В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук


Скачати 125.95 Kb.
Назва В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук
Дата 27.03.2013
Розмір 125.95 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Психологія > Документи


УДК 159.9.016

В.І. Коновальчук

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри педагогіки і психології ЧОІПОПП

РОЛЬ ПСИХІЧНИХ ЗАХИСТІВ У РЕГУЛЮВАННІ ПСИХОСОМАТИЧНОГО ВЗАЄМОЗВЯЗКУ
У статті розглядається проблема механізмів, що опосередковують психосоматичний взаємозв’язок. В ролі таких механізмів досліджуються психічні захисти, подається короткий огляд науково-теоретичних розробок проблеми, аналізуються основні функції психічних захистів.

Ключові слова: холістичний підхід, психіка, соматика, інтрапсихічний конфлікт, емоційний конфлікт.
В статье рассматривается проблема механизмов, опосредующих психосоматическую взаимосвязь. В качестве таких механизмов исследуются психические защиты, предлагается краткий обзор научно-теоретических разработок проблемы, анализируются основные функции психических защит.

Ключевые слова: холистический подход, психика, соматика, интрапсихический конфликт, эмоциональный конфликт.

The problem of subconscious mechanisms which mediate the correlation of psyche and organism is investìgated in the article. The mechanisms of psychological defense are сonsidered in the role of those mechanisms. The summary of scientific and theoretìcal works on the problem is given. The main functions of the mechanisms of the psychological defense are analysed.

Key words: holìstic approach, psyche,somatical, the mechanisms of psychological defense, conflict,alarm, tensìon,conflicting impulses,emotional conflict.
Постановка проблеми. Актуальність проблеми цілісного дослідження людини у взаємозв’язку скоординованих соматичних, тобто, фізіологічних, анатомічних, фармакологічних, хірургічних, дієтичних методів та концепцій, з одного боку, та психологічних, з іншого, не зменшувалась з часу її визначення. Однак, аналіз розвитку психосоматичного підходу частіше свідчить про зосередження і обмеження виявленням впливу психологічних факторів на виникнення і розвиток непсихічних захворювань. Та психогенна концепція не вичерпує холістичного підходу. Відповідно до цього підходу, психічне і соматичне у людині нероздільно пов’язане одне з одним, саме тому глибоке і об’єктивне розуміння причин захворювань має ґрунтуватись на сумісному аналізі означених двох рівнів. Складність холістичного підходу зумовлена найперше складністю його методології, яка вимагає як знання психіки і соматики, так і розуміння їх взаємозв’язаного функціонування.

Мета статті. На основі аналізу науково-психологічних досліджень виявити роль психічних захистів, як механізмів, які зумовлюють семантичну та функціональну специфіку взаємозв'язку психіки і соматики.

Аналіз наукових підходів. У історії розвитку психосоматичного напрямку було виявлено і описано достатньо різного роду кореляцій між емоційною сферою психіки і соматичною патологією людини. Зокрема, достатньо глибоко було обґрунтована теорія специфічних типів особистості Ф.Данбар [3]. Дослідниця показала, що „особистісний профіль” хворих, схильних до різних захворювань, відрізняється. Виявлена кореляція є вихідною спонукою до пошуку механізмів досліджуваного явища. Ф.Александер [2] – один із наукових фундаторів психосоматичного напрямку у медицині – справедливо вважає, що між характером людини і певним захворюванням перебуває проміжна ланка – специфічний спосіб життя людини, який обумовлює події, реакції, переживання. Автор вказує на роль емоцій у формуванні глибинних механізмів патології. Відповідно до концепції, Ф.Александера [2], тип соматичного захворювання зумовлюється типом неусвідомлюваного емоційного конфлікту. Автор виходить із того, що кожній емоційній ситуації відповідає специфічний синдром фізичних змін, психосоматичних реакцій, таких як сміх, плач, почервоніння, зміни у сердечному ритмі, диханні і т.д. Окрім цього, емоційні впливи можуть пригнічувати чи стимулювати роботу будь-якого органу. У контексті цілісного підходу передбачається використання психоаналітичного дослідження емоційної напруги, яка у багатьох людей зберігається протягом тривалого часу. Закономірне допущення, що така емоційна перенапруга зумовлює зміну у функціонуванні органів і систем і провокує розвиток хвороби. Особливістю досліджень і теоретичних надбань Ф.Александера [2] була установка на роль несвідомої емоційної напруги, патогенність якої спричиняє симптом. На наше переконання подальше дослідження емоційних конфліктів передбачає необхідність дослідження психічних захистів, які є регуляторами емоційного балансу.

Виклад основного матеріалу. У контексті дослідження трьох інстанцій людської психіки («Воно», «Я», та «Над-я»), З. Фрейд [13] вживає термін «захист» як найбільш загальну назву для всіх типів механізмів, які «Я» використовує для подолання внутрішніх конфліктів. Такі конфлікти зумовлюються суперечливістю інстинктивних потреб, керованих принципом задоволення та вимогами суспільства. Виникнення конфлікту супроводжується відчуттями страху, докорів сумління, тривоги. Засоби, які використовує особистість («Я») для подолання таких станів, у психоаналізі отримали назву «захисні механізми».

Теоретичне обґрунтування захисних проявів особистості, класифікацію та опис різноманітних форм захисту зробила А.Фрейд [12]. Авторка описує захисні механізми як діяльність «Я», що проявляється під впливом дії, потягів чи афектів, які беруть початок з інстанції «Воно». «Воно» функціонує автономно, не узгоджуючись зі свідомістю. Окрім цього, А.Фрейд зауважує, що «Я» займає захисну позицію, коли та чи інша загроза з боку «Воно» не має конкретного предметного орієнтиру. Мова йде про уявлення можливої реальної небезпеки, яка супроводжується афектом. Важливою є думка А.Фрейд [12] щодо фіксованого використання суб’єктом певних способів психічного захисту, що спричиняє ригідність психіки.

Психоаналітичні дослідження, як відомо, базувались на клінічній практиці, проте Анна Фрейд висловлює думку, що захисні механізми мають місце і у поведінці кожної психічно здорової людини. Заслугою А.Фрейд [12] є опис різноманітних функціональних проявів захисних механізмів на континуумі „симптом – адекватна ознака”, які зумовлюються заміщенням потреби, обтяженої забороною чи іншими умовами.

Дія механізмів психічного захисту суб’єкта починається з моменту актуалізації емоцій тривоги, напруженості, які є наслідком зіткнення конфліктуючих імпульсів. Вся захисна активність суб’єкта спрямовується на те, щоб зберегти «Я» від переживання незадоволення та тривоги. У психології під тривогою розуміють генералізований дифузний емоційний стан, який виникає у ситуації невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні несприятливого розвитку події. А.Фрейд [12], досліджуючи феномен «психічних захистів», мотивує їх появу трьома основними типами тривоги, які здатний переживати суб’єкт: інстинктивну тривогу, об’єктивну та тривогу свідомості.

Інстинктивна тривога зумовлюється неможливістю реалізувати потреби, потяги суб’єкта. Об’єктивна тривога зумовлюється значущістю об’єктів навколишнього світу і слабкістю суб’єкта. Тривога ж свідомості викликається реальною зовнішньою загрозою.

Початково захист виконує роль епізодичну, ситуативну, та у випадку результативності його прояву психіка проявляє тенденцію до фіксації на тому способі, який у попередній ситуації сприяв розрядці напруги, знімав тривожність, тобто - оптимізував стан суб’єкта. Тоді і стає ситуативна захисна реакція тенденційною і, закріплюючись, стабілізується на рівні механізму.

Психологічні захисти покликані забезпечити психічну рівновагу суб’єкта, знизити рівень тривоги, напруження. Це вдається у результаті витіснення конфліктогенного змісту за межі свідомості. Та витіснення, як спосіб захисту, лише тимчасово може дезактуалізувати внутрішню суперечність, утримуючи її в сфері несвідомого. З часом витіснений зміст може актуалізуватися, та в реальності він має змогу представитись лише у вигляді заміщуючого утворення. Клінічна практика психоаналізу концентрувала увагу на такому різновиді заміщуючого утворення, як симптом.

У психоаналізі особлива увага приділялась виявленню природи перенесення. Саме через перенесення є можливість дослідити зв’язок минулого досвіду з несвідомим. З.Фрейд [13] визначав перенесення як повторення, нове «видавництво» старих об’єктних стосунків, анахронізм, часову похибку.

Необхідним складовим компонентом даного явища є переміщення - імпульси, почуття і захисти стосовно особистості в минулому переміщуються на особистість в теперішньому. Перенесення може складатися із будь-яких компонентів об’єктних стосунків, тобто воно може переживатись як почуття, потяги, страхи, фантазії.

З.Фрейд, А.Фрейд [12,13] однозначно стверджують, що люди, які є первинними джерелами перенесення - значущі й значні фігури в ранньому дитинстві. О. Фенхель [5] вважає, що всі людські стосунки містять суміш реальних реакцій та реакцій перенесення. Авторами відзначається багаточисельність, багатогранність перенесень. Р.Грінсон [8] вважає реакції перенесення завжди недоцільними щодо якості, кількості та тривалості реакцій. Та автор зауважує, що дана реакція не підходить лише для «теперішньої» ситуації, у контексті «минулого» вона булла цілком доцільною, виконувала продуктивну захисну функцію. Психоаналітики відзначають, що перенесення - це, по суті, повторення минулих об’єктних стосунків, яке виконує безліч функцій. У клінічній практиці виділяють найтиповіші функції перенесення, такі як: пошук запізнілої можливості для задоволення, а також уникнення спогадів, захист проти спогадів маніфестацією нав’язливого повторення, що своєрідно проявляється в життєдіяльності людини. Перенесенням вважається частина поведінки суб’єкта, який копіює щось з минулого, що є недоцільним в актуальній об’єктивній ситуації, однак, в мистецтві, наприклад, може мати втілення, оцінюване знавцями, як оригінальне. Повторення може бути точним дублікатом минулого або ж модифікованою версією, викривленим уявленням минулого.

У психоаналітичній практиці перенесення розглядається найперше в контексті терапевтичних стосунків пацієнта та аналітика. А.Фрейд [12], зважаючи на величезний психоаналітичний досвід, користується для опису явища повторення, перенесення, проекції та ідентифікації (в різних співвідношеннях у кожній конкретній ситуації) поняттям «заміщення». Автор не розглядає заміщення як основний захисний психологічний механізм. Дослідниця описує заміщення в контексті двох типів захисту: ідентифікації з агресором та альтруїзму. Ми вважаємо, що й ідентифікація з агресором, і альтруїзм є своєрідним континуумом реалізації механізму «заміщення», який визначається універсальною тенденцією «від слабкості до сили». Оскільки захисна система психіки суб’єкта являє собою системне утворення, то реалізація дії механізму заміщення перебуває у тісному взаємозв’язку з іншими формами психічного захисту.

У психоаналізі функційно-семантична універсальність тенденції заміщення зумовила висновки З.Фрейда про те, що у фізичному житті кожного суб’єкта існує непереборна тенденція до повторення, репродукування, тенденція, яка стверджує себе незалежно від принципу задоволення, стаючи вище за нього. Частота і сила цього «вічного повторення одного й того ж», як основні характеристики виявленої тенденції, дали змогу автору віднести її до інстинктивної активності людини.

У працях послідовників психоаналітичної теорії психічні захисти розглядалися в контексті інших проблем. Проте деякі психоаналітики зосереджували увагу на дослідженні окремих захисних форм психіки. Так, А.Адлер [1] досліджує механізми компенсації та гіперкомпенсації, як форми захисних реакцій, на відчуття неповноцінності. Згідно з теорією Г.Саллівена [5], виникнення захисної активності зумовлюється потребою в безпеці та уникненні тривоги. На думку автора, названа потреба реалізується через вибіркову увагу, тобто ігноруванням тих стимулів, які викликають психічний дискомфорт.

На думку К.Хорні [15], захисний механізм може проявлятися в перенесенні власних конфліктів на інших людей, зовнішню ситуацію, що деструктивно впливає на спілкування. У поле уваги дослідниці потрапив такий захисний механізм, як ідеалізація власного образу. Представник гуманістичної психології Е.Фромм [14] вважає, що захист зумовлюється відчуттям самотності і проявляється в конформізмі, який може бути несвідомим.

У працях іншого представника гуманістичної психології К.Роджерса [11] вказується на дезадаптаційні функції психологічного захисту. Оскільки функція захистів полягає в збереженні суб’єктивних цінностей та уявлень про себе («Я - концепція»), то поступово це приводить до відриву від реальності і формування неадекватного уявлення про себе.

Таким чином, у дослідженнях неофрейдистів, представників гуманістичної психології вказується на деструктивні прояви психологічних захистів, їх роль у дезадаптації суб’єкта, формування симптомів. Психологічні захисти розглядаються як взаємно не пов’язані між собою механізми. У теорії особистості К.Левіна [5] також відображені явища захисних проявів. Нам імпонує підхід дослідника до проблеми заміщуючої дії. Згідно з К.Левіним [5], здійснення бажання, задоволення певної потреби може бути відхиленим від початкової мети і спрямованим на іншу ціль. Особливо це стосується квазіпотреб, які перебувають поза структурою вітальних потреб людини. К.Левін обґрунтовує думку, що при диференційованості психіки дорослої людини квазіпотреби можуть перебувати в стані комунікації, при якому психічна енергія за певних умов переходить з однієї системи в іншу. К.Левін робить висновки: заміщення залежить від ступеня напруги системи, бо саме сила напруги визначає ефективність заміщення; недосяжність мети приводить до символічного заміщення (за термінологією автора - заміщення в «ірреальній сфері»). К.Левін гіпотетично передбачає, що людина може відчути задоволення з боку заміщуючої дії, яка є лише символом тієї первинної дії, на яку було спрямовано намір. Такою ірреальною сферою може бути суб’єктивна творча реальність (як то: сюрреалізм, абстракціонізм і т. п.).

Таким чином, К.Левін розуміє заміщуючу дію як трансформування енергії, переструктурування енергетичних систем. Важливо, що дослідник розглядає заміщуючу дію, породжену і пов’язану з соціальним середовищем, в якому перебуває суб’єкт, тоді як в пcихоаналітичній теорії заміщення використовувалось для опису долі витіснених біологічних потягів, інстинктів. В теорії К.Левіна заміщуюча дія має функційно-регулюючий характер в системі взаємовідносин особистість-суспільство.

У сучасних психологічних дослідженнях поняття психологічного захисту знаходиться на стадії подальшого вивчення і обґрунтування. Деякі вчені захисну поведінку вважають зумовленою самою природою людини (І.Сельє, І.П.Павлов). На думку Ф.В.Бассіна [4], психологічні захисти є нормальним, постійно діючим механізмом, який може широко спостерігатися не лише при конфліктах свідомого та несвідомого, а й тоді, коли травмуючі суперечливі фактори усвідомлюються суб’єктом. У наукових працях найбільш поширеними є трактування психологічних захистів як: психічної діяльності, спрямованої на спонтанне переживання психічної травми, способу переробки інформації в мозку, що селекціонує інформацію, яка загрожує психічній рівновазі, механізму адаптаційної перебудови сприймання та оцінки, що активізується у випадках, коли суб’єкт не може адекватно оцінити почуття тривоги, зумовлене внутрішнім чи зовнішнім конфліктом, механізму компенсації психічної недостатності, спеціальної регулятивної системи стабілізації особистості, яка спрямовується на подолання чи зведення до мінімуму відчуття тривоги, що пов’язане з усвідомленням конфлікту, способу репрезентації викривленого психологічного змісту.

Ми переконані в необхідності реалізації глибинно-психологічного підходу до дослідження проблеми взаємозв’язку компонентів та функцій психосоматичної системи, зокрема через дослідження психічних захистів, оскільки:

психічні захисти є системним утворенням психіки, яке інтегрує її структурні компоненти, визначаючи їх функціональні особливості ;

психічні захисти починають формуватися в період вікового розвитку психіки, коли свідомість ще не розвинута, тому вони є переважно неусвідомлюваними. Несвідомий характер та раннє походження захисної системи психіки робить її регулятором специфічних емоційних конфліктів;

теорія психічних захистів завдячує своїм походженням і розвитком клінічному психоаналізу З. Фрейда. Клінічна практика ґрунтується на діагностиці і терапії гіперфункцій психічних захистів, енергетична сила яких виявляється спроможною детермінувати психосоматичні симптоми.

Гіперфункцією захисних функцій психіки, чи фіксованим характером психічних захистів (ригідністю) можливо пояснити як психосоматичні особливості, так і своєрідність життєтворчості багатьох видатних людей. Саме тому в науково-психологічній літературі досить актуальною темою є розгляд і виявлення особливостей взаємозв’язків між характером творчої діяльності і психіатричними показниками.

Ми вважаємо перспективним і доцільним дослідження ролі психічних захистів у життєтворчості суб’єкта в контексті соціально-психологічної адаптації.

