Тема 3.
Тероризм та його психологічні передумови
Той, хто впевнений в отриманні всього, не стане задовольнятися половиною.
Гай Юлій Цезар (100–44 рр. до н.е.).
Поняття тероризму. Досі не існує загальноприйнятого тлумачення радикальних дій, що носять мають «терористичних». Ця невизначеність дає можливість використовувати поняття «тероризм» з огляду на політичні, релігійні та інші інтереси. Тому нерідко осіб, причетних до радикальних політичних організацій, називають не «терористами», а «борцями за свободу».
Терористичні методи використовувалися багатьма політичними організаціями, релігійними групами і державними структурами впродовж відомої історії цивілізації. Слово «тероризм» увійшло у масовий вжиток після Великої Французької революції (1789–1794 рр.), після організованого якобінцями «революційного терору».
У 1992 році експертами ООН було запропоновано вважати актами тероризму всі напади на невійськові об’єкти. При цьому до терористичних актів передбачалося віднести захоплення заручників, цивільних літаків, убивство полонених тощо. Тероризм було запропоновано назвати «еквівалентом військових злочинів, здійснених у мирний час». З 1999 році ООН використовує таке визначення тероризму:
Всі кримінальні акти, спрямовані безпосередньо проти держави, з метою або розрахунком спровокувати стан жаху в душах звичайних громадян або соціальних груп, або суспільства загалом, за обставин, що не мають виправдання, з огляду на політичні, філософські, ідеологічні, расові, етнічні, релігійні або інші ідеї, що покликані виправдати насилля.
Поняття «тероризм» має негативне значення, бо описує дії, які загрожують життю переважно невинних людей. До таких радикальних дій вдаються політично вмотивовані соціальні групи (часто нелегальні), які не досягають державного рівня. У випадках, коли радикальні дії здійснюються задля мети, що має широке суспільне схвалення (як-от партизанська боротьба проти окупаційного уряду), тоді це поняття не вживають, замінюючи його більш позитивними словами – «боротьба за свободу, незалежність».
Існує поняття «підтримуваний державою тероризм», який застосовують для характеристики таємних дій урядів, які полягають у безпосередній або опосередкованій організації насильницьких дій на території іншої держави. На практиці ця підривна діяльність є своєрідною формою неоголошеної, млявої війни між окремими державами.
Правова кваліфікація тероризму
Законодавство кваліфікує тероризм як суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення політичних цілей.
Дамо тлумачення терористичного акту згідно з Кримінальним кодексом України (ст. 258):
Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень, чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.
Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.
Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в частині четвертій цієї статті, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину.
Види дій, кваліфіковані як терористичні
Терористична діяльність є складним видом злочинної діяльності, вона передбачає широку систему заходів, умов, дій, а також осіб, що відіграють різноманітні ролі та функції. З огляду на це карна відповідальність за терористичну діяльність настає для осіб за:
планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів;
підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів з терористичною метою;
організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, участь у таких актах;
вербування, озброєння, підготовку терористів;
пропагування і поширення ідеології тероризму;
фінансування терористичних груп або інше сприяння їм.
Ознаки тероризму. Деякі злочини мають схожі прояви, тому для того, щоб визначити, який саме злочин вчинено, слід чітко знати його особливості. Тероризм як різновид насильства має такі суттєві ознаки:
це організоване насильство, здійснене раптово, несподівано, публічно та демонстративно, що ускладнює протидію йому з боку громадськості та силових структур;
терористи нехтують правилами поводження стосовно жертв – чоловіків, жінок, дітей, осіб похилого віку;
злочинці (організатори, виконавці) висувають в ультимативній формі політичні вимоги; невиконання вимог спричиняє реалізацію погроз та ескалацію насильства;
жертвами терористів є випадкові люди, які стають засобом морально-психологічного тиску на громадськість та владу;
насилля має за мету примусити більш широкі соціальні групи (ніж безпосередні жертви насильства) до певної поведінки – примусити уряд до певних дій або бездіяльності.
Об’єкти, суб’єкти та види тероризму
Для ініціаторів терористичних дій акти насильства мають особливий сенс. Терористи не здійснюють насилля «просто так» – через «обнародування» своїх дій вони намагаються чинити психологічний тиск на громадськість або владні структури.
Тероризм слід віднести до тієї категорії складних злочинів, у яких посягання на безпосередній об’єкт (громадян, матеріальні цінності, суспільну безпеку) є способом завдати шкоду іншому – основному об’єкту (змінити політику влади, домогтися від влади певних поступок).
Терористичне насилля щодо небезпеки загибелі людей та інших тяжких наслідків здебільшого спрямоване на досягнення цієї більш важливої мети.
Основними об’єктами тероризму можуть бути:
вплив на діяльність політика, органу державної влади, органу місцевого самоврядування;
вплив на діяльність міжнародної організації або їх представників;
вплив на діяльність фізичної або юридичної особи або групи осіб.
Тероризм як складний вид діяльності охоплює низку подій (актів поведінки людей, груп), кожна з яких, узята ізольовано, не має особливого сенсу, але через їх внутрішню єдність і нерозривний зв’язок отримує важливе суспільно-політичне значення.
Особа як суб’єкт тероризму. Звинуватити особу у вчиненні терористичних дій, як і будь-якого злочину, правомірно лише тоді, коли вона вчинила злочин свідомо, маючи умисел.
Особа повинна усвідомлювати, що вона здійснює незаконні дії і створює загрозу іншим людям. Суб’єктом терористичного злочину слід визнати лише таку фізичну особу, яка здатна усвідомлювати фактичні обставини і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними, тобто бути осудною особою. Винність особи виключається, коли у момент здійснення суспільно небезпечного діяння через свій психічний стан вона була нездатна адекватно сприймати навколишню дійсність і належним чином реагувати на життєві ситуації.
Особа також має усвідомлювати, що, роблячи замах на безпосередній об’єкт (людей, матеріальні цінності, суспільну безпеку), вона цим самим впливає на основний об’єкт (владу), заподіює або може заподіяти реальну шкоду і свідомо прагне до цього.
Мотиви та мета вчинення актів тероризму
Окрім ознак, тероризм відрізняється від інших споріднених, суміжних злочинів мотивами його вчинення. Мотиви здійснення тероризму – психологічні спонуки особи, спрямовані на досягнення на даний час важко досяжних цілей. Це можуть бути політичні, релігійні, кримінальні та інші мотиви, як-от:
фундаменталістські, релігійні, сектантські, пов’язані зі специфічними ідеями віровчення;
великодержавні шовіністичні;
національно-визвольні;
радикальної соціальної перебудови;
провокування політичної дестабілізації;
помсти політичним супротивникам;
самоствердження, самоуславлення;
молодіжної романтики та героїки;
психопатичні, мотиви некрофілії;
кримінальні (вбивство на замовлення).
Дії терористів мотивовані бажанням, щоб їх дії стали відомими широкій громадськості і породили стани соціально-психологічного страху та суспільної напруги. Саме ці стани терористи використовують під час висунення вимог, наполягаючи на їх задоволенні.
Слід чітко відмежовувати мотив і мотивацію вчинення терористичного акту.
Мотивація здійснення терористичного акту включає, крім психологічно-світоглядних спонукань, ще й зовнішні чинники (обставини), які штовхають особу саме тепер і саме за цих обставин до радикальних, заборонених законом дій.
Мотивація тероризму – охоплює мінливі соціальні умови, які спонукають індивіда до раціоналізації (виправдання, обґрунтування) своїх терористичних дії – бідність, несправедлива політика держави. Мотивувати особу-терориста до вчинення насилля можуть накази керівників терористичної групи, провокуючі дії влади і таке ін.
Зрозуміти мотиваційні процеси, які штовхають особу на ризиковані антисуспільні вчинки можна, якщо враховувати такі особливості тероризму:
Головну роль відіграють вищого рівня мотиви, які виправдовують скоєння конкретного терористичного акту.
Тероризм здійснюється під впливом вагомих політичних мотивів, які часто освячені національними, релігійними та іншими ідеалами.
Мотивація формується тривалий час: не слід вважати, що особа стала готовою до насилля безпосередньо перед вчиненням конкретного терористичного акту.
Тероризм базується не на епізодичних, а на стійких почуттях, їх формування охоплює значні проміжки часу.
Мотивація тероризму виникає не внаслідок розбіжності особистих і суспільних інтересів, як це характерно для звичайних видів злочинності.
Тероризм мотивується «конфліктом» суспільних інтересів різного рівня, при цьому перемагають інтереси суспільної групи, до якої належать терористи.
Політизоване світорозуміння (ідеологія) екстремістського руху, до якого належить терорист, обґрунтовує особистий мотив вчинення суспільного насилля.
У структурі мотивації тероризму важливе місце посідає ідеал, як ключова складова світогляду. За ради цього ідеалу варто не лише пожертвувати безпекою ймовірних жертв терористичного акту, але також наражати себе особисто на значний ризик, а також потрапити до ув’язнення, терпіти фізичні страждання, чи втратити життя. Терористична ідеологія повинна переконати людину, що не існує на даний час інших способів впливу на суспільне життя, що лише шляхом насильницьких дій можна добитися суспільно важливих цілей.
Завдання і цілі вчинення актів тероризму. Мета, ціль дій – це передбачення особою того результату, на досягнення якого спрямовані його зусилля та діяльність.
У тероризмі як складній груповій діяльності можна виокремити тактичні завдання та стратегічні цілі.
Тактичні завдання тероризму є інструментальними (проміжними, допоміжними) і спрямовані на привернення уваги влади, населення та міжнародної громадськості до суспільних протиріч й покликані допомогти досягти більш важливих цілей.
Стратегічна (головна) ціль тероризму – це обґрунтована ідеологією суспільна трансформація, яку намагається здійснити радикальна група.
Стратегічні цілі тероризму. У рамках «традиційного» (класичного) підходу більшість терористичних організацій декларують політичні цілі, яких мають намір добиватися за допомогою захоплення заручників, вибухів бомб і вбивств. У рамках «новітнього» підходу терористичні групи приховують свої цілі.
Стратегічні цілі терористичних дій – це здебільшого:
Повалення або кардинальна зміна правлячого режиму в державі.
Цієї мети прагнули досягти ліворадикальні і праворадикальні терористи. Такі терористичні дії можуть підтримувати політичне керівництво та спецслужби ворожої держави.
Вирішення територіальних проблем.
Свобода, незалежність, автономія певних територій або цілковита державна незалежність. Її прагнуть сепаратистські та національно-визвольні групи.
Провокування влади (політичних груп, політичного діяча) до дій або бездіяльності.
Завдяки вчиненню терористичного злочину зацікавлені політичні групи штовхають владу до вчинення помилкових в політичному сенсі дій (масових арештів, жорстокості або ліквідації опозиційних осіб) з тим щоб звинуватити режим в авторитаризмі тощо. Це дозволяє привернути симпатії і радикалізувати мирних жителів.
Змушення влади змінити політичний курс.
Зміна політичного курсу може полягати, наприклад, у зміні суспільних відносин, перегляді внутрішньої або зовнішньої політики уряду.
Забезпечення контролю над суспільством.
Контроль над суспільством намагаються отримати радикальні групи, які за допомогою насильства демонструють, що в державі є ще один центр політичного впливу (поряд з легально діючою владою), який має вагомий вплив на суспільний процес.
Зберегти статус-кво, тобто унеможливити будь-які зміни.
Збереження існуючого стану справ – мета багатьох терористичних структур. Стабільність і незмінний стан справ дозволяє терористичним групам без особливих внутрішніх трансформацій зберігати свій контроль над суспільством.
У багатьох випадках терористи мають декілька цілей.
Тактичними завданнями терористичних дій здебільшого є конкретні силові дії, вчинення яких підтримує суспільну напруженість, дестабілізацію, що допомагають радикальним силам добиватися своєї стратегічної мети. Тактичними цілями вчинення терористичного насилля може бути:
Привернення уваги громадськості, міжнародної спільноти до гострих суспільних проблем, до тієї справи, за яку ведуть боротьбу терористи.
Підвищення статусу. У процесі переговорів (або до їх початку) терористи змушують владу погодитися з їх умовами. Силовими діями намагаються обґрунтувати серйозність намірів терористів.
Залякування. Залякування – для «зміни» симпатій населення чи певних груп. Громадяни повинні розуміти, що радикальні групи достатньо могутні, тому поряд з офіційною владою слід рахуватися і з ними.
Помста. Помста застосовується для того, щоб продемонструвати, що терористи здатні зробити відплатні дії на усі утиски влади.
Руйнування. Руйнування – для створення «зон випаленої землі» і для того, щоб унеможливити мирне розв’язання тієї чи іншої проблеми.
Отримання поступок, наприклад, звільнення засуджених членів радикальної групи.
Види тероризму та їх особливості
Світські терористичні структури здійснюють замахи так, щоб зменшити ймовірність жертв серед пересічних громадян і тому спрямовують агресивні дії на політиків, керівників силових відомств, дипломатів, членів їх родин, відомих бізнесменів тощо. Такі радикальні угруповання атакують символічні об’єкти – урядові установи, дипломатичні установи, банки, штаб-квартири корпорацій, авіакомпанії, символи державної влади, пам’ятники. Це робиться, зокрема, для зменшення кількості жертв серед цивільного населення. Світські терористи практично не підривають вибухівку на овочевих ринках, на транспорті і т.ін., до чого схильні релігійні терористи.
Релігійні терористи спеціалізуються на знищенні релігійних діячів, релігійних символів, пам’яток, споруд. Теракти тут здійснюють, зважаючи на святкові дні у календарі, часто на релігійні свята.
Великодержавні шовіністичні терористичні організації часто атакують об’єкти в роковини певних історичних подій, вибирають об’єктом насилля відомих діячів визвольного руху та культури ворожих національних груп.
Самогубний тероризм більше притаманний для держав з демократичним устроєм, де існують вільні засоби масової інформації. Він практично не торкнувся країн, де при владі перебувають тоталітарні і авторитарні режими. Значною мірою це пояснюється більшою сприйнятливістю ЗМІ і громадської думки демократичних держав до висвітлення подібних радикальних актів.
Розрізняють так званий «традиційний» та «новітній» тероризм.
Для «традиційного» тероризму було характерне те, що насильницькі дії не мали за мету вразити максимальну кількість жертв, а завдяки насильству радикальні групи намагалися привернути увагу громадськості до своїх вимог та мети, які здебільшого були раціонально обґрунтованими. Насилля здійснювалося з певним почуттям «міри».
«Новітній» тероризм датують 90-ми рокам ХХ століття (була вчинена невдала спроба підірвати Світовий торговельний Центр в Нью-Йорку). Він має інше походження. Його вчиняють «нігілістично» налаштовані організації та самогубці, які керуються фанатичними політичними чи релігійними переконаннями. Ідеологія «новітнього» тероризму висуває недосяжні цілі, які практично неможливо реалізувати в найближчому майбутньому. При цьому самогубці вчиняють насильство, не попереджаючи, не висуваючи вимог, не йдуть на переговори, не шукають компромісних рішень. За масові вбивства людей терористичні групи часто не беруть відповідальності.
Теоретичні тлумачення терористичної діяльності
Терористична діяльність – складне соціальне явище, що має широке коло передумов, причин та цілей здійснення. Досі не вдається дати вичерпне тлумачення тероризму, тому дослідники намагаються вивчити його локальні прояви й охарактеризувати соціально-психологічні чинники, що штовхають людей до таких радикальних методів впливу на владу.
Тероризм як наслідок психічних розладів
Одним з важливих є невротичний підхід до тлумачення тероризму, що ґрунтується на теоретичних постулатах З. Фрейда, К. Хорні, А. Адлера, і який вказує на те, що схильність до терористичної поведінки закладена у підсвідомості особи-терориста. Така схильність може бути наслідком психологічної травми, яка спричинила невротичні зміни у структурі психіки людини. Психологічна травма з боку батьків, родичів, наставників, особливо, коли особа її пережила в дитинстві, на думку дослідників, закладає в психіці індивіда глибинну недовіру та ворожість до суб’єктів влади та носіїв будь-якого формального авторитету. Невротична особистість болісно реагує на ситуації, в яких може проявитися її слабкість, залежність, необізнаність, некомпетентність, непотрібність іншим тощо. Щоб не допустити такого «приниження», людина з юних років вибудовує життєву стратегію, спрямовану на соціальне домінування. Влада дає невротичній особі заспокоєння і відчуття безпеки.
У межах названого підходу, людям-невротикам, які схильні до тероризму, через неврівноваженість свого «Я» важко адаптуватись у соціальне середовище прийнятними способами. Підсвідомо захищаючи свою психічну цілісність (самототожність), невротизований індивід свій психологічний дискомфорт проектує на діяльність чинної влади, займає опозиційну та агресивну позицію щодо неї, вбачаючи в ній свого конкурента. Радикально налаштовані люди, звинувачуючи владу в аморальності чи жорстокості, водночас ототожнюють себе з авторитетом влади, стають дзеркальним її відображенням, переймають її найжорсткіші якості.
Представники цього підходу вважають, що ототожнення з жорстоким образом влади дозволяє терористам здійснювати важкі злочини, не відчуваючи особистої моральної відповідальності. Невротична особа, шукаючи «самовиправдання», приписує відповідальність за вчинені нею насильницькі дії аморальній владі. Для того, щоб зняти невротичну напругу і підняти рівень власної самооцінки, невротичний індивід (потенційний радикал, терорист) прагне потрапити в групу людей, що потерпають від схожого психологічного дискомфорту.
Тероризм як психічно нормальна поведінка
Іншим важливим підходом до тлумачення тероризму є соціально-рефлексивний. Він протистоїть викладеним вище невротичним тлумаченням тероризму і стверджує, що терорист є психічно нормальною людиною, яка поводить себе цілком адекватно й нічим не відрізняється від звичайних людей. У рамках цього підходу тероризм є раціональною життєвою стратегією людини, що ґрунтується на переконаннях про те, що силові методи є прийнятним, ефективним і морально виправданим способом досягнення політичних цілей. Особа (потенційний терорист) стає на радикальний шлях під впливом специфічних соціально-психологічних впливів (стимулів). По-перше, це можуть бути зовнішні соціальні фактори, наприклад, незаслужене покарання або знищення членів сім’ї, конфіскація майна тощо. По-друге, в особи терориста за таких несприятливих умов можуть сформуватись індивідуально-психологічні стимули – мотиви або цілі, які підштовхують її до політичних злочинів (наприклад, бажання здійснювати політичний вплив; ненависть до існуючої влади; жага помсти тощо).
До радикальних політичних поглядів людину може спонукати її особистий негативний досвід взаємодії з представниками влади. Зустрівшись віч-на-віч з приниженням з боку влади через своє расове, національне чи соціальне походження, з економічним визиском, беззаконням влади, розгулом кримінальних форм у суспільних відносинах, людина врешті-решт може втратити віру, що законослухняними діями вона спроможна забезпечити собі простір для життєдіяльності. Люди, які отримали такий негативний соціальний досвід, мають більше шансів стати потенційними прихильниками радикальних політичних ідей, опинитися у лавах партій чи нелегальних терористичних угруповань, які прагнуть усунути існуючий уряд.
У рамках теорії соціальних умовних рефлексів звертають увагу на дії («стимули») урядової політики, яка спонукає ті чи інші групи громадян до протиправних форм поведінки («реакцій»). Влада у цьому випадку своїми провокативними діями підштовхує населення до радикальних форм опору.
Соціально-когнітивний підхід ґрунтується на теоретичних підходах гештальтпсихології і теорії Курта Левіна. У рамках цього підходу тероризм розглядається як травмуюче інформаційне джерело, що впливає на громадську думку (суспільну свідомість) в середовищі інших інформаційних повідомлень ЗМІ. Репортажі в ЗМІ про вчинені терористами насильницькі дії, в рамках цього підходу, можуть викликати в масовій свідомості стан страху, розгубленості, паніки або ж викликати співчуття до дій терористів, готовність допомагати їм, спричиняти недовіру та ворожість до політики чинної влади. Центром уваги в такому випадку стають зміни в масовій психології. Вивчаються, по-перше, соціально-психологічні наслідки, спричинені демонстрацією в ЗМІ фото- і відеокадрів про терористичний акт (документальна зйомка обставин захоплення заручників, показ понівечених тіл жертв тероризму, коментарів схвильованих свідків трагедії тощо); по-друге, як змінюватиметься громадська думка в разі поширення в ЗМІ вимог терористів, обґрунтування різними коментаторами причин вчинення силової атаки, якого роду чутки та настрої будуть поширюватися серед населення.
У рамках соціально-когнітивного аналізу тероризму звертають увагу, зокрема на те: а) чи офіційні повідомлення викликають довіру до дій влади, чи, навпаки, породжують все більшу недовіру до неї; б) якими пропагандистськими засобами змінити суспільну думку до терористів, завдяки яким методам зменшити співчуття громадян до цілей їх діяльності (завдяки цілеспрямованому спотворенню інформації; блокуванню інформаційного зв’язку між терористами та громадськістю тощо).
Заслуговує уваги структуралістичний підхід до тлумачення тероризму. Він акцентує увагу на аналізі цілей терористичних атак. Відомо, що для досягнення пропагандистських цілей терористичні групи намагаються вразити «сакральне тіло» ворожої держави – її символи, національні та релігійні святині, пам’ятки архітектури, культури і т.п. Символи держави і народу є досяжними для атак терористів, тому демонстративне їх руйнування породжує в населення відчуття фрустрації – тривоги, розгубленості, подавленості, страху, чи агресії, жаги помсти (Ж. Лакан, К. Леві-Строс, С. Жижек та ін.).
Терористи намагаються знищити здебільшого не конкретних людей, а носіїв «ворожої ідеї», «ворожої ідентичності», атакують «образ ворога», який функціонує в колективній фантазії. Акт руйнування ворожих символів демонструє спроможність терористичної групи до агресивної діяльності, утверджує віру учасників у їх владі над ситуацією у суспільстві.
Моральні збитки, нанесені суспільству терористичними актами, за певних обставин можуть стати аргументом для відплатних акцій влади, політики «закручування гайок», урізання демократичних прав і свобод громадян.
Прагматичні підходи до тлумачення тероризму
Спартанський цар Леонід у відповідь на чиїсь слова, що він веде в бій надто мало людей, відповів: «Надто багато – вони ж усі приречені на загибель.
Плутарх (бл. 46–127 рр. н.е.). «Про підступність Геродота».
Особливе місце у тлумаченні тероризму посідають прагматичні підходи. Вони доводять, що тероризм має прагматично-політичні, прагматично-кримінальні передумови.
У прагматично-політичних підходах тероризм розглядається як один із «незаконних» методів ведення війни. Відмінність між діями терористичних груп і армійських формувань полягає в тому, що терористична організація не є суб’єктом міжнародного права (таким статусом наділені держави), вона не має доступу до відповідних озброєнь, з огляду на що у неї не вистачає сил перемогти владного супротивника. Асиметричність можливостей конкуруючих суб’єктів спонукає терористичні групи вдаватися до «диверсійних», «підривних», «партизанських» методів ведення війни, стратегій шантажу і несподіваних нападів на ворога.
Цей підхід пояснює причини підтримки спецслужбами терористичних груп на території держав-конкурентів.. Тероризм, в даному тлумаченні, є однією з «незаконних» форм ведення війни для досягнення далекосяжних цілей міжнародної політики.
У прагматично-кримінальних підходах тероризм розглядають як одну з форм кримінального бізнесу. Дослідники, які вивчають економічні основи існування терористичних груп (М. Марков, Д. Ольшанський та ін.), зазначають, що фінансування терористичних бойових підрозділів має кримінальний характер.
Наявність бойових підрозділів у структурі радикальної організації ставить її поза конкуренцією в кримінальному середовищі. Радикальні організації підпорядковують своїм інтересам менші кримінальні групи, змушуючи їх фінансувати їх діяльність. Політичне керівництво терористичних організацій може взяти під контроль такі незаконні форми діяльності, як: виготовлення та збут наркотичних речовин; добування і торгівлю коштовним камінням; незаконну торгівлю зброєю; контроль над гральним бізнесом, проституцією, нелегальною міграцією, контрабандою.
Спорідненим з попередніми є постмодерністський підхід до тлумачення тероризму. В епоху постмодернізму, що умовно розпочалася після Другої світової війни, тероризм зазнав суттєвих змін. «Традиційний» (модерний) тероризм спрямував свою агресію на державні інститути та державних персон (зокрема, на монархів, президентів, членів їх родин, членів уряду, чільних керівників силових структур, дипломатичних представників держав тощо). Для тієї епохи був притаманний «позитивний» образ терориста, що втілював у собі ідею жертовності за ради суспільно значимої мети (захист вітчизни, національно-визвольні цілі, соціальна справедливість і т. ін.). В епоху глобалізації тероризм втрачає ворога в образі конкретної держави з тієї причини, що на міжнародну арену поряд з державами вийшли інші впливові міжнародні гравці – транснаціональні фінансові структури, корпорації, військово-політичні об’єднання.
Сучасний тероризм виходить за національні рамки і перетворюється в транснаціональний тероризм, який є наслідком накладання інтересів гравців геополітики, спецслужб тих-чи-інших держав, суб’єктів нелегальних міжнародних економічних процесів (наркоторгівля, торгівля людьми, незаконний продаж зброї тощо). У рамках такого підходу терористичні атаки все більше спрямовуються на дестабілізацію міжнародних відносин, руйнування міжнародних домовленостей, з’ясування стосунків між прихованими (латентними) транснаціональними структурами.
Запитання для самоперевірки та завдання для самостійної роботи:
Які особливості «традиційного» та «новітнього тероризму»?
Назвіть діяльність, яка може бути визначена як терористична.
Які особливості об’єктів та суб’єктів терористичних атак?
Які особливості світського, шовіністичного, релігійного, самогубного тероризму?
Які причини тероризму в рамках психоаналітичного тлумачення, теорії соціальних умовних рефлексів, неофрейдизму, соціально-когнітивнивних теорій?
На які явища звернена увага в рамках структуралістичного та постмодерністського тлумачення тероризму?
Дайте тлумачення тероризму як форми бізнесу.
|