|
|
Скачати 189.57 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний професійно-технічний заклад Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування Курсовий проект з предмету: «Загальні положення цивільного права.» Виконав: учениця п-12 групи Старченко А. В. Перевірив: викладач спец дисциплін Паньок Чернігів 2012 р. Зміст
3. Визначення і система цивільного права. 1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей. Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетвориться в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності. В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності. Посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання і функції даної галузі. Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі. Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції. 2. Предмет, метод і функції цивільного права. Оскільки цивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставити питання: чим викликана необхідність його виділення у самостійну галузь? Відповідь на це запитання слід шукати у з'ясуванні й розкритті змісту суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права. Визначення ж кола цих відносин, у свою чергу, дозволить окреслити й предмет цивільного права. Які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивільним правом? Цивільний кодекс України (ЦК України) визначає, що цивільне законодавство регулює майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві, і пов'язані з ними особисті немайнові відносини. Отже, предметом цивільно-правового регулювання є: а) майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві; б) особисті немайнові відносини. Як бачимо, цивільне законодавство регулює не всі майнові відносини, а лише певну їх частину: майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві. Тепер з'ясуємо, що входить до поняття майнових відносин, та окреслимо серед них ті, що складають предмет цивільно-правового регулювання.
За змістом майнові відносини поділяються на три групи: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу; в) майново-організаційні. Перші дві групи регулюються цивільним правом, а третя (майново-організаційні відносини) — нормами інших галузей права. А. Відносини власності, тобто майнові, закріплюють існуючий розподіл матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику власності. Відмінна риса цих відносин — володіння, користування і розпорядження матеріальними благами. Радикальна економічна реформа вимагає реформування відносин власності. Для того, щоб розкрити потенціал суспільної власності і вийти на численні форми господарювання, необхідно розкріпачити нашу економічну систему, запровадивши різноманітні форми індивідуальної власності громадян, а також колективної і державної власності. Це якоюсь мірою дозволяє здійснити Закон України "Про власність" 1991 р., який регулює відносини власності громадян, трудового і селянського господарств, а також відносини колективної власності орендного підприємства, трудового колективу, кооперативів, господарських товариств, акціонерного товариства, господарських асоціацій, громадських і релігійних організацій. До державної власності в Україні належать загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (місцева, муніципальна власність), а отже, й регулюються відносини загальнодержавної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць. Закон України "Про власність" 1991 р., крім того, регламентує відносини власності сумісних підприємств з участю юридичних осіб та іноземних юридичних осіб і громадян, а також відносини власності іноземних громадян, організацій і держав. На подолання монополії державної власності, забезпечення громадянам реальної можливості бути власниками засобів і продуктів виробництва спрямоване законодавство про роздержавлення і приватизацію. Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, зв'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), наприклад, майнові відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача. Товарне виробництво використовується для створення матеріальної зацікавленості трудових колективів державних підприємств, кооперативів, господарських товариств, окремих громадян, трудових, селянських господарств в результатах своєї діяльності. В умовах товарного виробництва діє закон вартості, і тому товарно-грошові відносини мають вартісний характер. Якщо співставити відносини власності і товарно-грошові, то можна дійти висновку, що перші відображають статику власності, другі — її динаміку. Характерні ознаки товарно-грошових відносин: А. Еквівалентно-платний характер. Класична форма прояву закону вартості — еквівалентність. Це означає, що в товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей: діям продавця, який передає майно у власність, мають відповідати дії покупця, який платить відповідні грошові суми. Б. Майнова відокремленість учасників відносин. Наприклад, майно державних організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлено від майна інших державних і кооперативних організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств. В. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на праві повного господарського відання чи на праві оперативного управління.
Зазначені особисті права поділяються на групи: а) особисті права, пов'язані з майновими, наприклад, особисті права авторів творів в галузі науки, літератури і мистецтва, наукових відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій; б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними, наприклад, право на ім'я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки. Діюче цивільне законодавство (ст. І ЦК. України) регулює обидві названі групи немайнових відносин. При цьому особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, підлягають цивільно-правовій регламентації, оскільки інше не передбачено законодавчими актами або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Однак питання про те, що діюче цивільне законодавство регулює особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, по-різному вирішується в юридичній літературі. Так, висловлювалася думка, що такі відносини лише охороняються цивільним правом від можливих порушень, а оскільки предмет будь-якої галузі права визначається колом відносин, які регулюються (а не охороняються) нею, то особисті відносини, не зв'язані з майновими, є предметом не цивільного, а інших галузей права. В даному випадку ми солідарні з тими юристами, які підтримують позицію законодавця. Відомо, що залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи неправомірних) виникають цивільно-правові відносини, вони поділяються на регулятивні й охоронювальні. Відносини, що виникають в зв'язку з порушенням права на ім'я, честь, гідність, є охоронювальними. Наприклад, в результаті розгляду судової справи за позовом гр.Т. до редакції журналу "Крокодил" про спростування відомостей, які порочили його честь, було поновлено право на честь гр.Т. А це, в свою чергу, забезпечило охорону, наприклад, трудових відносин за участю гр.Т. Вказане відношення досить повно врегульоване чинним цивільним законодавством, де передбачені його суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки. Саме тому важко погодитись з думкою, що особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, не є предметом цивільно-правового регулювання. Крім того, на користь позиції законодавця свідчать норми цивільного права, які регулюють особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, в їх непорушеному стані. Наприклад, ст.51 І ЦК України передбачає умови опублікування, відтворення і розповсюдження творів образотворчого мистецтва, в якому зображено іншу особу. Цивільні кодекси інших держав СНД, наприклад ст.491 ЦК Казахстану, ст.540 ЦК Узбекистану, регулюють відносини, пов'язані із здійсненням права на листи, щоденники, записки. Цивільне законодавство регулює зазначені вище майнові й особисті немайнові відносини: а) юридичних осіб між собою; б) громадян з юридичними особами; в) громадян між собою. Учасниками відносин, що регулюються нормами цивільного права, можуть бути також інші соціальні утворення: республіки, автономні утворення й адміністративно-територіальні одиниці. Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання обираються законодавцем не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин. Своєрідність форм цивільно-правового регулювання складає метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи формування поведінки окремих осіб та колективних утворень (установ, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — як відповідні суспільні відносини ним регулюються. В чому полягають ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин? Вони відображені в загальному юридичному положенні суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, в диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій. Загальне юридичне положення суб'єктів цивільних прав і обов'язків. Суб'єкти цивільного права знаходяться по відношенню один до одного в юридично однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правовому відношенні є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. У товарно-грошових відносинах відбувається, як правило, обмін рівних вартостей. Законодавець, обираючи правову форму регулювання товарно-грошових відносин, звичайно, не міг не врахувати економічної вартісної рівності сторін цих відносин. Вартісна рівність товароволодільців втілилась у юридичній рівності учасників цивільно-правового відношення. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій. Тому майнові відносини, що ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільно-правового регулювання. До них цивільне законодавство не застосовується (ст.2 ЦК України). Специфіка юридичних фактів у цивільному праві. Коло юридичних фактів, специфічних для тієї чи іншої галузі права, зрештою визначається характером суспільних відносин, що регулюються нею. Відомо, що товарне виробництво приводить до товарообігу, тобто руху матеріальних благ від одного товароволодільця до іншого. При цьому відносини товарообігу виникають, оскільки товароволодільці, які є власниками або такими, що мають право повного господарського відання чи право оперативного управління на матеріальні блага, виявляють волю на їх передачу (купівлю-продаж, обмін тощо). Ця особливість товарно-грошових відносин у значній мірі визначила коло юридичних фактів в цивільному праві. Ось чому характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права й обов'язки, є дії громадян, організацій (ст.4 ЦК України). Це прояв їхньої волі зовні. Основним видом таких дій є угоди. Для цивільного права характерне виникнення цивільно-правових відносин в результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод тощо) їх учасників. У процесі радикальної економічної реформи змінюються форми і методи організації матеріально-технічного забезпечення, відбувається рішучий перехід від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до оптової торгівлі засобами виробництва і вільного продажу товарів на ярмарку. За цих умов значно підвищується роль господарських договорів (поставки, перевезення) як юридичних фактів, що породжують відповідні цивільні права та обов'язки між організаціями. Диспозитивні начала в цивільному праві надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав і обов'язків, розпоряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні начала, зокрема, втілюються у диспозитивних нормах. Наявність останніх пояснюється особливостями відносин власності, товарно-грошових відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання. Так, у товарно-грошові відносини суб'єкти вступають за своєю волею, яка, поряд з нормами цивільного права, безпосередньо впливає на формування змісту цивільних прав та обов'язків. Це означає, що цивільний закон надає суб'єктам цивільного права можливість в певних межах своєю волею, на свій розсуд врегулювати зміст цивільних прав і обов'язків. У зв'язку з цим договір і одностороння угода є не тільки юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків. Правила диспозитивних норм застосовуються лише у випадках, коли учасники правовідносин своєю волею не виробили іншої умови з питання, розв'язаного у даній нормі. До диспозитивних норм слід віднести правила ст.ст.128,171,185,214 та інші статті ЦК України. Особливості цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються цивільним правом, наперед визначає відновну функцію цивільно-правових санкцій і, зокрема, відповідальності, а також її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій. Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у цивільному праві в ряді випадків відповідальності без вини. Особливості методу цивільно-правового регулювання — це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права. Функції, поряд з методом правового регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому. Відповідно, функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання. Функції сучасного цивільного права — це певні напрямки впливу цивільно-правових норм, обумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що включені до предмета цивільно-правового регулювання. Цивільне законодавство, цивілістична наука, практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулюючу. Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових, а також особистих немайнових. Наприклад, ст.ст.224- 229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права й обов'язки покупця й продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця. Теж саме можна сказати про переважну більшість цивільно-правових норм, в яких реалізується регулятивна функція. Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Наприклад, ст.440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, наприклад, громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, в тому числі норми, присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охоронну функцію (ст.ст.440-466, 467-468, 469-471 ЦК України). Попереджувально-виховна функція тісно зв'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень. Коли ж має місце вчинення цивільного делікту шляхом заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то попереджувально-виховний ефект цивільно-правової відповідальності реалізується через виконання обов'язку правопорушником по відшкодуванню заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян і організацій. Під впливом понесених втрат у його свідомості мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на дотримання в майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. В цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функції цивільно-правової відповідальності. Попереджувально-виховна функція може здійснюватися лише відносно правопорушників, чия поведінка заслуговує на засудження. Неможливо виховувати громадян чи трудові колективи, які з погляду суб'єктивного ставлення до своєї діяльності є сумлінними і бездоганними. Якщо ж законодавець допускає цивільно-правову відповідальність незалежно від вини, то, на наш погляд, повинна застосовуватись не попереджувально-виховна функція, а попереджувально-стимулююча. Її зміст полягає в стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій. Наприклад, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст.450 ЦК України). Суть останньої — в стимулюванні зусиль власників джерел підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом вдосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки. 3. Визначення і система цивільного права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. В наведеному визначенні відображено загальні ознаки права як суспільного явища і особливі ознаки цивільного права, обумовлені змістом його предмета і методу. Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно зв'язані із специфічними рисами предмета і методу.
Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, складають інститут купівлі-продажу. Отже, система сучасного цивільного права — це структура, елементами якої є цивільно-правові норми то інститути, розміщені у певній послідовності. При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, якою є цивільне право, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права. Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто служить потребам практики. Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідношення, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідношення, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права. Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єкти, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність. Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів.
Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики або систематизації цивільно-правових норм. Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що суб'єктивно обирається систематизатором. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства. Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація. Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів слід віднести: цивільні кодекси суверенних держав, Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями) та інші акти. Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою в збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів, наприклад збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва. |
|
Характеристика цивільного законодавства України. Цивільне право є... Предметом цивільного права є майнові правовідносини, обумовлені товарно-грошовими формами та особисті немайнові правовідносини. Методом... |
ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС” Поняття цивільного процесу та його структура. Цивільне процесуальне право як галузь права |
|
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Цивільне право в системі приватного права Підходів до критеріїв розмежування було досить багато. Черепахін – класифікація ідей стосовна поділу права на публічне і приватне... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 1 і 2). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Цивільне право (частина 3 і 4). Методичні вказівки до семінарських занять для студентів напряму підготовки 030402 Правознавство /... |
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
|
Цивільне право України Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних організацій. При... |
1. Місце муніципального права всистемі національного права України Це пов'язано з тим, що їх об'єднують загальні: предмет, метод, функції, цілі. Муніципальне право – це не аморфна маса правових розпоряджень,... |