|
|
Скачати 3.07 Mb.
|
Стаття 15. Заборона (зупинення) морських наукових дослідженьМорські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні, які проводяться з порушенням вимог статей 13 і 14 цього Закону, можуть бути тимчасово заборонені (зупинені) спеціально уповноваженими органами України. Рішення про тимчасову заборону (зупинення) може бути скасовано цими органами, а дослідження продовжено, як тільки інша держава, її юридична чи фізична особа або міжнародна організація, що здійснює дослідження, усуне порушення та дасть гарантію стосовно дотримання встановленого цим Законом порядку. Морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні України, які проводяться без дозволу спеціально уповноважених органів України, або з відступом від положень статті 13 цього Закону, або з суттєвими відмінностями від початкового проекту дослідження, підлягають негайному припиненню. Стаття 16. Запобігання забрудненню морського середовищаЗапобігання забрудненню морського середовища, пов'язаному з діяльністю у виключній (морській) економічній зоні, здійснюється відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Спеціально уповноважені органи України у порядку, визначеному законодавством України, встановлюють правила запобігання забрудненню морського середовища і правила безпеки судноплавства, забезпечують їх дотримання у районах з особливими природними характеристиками, де забруднення морського середовища може заподіяти значну шкоду екологічній рівновазі або необоротно порушити її. 89. екологічна стандартизація та нормування Стандартизація та нормування є функцією державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Ці норми (правила, вимоги) набувають форми нормативно-технічних документів — міжнародних, державних, галузевих, міжгалузевих стандартів та нормативів. Стандартизацією відповідно до ст. 1 Закону України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Стандартами цей Закон визнає документи, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлюють призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Ці загальні для всіх сфер управління ознаки стандартів конкретизуються ст. 32 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», яка визначає державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища як обов'язкові для виконання документи, що визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. На наш погляд, зміст цієї статті дещо вужчий за її назву «Екологічні стандарти», до яких слід відносити не лише державні стандарти, а й інші типи нормативно-технічних документів, що підпадають під категорію «екологічні стандарти». На сьогодні система екологічної стандартизації містить такі види стандартів: 1. ГОСТи 2. Державні сшандарти України — ДСТУ. Система таких стандартів, у тому числі у сфері охорони довкілля, почала розвиватись в Україні з 1992 року. 3. Міжнародні стандарти, в першу чергу стандарти міжнародної організації з питань стандартизації (ISO). 4. Галузеві стандарти/технічні умови — стандарти, дія яких поширюється на підприємства (установи, організації), підпорядковані певному міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади, яким і затверджуються відповідні стандарти. Якщо дія стандартів поширюється на підприємства, що підпорядковані двом (кільком) центральним органам виконавчої влади, вони підлягають затвердженню всіма цими органами і набувають юридичної сили міжгалузевих стандартів. 5. Стандарти підприємства — нормативно-технічні документи, затверджені наказом керівника (органу управління) конкретного підприємства, на яке і поширюється їх дія. Інколи дія таких екологічних стандартів може бути поширена на групу аналогічних підприємств галузі (в цьому випадку необхідно затвердження стандарту вищим(и) органом(ами) управління, він втрачає юридичну силу стандарту підприємства, набуваючи сили галузевого/міжгалузевого стандарту). Розроблення, затвердження, перегляд, скасування стандартів перших трьох груп, організація їх виконання та контроль за дотриманням покладається в Україні на Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики. Участь у відповідній діяльності на різних стадіях беруть також інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (в першу чергу Мінприроди та МОЗ України). Екологічне нормування — це діяльність спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, інших центральних органів виконавчої влади щодо розроблення та затвердження меж допустимого впливу на довкілля хімічного забруднення, фізичних, біологічних та інших шкідливих факторів, що походять від стаціонарних та пересувних джерел, а також меж використання природних ресурсів та дозволених природо-перетворюючих заходів. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до екологічних нормативів у першу чергу належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) у атмосферне повітря та гранично допустимих скидів (ГДС) у воду та ґрунти забруднюючих хімічних речовин, а також гранично допустимих рівнів (ГДР) фізичних факторів, зокрема шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання (радіації), електромагнітних факторів, а також шкідливих біологічних факторів, тобто будь-яких чинників біотичного походження (віруси, бактерії, грибки, токсини, чинники біохімічної дії, генетично модифіковані організми тощо), що здатні спричиняти масові захворювання людей, тварин, рослин, можуть призвести до погіршення стану довкілля, заподіяння значних економічних збитків, погіршення умов життєдіяльності населення. Ці нормативи є індивідуальними і встановлюються розрахунковим шляхом для кожного стаціонарного джерела можливих викидів, скидів чи інших негативних впливів на довкілля, а також для типів устаткування чи пересувних джерел. Крім нормативів ГДВ/ГДС/ГДР, до екологічних нормативів ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносить також нормативи використання природних ресурсів. Ці нормативи (законодавство називає їх «лімітами») встановлюються, зокрема, щодо таких видів природокористування: —ліміти використання води — граничні обсяги використання води, які встановлюються дозволом на спеціальне водокористування; —ліміти забору води — граничні обсяги забирання води з водних об'єктів, які встановлюються в дозволі на спеціальне водокористування; —ліміти використання мисливських тварин — дозволені обсяги вилучення (добування шляхом відстрілу або відлову) мисливських тварин певного виду, які перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь; —ліміти використання рибних ресурсів — дозволені обсяги вилучення риби з природного середовища; —ліміт заготівлі деревини в порядку рубок головного користування — затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка; —ліміт лісосічного фонду — максимально допустимий обсяг деревини, яку дозволяється заготовити у лісовому фонді при здійсненні рубок головного користування і лісовідновних рубок у черговому плановому році; —ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення; —ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях; —ліміт на утворення відходів — максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території; та деякі інші. Спеціальне природоресурсне законодавство більш детально регулює питання екологічного нормування стосовно кожного природного ресурсу. Так, стаття 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» до нормативів у галузі охорони атмосферного повітря відносить нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин. 90. види права природокористування Природокористування - це використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб людини. Право природокористування - сукупність прав і обов'язків, що виникають у зв'язку з одержанням природного об'єкта (його частини) в користування. Право природокористування розрізняють в різних значеннях: — як об'єктивне право — тобто правовий інститут — сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу експлуатації, використання корисних властивостей природних об'єктів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення викорис тання природних об'єктів. — як суб'єктивне право — можливість, що належить конкретному природокористувачу і спрямована на задоволення різноманітних інтересів і використання різних властивостей довкілля - економічних, екологічних, оздоровчих, естетичних тощо; — як правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природних об'єктів, змістом яких є відповідні права та обов'язки природокористувачів. Об'єкти - частини природних ресурсів (об'єктів), відособлені фізично (в натурі) і юридично Право природокористування класифікують: - за обєктами користування: землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям; - за підставами та умовами користування: загальне, спеціальне; - за строками здійснення природокористування розрізняють: — постійне (коли термін користування не визначений); — тимчасове, яке, в свою чергу, поділяється на: — довгострокове (в залежності від виду об'єкта законодавство передбачає різні максимальні строки довгострокового користування — надра до 50 років, ліс – до 50, водокористування – до 25 ); — короткострокове (до 3 років для водокористування, лісокористування до 1 року, до 5 років для користування надрами). - за підставами виникнення: — первинне (похідне від права власності), — вторинне (похідне від первинного користування). Певною специфікою характеризується право користування природними об'єктами на умовах оренди. Його особливості полягають в тому, що оренда передбачена не для всіх природних об'єктів, вона містить специфіку в оплаті користування; більш чіткіше визначає права, обов'язки, відповідальність природоко-ристувача, обмеження та інші умови користування. Природокористування на умовах оренди передбачене Земельним кодек сом України (ст. 93), Водним кодексом України (ст. 51), Лісовим кодексом України (ст. 18). Основною є класифікація права природокористування на: — загальне природокористування; — спеціальне природокористування. Загальне природокористування — це використання людиною природи з метою задоволення своїх життєво необхідних потреб (купання в річці, збирання в лісі грибів, ягід для власного споживання). Ознаками (особливостями) загального природокористування є: — метою природокористування виступає необхідність задоволення життєво необхідних, природних потреб людини; — суб'єктами його здійснення виступають фізичні особи, громадяни; — природні об'єкти не закріплюються за конкретними особами; — для його здійснення не потрібно одержання спеціального дозволу від компетентних державних органів; — безоплатний характер. Спеціальне природокористування — виробничо-господарське використання природних об'єктів (видобування корисних копалин, рубка лісу) . Право спеціального природокористування — це передбачена законодавством можливість для громадян і юридичних осіб використовувати природні ресурси у встановленому порядку згідно з цільовим призначення на підставі спеціальних дозволів за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах) для здійснення виробничої та іншої діяльності Ознаками (особливостями) спеціального природокористування є: — метою природокористування є здійснення виробничо-господарської чи іншої спеціальної діяльності; — суб'єкти природокористування — підприємства, організації, громадяни, наділені спеціальною екологічною правосуб'єкт-ністю; — закріплення відособленої частини об'єкта за окремою особою на праві користування чи оренди; — необхідність отримання спеціального дозволу для використання природного об'єкта; — оплатний характер. |
| Кіровоград 2012 Ця галузь тісно пов’язана з цивільним правом, особливо зі спадковим та житловим. Однак, ряд особливостей предмета сімейного права... |
Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика На думку В.І. Андрейцева2, предметом екологічного права три групи суспільних відносин |
| Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
Адміністрати́вне пра́во - галузь права, яка об'єднує Адміністрати́вне пра́во — галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регламентує як взаємини державних органів між собою, так... |
| 1. Комун пр комплекс отрасль, наука и учеб дисципоина Комунальне право – комплексна галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини,... |
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей |
| План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
| Контрольні питання для підготовки до заліку із Загальної частини кримінального права Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства |
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна |