|
|
Скачати 239.51 Kb.
|
Норма літературної мови формується як результат сукупної дії таких основних чинників: 1) територіального, 2) мови авторитетних письменників, 3) статистичного. Літературна мова як особлива форма існування загальнонародної мови характеризується низкою ознак: 1) наявність писемності, писемної фіксації; 2) унормованість (кодифікація); 3) загальноприйнятість, тобто загальнообов’язковість норм; 4) поширення на всій мовній території, що зумовлює її наддіалектний характер; 5) розгалужена стилістична диференціація; 6) наявність двох різновидів – писемно-книжкового та усно-розмовного. Писемна мова є вторинною відносно усної, вона виникає й ґрунтується на її базі. Усна мова порівняно з писемною характеризується більшою довільністю в дотриманні літературної норми, певними вільностями в побудові висловлювань. Писемна мова більш регламентована і менш терпима до будь-яких відхилень від норми. Літературних мов є незрівнянно менше, ніж узагалі мов на світі, тому що багато мов (переважно з незначною кількістю носіїв) не мають своєї писемності і, отже, літературної форми. 5. Соціолінгвістика – дисципліна, що досліджує взаємозв’язки мови і суспільства, форми існування мови в залежності від їх соціальної зумовленості, функції мови в суспільстві, відображення в мові суспільних процесів. Найважливіші для соціолінгвістики ідеї належать таким видатним ученим першої половини ХХ ст., як І.О.Бодуен де Куртене, Є.Д.Поливанов, Л.П.Якубинський, В.М.Жирмунський, Б.О.Ларин, О.М.Селищев, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур у Росії, Ф.Брюно, А.Мейе, П.Лафарг, М.Коен у Франції, Ш.Баллі и А.Сеше у Швейцарии, Ж.Вандрієс у Бельгії, Б.Гавранек, В.Матезіус у Чехії та інш. Соціолінгвістика сьогодення широко використовує соціологічні методи дослідження (польова робота – тестування, анкетування, опитування, збирання мовних даних, інтерв’ю). Основні поняття соціолінгвістики: мовна спільнота, мовна ситуація, соціально-коммунікативна система, мовна соціалізація, комунікативна компетенція, мовний код, перемикання кодів, білінгвізм, диглосія, мовна політика та інші. Мовна ситуація – це взаємодія і взаємодоповнення різних типів мовлення в межах єдиного соціуму, існуюча у конкретний відрізок часу сукупність усіх форм існування та реалізації мови, її функціонально-стильових різновидів, а також типів і способів взаємозв’язку і взаємодії цих форм у межах однієї мови і при контактах з іншими мовами. Мовна політика – сукупність заходів, що їх вживає держава з метою формування певної мовної ситуації та контролю над нею. Білінгвізм (лат. bilinguis – двомовний) – це здатність до оперування двома мовами. Використання більше ніж двох мов – це багатомовність (мультилінгвізм, полілінгвізм). Білінгвізм та полілінгвізм буває національний (вживання декількох мов у певній людській спільноті) та індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації). Наприклад, у Люксембурзі основна місцева мова – летцебургиш, а офіційними мовами є французька та німецька. У Бельгії три державні мови – фламандська, французька та німецька, в Швейцарії – французька, німецька, італійська та ретороманська. Мешканці цих країн є полілінгвами. В.П.Бєлянін виділяє природний (побутовий) та штучний (навчальний) білінгвізм. При цьому, природний білінгвізм з’являється під впливом мовного оточення (також засобів масової інформації) та завдяки багатій мовній практиці. Усвідомлення природними білінгвами мовної специфіки двох мовних систем, що використовуються, може не відбуватися. А при штучному білінгвізмі другу мову необхідно вивчати, докладаючи цілеспрямовані зусилля та використовуючи спеціальні методи і прийоми. Згідно з віковими періодами людини, білінгвізм має поділ на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі; та пізній, при якому оволодіння другою мовою відбувається у старшому віці, після оволодіння рідною мовою. Під кутом зору ступеня володіння мовами та кількості мовленнєвих дій, на якій здатний білінгв, розрізняють рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму. Диглосі́я (гр. διγλωσσία — «двомовність») — одночасне існування у суспільстві двох мов або двох різних форм однієї мови, що застосовуються в різних функціональних сферах. Компонентами диглосії можуть бути різні мови (наприклад, французька та російська у дворянському суспільстві Росії у кінці XVIII ст. – першій половині ХІХ ст.); різні форми однієї мови (літературна мова та діалект — наприклад, класична арабська мова та місцеві арабські діалекти); різні мовні стилі (наприклад, книжний і розмовний стилі у «теорії трьох штилів» М. В. Ломоносова). Термін «диглосія» був запропонований американським лінгвістом Чарльзом Фергюсоном у кінці 1950-х рр. Ключові слова до теми: арго; ареальна лінгвістика; білінгвізм; диглосія; діалект; діалектизм; жаргон; койне; креольські мови; мовна політика; мовна ситуація; піджин; просторіччя; сленг; соціолінгвістика. Key words: argot; areal linguistics; bilingualism; diglossia; dialect; dialecticism; jargon; creole languages; language politics; language situation; pidgin; common language; slang; sociolinguistics. Першоджерела: Сепир Э. Статус лингвистики как науки // Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии. – М., 1993. – С. 259–265. <...>Язык – это путеводитель в "социальной действительности". Хотя язык обычно не считается предметом особого интереса для обществоведения, он существенно влияет на наше представление о социальных процессах и проблемах. Люди живут не только в материальном мире и не только в мире социальном, как это принято думать: в значительной степени они все находятся и во власти того конкретного языка, который стал средством выражения в данном обществе. Представление о том, что человек ориентируется во внешнем мире, по существу, без помощи языка и что язык является всего лишь случайным средством решения специфических задач мышления и коммуникации, – это всего лишь иллюзия. В действительности же "реальный мир" в значительной мере неосознанно строится на основе языковых привычек той или иной социальной группы. Два разных языка никогда не бывают столь схожими, чтобы их можно было считать средством выражения одной и той же социальной действительности. Миры, в которых живут различные общества, – это разные миры, а вовсе не один и тот же мир с различными навешанными на него ярлыками. <...> Мы видим, слышим и вообще воспринимаем окружающий мир именно так, а не иначе, главным образом благодаря тому, что наш выбор при его интерпретации предопределяется языковыми привычками нашего общества. <...> Для социологии в узком смысле слова данные лингвистики имеют не меньшее значение, чем для теоретической антропологии. Социолога не могут не интересовать способы человеческого общения. Поэтому крайне важным для него является вопрос о том, как язык во взаимодействии с другими факторами облегчает или затрудняет процесс передачи мыслей и моделей поведения от человека к человеку. Далее, социолог не может оставить без внимания и вопрос о символической значимости, в социальном смысле, языковых расхождений, возникающих во всяком достаточно большом обществе. Правильность речи, то есть то явление, которое может быть названо "социальным стилем" речи, имеет к социологии значительно большее отношение, чем к эстетике или грамматике. Специфические особенности произношения, характерные обороты, нелитературные формы речи, разного рода профессионализмы – все это символы разнообразных способов самоорганизации общества, которые имеют решающее значение для понимания развития индивидуальных и социальных свойств. Но ученый–социолог не в состоянии оценить важность этих явлений до тех пор, пока у него нет вполне ясного представления о той языковой основе, с помощью которой только и можно оценить этот социальный символизм языкового характера. Щерба Л.В. К вопросу о двуязычии // Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974. – С. 313–318. Прежде всего надо отдать себе отчет в том, что такое "двуязычие" и каковы его основные виды. Под двуязычием подразумевается способность тех или иных групп населения объясняться на двух языках. Так как язык является функцией социальных группировок, то быть двуязычным значит принадлежать одновременно к двум таким различным группировкам. В старом Петербурге имелось довольно много людей, у которых "семейным" языком, а зачастую и обычным языком интимного круга знакомых, являлся немецкий язык, тогда как вся их общественная деятельность связана была теснейшим образом с русским языком. Аналогичные случаи часты также, например, в Узбекистане, – с той, однако, разницей, что здесь случаи часто бывают более запутанные в том смысле, что сфера применения русского языка в общественной жизни сужена. Еще более сложные отношения бывают при смешанных браках. В таких обстоятельствах нередко возникает два семейных языка: с отцом дети говорят на одном языке, а с матерью – на другом. Бывает и так, что хотя семейный язык один, однако люди вынуждены общаться с кругом родных жены на одном языке, а с кругом родных мужа – на другом. Любопытен случай, который широко распространен у славян, живущих в немецком окружении: у себя в деревне, на крестьянской работе они говорят по–славянски, а на фабрике – по–немецки, и это тем более разительно, что многие из них одновременно занимаются и крестьянством, и фабричной работой, меняя, таким образом, свою языковую шкуру два раза в день. <...