Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук


Скачати 3.39 Mb.
Назва Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук
Сторінка 8/26
Дата 27.03.2013
Розмір 3.39 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

6.2. Сприймання

6.2.1. Поняття про сприймання.

6.2.2. Властивості сприймань.
6.2.1. Поняття про сприймання
Контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не тільки про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об’єктам чи явищам, але і відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення у мозку людини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання — сприймання.

Сприймання — це психічний процес цілісного відображення у мозку людини предметів та явищ, у сукупності всіх властивостей при безпосередній дії на органи чуття. У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйнятих об’єктів — уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється у рухах органів чуття, спрямованих на об’єкти, що сприймаються.
6.2.2. Властивості сприймання
Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість.

Вибірковість предмета сприймання обумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо.

Властивості сприймання — предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість.

Предметність сприймання виявляється у співвідношенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації. Така об'єктивація вражень у конкретних об'єктах реального світу забезпечує орієнтуючу та регулюючу функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом і грунтується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його аспекту або деталі не заважає цілісному сприйманню. Предмет як ціле, ставлення до нього як цілого визначає його структуру. Лише у процесі аналізу предмет розчленовується на складові, виділяються його характеристики. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту і спрямованості те, що сприймається відображається у свідомості адекватно. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із об'єктом, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприймання, яку називають аперцепцією. У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче у них побачити .
6.3. Пам’ять

6.3.1. Поняття про пам’ять.

6.3.2. Види пам'яті.

6.3.1. Поняття про пам’ять

Пам’яттю з давніх - давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи. Пам’ять як здатність відтворювати минулий досвід - одна з основних властивостей нервової системи, що виражається у можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму.

Радянський психолог А. Р. Лурія так говорить про пам’ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, що зберігається довгий час і за відповідних обставин виявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо сприймання, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли». Пам’яттю називається психічний процес відображення минулого досвіду. Пам'ять як пізнавальний процес виконує три провідні функції: накопичення власного особистісного досвіду; збереження тотожності власного «Я»; функціонування інтелекту.

Крім того, у літературі зустрічається й інше визначення пам’яті: запам’ятовування, зберігання та відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.
6.3.2. Види пам’яті
Пам’ять людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних.

Підґрунтям класифікації пам’яті є три ознаки: 1) за переважанням форми психічної активності - рухова, емоційна, образна, словесно - логічна або інтелектуальна;
2) за способом запам’ятовування - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю зберігання інформації – оперативна, короткочасна, довготривала.

Об’єкти діяльності - рух, почуття, образ або слово — дали назви таким видам пам’яті, як рухова, емоційа, образна та словесно - логічна.

Рухова пам’ять - запам’ятовування, зберігання та відтворення рухів. Вона виражається у формуванні навичок. Хода, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з руховими навичками.

«Якщо ви здатні поблідніть або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є пам'ять на почуття», - писав
К.С. Станіславський про емоційну пам’ять.

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов - почуття полярні.

Сила емоційної пам’яті у людей неоднакова. Емоційно бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні натури не тільки сприймають гостро свої почуття, але й почуття інших. Емоційна пам’ять має своєрідну особливість. Вона полягає у тому, що запам’ятовуються не самі емоції чи почуття, а предмети, люди чи події, що їх викликали. Якщо людина зустрічається з тими об’єктами, то знову переживає ті ж почуття чи емоції.

Образна пам’ять оперує уявленнями - образами предметів, сформованими у нашому досвіді. Вона поділяється на зорову, слухову, нюхову, смакову та дотикову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять.

Чудова образна пам’ять - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Рухова, емоційна та образна пам’ять у своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно - логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам’ять - це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї суттєвого, збереження у пам’яті тих думок, що ними виражені. Підґрунтям словесно - логічної пам'яті є складний процес перекодування матеріалу, пов'язаного з узагальненням провідних моментів інформації.

Те, що людина сприймає, може зберегтися у пам’яті і тоді, коли не стоїть завдання запам’ятати. Така форма запам'ятовування має назву мимовільного запам’ятовування. Для нього характерна відсутність наміру запам'ятати даний матеріал.

Далеко не все, що людина сприймає, закріплюється у пам’яті. Сприйняти - ще не означає запам’ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об’єкти, що люди бачили сотні разів, не збереглися у їхній пам’яті.

Нерідко для закріплення матеріалу у пам’яті необхідно, щоб у людини була мета – запам’ятати даний матеріал. При постановці мети у людини виникає намір запам’ятати матеріал. Намір полягає у загальній готовності людини діяти певним чином, у даному випадку - краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам’ятовування. Головний чинник - здійснення наміру.

Запам’ятовування, для якого властива наявність мети запам’ятати та використання різних методів і прийомів, спрямованих на успішне закріплення матеріалу у пам’яті, називають довільним запам'ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам’ятовування - заучування. Воно здійснюється у процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що сприяють кращому закріпленню матеріалу. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам’ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його у пам’яті на довгий час.

За тривалістю зберігання інформації пам’ять класифі­кують як: оперативну, короткочасну та довготривалу.

Оперативна пам’ять пов’язана з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації та виконання певних операцій. Короткочасна пам’ять характеризується нетривалим зберіганням інформації. Довготривала – забезпечує довгочасне (від кількох років до десятиліть) збереження матеріалу.

Пам’яті притаманні такі якості, що визначають індивідуальні особливості: швидкість запам'ятовування, міцність, обсяг та точність.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження вивченого матеріалу (або у повільності його забування).

Обсяг пам’яті – кількість фактів, предметів і явищ, що людина здатна запам’ятати за певний час.

Точність запам’ятовування характеризується відповід­ністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.
6.4. Мислення

6.4.1. Процес мислення. Види мислення.

6.4.2. Операції мислення.
6.4.1. Процес мислення. Види мислення
Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання. Проте такої інформації про навколишній світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої форми пізнання об’єктивної реальності. Воно виникає у ситуації наявності достатньої кількості знань для вирішення конкретної проблеми.

Мислення - це психічний процес опосередкованого та узагальненого відображення дійсності за допомогою слова.

Перша особливість виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності. Не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, ультрафіолетове випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, співставлення фактів.

Друга особливість мислення – узагальнений характер відображення дійсності. Людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями, що завжди є загальними, абстрактними поняттями.

Різні автори по - різному виділяють види мислення. Найбільш поширені два підходи: за наочністю та творчістю.

Виділять види мислення:

За наочністю: За творчістю:

  • наочно - дійове; - теоретичне;

  • наочно - образне; - практичне;

  • словесно - логічне. - творче.

Наочно-дійове мислення - це розв’язування задач у наочній формі шляхом практичних дій з конкретними предметами. У дитини наочно - дійове мислення є першим кроком до пізнання свого оточення. Воно властиве і тваринам. Так, мавпа, маніпулюючи з предметами у кімнаті, дістає підвішений під стелею банан.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення - це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов за допомогою образів сприймання, що має людина. Дитина чотирьох-шести років здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприймання. У математиці використовують креслення як умову створення образів.

Словесно - логічне мислення - це провідний засіб теоретичного оволодіння дійсністю. Воно формується внаслідок оволодіння дітьми науковими поняттями, зафіксованими у слові. Воно має вигляд міркування, здійснюється шляхом мислительних дій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння, класифікації.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Практичне мислення генетично пов’язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне. На відміну від теоретичного, воно є засобом розв’язування конкретних практичних завдань та передбачає внесення певних дій у дійсність.

Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об’єктів) чи оперативного (розв’язання задач, що виникають під час управління технічними об’єктами).

Творче мислення може бути наочно - образним або словесно-логічним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв’язування оригінальних і складних завдань.

Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів - складових процесу мислення, а саме за допомогою операцій мислення.
6.4.2. Операції мислення
Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід має знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона поєднує невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.

Пошук невідомого у межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування - створення образу бажаного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.

Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Порівняння — мислительна операція, що дає змогу встановити подібні та відмінні ознаки аналізованих об’єктів.
6.5. Уява

6.5.1. Поняття про уяву.

6.5.2. Види уяви.
6.5.1. Поняття про уяву
Людина сприймає те, що на неї діє у певний момент, або уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів об’єктів, що вона ще не сприймала, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Все це забезпечує уява, або фантазія. Уява - це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі трудової діяльності. Функція уяви - специфічно людська форма випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності. Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Уява — це пізнавальний процес створення людиною об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та створення нового світу як середовища свого буття.

Цінність уяви полягає у тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Уява функціонує, таким чином, там, денедостатньо знань. За наявності необхідних знань функціонує інший пізнавальний процес – мислення. Єдність уяви і мислення полягає у створенні чогось нового, а відмінність – у наявності знань. Володіє суб’єкт знаннями – працює мислення, не володіє знаннями – уява.

За висловом І. Сєченова, «витвори уяви — це небачені у світі сполучення бачених вражень». Без потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого у пам’яті, нові образи створити неможливо.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею образи про предмети, що безпосередньо не сприймаються.

Уява — це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, що виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків розпалися й утворилися нові сполучення відповідно до нових потреб. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Створені образи об’єктів безпосередньо пов’язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Відомі випадки, коли люди, які мали яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи кригу чи розпечений предмет.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

Схожі:

України Г. С. Сазоненко Перспективні освітні технології: Наук метод...
В.І. Каюков, кандидат педагогічних наук; П. П. Кононенко, доктор філологічних наук; В. О. Огнев'юк, кандидат філософських наук; А....
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Програму підготували
М. П. Бондар, кандидат філологічних наук (Київ); О. М. Івасюк, кандидат філологічних наук (Чернівці); С. А. Кочерга, доктор філологічних...
Лекції
Укладач: А. Г. ВАСЮК, кандидат психологічних наук, доцент кафедри юридичної психології та судово-медичних дисциплін
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до курсу «ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»
Литвиненко О. Д. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри диференціальної і експериментальної психології Одеського національного...
Психологічний супровід вірішення ґендерних проблем
Страцинська Ірина Анатоліївна, кандидат психологічних наук, представник психологічної служби ДНЗ „Одеське вище професійне училище...
Міністерство освіти і науки України Черкаський обласний інститут...
Карікаш В.І., кандидат психологічних наук, директор україно-німецького Центру позитивної психотерапії, професор
В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук
У статті розглядається проблема механізмів, що опосередковують психосоматичний взаємозв’язок. В ролі таких механізмів досліджуються...
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
Курс лекцій: “Основи теорії мовних комунікацій” для студентів I курсу...
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології ЧОІПОПП
У статті розглядається сутність психологічного здоров’я людини з позиції глибинно –психічних чинників, які структурують і узгоджують...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка