Використання практики ігрової терапії в роботі працівника дошкільного закладу – семінар-практикум для вихователів ДНЗ
Ведучі: Гапон О.М. – практичний психолог ДНЗ № 13, Мушик Є.О. – практичний психолог ДНЗ № 16.
Мета: Ознайомити учасників семінару з теоретичними та практичними аспектами методу не директивної ігрової терапії:
розглянути особливості впровадження ігрової терапії в закладі;
ознайомитись з основними принципами не директивної ігрової терапії;
розглянути практичні рекомендації щодо використання практики ігрової терапії в роботі працівника ДНЗ.
№ п/п
|
Зміст роботи
|
Час
|
1
|
Відкриття семінару. Визначення теми і мети.
|
5 хв
|
2
|
Привітання. Визначення очікувань учасників “Я думаю, що ігрова терапія – це…”
|
5 хв
|
3
|
Презентація “Не директивна терапія. Особистості дорослого та дитини”
|
5 хв
|
4
|
Презентація “Принципи не директивної ігрової терапії”
|
5 хв
|
5
|
Демонстрація процесу ігрової терапії. Обговорення.
|
20 хв
|
6
|
Робота в парах “Опрацювання основних принципів”. Презентація. Обговорення.
|
20 хв
|
7
|
І.П. “Встановлення терапевтичних обмежень”
|
5 хв
|
8
|
І.П. “Стадії процесу ігрової терапії”
|
5 хв
|
9
|
Демонстрація процесу ігрової терапії. Обговорення.
|
20 хв
|
10
|
Робота в групах “Особливості впровадження практики ігрової терапії працівниками ДНЗ”. Презентація. Обговорення.
|
20 хв
|
11
|
Зворотній зв’язок. Підсумки роботи семінару.
|
10 хв
|
Загальний час роботи
|
120
|
Матеріали семінару-практикуму
Ігрова терапія – це засіб корекції емоційних та поведінкових порушень у дітей, в основі якого лежить гра.
Мета ігрової терапії – не змінювати і не переробляти дитину, не вчити її якихось спеціальних поведінкових навичок, а надати можливість «прожити» у грі ситуації, що хвилюють дитину завдяки повному розумінню та співпереживанню дорослого.
Дитині надається можливість через гру виразити назовні накопичені почуття напруження, фрустрації, агресії тощо.
Коли дитина програє ці почуття, вона виносить їх на поверхню, вчиться їх контролювати чи відмовляється від них.
Ігрова терапія може бути директивною – дорослий керує процесом та контролює його, та не директивною – процесом керує сама дитина.
Недирективна ігрова терапія:
надає дитині дозвіл бути собою, навчитися пізнавати себе;
повністю приймає Я дитини без оцінки, натиску та спроби його змінити.
Основні учасники терапевтичного процесу – дитина і терапевт.
В ігровій кімнаті особливе значення має ДИТИНА:
тут ВОНА обирає ситуацію і керує нею;
тут ніхто не говорить їй, ЩО робити;
ніхто не критикує те, що вона робить;
ніхто не дає настанови, поради;
ніхто не підганяє;
ніхто не втручається в її особистий світ.
В безпечній обстановці ігрової кімнати дитина відчуває, що може говорити все, що захоче, – і її повністю приймають. Вона може гратися з іграшками так, як їй подобається, – і її повністю приймають. Вона може ненавидіти і може любити, може залишатися байдужою – і її все одно повністю приймають.
Для дитини це унікальний досвід, коли вона помічає, що більше немає порад, заборон, втручань дорослих.
Присутність приймаючого, розуміючого, дружелюбного ТЕРАПЕВТА в ігровій кімнаті дає дитині почуття безпеки.
Терапевт не опікує дитину, не підганяє її, нічого не робить замість неї.
Терапевт поважає дитину, спілкується з нею чесно й відверто. 
Немає нічого найскладнішого, ніж підтримувати постійне повністю приймаюче відношення та весь час утримувати себе від настанов (навіть мізерних підказок дитині у її грі).
Терапевт не повинен емоційно зближатися з дитиною. Цьому легко завадити, якщо дотримуватися основних принципів ігрової терапії та постійно аналізувати свою роботу.
Терапія починається з того, де дитина знаходиться ЗАРАЗ. Терапевт знайомиться з дитиною, якою вона є зараз. Це необхідно для того, щоб максимально виключити інтерпретацію.
Те, що трапилося в минулому – справа минулого. Не треба дитину допитувати. Вона виділить найбільш значимі для неї речі, коли буде готова це зробити.
Під час досвіду ігрової терапії між дитиною та терапевтом встановлюється такий тип відносин, який робить можливим для дитини відкрити її реальне Я терапевту, і воно буде прийняте. Завдяки цьому прийняттю у дитини росте впевненість у собі – дитина може розширити кордони вираження своєї особистості.
ПРИНЦИПИ НЕДИРЕКТИВНОЇ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ
Встановлення рапорту. Терапевт вибудовує теплі, дружні відносини з дитиною. Гарний РАПОРТ повинен бути встановлений якомога скоріше.
Повне прийняття дитини. Терапевт приймає дитину такою, якою вона є.
Встановлення почуття дозволеності. Терапевт встановлює у відносинах атмосферу дозволеності, щоб дитина почувала свободу у вираженні будь-яких почуттів.
Розпізнавання та відображення почуттів. Терапевт готовий розпізнавати почуття, які виражає дитина, та відображає (відзеркалює) їх таким чином, щоб дитина могла досягти розуміння своєї поведінки.
Підтримка поваги до дитини. Терапевт поважає право і здібність дитини завдяки наданню можливості самостійно вирішувати свої проблеми. Відповідальність робити вибір та починати зміни також належать дитині.
Дитина вказує напрям. Терапевт не намагається направляти дії чи діалог дитини. Дитина задає напрямок, а терапевт іде за нею. 
Неможна прискорювати процес. Терапевт не намагається прискорювати терапію.
Кількість заборон. Терапевт встановлює тільки ті заборони, які необхідні, щоб дитина усвідомила реальність того, що відбувається, а також свою частину відповідальності за взаємовідносини.
ТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАБОРОНИ
Встановлення заборон є одним з найважливіших аспектів ігрової терапії. Заборони створюють умови для розвитку терапевтичних відносин і допомагають наблизити досвід, отриманий в ігровій кімнаті, до відносин у реальному житті.
Принцип дозволеності в ігровій терапії не означає прийняття будь-яких дії (!). Ігрова терапія дає дитині можливість перш за все навчитися самоконтролю, умінню обирати, почуттю відповідальності за здійсненний вибір.
Необхідність встановлення заборон виявляється в тому, що вони:
дозволяють гарантувати фізичну та емоційну безпеку дитини;
забезпечують прийняття дитини;
сприяють розвитку у дитини здібності до прийняття рішень, самоконтролю та відповідальності;
пов’язують сеанс в ігровій кімнаті з реальним життям;
дозволяють зберегти обладнання в ігровій кімнаті.
Коли виникає ситуація, що потребує чітких заборон, а терапевт їх не встановлює, дитина позбавляється можливості відкрити дещо важливе у самій собі.
Для встановлення більш структурних відносин між дитиною і терапевтом, використовуються чіткі заборони, що відповідають наступним вимогам:
Заборони в ігровій кімнаті повинні бути мінімальними. Дитина не зможе пізнати себе, виразити себе, якщо на всі її дії накладаються заборони.
Заборони повинні бути виконуваними. Невиконані заборони спричинюють велику шкоду терапевтичним відносинам, заважаючи розвитку довіри.
Заборони повинні мати чіткий характер.
Заборони повинні встановлюватися твердо, але спокійним та ввічливим тоном.
Заборони не потрібні до того часу, поки в них не виникла необхідність.
Процес встановлення заборон – досить обміркована процедура, яка необхідна для того, щоб передати дитині розуміння, прийняття та відповідальність.
Мета терапевта полягає не в тому, щоб заборонити дитині щось робити, а в тому, щоб полегшити дитині вираження почуттів, які керують нею, а також потреб та бажань в більш прийнятній формі.
Терапевт виступає людиною, яка скоріше полегшує самовираження дитини, ніж забороняє деякі дії.
Існує певна послідовність у встановленні заборон, яка має назву КРОКИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЗАБОРОН.
Вони необхідні для того, щоб полегшити процес повідомлення про розуміння та прийняття мотивів дитини, чіткого встановлення кордонів та пропозицій альтернативних способів поведінки.
Крок 1. Визнання бажань, почуттів та потреб дитини.
Коли терапевт сформулював у словах розуміння почуттів та бажань дитини, він повідомляє, що мотиви дитини приймаються. Важливість цього кроку полягає в самому факті визнання у дитини почуттів та потреб. Але необхідно пам’ятати, що почуття повинні бути відзеркалені відразу, як тільки вони з’являються.
Наприклад: я розумію, що тобі хочеться…
Крок 2. Повідомлення про заборони.
Тут форма встановлення заборони повинна бути дуже чіткою і зрозуміло відображати, що конкретно заборонено. Якщо заборона сформульована нечітко, це заважає дитині взяти на себе відповідальність та діяти згідно правилам.
Наприклад: я розумію, що тобі хочеться…, але … робити не можна.
Крок 3. Пропозиція можливих альтернатив.
Дитина може не знати іншого способу для вираження того, що вона відчуває. Можливо таке, що на даний момент дитина бачить тільки один шлях. Тому на даному етапі терапевт пропонує дитині можливу альтернативу для самовираження дитини.
Наприклад: Я розумію, що тобі хочеться малювати на стіні, але цього робити не можна. Можна малювати на папері.
Крок 4. Надання дитині останньої можливості вибору.
Якщо озвучені заборони все ж таки порушуються, дитині ставиться ультиматум – можливість останнього вибору. Тут обов’язково потрібно уникати довгих пояснень, погроз та покарань. В цей момент потрібні спокій, впевненість та твердість, але найголовніше – терпіння. Найефективніше спрацьовує прийом припинення заняття: «Якщо ти не припинеш… то тобі доведеться піти з ігрової кімнати».
Переходити до кроку 4 можна тільки при повторенні першої структури, яка складається з 3 кроків. Тобто, спочатку дорослий тричі повинен встановити заборону: «Я розумію…але цього робити не можна…можна…». Якщо дитина продовжує виконувати заборонену дію, то в четвертий раз дорослий ставить ультиматум «ти більше не прийдеш в ігрову кімнату».
Але пропонована схема не має відношення абсолютно до всіх ситуацій. Наприклад, вона не може використовуватись, якщо дитина коїть щось таке, що може нашкодити її здоров’ю або життю.
Існує загальний список заборон. Отже, дитині забороняється:
забирати додому іграшки з ігрової кімнати;
забирати додому те, що виконав під час заняття (малюнки);
залишати ігрову кімнату до закінчення заняття;
затримуватися в ігровій кімнаті після закінчення заняття;
розмальовувати іграшки;
малювати на стінах, дверях, меблях;
ламати іграшки;
розмальовувати собі обличчя, одежу;
кидати по кімнаті іграшки, предмети;
сидіти у терапевта на колінах;
обіймати терапевта протягом тривалого часу;
шкодити терапевту (бити, псувати одяг тощо);
повністю роздягатися;
псувати меблі (а також все, що знаходиться в кімнаті).
Чітка система заборон, які незмінні на всіх заняттях, дозволяє дитині опанувати особисте джерело внутрішнього контролю.
Отже, основна мета ігрової терапії полягає в тому, щоб допомогти дитині:
Стати більш відповідальною у своїх діях.
Розвивати більш позитивну Я-концепцію.
Опанувати почуття контролю.
Розвити сенситивність до процесу подолання труднощів.
Стати більш самокерованою.
Виробити здібність до самоприйняття.
Повірити в себе.
|