Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія / За заг та наук ред д-ра екон наук, проф. І. Й. Малого

1 Substantial — реальний, речовий, змістовий. Цей напрям виник у процесі дискусії з методологічних проблем дослідження докапіталістичних суспільств, що має, на наш погляд, особливе значення для дослідження проблем трансформаційної економіки. Основні положення субстантивізму були викладені в праці К. Полан’ї «Наше застаріле ринкове мислення» (1947).

1 Детальніше про субстантивізм та його напрями див.: Очерки экономической антропологии. — М.: Наука, 1999. — С. 78—94.

1 Прикладом цього може бути «тверде ядро» неокласичної течії, до якого відносять передумови раціональності поведінки індивідів та ідея нейтральності грошей у довгостроковому періоді, у рамках якої монетаризм змінює лише «захисний пояс».

2 Таке твердження випливає зі специфіки політичної й економічної науки, адже в більшості випадків ці науки базуються на оцінних судженнях, що, як відомо, є компетенцією філософії.

3 Як зауважує К. Маркс, «було висунуто постулат самостійного трактування політики».

1 Меркантилізм — сукупність економічних поглядів, що розвивалися протягом XV—XVIII ст. Меркантилізм не являв собою єдину школу. Термін «меркантилізм» уперше було застосовано в працях Адама Сміта для виокремлення праць тих часів. До провідних представників цієї течії можна віднести Уільяма Стаффорда, Томаса Мана, Антуана де Монкретьєна, Антоніо Серра та інших.

2 Ця боротьба полягала у досягненні внутрішньої єдності, що мало усунути перешкоди до об’єднання (внутрішні мита, цехові та міські обмеження, феодальну роздробленість), та подолання поширення влади католицької церкви на більшість европейських країн.

1 На цю ідею посилається Дж. М. Кейнс, який високо цінував роботи меркантилістів.

2 Термін «класична політична економія» був уперше введений у наукову термінологію К. Марксом.

1 Фраза «laissez faire, laissez passer» (франц. «дозволяйте робити, що хочуть, дозволяйте йти, куди хочуть») була висловлена Ж.-К. Гурне на асамблеї школи фізіократів у 1758 р. Основні представники школи фізіократів: Франсуа Кене, Жан-Клод Гурне, Дюпон де Немур, Мерсьє де ла Рівьєр, Анн Робер Жак Тюрго.

2 Пізніше Дж. М. Кейнс назвав такий тип господарської моделі «реальною обмінною економікою».

1 Сучасний утилітаризм — система поглядів, що базується на сенситивістській психології, етиці гедонізму, класичній політичній економії та демократичній політиці.

1 Таке визначення І. Бентам дає у своїй праці «Уривок про уряд», що вийшла в 1776 р.

2 Згідно з останнім принципом кожна людина має перебувати в таких умовах, у яких виконання професійних обов’язків збігається з її власними інтересами.

1 Утім таке сприйняття не було характерним для австрійської школи.

1 У своїх працях В. Парето наполягав на тому, що немає сенсу в надмірному аналізі корисності, а звернувся до аналізу «переваг» або «вигідності» одного блага над іншим.

1 Згідно з визначенням Б. Гільдебранда, що було дано в його праці «Політична економія сучасності і майбутнього», людина — продукт цивілізації, орієнтований на загальносуспільні цінності.

1 До несучасної радикальної політичної економії можна віднести праці таких авторів XIX ст., як Ж. Сісмонді, П. Ж. Прудон, Р. Оуен, Дж. Грей та ін.

1 Дослідження в галузі історії економічного аналізу показали, що значну роль у здійсненні кейнсіанської революції відіграли також польський економіст М. Калецький і група німецьких економістів, що дістали назву «німецькі кейнсіанці». Деякі з наукових відкриттів Дж. М. Кейнса ще до їх публікації висвітлювались у дослідженнях означених учених, а тому поряд з ним можуть розглядатися як основоположники Кейнсіанської революції.

