1.Виникнення та особливості суспільного і державного устрою Франції в ІХ – ХІІ ст.
В ІХ-Х ст. Франція вважалась єдиним королівством лише номінально, бо була роздроблена між королем і численними феодалами-магнатами, часто рівними королеві за знатністю та могутністю. Графи, герцоги були майже незалежними правителями: мали свою армію, свою велику територію. Дехто з них навіть не визнавав короля (герцог Бургундський, Аквітанський, Тулузький, Нормандський). За суспільним устроєм існував поділ: дворянство, духовенство, прості люди. Дворянство поділялось на ранги, різні за правовим становищем. На чолі стояв король. Другий ранг – пери (графи, герцоги, маркграфи). Потім йшли віконти, барони. Найнижче стояли рицарі – шевальє. Великі феодали (сеньйори) частину своїх земель роздавали дрібнішим дворянам, які її орендували (васали). Обов’язки васала: підтримувати свого сеньйора під час війни, допомагати порадою, підтримувати матеріально за потреби. Духовенство було другою складовою частиною класу феодалів. Часто між світським та духовним дворянством розв’язувались війни, однак вони завжди об’єднувались при конфлікті з масами міщан та селян. Взагалі духовенство грало дуже велику роль у середньовічній Франції, адже вони підкорялись Папі, який стояв навіть вище короля. У зв’язку з розвитком міст формується новий стан – міщани. У верстві селян існувало кілька груп: серви (залежні від пана, прикріплені до землі), віллани (особисто вільні, орендували землю у пана), челядь (двірцева прислуга, майже раби). За державним устроєм король виступав король франків – верховний сеньйор. Вважався головнокомандувачем армії та верховним суддею. Весь королівський двір очолювали міністеріали на чолі з сенешалом (керівник королівського двору, заступник короля у суді). Поступово військові функції переходять до конетабля, а всі інші – до канцлера. Вищі урядовці та феодали утворювали королівську раду. Місцеве управління в королівському домені представляли прево (очолювали округи королівського домену, мали адміністративну, військову, судову, фінансову владу). Їх призначав король. Також було створено посаду балії (призначав король , здійснювали нагляд за діями прево).
2. Характеристика реформ короля Людовика ІХ у Франції.
Велику роль у підвищенні авторитету королівської влади та зміцнення центральної адміністрації зіграли реформи короля Людовика IX (1226-1270 гг.). Важливе місце серед них займала військова реформа: створення міської міліції, загонів наймитів. В результаті король меншою мірою став залежати від феодального ополчення, більш ефективно використовував збройні сили в боротьбі з непокірними васали.
Прагнучи приборкати феодальні міжусобиці, Людовик IX заборонив приватні війни в королівському домені. На решті території вводилися так звані 40 днів короля. Протягом цього терміну феодали не могли починати військові дії, з тим щоб будь-яка з сторін,що сперечалися могла перенести спір до суду короля. Новий порядок істотно підсилює позиції королівської влади. Розширення і ускладнення функцій королівської юстиції вимагали її організаційного уособлення. Із королівської курії була виділена особлива судова палата – Паризький парла-мент, який здобув право приймати на свій розсуд апеляції на рішення сеньйоріальних і міських судів. Поступово він став виконувати функції вищого королівського суду.
Корпорація юристів підпорядковувалась тільки королю. У Парижі 1253 р. був заснований навчальний заклад для під-готовки спеціалістів з права.
Людовик IX ввів на території домену єдину королівську монету, заборонивши тут використання грошей, випущених іншими феодалами. На іншій частині країни королівська монета мала право обігу поряд з місцевими монетами і поступово витісняє останні. Королівська скарбниця отримала таким чином нове джерело доходів. Із королівської курії виділяється ще одна установа – рахункова палата, яка вела облік судового мита. Була створена також система спеціальних інспекторів, які слідкували за вірністю королю сенешалів і Бальї, розглядали скарги на їх дії.
Реформи Людовика IX, активно проводити політику по подоланню феодальної роздрібленості, розпочату ще на початку XIII в. Пилипом II Август, сприяли територіальному об'єднанню країни і консолідації основної маси феодалів і міського населення навколо короля. Таким чином, зміни що сталися в XIII в. в суспільному та державному ладі заклали основу для подальшого виникнення у Франції станової представницької монархії.
3. Станово – представницька монархія у Франції.
1358р.у Франції вибухнуло селянське повстання Жекерія,після якого чітко вияснилось 3 стани вільних людей:духовенство,дворянство(ділились на дворянство мантії і дворянство шпаги ),міщани і звілинені від залежності селяни.Сформування у суспільстві Франції цих трьох станів в кінці 13-початку 14 ст. призвело до утворення нового виду державності- станово-представницької монархії.Королівська влада.З кінця 13-поч.14 ст. – процес поступового зміцнення королівської влади,розширення королівських володінь.Королі позбавили феодалів права збирати податки на політичні цілі.Було заборонено встановлювати нові непрямі податки,зо згодом призвело до їх повної ліквідації.Поступово зникало сеньйоральне законодавство,значно обмежено сеньйоральну юрисдикцію.Генеральні штати – союз короля і представників різних станів,побудований на політичному компромісі.Саме утворення цього органу стало початком перетворення Франції у станово представницьку монархію.Представляли цей орган духовенство,дворянство і міщанство.Біднота туди не потрапляла.Скликались королем у випадку необхідності,вирішувались питання фінансові,військового характеру,міжнародні,релігійні війни.Складався цей орган із 3 палат,тобто кожен стан засідав в окремій палаті і мав по одному голосу.При конфлікті зі штатами король міг скликати збори нотаблів-представників 3 станів,поіменно запрошені королем.Існували також провінційні штати,але королем вони не підтримувались.Центральне та місцеве управління.Королівська рада –входили легісти,особи королівськох крові,вище духовенство.Всього близько 24 осіб.Збиралась 1 раз на місяць,До її компетенції належало керівництво державними справами у галузі закордонної політики,адміністрації та фінансів.У 14 ст.поширила компетенцію на сферу судочинства.Для розгляду судових справ з неї будо виділено Велику Раду.З крорлівської курії виділився ще один орган – фінансову палату.Вона мала надавати королю поради з фінансових питань,контролювати доходи і рахунки,що надходили від провінційних урядовців,проводила реєстрацію законодавчих актів стосовно фінансових питань.Бальї,сенешали і прево втратили частину своїх функцій,зокрема військових.Також розгдял значної частини судових справ перйшлов від них до лейтенантів.Посади губернаторів перейняли у бальяжах військові функції.Відповідали за підготовку війська і організацію оборони своєї території.У 14 ст. – посади генерал-лейтенантів.Вони щвільняли деяких осіб від сплати податків,здійснювали помилування засуджених.У 15 ст. їм було надано адміністративні функції:управляли групою бальяжів,що почали називатись округом або провінцією.Над містами встановлювалась система адміністративної опіки.Судова система.Обмежувалась церковна і витіснялась сеньйоральна юрисдикція.Дрібні судові справи вирішували прево,складніші – бальї.З кінця 14 ст. суди відйшли під головування лейтенантів.Зростає роль Паризького парламенту.Він спочатку став найвищим судом у королівському домені,а згодом для всієї Франції.Засідали в ньому всі вищі урядовці,вище духовенство і васали короля.Складався з 78 осіб,скликався королем при потребі.Філіп 5 у 16 ст. поділив парламент на 3 палати :дві з них займались цивільними,фінансовими і деякими кримінальними справами.Третя лише кримінальними.Згодом була утворена четверта – палата скарг.Парламент діяв як перша і апеляційна інстранція.При парламенті було встановлено посади королівських адвокатів і прокурорів.Мали оберігати і захищати інтереси короля.Збройні сили також зазнали змін.Основу війська почали становити найманці.Армія стала чітко організованою,було створено єдине керівництво.
4. Характеристика Генеральних штатів та Паризького парламенту у Франції.
Власне їх виникнення поклало початок зміні форми держави – перетворення її у станово-представницьку монархію.
