|
|
Скачати 178.12 Kb.
|
| 1. Суть економічної системи та її основні елемент. 2. Традиційна економічна система, причини її існування у сучасному світі 3. Ринкова економіка вільної конкуренції, її характерні риси. 4. Командна економічна система та її характеристики. 5. Змішана економіка сучасних розвинутих країн. Моделі розвитку окремих країн. 1. Суть економічної системи та її основні елементи У попередній темі розглянуто суть і зміст таких базових в економічній теорії понять, як економічні потреби, економічні інтереси, фактори виробництва, без яких неможливе задоволення потреб людини та суспільства, деякі проблеми їх ефективного використання в умовах реальної обмеженості кожного з них, питання цілеспрямованості в економічній діяльності та інші. Але об'єктивні закони та логіка економічного розвитку створюють умови, за яких жодна людина, жоден економічний процес не існують, не функціонують без взаємозв'язку з іншими, породжуючи величезну кількість взаємовпливів, результатом яких є формування механізму координації та реалізації потреб, інтересів певних організаційних форм господарської діяльності, структур народного господарства, системи соціально-економічних відносин. Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм. Структурними елементами в будь-якій економічній системі виступають: 1. Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці, науку, інформацію, робочу силу, їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо. 2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів. 3. Техніко-економічні відносини, які визначаються рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини людей у процесі виробництва. Вони є матеріально-речовим змістом виробництва і передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств. 4. Організаційно-економічні відносини - це відносини, що стосуються встановлення ефективних форм організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва. 5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. 6. Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами. Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній системі. їх специфіка якраз і визначає суть певного типу економічної системи. У праці "Японська економіка перед вибором: процвітання або занепад", що побачила світ в 1986 році в Токіо, відомий японський економіст Наохіро Амая сформував суть основних форм управління, притаманних тій чи іншій економічній системі. Зокрема, він виділяє "модель Рікардо", основу якої складає абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; "модель Сталіна", для якої характерна нульова роль ринку при абсолютній ролі держави; "проміжну модель" з її нескінченною різноманітністю співвідношень між частками держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх змінність, рухливість. Сучасна економічна теорія визначає два критерії приналежності до певного типу економічної системи: 1) форма власності на засоби виробництва; 2) спосіб координації дій економічних суб'єктів. За цими критеріями виділяються такі типи економічних систем: 1. Традиційна економіка. 2. Ринкова економіка вільної конкуренції. 3. Командна економічна система. 4. Змішана економічна система. 5. Перехідна економічна система. Як правило, ці два критерії взаємообумовлені і передбачають один одного. Наприклад, за державної форми,власності має існувати Централізоване планування як основний механізм координації економічних суб'єктів, а дрібна приватна власність передбачає ринковий механізм регулювання. Хоч можна навести і деякі винятки, зокрема економіку фашистської Німеччини та югославський ринковий соціалізм. У Німеччині за умови переважання приватної власності існувала тоталітарна система, спрямована на підготовку до війни, а в Югославії за радянської влади допускалася приватна власність та ринкові стосунки в сільському господарстві. 2. Традиційна економічна система, причини її існування у сучасному світі Традиційною називають економіку найменш розвинутих країн, до яких, за класифікацією ООН, відносять Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопію. їх економіка має такі характеристики: 1. Базується на відсталій технології і переважно ручній праці. Вони не пройшли стадію індустріалізації. 2. Багатоукладність економіки (наявність натурально-общинних, дрібнотоварних форм організації виробництва). 3. Швидко зростає населення, високий рівень безробіття, основна сфера зайнятості - сільське господарство. 4. Значний вплив на економіку здійснює іноземний капітал. 5. В експорті переважає сировина та сільськогосподарська продукція (за це їх називають „банановими республіками"). 6. Існує кастовість, поділ людей на соціальні прошарки. 7. Держава відіграє активну роль у регулюванні економічних відносин, але при цьому існують корупція і хабарництво, несправедлива система оподаткування, недостатній розвиток освіти і соціальних послуг. 8. Важливу роль відіграють релігійні і культурні цінності, традиції та звичаї. Вважається, що три чверті населення світу проживають в економічно відсталих країнах. Причини існування такої відсталості можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. Вони визначаються історією розвитку та національними традиціями, географічним розташуванням, наявністю економічних ресурсів, соціально-політичними стосунками всередині країни, наявністю колоніального минулого, специфікою взаємовідносин з іншими країнами. 3. Ринкова економіка вільної конкуренції, її характерні риси Ринкова економіка вільної конкуренції існувала у ХУІІ-ХІХ ст. у розвинутих на той час країнах і до сьогодні її механізм вважається однією із загальнолюдських цінностей, оскільки міг забезпечити максимальну економічну ефективність та раціональне використання ресурсів на основі дії об'єктивних економічних законів. її характерні риси: 1. Приватна власність на всі види економічних ресурсів. 2. Вільний доступ на ринок та вільний вихід з нього, тому кількість учасників ринку нічим не обмежується. 3. Масовий характер ринку, вільна конкуренція великої кількості виробників, що веде до вирівнювання та стабільності ринкової ціни. 4. Повна свобода в переміщенні матеріальних, фінансових і людських ресурсів. 5 Право кожного учасника ринкових відносин на повну інформованість про попит та пропозицію, про ціну, прибуток, специфікацію товару, що дозволяє кожному виробнику та споживачу зробити найкращий вибір з наявних можливостей. 6. Виключення будь-яких привілеїв для будь-яких груп продавців. 7. Обмеження ролі держави в регулюванні економічних процесів на ринку. Сукупність цих характеристик показує, що ринкова економіка вільної конкуренції була заснована на приватній власності і правах господарських суб'єктів вільно володіти, користуватися, розпоряджатися своїми ресурсами. Відносини між виробниками складалися на основі вільної конкуренції - економічного змагання, в якому виживали ті, хто постійно вдосконалював технологію виробництва, економив витрати, орієнтувався на задоволення потреб споживачів. Існувала свобода вибору і свобода підприємницької діяльності, яка проявлялася у тому, що: 1) власники економічних ресурсів могли використовувати ресурси за власним розсудом; 2) робітники мали право вибирати такий вид діяльності, на який вони здатні; 3) споживачі вибирали такі товари і послуги, які вважали найбільш придатними для задоволення своїх потреб. Із цих трьох виборів найважливішим був вибір споживача. Виробники виробляли такі товари та послуги, які відповідали потребам споживача, а власники ресурсів постачали на ринок такі ресурси, із яких можна виготовити споживчі блага, що відповідали потребам споживачів (попит на ресурси - похідний від попиту на споживчі блага). Розподіл ресурсів відбувався на основі системи ринків і цін. Ресурси вкладалися у виробництво лише тієї продукції, на яку попит перевищував пропозицію. Співвідношення попиту і пропозиції визначає ринкову ціну. Коли пропозиція зростає, попит насичується, ціна зменшується і знову ведеться пошук більш прибуткових галузей. Кожний виробник намагається економити ресурси, зменшувати витрати нижче за ринкову ціну. Виробники мали можливість вільно переливати капітал із галузі в галузь, в економіку інших країн. Це характеризувало відкритість економіки. У той період уряд виконував роль „нічного сторожа", що полягала у захисті майнових прав господарських суб'єктів. Чисто ринкова економіка проіснувала до останньої третини XIX ст. 4. Командна економічна система та її характеристики Командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути такі основні структурні елементи цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб'єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки? Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об'єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб'єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об'єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами. Можливість задовольняти свої корпоративні інтереси в системі відносин власності, що склалися, відкидала у владних структур навіть думку про можливість та доцільність існування якихось інших, непідконтрольних їм форм власності, про необхідність існування конкуренції як внутрішнього двигуна розвитку економіки. Монополія однієї (до того ж спотвореної) форми власності, виникнення на цій основі гігантських державних монополій в усіх сферах господарського життя позбавляли права на існування ринковий механізм управління економікою з його принципами "що виробляти", „як виробляти", „для кого виробляти". Його існування було неможливим без конкуренції, ринкового ціноутворення на основі дії закону попиту та пропозиції, інших ринкових важелів. Специфіка відносин власності, що склалася в країнах соціалізму, визначала й специфіку механізму координації основних суб'єктів суспільного виробництва. Основу такого механізму визначав не ринок з його об'єктивними законами, а державне централізоване планування, тобто формування потреб, планів розвитку кожного суб'єкта та способів реалізації цих планів з єдиного центру. Тому відповіді на питання „що виробляти?", „як виробляти?", „для кого виробляти?" диктували не споживачі, а держава; обмежені ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами з їх суб'єктивним і суб'єктивістським баченням потреб та інтересів практично кожного суб'єкта виробництва, кожної людини. Наприклад, у середині 60-х років в СРСР державними органами було встановлено понад 700 показників з виробництва та реалізації, 400 — з використання капіталовкладень, 100 - по заробітній платі, праці, фінансах. І причина такої величезної кількості показників, за допомогою яких регламентувалася вся діяльність у народному господарстві, полягає не тільки в бажанні державних органів підкорити та проконтролювати найменші ланки економічної системи. Відсутність відчуття власника, господаря у величезної кількості активних суб'єктів економічних відносин, неможливість задовольнити власні потреби та інтереси законним шляхом приводила до розкрадання та розбазарювання величезної кількості ресурсів, до формування затратної або "абсурдної" економіки. Оскільки між державою та громадянином не існувало такої проміжної ланки, як ринок, то узгодження потреб та інтересів відбувалося за допомогою тотального примусу. Фактично держава, державні органи визначали, які потреби, у якій кількості та коли (в порядку черги) може задовольнити людина. Намагання держави контролювати всі, без винятку, процеси у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання, відсутність ринкових важелів і зацікавленості в результатах своєї праці з боку більшості громадян породили стійкий ефект дефіциту практично на всі види продукції, в першу чергу на товари масового вжитку. Дефіцитна економіка на основі централізованого витратного ціноутворення стала, по суті, пануючою економічною моделлю розвитку народного господарства в СРСР та інших країнах, які стали на шлях експерименту з побудовою соціалістичного суспільства. Отже, нежиттєздатність командно-адміністративної економічної системи була сформована в надрах самої системи, а її розпад -прискорений діями бюрократичного апарату на всіх його шаблях, небажанням поступитися ані крихтою влади в регулюванні економічних процесів, наростанням протиріч у соціальній системі. 5. Змішана економіка сучасних розвинутих країн. Моделі розвитку окремих країн У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та' створення передумов для державного втручання в економіку. З'явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Ці форми призвели до суттєвих змін у механізмі конкуренції, відносинах власності, отже, унеможливили управління економічною системою на основі принципів моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава. Основними причинами активного втручання держави в управління економічними процесами, стали: 1) Суттєві зміни у механізмі конкуренції під впливом розвитку монополістичного та олігополістичного стану ринку, що спричинило перехід до недосконалої конкуренції, коли механізм ціноутворення формується не лише під впливом попиту та пропозиції, вільного змагання багатьох виробників. 2) Ускладнення на основі вищеназваних процесів проблем саморегулювання економічної системи в цілому, що проявляється в циклічності розвитку ринкової системи в різних її формах. 3) Відсутність соціальних гарантій, соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороби, старості. 4) Усуспільнення та одержавлення частини господарства в національному та міжнародному масштабах, перетворення держави на активний суб'єкт економічних відносин. Так, у Великій Британії, яка є типовим прикладом змішаної економіки, 26% робочої сили зайнято у державному секторі, а 74% - в приватному. Основні форми втручання держави у ринковій економічній системі в господарське життя такі: - формування довгострокової та середньострокової економічної політики на основі аналізу світової економічної кон'юнктури прогнозування можливих варіантів розвитку національної економіки залежно від економічних реалій, що складаються в народному господарстві; - визначення довгострокових стратегічних та короткострокових тактичних цілей економічної політики, серед яких на першому плані знаходяться розвиток економіки, стабільність цін, повна зайнятість, зовнішньоекономічна рівновага. Основними видами економічної політики сучасних держав у ринковій економіці є: фінансово-бюджетна (або фіскальна) політика, кредитно-грошова (або монетарна), цінова, інвестиційна, антимонопольна, структурна, аграрна, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, природоохоронна тощо. Основними інструментами економічної політики виступають: індикативне планування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, регулювання доходів та витрат населення. Держава у сучасній ринковій економіці виступає не лише у ролі власника певної частини основних фондів і виробленого продукту, але й у ролі гаранта економічної стабільності всієї економічної системи з позицій збереження та подальшого її розвитку. Відбуваються зміни і в господарському механізмі. Планові методи використовуються не лише при розробці державних програм, а й у крупних корпораціях, де формуються стратегічні плани розвитку, а для планування продукту використовуються маркетингові дослідження. Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки вважаються процеси соціалізації економіки, які проявляються у формуванні соціальної ринкової економіки. Вперше термін соціальне ринкове господарство введений у широкий обіг в програмі ХДС (християнсько-демократичної партії) Німеччини "Дюссельдорфські основні принципи" (1949). Найбільший внесок у розробку філософії та принципів функціонування соціального ринкового господарства був зроблений представником кельнської школи А. Мюллером-Армаком і видатними німецькими економістами В.Ойкеном та Л.Мікшем. Альфред Мюллер-Армак, Вальтер Ойкен, а за ними й політик Людвіг Ерхард відводили у концепції соціально орієнтованої системи економіки одне з чільних місць діяльності держави, як активному регулюючому органу. Основними цілями такої діяльності мало стати: - забезпечення умов конкурентної боротьби на принципах справжньої ефективності (політика в сфері конкуренції). - корегування результатів ефективної конкуренції за допомогою соціальних компенсацій (соціальна політика). - формування та регулювання господарської діяльності (організаційна політика, політика регулювання процесів і структурна політика). Основними принципами та завданнями конкурентної політики держави в соціальному ринковому господарстві автори концепції вважали: 1. Політика у сфері конкуренції повинна бути спрямована на створення умов, за яких конкуренція може виконувати свої функції. 2. У зв'язку з тим, що багато учасників конкурентної боротьби намагаються ухилитися від загальних обов'язкових норм та ризику, пов'язаних з конкуренцією, завданням держави має стати регламентування і гарантування правил ведення та якості конкуренції за допомогою впровадження нормативних актів і законів. 3. Конкуренція є загальновизнаним механізмом сприяння реалізації інтересів не тільки виробників, але й споживачів. За цих умов важливим завданням держави в соціально орієнтованій економіці є захист та охорона життя та здоров'я споживача від неякісних товарів, збільшення "прозорості" ринку, тобто створення сприятливих умов вибору дійсно потрібних товарів і послуг, інтенсифікація конкуренції, що дає змогу споживачу вибирати дешевші та якісніші товари, товари-субститути і тим самим відчувати себе одним з головних суб'єктів ринкових відносин. Одним з найбільш важливих елементів концепції соціального ринкового господарства, як її розуміли засновники, мала стати соціальна політика держави, відповідне її спрямування. Вихідними положеннями такої соціальної політики стали 2 тези: 1) соціальне ринкове господарство - це економічний ріст завдяки доброякісній конкуренції, а ріст - це передумова добробуту; 2) тільки те може бути розподілене та спожите, що вже вироблене. Отже, на думку авторів концепції соціального ринкового господарства, завдання соціальної політики держави - втілити у життя такі соціальні цілі: справедливість, безпеку, мир на основі свободи та добробуту. Тож, як бачимо, сучасна ринкова економічна система розвивається за рахунок все тіснішого поєднання об'єктивних механізмів його регулювання з боку держави на основі розуміння природи законів економіки, сучасних економічних реалій та потреб. Ці механізми доповнюються, а точніше, координуються із законами та механізмами соціального розвитку суспільства, оскільки сьогодні без задоволення і розвитку соціальних потреб та інтересів позитивне функціонування економічної системи є неможливим. Залежно від історичного досвіду, традицій, менталітету народів у різних регіонах світу формуються свої, специфічні моделі розвитку на базі основної, ринкової економічної системи. Найбільш цікавими сьогодні з позицій їх ефективності є американська, японська, шведська економічні моделі, а також згадана вище модель соціального ринкового господарства, яка реалізується в багатьох країнах Європи, необхідність формування якої в Україні чітко зафіксована нашою Конституцією. В основі американської економічної моделі лежить перш за все врахування державою традицій індивідуалізму, потягу до першості, до особистого успіху, віри людини у власні сили. Відповідно створюються умови для всебічного розвитку підприємництва, процвітання малого та середнього бізнесу, американський менеджмент націлений на негайний успіх, який має бути виражений у високій нормі прибутку. Особливістю американської моделі є також висока кваліфікація та мобільність робочої сили. Понад дві третини зайнятих у народному господарстві - це кваліфіковані робітники, до того ж третина з них - так звані "золоті комірці", які визначають сьогодні динаміку науково-технічного прогресу в країні. Особливістю японської економічної моделі є широке використання традицій колективної праці в сільських общинах. Сьогодні ця традиція з успіхом використовується найбільшими корпораціями у вигляді системи пожиттєвого найму. На відміну від американської мобільності в пошуках кращого місця більшого заробітку, японський робітник, прийшовши у велику корпорацію, рідко пориває з нею, стаючи "членом однієї великої сім'ї"". Він віддає корпорації свій талант, свої знання, фактично все своє життя, оскільки вважається, наприклад, непатріотичним відносно корпорації використовувати повністю навіть свою відпустку. Корпорація гарантує робітнику робоче місце до пенсії, житло, медичне обслуговування, допомогу в освіті дітей, навіть, врешті-решт, місце на відомчому кладовищі. Тому довгий час корпорації могли дозволити собі скорочувати витрати виробництва, отже створювати більш конкурентний продукт за рахунок відносно низької заробітної плати своїх співробітників, за рахунок фактично безкоштовного масового раціоналізаторства та винахідництва. Шведська модель ринкової економічної системи базується на традиціях активного втручання держави в систему розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту на користь більшості населення. Традиція ця, а точніше економічна політика, почала формуватися у 20-ті роки нашого століття, коли була сформована концепція соціального захисту громадян: "від народження до смерті". Зберігаючи приватну власність як основу ефективного функціонування ринкового механізму, на засоби виробництва, створюючи умови ефективного функціонування приватного капіталу, уряди Швеції шляхом перерозподілу доходів за допомогою податкової системи створили рівні стартові умови для задоволення економічних і соціальних потреб всіх своїх громадян, відкривши їм доступ до безкоштовної освіти, медичного обслуговування, гідного забезпечення життя на схилі років. Звичайно, названі вище моделі не ідеальні, в процесі їх функціонування та розвитку виникає багато досить складних проблем і протиріч, але той факт, що вони відповідають інтересам як розвитку економіки, суспільства, так і більшості громадян, дає нам підстави для роздумів, вивчення набутого досвіду, а можливо, й запозичення тих елементів, які найбільше відповідають традиціям та потребам нашого народу. 6. Закономірності переходу від командно-адміністративної до ринкової системи. Особливості трансформаційних процесів в Україні Розпад СРСР і всієї соціалістичної системи був об'єктивним явищем, зумовленим глибокою системною кризою командно-адміністративної економіки. Виникла необхідність у пошуках шляхів ринкових перетворень для швидкого і безболісного переходу до змішаної економіки. Досвід функціонування цієї економіки у розвинутих країнах дає можливість упевнитись у правильності вибраного шляху, однак жодна, навіть найефективніша, модель розвитку інших країн не може бути „перенесеною" на національний грунт іншої країни, адже країни розрізняються між собою рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами, історичними традиціями. Як показує досвід функціонування економіки постсоціалістичних країн, існують загальні закономірності перехідної економіки, які проявляються у поступовому вирішенні таких головних завдань: - реформування відносин власності (приватизація); - роздержавлення (зняття з держави безпосередніх функцій управління); - демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної монополії, антимонопольна політика); - лібералізація цін (перехід до ціноутворення на основі попиту і пропозиції); - макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, обмеження інфляції, забезпечення росту зайнятості, антициклічна політика); - формування ринкової інфраструктури (товарних, фондових бірж, служб зайнятості, інвестиційних фондів, довірчих товариств тощо); - створення системи соціального захисту населення (системи соціального забезпечення і соціального страхування); - інституційні перетворення (запровадження ринкового господарського законодавства). Процес переходу до нової економічної системи - це завжди болісний і тривалий процес. Є ціла низка: характеристик перехідної економіки: нестійкість, невизначеність, висока ризикованість, багатоваріантність, суперечливий характер, історичність. У різних країнах існують свої специфічні риси трансформаційних перетворень. Існують навіть національні моделі перехідної економіки: польська модель „шокової терапії", чеська модель „оксамитової революції", „еволюційний" китайський варіант переходу, українська „клаптикова" модель, у якій, на жаль, з самого початку не існувало виваженої стратегії переходу і тому довелося періодично змінювати політику перетворень, поєднуючи у ній різні варіанти, запозичені з досвіду інших країн. Перехідний процес в Україні надто затягнувся. З самого початку українці втратили свої заощадження. У середині 90-х років країна пережила гіперінфляцію. Обсяги виробництва зменшувались протягом усіх 90-х років так, що у 2000 році обсяг виробництва складав приблизно 40% від обсягу 1990 року. У 1996 р. була проведена грошова реформа, але з серпня 1998 р. знову спостерігалася інфляція, оскільки змінилися умови постачання та піна на нафту і газ з Росії. З 2000 р. в Україні спостерігається економічне зростання. Новий уряд у своїй програмі сформував ряд важливих кроків, які дозволять Україні найближчим часом забезпечити умови для сталого економічного розвитку, увійти до ВТО, до міжнародних економічних організацій, що й буде означати закінчення перехідного періоду. |
|
Третя республіка у Франції. Мета: проаналізувати особливості економічного... Основні поняття і терміни: лихварство, Панамський скандал, «справа Дрейфуса», реваншизм |
Що і для чого вивчає економіка, її місце серед інших наук. Обмеженість... МЕТА: Показати основні особливості предмета «Основи економіки»; розкрити суть обмеженості ресурсів і безмежності потреб. Показати... |
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи... |
|
РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ Автором уточнено та поглиблено сутність, функції і структуру інтелектуального капіталу, досліджено та удосконалено теоретико-методологічні... |
Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії |
|
Наукова робота кафедри міжнародної економіки та економічної теорії у 2014 р «Адаптація економічної політики України до новітніх трансформацій системи світогосподарських зв’язків на мікро-, макро- та мезорівнях»... |
1. Виникнення економічної теорії та основні етапи її розвитку. Сучасні... Виникнення економічної теорії та основні етапи розвитку. Сучасні напрямки і школи економічної теорії |
|
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |
Предмет і метод економічної теорії Основною метою вивчення економічної теорії є формування системи знань про економічні відносини як суспільну форму виробництва, проблеми... |