|
|
Скачати 5.84 Mb.
|
| Глава І ПРОЛОГ В останнє століття ми були свідками радикальних змін оточуючого людину середовища значною мірою як наслідок впливу математичних та фізичних наук на технологію. Це зрушення від емпіричної, обмеженої традицією техніки в бік експериментального способу ставлення до світу сприяло відкриттю таких нових галузей техніки, як ядерна енергія, надзвукова авіація, кібернетичний розум, миттєві засоби зв'язку на великі відстані. Ніколи ще з часів пірамід такі значні фізичні зміни не відбувались упродовж такого короткого часу. Ці зміни у свою чергу мали викликати перебудову людської особистості, у той же час попереду вимальовувалися ще радикальніші трансформації, оскільки цей процес тривав з неослабною силою та поступовістю. З точки зору загальноприйнятого уявлення про ставлення людини до техніки наше століття перебуває на шляху від доісторичного стану людства, що характеризувався винаходом знарядь та засобів досягнення панування над при- ____________________________________________________________________________________________________________________ ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА. Льюїс Мемфорд (1895—1990 pp.) — американський філософ, соціолог, археолог та антрополог. Критично оцінював парадигму технологічного детермінізму; вбачав причину соціальних негараздів у розриві між. рівнями технології та духовності. Однобічний науково-технічний прогрес розглядав як «інтелектуальний імперіалізм», який може врешті-решт призвести до поневолення людства з боку Мегамашини — вкрай раціоналізованої технократичної організації суспільства. У наведеному перекладі уривків з праці «Міф про машину» Мемфорд показує, що, досліджуючи первісне (як і високоцивілізоване) суспільство, необхідно відмовитись од міфу про вирішальне значення в розвитку людини екстеріоризованих органів — родою, до радикально нових умов, за яких воно не лише переможе природу, а й саме віддалиться наскільки це можливо від органічного природного середовища. Озброєна новою «мегатехнікою» пануюча меншість створить одноманітну, всеохоплюючу, надпланетну структуру, призначену для автоматичної дії. Замість того, щоб активно функціонувати як автономна особистість, людина стане пасивною, зумовленою машиною твариною, яка не має мети, і власні функції якої (відповідно до сьогоденної інтерпретації ролі людини палкими прибічниками техніки) переплітатимуться з машиною або будуть обмежені й знаходитимуться під контролем заради користі деперсоналізованих колективних організацій. Мета даної роботи — піддати сумніву як передумови, так і передбачення, на яких ґрунтується наша заангажованість існуючими формами технічного та наукового прогресу, який тлумачиться як ціль заради неї самої. Я звернуся до емпіричних фактів, що змушують сумніватися в поширених теоріях стосовно природи людини і переоцінюють роль, яку коли-небудь відігравали знаряддя праці, а тепер — машини у розвитку людства. Я вважаю, що Карл Маркс помилявся, коли стверджував, нібито матеріальні засоби виробництва є центральним моментом і спрямовуючим чинником у розвиткові людства. Навіть плідна й поміркована інтерпретація Тейяра де Шардена* вносить в усю історію людини вузький технічний раціоналізм нашого часу й проектує у майбутнє такий кінцевий стан, в якому досягнуть межі всі можливості людського розвитку. При * Тейяр де Шарден (1881—1955 pp.) — французький філософ, археолог, антрополог і теолог. Він зазначав, що еволюція космосу відбувається в напрямку від літосфери (неорганічної природи) до біосфери (взаємоузгодженої системи різноманітних форм життя) і врешті-решт до ноосфери — «феномена людини». Через людину, котра у своїх соціальних га духовних зв'язках стає ключем до вдосконалення світу, космогенез спрямовується до пункту «Омега», який символізує Христа. — Перекл. ____________________________________________________________________________________________________________________ технології — / звернутися до аналізу мови, уяви, надзвичайно продуктивної психічної енергії, художньої творчості, природженої витонченості почуттів, гуманістичних моментів у первісній моральності тощо. Оскільки запропонована праця виходить за межі спеціально-археологічної і має загальнофілсофський та загальносоціологічний характер, Льюїс Мемфорд згадує багатьох відомих у науковому середовищі археологів, антропологів, культурологів, не посилаючись па них. Основні роботи вченого: In the name of sanity (Нью-Йорк, 1954), The transformation of man (Нью-Йорк, І956), The city in history (Гармондзворс, 1966), The myth of the machine (V. 1—2, Нью-Йорк, 1967—1970), Interpretations and forecasts (Нью-Йорк, 1973), Scetches from life (Нью-Йорк, 1982) та інші. такій «завертаючій точці зору» від автономної самобутньої природи людини не лишиться нічого, крім організованого інтелекту: універсального всемогутнього носія абстрактного розуму, який не відчуває ні кохання, ані подиху життя. Не сягнувши глибше в історичну природу людини, ми сьогодні не зможемо зрозуміти, яку роль відігравала техніка в розвиткові людства. Проте таке проникнення було заблоковане протягом останнього століття тим, що зумовлювалося соціальним середовищем, в якому несподівано поширилася маса нових механічних винаходів, змітаючи старі процеси та інститути й змінюючи традиційні уявлення про людські межі й технічні можливості. Наші попередники помилково пов'язували певний спосіб людського прогресу з невиправданим почуттям моральної зверхності. Наші сучасники, маючи всі підстави заперечувати цю зухвалу вікторіанську віру в неминуче покращення всіх людських інститутів за допомогою панування машини, самі з маніакальним запалом зосередили свою увагу на безперервному розширенні сфери науки й техніки, так, буцімто тільки вони можуть забезпечити людству магічні засоби для спасіння. Оскільки наша власна відданість техніці частково пов'язана з вкрай помилковою інтерпретацією всього ходу розвитку людства, то першим нашим кроком до відновлення рівноваги буде огляд основних стадій становлення людини, починаючи від перших її проявів. Саме тому, що необхідність знарядь праці для людини є очевидною, ми повинні захиститися від надмірного наголошування ролі кам'яних знарядь за сотні й тисячі років до того, як вони стали функціонально диференційованими й ефективними. Розглядаючи виготовлення знарядь як центральний момент у ранній період виживання людства, біологи та антропологи довгий час недостатньо помічали або взагалі заперечували масу типів діяльності, в яких багато інших видів були набагато краще обізнані, ніж людина. Усупереч емпіричним фактам, запропонованих Р. Сейсем, Дарелом Фордом та Андре Леруа-Гураном, все ще існує тенденція ототожнювати знаряддя праці та машини з технологією, підмінювати частиною ціле. Навіть описуючи матеріальні компоненти техніки, ця практика не помічає таку ж важливу роль різних вмістилищ: спочатку домашні вогнища, вовчі ями, пастки, знаряддя; пізніше кошики, клуні, будинки, не кажучи про вже більш пізні колективні вмістилища типу резервуарів, каналів, міст. Ці статичні компоненти відіграють важливу роль у будь-якій техніці і не останню в наше століття з його трансформаторами високої напруги, гігантськими хімічними ретортами, атомними реакторами. При будь-якому адекватному визначенні техніки повинно бути зрозуміло, що чимало комах, пташки та ссавці досягли набагато радикальніших нововведень у створенні вмістилищ з їхніми складними гніздами та житлами, їхніми геометрично правильними вуликами, їхніми перетвореними в цілі міста мурашниками та термітниками, ніж пращури людини досягли у створенні знарядь праці до появи Ното sapiens. Коротше кажучи, якби достатньо було одного лише технічного вміння та досвіду, щоб ідентифікувати та посилити інтелект, людина лишалася б порівняно з багатьма іншими видами незграбою. Наслідки такого підходу красномовні, а саме: у виготовленні знарядь не було нічого унікально людського, поки воно не було модифіковане з допомогою лінгвістичних символів, естетичних задумів та соціально успадкованого знання. На цьому рівні саме людський розум, а не просто рука, викликав глибокі відмінності, і цей розум не міг бути продуктом, створеним лише рукою, оскільки він був вже достатньо розвинутим у чотириногих істот, таких, як пацюки, у котрих не було рук з вільними пальцями. Понад століття тому Томас Карлейль* визначав людину як тварину, що користується знаряддями, нібито це єдина риса, котра піднесла її над іншими тваринами. Така переоцінка знарядь, засобів праці, фізичного апарату й машин приховувала справжній шлях, яким відбувався людський розвиток. Визначення людини як тварини, котра виробляє знаряддя, якщо навіть правильно прочитувати «виробляючий знаряддя», здавалося б дивним для Платона**, котрий завдячував виникненню людини з примітивного стану як Марсію та Орфею, творцям музики, так і викрадачу вогню * Томас Карлейль (1795—1881 pp.) — англійський філософ та історик, котрий вважав природу сукупністю явищ, в яких тільки за допомогою інтуїції можна виявити божественну сутність світу. У суспільстві мають панувати геніальні люди, духовні творці історичного процесу, що підносяться над натовпом. — Перекл. ** Платон (427—347 pp. до н.е.) — великий давньогрецький філософ вважав, що спостережуваний космос, чуттєво наявний світ речей визначаються та продукуються розумом-деміургом за взірцем інтелігібельного, умоосяжного космосу — світу ейдосів (ідей). Ідеальна держава мас будуватися за принципом справедливості, коли кожний індивід займає те місце в суспільстві, котре відповідає його природним здібностям. — Перекл. Прометею або Гефесту, богу-ковалю, єдиному фізичному робітникові в олімпійському пантеоні. Проте описання людини як тварини, сутність якої полягає в тому, що вона виробляє знаряддя, закріпилося так міцно, що просте сусідство фрагментів невеликих черепів приматів поруч з обтесаним камінням, як у випадку з австралопітеками Африки, здалося їхньому першовідкривачеві доктору Л. Лікі достатнім, аби поставити цю істоту у ряд прямої лінії людського сходження, всупереч явним фізичним розходженням з людиноподібною мавпою, незважаючи на помічену фізичну відмінність їх як од мавп, так і від людини більш пізнього періоду. Оскільки субгомініди Лікі мають об'єм мозку, що дорівнює одній третині об'єму мозку Homo sapiens, менше, ніж у деяких людиноподібних мавп, сама здатність обтесувати каміння й користуватися грубими кам'яними знаряддями напевно не передбачає великих розумових здібностей і не породжує їх. Якщо у австралопітеків відсутні риси інших людських характеристик, то володіння ними знаряддями праці тільки доводило б, що є у всякому разі ще один вид справжнього виду Homo, котрий володіє цією рисою, як папуги й сороки мають спільне з людиною таке людське досягнення, як його мовлення. Жодна єдина риса, навіть така, як виготовлення знарядь, не є достатньою для ідентифікації людини. Специфічно й унікально людською є здатність об'єднувати широку різноманітність тваринних нахилів в емерджентну культурну сутність: людську особистість. Якби точна функціональна еквівалентність виготовлення знарядь виготовленню оснащення була оцінена ранніми дослідниками, стало б очевидним, що протягом досить довгого періоду у розвитку людини кам'яні артефакти, зроблені його рукою, не являли собою нічого примітного. Навіть така віддалена родичка людини, як горила, збирає докупи листя, аби зручно спати, й перекидає міст з великих стеблин папороті через невеликі річки, мабуть, для того, щоб не подряпати та не замочити ноги. П'ятирічні діти, які можуть розмовляти, читати й розмірковувати, виявляють невеликі здібності у використанні знарядь і ще менші у їх виготовленні: тому якби бралося до уваги лише виготовлення знарядь, цих дітей не можна було б вважати людськими дітьми. У нас є підстава підозрювати у людини раннього періоду той самий тип пристосування й те ж саме невміння. Якщо ми шукаємо доказів справжньої переваги людини над інши- ми істотами, нам слід шукати емпіричні факти іншого типу, ніж одні лише кам'яні знаряддя. Насамперед необхідно поставити запитання: які види діяльності заполонювали його увагу протягом тих нескінченних років, проте ми краще запитали б себе, яка активність заполонила його упродовж цих нескінченних років, коли за допомогою тих самих матеріалів й тих самих м'язових рухів, котрі пізніше він застосував так майстерно, він спромігся виготовити нові інструменти. Відповідь на це запитання я прискіпливо розбираю в перших главах. Однак я попередньо зауважу, що у примітивній техніці не було нічого специфічно людського, крім використання й зберігання вогню доти, доки людина не перебудувала свої фізичні органи, застосовуючи їх для функцій та цілей, цілком відмінних від тих, яким вони спочатку слугували. Напевно, першим важливим зрушенням було перетворення передніх кінцівок із спеціалізованих органів пересування в призначені для всіх цілей засоби здирання нагору, схоплювання, завдавання ударів, кидання, хапання, утримування. Рука людини раннього періоду й кам'яні знаряддя відігравали важливу роль у його розвитку головним чином тому, що, як зазначав Де Брюль, вони сприяли розвиткові підготовчих функцій збирання, перенесення й подрібнення їжі й таким чином звільнили рот для мовлення. Якщо людина й насправді була творцем знарядь, то вона із самого початку, володіючи одним знаряддям першочергового значення, придатним для будь-яких цілей і важливішим, ніж будь-яке більш пізнє, власним, керованим розумом, тілом, володіла кожною його частиною, включаючи й ті, котрі створювали палиці, сокири, дерев'яні списи. Для компенсації вкрай примітивного засобу до діяльності людина раннього періоду мала набагато важливішу якість, яка розширила весь її технічний арсенал: вона мала більш багаті біологічні можливості, ніж будь-яка інша жива істота, мала тіло, не призначене специфічним чином для якого-не-будь одного виду діяльності, та розум, який охоплював ширше оточуюче його середовище, а також утримував в єдності всі різноманітні складові власного досвіду. Саме в результаті своєї надзвичайної пластичності й сприйнятливості людина виявилася здатною використовувати більшу частину як навколишнього середовища, так і власних внутрішніх психосоматичних ресурсів. Завдяки надзвичайно розвинутому й безперервно активному розумові людина мала у своєму розпорядженні набагато більше розумової енергії, ніж потрібно було для виживання на чисто тваринному рівні, отож у неї була необхідність спрямовувати цю енергію не лише на здобування їжі й відтворення роду, а й на спосіб життя, які реалізували б цю енергію більш безпосередньо й конструктивно у відповідні культурні, інакше кажучи — символічні форми. Тільки створюючи культурні форми, вона мала би змогу здійснювати, контролювати й до кінця використовувати свою власну природу. Культурна діяльність в силу необхідності стояла вище за фізичну працю. Ці нові види діяльності при виготовленні та використанні знарядь охоплювали набагато більше, ніж дисципліна рук, м'язів та очей, проте вони значною мірою допомагали людині, більше того, вони вимагали контролю над усіма природними функціями людини, включаючи її органи виділення, її емоції, що вдосконалювалися, її нерозбірливу сексуальну активність, її бурхливі й спокусливі мрії. Поряд із постійним вивченням власних органічних здібностей, носові, очам, вухам, язику, губам і статевим органам було надано нових призначень. Навіть рука була вже не просто мозолистим спеціалізованим знаряддям у праці: вона пестила коханого, притискала до грудей дитину, робила повні значення жести або була виразником у загальному ритуалі й танку деяких інших невимовних почуттів стосовно життя та смерті, про згадуване минуле або бажане майбутнє. Насправді технічне знаряддя є лише фрагмент біотехніки: загальної екіпіровки людини для життя. Це переповнення нервовою енергією проявляє себе у мавпоподібних попередниках людини. Доктор Алісон Джалі нещодавно засвідчив, що збільшення мозку у лемурів походить від їхньої атлетичної грайливості, їхніх залицянь та всеохоплюючої здатності до соціальності, а не з використання ними знарядь та навичок збирання їжі. Вже у мавпоподібних предків людини можна спостерігати дослідницьку дотепність, імітативність, пусту маніпулятивність без думки про подальшу нагороду. В американському вжитку «мавп'яча поведінка», «мавп'ячність» є визнаним ототожненням з грайливим, неутилітарним використанням об'єктів. Я покажу, що є підстави поставити запитання: чи не є похідними часто стандартні взірці, що спостерігаються у ранньому виготовленні знарядь людиною, від строго повторюваних рухів ритуалу, пісні й танку форм, що довгий час існували у стані вдосконалення серед примітивних народів, як правило, у набагато досконалішому вигляді, аніж їхні знаряддя. Зовсім нещодавно Йоган Гейзінга* у «Homo Ludens» запропонував безліч переконливих доказів на підтвердження положення про те, що гра більшою мірою, ніж праця була формуючим елементом у людській культурі, що найбільш ґрунтовна діяльність людини проводилася в царині створення віри. За цими даними, ритуал та імітування, спорт, ігри та ігрове ставлення до життєвих ситуацій звільнили людину від її важкопереборюваних тваринних нахилів, і ніщо не змогло б продемонструвати це краще. Я додав би, що ніщо не може продемонструвати це краще, ніж ті примітивні церемонії, у яких людина за допомогою гри уявляла себе у вигляді інших тварин. Задовго до того, як вона досягла спроможності, аби змінити оточуюче її природне середовище, людина створила в мініатюрі своє оточення у вигляді символічної царини — сфери гри, в якій кожна функція життя могла бути перероблена у строго людському стилі, як це відбивається в грі. Теза «Homo Ludens» так налякала, що вражений нею перекладач навмисно змінив висловлене твердження Гейзінги про те, що вся культура була формою гри, у більш звичне загальноприйняте уявлення, згідно з яким гра є елементом культури. Однак уявлення про те, шо людина не є ні Homo sapiens, ані Homo ludens, а насамперед вона Ното faber, людина-виробник, так міцно оволоділо сучасними західними мислителями, що навіть Анрі Бергсон дотримувався його. Археологи дев'ятнадцятого століття були настільки переконані в першочерговому значенні кам'яних знарядь у «боротьбі за існування», що коли в Іспанії' у 1879 році були знайдені перші печерні зображення часів палеоліту, «компетентні авторитети» оголосили їх великою оманою на підставі положення, згідно з яким мисливці льодовикового періоду не могли мати ані вільного часу, ані відповідного розуму, щоб створити елегантне мистецтво Альтаміри. * Йоган Гейзінга (1872—1945 pp.) — нідерландський історик, теоретик культури. Він розглядав гру, що відбувається за добровільно встановленими правилами й приборкує стихію пристрастей, як всезагальний принцип людської культури та основу людського буття в будь-яку епоху. Спасіння людства вбачав у збереженні національної самобутності при одночасному узгодженні її із загальнолюдським благом і миром на Землі, у самовдосконаленні людини. — Перекл. Проте саме розумом Homo sapiens володів у надзвичайній, виключній мірі: розумом, що спирається на найповніше використання всіх органів власного тіла, а не лише рук. У цьому перегляді застарілих технічних стереотипів я хотів би піти ще далі. Я стверджую, що на будь-якій стадії людські винаходи й перетворення робилися не стільки задля збільшення запасів їжі й контролю над природою, а здебільшого задля використання її власних необмежених органічних ресурсів й реалізації її прихованих можливостей, щоб здійснити більш адекватно його суперорганічні потреби та прагнення. Коли немає ворожого тиску з боку середовища, розробка людиною символічної культури відповідає більше імперативній потребі, аніж потребі контролю над навколишнім середовищем. Про це можна зробити спочатку попередній, а потім і впевнений висновок. Серед соціологів Леслі Байт* заслуговує на позитивну оцінку за те, що він належним чином оцінив той факт, підкресливши «роздуми» й «символізацію», хоча він лише відкрив для нашого покоління оригінальні інтуїції батька антропології Едварда Тайлора**. При такому розумінні еволюція мови — кульмінація людських, більш елементарних форм вираження та засобів передачі смислів, була незрівнянно важливішою для людського розвитку, ніж обтесування багатьох ручних сокир. Окрім відносно простої координації рухів, якої було досить при використанні знарядь. Для створення розбірливої мови необхідна була тонка взаємодія багатьох органів, що стали значно вражаючішим досягненням. Ці зусилля мали поглинати у ранньої людини більшу частину її часу, енергії та розумової діяльності, оскільки кінцевий колективний продукт, розмовна мова, була набагато складнішою й витонченішою на початку цивілізації, ніж набір знарядь, віднайдених у Єгипті або Месопотамії. * Леслі Байт (1900—1975 pp.) — американський антрополог і культуролог. Розглядаючи культуру як об'єктивну категорію, надсоматичну систему дійсності, виділяв у ній три підсистеми: технологічну, соціальну та ідеологічну, перша з яких є головною. В екологічному аспекті культура є механізмом накопичення, зберігання, передачі й трансформації цієї енергії суспільства. — Перекл. ** Едвард Тайлор (1832—1917 pp.) — англійський етнограф, дослідник історії культури, первісного суспільства та релігії, один із засновників еволюціонізму. Еволюція відбувається як саморозвиток ідей, технічних винаходів, наукових знань. Джерело релігії полягає в психічній діяльності індивідів: розвинені релігії генетично випливають з примітивних вірувань. — Перекл. Тому розглядати людину насамперед як тварину, що використовує знаряддя, означає не бачити основних етапів людської історії. На противагу цьому закам'янілому уявленню я розгортаю точку зору, згідно з якою людина — це насамперед тварина, котра створює розум, конструює й проектує себе; а першочерговий фокус усієї її діяльності — це власна організація, а також соціальна організація, через посередництво якої вона знаходить своє більш повне вираження. Поки людина не зробила чогось стосовно себе, вона змогла б зробити дуже мало стосовно оточуючого її світу. У цьому процесі самовідкриття та самотрансформації знаряддя у вузькому сенсі добре слугували як додаткові інструменти, але не як основний діючий чинник у людському розвитку, бо техніка ніколи не була відмежована од великого культурного цілого, у якому людина завжди функціонувала як людина. Характерно, що грецький термін «tekhne» не робить розрізнення між промисловим виробництвом і «прекрасним», або символічним мистецтвом; для більшої частини людської історії ці аспекти були невіддільні: одна сторона належала до об'єктивних умов та функцій, інша —відповідала суб'єктивним потребам. Від часу свого виникнення техніка була пов'язана з цілісною природою людини, і ця природа відігравала свою роль у будь-якому аспекті індустрії, таким чином техніка із самого початку зосереджувалася навколо життя життєцентричною, працецентричною або владоцентричною. Як і в будь-якому іншому екологічному комплексі різноманітні людські інтереси та цілі, різні органічні потреби стримували надмірне зростання якого-небудь одного компоненту. Хоча мова була найпотужнішим символічним виразом людини, вона виникла, як я спробую продемонстрував, із того ж самого джерела, що врешті-решт створило й машини: первісного, весь час повторюваного ритуалу, який людина змушена була, захищаючи себе, розробити так, аби контролювати величезні запаси психологічної енергії, котру великий за об'ємом мозок надавав в її розпорядження. Однак, далекий від зневажливого ставлення до техніки, я спробую показати, що оскільки ця основна зовнішня організація була встановлена, техніка підтримувала й збільшувала можливості людського прояву. Дисципліна виготовлення та застосування знарядь, згідно з цією гіпотезою, слугувала своєчасним доповненням до надзвичайної потужності винаходу, даного людині мовою, потужності, яка без такої дисципліни спокушала б людину заміняти продуктивну працю магічними мовними формулами. За цією інтерпретацією специфічно людським досягненням, що виокремило людину навіть серед її найближчих антропоїдних родичів, було формування нового себе, значно відмінного у проявах, поведінці та плані життя від своїх примітивних тваринних предків. У процесі розширення цієї диференціації та збільшення кількості суто людських «ознак ідентифікації», людина прискорювала власну еволюцію, сягаючи за допомогою культури у відносно невеликі проміжки часу змін, яких інші види досягли важким шляхом через посередництво органічних процесів, результати ж останніх, на відміну од людських культурних способів, не можна було легко виправити, поліпшити або викреслити. Із цього часу основною справою людини була її власна самотрансформація, група за групою, регіон за регіоном, культура за культурою. Ця самотрансформація не просто позбавила людину її незмінного становища у її початкових тваринних умовах, але звільнила її найбільш розвинутий орган — її мозок, для завдань, відмінних од досягнення простого фізичного виживання. Панівною людською рисою, центральною відносно всіх інших рис, є її здатність до свідомої, цілеспрямованої ідентифікації самої себе, трансформації себе і, врешті-решт, розуміння себе. Будь-який прояв людської культури, від ритуалу та мови до костюма й соціальної організації, спрямований у кінцевому підсумку на перероблення самого себе на нову модель людського організму й на прояв людської особистості. Але якщо тільки зараз, із великим запізненням, ми визнали цю відмінну рису, то це можливо тому, що існують у сучасному мистецтві, політиці й техніці широко розповсюджені ознаки того, що людина вже перебуває на межі втрати їх, стаючи не лише нижчою твариною, а й безформеною амебоподібною сутністю. Переглядаючи стереотипні уявлення щодо людського розвитку, я мав щасливу можливість стикнутися з величезною кількістю біологічних та антропологічних фактів, які донині не були до чогось віднесені або досить повно проінтерпретовані. Проте я, звичайно, усвідомлюю, що незважаючи на ґрунтовну підтримку більшості тем, які я розвинув вище, і навіть більша частина їхніх спекулятивних допоміжних гіпотез може бути зустрінута з цілком виправданим скептицизмом, адже й вони можуть зазнати компетентного критичного випробування. Чи варто казати про те, що, далекий від бажання починати із сумніву в панівних ортодоксальних поглядах, я спочатку з повагою сприйняв ці погляди, оскільки не знав інших. Тільки не знайшовши ключа до всеохоплюючої відданості сучасної людини до власної техніки, навіть за рахунок здоров'я, фізичної небезпеки, духовної рівноваги та можливого майбутнього розвитку, я був змушений переглянути природу людини та весь хід розвитку технологічних змін. Окрім відкриття первісної сфери людської винахідливості, що полягає не у виготовленні нею зовнішніх знарядь, а в перебудові органів власного тіла, я вирішив піти іншим нещодавно віднайденим шляхом, а саме: дослідити широку течію ірраціональності, яка перетинає всю історію людства у напрямку, зворотному людській розумовій функціонально-раціональній тваринній спадковості. Навіть у порівнянні з іншими антропоїдами можна без іронії казати про виший вимір людської ірраціональності. І справді, розвиток людини демонструє хронічну схильність до помилок, зла, неупорядкованої фантазії, галюцинації, першородного гріха і навіть соціально організованої і санкціонованої непристойної поведінки, такій, як практика людських жертвоприношень та схвалюваних законом тортур. Уникнувши органічних постійних станів, людина втратила природжену покірність і розумову стабільність менш винахідливих видів. Однак деякі з його найбільш дивних відхилень відкрили цінні сфери, які ніколи не були б вивчені при чисто органічній еволюції за мільйони років. Невдачі, що супроводжували людину, котра лишила своє чисто тваринне існування, були відчутними, але й здобутки були величезні. Схильність людини змішувати свої фантазії та проекти, бажання й плани, абстракції та ідеології з банальностями повсякденного досвіду, як ми це бачимо сьогодні, були важливим джерелом її неосягненої творчості. Відсутність чіткої межі між ірраціональним і надірраціональним у користуванні цими протилежними обдаруваннями завжди була найважливішою людською проблемою. Одною з причин поверховості поширених утилітарних інтерпретацій техніки й науки є ігнорування того факту, що цей аспект було відкрито як для трансцендентальних устремлінь і демонічних поневолень, так і для інших сторін людської екзистенції; і даний аспект людської культури ніколи настільки не дискутувався й не був таким вразливим як сьогодні. Ірраціональні фактори, котрі іноді виявлялися конструктивними (хоча дуже часто виявлялися руйнівними) для подальшого людського розвитку, стали очевидними в той момент, коли творчі елементи в культурах палеоліту та неоліту трансформувалися у великий культурний вибух, який мав місце приблизно у четвертому тисячолітті до нашої ери, це те, що звичайно називають виникненням цивілізації. Примітним фактором у зв'язку з цією трансформацією з технічної точки зору є те, що вона була результатом не механічних винаходів, а результатом докорінно нового типу соціальної організації: продуктом міфу, магії, релігії та науки астрономії, що тоді зароджувалася. Цей підрив священної політичної влади й технічних засобів не може бути пояснений ніякими винаходами знарядь, простих машин, ніякими технічними процесами, що існували у той час. Ані колісні вози, ні плуги, ні гончарні кола, ні бойові колісниці не могли самі собою викликати могутні трансформації, що відбувалися у великих долинах Єгипту, Месопотамії та Індії й поступово просунулися хвилями та відгуками в інші частини планети. Дослідження епохи пірамід, яке я здійснив у період підготовки праці «Місто в історії», несподівано виявили близьку паралель між першими авторитарними цивілізаціями на Близькому Сході та нашою власною цивілізацією, хоча більшість сучасників усе ще продовжує розглядати сучасну техніку не лише як вищий момент у людському інтелектуальному житті, а і як абсолютно нове явище. Я, навпаки, виявив, що так званий вік машин або вік влади сягає своїм корінням не в індустріальну революцію XVIII століття, коріння цього явища слід шукати в самій організації архетипу машини, складеної з людських частин. Щодо самого нового механізму необхідно відзначити дві обставини, оскільки вони характеризують цей механізм протягом усього ходу історії, аж упритул до наших днів. По-перше, творці машин здобували свою владу й авторитет з небесних джерел. Космічний порядок був основою цього нового людського порядку. Точність у вимірах, абстрактна механічна система, примусова регулярність цієї «мегамашини», як я її назву, випливають безпосередньо з астрономічних спостережень та наукових розрахунків. Цей негнучкий порядок, який можна передбачити, втілений пізніше у календарі, був перенесений на регламентацію людських проявів у порівнянні з ранніми формами порядку, заснованого на ритуалі, цей механізований порядок був зовнішнім стосовно людини. Шляхом поєднання божественної влади й жорсткого військового насильства більшу частину населення змусили терпіти надзвичайне зубожіння, займатися підневільною працею, виконуючи монотонні повторювані операції задля забезпечення «життя, розквіту та здоров'я» божественного або напівбожественного володаря та його оточення, По-друге, відчутні соціальні вади людської машини частково компенсувались великими досягненнями у контролі над повенями й у виробництві зерна, здобутками, які давали основу для широких досягнень у будь-якій сфері людської культури: у монументальному мистецтві, у кодексі законів, у систематично розроблюваній та постійно фіксованій думці, у збільшенні всіх потенційних можливостей розуму різними групами населення з різними регіональними й професійними основами у центрах міської культури. Такий лад, така колективна небезпека та добробут, таке стимулююче змішування культур було вперше досягнуто у Месопотамії та Єгипті, пізніше в Індії, Китаї, Персії, у культурах Майя та Андській, і вони не були перевершені до того часу, поки мегамашина не була реконструйована в новій формі в наш час. На жаль, ці культурні здобутки зводилися значною мірою нанівець настільки ж величезними соціальними регресіями. Концептуально інструменти механізації п'ять тисяч років тому були вже відокремлені од людських функцій і цілей, за винятком однієї: постійне збільшення порядку, влади, передбачуваності, і більш за все — контролю. Разом із цією протонауковою ідеологією йшла відповідна регламентація та деградація колись автономних різновидів людської діяльності: вперше з'явилися «масова культура» й «масовий» контроль. Висловлюючись саркастичною символічною мовою, можна сказані, що кінцевим підсумком мегамашини в Єгипті стали величезні могили з муміфікованими тілами; тоді як в Ассирії, і це повторювалось у кожній іншій імперії, що розширювалася, головним свідченням її технічної ефективності була пустеля зруйнованих поселень та міст й отруєних земель: прототип сучасних цивілізованих жорстокостей. Що ж стосується великих єгипетських пірамід, то що вони таке, як не точні статистичні еквіваленти наших власних ракет? І піраміди, і ракети винайшли для того, аби величезною ціною забезпечити дорогу на небо небагатьом обранцям. Ці грандіозні невдачі дегуманізованої культури, яка ставить у центр всього владу, скрізь заплямували сторінки історії від розграбування Шумеру до зруйнування Варшави, Роттердама, Токіо та Хіросіми. Раніше або пізніше цей аналіз передбачає, що ми повинні мати мужність, аби запитати себе: чи не є таке сполучення надзвичайної влади й продуктивності з настільки ж надзвичайним насильством і руйнуванням чисто випадковим? Розробляючи цю паралель та прослідковуючи машинний архетип упродовж подальшої історії Заходу, я знайшов, що багато явищ у нашій власній високомеханізованій і, як вважають, раціональній культурі стають надзвичайно зрозумілими. Бо в обох випадках величезні виграші в корисному знанні й придатній до використання продуктивності зводилися нанівець таким же величезним зростанням абсолютно непотрібної параноїдальної ворожості, безглуздої руйнівності, жахливого нісенітного спустошення. Цей огляд підведе читача до вихідної точки сучасного світу, до XVI століття в Західній Європі. Хоча деякі імплікації такого дослідження не можуть бути остаточно розроблені до того часу, поки не будуть переглянуті й переоцінені події останніх чотирьох століть. Багато з того, що потрібно для розуміння, і в кінцевому підсумку спрямування по новому руслу сучасної техніки стане зрозуміло для досить сприйнятливого розуму вже з перших глав. Така розширена інтерпретація минулого є необхідною, аби уникнути жахливої недостатності поширеного знання, обмеженого одним поколінням. Якщо ми не знайдемо часу вивчати минуле, у нас не буде достатнього знання, щоб зрозуміти сьогодення й керувати майбутнім, бо минуле ніколи не полишає нас, та й майбутнє завжди з нами. |
|
ПРОГРАМИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ФІЗИКА ЕОТ). Фізика сьогодні стала не лише теоретичною основою сучасної техніки, а й невід'ємною її частиною. Свідченням цього є сучасна... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
|
О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА Збірник вправ... Плахоніна О. В. Сучасна українська мова: Збірник вправ і завдань для практичних занять / О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва. – Х.: Нац... |
УРОК РУССКОГО ЯЗЫКА КАК ФРЕЙМ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: КОНЦЕПЦІЯ НООСФЕРИ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СВІТУ» |
|
Самостійна робота 2 з дисципліни «Сучасна українська мова» Виконанню кожного завдання має передувати його формулювання, виділене іншим кольором |
Методи політології Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження |
|
Навчальні програми, підготовлені науково-педагогічними працівниками Черкащини Сучасна українська література (програми факультативного курсу для 10-11-х класів) |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: ПОШУК НОВИХ ЗАСОБІВ І МОЖЛИВОСТЕЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ МОЛОДІ» |
|
Здоров′я нації починається з дитинства Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасна школа, залишається здоров’я дитини, його формування й підтримка на різних етапах... |
1. Суть економічної системи та її основні елемент Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі... |