|
|
Скачати 311.39 Kb.
|
|
10 Принципи класифікації приголосних звуків ЗА АКУСТИЧНОЮ ОЗНАКОЮ (співвідношенням голосу й шуму) приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]. У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає над голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж ], [дз]. Глухі приголосні творяться тільки шумом. До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]. ЗА МІСЦЕМ ТВОРЕННЯ розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні. Губні приголосні членуються на дві підгрупи: губно-губні, або білабіальні, до яких належать [б], [п], [м], (при творенні цих звуків нижня губа змикається з верхньою) і губно-зубні, або лабіо-дентальні - [ф] і [в] (нижня губа змикається з верхніми зубами). Язикові приголосні поділяються на передньоязикові ([д], [т], [ж], [з], [с], [ш], [р], [л], [н], [ц], [ч], [дж], [дз]), середньоязикові([j]) і задньоязикові ([ґ], [к], [х]). У всіх мовах найбільше передньоязикових. ЗА ПАСИВНИМ АРТИКУЛЯТОРОМ передньоязикові поділяють на міжзубні, або інтердентальні, зубні, або дентальні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж ], [ч]). ЗА АКУСТИКОЮ вони бувають свистячими [з], [с], [дз] або шиплячими ([ж], [ш], [ч], [дж ]). Розрізняють серед передньоязикових приголосних апікальні, дорсальні та какумінальні. При творенні апікальних кінчик язика (апекс) притискується до зубів, альвеол, ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікальними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [3], [6], український зубний [л]. При вимові дорсальних спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опускається вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні , або церебральні приголосні утворюються при піднятому вгору краї передньої частини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р]. Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є англ. [А]. Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г]. Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються активною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким є французький гаркавий звук [r]. ЗА СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ приголосні поділяють на проривні, щілинні, зімкнено-прохідні й африкати. Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різкому розкритті зімкнення. їх ще називають вибуховими та миттєвими. До них належать [б], [п],[д], [т], [ґ], [к]. Щілинні, або фрикативні, — приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум, їх щеназивають спірантами. До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х]. Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлення змикаються, але десь залишається щілина для повітря. Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький увулярний [r]. Серед них розрізняють: 1)дрижачі, або вібранти, при творенні яких артикулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закриває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [г]); 2) плавні, або бокові, латеральні, які характеризуються тим, що повітряний струмінь проходить краями порожнини рота (наприклад, приголосний [л] утворюється боковою щілиною при опущенні країв язика і зіткненні кінчика язика з верхніми зубами); 3) носові, або назальні, які утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок чого частина видихуваного повітря проходить через порожнину носа (звуки [м], [н]). Африкати — зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрика- тивною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілинних. До них належать [ц], [ч], [дж], [дз]. ЗА ДОДАТКОВОЮ АРТИКУЛЯЦІЄЮ, коли до основного тембру додається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють звуки тверді й м'які та аспірати. М'які, або палаталізовані, звуки відрізняються відтвердих тим, що при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме тому всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н'], [с'], [т'] та ін. Аспірати, або придихові (від лат. aspirare "дути, видихати", aspiratus "придиховий"), — приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні', що призводить до появи фази шуму в кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголосні [р], [t], [k] У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталізовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризуються зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кінцевій фазі артикуляції. Такі звуки є в кавказьких (грузинській, осетинській, аварській та ін.), семіто-хамітських і деяких індіанських мовах. Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно знижується тональність приголосного. Лабіалізовані при- голосні є в діалектах японської мови. ЗА ТРИВАЛІСТЮ ВИМОВЛЕННЯ (артикуляції) приголосні, як і голосні, бувають довгими і короткими. 11 Поняття фонеми, диференційні ознаки фонем. Опозиції звуків бувають релевантні (здатні служити для розрізнювання слів та морфем) та нерелевантні. Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів. Фонема виконує дистинктивну - тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Додатковою є делімітативна функція, яка вказує на межі слів чи морфем. Диференційні ознаки- ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. Диференційні ознаки фонем: передньоязиковість, проривність, дзвінкість і твердість. Недиференційні, або інтегральні, ознаки - ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Напр. в корейській та китайській мовах вібрантність та плавність не є диференційними ознаками. Отже, для того щоб встановити, належать певні звуки якоїсь мови до різних фонем чи є різновидами однієї фонеми, треба поставити їх в однакові умови вимови і з'ясувати, чи розрізняють вони смисл. Якщо розрізняють (за наявності навіть однієї пари слів), то це різні фонеми, якщо ні, то це представники однієї фонеми. Диференційними ознаками фонем можуть бути: 1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість): 2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо): 3) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо): 4) твердість/м'якість. У західноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає. 5) короткість/довгота: 12 Зміни звуків в мовленні Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, — комбінаторними. До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Буває кількісною - редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр, та якісною - редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положенням в кінці слова. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Протеза - поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови (гострий, вулиця). Оскільки протеза — поява приголосного перед голосним, а не перед будь-яким звуком, то її можна розглядати і як комбінаторну зміну. До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування су- сідніх звуків. Акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [є] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній). Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.(лодка, травка, бородьба). Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного. Розрізняють декілька різновидів асиміляції: 1) за результатами — повну (безжалісний, отдых) і неповну (просьба, боротьба); 2) за спрямуванням — прогресивну (нім. Zimber => Zimmer) і регресивну (молотьба, лавка); 3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну) (желізо —> залізо). Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм - фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією. Дисиміляція - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес. Може бути: прогресивною (срібро —> срібло; рос. феврарь —> февраль); регресивною (рицар - лицар, рос. что —> [што]; контактною (легкий [леихкиії]; дистанційною (велблюд -верблюд). Гаплологія - випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів. Наприклад: мінералологія —> мінералогія, трагікокомедія —> трагікомедія, дикообраз —> дикобраз. Дієрєза - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови. Наприклад: користний —» корисний, обвласть –> область, згибнути —> згинути, гляднути —> глянути, киднути —> кинути Епентеза - поява у словах додаткового звука. Строк із срок, верства із верста, павук із паук. Метатеза - взаємна перестановка звуків або складів у межах слова. Суворий із суровий, намисто із монисто, бондар із боднар, ведмідб із медвідь. Субституція - заміна в запозичених словах чужого звука своім. Herzog — укр. герцог, рос. герцог, Hulze — укр. гільза, рос. Гильза. Гіперизми – помилкові заміни - фороба, фіст, фатать замість хвороба, хвіст, хватать. 13 Фонетичні засоби та їх функції Наголос та інтонація – просодичні засоби. Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Наголос буває:
Проклітики – слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів. Прокліза. (переді мною) Енклітики - ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле. Енкліза. (во поле, за руку) Інтонація - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення. МЕЛОДИКА - зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо). ІНТЕНСИВНІСТЬ - підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос). ПАУЗА - перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. ТЕМП МОВЛЕННЯ- швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання,спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характе- ризує мовця і ситуацію спілкування. 14 Фонетичне членування мовленнєвого потоку Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза. Фраза (фонетична синтагма)- відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімаль- них фонетичних одиниць. Теорії складу: ЕСПІРАТОРНА ТЕОРІЯ згідно з нею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. ТЕОРІЯ МУСКУЛЬНОЇ НАПРУГИ. Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення). СОНОРНА ТЕОРІЯ. Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію. Вершина — момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль — наростання звучності до вершини, а фіналь — затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад — частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Оскільки вершиною складу є найзвучніші звуки, то вони є складотворчими. До них належать переважно голосні. У деяких мовах складотворчими є сонорні [р], [л]. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритий склад закінчується голосним (ма-ти), за- критий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий — з голосного (от). Якщо складотворчим є один голосний, то його називають монофтонгом. Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами. Поліфтонгами бувають – дифтонги (висхідні і низхідні) та трифтонги. 15 Різновиди письма Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Піктографія - відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо). Ідеографія - письмо графічними знаками, що позначають поняття. До ідеографічного письма належить шумерське, еламське, єгипетське, хеттське, китайське, майя, ацтецьке, пам'ятки острова Пасхи. |
|
Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |
План Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови і мовної діяльності.... Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби... |
|
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів.... |
«Я знаю: мова мамина свята» Хто не любить свою мову – той не любить свою батьківщину”. „Я не смію тебе розлюбить, моє вічне кохання, о мово!”. „Хто не знає рідної... |
|
А ультраліві; б ліві; в лівоцентристські; г центристські; д правоцентристські;... ... |
1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича... |
|
Замість передмови Тому нам, дорослим, треба передусім задовольнити природну допитливість дитини, її інтерес до навколишнього світу, сприяти щоденному... |
Передаймо нащадкам наш скарб рідну мову Мета: розширити уявлення про мову, підтримати інтерес до української мови, бажання знати її, оволодівати культурою мовлення; виховувати... |
|
Мова суспільство. Постколоніальний вимір Лариса МАСЕНКО Як прекрасна... Це основна, наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,... |
Мова суспільство. Постколоніальний вимір Лариса МАСЕНКО Як прекрасна... Це основна, наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,... |