|
|
Скачати 5.84 Mb.
|
| Глава II ТАЛАНОВИТІСТЬ РОЗУМУ ЛЮДИНИ 1. НЕОБХІДНІСТЬ УПОРЯДКОВАНОГО РОЗУМІННЯ Сучасна людина створила напрочуд перекручену картину самої себе, інтерпретуючи ранню історію на основі своєї сьогоденної зацікавленості у створенні машин та підкоренні природи. Після цього, у свою чергу, людина виправдовує сьогоденні інтереси, називаючи своє доісторичне Я виробляючою знаряддя твариною і вважаючи, що матеріальні інструменти виробництва панують над усіма іншими видами діяльності людини. Досі, поки палеоантропологи розглядали матеріальні об'єкти — в основному кістки та камені — як єдино науково прийняті факти стосовно діяльності ранньої людини, нічого не можна було зробити, аби змінити цей стереотип. Як дослідник загальних проблем, я вважаю за необхідне кинути виклик цьому вузькому поглядові. Є серйозні підстави вважати, що людський розум з самого початку ві-дігравав набагато важливішу роль, ніж рука, і що про його об'єм не можна робити висновки виходячи з того, що людина створювала знаряддя й користувалася ними. Ритуал, мова й соціальна організація, які не залишили ніяких матеріальних слідів?, хоча вони постійно присутні в будь-якій культурі, були, мабуть, найважливішими людськими артефактами з найранніших стадій існування людини. Дуже далека від підкорення природи або перероблення оточуючого її середовища, примітивна людина насамперед мала піклуватися щодо використання своєї надрозвиненої та інтенсивно активної нервової системи і про надання форми своєму людському «Я» шляхом відділення від свого первинного тваринного «Я», через посередництво створення символів — єдиних знарядь, які могли бути створені на ґрунті ресурси? його власного тіла: мрії, образів та звуків. Надмірне підкреслювання використання знарядь було наслідком небажання розглядати всілякі факти, окрім фактів, що ґрунтуються на матеріальних знахідках, разом з рішенням вилучити набагато важливіші види діяльності, які характеризують усі людські групи в будь-якій частині земної кулі протягом усіх відомих періодів часу. Хоча жодна частина нашої сучасної культури не може без ризику відчутної помилки розглядатися як ключ до минулого, наша культура в цілому лишається живим свідченням усього, чого зазнала людина, зареєстровано це чи ні, саме існування граматично складних і надзвичайно виразних мов на початку цивілізації п'ять тисяч років тому, коли знаряддя були ще дуже примітивними, передбачає, що людська раса могла мати набагато фундаментальніші потреби, ніж забезпечення фізичного існування, оскільки вона мала змогу здійснювати останнє на тих самих умовах, що і її гомінідні предки. Якщо це є саме так, то якими ж були ці потреби/ Зазначені питання чекають на відповіді або, швидше, спочатку їх треба поставити. Проте самі питання не можна поставити, якщо не мати бажання подивитися новими очима на факти й не застосовувати раціональний підхід, що підкріплюється ретельно проведеними аналогіями до великого незаповненого періоду доісторичного існування, коли вперше сформувався характер людини як відмінної од простої тварини. Досі антропологи та історики техніки захищалися від спекулятивних помилок тим, що брали дуже багато речей як зрозуміле із самого себе, включаючи власні припущення, і це призвело до ще більших помилок в інтерпретації, ніж; ті, яких вдалося уникнути. Результатом цього було однобічне пояснення початкового розвитку людини, яке сконцентрувалося лише навколо питання про кам'яні знаряддя. Надзвичайне спрощення методу, від якого у наш час скрізь відмовились як від неадекватного в загальній теорії еволюції та в інтерпретації краще документованих сфер людської історії. Звичайно, наукове дослідження було обмежене тим фактом, котрий охоплював лише один чи два відсотки цілісного буття, що стосовно незареєстрованого періоду життя людини можна було в основному займатися лише спекуляціями. Це ризиковане занятття й пов'язані з ним труднощі не зменшуються від окремих знахідок фрагментарних кісток та артефактів, оскільки без деякої багатої уявою інтуїції та інтерпретації за аналогією ці речовинні об'єкти говорять дуже мало. Проте утримання від спекуляції призводить до ще гіршого, оскільки відсутність такої спекуляції надає пізнішій, зареєстрованій історії людини видимість незвичності й несподіваності, як нібито на земній кулі з'явились нові види. Кажучи про революції в сільському господарстві або про «урбаністичну революцію», ми забуваємо про те, як багато разів людська раса піднімалась на підніжжя перш, ніж їй вдалося сягнути цих вершин. Дозвольте мені запропонувати спекуляцію як необхідний інструмент для досягнення адекватного знання. 2. ДЕДУКЦІЯ ТА АНАЛОГІЯ Є два шляхи, йдучи якими можна частково подолати незнання раннього розвитку людини. Перший шлях широко застосовується у всіх науках: виведення із спостережуваних фактів у цілому невидимого або незареєстрованого контексту. Тому, якщо хтось знайшов карабіновий рибальський гачок, приладнаний у відповідне місце, то він може зробити висновок з одного цього незначного факту не лише про існування води, принаймні струмка або озера, але також і про присутність людських істот, котрі уводили до свого раціону рибу, котрі відбирали карабін й надавали форми гачкові відповідно до моделі, що існувала в їхньому власному розумі, котрі були досить кмітливими, щоб вживати кишки або рослинні волокна для ліски, і котрі були достатньо терплячими й умілими, щоб ловити рибу цим методом. Хоча різні інші тварини або птахи вживають у їжу рибу, жоден інший вид, окрім людини, не вживає гачків. Цей висновок мав би сенс виходячи лише з одних кісток самого рибалки, якби навіть зникли всі сліди наявних фактів, крім гачка. Якби ми не забували припустити можливість того, що рибальський гачок міг бути занесеним здалеку, усі ці міркування були б надійними й непохитними. При певних припущеннях і враховуванні можливості помилок анатомісти можуть вивести характер усього людського тіла з розмірів та форми нижньої щелепи й декількох зубів, хоча привид Пітсдаунської людини міг би піднятися, щоб згубити їх, якби вони переоцінили власні сили. Семуель Батлер у своїх «Нотатках» одного разу зробив припушення відносно того, що «...якби були відкриті старі фотографії Геркулануму, то це не являло б собою ніякого інтересу». Але він забув, що єдина знахідка сама по собі виявила б багато надзвичайно цікавих фактів, які викликали б цілу революцію в нашому уявленні про історію й примусили б переписати її; такі факти показували б, що римляни винайшли фотографію. Це у свою чергу свідчить про те, що вони були попереду греків в галузі хімії та фізики, знали особливі властивості галоїдної групи, можливо мали лінзи та робили оптичні досліди, мали у своєму розпорядженні метал, скло або пластик з гладкою поверхнею. Подібні тверді знання, котрі ми маємо про передісторію, ґрунтуються саме на цьому типі ідентифікації та висновках, що звичайно відносять до банальностей, «нецікавих об'єктів», таких як черепки, кістки тварин або зерно. У царині передісторії в людини, котра намагається побудувати загальну теорію, є особливі обов'язки. Вона повинна поєднати далекі одна від одної сфери досліджень, обережно відгороджені спеціалістами, у більш загальну сферу, яку можна бачити тільки нібито згори. Всеохоплюючу систему можна побачити тільки випустивши деталі, котрі не могли побачити навіть найприскіпливіші та компетентні дослідники, що розкривають приховані шари. Компетентність представника загальної теорії полягає не в тому, що він відкриває нові факти, а в тому, що він збирає разом аутентичні фрагменти, які випадково або довільно розділені, тому що спеціалісти схильні дотримуватися занадто строго джентльменської угоди не заходити на територію один одного. Хоча це сприяє безпеці та соціальній гармонії, однак ігнорується той факт, що відносно явищ, які вивчаються, не дотримують одного й того ж принципу. Якби представник загальної теорії додержувався закону «не порушувати кордони», це заважало б йому здійснювати екскурсії у прикордонні області і не давало б змоги виконувати свою особливу функцію — подібну до тієї, яку виконували полінезійські торгівці та перекладачі, які мали дозвіл на уникнення племінного табу й вільного пересування на більш широкій території. Тим паче є обумовлені правила гри, яких послідовник загальної теорії повинен додержуватися, коли він намагається зібрати розкидані факти разом у більш осмислену мозаїку. Навіть коли він, здавалось би, перебуває на порозі завершення системи, що виникає, він не повинен таємно обтісувати фрагменти фактів, аби вони вписувались у систему, він також не повинен фабрикувати які-небудь факти, щоб наповнити конструкцію, хоч він, звичайно, може шукати факти у наймалоймовірніших місцях. Коли нема достатньої кількості частин, послідовник загальної теорії повинен почекати, доки компетентні авторитети не знайдуть чи не створять їх. З іншого боку, якщо його конструкція не буде охоплювати всіх фактів, котрі надають йому спеціалісти, вона повинна бути відкинута як помилкова, і теоретик повинен розпочати все спочатку з більш адекватних рамок. Навіть вчені-спеціалісти, які найбільшою мірою готові відкрито засуджувати спекуляції, часто-густо вдаються до них, головним чином, висуваючи чисто спекулятивні положення так, буцімто вони є добре відомими фактами, не припускаючи альтернативних гіпотез. Дозвольте мені взяти приклад досить віддалений, як я сподіваюся, щоб не зачепити чиї-небудь почуття. З факту, що стегнові кістки Пекінської людини у Чукотьєнській печері були знайдені вщент розтрощеними, деякі антропологи перестрибнули до висновку, що ця істота була канібалом. Можливо так і було. Проте все, що ми дійсно знаємо, то це те, що за певних умов, які сприяли їхньому збереженню, кістки ідентифікованого гуманоїда були вщент розтрощені. Ми не маємо жодних фактів, які вказували б на те, чи ця істота була вбита, чи померла природною смертю, окрім відміток, залишених ударами на кістяку, що могли бути зроблені в марній спробі після смерті розітнути її або навіть трапитися раніше від заподіяної смерті. Якщо ми вважаємо, що вони були вбиті, то ми не знаємо, чи було вбивство звичаєм тих країв, чи воно було окремим випадком: ніяких певних статистично достовірних висновків не може бути вилучено з декількох екземплярів, відкритих на одному єдиному місці. Ми не знаємо з певністю, чи вони були вбиті своїми, представниками іншого племені або ж якимись більш велетенськими хижацькими гомінідами зниклої раси, чиї величезні зуби були також знайдені у Китаї. Далі, хоча кістяки вказують на те, що мозок було вилучено зі свого місцезнаходження, ми не знаємо, чи решта м'яса та кісткового мозку була використана в їжу. Врешті-решт, якщо канібалізм міцно запанував, то ми все ж таки не знаємо, чи такі жертви, як правило, вбивалися для їжі або це робилося під тиском голодної смерті. Щось подібне випадково трапилося з американськими піонерами в Доннер Пас, серед людей, для яких канібалізм був неприйнятним. Знов-таки, чи не були екстракти з кісткового та головного мозку, як і у випадку більш пізніх людей, частиною сакральної магічно-релігійної церемонії? І, нарешті, чи не використовувався кістковий мозок для дитячого харчування або для розпалювання вогнища — до того ж більш підтверджене використання кісткового мозку за примітивних умов? З труднощами висунуті докази, що заперечують можливість канібалізму, здаються Ґрунтовнішими, ніж ті, що підтверджують її. Деякі ссавці вбивають собі подібних для їжі за будь-яких умов, і ймовірно що це (якщо таке збочення є спільним серед первісних людей, як і серед багатьох пізніших дикунів) працювало проти групи, яка практикувала таким чином, оскільки людське населення було вкрай розкиданим, і ніхто не міг врятуватися від голоду власних сусідів. Ми знаємо пізніші факти, що примітивні мисливські народи відчувають провину за те, що відбирають життя у тварин, яких вони потребують у їжу, або навіть вмовляють тварин забути про власну смерть, або надають їй раціонального пояснення, буцімто вона ви- пливає з власної волі тварини. Чи є це настільки безперечним, що рання людина відчувала менше симпатії стосовно інших людських істот за винятком хвилюючих моментів люті та страху? Навіть красномовні приклади канібалізму серед «сучасних дикунів», наскільки вони були поширені в Африці, на Новій Гвінеї, не доводять їх як загальну ранню практику. Так само, як первісна людина була нездатна на наші численні прояви жорстокості, тортур та знищення, вона була досить невинна у людиновбивстві задля їжі. Твердження, що людина завжди була вбивцею й до того ж канібалом з того часу, як вона покуштувала м'яса, повинне рахуватися із цими багатьма альтернативними можливостями. Будь-яке настирливе твердження щодо канібалізму людських аборигенів спирається на недоброякісний факт, а не на протилежну гіпотезу, й ніколи не був запропонований таким чином, щоб він був безперечний. Такі пастки не позбавляють ретельно застосовувані умовиводи їхньої цінності. Усі ці аргументи передбачають, що, коли альтернативне пояснення має таку ж імовірність і може бути в такій же мірі дійсним, то питання треба лишати відкритим і сподіватися одного дня віднайти необхідну кількість позитивних фактів, щоб остаточно підтвердити ту чи іншу гіпотезу. Проте, якщо така риса, як канібалізм, існує в подібних видах приматів, і якщо вона також виникає у більш пізніх людських групах з такою частотою, як відносно тривале подружнє життя, то її можна прямо приписувати також і ранній людині. Я пропоную дотримуватися цього правила. Але факт, що питання заслуговує спекулятивного розгляду і може лишатися відкритим упродовж невизначеного часу, не є достатньою причиною того, аби не висувати його взагалі. Це стосується практично всієї царини походження людини. Коротше кажучи, можна прийняти зауваження Леслі Байта: «Учені без сумніву займаються такими проблемами, як походження галактик, зірок, планетних систем і життя загалом та в багатьох їхніх закономірностях... Якщо виникнення Землі приблизно два більйони років тому чи виникнення життя незлічене число мільйонів років тому може бути і є особистою проблемою науки, то чому нею не може стати походження культури лише мільйон років тому?» Другий метод, доступний для проникнення в одвічну природу ранньої людини, має рівні серйозні недоліки й у такій кількості, що більшість етнологів останнього покоління часто відкидали його як не вартий наукового розгляду. Це метод аналогії: відкриття паралелей між відомими видами практики та тими, в яких говорять стародавні артефакти. У дев'ятнадцятому столітті більшість примітивних племен, які уникали прямих зустрічей із цивілізованими людьми, все ще жили лише корчуванням та мисливством, застосовуючи кам'яні інструменти й знаряддя, подібні до тих, які Буше де Перт уперше виявив у залишках палеоліту в 1832 році. Цей факт привів багатьох спостерігачів до припущення, що традиції цих сучасних примітивів можна було б прямо прослідкувати аж до витоків родової сім'ї і що відмінності в культурному розвиткові між групами точно відповідали відмінностям у часі, в якому вони існують. Це була заманлива помилка. Помилка полягала в забутті того, що «примітиви», які вижили навіть, якщо вони усамітнювались у рятівній ніші, попри це продовжували процес культурної акумуляції, модифікації та культурного розвитку. Вони вже давно перестали бути культурно незахищеними і, можливо, як вважає отець Вільгельм Шмідт, у випадку релігії іноді втрачали раніше досягнутий більш високий культурний рівень, даючи волю фантазіям чи винаходу пізнього періоду. Між мовою і церемоніями австралійських аборигенів та представників Мустьєрської культури був певно період у п'ятдесят тисяч років, достатньо великий, щоб породити багато істотних відмінностей, хоча тим паче деякі специфічні риси могли й зберегтися. Проте, якщо брати до уваги процес урізноманітнення й виродження, то паралелі змушують думати та іноді проливають яскраве світло на деякі явища. Насправді, неможливо зробити скільки-небудь цінне припущення відносно природи виявлених кам'яних знарядь, якщо не посилатися на подібні інструменти пізнішого періоду, застосування яких нам відомо. Африканські пігмеї чи бушмени, «відкриті» європейцями понад століття тому, полювали на ті ж самі види тварин, за допомогою тих же самих знарядь, які використовувались у часи палеоліту в інших частинах світу, понад п'ятнадцять тисяч років тому, а бушмени навіть раніше практикували мистецтво печерного розпису. Крім відмінностей у кліматичних умовах і в людській статурі, ці люди були набагато ближче до від- далених культур своїх предків, ніж до сучасних європейців. Хоча В. Дж. Соллас зайшов надто далеко, вбачаючи у тасманцях, бушменах та ескімосах прямих нащадків людей відповідно раннього, середнього й пізнього палеоліту, проте аналогічні види діяльності цих народів дали нам у руки важливіші ключі до ранніх культур. Використовуючи кам'яну масляну лампу ескімосів, артефакт палеоліту, можна пізнати, який об'єм світла був доступним художникам у печерах, де були знайдені схожі лампи часів палеоліту. Спостерігаючи використання ескімосами їхніх жалюгідних природних ресурсів у кліматичних умовах, схожих з умовами льодовикового періоду, ми можемо одержати інформацію відносно типу економіки, який зробив можливим виживання й навіть створив можливість позитивного культурного розвитку. Таким самим чином знаряддя, маски, костюми, орнаменти, ритуали й церемонії дають нам натяки, які допомогають зрозуміти деякі подібні образи, виявлені в печерах Іспанії, Франції та Північної Африки. Проте, як наполегливо стверджує Андре Леруа-Гурган у своїй останній монументальній праці «Передісторія східного мистецтва», де натяки не треба сприймати як остаточні докази, факт, що були знайдені відбитки хлопчачих чи юнацьких ніг у певних палеолітичних печерах, доводить лише те, що молоді дозволялось, або вона до того заохочувалася, аби ввійти, але не те, що вони піддалися ритуалу ініціації. Навіть стріли та сліди поранень на десяти відсотках печерних розписів не вільні від двозначностей: якщо вони змальовують магічну мисливську церемонію, то вони також можуть символізувати чоловіче та жіноче начала — спис-пеніс, встромлений у рану-вагіну. Одна з причин того, чому важливі ключі до раннього розвитку людини могли бути втрачені, пов'язані з тим, що наукова традиція у XIX столітті була — незалежно від індивідуальної практики деяких вчених — раціоналістичною, утилітаристською та, безумовно, скептичною стосовно цінності будь-якого роду переконань, котрі мовчазно заперечували ухвалені без критики положення самої науки. Тоді як магія допускалася у вигляді ранньої практики, яку можна було інтерпретувати як спроби контролювати сили природи (спроби, що в кінцевому підсумкові поступаються місцем науковому методу), яке-небудь більше розуміння космічних сил пов'язане з релігією, розглядалось як незначне й не бралося до уваги. Рання людина могла зосереджено розглядати небо й реагувати на наявність сонця та місяця, могла навіть ідентифікувати удавану зафіксованість Полярної зорі, про що робила припущення Зелія Нутталл більше ніж півстоліття тому, що, здавалося, зовсім не залежить від її здатності продукувати витвори мистецтва. Однак з моменту появи Homo sapiens ми знаходили свідчення про його ставлення до смерті, до духів предків, до майбутнього існування, до сонця і неба. Ці свідчення виявляють свідомість, для якої сили та істоти, віддалені у просторі і часі, не досяжні і навіть не видимі — можуть все ж таки відігравати контролюючу роль у житті людини. То була істинна інтуїція, хоча, можливо, були б потрібні сотні тисяч років, щоб її справжній важливий і раціональний доказ міг зрозуміти людський розум, який сьогодні простягається від невидимих часток до таких самих таємничих віддалених галактик. Здається ймовірним, що самі ранні люди, можливо, навіть до того, як їм була доступна мова, мали невиразне усвідомлення таємниці свого особливого буття: значно більший спонукальний мотив для роздумів та самовдосконалення, ніж будь-яка прагматична спроба пристосування до вужчого оточення. Деякі із цих важливих релігійних відгомонів ще й досі наявні в креативних легендах серед культур багатьох племен, що вижили, особливо серед американських індіанців. Тут ми знову розсудливо можемо використати наші знання про сучасних примітивів, щоб висвітлити вірування й дії первісної людини. Візьмемо таємничі відбитки людських долоней, зроблені на стінах печер, розташованих далеко одна від одної в Африці та Австралії. Ці відбитки всі є дуже дивними, тому що багато із цих відбитків рук демонструють відсутність одного або більше пальців. Можна було б і не мати ключа до цього символу, якби не було такого факту, що ще й досі існує чимало племен, у яких пожертвування декількох пальців є ритуалом скорботи, аби підкреслити особисту втрату як ще більшу. Чи хтось ще не пересвідчився у висновку, що спотворена рука на стіні печери є ймовірно вторинним символом журби, перенесеним для увічнення від нетривалого первинного символу м'яса й кістки на кам'яну поверхню? Така символічна рука може навіть більше, аніж піраміда з каменю, вважатися найстародавнішим меморіалом вмерлим. Проте також можливо, що цей ритуал має навіть ще глибше релігійне значення: так Робер Лов'є описує той самий спосіб пожертвування серед індіанців креолів як частину справжнього релігійного уособлення, яке здійснюється задля досягнення єдності з божеством. В усіх цих випадках сам ритуал виявляє велику здатність людини до сильних почуттів стосовно вищої реальності разом з прагненням зберегти та вдосконалити це почуття. Це повинно було цементувати родинне життя й групову єдність і таким чином робило досить ефективний внесок у виживання, а також покращувало кремнієві знаряддя. Хоч у багатьох інших видах батьки у складних ситуаціях жертвують власним життям задля захисту дітей, це добровільне символічне пожертвування фаланг пальців є виключно людською рисою. Коли в суцільній рутині нашої механізованої мегаполісної культури це почуття втрачається, людські зв'язки робляться настільки слабкими, що тільки переконливі зовнішні загрози можуть об'єднувати групу докупи. Свідоцтвом класичного випадку емоційної фригідності та моральної зіпсованості можуть бути нью-йоркські квартиронаймачі, котрі, почувши вночі жіночі благання про допомогу, спостерігають злочин так само, як нібито дивляться телевізійну програму, замість того, щоб зателефонувати до поліції. Коротше кажучи, розглядати ці аналогії було б так само безглуздо, як і бути занадто самовпевненим у нашому використанні їх на пізній стадії, як зазначав Грегем Кларк, це була сучасна архітектура Месопотамії, яка використовувала глину й очерет і яка допомогла Леонардові Вулі інтерпретувати доісторичну архітектуру в Шумері. Круглі глиняні диски, знайдені на місці Міноану, залишалися неідентифікованими доти, доки Стефанос Ксантодідіс не впізнав у них верхні диски гончарних кругів, які ще й досі використовуються на Криті. Факт, що люди в Месопотамії ще й досі, у нашому столітті, використовують примітивні човни, виготовлені з в'язаного у снопи очерету, як і їх попередники п'ять тисячоліть тому, як на це яскраво вказав Дж. Г. Брестед, дає підтримку вірі, що інші артефакти і навіть звичаї могли залишатися незмінними протягом нашої плинної доби, що здається неймовірним. Обережно та вправно застосовувана таким чином аналогія є необхідною при інтерпретації поведінки людських істот, які жили в інші віки та про інші культури, бо значно розумніше припускати, у разі будь-якої сумнівної ситуації, що Homo sapiens п'ятдесят тисяч років тому значно більш нагадував нас, ніж будь-які віддалені тваринні предки. |
|
ПРОГРАМИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ФІЗИКА ЕОТ). Фізика сьогодні стала не лише теоретичною основою сучасної техніки, а й невід'ємною її частиною. Свідченням цього є сучасна... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
|
О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА Збірник вправ... Плахоніна О. В. Сучасна українська мова: Збірник вправ і завдань для практичних занять / О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва. – Х.: Нац... |
УРОК РУССКОГО ЯЗЫКА КАК ФРЕЙМ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: КОНЦЕПЦІЯ НООСФЕРИ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СВІТУ» |
|
Самостійна робота 2 з дисципліни «Сучасна українська мова» Виконанню кожного завдання має передувати його формулювання, виділене іншим кольором |
Методи політології Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження |
|
Навчальні програми, підготовлені науково-педагогічними працівниками Черкащини Сучасна українська література (програми факультативного курсу для 10-11-х класів) |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: ПОШУК НОВИХ ЗАСОБІВ І МОЖЛИВОСТЕЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ МОЛОДІ» |
|
Здоров′я нації починається з дитинства Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасна школа, залишається здоров’я дитини, його формування й підтримка на різних етапах... |
1. Суть економічної системи та її основні елемент Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі... |