Появі ГШ як окремого важливого держ.органу передували розширені з’їзди курії – консиліуми, які скликалися ще у 12-13ст. Однак міщани участі в них не брали – їх не запрошували.
В 1302р. Філіп 4 Красивий уперше скликав представницький орган за участю, крім дух. І дворян, ще й представників найбільших міст. Привід до скликання такого з’їзду став спір короля з Папою Боніфацієм 8. Пізніше король ще двічі скликав такий з’їзд: 1308р. – для підтримки свого виступу проти ордену тамплієрів., 1314р. – для отримання згоди і фінансово підтримки для війни у Фландрії. Цей з*їзд згодом став важливим і необхідним станово-представницьким держ.орг., отримавши назву Генеральні Штати.
На війну з тамплієрами та у Фландрії ГШ виділили королю необхідні субсидії. З цього часу основним завданням ГШ стало ухвалення податків на потреби корони, причому за це вони змушували королів іти на різні поступки. Особлива роль належала Штатам у період Столітньої війни.
ГШ представляли дух., дв. І міщанство, тобто 3 вільні стани. Вище духовенство, світську знать король запрошував поіменно, а сер. І др..дух та дворян, як і міщани, обирали своїх представників. Біднота туди не потрапляла. Проте обирали чимало легістів(юристів). Іноді вони становили 1/7 частину всіх депутатів.
Скликалися у випадку необхідності.
Король запитував думку штатів щодо деяких законопроектів, хоча формальної згоди стосовно їх прийняття не вимагалось.
14-15ст. – виконували серйозну роль у державному механізмі. Перший представницький орган, де засідали представники усіх верств населення.
Отже, спроби ГШ обмежити королівську владу, ослабити сваволю її адміністрації і домогтися вирішального впливу на державну політику не вдалося у зв*язку з низкою причин. Найголовніша – якийсь період ГШ не були єдиним представницьким органом для всієї Франції. Вони збирались окремо для південних земель і для північних.
5. Особливості французького абсолютизму та його державний устрій.
Становлення абсолютизму мало прогресивне значення, оскільки королівська влада сприяла завершенню територіального обєднання країни, ормуванн єдиної нації, її духовних цінностей, швидкому розвитку промисловості, торгівлі, раціоналізації системи адміністративного проавління
Кооролівська рада стала більш впорядкована і її чисельність зросла до 120 членів, які поділялися на 3 групи:- За посадою, титулом (високі урядовці)- Особи привілейовані (радники)- Особи призначені королем (легісти, радники)З 2 пол 16 ст. рада поділялася на секції, основні 4:
1.Державна рада (таємна) король і 7-8 людей2.Рада депеш (займалася внутрішнім правлінням)3.Рада фінансів (восновному податки)4.Рада приватна або Рада процесу (судові функції). Потім зявилася Рада з торгових справ.
Скасовано багато пустих, але оплачуваних посад.Канцлер – очолював королівську канцелярію, головував на вищих судах. Мав печатку.
Генеральний контролер фінансів – відав справами фінансовими і торговими.
Існував ряд посад державних секретарів – відали за регіони Франції.Для них почали формуватися окремі галузі управління:- Збройні сили- Зовнішня політика- Королівський двір та віросповідання- Флот і колонії.
Секретарі очолювали ті управління і стали називатися королівськими міністрами. ЦІ посади не продавалися.
Зростала роль і повноваження інтендантів, які здійснювали контроль за фабриками, банками, дорогами, судноплавством, відповідали за правопорядок.
Король обирав мерів. У селах виникли общинно-парафіяльні ради.
Генеральні штати скликані 1560 р. Три стани. Від округу йшло три голоси. Для прийняття фінансових питань була потрібна згода 3 станів, інших питань – 2.
У 18 ст. зявилися проекти місцевого самоврядування.. З 1787 введено у провінційні збори представників усіх верств населення. Продовжувалися скликатися збори нотаблів (поіменно представників усіх станів) замість Генеральних штатів. Існувала Велика рада юстиції, без згоди якої ані король ані Генеральні штати не могли накладати податки чи проводити реформи адміністрації. Збройні сили становиоа постійна армія і флот.
6. Характеристика реформ кардинала Рішельє та короля Людовика XIV у Франції.
Рішельє: діяв хитрістю і силою, здійснив політичну централізацію, “головна мета - велич короля, велич королівства”, повністю покінчив із сваволею вельмож і самостійністю гугенотів (ліквідовані їхні політ. привілеї, автономія у справах релігії і самоуправління; винищення гугенотів)
Реформи: відновив посади інтендантів (представники центр.влади на місцях); усунув знать на задній план у центр. органах управління; заборонив парламенту скеровувати королю письмові протести; непокірних членів парламенту змусив продати свої посади; завів постійну армію і флот; збільшив податки; наука і література попали під контроль держави; підтримував політику меркантилізму; дбав про розвиток промисловості і торгівлі.
Правління Людовіка XIV - вершина абсолютизму (1638-1715): “держава - це я”; завершив централізацію і бюрократизацію державного апарату; вся повнота влади належала королю і королівським органам управління; остаточно утворились посади 4 основних держ.секретарів - міністри короля; зросла роль інтендантів і поліції (за всіма сферами громад.-політ. життя встановлювався адміністративний нагляд); з’явилась цензура книг; великого значення набув пишний королівський двір, складні придворні церемоніали; завершення підпорядкування церкви державі; розширив застосув. конкордату, встановив королю право розпоряджатись вакантними єпископськими кафедрами і доходами.
7. Джерела та характеристика права середньовічної Франції.
Найважливішим джерелом права були правові звичаї (кутюми). Для їх визнання в суді необхідно було, щоб вони були відомі в народі не менше 40 років. Найвідомішим збірником правових звичаїв були «КутюмиБовезі» . Вони стали першим серйозним досвідом правотворчості, дають інформацію про мораль і звичаї Франції, що існували в період ранньофеодальної монархії, про політичні тогочасні ідеї. Написані «КутюмиБовезі» відомим французьким юристом, Філіппом де Бомануаром. Видання цього твору було не лише компіляцією місцевих звичаїв, але й одночасно збором таких правил та норм, які частково були засновані на «правових нормах, спільних для усіх кутюмів Франції». Також у цьому творі дається характеристика міських комун, основних варіантів фіксації кріпосної залежності та майнових прав, юрисдикції судів, положення про обов’язки балії, адвоката, судді та інших учасників розв’язання правових конфліктів. Другим важливим джерелом права були королівські укази (капітулярії) та інші акти, що підписувалися королем. Таким важливим актом був «Акт про відправлення правосуддя». Цей акт закріпив інквізиційний або розшуковий процес. Цим актом замість латинської мови ведення судового процесу вводилася французька. Порушення кримінальної справи здійснюється відтоді не лише за скаргою потерпілого, але й на основі даних, які одержав суддя з якихось інших джерел. Важливим джерелом права було канонічне право. Памяткою права є «Звід канонічного права», затверджений королівською владою. Усі норми канонічного права, прийняті церквою, набирали чинності тільки тоді, коли вони супроводжувалися королівськими грамотами. Важливе значення мало міське право, джерелом якого були хартії. У них відображався компроміс міського населення з королем чи місцевим феодалом. У хартіях визнавалися права міщан, регламентувалася торгівля і реміснича діяльність. Як додаткове джерело права виступала практика Паризького парламенту. Феодальна сутність права Франції проявлялася в тому, що воно закріплювало виключність права власності на землю духовенства та дворянства. Склалося правило, що кожен володілець землі повинен мати сеньйора, який виступав верховним власником. Існувало й громадське землеволодіння, куди входили ліси, луги, вигони. Феодальний характер права виявлявся насамперед у договорах, а саме договори купівлі-продажу, оренди, позики. У Франції існувала детальна регламентація торговельної діяльності цехів і купців, а також організації й технології виробництва. У кримінальному праві під злочином розуміли дію, що зачіпала інтереси окремих осіб, «всіляке порушення миру», а покарання набувала репресивного характеру. Покарання не були чітко визначені й їх застосування залежало від суду та вд соціального класу, до якого належав звинувачений. Розгляд судових справ не був публічним.
|