2 Іншою беззаперечною перевагою теорії Кейнса стала ідея «грошової економіки», що була викладена в маловідомій статті 1933 р. «Грошова теорія виробництва» і, на жаль, у чітко сформульованому вигляді відсутня у його «Загальній теорії». Цей факт обумовив ігнорування даної ідеї у працях найближчих послідовників кейнсіанства. Але саме ця ідея лягла в основу альтернативної сучасній неокласиці течії — «посткейнсіанства».

1 Детальніше огляд різних течій теоретичного напряму «економіки добробуту» наведено у Hans van den Doel, and den van Velthoven «Democracy and Walfere Economics» Cambridge Univercity Press. 1993.

2 Основні функції добробуту будуть викладені в наступному параграфі.

1 Зазначимо, що вперше гіпотеза стосовно максимізації голосів була висунута Дж. Шумпетером у праці «Капіталізм, соціалізм і демократія», де було визначено те, що пізніше отримало назву «теореми медіанного виборця».

1 Джерела теорії суспільного вибору можна знайти у заново відкритих Д. Блеком 1948 р. працях математиків XVIII—XIX ст., що цікавилися проблемами голосування: Ж. А. Кондорсе, Т. С. Лапласа, Ч. Доджсона (Льюіса Керролла). Однак як самостійний напрям економічної науки вона сформувалася лише у 50—60-х роках XX ст. Важливу роль у формуванні теорії суспільного вибору відіграли роботи з політичної філософії Т. Гоббса, Б. Спінози, а також політологічні дослідження Дж. Медісона й А. де Токвіля. Безпосереднього імпульсу теорії суспільного вибору надали дискусії 30—40-х років.
ХХ ст. із проблем ринкового соціалізму й економіки добробуту (А. Бергсон, П. Самуельсон). Широкий резонанс у 1950-ті роки викликала книга К. Ерроу «Соціальний вибір та індивідуальні цінності» (1-е вид. 1951, 2-е вид. 1963), у якій проводилася аналогія між державою й особистістю. На противагу цьому підходу Дж. Бьюкенен і Г. Таллок у книзі «Розрахунок згоди» (1962) проводили аналогію між державою і ринком. Відносини громадян з державою розглядалися при цьому відповідно до принципу «послуга за послугу» (quid pro quo).

1 Теоретична можливість такого підсумовування буде розглянута далі.

2 Це пояснює той взаємозв’язок, який приписують ринковій економіці та демократичним процесам.

1 Такі погляди поділяють Л. Головко, М. Гурєвічєв, Л. Дідківська, Л. Дмитриченко, З. Залога, М. Крупка, П. Мельник, І. Михасюк, С. Мочерний, І. Сорока, Д. Стеченко, В. Черняк, Н. Чумаченко та ін.

1 У теорії споживчого попиту під граничною нормою заміщення розуміють таку кіль­кість одного товару, яка необхідна споживачеві для того, щоб компенсувати відмову від певної кількості іншого товару. Іншими словами, заміщення у споживанні одного товару іншим не повинно змінити загальний рівень добробуту споживача. Термін було вперше введено Дж. Р. Хіксом у його праці «Вартість і капітал».

2 Гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу (фактора виробництва) являє собою кількість одного фактора, необхідного для заміщення іншого, при збереженні незмінним загального рівня виробництва. Розраховується як відношення граничної продуктивності першого і другого факторів, або як кут нахилу ізокванти.

3 Гранична норма трансформації — числове значення нахилу кривої виробничих можливостей. Гранична норма трансформації першого блага в друге являє собою величину спаду виробництва першого блага задля збільшення виробництва другого.

1 Термін Х-неефективності, який включає опис недосяжності монополією мінімальних витрат, внутрішній оборот фірми і технічну неефективність, увів Харві Лебенстайн.

2 Слід відрізняти від забезпечуваних державою приватних товарів (товари приватного використання — це товари, споживання яких одним індивідом виключає їх споживання іншими), до яких можна віднести освіту, деякі медичні послуги, єдині енергетичні системи тощо. Розгляд необхідності їх забезпечення буде показано далі в рамках розгляду егалітарного розподілу.

3 «Проблема зайця» (free rider problems) — явище, пов’язане із бажанням індивіда користуватися благами, оплачуваними іншими.

1 Р. А. Масгрейв у праці «Теорія державних фінансів» ширше розглядає це питання. Він зазначає, що може виникнути ситуація, за якої ринок буде неспроможним приводити до будь-яких оптимальних результатів. Тоді виникає питання про здійснення державних інтервенцій для забезпечення ефективного розподілу ресурсів.

1 Така ситуація можлива за будь-яких із перерахованих вище неспроможностей ринку (наприклад, зростання виробництва при одночасному збільшенні забруднення навколишнього середовища, збільшення споживання ресурсів суспільної власності тощо).

1 Яскравими прикладами відмінності уявлень про справедливість у різних суспільствах та їх впливу на визначення цілей і принципи проведення економічної політики можуть бути врахування традиційного кастового поділу суспільства в Індії та принцип рівності можливостей усіх людей в європейських країнах.

2 Аналогічних поглядів дотримуються Дж. Ю. Стігліц, А. М. Оуекен, Дж. Е. Мід, Дж. Тобін та ін.

1 Такий висновок ґрунтується на тому, що функція суспільного добробуту еквівалентна правилу ухвалення рішення чи «конституції».

1 Рівність можливостей і здобутків не слід ототожнювати з рівністю добробуту індивідів.

1 Як буде показано далі, означені обмеження не можуть бути виражені прямими лініями, оскільки комбінування цілей не може здійснюватися за фіксованим співвідношенням.

2 Основною передумовою економічної моделі «першого кращого» (first-best) є можливість задовольнити всі умови «парето-ефективності).

3 За теоремою «другого кращого» (second–best), яка була сформульована Р. Дж. Ліпсі та К. Ланкастером, при неможливості досягнення будь-якої з умов парето-ефектив­ності, найкраща ситуація (другий оптимум) може бути досягнена при відході від інших умов Парето.

1 Нобелівська премія була присуджена за «розвиток договірних і конституційних основ теорії економічного і політичного прийняття рішень».

1 Не викликає сумніву, що модель «соціально ринкової економіки» сприйнята всім суспільством в Україні. Але, як ми мали вже досвід побудови «соціалізму», розуміння архітектоніки цієї моделі сьогодні більшістю ще не досягнуто.

1 Виробнича ефективність характеризує найкращий спосіб виробництва, розподілу ресурсів однієї групи товарів таким чином, щоб збільшити випуск інших товарів, тоді як кінцева, або економічна, ефективність, полягає в такій комбінації ресурсів, коли досягається максимальний випуск обох груп товарів з найменшими витратами.

1 Антимонопольне законодавство США, Японії, Польщі.

1 Детальніше про функції кредиту див.: Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод. посібник. — К.: Основи, 1998. — С. 188—198.

1 Детальніше див.: Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін. — К.: Либідь, 1992. — С. 139.

1 Таку думку щодо чистого і реального інвестування розділяють як зарубіжні, так і вітчизняні дослідники. Так, П. Самуельсон вказує на значну кількість трансфертних операцій (див.: Самуельсон П. Економіка. — Львів: Світ, 1993. — С. 178—179). К. Макконел і С. Брю також вважають, що трансферти не можуть бути інвестиціями (див.: Кем-
пбелл Р. Макконел, Стенли Л. Брю. Економикс. — М.: Республика, 1992. — С. 136. В цілому тому саму думку висловлюють автори праці “Инвестиции в Украине” (за ред. С. И. Вакарина. — К.: Конкорд, 1996. — С. 7, а також В. Симоненко (Інвестиційна політика: регіональний аспект // Економіка України, 1996. — № 4. — С. 34).

1 Роль державних органів у цьому разі двояка. З одного боку, держава виступає певним чином організатором ринку інвестиційних ресурсів, з іншого боку, її органи і державні підприємства є його активними суб’єктами.