|
|
Скачати 0.9 Mb.
|
16. Державний устрій Англії в період абсолютизму. Роль парламенту в цей період. Абсолютна монархій в Англії почала встановлюватись з кінця XVст.,тобто в період розкладу і занепаду феодалізму і виникненню капіталістичних відносин. Першим самодержавцем Англії був Генріх VII.Королівська влада зміцніла, її повноваження зросли. Король був главою адміністрації, призначав і звільняв вищих урядовців, командний склад армії та флоту, був верховним головнокомандувачем збройними силами, главою англіканської церкви.До центральних органів управління належала передусім Кородівська рада. Генріх VIII провів її реорганізацію, і з цього часу вона дістала назву Таємної ради.До складу входило 14 вищих державних і придворних службових осіб,чотири пери і два єпископи.Вона була дорадчим органом при королю. Мала правотворчі, виконавчо-управлінські та ще судові функції. При раді існували різні комісії та комітети.Однією з найважливіших була Зоряна палата, що мала судові повноваження. Вона стала слухняним знаряддям короля у боротьбі з його поліичними противниками.Місцеве управління нічого не коштувало державі,оскільки всі посади були неоплачуваними. Його посадові особи (ректор, церковні старости, сінодсмени та бідли) здійснювали нагляд за дорогами і мостами, опікувалися бідними, контроювали обрання самих посадових осіб. Діяв і парламент,що скликався нерегулярно і з значними перервами. Палата лордів складалась у значній частині з лордів, котрим титул присвоїв король і котрі походили з нового дворянства. Йому вони й завдячували своє положення і багатство. Кількість духовних лордів у зв’язку з ліквідацією монастирів зменшилась (з 49 на 26). У палаті общин значну к-сть депутатів від міст призначали або власники міст, або королями.Протягом усього періоду абсолютистського правління парламент так і не випустив зі своїх рук права затвердження розміру податків, хоча й втратив право контролю за державними витратами. Єлизавета I встановила, що члени нижньої палати повинні складати присягу на вірність державі та законам країни. Під приводом економії часу Генріх VIII став сам призначати спікера палати общин.У випадку потреба король брав участь у засіданнях парламенту.Впродовж правління Генріха VIII парламент скликався лише 7 разів, а за Єлизавети – 10 разів (за 45 років.) 17. Судова система середньовічної Англії. Відносна сила королівської влади в Англії сприяла більш ранньому у порівнянні з державами континенту становленню загальнодержавної правової системи. Першу спробу узагальнити практику королівських суддів зробив у 1198р головний суддя Англії РанульфГленвілль у трактаті «Про закони Англії». Загальне право в середині 18 ст розглянув Г.Брактон у праці «Про закони і звичаї Англії». Після нормандського завоювання Англії розпочинається консолідація правових звичаїв і традицій у межах єдиної правової системи, загальної для всієї країни, яка згодом дістала назву "загального права". У його основу було покладено практику королівських роз'їздних судів, які три-чотири рази на рік виїжджали у провінцію та здійснювали правосуддя. Повертаючись у резиденцію, вони складали протоколи, з яких потім відбирали найбільш вдалі та вмотивовані рішення. Саме так створювалося "загальне право", що було неписаним і єдиним для всієї Англії. Норми "загального права" фіксувалися записами мотивованих звітів про судові рішення в збірниках судових протоколів так званих "свитках позовів". Від кінця XIII ст. складаються серії звітів, або щорічники. З появою щорічників усталюється звичай: при розгляді справи цитували аналогічні рішення, вміщені в них. Так, рішення Вестмінстерських (за місцем розташування резиденції вищих судів Англії') судів стають джерелом права.Аналогічного значення набувають і рішення лорда-канцлера на постанови Вестмінстерських судів - "право справедливості".Судовий процес у цивільних і та кримінальних справах мав змагально-звинувачувальний характер. Доказами були : присяга, свідчення, власне зізнання. Широко застосовувалися тортури. Державного обвинувачення не було. У 13 стзявилися правозахисники, які поділялися на баристерів та соліситорів. Соліситори займалися підготовкою справи до суду, а баристери брали участь у судовому процесі. Барристер адвокат, представник однієї із адвокатських професій в Англії. На відміну від соліситора, має право виступати у всіх судових процесах, дає заключення із найскладніших питань. Соліситор - адвокат, який веде справи у судах графства, готує матеріли для баристерів; також виконує функції юрист-консультанта. 18. Виникнення інституту присяжних у Англії. «Велике журі» і «мале журі». Значної ролі у здійсненні правосуддя в Англії XIII-XVI ст. набули велике і мале журі присяжних.Велике журі, або обвинувальне, оформилосьу зв'язку з обов'язком розшуку злодіїв, грабіжників, розбійників і їх спільників, який був покладений на роз'їзних суддів. Судді мали опитати для цього так званих обвинувачувальних присяжних. Їх було 23 особи і думки 12 з них вистачало для притягнення людини до відповідальності. Це журі тому й дістало назву «обвинувачувального», бо воно було органом віддачі особи під суд. Мале налічувало 12 присяжних і становило складовий елемент самого англійського суду. Члени цього журі брали безпосередню участь у розгляді справи по суті й виносили вердикт – винності чи невинності пісудного. При цьому вимагались одноголосність присяжних. Міру покарання обирав коронний судя. Згідно з законом Едуарда I, для присяжних був встановлений ценз – 40 шиллінгів річного прибутку. Присяжні засідателі, які попередньо не знайомі зі справою і лише є спостерігачами судового розслідування, у нарадчій кімнаті самостійно, без участі професійного судді, вирішували питання факту винуватості та виносили відповідний вердикт щодо підсудного. Їхній вердикт був обов’язковим для судді. Професійний суддя у такому процесі вирішував виключно правові питання і встановлював кваліфікаційну міру покарання.В Англії головним для юриста було вміти порушити справу, знайти форму позову, тобто необхідну процедуру, яка дозволяла звернутися до Королівського суду. Якщо ж процес починався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. 19. Джерела та загальна характеристика основних галузей права у середньовічній Англії. До нормандського завоювання основні джерела права – звичай та королівське законодавство (вийшло навіть кілька збірників). Після завоювання з’явилось нормандське право, принесене завойовниками (не замінило старого англосаксонського права). Політика королів (починаючи з Вільгельма) – дотримання «старих і добрих» англосаксонських звичаїв» (для примирення королів з місцевим населенням та знаттю, вираження відносин феодального суспільства, захисту інтересів феодалів, написані рідною мовою місцевого населення). Основне джерело після завоювання – законодавство королів. Вільгельм І видав низку законів щодо судових спорів між нормандцями і англосаксами, введенння судового поєдинку (як доказу), поділу судівництва на світське та духовне, охорони королівських лісів, привілеїв Лондона, спадкування. Варто згадати хартію вольностей Генріха І (1100 р.), Хартію свобод для духовенства Стефана, хартію свобод Генріха ІІ і його Кларедонську асизу (1166 р.) та інші асизи (про озброєння, ліси). Нормативні акти королів – асизи, конституції, статути, ордонанси. Закони – акти, обговорені та схвалені магнатами (на королівській раді чи з’їзді). Хартій – самостійні привілеї короля. Найважливіша роль у виникненні правових норм і єдності права – роз’їзним судам (створені Генріхом ІІ), що створили з норм звичаєвого нормандського та англосаксонського права «загальне право» (ЗГ), яке розуміли як право звичаєве, всього королівства, населення, загальне для всіх (на відміну від церковного або римського) за допомогою королівської канцелярії (видавала накази, що врегульовували засади судочинства і відносини між потерпілими, суддею і т.д.). Пізніше – судові накази безпосередньо до винної сторони – з’явитись і дати відповідь. З часом в них формулювалася суть позову, вид вимоги, накази. Через велику кількість «наказів» в ХІІІ ст. видавались своєрідні збірники, реєстри судових наказів (позовам надано чітких юридичних форм), що змусило сторони обґрунтовувати свої права, дотримуючись встановлених зв’язків , що призвело до окостеніння системи наказів. Наприклад, лорд-канцлер випускав свій судовий наказ, а судді від нього відмовлялися. Не всі особи знаходили позивний захист через відсутність необхідних норм права, зверталися до короля, який виніс розпорядження про розширення лордом-канцлером «реєстру наказів». З ХV ст.. – позивач сам складав формулу наказу, потребував лише печатку в канцелярії. Друге джерело ЗП практика королівських судів (спочатку короткі записи, потім – ґрунтовні), ще пізніше судові протоколи публікувалися у «списках позовів» »Щорічники судових позовів» приватні систематизовані звітиДотримуючись власного розуміння, судді створювали прецеденти (могли бути відхиленими вищою судовою інстанцією). Основна ідея: судові рішення – існуюче право, а суддя лише «відкриває» право, а не створює його. Загальне право визнавало всіх рівними, завдяки прецедентам стало динамічнішим, не мало станового характеру. Римське право обмежує юристів, ЗП дозволяє діяти творчо. ХІV ст. – право справедливості (король і канцлер), спочатку скарги надходили до монарха через короля, пізніше – до канцлера, навіть створили апарат урядовців та суддів при ньому; його джерела: загальне, римське, канонічне, власне право; дозволяло швидше розглядати судові справи. ПС створювалося не для заміни ЗП, а для надання останньому гнучкості, хоча пізніше між ними почали виникати непорозуміння, що завершилися виграшем ПС.Великого значення як джерела права набули праці відомих юристів: Гленвілл, Генріх Брактон, Джілберт Тортон, Й.Фортеск’ю, Ф.Літльтон, Е.Кок.До важливих джерел права необхідно віднести статути – законодавчі акти парламенту, що не потребували ні санкції, ні підпису короля і мали вищу юридичну силу, їхня законність не могла оспорюватися в суді, лише інший статут міг замінити чи змінити інший, особливо важливі статути затверджували королі (під час абсолютизму їхня вартість знизилася).Норми торговельного права ґрунтувалися на міжнародному праві, діяли спеціальні торговельні суди. Існували також «ярмаркові суди», що створювали власні прецеденти.Джерелом права були і канонічні норми (церковне право), церковне право впливало на церковну власність, шлюбно-сімейні відносини, поширювалось на єресь, богохульство. Ці суди прагнули розширити юрисдикцію і на суто світські справи, проти чого рішуче боролися королі.Основні галузі права:Право власності – все визначала феодальна власність; ПВ було неоднорідним, складним. Два види землеволодіння: вільне (феодали, рицарі, селяни) та невільне (землі коттерів, бордаріїв, вілланів). Вільне – чітко визначені повинності (військова служба, податки), розгляд справ патримоніальними судами, існував особливий інститут довірчої власності – траст (користування й управління за певну суму грошей). Розріняли рухоме і нерухоме майно реальна і персональна власність, що захищалася в свою чергу реальними та персональними позовами, відома застава (для забезпечення виконання угоди).Зобов’язальне право – договір – домовленість, але не кожна домовленість є договором; виникли дві підстави виникнення зобов’язань – з договорів і з деліктів, що вимагали для свого захисту певних форм позовів (про борг, про відплату, про домовленість, про правопорушення, про захист словесних правопорушень), також було створено спеціальні статути про купців, на високому рівні – стосунки боржника і кредитора. Шлюбно-сімейне і спадкове право – ШСП – під впливом канонічного права та інтересів феодалів, церковні канони закріпилися в державних законах, патріархальний характер сім’ї , вкрай обмежений правовий статус заміжньої жінки, причому в дворян – більше; пізніше розлучення не допускалося (у виняткових випадках міг дозволити Папа Римський), за окремих обставин подружжя могло проживати окремо, позашлюбні діти не признавалися. Спочатку не було єдиного спадкового закону, землі сеньйорів після смерті держателів до них і поверталися, пізніше діти могли отримати частку землі, сплативши лордові певну суму; потім утворився майорат (спадкував лише старший син), з ХVІ ст. – за заповітом (якщо нерухомість не є родовою власністю). Існував правовий інститут «люб’язність» - рухоме майно отримували чоловік, дружина, діти. Кримінальне право – після завоювання нормандців – серйозна плутанина; при визначенні покарань – станова та національна дискримінація, до ХІІ ст. – не було вини (наміру) як основи відповідальності. Роз’їзні суди були дуже жорстокими, різко відрізнялися покарання світських і церковних судів. Смерть (часто мученицька) – за державну зраду, навмисне вбивство, підпал, грабунок, підробку грошей. Іноді за ці злочини калічили або виганяли з країни. Якщо не було винного – округа платила штраф. До ХІІ ст. не бралася до уваги злочинна бездіяльність, не розрізняли вину і необережність. Було розроблено вчення про співучасть. Самозахист, божевілля – не несли кримінальної відповідальності. Злочини поділяли на 3 групи: зрада, фелонія і місдімінор (підпал, фальшивомонетництво, обдурювання). Найтяжчий злочин – велика (королю, країні) та мала (сеньйорові) зрада. За жебрацтво – особливо суворі покарання. Судовий процес – з ініціативи потерпілого, докази: присяга, свідки, ордалії, судовий поєдинок; згодом – змагально-обвинувачувальний характер процесу, застосовувалися тортури, слідство проводив суддя, вердикт виносив суд присяжних, міру покарання – королівський суддя, покарання за підкуп свідка і лжесвідчення; з ХІІІ ст. – захист (барістери і соліситори). Судовий процес мав відкритий характер (крім в надзвичайних судах). 20. Утворення та основні етапи розвитку середньовічної Німеччини. Племена германців населяли територію сучасної Німеччини вже в І ст. до н.е. – І ст. н.е. (праці Цезаря, Корнелія, Таціта, Страбона, Плінія), займались скотарством та полюванням (рідко – землеробством), оселялись родами, що мали спільню землю і разом її обробляли. Через велику кількість земель вели кочовий спосіб життя, спільними для всіх були ліси, луки пасовища.