> Познакомившись с тем, что такое двуязычие, посмотрим, каким оно может быть. Два крайних случая при этом совершенно очевидны: или социальные группы, лежащие в основе того или другого двуязычия, взаимно друг друга исключают, или они в той или иной мере друг друга покрывают. В первом случае два языка никогда не встречаются: член двух взаимно исключающих друг друга групп никогда не имеет случая употреблять два языка вперемежку. Оба языка совершенно изолированы друг от друга. Так, например, бывает у детей, которые учатся в школе на одном языке, употребляя его и при общении с товарищами, но которые говорят дома с родителями на другом, так как эти последние не понимают первого языка. Аналогичный случай может быть также у человека, у которого на работе употребляется один и тот же язык и который дома употребляет только другой язык. Во всех этих случаях и подобных им двуязычие можно назвать "чистым". Во втором случае, т.е. когда две социальные группы в той или иной мере друг друга покрывают, люди постоянно переходят от одного языка к другому и употребляют то один, то другой язык, сами не замечая того, какой язык они в каждом данном случае употребляют. Так бывает, например, когда все члены семьи, принадлежа вместе со своими родными и знакомыми к одной группе населения, тем не менее входят и в другую по своей работе. Встречаясь друг с другом в разных окружениях, они перестают отличать групповые границы и начинают употреблять оба языка вперемежку. Такое двуязычие можно назвать "смешанным", так как действительно при нем нормально происходит в той или иной степени смешение двух языков, их взаимопроникновение. В наиболее выраженных случаях этого рода, когда люди в общем свободно говорят на обоих языках, у них создается своеобразная форма языка, при которой каждая идея имеет два способа выражения, так что получается в сущности единый язык, но с двумя формами. Люди при этом не испытывают никаких затруднений при переходе от одного языка к другому: обе системы соотнесены у них друг ко другу до последних мелочей. При этом обыкновенно происходит иногда взаимное, иногда одностороннее приспособление двух языков друг к другу. Какое оно будет, зависит от сравнительной культурной значимости обоих языков, а также от наличия или отсутствия среды, употребляющей только один из данных языков, а потому не испытывающей влияния другого языка. Эта среда, если носители двуязычия являются ее членами, поддерживает один из языков двуязычия. Вариаций тут может быть множество, и в детали можно сейчас не вдаваться, хотя они и представляются крайне важными с разных точек зрения. <...> Контрольні запитання: 1. Які погляди на природу мови Вам відомі? Доведіть, що мова є суспільним, а не біологічним чи психічним явищем. 2. Що таке норма в мові? Які її основні властивості? За якими принципами вона формується? 3. Що таке загальнонародна мова? Які різновиди (форми, варіанти) загальнонародної мови Ви знаєте? 4. Що таке територіальна диференціація мови? Які наріччя і діалекти виділяють у сучасній українській мові? А у російській? Чи характеризується діалектною строкатістю англійська (німецька, французька, іспанська, італійська) мов? Для відповіді на це питання використайте довідкову літературу, енциклопедії. 5. Витлумачте термін «соціальна диференціація мови»? Дайте визначення сленгу, арго, професійному мовленню. 7. У чому полягає відмінність між професіоналізмами і термінами? Відповідь проілюструйте прикладами. 8. Які особливості просторіччя і койне як різновидів загальнонародної мови? 9. Дайте визначення піджинам і креольським мовам. Які основні фактори їх утворення? 10. Якими рисами характеризується літературна мова? Чим вона відрізняється від загальнонародної мови? А від мови художньої літератури? 11. Які стилі літературної мови ви знаєте? 12. Розкрийте зв’язки мови із суспільством. Яку роль відіграє суспільство у формуванні і розвитку мови? 13. Що є предметом вивчення і метою соціолінгвістики як міждисциплінарної науки? Які методи вона використовує? 14. Що таке мовна ситуація? Як характеризується мовна ситуація в Україні? 15. Який вплив має мовна політика на мовну ситуацію в суспільстві? Наведіть приклади. 16. Які Ви знаєте українські законодавчі акти, що стосуються мови? 17. Яку мовну політику (мовне планування) проводили й проводять інші держави? 18. Дайте визначення білінгвізму? Які типи білінгвізму Вам відомі? 19. Що таке диглосія? У чому полягає її відмінність від білінгвізму? Література Основна: 1. Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник. – К., 1996. – С. 110 – 116, 166 – 170, 173 – 175. 2. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. –К., 2006. – С. 31– 32, 36 – 38, 44– 53. 3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 21– 44. 4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С.18 – 26. 5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – 2-е изд. – М., 1987. – С. 16 –23. 6. Реформатский А.А. Введение в языковедение. – М., 2000. – С. 21 – 26. 7. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. – К., 1996. – С. 256 –319. Додаткова: 1. Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика. – М., 2001. – 439 c. 2. Белл Р. Социолингвистика: цели, методы и проблемы. – М., 1980. – 318c. 3. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика. – М., 1987. – 159 c. 4. Будагов Р.А. Человек и его язык. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – 264 с. 5. Булаховський Л.А. Визникнення i розвиток лiтературних мов // 6. Булаховський Л.А. Вибранi працi: В 5 томах. Т. 1. Загальне мовознавство. Киiв, 1975. – С. 321–470. 7. Вайнрайх У. Одноязычие и многоязычие // Новое в лингвистике. – Вып. 6. Языковые контакты. – М., 1972. – C. 25 – 60. 8. Виноградов В.В. Литературный язык // Виноградов В.В. Избранные труды. История русского литературного языка. – М., 1978. – С. 288– 297. 9. Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К., 2004. – 164 с. 10. Мечковская Н.Б. Социальная лингвистика. – М., 2000. – 208 с. 11. Новое в лингвистике. – Вып. 7. Социолингвистика. – М.: «Прогресс». – 485 с. 12. Общее языкознание / Под общ. Ред. А.Е.Супруна. – Минск, 1983. – С. 27–87. 13. Проблемы ареальных контактов и социолингвистики. Л., 1978. - 166 с. 14. Реман Ж. Р. История одной ситуации многоязычия: Люксембург// Новое в лингвистике. – Вып. 6. Языковые контакты. – М.: «Прогресс», 1972. – С. 155–169. 15. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии. – М.: Изд. группа «Прогресс» «Универс», 1993. – 656с. 16. Соссюр Ф. де. Курс загальної лінґвістики. – К., 1998. – С. 279–286. 17. Степанов Г.В. Типология языковых состояний и ситуаций в странах романской речи. М., 1976. –224 с. 18. Ткаченко О.Б. Українська мова і мовне життя світу. – К., 2004. – 272 с. 19. Щерба Л.В. О понятии смешения языков // Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. –Л., 1974. –С. 60–74. |
|
Тема: Літературна мова. Мовна норма. Культура мови Студенти повинні... Глущик С. В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник. 4-те видання, перероблене і доповнене. – К.: А. С. К.,2006 |
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній... |
|
Творча робота у номінації Народ, держава, мова це поняття нероздільні. Без мови немає народу, а без народу не існує мови. Наша рідна українська мова то мова... |
Тема Державна мова мова професійного спілкування 11 Поняття національної та літературної мови. Значення мови в житті суспільства та людини 17 |
|
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її. Борімося за красу мови, за правильність... |
RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Народна мова – на противагу літературній, жива мова народних мас, відома в усному вживанні, як розмовна мова чи як мова фольклорних... |
|
План: Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". Українська... Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби |
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів.... |
|
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує |
ВІДДІЛ ОСВІТИ ВАТУТІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ МІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ... Мова, яку приємно вивчати, мова яку легко вивчати. Вивчати французьку, насамперед, означає отримувати насолоду від гарної, багатої... |