|
|
Скачати 3.07 Mb.
|
|
Стаття 253. Проектування чи експлуатація споруд без систем Стаття 254. Безгосподарське використання земель Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи. 8. право лісокуристування, види Ліси є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними. Ліси - це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісам належить вагома роль у підтриманні гідрологічного режиму рік, запобіганні ерозії та забрудненню ґрунтів, у боротьбі з суховіями, регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі. Право лісокористування є важливим інститутом лісового права, нормами якого регулюються умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів. Інститут права лісокористування є похідним від права власності на ліси і тому містить: а) право користування лісом як повноваження власника лісу, або право, надане власником відповідно до законодавства спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям та громадянам; б) право використання лісових ресурсів, надане фізичним і юридичним особам в установленому законодавством порядку. Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, комунальні, колективні, громадські, приватні підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юридичні особи та громадяни. У лісах здійснюються такі види користувань:
Право загального використання лісових ресурсів здійснюють громадяни в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності, які мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно, без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених законодавчими актами. При здійсненні права загального використання лісових ресурсів громадяни зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети без надання земельних ділянок. види спеціального права лісокористування за цільовим призначенням можна поділити на: - використання деревних ресурсів лісу - заготівля деревини, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори та ін.);
- використання корисних властивостей лісів - користування лісом для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства. За правовою формою реалізації правом лісокористування може бути наділене лише первинне лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані державні та комунальні лісогосподарські підприємства, інші державні та комунальні підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Таких суб'єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів (ст. 17 Лісового кодексу України). Праву лісокористування цих суб'єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, яке посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Своє право лісокористування вони зобов'язані оформляти на загальних підставах (ст. 69 Кодексу). Постійні лісокористувачі не вправі передавати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасу худоби, службових земельних наділів не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, оскільки в цьому випадку йдеться про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) своєї правомочності внутрішньогосподарського управління землею. Відповідно до законодавства лісокористувачі, яким ліси державної, комунальної або приватної власності для відповідних цілей можуть надаватись у тимчасове користування (короткострокове - до одного року, довгострокове - від одного до п'ятдесяти років), визначаються як тимчасові. Усі види лісових користувань (крім загальних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціального дозволу - лісорубного квитка, ордера, лісового квитка За змістом право лісокористування - це сукупність повноважень лісокористувачів, або сукупність їх прав та обов'язків, визначених законодавством та умовами договорів і дозволів. Вони вправі здійснювати лише ті лісові користування, які їм дозволені, й використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл. Заготівля деревиниЗаготівля деревини у порядку спеціального використання здійснюється під час проведення рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах з дотриманням принципів безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних деревостанів, їх екологічних та інших корисних властивостей. Для заготівлі деревини під час рубок головного використання в першу чергу призначаються пошкоджені, ті, що усихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування. Заготівля другорядних лісових матеріалів. Заготівля живиці (смоли хвойних дерев), яка використовується для одержання медичних препаратів, а також у технічних цілях, здійснюється шляхом підсочування у стиглих хвойних деревостанах, які після закінчення строків підсочування вирубуються, а також у пристигаючих деревостанах, які до часу закінчення підсочування підлягатимуть вирубуванню. Пні дерев заготовляються для отримання осмолу та дров. Забороняється заготівля пнів у смузі завширшки 50 метрів уздовж водотоків. Луб заготовляється в період інтенсивного руху соків (квітень-травень) шляхом знімання кори з дерев, призначених для рубки у поточному році. Кора деревних порід (дуба, крушини, калини, ялини тощо) заготовляється з метою отримання лікарської сировини, а також технічної сировини для виробництва дьогтю. Кора для виробництва дьогтю заготовляється з дерев берези, призначених для рубки в найближчі два роки, або із зрубаних і вітровальних дерев протягом року. До деревної зелені належать дрібні пагони і гілки дерев, підліску, підросту та цілі дерева, що заготовляються з метою приготування корму для тварин, а також задоволення технічних, ритуальних та інших по-реб. Цілі дерева заготовляються (викопуються) для садіння на землях інших категорій. Заготівлю деревної зелені здійснюють на спеціально визначених лісових ділянках або суміщають з проведенням рубок. Побічні лісові користування (ст. 73 ЛК України). Для сінокосіння можуть використовуватися незалісені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю лісові ділянки, на яких не очікується природне відновлення лісів. В окремих випадках, коли це не завдає шкоди лісовій рослинності, для заготівлі сіна використовуються зріджені деревостани, міжряддя лісових культур та плантацій. У разі наявності у травостої видів рослин, віднесених до Червоної книги України, період заготівлі сіна визначається за погодженням з органами Мінприроди. Випасання худоби, крім кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю ділянках, якщо це не завдає шкоди лісу У лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що це не суперечить їх цільовому призначенню. Ділянки для розміщення вуликів і пасік з метою раціонального використання медоносів лісу і лучного різнотрав'я виділяються переважно на узліссях, галявинах та інших не вкритих лісовою рослинністю ділянках. Місця розміщення вуликів і пасік визначають власники лісів або постійні лісокористувачі з урахуванням умов ведення лісово го господарства та використання інших видів лісових ресурсів. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється. Заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин здійснюється способами, що виключають виснаження їх ресурсів. Заготівля лісових продуктів для отримання харчової та лікарської сировини в лісах, де заходи боротьби із шкідниками та хворобами здійснювалися з використанням хімічних засобів, лісах, розташованих у смугах відведення автомобільних доріг або в зонах впливу хімічного та промислового виробництва, здійснюється з дотриманням відповідних санітарних норм і правил. Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках в експлуатаційних лісах на ділянках, що визначаються власниками лісів або постійними лісокористувачами. Збирання лісової підстилки забороняється на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках з ерозійними процесами та в місцях масового розмноження грибів. Заготівля очерету здійснюється з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин і птахів, інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. 9. майнова в-сть Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу або природним ресурсам, полягає у тому, що мають бути відшкодовані як майбутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природних ресурсів, так і державні витрати по відновленню якості навколишнього природного середовища. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Таким чином, цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності. Ця обставина пояснюється тим, що заходи відповідальності у разі застосування дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності за своєю юридичною природою є заходами стягнення, а не відшкодування шкоди, хоча в багатьох випадках ці стягнення мають майновий характер (позбавлення премії, штраф, конфіскація). Особи, які внаслідок порушення екологічного законодавства заподіяли шкоду, повинні її відшкодувати в повному обсязі незалежно від того, чи були їх дії (бездіяльність) умисними або необережними. Виняток становлять випадки, коли шкода завдана фізичною чи юридичною особою, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для навколишнього природного середовища. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду фізичним та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. У цьому випадку відповідальність настає незалежно від наявності вини, за умови, якщо заподіювач шкоди не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи. Чинне законодавство передбачає судовий і позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди. Цей обов'язок може бути виконаний на підставі рішення суду (загальної юрисдикції або господарського). Позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди може здійснюватися добровільно, за допомогою страхування ризику заподіяння екологічної шкоди, а також в адміністративному порядку. В адміністративному порядку відшкодування екологічної шкоди може застосовуватись у випадках техногенних аварій або стихійних лих, шляхом застосування заходів соціально-економічного захисту населення, яке постраждало внаслідок настання негативних екологічних наслідків. Визначення розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, здійснюється за спеціальними правилами, встановленими екологічним законодавством: відповідно до такс, методик обчислення розміру шкоди або, за їх відсутності, за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням понесених збитків, у тому числі упущеної вигоди (не отриманих доходів). 10. інтегроване джерело е. права 11. ф-ції управління: поняття, види. Метою управління у відповідній галузі є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища Під функціями управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. «Про охорону навколишнього природного середовища» до функцій управління охороною навколишнього природного середовища відносить спостереження, дослідження, екологічну експертизу, контроль, прогнозування, програмування, інформування та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність. Відповідний перелік функцій, звісно, не є вичерпним. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища забезпечується реалізацією різних за характером функцій, як тих, що притаманні всім сферам управління (координаційна, організаційна, фінансування, контролю), так і функцій, які є специфічними саме для сфери управління, яку ми розглядаємо. функції державного управління, що реалізуються від імені держави — через діяльність її органів (зокрема, державний моніторинг довкілля, державний облік та ведення державних кадастрів природних ресурсів, екологічні ліцензування, стандартизація та нормування, екологічна сертифікація), так і функції управління, які реалізуються на рівні суб'єктів господарювання (екологічний менеджмент, екологічний аудит, екологічне декларування), або ж функції, здійснення яких одночасно покладається як на державу, так і на інших соціальних суб'єктів (наприклад, програмування та прогнозування, екологічна експертиза тощо). Однією з найважливіших управлінських функцій, здійснення якої покладається як на державу, так і на територіальні громади та різні ланки громадянського суспільства, є екологічний контроль. 12. екологічне Право і інші гал. Права Співвідношення екологічного та цивільного права. Екологічні відносини мають схожість із цивільно-майновими відносинами: • право власності та інші майнові права на природні ресурси; • відшкодування шкоди природному середовищу; • відшкодування шкоди здоров'ю та майну громадян від несприятливого впливу навколишнього середовища; • відповідальність власників джерела підвищеної екологічної небезпеки. Однак між названими відносинами існує і певна різниця, що дозволяє вважати їх різнорідними відносинами зі своїми правовими формами і методом правового регулювання: • екологічні відносини існують лише в період звичайного розвитку об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища; • екологічні відносини, зміст яких становлять природні об'єкти, що розвиваються за законами природи, підлягають впливу цих законів, тому вплив людей і права на дані відносини обмежений; • суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватись екологічних нормативів, що обумовлюється єдиною екологічною системою, лімітами при використанні природних об'єктів тощо; • в екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних розпоряджень, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин. Співвідношення екологічного та адміністративного права. Існує схожість і різниця між екологічними та адміністративними відносинами. В них суб'єкти підлягають владним розпорядженням, проте в екологічних відносинах це проявляється не в усіх випадках, тоді як в адміністративних відносинах владні розпорядження в управлінні є основним елементом. 13. в-сть за еколог. З-вством Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої. юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу. Екологічний відтінок юридичної відповідальності виявляється в екологічному правопорушенні. Під ним розуміється протиправне діяння (дія або бездіяльність), що порушує встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність. У самому загальному вигляді під об'єктом (предметом) екологічного правопорушення розуміється комплекс суспільних правовідносин екологічного характеру, які становлять екологічний правопорядок в країні. У складі цього комплексу виділяється загальний і спеціальні об'єкти екологічних правопорушень. Загальний об'єкт стосується правовідносин, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища в цілому. Про цей об'єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 Кримінального кодексу України (далі — КК України), якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування і експлуатації споруд без систем захисту довкілля (навколишнього природного середовища). Категорію спеціальних об'єктів екологічних правопорушень становлять групи однорідних суспільних відносин охорони і раціонального використання землі, надр, вод, лісів та іншої рослинності, природних територій та об'єктів особливої охорони тощо. Переважна більшість встановлених законодавством санкцій стосується саме цих об'єктів екологічних правопорушень. Предметом екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і його окремі компоненти. Детально предмет екологічних правопорушень визначається в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій встановлено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути фізичні, в тому числі посадові, особи і особи, які виконують організаційно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації). За чинним законодавством одні екологічні правопорушення вважаються такими тільки за наявності умислу (незаконне полювання — ст. 248 КК України), другі — необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем — ст. 77 КпАП України), а треті — як умислу, так і необережності залежно від конкретних обставин (забруднення атмосферного повітря — ст. 241, порушення правил охорони вод — ст. 242 КК України). Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопорушення виявляється у функціях, що вона виконує. Можна виділити такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопорушення: — забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження належного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів; —превентивна — виявляється в попередженні нових правопорушень, їх профілактиці; —компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної відповідним природним ресурсам, об'єктам чи умовам; —стимулююча — стимулює виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності; — виховна — є засобом виховання людей, підвищення їх екологічної культури, формує у громадян впевненість в стабільності існуючого правопорядку, у захищеності їх екологічних прав та інтересів; — каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопорушника або покладенні на нього додаткових обов'язків, настанні негативних наслідків. Застосування санкцій, зрештою, фокусується на покаранні осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень, відшкодуванні заподіяної шкоди та відновленні попереднього стану відповідних природних компонентів. |
| Кіровоград 2012 Ця галузь тісно пов’язана з цивільним правом, особливо зі спадковим та житловим. Однак, ряд особливостей предмета сімейного права... |
Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика На думку В.І. Андрейцева2, предметом екологічного права три групи суспільних відносин |
| Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
Адміністрати́вне пра́во - галузь права, яка об'єднує Адміністрати́вне пра́во — галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регламентує як взаємини державних органів між собою, так... |
| 1. Комун пр комплекс отрасль, наука и учеб дисципоина Комунальне право – комплексна галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини,... |
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей |
| План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
| Контрольні питання для підготовки до заліку із Загальної частини кримінального права Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства |
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна |