Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія / За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого
|
|
Скачати 5.19 Mb.
|
|
3.3 Суспільний вибір та цільові детермінанти економічної політики Колективні дії дозволяють суспільству виробляти, розподіляти та споживати величезну кількість якнайрізноманітніших товарів та послуг. Більшість колективних дій виникає завдяки добровільній домовленості між людьми на різних рівнях суспільної організації. Однак державна політика охоплює насамперед такі колективні дії, які містять легітимні примусові заходи влади та які спрямовані на сприяння певним процесам або відохочення від них, навіть їх заборону. Протягом усієї історії людство використовувало різноманітні механізми реалізації суспільного вибору. Автократичні режими, за яких індивідуалістичні міркування однієї особи або невеликої групи формували суспільні рішення, дедалі більше поступаються системам агрегування переваг окремих осіб у суспільний вибір. Перехід до демократичних форм правління і пристосування державного втручання до вимог ринкової економіки хоча і не придушує індивідуалістичних та групових інтересів, однак і не виключає боротьби цих інтересів. Індивідуалістична нерівність поряд зі специфікою функціонування держави спонукує різні організовані групи суспільства боротися за владу, за контроль над найважливішими його органами з метою реалізації власних інтересів. Зважаючи на ключову роль кінцевих цілей державної економічної політики, їх здійсненність більшою мірою залежить від наявності в розпорядженні держави якісних і кількісних інструментів. Інструменти економічної політики можна визначити як економічні та соціальні змінні, які перебувають під контролем держави і набувають значень відповідних цілям політики (згідно із запропонованою методологією кількісні інструменти набуватимуть значень, які оптимізують функцію суспільного добробуту або функцію втрат). Сфера застосування кількісних інструментів дозволяє виділити такі категорії економічної політики, як фінансово-бюджетну політику, грошово-кредитну політику, політику валютного курсу, цінову та політику доходів. Однак влада може впливати на змінні шляхом соціальних та інституціональних реформ, що визначаються як якісні інструменти впливу. До них, на прикладі економічної політики України, можна віднести проведення приватизації, роздержавлення й лібералізації економіки. Саме можливості держави у використанні тих чи інших інструментів для досягнення кінцевих цілей економічної політики визначають проміжні (інструментальні) цілі. Останні можна визначити як умови, що полегшують досягнення кінцевих (самостійних) цілей. Ураховуючи демократичний характер суспільства, а отже, і легітимність заходів економічної політики, з одного боку, та обмеженість ресурсів, з іншого, серед інструментальних цілей на перший план виходять їх політична й економічна здійсненність. Як зауважують фахівці Вищої школи державної політики Каліфорнійського університету в Берклі Д. Веймер і Е. Вайнінг, «аналіз політики — це мистецтво можливого, тому політичні та ресурсні обмеження є надто важливими під час розроблення політики» [64, с. 332]. Що стосується економічної здійсненності, то найбільшою мірою вона пов’язана з ресурсними обмеженнями, а саме: з можливостями забезпечення розроблення, прийняття та проведення економічної політики достатньою кількістю економічних ресурсів. Таке переконання випливає з необхідності мати достатню кількість факторів виробництва для виконання кожного етапу здійснення економічної політики. На перший погляд складається враження про надуманий характер поставленої проблеми. Однак, ураховуючи, що залучення економічних ресурсів водночас викликатиме зміни в поведінці суб’єктів господарювання, цьому питанню буде приділена максимальна увага в подальшому дослідженні. Сучасний стан розвитку грошово-кредитних відносин дозволяє стверджувати, що фінансово-бюджетні обмеження являють собою визначальну частину ресурсних обмежень. Разом із тим не слід нехтувати й іншими обмеженнями, такими як брак адміністративної інфраструктури, людського і фізичного капіталу тощо. Політична здійсненність найбільшою мірою обумовлена обмеженнями, які накладає суспільство на використання державою тих чи інших інструментів економічного впливу. Розроблення заходів економічної політики має розглядатися в контексті реально існуючого механізму економіко-політичної організації суспільства. Оптимальне застосування інструментів економічної політики на практиці можливе лише за умови їх прийнятності в рамках політико-економічного процесу. Таким чином, неврахування цього аспекту може призвести до повного викривлення запропонованих заходів економічної політики. Отже, виникає проблема розроблення правила прийняття політичних рішень, яке має відповідати критеріям раціональності:
У своїй «теоремі неможливості» Кеннет Ерроу продемонстрував неможливість формулювання такого правила прийняття політичних рішень, що відповідало б усім переліченим умовам [65]. Отже, тільки послаблення однієї з умов може перевести суспільну функцію добробуту в категорію «можливої». Вплив обмежень на вибір цілей можна проілюструвати за допомогою спрощено абстрагованої схеми, використавши інструментарій кривих байдужості — тих комбінацій цінності, які дають однаковий рівень корисності. На рис. 3.5 дві цілі економічної політики — ефективність і розподільна справедливість — подано на осях графіка. За основним припущенням, найкращим буде максимальне досягнення обох цілей (це прагнення можна виразити кривою байдужості I2). Однак при виникненні інструментальних обмежень (наприклад, бюджетних, позначених лініями BB та PP), вибір цілей політики буде здійснюватися з-поміж двох варіантів політики, означених точками дотику (X та Y) кривих індиферентності до обмежувальних прямих.  Рис. 3.5. Варіанти вибору цілей політики за інструментальних обмежень Можливі варіанти, коли інструментальні обмеження (бюджетні чи політичні, позначені прямими BB та PP) стають визначальними при виборі політики (вибір може здійснюватися поза рамками кривої I1 — у межах чотирикутника РНВО)1. Така ситуація робить неможливим досягнення політичних цілей у рамках «першого кращого»2. Отже, виникає необхідність розроблення державою політики в рамках «другого кращого»3 для оптимального збалансування економічних цілей та наявних економічних інструментів [66]. Більше того, взаємозв’язок між цілями економічної політики та обмеженнями у використанні інструментів може впливати і на зміни у співвідношенні кінцевих цілей (точки Х і Y). Слід зауважити, що, крім залежності оптимального рішення стосовно проведення економічної політики від інструментальних обмежень, існують і інші аспекти, які необхідно взяти до уваги. Це, по-перше, взаємозв’язок між рішеннями щодо економічної політики і різницею в цілях. Звісно, кожен із варіантів вирішення проблем економічної політики в рамках «другого кращого» передбачає певне відхилення від кінцевої цілі, а отже, вкрай необхідним стає точне визначення межі, до якої принцип розподілу відповідає заданій функції суспільного добробуту. І, по-друге, розроблення політики в рамках «другого кращого» пов’язане з неможливістю раціоналізувати більшість проблем, що стоять на шляху до максимізації добробуту, а також неможливістю передбачити всі аспекти спотворюючого (викривляючого) впливу інструментів економічної політики. Слід також наголосити на існуванні об’єктивної колізії між суспільними потребами й інтересами бюрократії і ринкових суб’єктів. Річ у тім, що розподільні процеси завжди перебувають під могутнім впливом інтересів специфічних груп (конкретних розподільних інстанцій), з одного боку, і індивідуальних переваг суб’єктів ринку, з іншого. І будь-яка спроба гіпертрофувати те або інше, тобто зробити вибір на користь однієї сторони, несе в собі величезний ризик спотворюючого впливу на виявлені суспільні потреби. Зазначена колізія може бути сформульована у вигляді певної теореми несумісності, відповідно до якої детермінізм незвідних суспільних потреб несумісний з ринковими чи квазіринковими процедурами розподілу суспільних ресурсів, необхідних для задоволення цих потреб. Більше того, взаємозв’язок між цілями економічної політики та обмеженнями у використанні інструментів може впливати і на зміни у співвідношенні кінцевих цілей (точки Х і Y на рис. 3.5), а отже, виникає необхідність у порівняльному аналізі альтернативних варіантів економічної політики. Здійснення такого аналізу може відбуватися за допомогою одного з п’яти головних підходів:
Як було показано вище, у реальній дійсності кількість цінностей, які необхідно враховувати при розробленні економічної політики, може бути різною. Частина з них може не мати кількісних вимірників (національна незалежність, людська гідність, свобода тощо). У такому випадку застосовується багатоцільовий аналіз1, який можна поділити на чотири етапи: вибір критеріїв оцінювання, визначення альтернативних варіантів політики, оцінка альтернатив з погляду їхніх прогнозованих впливів на критерії, надання рекомендацій. Найбільшої складності набувають саме перші два етапи багатоцільового аналізу. Адже, по-перше, добір критеріїв нерідко відбувається за принципом легкості виміру, а не ступенем виміру основної мети. У дію вступає своєрідний закон Деніела Грехема: «Легко вимірювані критерії, як правило, відводять важче вимірювані критерії вбік від аналітичної уваги» [67]. Така тенденція до підриву мети економічної політики (з’ясування основної цілі) особливо чітко простежується в нормативних актах України. Визначається тільки те, що можна легко виміряти. Немає даних — немає проблем! Реальні ж цілі нелегко сформулювати і втілити в життя як реальну політику. А розроблення індикаторів, за допомогою яких можна вимірювати стан економіки, почалося відносно недавно і супроводжується досить гострою критикою в академічних колах (рис. 3.6). І, по-друге, як зазначалося вище, альтернативні варіанти політики в більшості випадків розробляються на замовлення певних політичних сил, що ставить під сумнів status quo (статус-кво) запропонованих програм. Як і ринкам, державі (як політичній та функціональній організації суспільства) притаманні свої вади. Досить часто наслідки тієї чи іншої економічної політики можуть бути непередбачуваними, навіть сама невизначеність може стати непередбачуваним наслідком. Вади державного регулювання виступають найвагомішим аргументом прихильників ринку. Багатоцільовий аналіз включає інструментарій усіх названих вище підходів. І навпаки, усі названі підходи можна розглядати як окремі випадки багатоцільового аналізу.  Рис. 3.6. Операціоналізація цілей економічної політики Теорія суспільної економіки з її критеріями вибору напрямів економічної політики, державного підприємництва чи урядового контролю пояснює глибинні причини державного втручання в ринкову економіку й водночас окреслює межі цього втручання. Незаперечною заслугою цієї теорії є постановка питання про неспроможності держави (влади). Неспроможності (фіаско) влади — це випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів. Зазвичай до неспроможностей влади відносять: 1. Обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації. Подібно до того, як на ринку можливе існування асиметричної інформації, так і урядові рішення можуть прийматися часто за відсутності надійної статистики, наявність якої дозволила б прийняти більш обґрунтоване рішення. Існування могутніх груп з особливими інтересами, активного лобі, могутнього бюрократичного апарату призводить до значного перекручування навіть наявної інформації. 2. Недосконалість політичного процесу. Нагадаємо лише основні моменти: раціональне незнання, лобізм, маніпулювання голосами виборців унаслідок недосконалості регламенту, логролінг, пошуки політичної ренти, політико-економічний цикл і т. п. 3. Обмеженість контролю над бюрократією. Стрімке зростання державного апарату створює все нові й нові проблеми в цій галузі. 4. Нездатність держави передбачити і контролювати найближчі і віддалені наслідки прийнятих нею рішень. Річ у тім, що економічні агенти часто реагують зовсім по-іншому, ніж сподівається влада. Їхні дії відчутно впливають на зміст і спрямованість розпочатих владою акцій (або законів, схвалених законодавчими зборами). Заходи, здійснювані державою, що входять до спільної структури, часто призводять до відмінних від початкових цілей наслідків. Тому кінцеві результати дій держави залежать не тільки, а нерідко й не стільки, від неї самої [68]. Якщо вилучити з аналізу галузі інфраструктури, де державне втручання є найважливішою умовою розвитку продуктивних сил, то стосовно основної маси галузей матеріального виробництва і послуг подібної об’єктивної залежності не існує. Крім означених неспроможностей влади, є ще одна не менш важлива теза на користь обмеження підприємницької діяльності держави. Не тільки тому, що, як правило, у держави підприємницька діяльність виходить гірше, ніж у приватній сфері, де діють могутні особисті стимули і спонукання. Як підкреслював Дж. С. Міль, держава, «відмовляючись від підприємництва, сприяє виконанню найважливішого цивілізаційного завдання — діловому вихованню народу». «У народу, який не звик до самостійної діяльності задля загальних інтересів, — пише він, — у народу, який зазвичай чекає від свого уряду відповідних вказівок та розпоряджень з усіх питань, що становлять загальний інтерес, здібності розвинені лише наполовину, а його освіта — неповна...» [69, с. 384]. Звичайно, конкретні обставини вносять свої корективи і в реальній діяльності сфери прямого державного втручання виявляються значно ширше. Особливо це стосується перехідної економіки, коли держава бере участь і в її реструктуризації, і в подоланні глибокої трансформаційної кризи. У цих умовах особливо потрібна продумана політика зростання, що дозволяє сконцентрувати інвестиційні ресурси в пріоритетних галузях і дати стимул для зростання економіки в цілому. Однак перехід до демократичних форм правління і пристосування державного втручання до вимог ринкової економіки не врятує державу від її традиційних вад — корупції і лобізму. Демократія протилежна диктатурі. Демократія не придушує інтересів, але вона не виключає і боротьби цих інтересів. Особливе становище держави спонукає різні організовані групи суспільства боротися за владу, за контроль над найважливішими його органами з метою задоволення власних інтересів. Це, у свою чергу, накладає певні обмеження на прийняття політичних рішень. Різні соціальні групи мають свої «представництва» інтересів, що утворюють інституціональну структуру сучасного цивілізованого суспільства. Партії, профспілки, організації підприємців, споживачів, фермерів, екологи та ін. на основі демократичних інститутів та процедур ведуть боротьбу і за частку в бюджеті, і за державні програми, за цілі і пріоритети економічної політики в цілому. Особливі інтереси має і сама державна бюрократія, яка зацікавлена в розширенні державного апарату і програм. Навколо дій владних органів на всіх рівнях розгортаються опозиційні дії — групи з особливими інтересами через інститути політичної системи прагнуть отримати якомога більше вигід за найнижчих витрат. Державні видатки в розвинених країнах зростали протягом останніх десятиріч настільки стрімко, що податкова система не встигала забезпечувати належне їх покриття. Це стало причиною існування майже хронічних бюджетних дефіцитів. На цьому ґрунті став швидко набирати авторитету новий напрям аналізу, що перебуває на стику економічної теорії і політології, — теорія суспільного вибору. Як відзначав один з головних засновників цього напряму, лауреат Нобелівської премії 1986 р. Дж. М. Бьюкенен1, «для мене втратило сенс аналізувати податки і суспільні витрати незалежно від вивчення політичного процесу, за допомогою якого приймаються рішення з приводу обох сторін фінансових рахунків. Теорію суспільних фінансів не можна цілком відокремити від теорії політики» [70]. Умови перехідного періоду в Україні, малий досвід самої демократії, недостатній рівень її інституціоналізації, а також підвищене значення держави як «поштовху» економічного зростання і структурної перебудови є особливо сприятливим ґрунтом для дій впливових груп, що прагнуть роздобути якнайбільше власних вигід від державного втручання в економіку. Прихильники теорії суспільного вибору виходять з того, що держава — це або потенційний ресурс, або потенційна загроза для кожної галузі даної країни. Завдяки своїй владі забороняти чи примушувати, відбирати чи давати кошти, держава може вибірково допомагати чи, навпаки, заподіювати шкоду безлічі галузей. А тому характер державного втручання нерідко визначається не тим, чого так вимагає ринок чи захист суспільних інтересів, а тим, що це необхідно і вигідно якимось групам осіб чи галузям. Дж. Стіглер називає чотири головні способи використання держави галуззю чи професійною групою: 1) прямі грошові субсидії; 2) обмеження доступу в галузь, а отже, і контроль за появою нових суперників (за допомогою імпортних і виробничих квот, протекціоністських тарифів і т. п.); 3) привілеї, що дозволяють даній галузі впливати на виробництво в суміжних галузях; 4) пряма фіксація цін. Як правило, одержувані галуззю вигоди (вони дістали назву «політичної ренти») не покривають збитків, заподіюваних суспільству в цілому [71]. Крім галузевих інтересів, що задовольняються за допомогою лобіювання, прихильники теорії суспільного вибору виділяють дві важливі причини безпосереднього зростання державних витрат. По-перше, здатність груп з низькими і середніми доходами (оскільки їх є більшість) дочекатися контролю над державною діяльністю за рахунок груп з високими доходами і використовувати цей контроль для розширення перерозподільної ролі державних витрат і податків. По-друге, здатність державної бюрократії стимулювати зростання витрат, у яких вона зацікавлена, через свої стратегічні позиції. Відповідно до досліджень прихильників теорії суспільного вибору, залучення до аналізу політичних процесів викликає серйозні відхилення від умов рівноваги між приватним і суспільним виробництвом. Кожна група прагне максимально зменшити для своїх членів обсяг податків і водночас збільшити величину державних витрат або змінити їх структуру на свою користь. У табл. 3.2 подано класифікацію основних джерел неспроможностей державного втручання. Таблиця 3.2 |
Схожі:
| ГСВО МОН Черкаського ін-ту управління бізнесом; О. Ф. Кравченко, канд екон наук, доц. КДТУБА; М. М. Мартиненко, д-р техн наук, проф. КЕІМ;... |
НІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА Кредитно-економічний факультет Матеріали... Члени редакційної колегії Т. В. Майорова, канд екон наук, доц.; А. М. Мороз, д-р екон наук, проф.; Л. Л. Примостка, д-р екон наук,... |
| Освітньо-професійна програма підготовки СПЕЦІАЛІСТА (назва освітньо-кваліфікаційного... М; В. Д. Рожок, д-р техн наук, проф. КЕІМ; С. М. Соболь, канд екон наук, доц. КНЕУ; Ф.І. Хміль, д-р екон наук, проф. ЛКА; В. Г. Шинкаренко,... |
Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні М. Я. Сегай, д-р юрид наук, проф.; О. Ф. Скакун, д-р юрид наук, проф.; М. М. Страхов, д-р юрид наук, проф.; Ю. М. Тодика, д-р юрид... |
| ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
| Мінрегіонбуд України Київ 2009 В. С., д-р техн наук, проф.; Вернигора В. О., канд техн наук; Галінський О. М., канд техн наук; Григоровський П.Є., канд техн наук;... |
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
| України Г. С. Сазоненко Перспективні освітні технології: Наук метод... В.І. Каюков, кандидат педагогічних наук; П. П. Кононенко, доктор філологічних наук; В. О. Огнев'юк, кандидат філософських наук; А.... |
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Навчальна програма курсу „Історія педагогіки” / Заг редакція доктора пед наук, проф. Л. В. Кондрашової. – Кривий Ріг, 2007. – 142... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua