Гудзь П. В., доктор економічних наук

Скачати 2.42 Mb.

Назва	Гудзь П. В., доктор економічних наук
Сторінка	6/19
Дата	20.05.2013
Розмір	2.42 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Шахназарян С. Р., магістрант

Академія управління та інформаційних технологій “АРІУ”

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ КУРОРТНО - РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація. Узагальнено світовий досвід організації рекреаційно-туристичної діяльності. Проаналізовано діяльність основних рекреаційно-туристичних регіонів та країн світу. Дано характеристику базовим туристично-рекреаційним центрам європейських країн.

Аналізуються теоретичні та методологічні аспекти активізації інвестиційних процесів у туристично-рекреаційній сфері України, в т. ч. Північному Приазов’ї. Пропонуються комплексна модель державного регулювання інвестиційними процесами та пріоритетні напрями інвестування в туристично-рекреаційний комплекс.

Ключові слова: рекреаційна туристичні ресурси, рекреаційно-туристичний комплекс, інвестиції в сферу туристичної діяльності
Вступ. Розглядаючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні, варто вивчити і врахувати досвід країн світу у цій сфері. Вже зараз вчені констатують, що експорт-імпорт вражень становить значну частину валового світового продукту. За прогнозами спеціалістів, рушієм світової економіки у XXI ст. буде саме туризм.

Туризм, як досить прибутковий сектор національної економіки, входить сьогодні до числа економічних фаворитів з точки зору окупності капітальних вкладень, зростає його соціальна і політична роль.

Протягом останніх десятиріч зберігається тенденція до посилення впливу міжнародного туризму на світову економіку. Зараз доходи від туризму складають понад 7% світового експорту і понад 20% міжнародної торгівлі послугами . Таким чином, світовий досвід ефективного освоєння рекреаційних ресурсів показує, що рекреаційна індустрія є високоефективним сектором національних економік, за допомогою якого вирішується низка соціально-економічних питань.

Важливим є той факт, що європейський туризм дедалі більше повертається до Східної Європи, і Україна повинна використати свій шанс щодо цього. Аналіз стану та чинників розвитку міжнародного туризму в Україні свідчить, що з проголошенням незалежності та реформуванням економіки нашої країни до неї прокидається інтерес у іноземних туристів, бізнесменів, вчених та інших фахівців, які користуються туристичними послугами, зростає активність вітчизняного туриста у міжнародному туризмі.

Україна поки що не належить до провідних туристичних держав світу. Цьому, принаймні, є свої причини. По-перше, має місце значне відставання від світових стандартів рекреаційно-туристичної інфраструктури. По-друге, не набуто навиків у сфері рекреаційно-туристичного господарства, які б відповідали світовому рівню.

Недосконале законодавство і бюрократичні перепони затримують розвиток туристичних об’єктів. Ринкове середовище, що формується в Україні, характеризується непевністю, нечіткістю правового забезпечення діяльності господарських структур, недорозвиненістю ринкової та інформаційної інфраструктур, відсутністю ефективних умов для технологічного трансферту, незадовільним соціальним захистом населення і, як наслідок, низькою міжнародною конкурентноздатністю. Це обумовлено як об’єктивними причинами (ринковою природою будь-якої економічної системи), так і відсутністю дійового механізму управління конкурентноздатністю на всіх рівнях.

Тому теоретичні і практичні задачі моніторингу, прогнозування та становлення конкурентноздатності вітчизняних товаровиробників та національної економіки в цілому цієї галузі невиробничої сфери на сучасному етапі глобалізації та інтеграції господарських зв’язків, залишаються надзвичайно актуальними.

В економічній літературі зустрічається досить багато публікацій, присвячених вивченню стану та тенденцій розвитку міжнародного туризму, ефективності його діяльності . Разом з тим, досліджень розвитку і, зокрема причин відставання економічного розвитку цієї галузі в Україні та окремих її регіонах, до яких належать рекреаційно-туристична зона Приазов’я, практично немає.

Постановка завдання. У даному досліджені зроблена спроба визначити інвестиційні джерела та заходи з розвитку курортних рекреацій, в т.ч. Приазов’я, обгрунтувати шляхи підвищення ефективності їх діяльності та накопичення власних резервів для подальшого розвитку на основі інвестиційного менеджменту.

Аналіз структури туристичних послуг свідчить про те, що вагому роль у туристичному виробництві займає внутрішній туризм, питома вага якого дорівнює 66,0 % від загального обсягу (див. рис.1).

Рис.1 .Структура туристичної галузі України

по видам туризму за станом на 01.01.04
Зовнішній туризм займає усього 12% , що свідчить про відставання розвитку індустрії вражень та гостинності у порівнянні з провідними туристичними країнами Європи [6, с.1]. Структура послуг вітчизняного туризму також суттєво відрізняється. Найбільшу питому вагу у доходах займає курортна діяльність – 50,0 %, інші види туристичних послуг –39,4 %; зелений туризм займає лише 10,6 %.

Аналіз туристичного ринку свідчить про те, що за останні кілька років „зелений туризм”, як вид бізнесу стрімко набирає оберти. Щорічно кількість приватних садиб, які надають послуги туристам, збільшується на порядок. Безумовним лідером у розвитку „зеленого туризму ”є західний регіон, де традиції приймати гостей у своїх садибах існували ще в Х1Х ст. Сільський „зелений туризм”, якщо не рахувати мізерних „ін’єкцій” з боку донорських організацій (200 тис. дол. від фонду „Євразія” у 2003 р.) тримається лише на ентузіазмі самих операторів даного ринку. За оцінками спеціалістів, в сільській місцевості налічується 6,3 млн. приватних садиб. Кожна сьома з них – потенційний об’єкт прийому туристів []. Аналогічні проблеми мають місце і в приморських регіонах, де домогосподарства курортних сіл, селищ та містечок досить успішно і цілком нелегально розвивають ринок послуг проживання, готельних послуг для неорганізованих туристів.

Викладення основної проблеми. „Зелений” та сільський туризм буде розвиватися тільки при умові доступності селян до довгострокових кредитів під невеликі проценти - 2-5% річних і врегулювання питань пільгового оподаткування, ефективних корпоративних відносин на засадах високої культури туристичного обслуговування. Оскільки механізм державної підпримки туристичної галузі знаходиться ще у зародковому стані, то це не дозволяє вітчизняним туристичним операторам та агентам зайняти належне місце на міжнародному туристичному ринку.

Проведений нами аналіз дозволяє визначити основні недоліки для інвестування туристичних послуг (див. табл.1) [1, с.].

Таблиця 1

Прроблеми інвестування туристичних послуг в Україні

Підприємства, %
Недоліки	Малі		Середні		Великі
Недоліки	1999р.	2002р.	1999р.	2002р.	1999р.	2002р.
Малий розмір прибутку	84,1	63,5	79,8	76,4	68,9	68,1
Низький попит на продукцію	29,5	46,0	18,2	34,0	13,5	29,7
Значна вартість капиталу	27,3	42,9	31,9	28,3	36,5	26,4
Труднощі получення кредитів	13,6	20,6	16,2	11,3	13,5	16,5
Недоліки законодавства	31,8	11,1	23,2	15,1	21,6	18,7
іноземна конкуренция	9,1	4,8	10,1	16,0	5,4	18,7
Значні зміни у законодавстві	34,1	1,6	37,4	14,2	43,2	22,0

Як свідчать результати аналізу, протягом 1999 - 2002 р.р. відбулось формування базових основ законодавства про туризм. Але, на цьому тлі орієнтація на ціновий фактор веде до втрати підприємницької ініціативи і сьогодні, і на перспективу. Якщо на внутрішньому ринку не буде приділятися увага корпоративній культурі турфірм, то неминучий відтік туристів і перерозподіл на користь іноземних компаній. Між тим, конкуренція посилюється. Для того, щоб вижити та розвиватися, туроператорам необхідні кошти, одержати які можна у першу чергу за рахунок самоінвестування через підвищення якості послуг, вдосконалення туристичного менеджменту тощо.

Інвестиційний потенціал або інвестиційна місткість галузі визначається сумою об`єктивних передумов для інвестицій, яка залежить від різноманітності сфер та об`єктів інвестування, а також від економічного становища країни, регіону. На регіональному рівні інвестиційний потенціал рекреаційно-туристичного господарства визначається насиченістю території факторами виробництва та ефективністю їх використання (розвитком інфраструктури, трудових ресурсів, рівнем доходів населення, споживчого попиту тощо.

Незважаючи на певні позитивні зміни у нормативно-правовому регулюванні туристично-рекреаційної сфери, законодавство, що регулює економіко-фінансову діяльність інвесторів, є неефективним. Враховуючи важливу роль рекреаційно туристичної галузі в економіці Україні та її окремих регіонів, доцільно було б у законодавчому порядку надати певні пільги інвесторам, які вкладають кошти в рекреацію і туризм. При розробці інвестиційної політики держави, зокрема у туристично-рекреаційній сфері, слід підходити на основі вимог стратегічного та системного управління, диференційовано визначати форми фінансування рекреації, враховувати регіональну самобутність галузі, спрямовувати курортно-рекреаційні заклади на встановлення та дотримання вимог міжнародних стандартів якості послуг та якості управління.

Незалежно від стану інвестування санаторно-курортного і готельного господарства, упродовж останніх 5-6 років кількість закладів оздоровлення та відпочинку в Україні продовжує скорочуватися. Крім того, стан матеріально-технічної бази санаторно-курортних та оздоровчих закладів не відповідає міжнародним вимогам, рівень послуг низький при високих цінах, обслуговуючий персонал не має відповідної підготовки щодо прийому іноземних та вітчизніних туристів, не забезпечено контроль за виконанням санаторно-курортними закладами умов, правил прийому та обслуговування рекреантів. Низька якість обслуговування не дозволяє належним чином розвивати туризм. Чимало оздоровчих закладів мають сезонний характер роботи, завантажені в середньому менш ніж наполовину, що створює проблеми стосовно їх економічної віддачі. Наприклад, курорт “Бердянськ”, що обєднує чотири санаторії, “консервує” з жовтня по травень три санаторії... Звичайно,що за такого рівня курортного менеджменту курорту та місту важко буде гідно утримувати статус курорту державного значення, який набуто відповідною Постановою Верховної Ради 11 січня 2005 року.

На сьогодні існує проблема виконання у повному обсязі Закону „Про курорти”, оскільки до сих пір не затверджені зони санітарної охорони курорту [силку]. В період курортного сезону 2002 року на території м. Бердянська функціонувало 64 санаторно-курортних та оздоровчих заклади, в тому числі: 8 санаторіїв на 3262 місця; 39 баз відпочинку на 4630 місць, які до того ж мали місця розміщення підвищеної комфортності – 313 люксів і 187 напівлюксів; 17 дитячих і спортивно-оздоровчих закладів на 4950 місць.

Одночасно санаторно-оздоровчі заклади можуть прийняти 12843 особи. Організовано в санаторіях, пансіонатах, базах відпочинку, дитячих і спортивно-оздоровчих закладах змогли відпочити та оздоровитися більш, як 67,5 тисяч осіб (в 2001 році – біля 68 тис., а в 2000 році – 57 тис. осіб). На базах відпочинку , пансіонатах, санаторіях за курортний сезон відпочило та пролікувалося 53,6 тис. осіб, в дитячих та спортивно-оздоровчих закладах – майже 14 тисяч дітей, в 2001 році – 13,5 тисяч. Неорганізовано в місті відпочило та оздоровилося більше ніж 300 тисяч осіб (див. табл.2).

Таблиця 2

Динаміка відпочиваючих в організованому секторі курортної рекреації м. Бердянська на протязі 1998 – 2002 років (тис. осіб)

№	Вид закладів відпочинку та оздоровлення	1998	1999	2000	2001	2002
1	Організовано відпочили в т.ч.	47,0	50,0	57,0	67,5	62,5
2	Санаторіях, базах відпочинку, пансіонатах	35,0	37,0	45,7	53,7	48,6
3	Дитячих оздоровчих центрах, таборах	12,0	13,0	11,3	13,8	13,9
4	Неорганізовано відпочили	100,0	150,0	300,0	350,0	300,0

Проблеми санаторно-курортних та оздоровчих закладів породжують проблеми накопичення необхідних для розвитку рекреаційних територій коштів. Це стосується в першу чергу регіону Північного Приазов’я, в т.ч. курортів та санаторіїв м. Бердянська. У зв’язку із функціонуванням більшості курортних закладів протягом літнього сезону, практично усі одержані доходи витрачаються на їх непродуктивне утримання у міжсезоння.

Фактично збитки формуються із витрат на охорону, нарахування амортизації, капітальний та поточний ремонт, заохочення та утримання персоналу тощо. Необхідність постійної економії породжує “стратегічну сліпоту”, низьку інвестиційну активність, проблему утримання кваліфікованого медичного персоналу, і в результаті - відтік відпочивальників у приватний сектор, де вони знаходять відносне задоволення потреб у послугах проживання і частково харчування. Більше того, сектор домогосподарств вже стає за рівнем сервісного обслуговування відпочивальників реальним конкурентом щодо курортів та санаторіїв радянської доби.

У результаті втрачає в першу чергу держава, оскільки приватні підприємці, які надають такі послуги, податків до бюджету, як правило, не сплачують. Отже, втрачаються можливості для розвитку рекреаційних закладів та рекреаційних територій.

Висновки. Системний підхід до інвестиційного забезпечення розвитку рекреаційно-туристичного господарства дозволить виявити найбільш перспективні регіони, території і об'єкти, вирішити питання про доцільність інвестиційних вкладень при розгляді регіональних проблем активізації рекреаційного підприємництва. Системний підхід сприятиме формуванню відповідного інвестиційного середовища у рекреаційно-туристичній сфері в контексті ринкових перетворень в економіці країни загалом.

На сьогоднішньому етапі перевага надається інвестуванню в розвиток санаторно-курортного і готельного господарства, створення нових видів туристично-рекреаційної діяльності, які потребують фінансування на належному рівні.
Література

Акимова И., Кузякив О. Terra incognita украинского бизнеса // Бизнес. - №5 (576), 2 февраля 2004 г. – С. 34-36.
Бланк Р. Інвестиційний менеджмент. К., 1998.- 150 с.
Киряк П. Розвиток міжнародного туризму як один з факторів становлення економіки України // Економіка України.- 1999.- №7.– С. 85-88.
Котлер Ф., Боуэн Дж., Мэйкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: Учебник для вузов/ Пер. с англ. Под ред. Ноздревой Р.Б.– М.: ЮНИТИ, 1998.- 787 с.
Крачило М.П. Економічні аспекти розвитку туризму в Україні в контексті світового досвіду/ Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам’яті народу засобами туризму: Тези до Всеукр. наук.–практ. конф. Ч.І.- Київ – Косів, 1998.– С.14.
Новости турбизнеса // Бизнес.- 2003.-№ 20.- С.52.
Папирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 208 с.