|
|
Скачати 5.19 Mb.
|
|
Тому можна зробити перший висновок, що ще до зародження ринкових відносин у суспільстві держава вже застосовувала інструменти (наприклад, збори та податки) для перерозподілу створеного продукту. Держава є арбітром у вирішенні спірних питань (національних, класових, релігійних), шукає форми компромісів, які б зберігали основи соціальної системи. Організаційно держава забезпечує реалізацію своїх суспільних функцій завдяки використанню легітимного права на застосування насилля. Воно може бути у вигляді застосування кримінальної відповідальності, адміністративних, майнових та інших санкцій. У виняткових випадках гострої боротьби протидіючих сил арбітраж держави може набирати специфічних форм: може запроваджуватися надзвичайний стан, заборонятися діяльність окремих партій і об’єднань, мітингів, демонстрацій, якщо вони дестабілізують ситуацію в країні. Легалізоване насилля проводиться від імені всього суспільства і застосовується до тих осіб та організацій, які порушують установлені в законодавстві правила поведінки. На сучасному етапі розвитку теорії держави і права також зберігається функціональний підхід до вивчення діяльної сторони держави, але з одним істотним уточненням: розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави, відкидається проголошуваний раніше жорсткий зв’язок між змінами класових характеристик держави і, власне, її функцій. Цей зв’язок, як показав історичний досвід, виявився більш багатогранним — на функції держави впливають не стільки класові характеристики держави, скільки нові умови і чинники існування сучасної цивілізації (екологія, ядерне озброєння, демографічні, сировинні й інші глобальні проблеми). Справді, функціональний підхід дозволяє глибше вивчати тривалий історичний процес виникнення, розвитку, зміни, руйнування, появи держав різних типів, видів, форм у різних народів, тобто процес формування й еволюції державності. Поняття державності саме і характеризує наявність державної організації суспільства, різні етапи, які суспільство проходить у своєму історичному державному бутті, і найголовніше — різні функції, що держава виконує. Вивчення цих функцій дає змогу глибоко пізнати природу такого складного соціального інституту, як держава. Суспільні функції держави характеризуються певними загальними рисами. Це виявляється в тому, що по-перше, зміст кожної функції держави визначається сукупністю однорідних аспектів державної діяльності. По-друге, на відміну від функцій численних державних органів, спеціально призначених для певної діяльності, функції держави охоплюють її діяльність у цілому. Іншими словами, суспільні функції держави є ширшим поняттям порівняно з функціями окремих державних органів. Вони відповідають основним, суспільно значимим напрямам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавчих органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави. По-третє, суспільні функції держави мають комплексний характер, в яких знаходить своє вираження концентрація зусиль держави на вирішальних, життєво важливих напрямах її внутрішньої чи зовнішньої діяльності. Отже, можна зробити висновок, що конкретна суспільна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади, нерозривно пов’язаних з даним напрямом діяльності держави. У теорії держави використовується поняття «еволюція функцій держави», що включає розвиток і зміну функцій під впливом як сутнісних і формальних характеристик держави, так і зовнішнього середовища, що розвивається. При цьому, зрозуміло, слід ураховувати, що обидва процеси не відірвані один від одного, хоча і характеризуються відносною самостійністю. Насамперед, на функції держави впливає науково-технічний, інтелектуальний розвиток усієї цивілізації. Причому цей вплив двоякий. З одного боку, з’являється життєво важливий напрям діяльності держави: підтримання науки, особливо фундаментальної, використання її результатів, розвиток і збагачення інтелектуального потенціалу суспільства. З іншого — обмеження небезпеки, що виникає від неконтрольованого використання сучасних науково-технічних досягнень. Це особливо стосується ядерних технологій, генетики, медичної біології і т. п. Вивчення еволюції функцій держави, практичне використання наукових знань у цій галузі передбачає насамперед упорядкування всього державно-правового матеріалу, що нагромадила теорія держави в цій сфері. Для цього використовується метод класифікації. Саме з допомогою цього методу можна упорядкувати і зіставити все різноманіття державно-правових явищ і процесів. Класифікаційні критерії, тобто ознаки, що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу чи групи, досить різноманітні. Ними можуть бути, зокрема, об’єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст їхніх функцій. Справді, для наукових і практичних цілей функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійно здійснювані державою на всіх етапах її існування і тимчасові, поява яких викликана специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення — їх зникненням. Висловлюється також думка, що функції держави слід поділяти на основні і неосновні. Звичайно, такий поділ дуже умовний, оскільки критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об’єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямів, на яких треба зосередити увагу насамперед. Ці напрями стають для держави основними. Класифікувати функції держави можна також на основі принципу поділу влади. Відповідно розрізняють функції:
Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відбиває процес реалізації державної влади. Це суто формальна класифікація, прив’язана до сукупності галузей державної влади — законодавчої (представницької), виконавчої, судової, але вона дуже часто використовується для наукових і практичних цілей. Слід звернути особливу увагу на інформаційну функцію, що характеризує діяльність четвертої влади — засобів масової інформації. Вона має свій зміст, способи і структуру, своє забезпечення. Специфіка цієї функції полягає в способах впливу на суспільство: цілеспрямована інформованість населення, а часом маніпулювання суспільною свідомістю, інші способи передання інформації створюють необхідні умови для існування і функціонування інших галузей влади, усієї держави. У теорії держави найбільш поширене і визнане членування функцій на внутрішні й зовнішні, тобто визначення діяльності держави стосовно суспільства, особливою організацією якого і є держава (внутрішня функція), і стосовно інших держав (зовнішня функція). Внутрішні функції — це основні напрями діяльності держави з управління внутрішнім життям суспільства. Класифікація внутрішніх функцій проводиться за сферами діяльності держави. Кожна держава, незалежно від форми правління чи державного устрою, вирішує ряд основних економічних, соціальних, охоронних завдань. Крім того, у даний час найважливішим завданням усіх держав є охорона навколишнього середовища. Відповідно до зазначених сфер діяльності розрізняють такі внутрішні функції держави:
Економічна функція виражається у виробленні і координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в оптимальному режимі. У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерні свобода і самостійність власника, що забезпечують реальну рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ. Політична — регулювання відносин між громадянами, соціальними групами, класами, націями у зв’язку з реалізацією їхніх політичних інтересів, гармонізацією інтересів різноманітних груп суспільства. Соціальна — вироблення соціальної політики держави, забезпечення нормальних умов життя для всіх членів суспільства. У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється не тільки шляхом еквівалентного обміну між виробниками і споживачами. Її соціальна політика припускає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто з різних об’єктивних причин не може повноцінно працювати. Держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров’я, культурний відпочинок, освіту, будівництво житла, організацію чіткої роботи транспорту і зв’язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров’я, відпочинок, житло, освіту, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави. Становлення соціальної правової держави проходить складний шлях. На початкових етапах розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошена рівність відтворює нерівність матеріальну, що породжує гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціальної, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність усім, хто перебуває в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні заходи. Тільки в умовах свободи й економічної самостійності виробників матеріальних і духовних благ держава здатна проводити справедливу соціальну політику стосовно населення країни. Функція фінансового контролю виражається у виявленні й обліку державою доходів виробників. За законом частина цих доходів у вигляді податків направляється в державний бюджет для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків. Вищий фінансовий контроль за доходами і витратами, як зазначалося, здійснює парламент. На місцях ці функції виконують місцеві органи державної влади. В усіх державах правами такого контролю володіють міністерства фінансів. В Англії, наприклад, розподіл між відомствами коштів державного бюджету та їх використання контролює Відомство контролера і головного аудитора разом з міністерством фінансів. Як спеціальний орган фінансового контролю у США функціонує Генеральне управління звітності, очолюване головним контролером, який призначається президентом і може бути зміщений тільки за рішенням обох палат Конгресу. У Франції дотримання всіма державними органами фінансової дисципліни в центрі і на місцях контролює Рахункова палата. Звіти Рахункової палати направляються президенту Франції, рішення її можна оскаржити тільки в Державну раду. Міністерство фінансів через фінансових інспекторів безпосередньо контролює державні органи й установи з питань бюджету і кошторису. У Франції існують також інспекції соціального забезпечення, освіти, мостів і доріг, лісів і вод, рудників і шахт, що контролюють доходи і витрати коштів державним і приватним секторами. Специфічні функції фінансового контролю здійснюють державні митниці, що контролюють перевезення матеріальних цінностей через державний кордон і стягують митні збори і мита. Грошовий збір з товарів і майна, що пропускаються через кордон під контролем митних відомств, надходить у дохід держави. Ефективний фінансовий контроль дає змогу державі накопичувати певні кошти з метою їх подальшого використання в інтересах суспільства. Функція охорони правопорядку — це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення її законодавчих розпоряджень усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де суспільне і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань. У центрі правоохоронних дій держави насамперед перебуває особистість, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава і її різні структури. Тому, охороняючи законні права й інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства. Боротьба з правопорушеннями — важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльності держави. Держава покликана реально забезпечити, у тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури і т. д.), такий порядок у суспільному житті, який би цілком відповідав вимогам правових норм. Підтримання стабільного правопорядку в країні — завдання всієї держави, всієї системи її органів. Примус у державній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонічних, об’єктивно обумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних стосунках громадян і держави. Вона перетворюється в правовий порядок цивілізованого суспільства. Екологічна функція — життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об’єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального і морально чуйного ставлення. У сучасних державах розроблене велике природоохоронне законодавство, що чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів). У багатьох країнах розроблені і діють національні програми з охорони навколишнього середовища, що передбачають застосування активних заходів впливу до порушників його цілісності. У США, наприклад, діє Закон про національну політику у сфері охорони навколишнього середовища, розроблені довгострокові програми з попередження забруднення атмосфери, водойм і ґрунту виробничими і побутовими відходами. Передбачено конкретні запобіжні заходи щодо захисту навколишнього середовища від негативного впливу діяльності людей. При президентові США функціонує консультативний орган — Рада з якості навколишнього середовища, діє також Федеральне агентство з охорони природного світу, наділене широкими повноваженнями з контролю за виконанням природоохоронного законодавства. Функція держави з оборони країни від зовнішнього нападу є важливим напрямом її діяльності. Історія підтверджує, що на всіх етапах розвитку держави існувала об’єктивна необхідність захисту від зовнішніх агресорів волі й незалежності країни, її суверенітету і територіальної цілісності. Війни в захист Батьківщини, за звільнення території держави від окупантів з погляду міжнародного права вважаються законними і справедливими. Функція оборони країни здійснюється економічними, політичними, дипломатичними і військовими засобами. У мирний час ця функція передбачає забезпечення всебічної підготовки країни до відсічі можливого нападу ззовні. У воєнний час вона набуває форми прямої збройної боротьби із супротивником, під час якої відбувається об’єднання всіх сил країни для досягнення перемоги. Переважна більшість сучасних держав сприйняла оборонну доктрину, сутність якої полягає у створенні оптимальної достатності сил і засобів для запобігання можливій агресії з боку іншої держави чи групи держав. Такий підхід до питань військового протиборства значною мірою знижує можливість виникнення війн у житті народів, припускаючи в майбутньому перспективу їх поступового зникнення. Водночас виконання функції оборони країни передбачає розроблення і здійснення цілої системи державних заходів щодо зміцнення обороноздатності країни, підтримання бойової могутності збройних сил як у мирний, так і у воєнний час. У цій системі заходів необхідно виділити такі: 1. Зміцнення оборонної могутності країни. Високу обороноздатність держави забезпечує розвинута й ефективна економіка, яка спирається на новітні досягнення науково-технічного прогресу, що дозволяє задовольняти не тільки матеріальні потреби суспільства, а й робити все необхідне для зміцнення оборонного потенціалу країни. Сучасна економіка забезпечує необхідний рівень розвитку воєнної промисловості, виробництва новітніх зразків техніки і зброї, створення запасів стратегічної сировини і продовольства та інших компонентів оборонного потенціалу держави. 2. Повсякденне вдосконалювання збройних сил, постійне підвищення їх боєздатності. Кожна держава повинна піклуватися про те, щоб її збройні сили були могутніми, мобільними, мали у своєму розпорядженні сучасні засоби захисту, професійно використовували всі види військової техніки і зброї, мали високу боєздатність і боєготовність, діяли в режимі законності. 3. Охорона державних кордонів. Ця діяльність здійснюється прикордонними військами чи іншими спеціальними підрозділами і спрямована на забезпечення прикордонного режиму, обумовленого законодавством конкретної держави. 4. Організація цивільної оборони. Держави проводять ряд оборонних заходів у мирний час. Ця діяльність передбачає евакуацію жителів з населених пунктів, по яких найімовірніші удари зброєю масового ураження. Вона пов’язана зі створенням спеціальних захисних споруд, проведенням рятувальних і відбудовних робіт. 5. Військове навчання запасу збройних сил (резервів). У багатьох країнах організовується періодична військова перепідготовка осіб, які перебувають на військовому обліку. Це дозволяє у разі міждержавних військових конфліктів швидко розгортати збройні сили й поповнювати їх кваліфікованим особовим складом. Держава організовує також позавійськову підготовку, що проводиться в середніх і вищих навчальних закладах. Зовнішні функції держави являють собою основні напрями її діяльності на міжнародній арені. Вони покликані вирішувати такі зовнішні завдання держави: установлення і підтримання нормальних відносин з іншими державами і забезпечення оборони країни від можливої зовнішньої агресії. Відповідно до зазначених завдань розрізняють дві основні зовнішні функції держави: взаємовигідне співробітництво з усіма іншими державами світового співтовариства й оборона країни від нападу ззовні. Специфіка зовнішніх функцій полягає в тому, що власне сама держава виникла насамперед тому, що з’явилася потреба у групи людей, які вели осілий спосіб життя, у захисті обраної території від посягань інших племен чи груп людей. Тільки на пізніших історичних етапах розвитку держави, тобто коли з’являються соціально-майнове розшарування населення у класичних формах (наприклад, класи, страти, прошарки), виникає потреба виконання державою своїх внутрішніх функцій. Тобто можна зробити другий висновок, що з розвитком самої держави розширюється і коло функцій, які вона виконує. І навпаки, завдяки потребам виконання все більшої кількості функцій розвивається і сама держава, значення якої для розвитку суспільства зростає. Нагадаємо основний зміст окремих зовнішніх функцій. Оборонна — захист держави від зовнішньої небезпеки і військової агресії. Сучасний етап міжнародних відносин характеризується усвідомленням більшістю держав світу, що єдино можливий варіант розвитку — мирне співіснування, тому воєнне протистояння хоча й залишається ще досить вагомим, але не вирішальним при розгляді територіальних чи інших спорів між країнами. У більшості випадків вони вирішуються в рамках міжнародних організацій через систему домовленостей та голосування. А це вже прерогатива дипломатичної функції, функції підтримання прийнятних відносин з іншими державами, суб’єктами міжнародного права, представництво країни на міжнародній арені. Окремо необхідно виділити зовнішньоекономічну функцію, яка напрямлена на розвиток взаємовигідного економічного співробітництва з країнами і групами країн на міжнародній арені, участь у міжнародному поділі праці, обміні новітніми технологіями, координація товарообміну, розвиток кредитно-грошових зв’язків. В умовах глобалізації ця функція набуває доленосного значення. У літературі виділяється глобальне співробітництво як окрема зовнішня функція суспільства. З такою постановкою питання можна погодитись, якщо під цією функцією розуміти координацію міждержавної діяльності з вирішення таких глобальних проблем, як екологічна, демографічна, енергетична тощо. Тобто можна сформулювати третій висновок: значимість кожної суспільної функції держави для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна її сутність та цільові орієнтири. Органічна цілісність усього багатства суспільних функцій держави особливо актуальна для практики державного управління. Не випадково найбільші труднощі викликає не пізнання державного управління, а його застосування при регулюванні суспільного виробництва. Державне управління вирізняє можливість використання всіх існуючих у суспільстві різноманітних ресурсів: матеріальних, інтелектуальних, соціальних, інформаційних, силових, демографічних. Способи застосування методів державного впливу на ринок можуть бути адміністративними й економічними. Адміністративний вплив — безпосередній вплив на інтереси об’єктів управління методами директивного примусу за допомогою дозволів, заборон, дисциплінарних санкцій, які застосовуються незалежно від їх думки. Економічне регулювання — вплив держави на об’єкт управління опосередковано, через дію на його економічні інтереси, тобто через господарське законодавство, фінансову, грошову, кредитну державну політику. У даному випадку відсутній прямий директивний примус, об’єкт управління вільний у варіанті вибору дій, але у разі суперечності їх законодавству застосовуються економічні санкції (наприклад штраф за несплату податків). Економічне державне регулювання ринкового механізму може поділятися за функціями, галузями і сферами діяльності. Держава відіграє визначальну роль у життєдіяльності людей. Сутність суспільної ролі держави полягає в тому, що вона впливає на все суспільство. Суспільна роль, яку відіграє держава в управлінні справами суспільства, реалізується через функції держави, напрямлені зрештою на задоволення різноманітних потреб як окремих особистостей, еліт, соціальних груп, так і всього суспільства. У науці про державу з’являється нова сфера діяльності: підтримання і захист інтелектуальної власності, тобто створення умов для успішної наукової діяльності, забезпечення справедливого оцінення цієї праці і гідної винагороди за використання цих результатів. Визначальний вплив на еволюцію функцій держави робить і екологічний фактор. Сутність цього впливу полягає в тому, що якщо кожна сучасна держава не візьме на себе обов’язок підтримувати умови існування людей на власній території, а також не стане взаємодіяти з іншими державами в збереженні загальнопланетарного середовища існування людства, то в найближчий час неминучий загальноцивілізаційний колапс, глобальна криза. Еволюція функцій у цій сфері відбувається на іншому якісному рівні, вимагає іншого ступеня обов’язковості, забезпеченості економічними, адміністративними, правовими засобами і методами. Інтернаціоналізація світової економіки, загальне переплетення економічних інтересів, поява і панування транснаціональних компаній, інші економічні фактори планетного значення — ще одна сфера, що робить вплив на еволюцію функцій. Шлях від конфронтації до співробітництва і, нарешті, до партнерства проходить більшість держав сучасного світу в зовнішньоекономічній діяльності. До еволюції функцій держави підштовхує й інформатизація суспільства, що розвивається, створення баз даних, формування світового інформаційного простору. Але, безумовно, найбільший вплив на еволюцію функцій держави робить об’єктивна потреба виключити саму можливість використання ядерної й іншої зброї масового ураження, усунути небезпеку безконтрольного використання ядерних, хімічних та інших технологій. Зазначена вище еволюція функцій торкається тією чи іншою мірою усіх без винятку сучасних держав. Разом з тим відбувається еволюція функцій, що стосується окремих держав, особливо в економічній сфері, зокрема тоді, коли конкретні суспільства розвиваються в напрямі ринкової економіки, переходять від соціалістичних, розподільних відносин до товарно-грошових, від тоталітарних режимів до ліберально-демократичного. Існує два основні економічні методи державного регулювання: 1) досить жорстка податкова політика, що дозволяє державі успішно вирішувати її соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних сил суспільства; 2) створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому. Економічна діяльність сучасної правової держави має такі напрями: 1. Державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету і в контролі за його витратами; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів беруть участь вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи. Такими установами, наприклад, у США є Адміністративно-бюджетне бюро, Рада економістів-консультантів, Національне управління трудовими відносинами, Федеральна резервна системам та ін. Вони входять в апарат президента країни. Стимулюючий вплив на економіку роблять і місцеві органи держави. Вони забезпечують приплив капіталу і розвиток бізнесу на підопічній території з метою одержання коштів для місцевого бюджету. Підтримуючи підприємництво, залучаючи на свою територію нові компанії, місцева влада, таким чином, розвиває інфраструктуру, вирішує проблему безробіття. Для здійснення цих завдань використовується механізм податків, виділяються під будівництво земельні ділянки, випускаються облігації для фінансування нових виробників. Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, а не у створенні розподільних чи заборонних механізмів. У сучасному цивілізованому суспільстві тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського керування їм потрібні, у чому мають полягати функції цих органів, скільки їм платити і за які послуги. 2. Економічна діяльність держави виражається також у безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава саме виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні. Література до розділу 2
РОЗДІЛ 3. Взаємодія держави та економіки в контексті суспільного вибору |
| ГСВО МОН Черкаського ін-ту управління бізнесом; О. Ф. Кравченко, канд екон наук, доц. КДТУБА; М. М. Мартиненко, д-р техн наук, проф. КЕІМ;... |
НІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА Кредитно-економічний факультет Матеріали... Члени редакційної колегії Т. В. Майорова, канд екон наук, доц.; А. М. Мороз, д-р екон наук, проф.; Л. Л. Примостка, д-р екон наук,... |
| Освітньо-професійна програма підготовки СПЕЦІАЛІСТА (назва освітньо-кваліфікаційного... М; В. Д. Рожок, д-р техн наук, проф. КЕІМ; С. М. Соболь, канд екон наук, доц. КНЕУ; Ф.І. Хміль, д-р екон наук, проф. ЛКА; В. Г. Шинкаренко,... |
Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні М. Я. Сегай, д-р юрид наук, проф.; О. Ф. Скакун, д-р юрид наук, проф.; М. М. Страхов, д-р юрид наук, проф.; Ю. М. Тодика, д-р юрид... |
| ПЕЧАТНІ РОБОТИ а. КНИГИ, ПІДРУЧНИКИ, РОЗДІЛИ В КНИГАХ Методика навчання англійської мови студентів-психологів: монографія / за заг та наук ред. О. Б. Тарнопольського. – Дніпропетровськ:... |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
| Мінрегіонбуд України Київ 2009 В. С., д-р техн наук, проф.; Вернигора В. О., канд техн наук; Галінський О. М., канд техн наук; Григоровський П.Є., канд техн наук;... |
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
| України Г. С. Сазоненко Перспективні освітні технології: Наук метод... В.І. Каюков, кандидат педагогічних наук; П. П. Кононенко, доктор філологічних наук; В. О. Огнев'юк, кандидат філософських наук; А.... |
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Навчальна програма курсу „Історія педагогіки” / Заг редакція доктора пед наук, проф. Л. В. Кондрашової. – Кривий Ріг, 2007. – 142... |