Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Скачати 3.39 Mb.

Назва	Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук
Сторінка	7/26
Дата	27.03.2013
Розмір	3.39 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Психологія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 26

Школи та напрямки у психології

Біхевіоризм. Передумови виникнення та подальше еволюціонування.
Необіхевіоризм.
Оперантний біхевіоризм.
Психоаналіз і його вплив на розвиток психології та інших наук.
Неофрейдизм.
Поняття про несвідоме та його вплив на поведінку людини.
Гуманістична психологія.

Зразок тесту
1. Колективне несвідоме, за К.Г. Юнгом, поєднує:

а) комплекси;

б) архетипи;

в) емоції;

г) традиції;

д) стереотипи.
2. Психоаналіз заснував:

а) Д. Уотсон;

б) З. Фрейд;

в) К. Хорни;

г) Б. Скіннер;

д) Е. Фромм.
3. З. Фрейд зробив у психології відкрив:

а) свідомість;

б) самосвідомість;

в) передсвідомість;

г) підсвідомість;

д) надсвідомість.
4. Формування навичок у теорії Д. Уотсона залежить від:

а) знань;

б) умінь;

в) кількості;

г) навчання;

д) виховання.
5. Центральною цінністю у гуманістичній психології є:

а) індивід;

б) людина;

в) свідомість;

г) інтелект;

д) мислення.
Список літератури

Варій М.Й. Психологія особистості: навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 592 с.
Гроф Станислав. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания /пер. с англ.
С. Офертаса и О. Цветковой. – М.: ООО «Издательство АСТ» и др., 2003. – 458 с.
Ждан А.Н. История психологии. – М.: МГУ,1990. –
368 с.
Психология: учебник для гуманитарніх вузов /под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2001. – 656 с.

5. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття /
В.А. Роменець, І.П. Маноха - К.: Либідь, 1998. – 990 с.

6. Теории личности в западноевропейской и американской психологи. Хрестоматия по психологи личности
/ Д.Я. Райгородский (редактор, составитель). – Самара: Издательский дом «БАХРАХ», 1996. – 480 с.

7. Фрейд З. Психология бессознательного: пер. с нем. – М.: Просвещение, 1989. - 448 с.

8. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. (Основные положения, исследование и применение) / Л. Хьелл,
Д. Зиглер – СПб.: Питер Ком, 1998. – 608 с.

Человек и его символы / Карл Густав Юнг,

М Л. фон Франц, Дж. Л. Хендерсон, И. Якоби, А. Яффе /под общ. редакцией С.Н.Сиренко.– М: Серебренные нити, 1997. –
368 с.

5. Інтелект

5.1 Сутність та теорії інтелекту.

5.2 Динаміка та фактори, що обумовлюють інтелект.

5.3 Вимірювання інтелекту.

5.1. Сутність та теорії інтелекту
Слово інтелект походить від латинського intellectus – розумний. Під інтелектом розуміють глобальну властивість людини, що забезпечує правильність сприймання і розуміння інформації, правильність мислення, гармонійність взаємодії з навколишнім світом. Погляди на інтелект пройшли певну трансформацію і суттєво залежать від методологічних поглядів дослідника та тих тестів, що використовують для дослідження цього феномену.

Довго існувала думка, що інтелект має спадкову обумовленість: людина народжується або розумною, або ні.

У 1884 р. англійський учений Ф. Гальтон (1822-1911 рр.) вважав, що люди певних сімей інтелектуально більш розвинені, а також, що жінки у цьому відношенні поступаються чоловікам. Ф. Гальтон обстежив десять тисяч осіб. Він був дуже здивований, що за результатами дослідження видатні діячі науки не відрізнялися від простих смертних, а жінки за деякими показниками виявилися більш розвинені, ніж чоловіки.

У 1885 році Д. Кеттелл (1860 – 1944 рр.) розробив набір тестів і назвав їх «ментальними». Цими тестами визначалися швидкість реакції, час сприймання подразників, больовий поріг, запам’ятовування певного змісту. Д. Кеттелл виявив різні значення певних якостей. Побудував дзвоникоподібну криву, подібну до розподілу фізичних величин. Ці дані були використані для вивчення розподілу інтелекту серед населення. Тут виявились як люди середнього рівня, так і «відсталі» та «надобдаровані».

Інші вчені, які вивчали інтелект, розглядали його більш широко. Інтелектуальна людина – це та, яка «правильно … розуміє і мислить» і може «пристосовуватися до обставин життя». Цю точку зору підтримав Д. Векслер.

Сьогодні більшість психологів погоджуються саме з таким розумінням інтелекту. Інтелектом називається глобальна властивість індивіда адаптуватися до навколишнього середовища.

Оскільки інтелект є глобальним явищем, то виникає непроста проблема розроблення його структури. Не викликає заперечень факт багаторівневої організації інтелекту.

У психології виділяють дві групи теорій інтелекту: факторні та ієрархічні.

У 1904 році англійський вчений Ч. Спірмен виділив «генеральний» фактор інтелекту і позначив його буквою G. Цей фактор визначає спроможність людини адаптуватися до навколишнього середовища. Але ж розв’язування математичних задач, вивчення іноземної мови, написання віршів, ремонт технічних виробів, будування будинку вимагають різної діяльності мозку при подібності генерального фактора. Тому Ч. Спірмен вводить поняття фактора специфічних здібностей і позначає буквою S. Цей фактор у різних людей розвинений по-різному і впливає на вирішення конкретних завдань адаптації. Сюди належить вербальний, просторовий і числовий фактори. Так виникла перша факторна модель інтелекту.

Кожна людина своєрідно вирішує питання адаптації, а інтелект виявляється у перцентивних, мнемічних, мовних, вербальних та інших здібностях.

Л. Терстоун (1887 – 1955 рр.) дослідив різні боки загального інтелекту. Він назвав їх первинними розумовими потенціями. Він виділив сім таких потенцій.

1. Здатність до рахування, тобто здібність оперувати числами і виконувати арифметичні дії.

2. Вербальна гнучкість, тобто здатність легко пояснювати, використовувати найбільш важливі слова.

3. Вербальне сприймання, тобто здатність розуміти усну і писемну мову.

4. Просторова орієнтація, тобто здатність уявляти собі різноманітні предмети у просторі.

5. Пам’ять.

6. Здатність до розмірковування.

7. Швидкість сприймання відмінностей і подібних ознак між предметами та їх зображеннями.

Подальші дослідження сприяли виділенню більшої кількості факторів. Так, Д. Гілфорд виділив 120 факторів інтелекту.

Ієрархічні моделі характеризуються тим, що фактори інтелекту розміщуються на різних поверхах ієрархії. Відомо декілька ієрархічних теорій. Ми розглянемо модель
Ф. Вернона та Д. Векслера.

Вершину ієрархії Ф. Вернона займає генеральний фактор інтелекту G за Ч. Спірменом. Другий рівень займають два фактори: вербально-освітні здібності та практико-технічні здібності. Третій рівень займають спеціальні здібності: технічне мислення, математичні здібності, вербальні здібності. Останній, четвертий рівень об’єднує тільки прості субфактори.

Ієрархічна модель інтелекту Д. Векслера має три рівні:

1. Рівень загального інтелекту.

2. Рівень групових факторів: інтелект дій, вербальний інтелект.

3. Рівень специфічних факторів (відповідає окремим суб’єктам).

Розглянуті ієрархічні моделі не витримують експериментальної перевірки, не підтверджуються емпіричними даними і мають умоглядний характер.

5.2. Динаміка та фактори, що обумовлюють інтелект

Інтелект, як і інші психічні утворення, протягом життя людини змінюється, тобто розвивається. Розвиток інтелекту як глобального утворення залежить від багатьох факторів. Ми розглянемо лише вплив віку, освіти та професійної діяльності.

Дослідники вважають, що головний розвиток інтелекту відбувається у перші 20 років життя людини. Найбільш інтенсивно інтелект розвивається з двох до дванадцяти років. Максимуму розвитку інтелект досягає у 19 - 20 років. До
30 - 34 років інтелект у людини зберігається стабільним. Після цього настає спад інтелектуальних функцій. Особливо сильно інтелект зменшується після 60 років. Але ці дані зазнають критики. Підгрунтя критики склали методи дослідження. Дані залежності інтелекту від віку людини були одержані методом поперечного зрізу. При цьому не враховувалися ні рівень освіти, ні особливості професійної діяльності. Як з’ясувалося, люди молодшого віку мали вищий рівень освіти і ефективніше виконали запропоновані тести. Тому рівень інтелектуальності виявився вищим.

Дослідження були видозмінені. Підбирали для дослідження людей різного віку, але приблизно однакового рівня освіти і професійної діяльності. Результати виконання тестів не виявили суттєвих відмінностей.

Суперечливість результатів дослідження інтелекту людей різного віку лише підтверджує складність і багатогранність такого феномену, як інтелект.

Продуктивність інтелектуальної діяльності залежить від активності професійної діяльності. Так, якщо професійна діяльність вимагає систематичної інтелектуальної активності, то інтелектуальні функції можуть розвиватися навіть у похилому віці, тобто у 60 - 80 років.

І все ж, з віком інтелектуальний рівень зменшується.

Таким чином, інтелект людини залежить від віку, рівня освіти та професійної діяльності, що вимагає інтелектуальної активності.

5.3. Вимірювання інтелекту

Необхідність вимірювання інтелекту викликана практичними потребами, і перш за все потребами навчання. У 1881 році у Франції було запроваджене обов’язкове початкове навчання. У переповнених класах об’єднувалися діти одного віку, але з різним рівнем психічного розвитку та інтелекту. Головною проблемою навчання виявилася повільна робота деяких дітей. Орієнтація на них призводила до відставання всього класу. У зв’язку з цим виникла необхідність селекції дітей за критерієм швидкості виконання завдань.

У 1905 році французький психолог А. Біне
(1857 - 1911 рр.) розробив методику визначення інтелекту. Він склав 10 наборів тестів для кожної вікової групи від 3 до 12 років. Кожен набір для певного віку (наприклад, 5 років) мав 6 завдань. Таким чином, одне завдання оцінювалося віком 2 місяці (рік – 12 місяців). Виконання завдань свого віку (чи невиконання) визначає інтелектуальний вік, відповідає паспортному віку (або не відповідає ). Виконання завдань старшого віку додає до паспортного віку відповідну кількість місяців. Так інтелектуальний вік стає більшим за паспортний. Так, дитина 7 років виконала всі завдання для 3, 4, 5 років, чотири завдання для дітей 6 років, і два завдання для дітей 7 років. Тоді її інтелектуальний вік становить 24+12+12+12+8+4=72 місяці (6 років). Звідси висновок, що дитина відстає на 1 рік у інтелектуальному розвитку.

Подібна різниця інтелектуального віку у 4 роки і 12 років не тотожна. Тому виникає необхідність вдосконалити методику А. Біне. У 1912 році німецький психолог В. Штерн (1871 – 1938 рр.) запропонував математичне рівняння, за допомогою якого одержали певний показник, що відображає зв’язок між інтелектуальним і паспортним віком. Цей показник В. Штерн назвав коефіцієнтом інтелектуальності (IQ). Відношення інтелектуального віку до паспортного віку виражене у процентах і називається коефіцієнтом інтелектуальності.

де IQ – коефіцієнт інтелектуальності;

ІВ – інтелектуальний вік;

ПВ – паспортний вік.

Концепція цього коефіцієнта передбачає, що інтелектуально нормальна дитина - це така дитина, у якої інтелектуальний вік відповідає паспортному, тобто має показник 100. У 1939 році англійський психолог А. Векслер розробив шкалу інтелекту для дорослих, а пізніше і для дітей. Тести цих шкал складалися з наборів вербальних та невербальних завдань.

У 70 роках минулого століття наукова і практична цінність інтелектуальних тестів була поставлена під сумнів. Психологи поступово відмовляються від них. Величезна кількість інтелектуальних тестів різних авторів, на жаль, не вирішують задовільно завдань вимірювання інтелекту. Адже тести дозволяють визначати не стільки рівень інтелектуальних функцій, скільки знання чи обізнаність у певній галузі знань чи людської діяльності. Ось чому сьогодні тести інтелекту використовуються із застереженнями, а одержані результати інтерпретують не так категорично.
6. Когнітивна сфера людини
6.1. Відчуття.

6.2. Сприймання.

6.3. Пам'ять.

6.4. Мислення.

6.5. Уява.

6.6. Увага.
6.1. Відчуття.

6.1.1. Поняття про відчуття.

6..1. .2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів.

. 6.1.3. Класифікація і різновиди відчуттів.
6.1.1. Поняття про відчуття
Відчуття - пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтації живого організму у навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани і на цій підставі виробляє адекватні способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття - це єдині канали, за якими зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відчуття існують у свідомості як суб’єктивні образи об’єктивного світу. Ця особливість відчуттів обумовлена природою самих відчуттів та психічним складом особистості, яка здатна відчувати.
6.1.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів
Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково -природниче підгрунтя відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття - це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають внаслідок впливу подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори - це органи тваринного і людського організму, що аналізують навколишню дійсність і сприймають подразнення з навколишнього світу: зоровий аналізатор сприймає світлові подразнення або коливання електромагнітних хвиль, слуховий - звукові, смаковий, нюховий - хімічні властивості речовин, шкірні — теплові, механічні властивості предметів та явищ. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізуюча частина, або рецептор. Інша його частина — провідний шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної у мозку. У центральній частині аналізатора здійснюються тонкий аналіз і синтез збуджень. За його допомогою подразники диференціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю.
6.1.3. Класифікація і різновиди відчуттів
Існують різні класифікації органів чуття і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смакову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі — на поверхні, всередині організму, у м'язах і сухожиллях — розрізняють відчуття екстерорецептивні, що відображують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтерорецептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріорецептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як самостійні виділяють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, що здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожен із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виникнення та перебігу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 26

Схожі:

України Г. С. Сазоненко Перспективні освітні технології: Наук метод... В.І. Каюков, кандидат педагогічних наук; П. П. Кононенко, доктор філологічних наук; В. О. Огнев'юк, кандидат філософських наук; А....	Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Програму підготували М. П. Бондар, кандидат філологічних наук (Київ); О. М. Івасюк, кандидат філологічних наук (Чернівці); С. А. Кочерга, доктор філологічних...
Лекції Укладач: А. Г. ВАСЮК, кандидат психологічних наук, доцент кафедри юридичної психології та судово-медичних дисциплін	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до курсу «ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ» Литвиненко О. Д. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри диференціальної і експериментальної психології Одеського національного...
Психологічний супровід вірішення ґендерних проблем Страцинська Ірина Анатоліївна, кандидат психологічних наук, представник психологічної служби ДНЗ „Одеське вище професійне училище...	Міністерство освіти і науки України Черкаський обласний інститут... Карікаш В.І., кандидат психологічних наук, директор україно-німецького Центру позитивної психотерапії, професор
В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук У статті розглядається проблема механізмів, що опосередковують психосоматичний взаємозв’язок. В ролі таких механізмів досліджуються...	Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
Курс лекцій: “Основи теорії мовних комунікацій” для студентів I курсу... Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...	В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології ЧОІПОПП У статті розглядається сутність психологічного здоров’я людини з позиції глибинно –психічних чинників, які структурують і узгоджують...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання