|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
Включення українських земель до складу Литовської держави Після смерті Галицько-Волинського князя Юрія ІІ в 1340 р. в Галичину вдерлися польські та угорські війська. Після тривалої та виснажливої боротьби Галичина була остаточно захоплена Польщею. Волинь та решта українських земель були поступово приєднані до Литовської держави.. Таким чином у 13 – 14 ст. українські землі були розчленовані та ввійшли до складу різних держав. Основна частина українських земель ввійшла до складу литовського князівства. Українці досить спокійно поставилися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили у литві захисника проти жорстоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад тощо. В 1385 р. між Польщею та Литвою було підписано Кревську унію, яка передбачала об’єднання Литви і Польщі, шляхом укладення шлюбу між литовським князем Ягайлом та польською королевою Ядвігою. За те, що Ягайла проголошували королем двох держав, він зобов’язувався насадити католицизм в Литві, а українські землі приєднати до Польщі. Але значна частина литовської знаті не бажала Кревської унії і розпочала проти неї боротьбу. Цю боротьбу очолив князь Вітовт, який примусив Ягайла визнати його «великим князем Литви і Руси». Для України велике значення мала так звана «чорноморська» політика Вітовта. Литовський князь скористався міжусобною боротьбою в Орді й поширив свою владу на північне Причорномор’я, включаючи Крим. Були збудовані фортеці для утвердження литовського панування в південних степах: Хаджибей (біля сучасної Одеси) звідкіля український хліб вивозився до Візантії, Каравул на Дністрі, Білгород на Дністровому лимані, фортецю св. Івана в гирлі Дніпра, та біля сучасного Кременчука. Але в 1399 р. на річці Ворсклі військо Вітовта потрапило в засідку, влаштовану татарами і зазнало страшної поразки. «Чорноморська» політика Литви потерпіла крах, і до середини 15 ст. від неї залишилася лише згадка. На початку 15 ст. знову посилюється наступ Тевтонського ордену на схід, і в цих умовах Литва і Польща виступають разом проти німецької загрози. В 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, під час якої Тевтонський орден був розгромлений. Але Грюнвальдська перемога призвела до посилення позицій Польщі в польсько-литовському союзі. Городельська унія запроваджена у 1413 р. призвела до посилення впливу в Литовському князівстві католицької віри. Невдоволення такою політикою серед православної знаті привело до виступу, на чолі якого став Свидригайло, молодший брат Ягайла. Але його боротьба не увінчалася успіхом і він змушений був припинити боротьбу. Люблінська унія та її наслідки для України. В 1569 р. в Любліні була проголошена унія, що утворювала нову державу - Річ Посполиту – зі спільним королем, сеймом, сенатом, спільною зовнішньою політикою. З цього моменту українські землі опиняються в складі Польщі, де починається ополячення та окатоличення українського народу. Незважаючи на певні позитивні наслідки таких змін в суспільстві починає наростати незадоволення соціальними, релігійними та національними утисками. Під час Польсько-литовського панування в Україні було запроваджено Магдебурзьке право, яке встановило виборчу систему органів міського самоуправління та суду, регулювало питання торгівлі і т. д. Але користуватися Магдебурзьким правом могли лише католики. Українські землі складали основу польсько-литовської держави. Їх було поділено на 6 воєводств. Король почав роздавати українські землі польській шляхті. Відбувається інтенсивна колонізація південної Київщини і Полтавщини. Польські пани наполегливо запроваджували тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Наступ католицької церкви викликав спротив у міщан, селянства та значної частини української шляхти. Особливу роль у боротьбі за православну віру відігравали братства. В другій половині 16 ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Вони перетворились у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві. Перед православ’ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву врятувати цю самобутність. Після тривалих дискусій та суперечок в 1596 р. в Бресті було проголошено союз з католицькою церквою. Але в результаті цієї унії релігійні протиріччя ще більш загострилися. Отже феодальний, національний та релігійний гніт посилюється. Це не могло не привести до великих кривавих повстань. Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції. Діяльність декабристів в Україні. Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, літературним (або культурницьким) та політичним. На першому, фольклорно-етнографічному етапі невеличкі групи вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирають та вивчають історичні документи, етнографічні експонати. Фольклорні пам’ятки. Змістом другого, літературного етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо в літературі та освіті. Третій, політичний, етап характеризується більшим організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їхніх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення. Наприкінці 18 – початку 19 ст. в Україні помітно зріс інтерес до національної історії. Відбувається осмислення і узагальнення важливих моментів,минулого у ході яких дедалі очевиднішою ставала думка про те, що український народ має власну історію та самобутню культуру. Культурно-національне відродження в Україні було зумовлено цілою низкою причин. Перш за все це перетворення козацької старшини на російське дворянство, особливо тоді, коли значно ускладнилося отримання дворянських рангів та доведення свого шляхетського походження. Це викликало незадоволення української шляхти й підживлювало пам'ять про втрачену автономію, сприяючи поширенню автономістичних настроїв. Значний вплив на формування національної свідомості мала французька революція, яка породила ідеї вільнодумства свободи, соціальної рівності. Особливий вплив на формування національної свідомості української еліти справили німецькі й англійські романтики І. Гердер, Дж. Байрон та ін., які проголошують цінність кожного народу, його окремішність, право на історичне буття. Саме романтикам належить велике відкриття, що основним багатством народу та умовою його життя є рідна мова. Процес культурно-національного відродження на Лівобережній Україні був ініційований представниками освіченої української шляхти. На Галичині, Закарпатті та Буковині він започатковувався австрійським урядом, який розробив низку реформ, спрямованих на розвиток місцевої культури, освіти, піднесення матеріального становища та соціального статусу греко-католицького духовенства. Але згодом уже з ініціативи греко-католицької інтелігенції він розгорнувся з новою силою. Носієм просвітницької ідеології на Слобожанщині виступив гурток дворянської інтелігенції. Гуртківці (В. Капніст, В.Каразін та ін.) захоплювалися ідеями Французької революції – свободи, рівності, братства, сповідуючи просвітницьку філософію, яка базувалась на уявленнях, що поширення освіти буде сприяти вдосконаленню суспільства. Слобожанщина стала справжнім осередком культурно-національного відродження. Цьому сприяло відкриття на поч. ХІХ ст..Харківського університету де вдало пересіклися просвітницькі ідеали 18 ст. та нові європейські цінності, породжені ідеологією романтизму. В першій половині ХІХ ст. з’явилися два твори, які відіграли значну роль у процесі формування історичної й національної самосвідомості українського народу. Йдеться про «Історію Русів» анонімного автора та працю Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».Поява праць з історії України стимулювала посилення цікавості елітної частини українського суспільства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Глибше вивчення цих сюжетів зумовило виділення етнографії, фольклористики та мовознавства із загального масиву історичних знань. У 1777 р. виходом у світ «Опису весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського було започатковано українську етнографію. Фундатором вітчизняної фольклористики став М. Цертелєв, який видав збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (1819). На початку ХІХ ст. з’явилася і перша ластівка українського мовознавства – друкована грамматика української мови – «Грамматика малорусского наречия» (1818) О. Павловского. Видатний харківський славіст Срезневський у своїх працях стверджував, що українська мова – не діалект, а повноцінна, самобутня мова, яка має велике майбутнє. Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість родоначальника української літератури І. Котляревського, відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основяненка, геніального поета Т. Шевченка. Незадоволеність кріпосницькими порядками поширюється і на частину передового дворянства. Війна 1812 р. привела до поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, зростання серед дворян відчуття власної гідності та значимості. Це стало причиною декабристського руху. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. Члени «Південного» і «Північного товариства» прагнули ліквідувати абсолютну монархію і кріпосництво, демократизувати суспільство, здійснивши це за допомогою військового повстання і перевороту. Програмним документом «Південного товариства» була «Руська правда», написана Пестелем. Нею передбачалася аграрна реформа, у тому числі – за рахунок часткової конфіскації поміщицьких земель, проголошення республіки, надання політичних прав усім чоловікам з 20 років. Свободи слова, друку, віросповідання, вільного пересування. Декабристи недооцінювали національне питання. Пестель вважав, що Росія має бути єдиною і неподільною, централізованою – для кращого проведення реформ. Україна мала стати однією з 10 областей Росії. Декабристи зазнали поразки. Оскільки не були підтримані народом, не змогли добре організуватися, діяли нерішуче. Проте це було першим організованим виступом проти кріпосництва і самодержавства, першою спробою здійснити буржуазну революцію в Російській імперії. Причини та джерела появи козацтва. Створення Запорізької Січі. Д.Вишневецький. Устрій та військово-політична організація Запорізької Січі. У 15 – 16 століттях в українському суспільстві формується нова соціальна верства – козацтво. Основою для його формування була наявність вільних, неосвоєних земель, прагнення людей до самозбереження. Причинами виникнення козацтва була польська колонізація українських земель, посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку татар та турків. Волелюбні селяни й міщани, які не хотіли терпіти іноземного гніту, втікали у степові райони середньої течії Дніпра, де лежали неозорі родючі землі. У тривожні й небезпечні часи в сусідстві з Диким Полем козацтво набуло напівгосподарського, напіввійськового характеру; воно поєднувало працю зі збройним захистом своїх земель. На заселених козаками землях склалася особлива соціальна організація – без кріпацтва і примусу. Козаки становили «товариство» - громаду, яка на своїх радах вирішувала всі життєво важливі питання. Тут же обирали старшину –отаманів, суддів. Поступово влада зосереджувалася в руках заможних козаків. Польський уряд намагався використати козаків для захисту кордонів і боротьби з татарськими набігами. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ прийняв на державну службу 300 козаків, які повинні були охороняти південні кордони України. Вони були занесені польським урядом до спеціального реєстру і називались реєстровими козаками. За свою службу вони отримували платню від польського короля. Були ще й міські козаки. Вони становили значну частину населення Чигирина, Канева, Черкас. У першій половині 16 ст. частина козацтва відступила на південний схід і створила поселення за Дніпровими порогами. Тут виникає Запорізька Січ. Вона була своєрідною козацькою республікою. Очолював її кошовий отаман; він керував виборною козацькою радою. Рада обирала кошового отамана (гетьмана), осавула, обозного, суддю, писаря, хорунжого та ін.. козацьку старшину. За адміністративно-територіальним устроєм землі Січі у 18 ст. поділялися на паланки (округи) на чолі з полковниками. Військо складалося з куренів, якими керували курінні отамани. Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Причини поразки та наслідки повстань. У 1621 р. під фортецею Хотин козаки під проводом Сагайдачного билися разом із поляками проти турків. Того ж року було укладено мир за яким турки відмовлялися від планів загарбання Речі Посполитої. За участь у війні польський король обіцяв козакам деякі пільги. Проте поляки не виконали своїх обіцянок і навіть хотіли перетворити козаків, що брали участь у Хотинській битві на кріпаків. Це викликало народні заворушення. Улітку 1625 р. польський уряд направив проти повсталих каральний загін під керівництвом С.Конєцпольського. Проти карального загону виступили козаки на чолі з М. Жмайлом. Біля Курукового озера відбулася битва в якій обидві сторони зазнали значних втрат. Куруківська угода закріплювала права лише 6 тисяч реєстрових козаків, а решта були виписані з реєстру і повинні були перейти на становище залежних селян. Після Куруківської угоди становище на Запоріжжі ще більше загострилося. Нове повстання відбулося в 1630 р. під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Полякам було завдано великих втрат. Було підписано угоду, за якою козацький реєстр збільшився до 8 тисяч чоловік. Щоб перешкодити постачанню Запорізької Січі продуктами, порохом та людьми польський уряд збудував над Дніпром фортецю Кодак і поставив там своїх солдат. Але в 1635р. козаки на чолі з Іваном Сулимою розгромили гарнізон фортеці і зруйнували її укріплення. Невдовзі Сулиму було схоплено і страчено. Це привело до нового повстання. Новим масштабним виступом народних мас стало козацько-селянське повстання 1637-1638 рр., яке очолювали Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня та Яків Остряниця. Повстання поширилось по всьому Подніпров’ї, але було придушене польськими військами. Тривала боротьба підірвала на деякий час сили козацтва. Однак незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, сприяли накопиченню досвіду боротьби, прискорювали формування національної свідомості. П.Могила. Роль церкви у збереженні самобутності українського народу. Після підписання у 1596 р. Брестської Церковної унії становище православної церкви значно погіршилося: закривалися церкви та приходські школи. православні монастирі та церкви передавалися у власність католиків або уніатів , ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Але братства, православне духовенство, козацтво, городяни прагнули до поновлення діяльності незалежної православної церкви. Захист православ’я в той період був захистом національних прагнень українського народу. У 1634 р. київським митрополитом було обрано видатного українського релігійного і культурного діяча Петра Могилу. Вподовж 14 років Могила очолював Українську православну церкву. Митрополит з давнього і знатного молдавського роду . освіту здобув у Львівській братській школі та у навчальних закладах Західної Європи. Багато зусиль доклав П.Могила для захисту і розвитку православ’я в Україні. Він добився від польського короля визнання прав православної церкви в Україні, передання їй від уніатів деяких маєтків і культурних споруд. Так православним перейшли Софійський собор і Видубицький монастир у Києві. В 1632 р. він об’єднує школу Київського братства з лаврською внаслідок чого виникає Києво - Могилянська колегія (пізніше - академія) – перший вищий навчальний заклад в Україні. П. Могила сприяв письменникам і художникам, дбав про поширення книгодрукування. Митрополит – автор відомих релігійних творів таких як «Євангеліє учительне», «Православне сповідання віри», «Требник» та ін.. крім сприяння розвитку освіти він будував і перебудовував храми, розробив заходи щодо канонізації всіх угодників Києво-Печерської лаври. Він провів низку церковних реформ. було посилено дисципліну серед ченців і духовенства. П. Могила зробив вагомий внесок в розвиток та вдосконалення освіти і доведення її до загальноєвропейського рівня. Він забезпечив викладання навчальних предметів високоосвіченими педагогами та впроваджував у навчально-виховний процес кращі освітянські наробки університетів Європи. За видатні заслуги перед православною церквою П. Могилу було канонізовано (зараховано до лику святих) 12 грудня 1996 р. |
|
Відповіді на екзаменаційні питання з дисципліни «Історія України» Вивчення історії у вищій школі сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднується знання, погляди, уявлення... |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
СОЦІОЛОГІЯ Лутак Н. А., голова Дніпропетровського міського методичного об’єднання викладачів суспільних дисциплін, викладач-методист Дніпропетровського... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський... Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень... |
Вступ. Класифікація та загальна будова автомобілів Осюнько Н. В. викладач спец дисциплін автотранспортного напрямку, вища категорія, старший викладач, ДНЗ «Уманський ПАЛ» |
|
«Цивільні шлюби: за і проти» Викладач суспільних дисциплін Гусарова В. В Яка людина, таке в неї і кохання»; «Взаємини, що почалися легко, необдумано, рідко підносяться вище кухні і спальні» О.І. Герцен;... |
Екзаменаційні питання до курсу «Історія України» для студентів 1-го курсу у 2012/13 н р |
|
Впровадження інтерактивних методів навчання щодо розвитку комунікативних... Викладач предметів людина і світ та художня культура, спеціаліст вищої категорії, старший викладач Державного навчального закладу... |
Екзаменаційні питання з курсу «Новітня історія України» для студентів... Проголошення автономії Карпатської України: передумови, причини, історичне значення. Угорська окупація Закарпаття |