Згодом марки (територіальна община) – кровна помста (+ інші елементи родоплемінного ладу), раби (військовополонені і діти рабів), диференціація родоплемінної знаті, за вбивство знатної особи – більший вергельд. Існували племінні державні утворення: громада, община округи поселення. Деякі утворення очолювали королі, деякі – вожді. Вищий орган влади – народні збори (всі вільні чоловіки, воїни), для розв’язання менших питань – племінна рада старійшин. Короля чи вождя обирали зі шляхетного роду на НЗ, могла передаватися від батька до сина. Обрання – символічний акт піднесення кандидата над головами зібраного народу на щиті. Король або вождь здійснював поточне управління , судочинство та командував військами. Судові функції – і народні збори, і рада старійшин.Джерела права: звичаї і традиції, закони; справи, зазвичай, починалися з приватної ініціативи (крім особливо важливих); докази – зізнання, покази свідків, присяга, ордалії. Широко застосовувався таліон.Спочатку римляни, захоплюючи Зх та Цн Європу, воювали, а потім дозволили селитися «федератам» (союзникам) – племенам візи готів, вандалів, остготів, бургундів, франків, а ось лангобарди воювали з римлянами.Королів мали візиготи, вандали, остготи, бургунди, лангобарди. У VI-VIІІ столітті приєднані до Держави Фраків, остання – держава лангобардів.Імперія Карла Великого розпалася, поділили між внуками, східні землі – Східна Франція. З ХІ століття її жителі – тевтони, а держава – королівство тевтонів (Дойтчлянд – земля тевтонів). У тодішньої Німеччини не було ні політичної, ні економічної, ні національної єдності, Німеччина складалася з незалежних феодальних володінь: Швабія, Баварія, Франкоманія, Саксонія, Лотарингія. Зовнішня угроза від Угорщини спонукала до об’єднання й обрання 919 р. спільного короля – Генріха І, 933 розбив угорців і зміцнив свою позицію.Зміцніла Тевтонська держава, його наступник Оттон І Великий розбив угорців остаточно 955 р., в 962 р. коронований у Римі загально німецьким імператором. Держава стала імперією (ХІІ ст. – Священна Імперія, середина ХІІІ ст.– Священна Римська Імперія німецької нації) – від Балтійського моря до Середземного (нинішні Голландія, Бельгія, Ельзас, Лотарингія, Швейцарія, Центральна і Північна Італія) на Зх – річки Моза, Сена, Родан, на Сх – аж до Одри.В європейських державах в цей час відбувалося подолання феодалізму, створення централізованих держав, в Німеччині – навпаки.Розвиток товарно-грошових відносин, зростання ролі та значення міст призводили до групування інтересів за землями, окремими провінціями, не створивши єдиного політичного центру (відбувалася децентралізація). Державно-політична роздробленість Німеччини збереглася аж до утворення єдиної імперії у 1871 році.Історію держави та права Середньовічної Німеччини ділять на такі періоди:1.Становлення і розвиток ранньофеодальної держави, утворення СРІНН, наступної феодальної роздробленості, дії звичаєвого, партикулярного права (ІХ-ХІV ст.);2.Олігархія князів, курфюрстів, станово-представницька монархія в князівствах та рецепція Римського права (ХV-ХVІ ст.);3.Князівський абсолютизм та утворення національного права (ХVІІ-ХVІІІ ст.). |
|
Питання: до рубіжки із всесвітньої історії Визначте особливості державного устрою та економічного розвитку Франції на початку XX ст |
Форми державного устрою Форма державного устрою Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого... |
|
Уроку історії у 6 класі Мета уроку: поглибити розуміння сутності поняття держава, визначити особливості державного устрою Афін, усвідомити сутність демократичної... |
Третя республіка у Франції. Мета: проаналізувати особливості економічного... Основні поняття і терміни: лихварство, Панамський скандал, «справа Дрейфуса», реваншизм |
|
Країни Південної і Південно-східної Азії в міжнародних відносинах.... Однією з характерних рис післявоєнного устрою окрім намагання створювати соціалістичну систему, був атиколоніальний рух, тобто країни,... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ Тема 10: Наша Батьківщина Україна. Конституційні засади державного, адміністративного, територіального устрою. Географічне положення,... |
|
Питання з дисципліни „Політологія” на 2012/13 навчальний рік. Доцент Шуляк С. В Політичне вчення Арістотеля: походження та сутність держави, форми державного устрою |
ЛЕКЦІЯ 2: КОНТРОЛЮЮЧІ ОРГАНИ Кількість та компетенція таких органів, їх підпорядкованість і структура залежить від ряду факторів: державного устрою, специфіки... |
|
Конспект уроку з трудового н авчання у 6 кла сі. Тема: Короткі відомості... Навчальна: ознайомити з історією виникнення української народної іграшки та її призначенням в житті людини |
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗВАННЯ “ПОЧЕСНИЙ ДОКТОР ДРОГОБИЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО... Ний доктор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка” (HONORIS CAUSA) присвоюється відповідно до закону... |