25. НПС як об’єкт прав. регулювання
Навколишнє природне середовище як інтегрований об’єкт екологічного права. Приро́дне навко́лишнє середо́вище, що часто називається просто навколишнім середовищем або довкілля — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Цей термін включає декілька ключових компонентів: Повні одиниці рельєфу, які функціонують як природні системи без значного людського втручання, зокрема всі рослини, тварини, скелі, тощо і природні явища, що відбувається в їх межах. Універсальні природні ресурси і фізичні явища, що не мають чітких меж, наприклад повітря, вода і клімат, також як і випромінювання, електрична напруга і магнетизм, що не походять від людської діяльності.
Коли говорять про захист довкілля, мають на увазі збереження сприятливого середовища для існування живих істот у всій повноті біологічного різноманіття. Діяльність людини не має призводити до критичного порушення біологічного світу, бо в цьому середовищі зрештою жити людині.
Природне навколишнє середовище протиставляється штучному або техногенному середовищу, яке охоплює області і компоненти, на які сильно впливає людина. Географічна область розцінюється природним навколишнім середовищем, якщо людський вплив на нього тримається нижче за певний обмежений рівень (подібно до пункту 1 вище). Цей рівень залежить від специфічного контексту і змінюється в різних областях і контекстах. Термін дика природа, з іншого боку, посилається на області без будь-якого людського втручання (або практично без нього).
26. адмін.. в-сть
Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, актами екологічного законодавства
суб’єкти: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та посадові особи, наділені адміністративною дієздатністю, ю.о.
Стягнення - попередження, штраф, позбавлення спеціального права, конфіскація знарядь вчинення правопорушення.
Застосовується суб'єктами застосування адміністративної відповідальності є визначене КУпАП коло органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення: спеціально уповноваженими органами управління в галузі екології (державними інспекціями), адміністративними комісіями при місцевих органах виконавчої влади; місцеві суди; органи санітарно-епідеміологічної служби, органи деж. Агентства зем. ресурсів, органи рибохорони, органи лісового господарства, органи Мінприроди та інші, їх підвідомчість розмежована в розділі 3 КУпАП.
Правопорушеннями в галузі охорони і використання землі є: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил використання земель (ст. 53); самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53і); приховування або перекручення даних земельного кадастру (532); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54 КпАП України).
Правопорушеннями в галузі охорони і використання надр є: порушення права державної власності на надра (ст. 47); порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57); порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр (ст. 58 КпАП України).
Правопорушеннями в галузі охорони і використання вод є: порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59і); порушення правил водокористування (ст. 60); пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв (ст. 61); невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62 КпАП України).
Правопорушеннями в галузі охорони атмосферного повітря є: порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78і); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст. 80); експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст. 81 КпАП України).
27. Характеристика суб’єктно-об’єктного складу права власності на ліси в Україні.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності.
Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною
площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права держ. власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка становить самостійний об'єкт права власності. Якщо власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам.
Право держ. Вл. не пошир. також на усі види зелених насаджень, які не віднесені до категорії лісів і перебувають у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на с\г угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Відп. до положень зак-ва такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності.
28. Суб’єкти екологічних правовідносин.
Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру. Різномантність і складність екологічних відносин зумовлює різноплановий характер самих суб’єктів, їх статус та взаємовідносини.
Суб’єкт екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.
Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи. В свою чергу, право користування може носити вільний характер (право загального природокористування; такими суб’єктами виступають усі громадяни, які, наприклад, користуються парками, водоймами, збирають гриби для задоволення різноманітних потреб без отримання спеціального дозволу) та дозвільний характер (право спеціального природокористування, яке має, як правило, строкові, платні та ліцензійні ознаки).
Під суб’єктами права власності на природні ресурси розуміють осіб, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. До них належать: Український народ, від імені якого це право здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, обласні ради та районні, міські, сільські, селищні ради); організації і підприємства (аграрні підприємства корпоративного та кооперативного типів, селянські фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства); громадяни України, які будують чи обслуговують жилі будинки і господарські споруди; ведуть особисте селянське господарство, власники дач і гаражів).
29. Ліси як об’єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони: загальна характеристика.
Ліси є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.
За своїми біологічними ознаками ліси - це унікальне природне явище, тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу.
Важлива особливість лісів у тому, що вони є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).
Ліси - це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті.
З урахуванням паритету екологічних і економічних ознак ліси України за своїм екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються законодавством на категорії (статті 39-41 Л К України):
- захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);
-рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);
-ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);
-експлуатаційні ліси.
екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних, інших екологічних функцій, бути джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Економічне значення лісів полягає у тому, що ліси - це основа кормової бази для тваринництва, ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших видів промисловості.
Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території Україні, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них (ч. 3 ст. 1 ЛК України). Особливістю лісового фонду України є віднесення до нього лісових ділянок, тобто ділянок лісового фонду України з визначеними межами, виділених відповідно до закону для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення їх у землекористувачів або власників землі, в тому числі захисних насаджень лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. Такі лісові ділянки можуть бути як вкриті лісовою рослинністю, так і постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До лісового фонду не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.
30. Поняття і види об’єктів екологічного права
Об'єкти екологічного права — це певні природні блага, умови, елементи, що підлягають регулюванню за допомогою норм екологічного права.
Основним загальним об'єктом екологічного права виступає «навколишнє природне середовище». Слід зазначити, що зустрічаються ряд суміжних, але не тотожних понять: природа, навколишнє середовище, навколишнє природне середовище, довкілля (вперше вжите в Конституції України 1996 p.).
Природа — це природне середовище у вузькому розумінні цього слова, об'єктивна реальність, що існує незалежно від свідомості людини як наслідок еволюційного розвитку матеріального світу і складається з природних екологічних систем. Іншими словами, «це сукупність об'єктів і систем матеріального світу в їх природному стані, що не є продуктом трудової діяльності людини».
Навколишнє середовище — це частина середовища, яка перетворена в процесі діяльності людини, і охоплює також виробниче, побутове, соціальне середовище.
Навколишнє природне середовище — сукупність всіх природних умов, у тому числі перетворених, змінених у процесі виробничо-господарської діяльності людини, в яких відбувається життєдіяльність людини.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до об'єктів правової охорони належать:
— навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);
— ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Крім наведених вище об'єктів екологічного права, додатковим об'єктом виступає життя і здоров'я людини, яка проживає і перебуває в тісному зв'язку з навколишнім природним середовищем та зазнає його безпосереднього впливу.
В системі об'єктів екологічного права традиційно розрізняють поняття «природний об'єкт» і «природний ресурс».
Природний об'єкт - це завершений екологічний комплекс з властивими йому функціями, який нерозривно пов'язаний і взаємодіє з іншими елементами довкілля.
Природні об'єкти можна поділяти на різні види, зокрема, на:
— диференційовані (води, ліси, надра, надра тощо) і комплексні (лікувальні зони, природно-заповідні території та інші).
— власне природні (які збереглися від впливу людини в своєму первинному, природному стані, наприклад у межах природного заповідника) та видозмінені під впливом людини;
— природно-господарські (знаходяться в сфері господарського використання) та особливо охоронювані (закриті для господарського використання чи з обмеженим порядком використання).
Природні ресурси — це певна сукупність запасів природних речовин, природної енергії чи певна корисна властивість природного об'єкта, які використовуються суспільством для задоволення своїх потреб (це джерело споживання людиною природи). Так, запаси деревини — природний ресурс, а ділянка лісу — природний об'єкт; природні енергетичні запаси води — природний ресурс, а річка — природний об'єкт, корисні копалини — природний ресурс, а надра — природний об'єкт.
Природні об'єкти як об'єкти права власності мають свою специфіку на відміну від будь-яких інших матеріальних цінностей і благ:
— вони є об'єктами природного походження і не створюються людською працею;
— природні ресурси не підлягають простому відтворенню в процесі виробництва як товар, частина з них взагалі є вичерпними і не відтворюваними;
— на відміну від товарно-матеріальних цінностей природні об'єкти не мають вартості, вони не є майном у власному розумінні;
— більшість природних об'єктів не можна перемістити в просторі, окремі з них навіть неможливо виокремити, обмежити, індивідуалізувати;
— природні об'єкти мають особливе значення для держави і суспільства в цілому тому, що вони є природною основою, базою функціонування людського суспільства і забезпечують саме його існування;
— всі природні об'єкти існують в нерозривному зв'язку між собою, з навколишнім природним середовищем, природними екосистемами, розвиваються за об'єктивними законами природи.
