|
|
Скачати 5.84 Mb.
|
6. ЦІННОСТІ Й НОРМИ До цього часу ми ще не торкнулися одного з найважливіших елементів людської ситуації, а саме — потреби в цінностях, які спрямовують дії й почуття людини. Звичайно, існує розрив між тим, що люди вважають своїми цінностями, і справжніми цінностями, які ними керують, але ними не усвідомлюються. В індустріальному суспільстві офіційними, усвідомленими цінностями є ті, що становлять релігійну й гуманістичну традицію: індивідуальність, любов, співчуття, надія тощо. Але для більшості людей ці цінності стали ідеологіями й дієво не мотивують людської поведінки. Неусвідомлювані цінності, які безпосередньо визначають людську поведінку, виникають у соціальній системі бюрократичного, індустріального суспільства, а саме — власність, споживання, соціальний стан, розваги, збуджуючі відчуття тощо. Такий розрив між усвідомлюваними й неефективними та неусвідомлюваними й дієвими цінностями внутрішньо спустошує особистість. Змушена діяти не так, як її навчали й усупереч своїм принципам, людина відчуває себе винною, не довіряє ані собі, ані іншим. Це той самий розрив, який виявило наше молоде покоління й так безкомпромісно виступило проти нього. Цінності, як офіційні, так і фактичні, мають свою структуру та ієрархію, в якій певні вищі цінності детермінують інші як необхідні умови, кореляти свого здійснення. Специфічно людські переживання, які ми щойно обговорювали, у процесі розвитку утворюють систему цінностей у межах психодуховної традиції Заходу, а також Індії й Китаю за останні 4 тисячі років. Поки ці цінності спиралися на одкровення, вони були обов'язковими для тих, хто вірив у джерело одкровення, яким у західній традиції є Бог. (Цінності буддизму й даосизму базуються не на одкровенні вищої істоти. В буддизмі, наприклад, дієвість цінностей виводиться із спостережень за основною умовою людського існування — стражданням, з визнання пожадливості його причиною, з визнання шляхів подолання пожадливості, тобто «восьмеричного шляху». На цій підставі буддійська ієрархія цінностей є доступною для кожного, хто не має ніяких інших передумов, окрім раціонального мислення й справжнього людського досвіду.) Для людей на Заході постає питання про те, чи може ієрархія цінностей, представлена західною релігією, мати якусь іншу підвалину, крім Божественного одкровення. Коротко підсумовуючи, зазначимо, що серед моделей, в яких не визнається Божественний авторитет як основа цінностей, є такі: 1. Повний релятивізм, котрий проголошує всі цінності особистою справою кожного і які поза особою не мають ніяких підстав. Філософія Сартра у своїй основі не відрізняється од такого релятивізму, оскільки вільно вибраний людиною проект може бути будь-яким, а, отже, і вищою цінністю за умови, що він є автентичним. 2. Відповідно до іншої концепції, цінності внутрішньо притаманні суспільству. Прихильники цієї точки зору вихо- дять з передумови, що виживання будь-якого суспільства з його соціальною структурою й протиріччями має бути вищою метою всіх його членів, а, отже, усі норми, які сприяють виживанню цього конкретного суспільства, є найвищими цінностями і обов'язковими для кожного індивіда. З такої точки зору етичні норми є тотожними суспільним нормам, а суспільні норми слугують увічненню всякого суспільства — з його кривдами та протиріччями. Зрозуміло, що правляча еліта суспільства використовує всі можливі засоби для того, аби надати соціальним нормам, на які спирається їхня влада, вигляду священних й універсальних, пов'язаних з Божественним одкровенням або таких, що випливають з людської природи. 3. Є також ціннісна концепція, пов'язана з біологічно іманентними цінностями. Підстави деяких прибічників цього вчення полягають у тому, що такі переживання, як любов, відданість, групова солідарність, на їхню думку, коріняться у відповідних почуттях тварин: людська любов і ніжність беруть початок від материнського ставлення до потомства у тварин, солідарність — пов'язана з груповою згуртованістю, наявною в багатьох тварин. Чимало можна сказати на користь цієї концепції, але вона не дає відповіді на ключове питання про відмінності між людською ніжністю, солідарністю, іншими «людськими переживаннями» і тим, що в цьому відношенні спостерігається у тварин. Аналогії, які наводять такі автори, як Конрад Лоренц, зовсім не переконують. Біологічно іманентні ціннісні системи нерідко приводять до результатів, прямо протилежних гуманістично орієнтованій системі, обговорюваній нами. У відомому вченні соціал-дарвінізму егоїзм, конкуренція та агресивність постають найвищими цінностями, оскільки вони нібито складають головні принципи виживання та еволюції видів. Висловлена в даній книзі система цінностей базується на тому, що Альберт Швейцер назвав «благоговінням перед життям». Цінним або благом є все, що сприяє розгортанню суто людських здатностей і підтримці життя. До негативного або поганого належить усе, що пригнічує життя й паралізує людську активність. Усі норми великих гуманістичних релігій, таких, як буддизм, іудаїзм, християнство, іслам або великих філософів-гуманістів від досократиків до сучасних мислителів являють собою специфічну розробку цього загального принципу цінностей. Подолання власної пожадливості, любов до ближнього, пізнання істини (відмінне од некритичного знання фактів) є спільними цілями всіх гуманістичних філософських і релігійних систем Заходу та Сходу. Людина змогла відкрити ці цінності тільки після досягнення певного рівня економічного й соціального розвитку, який дав їй достатньо часу та енергії, аби розмірковувати виключно про те, що виходить за межі простого фізичного виживання. Відтоді, коли такого рівня було досягнуто, цінності утвердилися й певною мірою ввійшли в практику зовсім непорівнянних суспільств — од мислителів давньоєврейських племен до філософів грецьких міст-дер-жав і Римської імперії, теологів середньовічного феодального суспільства, мислителів Відродження, філософів Просвітництва аж до таких мислителів індустріального суспільства, як Гете, Маркс, а в наш час — Ейнштейн і Швейцер. Поза сумнівом, на нинішньому етапі індустріального суспільства втілення цих цінностей стає дедалі складнішим саме тому, що уречевлена (reified) людина майже не переживає життя й натомість наслідує принципи, запрограмовані для неї машиною. Будь-яка справжня надія на перемогу над дегуманізованим суспільством мегамашини й побудову гуманістичного індустріального суспільства зумовлена можливістю укорінювати в життя традиційні цінності, а також появою такого суспільства, яке уможливить любов і цілісність. Проголосивши, що названі гуманістичні цінності заслуговують на увагу й повагу, бо являють собою згоду між усіма вищими формами культури, слід поставити питання, чи існує об'єктивне підтвердження, котре примушує думати або принаймні навіює думку про існування норм, які мотивують наше приватне життя і мають бути провідними принципами всіх соціальних ініціатив і видів нашої діяльності. Враховуючи сказане в цій главі, я наважуюсь стверджувати, що дієвість норм базується на умовах людського існування. Людська особистість утворює систему, яка відповідає щонайменше одній вимозі — уникнути божевілля. За умови забезпечення цієї вимоги в людини з'являється вибір'. Вона може присвятити своє життя накопиченню або виробництву, любові або ненависті, тому, щоб бути чи мати тощо. Щоб вона не вибирала, вона створює структуру (свого характеру), в якій певні орієнтації домінують, а інші з необхідністю слідують за ними. Закони людського існування ні в якому разі не ведуть до встановлення «одного» набору цінностей як єдино можливого. Вони передбачають альтернативи, а вже нам вирішувати, якій альтернативі слід надати перевагу. Але чи можна вважати цю проблему вирішеною, коли ми говоримо про «вищі» норми? Хто вирішує, що є вищим? Відповісти на це питання буде легше, якщо ми почнемо з розгляду деяких конкретних альтернатив: коли людину позбавити волі, то вона стане покірною, млявою або шаленою й агресивною. Якщо вона нудьгує, то буде пасивною й байдужою до життя. Коли її прирівняти до перфокартки, вона втратить оригінальність, інтереси, здатність до творчості. Посилення одних чинників має наслідком послаблення інших. Виникає питання: яким із цих можливостей слід надати перевагу — життєдайній, радісній, заінтересованій, активній, миролюбній структурі чи іншій — нежиттєвій, безрадісній, позбавленій інтересів, пасивній, агресивній? Істотним є визнання того, що ми тут маємо справу зі структурами й не можемо брати якісь частини однієї структури й довільно поєднувати з окремими частинами іншої структури. Структуралізація суспільного та індивідуального життя дозволяє нам вибирати скоріше між структурами, ніж серед окремих або скомбінованих рис. Дійсно, більшість людей хотіли б бути наполегливими, успішними в конкуренції, на ринку, щоб їх усі любили й водночас бути ніжними, люблячими, цілісними особистостями. Або на соціальному рівні: люди бажали б жити в суспільстві, яке максимально збільшує виробництво й споживання, посилює політичну й воєнну могутність і водночас зміцнює мир, сприяє розвиткові культури, духовних цінностей. Такі бажання є утопічними, адже завжди «гарні» людські риси в такому поєданні слугують тому, щоб приховувати потворні риси. Коли визнати факт, що вибір насправді робиться між різними структурами, на користь тих з них, які містять «реальні можливості», то значно полегшується процедура вибору, залишається менше сумнівів, якій саме структурі цінностей віддати перевагу. Люди з різною структурою характеру віддадуть перевагу системі цінностей, котра відповідає їхньому характерові. Отже, біофіл, життєлюбна людина прийме рішення на користь життєстверджуючих цінностей, а людина-некрофіл висловиться за омертвілі, уречевлені цінності. Той, хто займає проміжну позицію, спробує уникнути прямого вибору або скоріше прийме рішення відповідно до домінуючих рис своєї структури характеру. Практично марними є спроби довести на підставі об'єктивних даних перевагу однієї ціннісної структури над іншими. Об'єктивні докази не будуть переконливими для тих, хто не визнає структури «вищих» цінностей через те, що остання суперечить самим принципам їхньої структури характеру. Проте я наважусь поставити питання (переважно в теоретичному плані) про можливість визнання об'єктивних норм, якщо почати з такої передумови: бажано, аби жива система розвивалась і виробляла максимум життєдайності й внутрішньої гармонії, яка суб'єктивно сприймається як благополуччя. Дослідження системи Людина може показати, що життєлюбні норми більше сприяють розвиткові й зміцненню системи, а некрофільні норми, навпаки, ведуть до патології й дисфункцій. Тоді виправданість норм залежала б від їхньої здатності сприяти оптимальному розвиткові, благополуччю й зводити до мінімуму патологічні прояви. На практиці більшість людей хитаються між різними системами цінностей і тому ніколи повністю не розвиваються в тому чи іншому напряму. їм не властиві ані великі чесноти, ані великі хиби. Як це прекрасно висловив Ібсен у «Пер Гюнті», вони схожі на стерту монету. У людини немає самості, немає ідентичності, і вона боїться зробити собі це відкриття. ПРИМІТКИ 1 Див. вислоалювання Буркгардта, Прудона, Бодлера, То-ро, Маркса, Толстого, наведені в книзі Еріха Фромма «Здорове суспільство» («The sane society»), 2 Порівн.: Fromm E. Marx's concept of man. New York, 196]. 3 Principles of political economy. London, 1929: 1-st edition. 1848. 4 The technetronic society. P. 19. 5 Mumford Lewis. The myth of the machine. 6 Вище вже зазначалося, що «недорозвинута» частина населення не бере участі в цьому новому стилі життя. 7 Проглядаючи рукопис, я прочитав статтю Хасана Озбекхана «Тріумф технології: "можу" значить "повинен"». Цю статтю, написану на основі доповіді та виголошену за запрошенням Массачусетського технологічного інституту й розповсюджену Корпорацією системного розвитку (Санта Моніка, Каліфорнія), я одержав завдяки люб'язності пана Джорджа Вайнвурма. Як свідчить назва, Озбекхан висовує таку ж саму концепцію, як і я в цьому тексті. Його стаття блискуче репрезентує проблему з точки зору видатного спеціаліста в галузі науки управління, і я вважаю вельми симптоматичним той факт, що одна й та ж ідея з'являється в працях спеціалістів галузей, які настільки відрізняються од моєї. Наведу одне речення, де йдеться про тотожність його розуміння з тим, що представлено в даній книзі: «Отже, здійсненність — це стратегічне поняття — підноситься до поняття нормативного, а врешті тільки технологія вкаже, що ми можемо щось зробити, як це сприймається у вигляді натяку на те, що ми повинні це зробити» (с.7). 8 У книзі Черчмена «Виклик розумові» (Churchman. Challenge to reason. New York, 1968) я знайшов чудове формулювання проблеми: «Якщо дослідити ідею кількісної моделі системи, можна скласти собі уявлення про те, в якому розумінні завершеність робить виклик розумові. Модель, котра, мабуть, небезпідставно претендує на завершеність, називається розподільчою; в ній світ розглядається як система діяльності по використанню ресурсів для виробництва готових до вживання продуктів. В рамках цієї моделі процес мислення надзвичайно простий. Відшукуємо ключову для характеристики системи кількісну міру, котра зводиться до такого: чим більше за кількістю, тим краще. Чим більший прибуток одержує фірма, тим краще. Чим більше кваліфікованих спеціалістів випускає університет, тим краще. Чим більше харчових продуктів ми виробляємо, тим краще. Стане так, що саме вибір міри для системної характеристики не буде піддаватися критиці, доки ця міра має загальне значення. Ми беремо бажану міру й співвідносимо її з вірогідною діяльністю системи. Діяльність можна розглядати як роботу різних підприємств, шкіл і університетів, ферм тощо. Кожний тип вагомої діяльності робить свій внесок у бажану кількість, причому лише йому властивим способом. У дійсності ж внесок нерідко можна зобразити математичною формулою, за допомогою якої обсяг діяльності замінюється обсягом бажаної кількості. Чим більше продано якогось товару, тим більший прибуток фірми. Чим більше предметів ми викладаємо, тим більше маємо студентів. Чим більше ми застосовуємо добрив, тим більше одержуємо продуктів харчування» (с. 156—157). 9 Mazur P. The standards we raise. New York, 1953. P.32. 10 Veblen T. Why is economics not an evolutionary science? // The place of science in modern civilization and other essays. New York, 1919. P.73. 11 Параноїдальне мислення характеризується тим, що воно може бути цілком логічним і водночас у ньому повністю відсутня будь-яка зацікавленість у справжньому дослідженні реальності. 12 Різниця між тим, що вважається хворобою, а що — нормою, прояснюється на такому прикладі. Якби людина проголосила, що для звільнення міста від забрудненого повітря, від фабрик, автомобілів, літаків тощо всіх їх слід знищити, ніхто не мав би сумніву, що така людина збожеволіла. Але коли ви згодні з тим, що для захисту нашого життя, свободи, культури або того ж самого в інших народів, котрих ми відчуваємо себе зобов'язаними захистити, можливо, буде потрібна термоядерна війна як останній засіб, — така точка зору здається цілком здоровою. Різниця зовсім не в тому, який спосіб мислення використаний, а просто в тому, що першу ідею інші люди не поділяють, тому вона виглядає ненормальною, в той час, як другу поділяють мільйони людей і могутні уряди, тому вона вважається нормальною. 13 Лін Вулдрідж, наприклад, пише в книзі «Mechanical man» (Нью-Йорк, 1968), що можна буде синтезувати комп'ютери, котрі «зовсім неможливо відрізнити від людських істот, що з'явилися на світ у звичайний спосіб» (!) (с.172). Марвін Мінскі, великий авторитет у галузі комп'ютерів, зазначає в книзі «Computation» (Нью-Йорк, 1967): «Нема підстав вважати, нібито машина має обмеження, які відсутні в людини» (c.VII). 14 Ці критичні зауваження на адресу Лоренца стосуються лише тієї частини його робіт, в якій він за аналогією торкається психологічних проблем людини, а не його праць у галузі поведінки тварин та теорії інстинктів. 15 Під час перегляду цього рукопису мене осяяла думка, що Льюїс Мемфорд у 1954 році висловив цю ж саму ідею в праці «In the name of socialist humanism» (Нью-Йорк): «Отже, сучасна людина наближається сьогодні до останнього акту своєї трагедії, і попри все моє бажання, я не зміг би приховати ані його остаточного характеру, ані його жаху. Ми прожили життя, щоб стати свідками з'єднання близького партнерства між автоматом та id (воно): id, яке піднімається з глибин несвідомого, і автоматом — машиноподібним мислителем і людиноподібною машиною, — повністю відірваними од інших життєвих функцій і від людських реакцій і падаючого з неба свідомого мислення. Вихоплена із цілісної особи, перша сила виявилася неприборканішою за найбільш диких звірів; інша сила виявилася досить несприйнятливою до людських емоцій, тривог, цілей і має реагувати лише на обмежене коло питань, котрі одвічно закладені в її апарат, що їй не вистачає рятівної тямовитості, аби відключити свій власний, примусово діючий механізм, хоча він штовхає до загибелі як науку, такі цивілізацію» (с.198). 16 У лютерансько-кальвіністському відгалуженні християнської теології людину вчили не боятися ризику використовувати помилковий критерій для прийняття рішень, причому робилося це парадоксальним способом. Лютер, котрий принижував свободу людини й роль її добрих справ, учив, що єдине рішення, яке доводиться приймати людині, полягає в тому, аби повністю підпорядкувати Господові свою волю й таким чином звільнитися від ризику прийняття рішень на основі власних знань і відповідальності. Відповідно до кальвіністських уявлень, усе наперед визначено й рішення людини насправді не має значення; до того ж її успіх є ознакою того, що вона одна з вибраних. У праці «Втеча від свободи» я вже показав ті відчай і тривогу, в які сягали своїм корінням ці доктрини. 17 Whitehead A. The function of reason. Boston, 1958. P.80. 18 X. Озбекхан дуже влучно висловився, стверджуючи, що «нормативне» планування має передувати «стратегічному» і «тактичному» плануванню. 19 Див.: обговорення цього питання у Льюїса Мемфорда в його книзі «The myth of the machine». 20 Див.: Хейзинга Йохан. Homo Ludens. Москва, 1992. 21 Варто зазначити, що Маркс критикував відоме арістоте-лівське визначення людини як політичної тварини й замінив його розумінням людини як суспільної тварини. Він також критикував дане Франкліном визначення людини як тварини, котра виготовляє знаряддя праці, вважаючи його «характеристикою світу янкі». 22 Whitehead АЖ The function of reason. P.4. 23 Недавні експерименти стосовно позбавлення чутливості свідчать, що граничні форми відсутності стимулів, на які людина здатна зреагувати, можуть спровокувати симптоми тяжкого психічного захворювання. 24 Подібний факт відкрито в уражених психозом пацієнтів, котрі живуть на фермах або в інших умовах, не схожих на в'язницю. Вони майже не чинили насильства, якщо до них не застосовувалося насильство. Тим самим доведено, що уявна підстава для поводження з ними як з ув'язненими — тобто насильство привело саме до результату, котрий якраз і передбачав таке поводження послабити або поставити під контроль. 25 Порівн. роботи Бахофена і Бріффо про матріархальні суспільства. 26 Ортодоксальний психоаналіз сьогодні пояснює багато випадків «фіксації індивіда на матері» як результат нерозірваної сексуальної прихильності до матері. Таке пояснення ігнорує той факт, що прихильність до матері — лише одна з можливих реакцій на проблеми людського існування. Залежний індивід XX століття (що живе в культурі, соціальні аспекти якої чекають від нього прояву незалежності) дезорієнтований, він часто-густо стає невротичним, тому що суспільство не забезпечує його соціальними й релігійними зразками задоволення своєї потреби у незалежності, як це було в примітивніших суспільствах. Фіксація на матері — це особистісний вираз однієї з відповідей на проблему людського існування, представлений у деяких культурах у релігійній формі. Хоч яка, але все ж таки відповідь, незважаючи на те, що вона суперечить цілісному розвиткові індивіда. 27 Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Еігельс Ф. З ранніх творів. Київ, 1984. С.554. 28 Там само. С.550. 29 Праця Бенджаміна Верфа виявила тісний зв'язок між мовою та відмінностями в способі мислення й переживання. Важливий внесок у розробку цієї проблеми зробив Ернст Шахтель у книзі «Metamorphosis» і в попередніх працях. 30 Подібної точки зору додержувався, наприклад, такий серйозний австрійський біолог, як Людвіг фон Берталанфі (1901 — 1972 pp.), котрий, почавши з іншої дисципліни, в багатьох аспектах дійшов висновків, близьких до висловлених у даній книзі. 31 Я щиро вдячний докторові Раулю Ернандесу Пеону (Мексика) й докторові Манфреду Клайнесу (Роклендська лікарня, Нью-Йорк) за стимулююче думку особисте спілкування. 32 Варто, між іншим, зазначити, оскільки йдеться про «потяги», які працюють на виживання, що не такою вже й неправдоподібною є й думка про створення комп'ютера, котрий відтворює цей бік чуттєвих відчуттів. Проте, оскільки йдеться про суто людську чуттєвість, яка не слугує справі виживання, досить важко собі уявити, що можна було б сконструювати комп'ютер, аналогічний функціям, не пов'язаним з виживанням. Мабуть, «олюднені переживання» можна було б визначити через заперечення, а саме як такі, що не можна продублювати на машині. 33 У психоаналізі та схожих з ним формах глибинної психотерапії узнавання пацієнта базується на здатності аналітика знати його, а не на вмінні зібрати достатньо відомостей, щоб багато знати про нього. Дані про розвиток і переживання пацієнта нерідко бувають корисними, аби знати його, однак вони ніщо інше, як доповнення до того знання, котре вимагає не «відомостей», а скоріше повної відкритості як стосовно іншого, так і самого себе. Можливо, це відбудеться в першу мить зустрічі з людиною, можливо, набагато пізніше, але акт такого узнавання завжди є раптовим та інтуїтивним, зовсім не кінцевим результатом зростаючого обсягу інформації про історію життя людини. 34 Поняття «super ego» є психологічним виразом авторитарної совісті. Воно означає виконання наказів та заборон батька, які пізніше відійшли до соціальних структур влади. 35 За східними вченнями, місцезнаходження цього «Я»-центру відчувалося десь між очима, там, де, висловлюючись міфологічною мовою, звичайно знаходилося «третє око». 36 Обсяг цієї невеликої книжки не дозволяє детально обговорити відмінності між даною концепцією ідентичності й тим, як її розуміє Еріксон. Я сподіваюся на публікацію іншим разом детального обговорення цих відміностей до неї, що передбачає зменшення вигадок та хибних уявлень. Перекладено за виданням: E.Fromm. The revolution ofhope. New York, 1968. © ВОЛОДИМИР КУРГАНСЬКИЙ, переклад українською мовою, 1996. Розділ 2 КОНЦЕПЦІЇ « ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО», «ІНФОРМАЦІЙНОГО» СУСПІЛЬСТВА. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Деніел Белл ПРИХІД ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА |
|
ПРОГРАМИ ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ФІЗИКА ЕОТ). Фізика сьогодні стала не лише теоретичною основою сучасної техніки, а й невід'ємною її частиною. Свідченням цього є сучасна... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
|
О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА Збірник вправ... Плахоніна О. В. Сучасна українська мова: Збірник вправ і завдань для практичних занять / О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва. – Х.: Нац... |
УРОК РУССКОГО ЯЗЫКА КАК ФРЕЙМ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: КОНЦЕПЦІЯ НООСФЕРИ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СВІТУ» |
|
Самостійна робота 2 з дисципліни «Сучасна українська мова» Виконанню кожного завдання має передувати його формулювання, виділене іншим кольором |
Методи політології Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження |
|
Навчальні програми, підготовлені науково-педагогічними працівниками Черкащини Сучасна українська література (програми факультативного курсу для 10-11-х класів) |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: ПОШУК НОВИХ ЗАСОБІВ І МОЖЛИВОСТЕЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ МОЛОДІ» |
|
Здоров′я нації починається з дитинства Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасна школа, залишається здоров’я дитини, його формування й підтримка на різних етапах... |
1. Суть економічної системи та її основні елемент Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі... |