Тема 4.
Психологічні особливості учасників терористичних груп
Кращих вела любов до вітчизни, багатьох підштовхувала надія отримати награбоване, деякі розраховували поправити своє матеріальне благополуччя.
Тацит (55–120 рр. н.е.). «Історія».
Рольові позиції осіб-терористів
Існує низка класифікацій, завдяки яким дослідники намагаються упорядкувати знання про осіб терористів. Наведемо деякі з них.
З огляду на мотивацію, класифікують функціональні ролі, що виконують учасники терористичного угруповання, це зокрема:
Терористи-лідери – люди з специфічним світоглядом та мисленням, що переконані у своїй світоглядній правоті, через що прагнуть «змінити» навколишній світ, підпорядкувати його своїм цілям.
Терористи-авантюристи – люди антисоціального типу поведінки, що приходять в терористичне угруповання не з ідеологічних міркувань, а в пошуках «гострих відчуттів», що легко міняють своє «заняття» на кримінальну діяльність. Такі особи можуть ставати політичними терористами, учасниками кримінальних угруповань, найманими убивцями.
Терористи-ідеалісти – люди, сприйнятливі до психологічного навіювання та ідейного маніпулювання, яких переконали у «несправедливості» оточуючого їх життя, соціально-політичних відносин у суспільстві й переконали в необхідності боротьби за «справедливість».
Більшість терористичних організацій для об’єднання своїх членів і спонукання їх до силових дій використовують певного виду ідеології, завдяки яким цей вид злочинів відрізняється від звичайної організованої злочинності. У більшості з них матеріальні вигоди не є головним мотивом діяльності членів терористичних організацій.
На думку американських експертів, США здатні знищити «Аль Каїду» як і будь-яку іншу терористичну групу. Однак складність подолання тероризму полягає в тому, що тероризм базується на ідеології, яка сприймається значною кількістю громадян суспільства. Саме під впливом ідеології широкі верстви населення стають живильним середовищем для поповнення новими членами існуючих організацій, а також для створення нових терористичних груп. Головна проблема тероризму – в тій формі ідеології, що знаходить відгук в душах людей, які співчувають терористам.
Колишній виконавчий директор контртерористичного центру ЦРУ Пол Пилар сформулював ключові чинники, що відрізняють терористичну організацію від інших злочинних об’єднань:
терористи не діють імпульсивно, їх дії відповідають заздалегідь створеному плану;
терористи намагаються реалізувати політичні, а не кримінальні цілі; на відміну від мафії, вони прагнуть змінити існуючий стан справ у державі, міждержавних стосунках, а не одержати гроші;
безпосередньою мішенню терористів є цивільні особи, цивільні об’єкти, а не військовослужбовці та військові цілі;
терористи діють у складі міжнаціональних груп, в більшості випадків не обмежуючись кордонами окремих держав.
Учасники терористичних груп мають високу мотивацію своєї діяльності. Мета вчинення насилля зачіпає патріотичні, моральні або релігійні почуття певних верств людей. Тероризм здобуває нових сил тоді, коли терористам не залишається жодних можливих альтернатив, коли їм вже нічого втрачати. До терористичних методів боротьби вдавалися люди і організації, які не мали інших засобів для досягнення своїх цілей.
Лідери терористів, а також терористи-смертники користуються репутацією героїв і зразків для наслідування. Терористична ідеологія прославляє жертовність і самопосвяту.
Терористи не є ірраціональними у своїх діях. Важко уявити, що всі пособники терористів є нерозумними людьми, обдуреними своїми лідерами. Політичний радикалізм нерідко стає стилем життя для певних категорій людей. Терористичні організації дають своїм членам соціальний статус, владу, вплив, плекають їх самоповагу – це ті соціальні блага, які учасники радикальних організацій не отримали від суспільства. Живучи у звичайних умовах, вони були б позбавлені цих моральних благ.
Тому проблема явища тероризму полягає не стільки у знищенні терористичних організацій, скільки у перетворенні радикальних політичних ідеологій тероризму на непопулярні. Одним із завдань контртерористичної боротьби є доведення того, що намагання терористів не мають сенсу і не приводять до запланованого результату.
Психологія терористів-самогубців
Нещасний не той, хто діє згідно з наказом, а той, хто діє всупереч своїй волі.
Сенека (4–65 рр. н.е.). «Листи до Луцилія».
Науковці намагаються зрозуміти психологічно-мотиваційні причини, які породжують готовність особи стати терористом-самогубцем. Реальних самовбивць неможливо дослідити. Звичайно, намагатися вивчити особливості таких людей можливо лише тоді, коли задуманий самогубний акт їм не вдалося здійснити. Однак ніхто не може стверджувати, що після невдачі людина залишається такою ж самою, як до терористичної дії. Тому доводиться задовольнятися лише теоретичними припущеннями про психологічні особливості терористів-смертників.
Терористи психопати. Такого типу мотивації до самогубного тероризму проявляються у вигляді садомазохізму, психопатологічної агресії, маніакального синдрому, манії величі (бажання завдяки теракту прославити себе на весь світ, потрапити на шпальти газет, екрани телевізорів, стати святим, вибраним тощо).
Терористи-психопати часо здійснюють замахи на президентів, зірок естради. Знищуючи відомих особистостей, вони переживають відчуття особистої величі, бо перехоплюють від своїх жертв їхню славу.
Терористи суїцидники. Такі особистості страждають від сильних депресій, які пов’язані з втратою сенсу життя. Особа не знаходить позитивних переживань від життя, які б примиряли її з фактом свого існування.
Цей тип особистостей бажає позбутися страждань, покінчивши з життям. Організатори тероризму намагаються переконати таку особу, щоб її розрив з життям відбувся з «користю» не лише для неї самої, але і для інших. Тобто в потрібній для терористичного акту ситуації. Організатор тероризму створює такі умови, щоб посилити суїцидні бажання своєї жертви і скористатися з цього.
Терористи інфантили. Ці особи часто є неписьменними, інфантильними, не спроможними до навчання і пізнання, матеріально обділеними, фанатично настроєними (зокрема релігійно) індивідами, які наївно вірять і надіються на існування «світлого майбутнього після смерті», де вони матимуть повне задоволення усіляких своїх потреб, де будуть радісними і щасливими.
Організатори тероризму знають, що вдосталь «годувати» таких смертників не слід, щоб вони завжди мали бажання «насититися» в раю. Серед цієї групи багато хворих початковою формою олігофренії. Психотехнології маніпулювання такими особами в даному випадку заснована на незнанні та неписьменності жертви.
Терористи узалежнені. Це одна з найпоширеніших технологій маніпулювання, заснована на психофізіологічному узалежненні людського організму. В цьому випадку особі цілеспрямовано, приховано, систематично підсипають наркотики в їжу, добиваючись її психофізіологічної залежності. На цій основі в людини розвивається сильна депресія, це дозволяє «закидати» в свідомість потрібну інформацію про ворога, якого організатори теракту прагнуть знищити. Жертву переконують, що саме ворог є причиною всіх її страждань (хоча головним ворогом є наркотики, про які жертва не здогадується).
Систематичне вживання наркотиків поступово приводить до деградації свідомості людини і втрати нею самоконтролю. Це спричинює появу специфічних станів свідомості (наркогіпнозу, зазомбованості), можливість формувати установки на проведення конкретних протиправних терористичних дій.
Терористи експлуатовані. Розглянуті вище випадки стосувалися потенційних терористів-смертників, які стають жертвами прихованих маніпуляції організаторів терактів. Кожний з описаних типів людей перебуває в ілюзії, що він самостійно, з власної волі вирішив загинути внаслідок теракту. Стосовно терористів експлуатованих ситуація інша. Терорист-смертник не бажає гинути, але через певні причини змушений йти на смерть.
Фатальну роль у тому, щоб підштовхнути людину до самогубства, може зіграти відвертий примус, страх перед тортурами, фінансова залежність, можливість здобути гроші або пільги для своїх родичів, потреба спокутувати провину чи ганьбу, усвідомлена необхідність взяти на себе відповідальність, безвихідна ситуація (терористичне самогубство під погрозою зброєю, очевидна загроза життю своїх родичів, дітей).
Терористки вдови. Соціально-психологічні дослідження підтверджують, що багато вдів після втрати подружжя дуже довго, аж до власної смерті, страждають депресією. Часто це пов’язано не з почуттями вдови до померлого чоловіка, а з тривалою депресією, що посилюється внаслідок вживання алкоголю. Іншими словами, має місце явище вторинної депресії, хоча жінці може здаватися, що всі її страждання викликані смертю чоловіка.
Стан депресії використовують організатори тероризму, їх завдання полягає в тому, щоб перехопити страждаючу вдову з рук родичів і лікарів і надати їй «свою допомогу». Її підсаджують на алкоголь (наркотики), щоб зняти муки страждання. При цьому в свідомість жінки упроваджується установка – прагнення помститися за смерть чоловіка.
Терористи солідарники. Відчуття солідарності стає головним мотивом для потенційного терориста-смертника, особливо небезпечною психологічною пасткою, в яку він потрапляє.
Людину переконують (або вона саме себе переконує в цьому), що вона не повинна підводити тих, хто віддав своє життя за «ідеали», за «свободу вітчизни». Їй належиться помститися за загибель побратимів, виконати перед ними свій моральний обов’язок і не боятися смерті, не боятися піти з цього світу. Почуття солідарності людей включно з жертовністю заради інших залишається мало вивченим явищем.
Терористи екзистенціали. В основі психологічної підготовки самовбивць лежить не лише мистецтво маніпулювання свідомістю потенційного терориста-смертника, але й феномен екзистенції, властивий усім людям, як прихованої здатності людей замислюватися над сенсом свого існування, жертвувати своїм життям заради Великої Мети (дітей, вітчизни, Бога і т.п.) і на цій основі відчувати свою унікальну сутність і самоцінність. Це різновид потягу до власної смерті.
Заради відчуття екзистенції деякі особи готові піддати себе ризику: люди грають в азартні ігри, йдуть на війну, займаються небезпечними видами спорту. Долаючи страх перед власною смертю, людина переживає ейфорію, пов’язану з відчуттям екзистенції.
Прихований потяг людини до смерті, ризику організатори тероризму і використовують в своїх психотехнологіях.
Організаційна структура терористичних груп та методи їх нейтралізації
Нелегально існуючі терористичні організації мають різну організаційну структуру. Способи здійснення керівництва, вербування, фінансування таких організацій залежать від умов існування та завдань, яких прагнуть досягти керівники подібних протиправних утворень. Принципи організації терористичної групи впливають на злагодженість дій, ефективність конспірації та життєздатність підпільних формувань. Узагальнено виділяють два принципи організації терористичних груп:
Формування за лідерським принципом – підпорядкування відбувається у форматі «лідер – рядові члени», тобто група заснована на підпорядкуванні рядових членів головному командуванню. За своєю структурою такі групи достатньо прості, а їх активісти діють в межах держави.
Формування за мережевим принципом – підпорядкування відбувається у форматі «лідер – лідери середньої ланки – рядові члени». Внаслідок цього структура організації стає гнучкою до ситуацій, вона швидко адаптується до будь-яких змін, а відсутність єдиного керівництва утруднює боротьбу з такого роду суб’єктами.
Види терористичних атак та шляхи нейтралізації терористичних груп
Тероризм охоплює не всякі небезпечні дії, а лише ті, які здійснюються відкрито, демонстративно, які пов’язані зі створенням обстановки страху з метою прямого або непрямого тиску на громадян, соціальні групи, державні органи, фізичних або юридичних осіб.
Тероризм за допомогою шантажу, погроз, нагнітання страху та руйнування намагається примусити основний об’єкт тероризму прийняти (не прийняти) ті чи інші рішення. Цей тиск може бути прямим і відкритим через висунення чітких вимог до конкретних адресатів, або непрямим (створення умов, що сприяють досягненню основних цілей терористів).
Акти тероризму можуть бути здійснені різними способами, зокрема шляхом:
насильства над особою або групою осіб;
захоплення заручників та матеріальних цінностей – кораблів, літаків, будинків установ, шкіл;
знищення або пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху, затоплення, аварії і інших злочинних дій;
погроз заподіяти такі злочинні дії за допомогою фізичних (вибухових), хімічних, біологічних, електромагнітних, радіоактивних засобів, а також психологічного, медичного або екологічного нанесення шкоди здоров’ю громадян.
Захоплення заручників. У різні історичні періоди терористи вдавалися до різних методів тиску на уряди. Не завжди екстремісти намагалися завдати фізичної шкоди великій кількості жертв, їх акції швидше були спрямовані на максимальну рекламу своїх вимог, інформаційно-психологічний резонанс в суспільстві. Головною їх мішенню були військовослужбовці, співробітники спецслужб, політики, дипломатичні представники і бізнесмени. Метою захоплення заручників було отримання викупу, тобто заручник перетворювався на «розмінну карту» в політичному протистоянні.
За даними аналітичної служби Integrated Publishing, до середини 1980-х років терористичні атаки здійснювалися проти майна (80%); проти людей (20%). З 1990-х років тероризм змінився, терористи стали все частіше захоплювати і вбивати заручників. Пропорція злочинів істотно змінилася: проти майна – 50%; проти людей – 50%.
Викрадачі все частіше вимагають задоволення своїх політичних вимог. Заручниками, в основному, стають абсолютно звичайні люди (наприклад, пацієнти лікарень, школярі, співробітники гуманітарних місій, священнослужителі, журналісти тощо). Частіше почали практикувати публічні страти заручників (фото- і відеозаписи активно розповсюджуються в засобах масової інформації і через Інтернет).
Окрім декларованих терористами цілей, подібні акції необхідні їм для:
внесення хаосу в суспільство;
розколу громадської думки;
демонстрації своїх можливостей здійснювати добре підготовлені і масштабні атаки;
рекрутування нових бойовиків і залучення спонсорів.
Зростання жорстокості змінило громадську думку в країнах Заходу до тероризму. Раніше мешканці Європи симпатизували окремим радикальним групам, вважали їх «борцями» за свободу, національне чи соціальне визволення. У більшості країн світу організовано спеціальні антитерористичні центри. Визнано легітимним державне «полювання» на терористів – їх фізичне знищення, а не захоплення і віддання під суд.
Захоплення транспортних засобів. Цивільні літаки та інші транспортні засоби є мішенню дій терористів. Їх захоплюють здебільшого у час польоту, коли неможливо надати сторонню допомогу екіпажу та заручникам. Попри усі заходи безпеки, в аеропортах терористам вдається проносити в салони лайнерів зброю та вибухові речовини для здійснення своїх планів. З найбільшою ефективністю екстремісти можуть чинити тиск на заручників і державні інститути під час польоту: вимагати зміни місця приземлення судна, висувати політичні вимоги до уряду певної держави, вимагати звільнення ув’язнених членів угруповання тощо.
Найбільша небезпека життю заручників виникає двічі: після вильоту з аеропорту, коли викрадачі захоплюють повітряне судно і після посадки, коли спецпідрозділи намагаються нейтралізувати екстремістів.
Захоплення літака може тривати декілька днів, впродовж яких може спостерігатися поліпшення ставлення нападників до пасажирів, тому не слід втрачати віри в благополучне завершення.
Самогубний тероризм. Терористи-самогубці, що свідомо підривають вибуховий пристрій, розташований на їхньому тілі, в сумці, автомобілі, моторному човні, відомі з кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Кількість таких терактів зросла у 1980-х роках.
Атаки самовбивць часто ефективніші, чим інші напади. Їх організатори не змушені планувати способи відходу і порятунку терориста, завдяки чому підготовка операції стає менш складним завданням. Крім того, вибухові пристрої смертників виготовляють без електронних компонентів, що ускладнює їх виявлення за допомогою технічних засобів. Таким чином, значно зменшується можливість попередження теракту спецслужбами.
Палестинські терористи використовували недорогі «пояси шахіда», яких достатньо, щоб убити і поранити декілька десятків людей.
Американський дослідник тероризму Брайан Дженкінс зазначає, що за теперішніх обставин «самогубці» все менше вдаються до знищення конкретних політичних діячів, а здійснюють акції залякування. Тому їх мішенями у більшості випадків стають випадкові мирні громадяни.
Той, хто прагне отримати перемогу (на війні), повинен стати підступним, скритним, хитрим, фальшивим, віроломним і злодієм.
Ксенофонт (430–354 рр. до н.е.). «Кіропедія».
Шляхи нейтралізації терористичних груп. Кожна соціальна група має історію свого виникнення. Нелегальні екстремістські організації також виникають за певних суспільно-політичних умов, розвиваються, переживають кризові періоди свого росту, пристосовуються до нових обставин, а деякі зникають. Існують передумови і сценарії, які сприяють нейтралізації терористичних організацій. Дамо їм коротку характеристику.
Нейтралізація через нездатність пережити зміну поколінь. Під «зміною поколінь» мається на увазі не лише заміна терористів старшого покоління новачками, але і спроможність формулювати і деталізувати ідеологічні цілі угруповання, враховуючи нові суспільні умови. Подібні метаморфози вимушені переживати абсолютно всі соціальні структури.
Кожна група чи фірма, щоб вижити, зобов’язана змінюватися, модернізуватися, намагатися відповідати новим вимогам часу, витримувати конкуренцію.
Деякі терористичні угруповання стають нездатними до змін. Внаслідок цього вони припиняють своє існування або значно ослабли.
Нейтралізація через досягнення мети. Існує ряд прикладів, коли терористичні групи припиняли своє існування після досягнення поставлених цілей.
Прикладом може бути еволюція Африканського Національного Конгресу, що боровся з режимом апартеїду в Південно-Африканській Республіці. Нельсон Мандела перебував у в'язниці з 1964 по 1990 рр. Після звільнення у 1990 році Н. Мандела підтримав демократичні реформи в ПАР і закликав до припинення військових дій. У 1994 році Н. Мандела став першим демократично обраним президентом ПАР, а бойовики повернулися до мирного життя.
Нейтралізація через політичну трансформацію. У деяких випадках активність терористів вдавалося знизити, «скерувавши» їх зусилля в легальне (законне) політичне русло.
Однак, навіть успішні переговори з терористичними організаціями та досягнуті компромісні рішення не завжди знижували рівень насильства. У багатьох випадках від терористичних організацій відколюється радикальна фаланга, яка самостійно продовжує силові дії.
Нейтралізація через втрату підтримки. Терористичні групи можуть довгий час виживати у підпіллі лише завдяки підтримці суспільства чи його певної частини.
Підтримка з боку мирних мешканців дозволяє радикальним групам рекрутувати нових членів, одержувати фінансову допомогу, успішно переховуватися, вести розвідку тощо. Однак терористи постійно ризикують втратити цю підтримку.
Ще один спосіб позбавлення терористів підтримки з боку населення – надання законослухняним та політично лояльним до влади громадянам кращих соціальних альтернатив. Це можуть бути, наприклад, програми із створення нових робочих місць, усунення національної або релігійної дискримінації, тобто причин, які породжували політичний радикалізм і тероризм.
Втрату підтримки спричиняють також терористичні акти, що спричиняють численні втрати серед мирних громадян, які досі підтримували екстремістів. Постраждала група населення відмовляється сприймати терористів як реальних борців за свої інтереси.
Нейтралізація через зміну курсу. Нерідко зусилля, спрямовані на фінансове та матеріальне забезпечення діяльності терористичних організацій, поступово витісняють декларовані політичні та ідеологічні цілі.
З цієї причини терористичні угруповання можуть виродитися у наркокартелі, що забезпечують безпеку виробників і розповсюджувачів наркотиків, або у викрадачів іноземних громадян, яких звільняють в обмін на грошову винагороду.
Однак частина терористичних угруповань не змінює обраного курсу, отримуючи підтримку з-за кордону. Такі нелегальні групи набували значного впливу і були спроможні вести великомасштабні силові дії. В цьому випадку терористичні структури ставали основою для штабів повстанських формувань.
Нейтралізація через використання військової сили і репресій. У багатьох випадках терористів, бази яких розташовувалися в горах, лісах та інших труднодоступних місцях, знищували за допомогою армії, спецслужб і поліції.
Однак тривалі каральні операції влади неминуче приводять не лише до знищення терористів, але й мирних громадян, до ущемлення їх прав і свобод. Такі негативні наслідки урядового терору породжують недовіру суспільства до влади, економічного занепаду, тобто, створюють нове живильне середовище для терористів.
Нейтралізація через усунення лідера. Радикальним шляхом знищення терористичної організації є усунення лідера такої екстремістської групи. Цей метод дає позитивний результат лише тоді, коли підпільна група збудована за лідерським принципом. Звернемо увагу на шляхи усунення керівництва радикальної групи.
Метою фізичного усунення лідера терористичної групи є запобігання здійсненню нових терактів, покарання злочинця, позбавлення на деякий час організації стійкості. Після знищення керівника терористичних груп лідери другого ешелону починають боротися за владу, що заважає їм займатися основною діяльністю – здійсненням терактів. Через побоювання за власне життя вони на деякий час вимушені понизити активність і більшу увагу приділяти власній безпеці.
Арешт лідера. Заарештованому владою і засудженому до смертної кари лідеру групи в обмін на помилування пропонують закликати своїх соратників скласти зброю. Не зважаючи на те, що організація продовжує існувати, її терористичні атаки можуть значно знизитися. До недавнього часу переважна більшість держав, що проводили антитерористичні кампанії, прагнули не знищити високопоставлених терористів, а захопити їх живими, що, втім, не виключало можливості їх подальшої страти.
Знищення командного центру. Знищення командного центру терористичної структури також часто неможливе – у багатьох терористичних організацій немає централізованого командування. Одним з найбільш важливих завдань є знищення не перших осіб в терористичних угрупованнях, а керівників середньої ланки. Їх нейтралізація ставить терористичні структури в більш скрутне становище, ніж у випадку знищення їх першої особи. Якщо спецслужби досягають успіху в боротьбі з терористичним «офіцерством», то лідери цих організацій залишаються в стані «генералів без армії». Однак є небезпека, що нейтралізувавши достатньо помірковані управлінські кадри, влада в організації може потрапити до рук радикальних екстремістів, які ще жорсткіше активізують терористичну діяльність.
Ліквідація прихильників, спонсорів. Практика доводить, що найменш ефективними у контртерористичній боротьбі є удари по прихильниках і спонсорах терористичних структур, які здебільшого ведуть звичайний спосіб життя, які зацікавлені в свободі, добробуті, безпеці. Більш ефективним методом впливу на прихильників і спонсорів терористичних структур є різні санкції проти них – накладення арешту на банківські рахунки, заборона в'їзду до тих чи інших країн, заборона вести з ними бізнес.
Фізичне знищення лідера. Фізичне усунення спецслужбами лідерів терористичних організацій є рідкістю в сучасному світі. У багатьох випадках вбивство або арешт терористичних лідерів призводило до зростання агресивності терористичної групи.
Існують міжнародні правові норми щодо застосування вищої міри покарання (зокрема, фізичного усунення лідерів терористичних груп). Уряди держав, які стикаються з тероризмом, вимушені робити украй важкий вибір: або дотримуватися норм закону в боротьбі проти осіб і структур, які принципово ігнорують такі норми, або відповідати тими ж методами, які їм нав’язують терористи.
Вважається, що уряд держави не повинен відповідати силовими методами, які йому нав’язують екстремісти, що він зобов’язаний дотримуватися законних процедур відносно всіх людей, зокрема терористів. Відомо, що фізичне знищення злочинця допустиме лише за рішенням суду (якщо це дозволено законодавством держави) і з дотриманням усіх необхідних процедур, включаючи право обвинуваченого на захист.
У разі, коли спецслужби знищують терориста, вони фактично привласнюють функції правосуддя, що згодом може перетворити такі спецслужби на неконтрольовані з боку держави структури.
Прихильники фізичного усунення, натомість, прагнуть обґрунтувати насильство умовами військового часу, коли командирів армії супротивника і керівників ворожої держави вважають реальними військовими цілями – їх дозволено знищувати будь-якими способами. Під час війни військовослужбовці супротивника стають мішенню силового впливу, до них умовно можна віднести і політичних лідерів терористичних організацій, з якими ведеться неоголошена війна.
Інші дослідники заперечують такі аргументи, оскільки держава формально не може оголосити війну недержавній, а тим більше нелегальній структурі. Тому не існує загальноприйнятих юридичних аргументів, які б допустили законне фізичне знищення лідерів терористичних угруповань.
Дослідники вважають, що в процесі ухвалення рішення про здійснення вбивства лідера терористичної організації урядом держави повинні бути виконані чотири обов’язкові умови:
подібна операція повинна проводитися у виняткових випадках;
юридичне обґрунтування необхідності проведення подібної операції повинне відповідати нормам міжнародного права і законодавства конкретної країни;
ця операція повинна здійснюватися лише в тому випадку, якщо існують достовірні і незаперечні дані, що об’єкт операції готує здійснення теракту;
переваги фізичного усунення повинні бути явні й незаперечні.
Запитання для самоперевірки та завдання для самостійної роботи:
Проінтерпретуйте ролі терористичних «лідерів», «авантюристів», «ідеалістів».
Дайте психологічну характеристику терористів екзистенціалів, психопатів,
суїцидників, експлуатованих, терористок вдів.
Які особливості формування терористичних груп за лідерським та мереженим принципом?
Що відрізняє терористичну організацію від інших злочинних об’єднань?
Дайте характеристику нейтралізації терористичної групи через «нездатність пережити зміну поколінь», «досягнення мети», «політичну трансформацію», «втрату підтримки», «зміну курсу».
Які можливі негативні наслідки нейтралізації терористичної групи через «фізичне знищення лідера»?
|