«Я знаю: мова мамина свята»

Скачати 140.4 Kb.

Назва	«Я знаю: мова мамина свята»
Дата	10.12.2013
Розмір	140.4 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Культура > Документи

ВИХОВНА ГОДИНА
на тему:
« Я знаю: мова мамина свята »

Знать от Бога

І голос той, і ті слова...
Т.Г.Шевченко
МЕТА: Розкривати багатство і красу української мови;

розкривати в учнів бажання досконало знати мову свого народу;

виховувати любов до рідного слова, рідної землі, Батьківщини.
Оформлення залу:

На стенді святкова газета, присвячена дню писемності; стенд – виставка книг про розвиток української писемності, українські літописи, висловлювання про мову, плакати: „Хто не любить свою мову – той не любить свою батьківщину”. „Я не смію тебе розлюбить, моє вічне кохання, о мово!”. „Хто не знає рідної мови народу, на землі якого живе, той або гість, або наймит, або окупант”.
Оформлення сцени:

На сцені стоїть стіл, прикрашений українським рушником, на столі лежить Біблія, стоїть запалена свічка, портрет Т.Г.Шевченка, гілочки калини, кетяги горобини.

ВЧИТЕЛЬ:

Сьогодні, 9 листопада - День української писемності й мови!

Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів , а їм немає кінця-краю.

Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм і крик новонародженого; в тобі мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний, без тебе я перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрадо в годину смутку. Люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій!

Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій... Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда. Добро і Краса народу нашого.

Тож такою і будь вічно, мова рідна!
Я знаю: мова мамина – свята.

В ній вічний, незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це – жива вода народу.

Її зневажить – зрадити народ,

Котрий до сонця зводиться крізь муки,

Це – забруднити плеса чистих вод,

Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажить мову – зрадити себе

(А зрадників хто може поважати?),

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

(А.Адаменко)

І ВЕДУЧА:

Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

“Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива. Як їх почує!...”,- писав Тарас Шевченко.

Ці рядки Кобзар написав у 1848 році під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листа з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною,милою.

Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, – ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного.

Горіли хроніки, храми, святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт.
УЧИТЕЛЬ:

Рідна мова! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.

1720 рік. Указ російського царя Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.

1755 рік. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

1775 рік. Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1863 рік. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії про заборону друку українською мовою.

1876 рік. Емський указ, за яким не допускалися ввезення із-за кордону, друкування та видання в імперії книг “на малоросійськом наречии”, заборонялися різні сценічні вистави і читання. Скасовувалися слова: Україна, козак, Запорізька Січ.
УЧЕНИЦЯ:

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

Тим великим шляхом люд усякий минав

І ніхто не впізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але зараз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько як знав

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв

І промінням ясним всіх людей здивував

І палюче огнем кольористо блищить

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була

І мисливська рука, її в пилу взяла.

Полюбила її, обробила її.

Положила на ню усі сили свої

І в народний вінець, як в оправу ввела.

І як зорю ясну вище хмар піднесла

І на злість ворогам засіяла вона.

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна

І сіятиме вік, поки сонце стоїть

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги понімають скоріш

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: “Відкіля нам сіє?”

В.Cамійленко

УЧЕНИЦЯ:

Українська моя рідна мово

В кожнім слові твоїм - цілий світ

Бачу барви у нім веселкові

І калини червоної цвіт.

А ще небо блакитне, бездонне,

І Ярило, й пшеничні поля,

Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –

Вся моя українська земля!

Українська моя рідна мово,

Не одна тобі тисяча літ!

Таке ж давнє твоє кожне слово,

Як і весь різнобарвний наш світ.

І хоч ти лиш пелюстка яскрава

В запашній квітці, мов світовій,

Мово рідна моя і ласкава,

Молюсь завше красі я твоїй.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова.

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Все в тобі з’єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній! –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Щоб підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости, не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі – великого народу

Ніжна і замріяна душа.
(Звучить пісня”Україно, зоре ясная”).
УЧЕНИЦЯ:

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо, втративши кордон, державність, народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи. Вона втратиться навіки-віків. Цінності її немає з чим порівнювати. Її не можна замінити чужою мовою, бо це означало б, що народу потрібно прищепити чуже серце, вселити чужу душу. Силою примушувати народ зрікатися рідної мови – найбільший злочин.
УЧЕНИЦЯ:

Слова, слова, слова !

З одного народиться два,

А з них – безліч ритмів і рим.

Блискавка! Грім!

З усієї безодні слів,

Що мови складає спів

Я вибираю одне – єдине,

Слово горде, орлине,

Що з серця до серця лине.

Співуче,

Квітуче,

Болюче....

Найкраще із слів – УКРАЇНА.

(Г.Черінь)

2 ВЕДУЧА:

Рідне слово – це невід’ємна частина рідного краю. А над усією Україною, у Каневі, на Чернечій горі, - могила великого Кобзаря, який колись розказав нам “хто ми, і чиї ми діти”, розказав нашу минулу славу, який заповів усім прийдешнім поколінням.
Свою Україну любіть,

Любіть її

Во врем’я люте

За неї душу положіть.
У нашій мові – безсмертя духу нашого народу Століттями гнана й переслідувана у великодержавній казармі – імперії, вона все ж існувала в піснях і думах, казках , переказах і прислів’ях.

УЧЕНИЦЯ:

Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало як початок, як начало,

Як озброєння всім видне, слово наше рідне.

То ж і цвілась калина, червоніла, достигала,

Всьому світу заявляла:

Я – країна Україна – на горі калина!

А Вкраїни ж мова – мов те сонце дзвінкотюче,

Мов те золото котюче,

Вся і давність, і обнова – українська мова.

Хай ізнов калина червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

Я – країна Україна, - на горі калина!

(Павло Тичина)
1 ВЕДУЧА:

Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові – в спадщину потомкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління за другим плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості, - одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя.

Поки мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями предків. Відберіть у народу все – і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Але якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної особистості народу – цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?

УЧЕНИЦЯ:

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Рідна мені до болю,

Дужий я із тобою!
Я твоїм вільним гомоном

Повнюсь, як ватра пломенем.

Плачу твоїм я шепотом,

Тішуся твоїм щебетом.
Лину до друзів леготом –

Гуком твоїм – перегуком.

Вибухну твоїм реготом –

Ворога трусить трепетом!
Ти не линюча, мов райдуга,

Роси в тобі зібралися...

В пісні бриниш – аж гай гуде,

В казці – змовкають праліси.
Серця людського лірика,

Повна печалі й сміху ти,

В світі з тобою широко,

Легко тобою дихати!

(В.Сосюра)

2 ВЕДУЧА:

Рідна мова – то неоціненне духовне багатство. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови – могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Рідне слово – то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село і місто, про весь свій край.

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Людина, яка не любить рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово,

- це людина без роду і племені.

У слові народ втілив красу і багатство навколишнього світу, свої думки, почуття, переживання, любов і ласку, ніжність і великодушність, гнів і ненависть.

УЧЕНИЦЯ:

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись

Коли не знаєш, з чого їх почать

Бо всі слова були уже чиїмось.
Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними завершив,

Людей мільярди і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.
Все повторилось і краса, й повторність,

Усе було: асфальт й спориші

Поезія – це завжди неповторність

Якийсь безсмертний дотик до душі.
(Л.Костенко)
1 ВЕДУЧА:

Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення – поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне. У багатому мовному арсеналі виробилася і закріпилася ціла система словесних вітань: “доброго ранку”, “доброго здоров’я”, “добридень”, “доброго вечора у вашій хаті”, “бувайте здорові”.

Хоч у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте люди завжди були обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід чи ввечері уживали лише ті, слова які відповідали певній годині дня. Це ж стосується і щодо кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності. Скажімо, коли одинак вітається з гуртом людей, неодмінно вживає множину форму “здоровенькі будьте” чи “доброго вам здоров’я”.

На окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на “ви”. Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.

Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно вислухати теми. Ввічливість, уважність і чемність – основна вимога мовного етикету.

УЧЕНИЦЯ:

В вас мудрість вічна і любов жива...

А хтось же вас народжував, слова,

Хтось ті суцвіття звуків винаходив,

Що стали потім мовами народів!

Коли зірки сміялись крізь віття

І у небесну сипались ріллю

Хтось десь уперше вимовив “люблю”

І те “люблю” дзвенить тисячоліття...

У гніві хтось промовив слово “гнів”,

А чесний, зраду “зрадою” назвавши,

Чиєсь надлюцтво втаврував назавше –

На сто сторіч, на тисячу віків...

А хтось же вас народжував, слова,

А в них мій край ридає і співа,

А хтось забутий у слові – в зелен-маї

Із тьми тисячолітньої скресає

Вони к мені приходять кожну ніч

Не вмерлими мільйонами облич.

Печалями й коханцями своїми,

Ночами і очима голубими...
2 ВЕДУЧА:

Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле.

Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.
УЧИТЕЛЬ:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає, -

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морським. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина

Це праця, це натхнення, це людина,

Не бійтесь заглянути у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

1 ВЕДУЧА:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів,

Глянь, від того болю світ аж посірів....

Не ламай у лузі гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Тільки не зрікайся маминої мови....
2 ВЕДУЧА:

Мова – духовне багатство народу “Скільки знаю мов, стільки раз я людина” – говорить народна мудрість. Але багатство, втілене в скарбницях мов інших народів, залишається для людини недоступним, якщо вона не оволоділа рідною мовою, не відчувала її краси. Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до оволодіння мовами інших народів, тим активніше приймає серце красу слова.

Мова – найважливіший засіб обміну думками між людьми, пізнання світу і передачі досвіду від одного покоління до другого. Виникла мова у глибоку давнину, у процесі появи керівних людей, які, вдосконалюючи знаряддя праці, розвивали і збагачували мову – знаряддя думки. Отже, праця і мовлення сформували саму людину.

Українська мова є національною мовою українського народу і бере свій початок із глибини віків.

Кожна справжня людина вивчає і шанує рідну мову – дорогоцінний скарб, духовну спадщину, передану нам попередніми поколіннями співвітчизників.
ВЧИТЕЛЬ:

Отже, ми сьогодні згадали історію виникнення писемності, відчули серцем красу нашої рідної української мови.
Вивчайте, любіть свою мову,

Як світлу Вітчизну любіть,

Нехай в твоїм серці любові

Не згасне священний вогонь,

Як вперше промовлене слово

На мові народу свого.

Як сонця безсмертного коло,

Що креслить у небі путі,

Любіть свою мову й ніколи

ЇЇ не забудьте в житті.

Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є,

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

(В.Сосюра)
Виходить учениця з запаленою свічкою і декламує вірш:

Боже великий, єдиний

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світом науки і знання

Нас усіх просвіти

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже, єдиний,

Нам Україну храни

Всі свої ласки-щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світа,

Щастя дай, Боже, народу

І многії літа.
Звучить пісня “Батьківська хата”.

Схожі:

Тема уроку: «Зведені таблиці Excel» Мета Мета для учнів: впевнити себе, що Я МОЖУ, Я ВМІЮ, Я ЗНАЮ. Я знаю, що таке зведена таблиця, я знаю, де вони застосовуються, я вмію...	RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Народна мова – на противагу літературній, жива мова народних мас, відома в усному вживанні, як розмовна мова чи як мова фольклорних...
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300... Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю	Нашого свята невипадкова, ми з вами поговоримо про нашу рідну мову.... Святково прибраний клас. Учні сидять за столами, застеленими скатертинами. Всі учні і вчитель у вишиванках
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів....	Rev. Fedir Kovalenko, b. 1925 on a Остаточно не пам'ятаю, тому що в нас розібрали землю в 23-му році, забрали землю під комуну і я не знаю скільки. Знаю тільки, що...
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує	ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній...
Сценарій свята АЗБУК А ФУТБОЛ У Сценарій спортивного свята Мета: пропагувати вид спорту футбол, здоровий спосіб життя; формувати потребу в систематичних заняттях фізичною культурою і спортом;...	Творча робота у номінації Народ, держава, мова це поняття нероздільні. Без мови немає народу, а без народу не існує мови. Наша рідна українська мова то мова...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання