|
|
Скачати 170.2 Kb.
|
|
Психологічний супровід вірішення ґендерних проблем Страцинська Ірина Анатоліївна, кандидат психологічних наук, представник психологічної служби ДНЗ „Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування” та доцент Південноукраїнського національного університету ім.. К.Д. Ушинського. Психологічна служба сприяє вирішенню важливих проблем суспільства і особистостей, здійснює супровід гуманізації освітнього процесу наших майбутніх спеціалістів. Супровід вирішення ґендерних проблем серед важливих завдань сьогодення, і маємо також здійснювати психологічний супровід впровадження політики забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у діяльність освітніх навчальних закладів України (у відповідності до закону України №2866-Р «Про забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків України», наказу Міністерства освіти і науки від 10.09.2009 р. № 839 «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту» тощо). Нагадаємо найбільш вживану термінологію, що стосується ґендерної проблематики та підходів до її вирішення. Ґендер – досить часто у наш час вживається у значенні „стать”, „статева приналежність” чи „статеві властивості”, хоч має означати (і більш вірно вживати цей термін саме у такому значенні) „соціальна стать як результат наявних культурних традицій і вимог”. Тобто ґендер – це все ж певний умовний набір характеристик (хоч, звісно, є також варіант: додавати перед словом „характеристик” словосполучення „біологічно обумовлених”, хоч це не завжди відповідає тому, що спостерігається), який соціум у певний період прикріпив до представників тієї чи іншої статі, вимагаючи відноситися до нього, як до норми (з усіма типовими наслідками, наприклад, щодо тих, хто не притримується норм та умовних обмежень). Ґендерна диспропорція – нерівна кількість чоловіків та жінок у групі, організації, суспільстві, органах управління. Ґендерна ідентичність – ототожнення себе з певною статтю, засвоєння правил та норм, що починається ще у дитячому віці (різні іграшки, різні доручення дорослих малюкам за статевою ознакою, різні типи поведінки сприймаються оточенням як норма), характерних для цієї статі, і демонстрація їх у своєї поведінці. Активне ототожнення себе з певною статтю відбувається ще у дитячому віці та стає причиною ґендерної сегрегації. Ґендерна сегрегація (або статева сегрегація) – спілкування переважно з представниками своєї статі і обмеження контактів з представниками протилежної статі; її навіть вважають універсальним крос-культурним феноменом. Ґендерна сегрегація з’являється [див. Маккобі та ін.] на 3 році життя у дівчаток та на 4 (пік „хуліганської” поведінки) – у хлопчиків; з часом, стаючи більш дорослими, діти все більше і більше часу спілкуються та грають з представниками власної статі, так: в 3 – 6 років це вже 2/3 від загального ігрового часу, а в 6 – 10 років – вже 3/4. Спостерігається вона у дитячих іграх без участі дорослих, а у дорослих – у дружніх і ділових стосунках, в ситуаціях неформального спілкування тощо. Навіть у країнах, де дівчатка та хлопчики виховуються разом, статева сегрегація існує (існують її неписані правила: дівчачі чи хлоп’ячі столи у їдальні, вільні вибори представників власної статі тощо). Але у так званих прогресивних американських школах де створюється спеціальний „клімат” для взаємодії хлопчиків і дівчаток сегрегації та сепарації майже немає. Сепарація, сепаратизм – [лат. separatus – відокремлений] прагнення до відокремлення; існує також (і досить активно використовується) словосполучення ґендерний сепаратизм. Статева дивергенція (або, не так часто, ґендерна дивергенція) – прагнення спілкуватися і взаємодіяти переважно з представниками власної статі. Порівняємо: Статева конвергенція (або конвергенція статей чи ґендерна конвергенція) – спілкування з представниками протилежної статі. До 2-х років обидві тенденції (сегрегації та конвергенції) виявляються приблизно однаково (здебільшого дитині все одно з представником якої статі спілкуватися), але потім, під впливом соціуму і культурних традицій відбуваються певні зміни, прищеплення певного атитт’юду. Ґендерна дискримінація – порушення прав людини через статеву приналежність, позбавлення можливості задоволення основних потреб і розвитку особистості. Це одна найважливіших проблем, яку пов’язують з ґендерною проблематикою, вирішенню якої має сприяти психологічна служба. Сексизм – світосприйняття, у якому представниця певної (здебільшого – жіночої) статі сприймається як „нижча” істота; індивідуальні упереджені установки і дискримінуюча поведінка щодо представниці (чи представника) певної статі. Фейсізм – тенденція здебільшого фіксувати увагу у зображеннях на обличчі (чи лише голові та шиї), що більш характерно для зображень представників чоловічої статі (на відміну від зображень жінок, де найчастіше фіксується увага на тіло, чи зображається жінка у весь ріст). Характерний для сучасних преси, телебачення, реклами тощо [за дослідженнями, що проводилися у понад ніж 20 країнах: Арчер, Нігрол та ін.] Ґендерна ситуація – характеристика середовища, у якому діє/існує індивід, за ознаками, пов’язаними зі статтю. Ґендерний стереотип – шаблонні, а тому спрощені загальні уявлення про певні відмінності між чоловіками та жінками, приписування та вимагання поведінки за певними існуючими у суспільстві правилами, уявленнями щодо чоловіків та жінок. Це словосполучення також використовується як розширений термін для означення біологічних і соціальних проявів статі, або як символ статевої нерівності та ієрархічної організації (домінує чоловіча, а упідлеглюється жіноча). Наприклад, іграшки та ігри що вважаються типовими для певної статі, які призначені і які дарують дітям ще з 9 місяців, здебільшого ніби готують дівчат лише до ведення господарства, материнства, догляду за собою чи за дітьми, порозуміння та співробітництва (ніби дівчат у майбутньому чекає лише роль домогосподарки і не треба буде самореалізовуватись як успішний спеціаліст в умовах жорсткої конкуренції); хлопчиків спонукають до активної діяльності, перетворення світу, допомагають розвинути навички, що ляжуть в основу математичних здібностей, раціонального та логічного мислення, розвинуть змагальність і лідерську та навіть агресивну поведінку (ніби не буде потреби вміти спілкуватися, розуміти людей й знаходити консенсус у майбутньому). Якщо рекламують чи застосовують такі іграшки у телепередачах, то показують, як ними грають хлопчики чи дівчатка, тобто формують моделі поведінки. Ґендерно-атипова поведінка – прояви у вчинках, словах і жестах ознак, які у певному соціумі (чи навіть певному соціальному прошарку, де саме здебільшого перебуває та спілкується певна людина) сприймаються як такі, що характерні для протилежної статі. Ґендерна роль – набір очікуваних у певному суспільстві (і для певного часу) очікуваних зразків поведінки (норм), дотримування певних норм для чоловіка (чи для жінки, тобто у відповідності до статі). *** Останнім часом найбільшої популярності набувають крос-культурні дослідження [11, с. 43-46, 135-159, 335-338, 425-426, 494], у яких шляхом порівняння намагаються нівелювати вплив етноцентристських тенденцій у психологічних дослідженнях. (Примітка: Етноцентризм (від гр.. ethnos – народ) – це психологічне явище, що полягає у схильності представників групи сприймати всі життєві явища з позицій «своєї» етнічної групи, яка розглядається як еталон; серед найперших дослідників-розробників поняття етноцентризму американський соціолог Д.Самнер, австрійський соціолог І. Гумплович (1883 р.)). Так здійснювалося порівняння опитувань серед представників 25 країн (США, Германія, Франція, Італія, Фінляндія, Норвегія, Ірландія, Англія, Шотландія, Голландія, Канада, ЮАР, Австралія, Бразилія, Венесуела, Болівія, Індія, Нова Зеландія, Малайзія, Ізраїль, Японія, Перу, Трінідад, Нігерія, Пакистан) щодо того, які саме з властивостей вважають типово жіночими, а які типово чоловічими, з приблизно такими результатами [див.: 5; 6; 7; 8], з якими ми можемо порівняти ті, що також вважаються найтиповішими (за результатами наших опитувань), здійсненими серед невеличких груп представників професій „людина-людина”: Таблиця 1
Існують різні підходи щодо пояснень наявних ґендерних відмінностей. Представники соціо-біологічного підходу (Басс і Барнс, а також Генрік та ін.) вважали, що такі риси, як чоловіча домінантність і жіноча дбайливість могли з’явитися шляхом еволюційного відбору: чоловіків вибирали за їх риси, пов’язані з домінатністю і соціальним статусом, а жінок – за риси, що вказують на високі репродуктивні можливості і здатність піклуватися за потомством. С. Бем не погоджувалася з соціо-біологами, вважала, що вони майже не приділяли уваги можливості людини змінювати своє оточення методами культури, міняючи щось і у собі. Дійсно, коли починають досліджувати вплив соціуму, то він завжди відбувається у напрямку формування певних конкретних рис, „виховуючи” певні статево-рольові відмінності. Так, наприклад, телебачення, щодо якого Альберт Бандура висловився, що воно здатне суперничати з батьками та вчителями як джерело рольових моделей для наслідування [див.: 1], пропонує наступні стереотипи (які вже давно не відповідають тому, що є у реальному житті): співвідношення у фільмах жіночих та чоловічих ролей: 2:1, тобто 65-74% чоловічих та 35% жіночих; 69% головних героїв – чоловіки; жінки молодші за чоловіків, найчастіше (десь у 10 раз) „провокаційно”, „сексуально” одягнуті і показані частіше у контексті романтичних інтересів, дома та сім’ї, а якщо працюють, то рідше приймають рішення, що мають велике значення для ринкової політики і т. ін., якщо посідають значущу високу посаду, то здебільшого отримали чи унаслідували її від чоловіків; чоловіки найчастіше мають професію, яку поважають у суспільстві, зображені більш жорсткими, агресивними й егоцентричними; матір сімейства лише у 30% випадків показується як працююча [за даними 1970-90 рр. Сіньореллі, Вандеберг і Штрекфусс, Гербнер і Гросс, Девіс] *** Ґендерна сегрегація сприймається як інтернаціональний крос-культурний феномен, і типовий (але не єдиний) підхід сучасних вітчизняних психологів до проблематики ґендерного виховання: психологи повинні сприяти збереженню типової статевої своєрідності, відмінності, але одночасно допомогти взаєморозумінню хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок. Але вже давно спостерігається існування тенденції „унісексу”, здебільшого властивого молодіжній субкультурі, нівелювання статевих відмінностей в одязі, в манері поведінки, в розмові тощо (щодо сприйняття цього явища, то теж існують різні підходи). І результати психологічних тестувань/опитувань останніх десятиріч виявили цікаві особливості: в країнах, де економіка розвинуті і рівень життя високий, ґендерно-рольова ідеологія стала більш ліберальна [див., наприклад: 6]. А тепер розглянемо отриманими нами результатами (за тестом Bem. S.L.) [див. текст: 9; 10]: Таблиця 2
Сандра Бем, Любінскі та ін. відмітили, що психічне здоров’я не пов’язане з ґендерною відповідністю, а певна „андрогінія” (тобто те, що людина може виявляти і типово чоловічі і типово жіночі риси) може навпаки позитивно впливати, бо вчить ситуативній гнучкості, готує до гарного виконання батьківської ролі чи вміння жити у злагоді у шлюбі у майбутньому. До того ж більшість жінок працює (задля покращення матеріального становища сім’ї чи задля самореалізації), і більш адаптивним та й кращим для суспільства було б максимально задіяти не лише матерів, а й чоловіків до виховання потомства. Сучасні розвинені демократичні суспільства більше орієнтовані на інформацію, її знаходження та її переробку з максимальною вигідністю, на встановлення контактів між людьми, тому фізична сила і агресивність не надто важливі для досягнення успіху у такому світі. Гофман і Хьорст відмітили, що у більшості сучасних суспільств причини розподілу праці, які були колись переконливими, перестали бути такими, але все залишається, як було. Спенс і Хельмінг замість типових шкал у тестуванні „маскулінність / фемінність” запропонували „інструментальність / експресивність” (тобто схильність до самоствердження і компетентність, які традиційно вважалися притаманними чоловікам, та емоційна експресивність та піклування й увага до інших, що типово вважаються притаманними жінкам). Можна погодитися, що здебільшого все ще вважається типовою і бажаною та „нормальною” поведінка, яка вже не є адаптивною, і слід приєднатися до прогресивних людей сучасності, щоб сприяти якнайповнішому саморозкриттю і самореалізації кожного, з врахуванням реальних нахилів, руйнуючи шкідливі застарілі стереотипи там, де це необхідно. Література 1. Bandura A. (1969) Social learning theory of identificatory process. In D.A. Goslin (Ed.), Handbook of socialization theory and research. Chicago: Rand McNally. 2. Bem. S.L. (1981). Gender schema theory: A cognitive account of sex typing. – Psychological Review, 88, 354-364. 3. Bem. S.L. (1993). The lenses of gender: Transforming the debate on sexual inequality. – New Haven, CT: Yale University Press. 4. Best, D. L. & Williams, J. E. (1998). Masculinity/ femininity in the self and ideal self descriptions of university students in fourteen countries. In G. Hofstede (Ed.), Masculinity and femininity: The taboo dimension of national cultures (pp. 106-116). Thousand Oaks, CA: Sage. (Reprinted from Journeys into cross-cultural psychology (pp. 297-306), by A.-M. Bouvy, F. J. R. van de Vijver, P. Boski & P. Schmitz, Eds., Amsterdam. The Netherlands: Swets & Zeitlinger. 5. Williams, J. E. & Best, D. L. (1990a). Measuring sex stereotypes: A thirty-nation study (rev. ed.). Beverly Hills: Sage. 6. Williams, J. E. & Best, D. L. (1990b). Sex and psyche: Gender and self viewed cross-culturally. Beverly Hills: Sage. 7. Best, D. L. & Williams, J. E. (1994). A cross-cultural examination of self and ideal self descriptions using transactional analysis ego states. In I. R. Lagunes & Y. H. Poortinga (Eds.), From a different perspective: Studies of behavior across cultures (pp. 213-220). Lisse, The Netherlands: Swets & Zeitlinger. 8. Best, D. L. & Williams, J. E. (1998). Masculinity/ femininity in the self and ideal self descriptions of university students in fourteen countries. In G. Hofstede (Ed.), Masculinity and femininity: The taboo dimension of national cultures (pp. 106-116). Thousand Oaks, CA: Sage. (Reprinted from Journeys into cross-cultural psychology (pp. 297-306), by A.-M. Bouvy, F. J. R. van de Vijver, P. Boski & P. Schmitz, Eds., Amsterdam. The Netherlands: Swets & Zeitlinger. 9. Бендас Т.В. Гендерная психология. – СПб.: Питер, 2009. – 431 с. 10. Практикум по гендерной психологии / Под ред. И.С. Клециной. – СПб.: Питер, 2003. – С. 277-280. 11. Психология и культура / Под ред. Д. Мацумото. – СПб.: Питер, 2003. – 718 с. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| 2007 Науково-методичний та психологічний супровід упровадження зовнішнього... ... |
ЗМІСТ Пояснювальна записка 4 Психологічний супровід впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку |
| Чернівецька обласна державна адміністрація Департамент освіти і науки НАКАЗ Чернівці проведено обласний семінар з проблеми: «Психологічний супровід навчально-виховного процесу» |
Психологічний супровід діяльності молодого вчителя Вчитель – учень”, “Вчитель очима учнів та батьків”, “Основні показники діяльності педагога”; працювати, в разі потреби, над підвищенням... |
| Соціально психологічний супровід навчання і розвитку молоді з особливими... ... |
Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу ВІЛ впливає на роботу організму, розглянути гіпотези походження вірусу, психологічний та юридичний супровід проблеми СНІДу, розглянути... |
| 4 уч. Сьогодні іскристо вирує наснага Якщо ви стежите за нашим виступом, то мали б уже зауважити, що він побудований на оптимістичній ноті. Це не означає, що ми не в курсі... |
Дослідження ҐЕНДЕРНих характеристик (використання сарказму) у інтернет- комунікації |
| Модуль з ґендерних досліджень Заголовок: „Від ґендеру до нації”1: ґендерні стереотипи в пострадянській політиці національної розбудови в Україні |
МОДУЛЬ З ҐЕНДЕРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ... |