Європейський економічний союз – ЄЕС, Північноамериканська асоціація вільної торгівлі – НАФТА, Спільний ринок країн Південного Конусу – МЕРКОСУР тощо);
Координація та розробка єдиних правил функціонування міжнародної інфраструктури (міжнародні організації в галузі транспорту, зв’язку, фінансових розрахунків, охорони інтелектуальної власності і т.д.).
На думку деяких дослідників, зокрема О.Білоруса, нині має місце певна нерівномірність розвитку компонентів системи глобального регулювання, для якої характерне значне домінування системи СОТ. Однак функції СОТ не охоплюють всього спектру соціально-економічних відносин, а тому вони доповнюються функціями інших міжнародних інституцій.
Глобалізація економічних, політичних і науково-технологічного співробітництва актуалізують проблему становлення національної системи охорони інтелектуальної власності та підвищення в такий спосіб конкурентоспроможності країни.
Важливим елементом глобальної економіки є міжнародна науково-технічна сфера, яка характеризується формуванням світового ринку технологій, ноу-хау, патентів.
Суб’єкти технологічного обміну в умовах глобалізації можна згрупувати за інституціональними рівнями:
На моно- та макрорівнях – університети та наукові заклади, венчурні фірми, інноватори-фізичні особи (до1/3 світового обсягу інновацій);
На мезорівні – ТНК(багатопрофільні транснаціональні компанії) і МНК (мультинаціональні компанії), національні компанії і науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки) (до 2/3 світового обсягу інновацій);
На макрорівні – держави і національні інноваційні системи;
На мегарівні – міждержавні утворення та інтегральні союзи, які спеціалізуються на окремих напрямках НТП(науково-технічного прогресу);
На метарівні – міжнародні організації (насамперед, системи ООН, які надають технічну допомогу країнам периферії та сприяють формуванню світового ринку екологічно безпечних технологій).
Основними суб’єктами господарювання глобальної економіки у світовому масштабі стають не країни, а транснаціональні корпорації. В умовах глобалізації боротьба за розподіл і перерозподіл сфер впливу переміщується з площини міждержавних відносин у площину конкуренції між корпораціями. Інтеграційна тенденція проявляється також в налагодженні більш тісних зв’язків між базовими напрямами НТП (наприклад, мікроелектроніки і біотехнологій) – нововведення в одній галузі забезпечують новації в іншій. Більш того, інноваційна діяльність часто здійснюється шляхом об’єднання зусиль конкуруючих компаній на глобальному рівні. Таким чином інтеграційні процеси позначаються на зближенні суб’єктів глобальної економіки – компаній і власне країн.
З метою здійснення спільних і придбання нових технологій відбувається створення технологічно взаємопов’язаних стратегічних союзів мін НТК. В таких союзах криється одна з небезпек глобалізації: в межах стратегічних альянсів проявляється тенденція збереження контролю з боку ТНК над новими технологіями і обмеження доступу до них суспільства. Географічно концентрація ТНК має місце в межах трьох центрів – Європи, Японії,США. Внаслідок утримання технологій, капіталу і товарів в межах ЄС – Японія – США відбувається подальша маргіналізація (відтіснення) країн, які не входять до цієї тріади. Перспективи їх економічного росту, відповідно, обмежуються.
Проблема охорони інтелектуальної власності постала нині у світовому вимірі в контексті співвідношення інтересів країн центру (тобто економічно розвинених) та периферії, дисбалансу інтересів власників прав інтелектуальної власності та суспільних інтересів.
Тенденції розвитку науки й культури свідчать про те, що ХХІ століття стає ерою панування інтелектуального капіталу. Найголовнішими показниками цивілізованості суспільства все більшою мірою стають його культура, науково-технологічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес загалом, і врешті-решт, добробут суспільства, який значно залежить від рівня ефективності інноваційної та творчої діяльності загалом.
У сучасному постіндустріальному суспільстві економічне зростання набуває інтенсивного інноваційного характеру. Якщо в індустріальному суспільстві основним виробничим ресурсом виступали сировина та енергія, то в інноваційному господарстві таким ресурсом стає інформація. Нові відкриття, винаходи, інші об’єкти технологій, принципово нові товари і послуги стають складовою економічного процесу. Інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. В умовах інноваційної економіки ринок праці вимагає більшої кількості розумових працівників, ринок капіталу набуває менш матеріального характеру і стає ринком інтелектуальної власності, на ринку ресурсів усе більше місця займає інформація. В умовах інноваційної економіки ринок праці вимагає більшої кількості розумових працівників, ринок капіталу набуває менш матеріального характеру і стає ринком інтелектуальної власності, на ринку ресурсів усе більше місця займає інформація. Зростає значення й вимоги щодо людського фактору, необхідним стає підвищення освітнього рівня населення. У сучасній економіці головна роль належить вартості, що створюється знаннями, а інтелектуальна власність перетворюється на товар.
Інтелектуальною власністю є сукупність прав на нематеріальні активи, що є результатами інтелектуальної діяльності. Вони мають економічну цінність і властивість бути вільно відчуженими з урахуваннями обмежень, встановлених в інтересах охорони особистих прав власників відповідних об’єктів і публічних інтересів суспільства. Правові та економічні відносини у сфері інтелектуальної власності існують нерозривно. Тому інтелектуальну власність неможливо розглядати виключно як економічну або юридичну категорію. Для формування ефективної системи охорони інтелектуальної власності в умовах глобалізації з’ясовують економічні показники впливу такої охорони та з урахуванням економічного підходу розробити методи правового регулювання відносин інтелектуальної власності. У світовій науці все більше поширення набуває економіко-правовий підхід до дослідження відносин інтелектуальної власності. До формування системи охорони інтелектуальної власності долучаються фахівці з різних сфер: технічних, гуманітарних, соціальних та політичних наук, мистецтва, менеджменту тощо.
Завданням економічної науки у сфері інтелектуальної власності є, передусім, пошук відповіді на питання, як стимулювати інноваційну діяльність та розповсюдження знань і технологій у світі, тобто як досягти балансу між інтересами власників об’єктів інтелектуальної власності та суспільними інтересами, забезпечити рівномірний розподіл доходів від інтелектуальної власності між учасниками глобальних процесів.
Під терміном інтелектуальна власність розуміють сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, яка охоплює авторське право і суміжні права, а також так звану промислову власність. Право інтелектуальної власності – право юридичних і фізичних осіб на володіння, користування і розпорядження об’єктами авторського права і суміжних прав, винаходами, торговельним и марками, іншими об’єктами інтелектуальної власності. Тобто це – сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов’язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм.
Економічні відносини інтелектуальної власності виникають тоді, коли результати інтелектуальності діяльності стають об’єктами комерціалізації. Метою суб’єкта економічної діяльності є одержання максимально можливого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон’юнктуру. На макрорівні правове та економічне регулювання є інструментом досягнення світової конкурентоспроможності, економічної безпеки країни та науково-технічного прогресу загалом. Єдність економічних і правових відносин інтелектуальної власності полягає ще й і в тому, що реалізація економічних цілей залежить не тільки від умов розвитку ринкових процесів, ефективності управління і господарського використання об’єктів інтелектуальної власності, але й від ефективності їх правової охорони.
Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об’єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди. Способами комерціалізації є використання об’єктів інтелектуальної власності у виробництві; внесення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства та передача прав на об’єкти інтелектуальної власності (в т.ч. на умовах ліцензії).
Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних затрат відтворений і розповсюджений. Особливість інтелектуальної власності, порівнюючи з матеріальними активами, полягає в її мультиплікаційному характері (властивості її об’єктів швидко розповсюджуватися). Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно не обмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит. Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об’єднує знання, досвід, інформацію, які можна використати для одержання прибутку або інших ринкових вигод. Інтелектуальний капітал – це знання, організаційні можливості, інформаційні канали, які можна перетворити на прибуток та оцінити. Виділяють три складові інтелектуального капіталу (В.Зінов і К.Самарян) :
- людський капітал (сукупність знань, навичок,творчих здібностей тощо);
- структурний капітал (програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, різноманітні організаційні механізми);
- споживчий капітал (майбутні споживачі інтелектуального товару і його здатність задовольнити очікування споживачів).
Існують два основних типи інтелектуального капіталу (М.Новіков):
впізнаваємість інтелектуального товару або власне торгова марка (репутація, традиції, імідж, зовнішній вигляд та інші фактори стимулювання попиту на інтелектуальний товар);
знання (освіта, досвід, навики, що сприяють здійсненню інтелектуальної діяльності, додаючи цінність інтелектуальним товарам).
Отже, інтелектуальний капітал є нематеріальним ресурсом, який забезпечує матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Інтелектуальний капітал як продукт інтелектуальної діяльності є категорією, яка сприяє визнанню науки рушійною виробничою силою в умовах нової економіки.
Правовий аспект поняття “інтелектуальна власність” полягає в юридичній можливості власника використовувати нематеріальні активи. Правом інтелектуальної власності є право юридичних і фізичних осіб володіти, користуватися і розпоряджатися авторським правом, суміжними правами, промисловою власністю. Право інтелектуальної власності охоплює авторське право, суміжні права і патентне право. Авторським правом є право на відтворення, опублікування, продаж змісту і форми літературних, художніх, музичних та інших творів. Під суміжними правами розуміють права, що надаються виконавцям, виробникам фонограм, організаціям ефірного і кабельного мовлення. Патентне право є сукупністю прав на використання технічного рішення (винаходу), що засвідчується патентом.
Поняття “власність” як відомо, є як юридичною, так і економічною категорією. Право власності, відповідно, є інструментом регулювання юридичних та економічних відносин. Право власності містить в собі право власника усувати таку власність іншим особам на певних умовах. Відмінність між правом власності та правом інтелектуальної власності полягає в нематеріальному характері інтелектуальної власності та у характері заходів з охорони цих прав. Іншою особливістю права інтелектуальної власності (на думку В.Колятина) є територіальний характер прав інтелектуальної власності і можливість одночасного використання об’єкту інтелектуальної власності необмеженим колом осіб. Отже, право інтелектуальної власності, існуючи в нерозривній єдності з економічними відносинами, є механізмом забезпечення власників можливістю використовувати інтелектуальну власність як товар і капітал.
Проблема становлення дієвої охорони інтелектуальної власності постає як на національному, так і на глобальному рівнях. Науково-технічний прогрес сприяє спрощенню технологічного процесу відтворення інтелектуальних товарів та зменшенню фінансових ресурсів на таке відтворення. Це обумовлює збільшення кількості правопорушень і складність виявлення порушень прав інтелектуальної власності. Серед причин активізації неправомірної діяльності у сфері інтелектуальної власності називають (М.Валлерстан та М.Моджі) високі доходи від незаконного використання прав; низький ризик виявлення правопорушень, що пов’язано з недостатнім правовим регулюванням відносин інтелектуальної власності у більшості країн світу, а також нематеріальним характером інтелектуальної власності; зменшення фінансових ресурсів, необхідних для несанкціонованого відтворення об’єктів інтелектуальної власності. Дискусійним залишається питання про те, до якої межі право інтелектуальної власності може вважатися ексклюзивним правом його носія, щоб воно здатне було служити інтересам суспільства.
|