31. Особливості дисциплінарної відповідальності за правопорушення в сфері екології.
Сутність цього виду юридичної відповідальності полягає у накладенні роботодавцем (власником підприємства чи уповноваженим ним органом) на працівника дисциплінарних стягнень. Такі стягнення можуть накладатись на осіб, винних у невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов'язків, пов'язаних зі здійсненням природоохоронних заходів, за умови, що відповідні обов'язки передбачені трудовим договором, укладеним між працівником та власником підприємства, установи, організації (уповноваженим ним органом).
Можливість застосування до винних у вчиненні порушень екологічного законодавства дисциплінарної відповідальності передбачена ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» на таких підставах: а) порушення прав громадян на екологічно без печне навколишнє природне середовище; б) порушення норм екологічної безпеки; в) порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку; г) невиконання вимог державної екологічної експертизи; д) фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; е) порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкії, введеню в дію, експлуатації та ліквідації підприємств споруд пересувних засобів та інших об'єктів; є) допущення наднормативних аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; ж) перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів; з) самовільне спеціальне використання природних ресурсів; и) порушення строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища; і) невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; ї) невиконання розпоряджень органів які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам; й) порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів; к) невиконання вимог охорони територій та об'єктів природно-за-повідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;
Зазначені види правопорушень залежно від конкретних обставин а також суб'єкта вчинення проступку можуть стати підставою притягнення винних не лише до дисциплінарної, а й до адміністративної чи кримінальної відповідальності (до одного з цих видів). При цьому наведений у Законі перелік підстав юридичної відповідальності не є вичерпним. Законодавством України може бути встановлено дисциплінарну відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підстави застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення передбачені й актами ресурсного законодавства: ст. 65 Кодексу України про надра, ст. 110 Водного кодексу України, ст. 105 Лісового кодексу України, ст. 40 Закону України «Про рослинний світ», ст. 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 81 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 42 Закону України «Про відходи», ст. 21 Закону України «Про захист рослин», ст. 21 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» та іншими.
32. Принципи та функції екологічного права та їх види.
принципи екологічного права - основні системоутворюючі ідеї, закріплені в загально-правовій і екологічній доктринах держави, інших основних джерелах і нормах екологічного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави і що знаходять свою реалізацію в екологічних відносинах.
Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:
—системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин. Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованого формування галузі екологічного права і зумовлений закономірностями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середовище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. 3 ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового регулювання екологічних відносин;
—пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції);
—сталого розвитку як основи гармонійного розв'язання соціальних, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджується в українське екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цього документа знайшли відображення, зокрема, в основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу»;
—запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). На реалізацію цього принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишньогоприродного середовища, екологічні вимоги законодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;
—раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтворення відновлювальних природних ресурсів; недопущения у процесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на стан довкілля;
—особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;
—доступу фізичних і юридичних осіб до екологінної інформації (статті 9, 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992) забезпечення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встановлена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують порядок надання екологічної інформації;
—платності спеціального природокористування (ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Положения екологічного права у цій частині спрямовані на розвиток економічного механізму у сфері раціонального природокористування й охорони довкілля. Вони також випливають із загальноприйнятого принципу «забруднювач платить»;
—поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституции ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Головна ідея цього принципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкиій;
— міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ці принципові засади національного екологічного права стимулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва України з іншими державами у межах екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних організацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.
Функції екологічного права - основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів
екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.
Види:
• загальні - регулятивна, виховна, превентивна, охоронна;
• спеціальні - екологічна, природоохоронна, антропозахисна
33. Води як об'єкти правового регулювання використання, відновлення і охорони: загальна характеристика
Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. Вода виконує важливі екологічну, культурно-оздоровчу, економічну функції.
Екологічна функція виявляється в забезпеченні життєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного і тваринного світу. Вода входить до складу клітин людини (близько 65% маси тіла дорослої людини становить вода), тварин і рослин.
Культурно-оздоровча функція води має прояв у використанні водних об'єктів як місця і засобу відпочинку, туризму, рибальства, санаторно-курортного лікування, організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Економічна функція води виявляється в її здатності бути ресурсом для промислового виробництва та іншого господарського використання.
Згідно статті 1 Водного кодексу України, води – це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води [2].
Зі змісту даного визначення випливає, що основним критерієм визначення вод як об’єкта правової охорони є наявність приналежності води до складу природних ланок її кругообігу.
Таким чином, водним законодавством не регулюються відносини з приводу води, вилученої з природного середовища, яка міститься в резервуарах, інших ємностях, водопровідних трубах, побутовому посуді і використовується для повсякденних потреб.
Для того, щоб водний об’єкт міг бути об’єктом водних правовідносин, він повинен бути закріпленим у водному кадастрі. Порядок ведення державного
водного кадастру затверджено Постановою Кабінету Міністрів України
„Про затвердження порядку ведення державного водного кадастру” від
8 квітня 1996 року № 413
ознаки водних об’єктів:
1) природне походження;
2) екологічний взаємозв’язок з навколишнім природним середовищем;
3) виконання життєзабезпечувальних функцій;
4) відсутність постійних меж, рівня і об’єму водного об’єкта;
5) відсутність сталої вартості.
До об’єктів підгалузі Водного права, крім водних об’єктів, належать також водні ресурси. У водному законодавстві України ці поняття розмежовані. Зрозуміло, що природні об’єкти є невід’ємними складовими навколишнього природного середовища, а природні ресурси є частиною природних об’єктів і джерелом задоволення різноманітних потреб людини.
Отже, води становлять диференційований об’єкт екологічного права, якщо вони є частиною навколишнього природного середовища, входять до складу природних ланок кругообігу води та становлять водні об’єкти. Крім цього, води як об’єкт підгалузі водного права можуть виступати в якості як водних об’єктів, так і водних ресурсів. Ці два поняття відокремлюються наукою екологічного права та законодавством, вони є взаємопов’язаними та співвідносними, однак не тотожними. Предметом правового регулювання підгалузі водного права являються водні відносини, структуру яких визначають характерні лише їм суб’єкт, об’єкт і зміст.
34. Відповідальність за порушення законодавства в галузі використання та охорони природних багатств континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства за порушення законодавства про континентальний шельф та виключну (морську) економічну зону України несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законодавчими актами України.
Притягнення порушників до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодувати відповідно до чинного законодавства України шкоду, завдану внаслідок порушення законодавства.
Протиправні дії:
незаконна розвідка чи розробка природних ресурсів виключної (морської) економічної зони України, а так само створення штучних островів, будівництво установок і споруд, встановлення навколо них зон безпеки без дозволу спеціально уповноваженого органу України тягне за собою накладення штрафу Незабезпечення установок чи інших споруд, розташованих у виключній (морській) економічній зоні України, постійними засобами попередження про їх наявність, порушення правил підтримання цих засобів у належному стані чи порушення правил ліквідації тих споруд, експлуатацію яких остаточно припинено, тягне за собою накладення штрафу
Незаконне ведення у виключній (морській) економічній зоні України морських наукових досліджень тягне за собою накладення штрафу
Незаконне забруднення будь-яким способом морського середовища виключної (морської) економічної зони України речовинами, шкідливими для здоров'я людей або живих ресурсів моря, чи іншими відходами, матеріалами і предметами, які можуть завдавати шкоду або створити перешкоди для правомірної діяльності на морі, а так само інше порушення правил запобігання забрудненню морського середовища тягне за собою накладення штрафу. Право накладати зазначені штрафи надано:
-органам Міністерства охорони навколишнього природного середовища в особі державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища;
-органам рибоохорони в особі начальника відповідного басейнового управління з охорони і відтворення рибних запасів і регулювання рибальства;
-органам Морської охорони Державної прикордонної служби України в особі командира (начальника) судна, яким виявлено порушення і проведено затримання порушника.
Право накладати штрафи за обтяжуючих обставин (повторне вчинення правопорушення, особливо значні негативні наслідки тощо), а також застосовувати конфіскацію надано місцевому суду за місцем затримання порушника. Рішення про безоплатне вилучення незаконно видобутих ресурсів приймається органом, уповноваженим накладати штраф за відповідне порушення.
Встановленим Законом порядком притягнення до відповідальності передбачено, що відповідною посадовою особою про вчинення порушення складається акт, який разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протягом трьох днів з дня затримання порушника направляється органу, уповноваженому застосовувати санкції. У разі, коли визнано за доцільне застосування конфіскації, зазначені документи передаються для розгляду до місцевого суду за місцем затримання порушника.
Органи, уповноважені застосовувати санкції, приймають рішення про їх застосування протягом п'яти днів після надходження документів. Рішення оформлюється постановою відповідного органу або посадової особи. У випадках, коли порушника затримано у пункті, віддаленому від берегової смуги, і він добровільно виявив готовність негайно сплатити штраф, накладення і стягнення штрафу може проводитись безпосередньо на місці порушення.
У разі несплати штрафу у встановлений строк іноземною юридичною особою місцевий суд за заявою відповідного органу, що здійснює охорону виключної (морської) економічної зони, може прийняти рішення про застосування замість штрафу повної або часткової конфіскації затриманого або взятого як забезпечення майна чи грошових коштів юридичної особи - порушника.
Конфіскація майна, передбачена цим Законом, здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.
35. еколог. С-ми та природні комлпекси в с-мі обєктів еколог. Права
ЗУ «Про екологічну мережуУкраїни»: Екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
Структурні елементи екомережі - території екомережі, що відрізняються за своїми функціями. До структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану
36. історичні форми взаємодії суспілтсва та природи
Природа як сукупність органічних і неорганічних утворювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням природи. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона і підкоряється біологічним законам, являє собою вінець розвитку природи, оскільки належить до вищого біологічного виду. Але поряд із цим людина виступає і істотою, а тому суспільство розглядається як організовані людські соціальні організми. Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, частина з них належить відповідним суб'єктам. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим територіальним громадам, колективам, індивідам тощо. В Конституції України (ст. 13) закріплені дві такі форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об’єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства й природи. В основі такої взаємодії лежать об’єктивні й суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства й природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку. Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку природи. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі не лише визначення приналежності природних об'єктів, забезпечення екологічної безпеки, а і їх використання, відтворення й охорони природного середовища.
37. надра як об. Прав регулювання
Надра є частиною земної кори, розташованої під поверхнею суші та дном водоймищ, яка простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра). Головним елементом надр є їх корисні копалини. Корисні копалини - це мінеральні утворення земної кори, які за хімічним складом і фізичними властивостями придатні для використання у матеріальному виробництві. Надра тісно пов'язані із землею. Цей зв'язок простежується в тому, що надра виступають безпосереднім продовженням земельної території. Водночас надрам притаманні специфічні особливості. Зокрема, вони є як основним знаряддям виробництва (при видобуванні корисних копалин), так і просторовим організаційним базисом (при використанні простору надр для розміщення підземних складів, спорудженні газових і нафтових трубопроводів, газових і нафтових сховищ, прокладки ліній метрополітену, для захоронення шкідливих речовин, підземного скидання стічних вод) тощо.
Надра в межах території України, включаючи підземний простір і корисні копалини, які містяться в надрах, енергетичні та інші ресурси відповідно до ст. 4 Кодексу України про надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Це означає, що ділянки надр і права користування ними не можуть бути предметом купівлі-прода жу, дарування, спадкування, вкладу, застави або відчужування в іншій формі, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.
Усі надра в Україні складають державний фонд надр. Він включає як надра, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Складовою надр визнаються як відкриті, так ще не відкриті корисні копалини. За своїм значенням вони поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення, а за їх поширенням - на незагальнопоширені та загальнопоширені.
Віднесення корисних копалин до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Мінприроди України.
Крім терміна «корисні копалини» гірниче законодавство використовує поняття «родовище корисних копалин» та «техногенні родовища корисних копалин». Родовище корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання. Техногенні родовища корисних копалин - це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникати також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.
Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр. Державний фонд родовищ корисних копалин і державний фонд надр формуються Мінприроди України.
38. підстава юрид. В-сті
Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої.
Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідальність має і свою специфіку, обумовлену особливостями екологічного правопорушення як обов'язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особливості випливають зі специфіки екологічної сфери.
Отже, юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.
Особливості правового регулювання еколого-правової відповідальності юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.
|