|
|
Скачати 0.9 Mb.
|
21. Правове становище окремих груп населення у середньовічній Німеччині. Суспільство було поділено на феодалів, селян та міщан.(Феодали)- світські та духовні магнати-князі: в 10 ст. відродились давні племінні князівства, вони, їх правителі зі свого оточення обирали короля, потім- імператора.Згодом вони були віднесені до категорії імперських князів.Вважалися не васалами короля, а йому рівними.(Рицарство)-спочатку до рицарського стану зараховувався кожен вільний,здатний мати коня і зброю, у зв’язку з цим, був поділ на рицарів «благородних» і «неблагородних». Проте згодом було заборонено вступати до стану синам селян і священиків. Феод. дворянство і духовенство поділ. за «Саксон. зерцалом» на 7 рангів: 1) король 2) «держателі ленів зі скіпетром» 3) «держателі ленів з хоругвою» 4) васали цих магнатів 5) «вільні пани» 6) васали цих вільних панів 7)васали феодалів 6-го рангу, однощитні рицарі, вони не могли мати васалів. Внаслідок відокремлення магнатів від решти дворянства, сформ. окремий стан дух. і світських магнатів-стан князів. До них належ. знатні особи, що отримували лен від імператора. З припиненням доступу до рицар. стану вільних селян і міщан, рицарство набуло замкнутого стану. Привілеї рицарів: - можливість захищати свої права зі зброєю; - здійсн. самосуд; - тілесна недоторканість; - право на «суд рівних»собі; Міністеріали- невільні слуги короля чи можновладців, що вик. васальні ф-ї. Приносили королю більше користі, оск. були повністю залежні, ніж вільні васали-дворяни. Селянство: Зубожіння вільного селянства призвело до встановлення залежності від феодалів, в яких вони орендували землю. Згодом вони вже не мали права розривати угоду з паном чи залишати землю без його доволу. 2 форми залежності: 1) особиста-слуги, ремісники без дозволу пана не могли одружуватись, заповідати дітям своє майно, відбували панщину. 2) грунтова(земельна)- у випадку оренди грунту,обтяжувались повинностями: виплата чиншу(натурою і грошима) + незначна к-сть днів панщини. Як і особисте, так і грунтове підданство було спадковим. Піддані знаходились під повним управлінням і судочинством пана. 22. Станово – представницька монархія у Німеччині та її державний устрій. 23. Імперський сейм і Камеральний суд у Середньовічній Німеччині. Центр адмін. Була нерозвинута через,що вся влада на місцях належала князям. У період стан-сперст монархії виникли декілька імперських установ,зокрема: імперський сейм та імер Камеральний суд. Імперський сейм: зїзди впливових дух і свід феодалів,скликався з 12 ст за ініціативи короля.розгладав питання внут і зовн політики.З 14 ст скликається регулярно і називається рейхстарг,де існувало 3 колегії:1.колегія кюрфуристів- скл з 8 магнатів.Кожен кюрфурист входив у колегію автоматично,його титул і посада передавались у спадковість. 2 колегія князів-входили князі, єпископи,графи,дворяни.Спочатку їх голос і посада були особистими привілеями,з 14 ст був кожен представник від території.3 колегія міст-скл з представників держ міст кожне місто мало один голос. Кожна колегія засідала і приймала рішення окремо за більшістю голосів.До 17 ст колегія мала лорадший голос.З 17 ст рішення прийняте всіма колегіями або2 з них,підписував імператор і воно ставало законом. Камеральний суд утв в 1495р.Голова суду з вищого дворянства призначався королем.До його обов’язків входило головування на засіданнях суду та оголошення вироків.16 членів(асесорів) король визначав серед кандидатів,висунених кюрфуристами і сеймами.1/2 була дворянами,друга половина-доктори права. Рішення і вироки суд виносив на підставі імер законодавства і рим права. Функціонував як суд 1 інстанції (справи про порушення земського миру)та суд апеляційної інстанції(розглядав апеляції на рішення і вироки нижчих імпер судів ).З приводу відсутності коштів,незначної к-сті персоналу справи тягнулися роками.Всередньому в рік розглядали 60 справ.Незважаючи на це КС відіграв важливу рольв уніфікації прапа і процесу. 24. Причини встановлення князівського абсолютизму в середньовічній Німеччині та його наслідки. Вестфальський мир 1648 р. На початку 16ст. у Німецькій імперії посилювалося економічне і політичне роздроблення. В імперії були значні соціально – економічні відмінності між різними її частинами ,відсутність єдиного ринку , політично-господарського центру , єдиної грошової одиниці. Водночас у кожній окремій державі що належала до складу імперії з 17ст.утвердились абсолютні монархії – князівський абсолютизм.Він був наслідком важливих подій у Німеччині: реформації(антикатолицького руху , що охопив майже всі верстви населення),селянської війни 1524-1525р. та повстання міської бідноти , Тридцятилітньої війни 1618-1648р.Відсутність єдності в країні та Тридцятилітня війна призвели до серйозних територіально – політичнихзмін. Швейцарія , фактично відокремившись від імперії формально отримала незалежність за Вестфальським миром 1648р.,яким завершилась війна . Цей мир також визнав незалежністьНідерландів , які ще у 16ст. відокремились від імперії 25. Характеристика Саксонського і Швабського зерцал в середньовічній Німеччині. У 18 ст. з’явились у Німеччині перші збірники звичаєвого права і законодавства. Найдавнішим і найвідомішим з них стало Саксонське зерцало. Це приватна кодифікація, яку уклав між 1220 і 1235 рр. саксонський дворянин, суддя Ейке фон Репкоф. Збірник видали латинською мовою . джерелами Саксонського зерцала були звичаєве право північних земель Німеччини, діючі там норми місцевих правителів, імперське законодавство, канонічне право. Саксонське зерцало поділялось на дві частини: право земське та право ленне. Саксонське зерцало мало великий вплив на подальший розвиток німецького права. На нього покликалися суди при вирішенні справ, що сприяло встановленню єдиного судочинства. В збірнику автор рішуче захищає права імператора проти Папи. Він пише про недопустимість прокляття Папою імператора, відлучення його від церкви, заперечує право Папи видавати правові акти, які б суперечили німецькому праву. З цього приводу Папа Римський Григорій ХІ в окремій буллі 1374 р. затаврував близько 14 пунктів Саксонського зерцала і заборонив їх виконувати. Норми зерцала відкрито розрізняють особи «кращого походження» і «гіршого». У випадку скоєння злочинів щодо життя, здоров’я, честі, майна перших застосовувались значно суворіші покарання. Гіршим було і правове становище жінок, ніж чоловіків. Злочинців, акторів і нешлюбних дітей Сакнонське зерцало оголошувало особами, позбавленими прав. Низка статей нормує правові взаємини слов’янського населення країни. У деяких землях Німеччини, зокрема північних, Саксонське зерцало діяло аж до 19 ст. Між 1273 і 1282 рр. у південних землях Німеччини невідомий автор склав ще один збірник права – Швабське зерцало. Джерелами його слугували Баварська й Алеманська правди, капітуляції. Римське й канонічне право, Біблія. Його ще називали імператорським збірником, бо у ньому докладно йшлося про права імператора. Автор у цьому збірнику виступив прихильником вищості духовної влади, влади Папи – над світською, імператорською владою. У збірнику містяться норми земського і ленного права. закріплені права та привілеї феодалів, які розділені на сім рангів у порядку розташування щитів у війську. Представники різних рангів займали різне правове становище у державі. 26. Характеристика Золотої булли 1356 року в Німеччині. Золотою Буллою називають постановки, прийняті на імперських сеймах (рейхстагах) у Нюрнберзі і Меці та затверджені імператором Карлом 4 – як основний конституційний акт « Священної Римської імперії» В ній узаконювався порядок обрання імператора курфюрстами, а також час і місце виборчого зїзду і детальний регламент виборчої процедури. Курфюрстери мали право зобовязувати німецького імператора двічі підтверджувати права та привілеї, котрі вони отримали від нього до дня виборів, Визначалися ранги й обовязки курфюрстерів та закріплювались за ними привілеї – монетна,гірнича,соляна,судова,ринкова, а також юрисдикція над єврейським населенням. Колегії курфюрстерів мали право на своїх щорічних зїзда приймати рішення з найважливіших питань внутр та зовн політики, що були обовязковими для короля, вона ж наділялась вищими судовими повноваженнями, зокрема й правом суду над імператором та відстороненням його від влади. Булла вміщувала постанову про «земський мир» (спроба обмежити феодальний розбій і війни, що руйнували країну,підривали торгівлю, завдавали значних збитків прибуткам імператорів і князів), але одночасно легалізовувала міжусобні війни, встановлюючи для них певні межі. Золота Булла Карла 4 зберігає своє значення до 1806 – до припинення існування «Священної Римської імперії». 27. Характеристика міського права в середньовічній Німеччині. Одним з таких міст, де створювалася окрема галузь станових прав вільної міської громади, був Магдебург. Магдебурзьке право як збірник законів (статутів), правил ХІІІ ст., джерелами якого були "Саксонське зеркало" і право магдебурзьких шеффенів (судова колегія), стає найпоширенішим міським правом Середньовіччя. Саме система міського Магдебурзького права разом з "Швабським зеркалом" та іншими аналогічними збірниками права послужили основою формування цивільного і кримінального законодавства, судоустрою та судочинства у середньовічній Німеччині. З формальної точки зору в Німеччині починаючи з XII-XIII ст. не існувало"загальнонімецького права", якщо не вважати імператорськогозаконодавства по окремих питаннях, а було право різних територіальних утворень, включаючи право міст. Високий ступінь однаковості склався у німецькому міському праві, адже право кількох провідних міст запозичалось іншими. Наприклад, закони Магдебурга діяли більш ніж у 80 містах, Франкфурта - у 49, Любка - у 43. Створилися дві основні сім'ї міського права - магдебурзьке і любецьке. Перше поширилось на Східну Саксонію, Бранденбург, окремі області Польщі, України, друге - на міста Північного і Балтійського регіонів. У ХІV ст. магдебурзьке право було видано у 5 книгах, які містили близько 500 статей. Багато з них були присвячені кримінальному праву. При цьому саме у міському праві з'явилися перші згадування про злочини у сфері господарської діяльності.У збірниках міського права Німеччини підкреслюється його авторитетне королівське походження, бо король "дав купцям право, яке він сам постійно мав при своєму дворі". У німецьких містах досить рано були прийняті ярмаркові і вексельні статути, детальну регламентацію одержали договори купівлі-продажу, в тому числі у кредит, договори застави і позички, доручення і комісії. Німецьке середньовічне право, у тому числі і міське, відрізнялося особливою суворістю у відношенні боржників. Якщо відповідач не міг віддати борг через суд і заплатити штраф судді, слідувала конфіскація майна або арешт до тих пір, поки не знаходився бажаючий заплатити борг за відповідача. Німецьке міське право містило й інший оригінальний принцип, який вирізняє його з питань боргових зобов'язань від ленного та канонічного права: син звільнявся від сплати боргу померлого батька, якщо його "не поставили до відома про це борг, як потрібно по закону". Міське кримінальне право, охороняючи "міський світ", устанавливало досить простий перелік покарань, без кваліфікованих і болісних різновидів. Крім того, проступки в сфері торгівлі супроводжувалися позбавленням права займатися торгівельною діяльністю без особливого дозволу ратманів. Особливою ретельністю відрізнялася в німецькому міському праві розробка питань організації судочинства, доведення і правил процесу( Встановлюється тільки три законні причини для неявки в міський суд: хвороба, полон і служба державі за межами країни). Міське процесуальне право робило особливий акцент на гарантіях прав обвинувачуваного: короткострокова розгляду, об'єктивності доказів, недопущенні самосуду. 28. Характеристика Кароліни 1532 року в Німеччині. До кінця 15ст у Німеччині не існувало єдиної правової системи. На кожній території діяло своє право , нормами якого регулювалася вся сукупність відносин. Після створення в 1495 Імперського суду, римське право було визнане джерелом права всієї імперії. На його основі мали розвиватися всі галузі права. У 1532 рейхстаг прийняв загальнонімецьке Кримінальне та крим- процес уложення (кодекс) – «Кароліну». Його назва походить від імені імператора Карла 5. Це уложення мало яскраво класовий феодальний характер і було спрямоване на залякування простого люду та жорстоке придушення будь-яких виступів проти феодального ладу. За більшість злочинів як основний вид покарання передбпчалася смертна кара проста або кваліфікована. Були передбачені також членоушкоджувальні, болючі та ганебні покарання. Сновними видами злочину проголошувались : злочин прости релігії, держави, власності,особи, моральності і т.д. Замість змагального запроваджувався слідчий процес, який поділявся на 2 стадії – розслідування та судовий розгляд. Якщо обвинувачуваний не визнавав своєї провини, то його могли піддати катуванню 29. Утворення і розвиток Візантійської держави. Причини її падіння. Візантія- держава, що внесла величезний вклад у розвиток к-ри Європи середніх століть. Якщо намагатися відокремити візант. к-ру від к-ри Європи та Сходу, то найбільш важливими будуть наступні фактори: - у В. була мовна спільність(осн. мова- грецька); -релігійна спільність(осн. релігія- християнство у формі православ’я); - Візант. імперію завжди відрізняли стійка державність і централізоване управління. Процес розвитку В. був не прямолінійним. У ньому були епохи підйому і епохи занепаду, періоди торжества прогресивних ідей і похмурі роки панування реакційних. Але паростки живого, нового, передового проростали рано чи пізно у всіх сферах життя. Усю тисячолітню історію В. можна умовно поділити на 3 періоди: 1)(4-сер.7ст.)-був періодом розпаду рабовласницького ладу, зародження ранньофеод. відносин. Держава становила собою централізовану монархію з розвиненим військ.-бюрокр. апаратом, але з певним обмеженням влади імператора. 2)(кін.7-кін. 12ст.)-період формування феод. відносин, феод. класів;держава набула завершальних рис своєрідної форми необмеж. монарх. влади, але іншої, ніж у деспот. монархіях Сходу чи феод. Заходу.3)(13-15ст.)- характерний поглибленням політ. кризи візан. суспільства, зумовленої посиленням процесу його феодалізації водночас із наростанням агресії сусідніх держав. Різке послаблення В. призвело до її загибелі у 15 ст. Візантійці Кирило і Мефодій ств. 1 з перших слов’янських алфавітів. Це чи не єдина країна про яку точно відомі дати утворення і падіння. 8 лист.324р. – Константинополь закладено, 24 травня 1453 р.- його здобули турки-османи, перейменований у Стамбул, він став столицею Турецьк. імперії. Столиця Візантії мала виключно вдале розташування: на перехресті європейських-азіатських торг. шляхів, морських-сухопутних. Певний час т.з. Східна римська імперія і Західна були 1 державою- Римською імп., однак у 476 р. вона впала під ударами «варварів», а сам Рим був ними завойований. Тоді Сх. Імперія, або Візантія, стала могутньою, незалежною державою. До складу входили: Балкани, Італія, Мала Азія, Сирія, Єгипет та ін. Населення ≈ 30-35 млн. 30. Суспільний лад Візантії у V – VII ст. В ході розвитку феодальних відносин у Візантії все вільне населення країни розділилось на різко відокремлені групи або стани з визначеними для кожної з них спадковими правами й обов’язками.Панівний клас Візантії був неоднорідний. Верхівку його становили сенатори, привілейована знать. Це переважно земельні та фінансові магнати, високі державні й придворні сановники. їх налічувалося декілька тисяч і призначались вони насамперед на високі світські та духовні посади. Сенатори користувались низкою пільг і привілеїв. їхні земельні володіння не були такими великими, як у Римі, але вилучені з-під державного управління і контролю. Все населення цих володінь, у Тому числі вільне, вважалось підвладним власникові маєтку.Сенатори звільнялися від усіх місцевих поборів і повинностей, але не загальнодержавних. Вони тримали свої військові загони, будували укріплення і невеликі фортеці, накладали на населення штрафи, а згодом — мали свої в’язниці. Особи сенаторського стану були підсудні лише імператору та префектові столиці. До них не застосовувались тортури (крім випадків державної зради), покарання, що ганьблять, вироки смертної кари підлягали затвердженню Імператора.Куріали становили другий, значно численніший і могутніший, аніжна Заході, привілейований стан. Це стан міських земельних власників, муніципальна аристократія. Вони входили до складу міськихкурій ,звідси і назва.У зв’язку з різноманітністю полісних функцій і майновим станом категорія куріалів була численною.Духовенство — третій привілейований стан.Церква володіла численними маєтками, великими ділянками землі (їй належало близько десятої частини усіх земель), різними правами і привілеями. Духовенство було звільнене від таких обтяжливих повинностей на користь держави, як молотьба і помел, хлібопечення, возова і дорожня повинність, будівництво фортець і оборонних споруд, поставка будівельних матеріалів. Йому доручалось ведення багатьох державних справ.Однак церква дуже залежала від імператора. Патріарха призначав імператор, а вище духовенство — патріарх за згодою імператора, зазвичай, з відданих їм людей. Єпископів обирали на з’їздах всіх єпископів із кандидатів, яких висували місцеві священнослужителі, клір. Затверджував їх патріарх. Єпископи управляли обширними районами — митрополіями. У великих митрополіях їх називали архієпископами. їм були підпорядковані єпископи менших митрополій, міст.Церква широко займалась благодійництвом: будувала громадські споруди, лікарні, заклади для сиріт і бездомних, людей похилого віку, матеріально допомагала бідноті.Ще одним привілейованим станом було купецтво.У Візантії широко розвивалась торгівля. Константинополь називали „золотим мостом” між Сходом і Заходом, „майстернею всесвіту”. В ньому схрещувались найважливіші внутрішні та міжнародні торговельні шляхи. Не лише він, а й уся Візантія стала величезним торговельним і ремісничим ринком Середземномор’я.Процвітало і лихварство. Існувала навіть корпорація лихварів, яка при потребі позичала гроші навіть державній казні або й самому імператорові. Часто стягування податків із населення здавали на відкуп лихварям. За несплачені борги продавали майно боржників, часто їх самих — у рабство. За позичену суму іноді стягали до 50%. Лихварством займались також знать і церква.Непривілейованими, нижчими станами були ремісники та селяни. їх називали станом плебеїв. Ремісники становили значну частину міського населення. Ремісники, як і торговці, об’єднувались у корпорації двох видів, участь у котрих була обов’язковою: ремісників державних майстерень і незалежних ремісників. Корпорації мали свої керівні органи, статути, каси, однак регулювали і контролювали їх роботу державні чиновники. Професії ремісників були спадковими, за залишення своїх занять їм загрожувало покарання.Селянство поділялося на три основні групи: вільних дрібних землевласників, вільних колонів, які орендували землю у землевласників, приписних колонів. Існували різні види общин — аж до родової. Основною була митрокомія — сусідська община з повним правом приватної власності селян на свої ділянки, тобто община приватних власників, у майновому плані достатньо диференційована. Вона мала свої органи самоуправління — збори селян і виборних службових осіб, які здійснювали розкладку і збір податків, забезпечували виконання повинностей і спільних робіт. Більшу частину селянства становили колони. Існували їх різні категорії (залежно від майна, ступеня особистої свободи та ін.], але основним був поділ на вільних колонів і приписних . Кількість останніх постійно зростала. Покидати землі, де працювали, вони не мали права. Законодавство приписувало ловити і повертати до власників усіх приписних колонів-втікачів, як і рабів.Вільні колони працювали у власників землі на засадах оренди, сплачуючи оброк натурою чи грішми або одним та іншим. Такий колон сплачував ще й державні податки, виконував державні повинності. Зазвичай колони сиділи на приватній землі великих землевласників цілими общинами, міцно згуртованими.Риби перебували на найнижчому щаблі суспільної драбини.Найбільше застосовувалась рабська праця у державних майстернях чи копальнях, домашньому господарстві візантійської знаті,церковнихі монастирських господарствах.Була встановлена відповідальність за вбивство раба, полегшено процедуру відпускання рабів на волю. Діти від шлюбу вільних і рабів вважалисявільними. Однак раб не мав права судитися з паном, не міг виступати свідком проти пана чи інших вільних осіб. |
|
Питання: до рубіжки із всесвітньої історії Визначте особливості державного устрою та економічного розвитку Франції на початку XX ст |
Форми державного устрою Форма державного устрою Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого... |
|
Уроку історії у 6 класі Мета уроку: поглибити розуміння сутності поняття держава, визначити особливості державного устрою Афін, усвідомити сутність демократичної... |
Третя республіка у Франції. Мета: проаналізувати особливості економічного... Основні поняття і терміни: лихварство, Панамський скандал, «справа Дрейфуса», реваншизм |
|
Країни Південної і Південно-східної Азії в міжнародних відносинах.... Однією з характерних рис післявоєнного устрою окрім намагання створювати соціалістичну систему, був атиколоніальний рух, тобто країни,... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ Тема 10: Наша Батьківщина Україна. Конституційні засади державного, адміністративного, територіального устрою. Географічне положення,... |
|
Питання з дисципліни „Політологія” на 2012/13 навчальний рік. Доцент Шуляк С. В Політичне вчення Арістотеля: походження та сутність держави, форми державного устрою |
ЛЕКЦІЯ 2: КОНТРОЛЮЮЧІ ОРГАНИ Кількість та компетенція таких органів, їх підпорядкованість і структура залежить від ряду факторів: державного устрою, специфіки... |
|
Конспект уроку з трудового н авчання у 6 кла сі. Тема: Короткі відомості... Навчальна: ознайомити з історією виникнення української народної іграшки та її призначенням в житті людини |
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗВАННЯ “ПОЧЕСНИЙ ДОКТОР ДРОГОБИЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО... Ний доктор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка” (HONORIS CAUSA) присвоюється відповідно до закону... |