Актуальним на сучасному етапі розвитку психології творчості є питання стосовно адекватності функцій механізмів психічних захистів результатом яких є адаптація та виявлення умов (суб’єктивних та об’єктивних), за яких функції психічних захистів набувають деструктивного характеру, обумовлюючи дезадаптацію в соціальному середовищі, внутрішньо психічні розлади, конфліктогенність, психосоматичну патологію.

Висновки. Ґрунтовне вивчення захисних механізмів психіки, їх ролі в регулюванні емоційного балансу, як опосередковуючої ланки психосоматичного взаємозв’язку доцільне у реалізації холістичного підходу.

Психічні захисти є системним утворенням психіки, яке інтегрує її структурні компоненти, забезпечуючи їх функціональний баланс.

Психічні захисти починають формуватися в період вікового розвитку психіки, коли свідомість ще не сформована, тому вони є переважно неусвідомлюваними. Раннє формування та несвідомий характер механізмів психологічного захисту зумовлює імперативність їх впливу на життєдіяльність людини та труднощі контролю їх функціональних проявів. Окрім цього, у відповідності із первинними життєвими потребами людини, система психологічних захистів функціонує як регулятор розподілу психічної енергії з метою забезпечення психічної рівноваги. Дисфункції захистів дестабілізують психіку особистості, порушуючи емоційний стан, формуючи соматичні симптоми. Дослідження психічних захистів відкриває перспективи більш змістовного і глибшого дослідження проблем психології здоров’я.

Джерела:

  1. Адлер А. Понять природу человека. - СПБ.: Академический проект, 1997. - 256 с.

  2. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и применение. – М.:Институт Общегуманитарных Исследований, 2004 – 336с.

  3. Александер Ф., Селесник Ш. Человек и его душа: познание и врачевание от древности до наших дней. - М.: Изд-во Агенства Яхтсмен, 1995. - 604 с.

  4. Бассин Ф.В. Сознание «бессознательное» и болезнь // Вопросы философии.- 1971. - №9. - С. 90-92.

  5. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. - М.: КСП, 1996. - 247 с.

  6. Васильева О.С, Филатов Ф.Р. Психология и здоровье человека. М.: Академия. - 2001. - 342 с.

  7. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. - Л.: ЛГУ, 1984. – 320с.

  8. Гринсон Р. Практика и техника психоанализа. - Новочеркасск, 1994. – 342 с.

  9. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б., Словарь по психоанализу: Пер. с фр. - М.: Высш. шк., 1996. - 623 с.

  10. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики: Пер. с англ. - СПб.: Евразия, 1997. - 430 с.

  11. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. М; 1994.

  12. Фрейд А. Психология «Я» и защитные механизмы. - М.: 1993. - 141 с.

  13. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. - М.: Наука. 1989. - 456 с.

  14. Фром Э. Здоровое общество.- М.: Транзиткнига. 2005. - 571 с.

  15. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. М; 1993.




Схожі:

В.І. Коновальчук кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології ЧОІПОПП
У статті розглядається сутність психологічного здоров’я людини з позиції глибинно –психічних чинників, які структурують і узгоджують...
Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук
...
України Г. С. Сазоненко Перспективні освітні технології: Наук метод...
В.І. Каюков, кандидат педагогічних наук; П. П. Кононенко, доктор філологічних наук; В. О. Огнев'юк, кандидат філософських наук; А....
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Програму підготували
М. П. Бондар, кандидат філологічних наук (Київ); О. М. Івасюк, кандидат філологічних наук (Чернівці); С. А. Кочерга, доктор філологічних...
Лекції
Укладач: А. Г. ВАСЮК, кандидат психологічних наук, доцент кафедри юридичної психології та судово-медичних дисциплін
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до курсу «ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»
Литвиненко О. Д. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри диференціальної і експериментальної психології Одеського національного...
Психологічний супровід вірішення ґендерних проблем
Страцинська Ірина Анатоліївна, кандидат психологічних наук, представник психологічної служби ДНЗ „Одеське вище професійне училище...
Міністерство освіти і науки України Черкаський обласний інститут...
Карікаш В.І., кандидат психологічних наук, директор україно-німецького Центру позитивної психотерапії, професор
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
Курс лекцій: “Основи теорії мовних комунікацій” для студентів I курсу...
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка