|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
|
Становище Гетьманщини після смерті Б.Хмельницького. Основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики І.Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом. Період від смерті Б. Хмельницького до початку гетьманування І. Мазепи історики називають Руїною. Руїна характеризувалась внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну. Причинами Руїни були:
Восени 1657 р. до влади приходить І.Виговський. У відносинах з Польщею та Росією він балансує, намагаючись зберегти автономію України. Виговський спираючись на козацьку старшину та шляхту, в які сконцентровують в своїх руках велике землеволодіння, знову повертає кріпацтво, що привело до масового невдоволення. Проти політики Виговського виступають народні маси, боротьба переростає в громадянську війну. Виговський придушує повстання у травні 1658 р. під Полтавою де загинуло 50 тис. українців. Незадоволений втручанням Росії в справи України, Виговський розпочав переговори про мир з Польщею. 16 вересня 1658 р. між Україною та Польщею було підписано Гадяцький трактат. За ним Україна в складі трьох воєводств – Брацлавського, Київського й Чернігівського під назвою великого князівства Руського – переходила до складу Речі Посполитої як рівна з Польщею і Литвою. Зберігався свій суд, грошова система, військо. Скасовувалась унія, православна церква зрівнювалася в правах з католицькою. Однак Україна позбавлялася права зовнішньополітичних зносин а козацький реєстр із 60 тисяч осіб скорочувався наполовину. Новий союз України з Польщею, підписаний Виговським призвів до вторгнення російських військ в Україну. В червні 1659 р. відбулася битва під Конотопом між українською та російською арміями, де українці перемогли. Проти гетьмана Виговського почалося нове повстання козаків і він втікає до Польщі. Гетьманування Юрія Хмельницького. Поглиблення руйнівних процесів в Українській державі. Сподіваючись, що авторитет роду Хмельницьких допоможе припинити внутрішні конфлікти в державі козацька старшина у вересні 1659 р. знову проголошує гетьманом Ю.Хмельницького У Доки в Україні тривали міжусобиці, московське військо знову зайняло Лівобережжя. Не наважуючись продовжувати війну проти Москви Ю. Хмельницький приїхав на переговори з її представниками до Переяслава. Там російський уряд примусив молодого гетьмана прийняти ганебні Переяславські статті, за умовами яких обрання нового гетьмана дозволялося лише зі згоди російського уряду. Російські війська повинні розміщатися у всіх великих містах України, гетьман не мав права на зв’язки з іноземними державами. Гетьман з свого боку не міг ані призначати, ані звільняти полковників без згоди Ради старшин. Гетьман також не мав права розпочинати походи без царського дозволу: за наказом царя гетьман мав йти з усім військом, куди йому звелять. Київський митрополит попадав у підлеглість до московського патріарха. Ю. Хмельницький згадував: «Я два тижні був в’язнем; що хотіли те й робили зі мною». В 1660 р. після невдалого російського походу на Львів Ю.Хмельницький підписує Слободищенський трактат з Польщею. Відповідно до нього Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Найтрагічнішим наслідком цього договору став початок територіального розколу України. У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Отже, період з 1657 по 1663 рр. приніс жахливе спустошення українських земель, громадянську війну, розкол України на Лівобережну та Правобережну. Зародження буржуазних відносин в Україні в XVII столітті. Зовнішньоекономічні зв'язки України в другій половині XVII- на початку XVIII століття. Соціально економічний розвиток українських земель визначало формування ознак буржуазного суспільства в надрах існуючого натурального господарства, передусім у сільському господарстві, яке було стрижнем тогочасної економіки. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування. Економічною основою розвитку України традиційно залишалося сільське господарство, а його провідною галуззю – зернове землеробство. Прискореними темпами розвивалося сільське господарство Гетьманщини, Слобожанщини й Запоріжжя. Причому в старшинських і монастирських маєтках воно базувалося на використанні переважно найманої робочої сили. Високопродуктивна праця наймитів, досконала техніка й технологія обробітку ґрунтів вивели панські господарства на досить високий рівень. Важливе місце у господарстві різних груп населення займало тваринництво. Тисячні отари овець, великої рогатої худоби, коней мали Василь Кочубей, Іван Мазепа та інша старшина. Великі тваринницькі господарства виходили за межі звичного феодального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно найманої робочої сили. Провідними промислами в українських землях цієї доби були млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Формується мануфактурне виробництво, де поступово розпочинається механізація виробничих процесів. До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути), поташ (буди), селітру(майдани) та ін. Розвинуті, централізовані мануфактури виникали у текстильній, насамперед суконній промисловості. Характерною рисою розвитку економіки України другої половини 17 – 18 ст. був поступовий перехід до товарно-грошових відносин. Цьому процесу сприяли поглиблення поділу праці, диференціація земель на землеробські та промислові зони, урбанізація тощо. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки в Києві, Ромнах, Ніжині, Харкові, Сумах, Львові. Незважаючи на складні політичні умови одночасно з Лівобережною Україною в систему всеросійського ринку дедалі глибше втягувалась і Правобережна. Купці з Росії та Лівобережжя все частіше бували на великих ярмарках у Білій Церкві, Бердичеві, Вінниці, Богуславі. Сільськогосподарська продукція та промислові вироби Правобережжя надходили до Росії. Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами як Туреччина, Сілезія, Пруссія, Італія, Молдавія, Персія. Таким чином економічний розвиток приводить до формування національного ринку та зростання паростків капіталістичного укладу, але підпорядкування української економіки іноземним державам суттєво гальмує та деформує поступальний розвиток. Економічне піднесення в Україні після приєднання Північного Причорномор'я.. Росія хотіла перетворити Північне Причорномор’я в основний плацдарм для здійснення своєї експансії. Крім того вихід до Чорного моря був необхідний для розвитку торгівлі, особливо експорту зерна, що нечувано збагачувало російських поміщиків і купців. Російсько-турецькі війни показали слабкість Османської імперії, котра раніше була грозою Європи. У війнах разом з російськими військами активну участь брали українські козаки. Після ліквідації Гетьманату 1764 р., на південноукраїнських землях створено Першу Новоросійську губернію на півночі та Землі Вольностей Запорозьких на півдні. Після зруйнування Запорізької Січі у 1775 р. територія була поділена на Новоросійську та Азовську губернії. В 1782 р. ході чергової адміністративної реформи Новоросійську та Азовську губернії об’єднали в Катеринославське намісництво, адміністративним центром якого спочатку був Кременчук, а з 1784 р. – Катеринослав. Вирішальним чинником соціально-економічного життя Південної України кінця 18 – поч.. 19 ст. був процес колонізації, тобто господарського і культурного освоєння краю. Цей процес мав 3 напрямки: поміщицька, іноземна та народна колонізація. Першими переселенцями з Європи стали датчани, які оселилися в херсонській губернії. Найчисельнішу ж групу склали німецькі колоністи меноніти, яких лише в 1803 р. прибуло близько 3 тис. осіб. Серед перших поселенців Півдня були також швейцарці, іспанці, французи, італійці і т. д. велику групу іноземних переселенців представляли переселенці з Оттоманської імперії - греки молдавани, серби, вірмени, болгари, які в такий спосіб позбулися релігійного гніту. На початку ХІХ ст.. розпочалася активна єврейська колонізація вихідцями переважно з Білорусії та Галичини. Однак найпотужніший потік південноукраїнської колонізації випадав на народну колонізацію. Селянська колонізація була найчисельнішою, серед них найбільшу групу становили втікачі. Завдячуючи впровадженим заходам,населення краю зростало досить швидко. Зокрема, за часів військового генерал-губернатора Новоросії А.Е. Рішельє (1803 – 1814) чисельність населення збільшилася до 1 млн. осіб. За етнічним складом 2/3 колоністів становили українці та росіяни. Досить високими темпами протікали на Півдні урбанізаційні процеси. Найперше було відбудовано Азов і Таганрог, трохи згодом на місцях колишніх фортець виникли Єлисаветград, Олександрівськ, Нікополь, Бахмут. У 1776 р. було закладено Катеринослав, у 1778 р. був заснований Херсон з суднобудівною верф’ю. У планах Катерини ІІ йому відводилась роль «південного Санкт-Петербурга».у 1789 р. було закладено місто на ім’я святого чудотворця Миколая – Миколаїв. У 1779 р. на узбережжі Азовського моря виник Маріуполь. У 1794 р. на місці татарського містечка Хаджибей була заснована Одеса. завдячуючи вигідному географічному розташуванню як морського порту, ліберальному ставленню уряду, напливу населення,розквіту внутрішньої та зовнішньої торгівлі, відбувається надзвичайно швидкий розвиток міста. Основним видом господарської діяльності південноукраїнського населення було землеробство. Вирощений надлишок пшениці давав можливість експортувати її до країн Європи. Важливе місце в економіці Півдня посідало також тваринництво, особливо вівчарство. Високоякісна вовна була на другому місці за обсягом експорту. Центром зовнішньої торгівлі стала Одеса, яка протягом 1819 – 1859 користувалася правом вільної безмитної торгівлі. Це мало як позитивні так і негативні наслідки. Свої особливості мав і соціальний устрій південноукраїнських земель що ґрунтувався не на примусовій, а на вільнонайманій праці. Таким чином, в результаті двох російсько-турецьких війн Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії. Почалося активне господарське освоєння просторів Причорномор’я. на берегах Чорного і Азовського морів були засновані великі портові міста Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Одеса та інші. На родючих чорноземних ґрунтах півдня поширилось землеробство. Досліджувались родовища залізної руди біля Кривого Рогу. У Миколаєві та Херсоні були засновані корабельні верфі для будівництва військових та торговельних суден. Оскільки, західні країни потребували дедалі більше зерна, південні райони України стали для Європи справжньою житницею. Тут вирощували кращі сорти пшениці, використовували сільськогосподарські машини. За 1764-1793 рр. обсяг зовнішньої торгівлі у причорноморських портах, особливо в Одесі зріс на 220%. Гетьман К.Розумовський. Ліквідація гетьманату Катериною ІІ. Після закінчення Північної війни була створена Малоросійська колегія для управління Україною, вперше скасована посада гетьмана. Наступні десятиліття 18 ст. були позначені, з одного боку, подальшим прагненням російського уряду підпорядкувати собі Україну, а, з іншого, — намаганням української старшини відстояти права Гетьманщини. У цей час двічі вдавалося відновити гетьманство, повернути деякі автономні права. Але в цілому, повнота автономії Гетьманщини залежала вже не стільки від її внутрішньої сили, скільки від особистої прихильності того чи іншого російського монарха. Під час правління дочки Петра І – Єлизавети, в 1750 р. було обрано останнього гетьмана К.Розумовського, який проводив самостійну зовнішню політику, обороняв фінансову самостійність України, провів судову реформу, модернізацію українських збройних сил, виношував плани відкриття українського університету. Однак прихід до влади Катерини ІІ кардинально змінив ситуацію. Проводячи колонізаторську політику, царський уряд поступово ліквідував автономію України. Катерина ІІ вирішила скасувати її остаточно. У відповідь на прохання козацької старшини у 1763 р дозволити створення шляхетського парламенту цариця наказала гетьманові К. Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 року, після невдалих спроб досягти компромісу, Розумовський відмовився від гетьманства Після ліквідації гетьманства вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. В 1775 р. з наказу Катерини ІІ Запорізьку Січ – останній оплот незалежності України, було ліквідовано. У 1781 р. – ліквідовано полкову систему та утворено намісництво за російським зразком. У 1783 році було юридично оформлено кріпацтво, крім того на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони. Намагаючись задобрити та підпорядкувати собі українську еліту, Катерина ІІ 1785 р. видала «Жалувану грамоту дворянству», відповідно до якої українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах з російським дворянством. Внаслідок цих акцій було остаточно скасовано українську автономію. Отже наступ російського царизму на українські землі у 18 ст. характеризувався обмеженням українських прав та вольностей; посиленням централізації, русифікації, розколом українського суспільства, хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів України. Валуєвський циркуляр. Емський указ. Криза громадівського руху Повернувшись після амністії із заслання колишні члени Кирило-Мефодіївського братства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду – культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав виходити в 1861 р. в Петербурзі), навколо якого групувались вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях в цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції – В. Антонович, Т. Рильський та ін.. Після поразки польського повстання 1863 – 1864рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалась як загроза самодержавству. Вже 1863 р. з’явився Валуєвський циркуляр, що забороняв видання українською мовою шкільних та релігійних видань. Мета цього указу цілком очевидна: не дати можливості українському рухові стати масовим. Загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично настроєної частини національної еліти. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: настає пауза у процесі національного відродження. Лише на початку 70-х років громадівський рух знову активізується. У Київській «Старій громаді» у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили – В. Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, М. Старицький, П. Чубинський. За ініціативою громади було створено «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». Досліджуючи етнографію, археологію, географію та історію, громадівці активно шукали модель майбутнього суспільного розвитку. У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання Україні широкої автономії. Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876р., який заборонив друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Незабаром провідні діячі київської громади виїжджають за кордон. |
|
Відповіді на екзаменаційні питання з дисципліни «Історія України» Вивчення історії у вищій школі сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднується знання, погляди, уявлення... |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
СОЦІОЛОГІЯ Лутак Н. А., голова Дніпропетровського міського методичного об’єднання викладачів суспільних дисциплін, викладач-методист Дніпропетровського... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський... Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень... |
Вступ. Класифікація та загальна будова автомобілів Осюнько Н. В. викладач спец дисциплін автотранспортного напрямку, вища категорія, старший викладач, ДНЗ «Уманський ПАЛ» |
|
«Цивільні шлюби: за і проти» Викладач суспільних дисциплін Гусарова В. В Яка людина, таке в неї і кохання»; «Взаємини, що почалися легко, необдумано, рідко підносяться вище кухні і спальні» О.І. Герцен;... |
Екзаменаційні питання до курсу «Історія України» для студентів 1-го курсу у 2012/13 н р |
|
Впровадження інтерактивних методів навчання щодо розвитку комунікативних... Викладач предметів людина і світ та художня культура, спеціаліст вищої категорії, старший викладач Державного навчального закладу... |
Екзаменаційні питання з курсу «Новітня історія України» для студентів... Проголошення автономії Карпатської України: передумови, причини, історичне значення. Угорська окупація Закарпаття |