|
|
Скачати 7.41 Mb.
|
|
ТЕМА 7. ЗАКРІПЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО, НАРОДНОГО Й НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ ДО ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ §23. Декларація про державний суверенітет України Державний суверенітет означає, що влада держави є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах її кордонів, а також незалежність і рівноправність держави у взаємовідносинах з іншими державами. Народний суверенітет -- це повновладдя народу, визнання його єдиним джерелом влади, відповідальність держави перед суспільством. Національний суверенітет - це повновладдя нації, її можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя, в тому числі й щодо створення самостійної держави. 16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР - коли Україна ще перебувала у складі колишнього Союзу РСР - прийняла важливий політичний і правовий акт - Декларацію про державний суверенітет України, який відіграв значну роль у розбудові української держави. У преамбулі та 10 розділах Декларації державний суверенітет України розкрито як верховенство, неподільність, повнота і самостійність влади республіки на її території. У Декларації зазначено, Що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного 70 права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади в Республіці; що від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України. Декларація проголосила: народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. У Декларації гарантується всім національностям, що проживають на території України, право вільного національно-культурного розвитку, визнається пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Декларація визначила, що Україна "урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у воєнних блоках і дотримується трьох без'ядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї"". §24. Закон України "Про економічну самостійність України" Цей Закон, прийнятий Верховною Радою 3 серпня 1990 p., закріпив право України самостійно визначати стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України, структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання. Законпередбачиврізноманітністьірівноправністьформвласності, свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб, самостійне регулювання грошового обігу та захищеність внутрішнього ринку. §25. Акт проголошення незалежності України. Референдум 1991 року Юридичне закріплення самостійності України було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Цим Актом: 1) проголошувалася незалежність України і створення самостійної української держави з офіційною назвою "Україна"; 2) територія України визнавалася недоторканою і неподільною; ^___ . 71 3) встановлювалося, що з моменту прийняття Акта на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. 24 серпня оголошено національним святом — Днем незалежності України. З метою підтвердження Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 р. було проведено Всеукраїнський референдум, під час якого 90,32 % виборців висловилися за незалежність України. §26. Питання правонаступництва України Правонаступництво - - перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта (держави, організації тощо) до іншого. Закон України "Про Правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. проголосив Україну правонаступницею УРСР і частково правонаступницею СРСР. Закони та інші нормативні акти УРСР визнавалися чинними, якщо вони не суперечили законам України, прийнятим після проголошення незалежності. Державним кордоном України було визнано її колишній кордон у складі УРСР. Громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території, визнавалися громадянами України. 72 ТЕМА 8. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ — ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ §27. Поняття конституції як основного закону. Види конституцій Термін "конституція" походить від латинського слова constitutio, що означає "устрій", "встановлення". Так іменувалися деякі з актів, що видавалися римськими імператорами. Застосування терміна "конституція" в сучасному його розумінні пов'язане з епохою буржуазних революцій. Конституції стали юридичною формою правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Першими писаними конституціями — єдиними основними законами були Конституція США, прийнята в 1787 р. і чинна й дотепер, та Конституція Франції 1791 р. Конституція є основою конституційного права. Конституційне (державне) право це система правових норм, насамперед принципів і норм конституції, які закріплюють заходи економічної і політичної організації суспільства, форми правління і державного устрою, порядок і принципи формування та компетенцію органів влади і управління, судову систему, правовий статус громадян. За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані та неписані. Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо) і прийнятий у суворо встановленому порядку. До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Конституція України 1996 р. Неписані конституції складаються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони у своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії. Вона увібрала низку законів, перший з яких — "Велика хартія вольностей" — був прийнятий ще в 1215р. За порядком прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі. У гнучких конституціях цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут потрібна 73 не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Конституцію України слід зарахувати до жорстких. Відповідно до державного устрою конституції поділяються на федеративні (Росія, США, ФРН, Бразілія, Індія та ін.) та унітарні (Україна, Франція, Білорусь, Болгарія, Словенія, Чехія та ін.). За рівнем втілення приписів конституцій у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять реалізації і підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам. Той факт, що конституція покликана закріплювати й регулювати найважливіші суспільні відносини, зумовлюєїїпровідне місцев системі законодавства будь-якої країни. Кожна галузь законодавства має свій виток у тому чи іншому положенні конституції. Наприклад, трудове право базується на статтях Конституції України, що закріплюють права на працю, відпочинок, підприємницьку діяльність. Конституція України є Основним Законом держави тому, що вона наділена особливою, найвищою юридичною силою, яка знаходить свій вияв у низці положень.
§28. Джерела конституційного права в Україні Джерелами конституційного права в Україні вважаються чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми. До таких належать: 74
До законів, які входять до складу конституційного законодавства, належать Закони України: "Про Конституційний Суд України", "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про Рахункову палату Верховної Ради України", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інші. §29. Конституційна форма правління, державного устрою і політичного режиму України У ст. 1 Конституції України проголошено: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Ця стаття є однією з головних у Конституції України. Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Демократизм в Україні передбачає створення сприятливих умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо. Соціальна держава — це держава, що бере на себе турботи про соціальний захист своїх громадян, спрямовує свою політику на створення доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належної підтримки малозабезпечених верств населення. В конституціях Франції, ФРН, Італії, Іспанії, Словенії, Білорусі та ряді інших країн ці держави проголошуються соціальними. 75 Правова держава — це держава, в якій панує право; де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених правом; де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки. В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Принцип республіканської форми правління полягає в такій організації державної влади, за якої вищі органи держави обираються народом на певний строк. В Україні глава держави — Президент, Верховна Рада обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається на^род України. Свою владу він може здійснювати по-різному:
Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і не допускалася можливість спроб окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу. Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Україна як централізована унітарна держава поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що складають її територіальний устрій. Територіальний устрій - це територіальна або національно-територіальна організація державної влади (питання внутрішнього поділу території держави на складові та їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими). Засади територіального устрою України визначені у ст. 132 Конституції. Такими є: 1) єдність та цілісність державної території; 76
Державна територія України включає в себе сушу, надра, води (внутрішні води і територіальне море), повітряний простір над ними. У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний статус, який визначається відповідними законами, а також 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, міста Київ і Севастополь з спеціальним статусом. Водночас, певна частина політиків і науковців в Україні, вважають, що населення України має культурно-історичні і духовні регіональні особливості, які найкраще можуть бути враховані шляхом федералізації країни. Так відомий вчений і політичний діяч Академік П. Тол очко пропонує замість нинішніх 25 областей, згідно з історичним районуванням, створити орієнтовно землі: Середня Наддніпрянщина, Сіверія, Слобожанщина, Волинь, Поділля, Галичина, Таврія, Донеччина, Новоросія, Запорожжя і Крим. Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність є основною ознакою політичного режиму України. Конституція України (ст. 15) гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Політична багатоманітність означає насамперед реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів, громадських організацій на основі професійних, культурних, спортивних, вікових та інших інтересів). Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності (державної, комунальної, колективної, приватної) і різних форм господарювання. Ідеологічна багатоманітність - - це реальне право різних суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати, 77 досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави і суспільства. Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеології як обов'язкової. Кожен громадянин, кожне об'єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку. Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. Прикладом такої заборони можуть бути положення, що містяться в Законі України "Про об'єднання громадян", де зазначено, що не підлягають легалізації об'єднання, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і територіальної цілісності держави; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму, національної, расової, релігійної ненависті тощо. §30. Державна символіка України Державні символи - - це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі показують одну або декілька ідей політичного чи історичного, культурного або географічного характеру. Визнавши ті чи інші знаки, зображення, звукові вираження символами державного суверенітету, держава встановлює порядок їх використання та систему правового захисту (юридичну відповідальність за глум над державними символами тощо). Стаття 20 Основного Закону України визначає державними символами України Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України. Державний герб є емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних документах, державних установах тощо. Конституцією України передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України. Малий Державний Герб України -- золотий тризуб (знак княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті — затверджено постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. Великий Державний Герб України має містити як головний елемент — малий Державний Герб України,—так і зображення герба Війська Запорізького — козака з мушкетом. 78 Державний прапор — це закріплений законом офіційний стяг держави, на якому шляхом добору певних кольорів виражені певні ідеї політичного або історичного характеру. За Конституцією, Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3 (відповідно до Постанови Верховної Ради України від 28.01.1992р.) Державний гімн - - це поетично-музичний твір, який через систему музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру. Верховна Рада України 6 березня 2003 р. Законом "Про Державний Гімн України" затвердила Державний Гімн України: слова П. Чубинського, музика М. Вербицького. Державний Гімн України: Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів: Душу й тіло ми положим за нашу свободу. І покажем, що ми, браття, козацького роду. Законом встановлено, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом. У деяких країнах є й інші державні символи — державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави --це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності. Наприклад, девіз Великобританії - • "Бог і право особи", Канади - "Від моря до моря". Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ. 79 §37. Законодавство про мови та національні меншини в Україні. Європейська хартія регіональних мов або меншин Під державною мовою розуміють визначену законом мову, яка має використовуватися органами законодавчої та державної виконавчої влади, в судочинстві, освіті тощо. Державною мовою в Україні є українська мова. Згідно зі ст. 10 Конституції держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Законом України "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р. передбачено, що українська держава забезпечує українській мові статус державної з метою створення умов для всебічного розвитку духовних творчих сил народу, гарантуванню його суверенної національно-державної самобутності. Мовами міжнаціонального спілкування визнавались українська, російська та інші мови. Україна багатонаціональна країна, в якій проживають громадяни понад 130 національностей і народностей. За статистичними даними перепису населення 2001 p., українці складають 77.8 % усього населення України, росіяни — 17,3 %, білоруси — 0,6 %, молдавани - 0,5 %, кримські татари — 0,5 %, болгари — 0,4%, угорці — 0,3%, євреї— 0,2%. Враховуючи цю реальність, законодавство про мови та національні меншини має важливе соціальне, культурне і політичне значення. Верховна Рада України вже 1 листопада 1991р. ухвалила Декларацію прав національностей України, а 25 червня 1992 р. прийняла Закон України "Про національні меншини в Україні". До національних меншин в Україні належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного усвідомлення та спільності між собою. Декларація прав національностей України визначає, що народи, національності, етноси, які мешкають в Україні, мають право на збереження їх традиційного розселення і забезпечення існування національно-адміністративних одиниць, право вільно користуватися своїми мовами, використовувати національну символіку, відзначати національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів, підтримувати контакти зі своєю історичною батьківщиною. Держава зобов'язується забезпечувати рівні права всім народам і національним групам, належні умови для розвитку національних мов і культур, 80 збереження пам'яток історії та культури всіх народів, можливість створювати національні культурні центри і товариства, земляцтва та об'єднання. Закон України "Про національні меншини", прийнятий у розвиток Декларації прав національностей України, гарантує національним меншинам право на національно-культурну автономію; користування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови у державних навчальних закладах або через національні культурні товариства; розвитокнаціональнихкультурнихтрадицій; використання національної символіки; відзначення національних свят; сповідування своєї релігії; задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації тощо. Згідно зі статтями 10 і 11 Конституції в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. 24 грудня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 p.", ратифікація цієї хартії є однією з умов прийняття країни до Європейського союзу. Проте цей Закон не набув чинності і був удруге прийнятий Верховною Радою України 15 травня 2003 р. Термін "регіональні мови або мови меншин", за визначенням Хартії, означає мови, що "традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави". У поняття "регіональні мови або мови меншин" не включаються діалекти офіційної мови та мови мігрантів. Закон України про ратифікацію Хартії зараховує до мов меншин в Україні мови таких національностей: росіян, євреїв, білорусів, молдаван, румунів, кримських татар, болгар, поляків, угорців, греків, німців, гагаузів і словаків. Закон передбачає застосування кількості норм Хартії залежно від чисельності осіб, які постійно проживають у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці і належать до національних меншин. Застосування повною мірою положень Хартії передбачено в тих адміністративно-територіальних одиницях, де національні меншини складають понад 20 відсотків населення; дещо менше застосовуються положення Хартії там, де національні меншини становлять від 10 до 81 20 відсотків населення. У територіально-адміністративних одиницях, де чисельність осіб певної національності, які використовують мови відповідних національностей, є меншою, норми Хартії використовуються "у міру розумної можливості". Якщо чисельність осіб, які належать до національних меншин, становить понад 20 відсотків населення, то їм має бути забезпечено надання мовами меншин дошкільного навчання, середньої, університетської та іншої вищої освіти. Передбачається також використання цих мов у судах, адміністративних органах, програмах радіо та телебачення, культурному, соціальному та економічному житті. Отже, володіння українською мовою, шанування культури України є правовим і моральним обов'язком кожного громадянина. Водночас кожен громадянин має право розмовляти і спілкуватися тією мовою або мовами, які він вважає для себе рідними, шанувати також ту культуру, яку він вважає для себе рідною. Неповага до тієї або іншої мови чи культури, вислови на кшталт "чужинська мова", "ворожа мова", "мова сусідньої країни", "мова іноземної держави", проголошення "війни мов", політизація мовного питання аж ніяк не сприяють консолідації суспільства, зміцненню його правових і моральних засад. §32. Основи зовнішньополітичної діяльності та принципи участі України в міжнародних об'єднаннях (співдружностях) Стаття 18 Конституції України закріплює спрямування зовнішньополітичноїдіяльностіУкраїниназабезпеченнянаціональних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Ці норми і принципи закладені у деяких міжнародно-правових актах, серед яких — Статут Організації Об'єднаних Націй і Декларація про принципи міжнародного права. Принципами участі України в міждержавних об'єднаннях (співдружностях) є: визнання рівноправності держав, невтручання у внутрішні справи держав, територіальна цілісність і непорушність кордонів, взаємовигідне співробітництво. Практичні взаємовідносини 82 України з іншими державами здійснюються на основі міжнародних договорів, порядок укладення яких передбачено Законом "Про міжнародні договори України". Міжнародний договір — це узгоджене виявлення двох або більше країн-учасників міжнародних відносин про встановлення взаємних прав і обов'язків. Президент України, Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають право вести переговори, укладати і підписувати міжнародні договори без спеціальних повноважень. Підписані міжнародні договори, як правило, підлягають ратифікації (схваленню) Верховною Радою. В сучасний період зовнішньополітична діяльність України значною мірою на євроінтеграційний процес, що передбачає в майбутньому вступ України до Європейського союзу (ЄС). Правовою основою ЄС є "Договір про Європейський союз", який підписали в лютому 1992 р. 12 країни (Бельгія, Великобританія, Німеччина, Голландія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Португалія, Франція). Основними цілями ЄС визначаються: створення єдиного ринку, ліквідація внутрішніх кордонів, запровадження єдиної валюти ЕКЮ, проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки, посилення захисту прав громадян, введення громадянства ЄС тощо. Натомість, певна частина впливових політичних сил вважає економічно вигідним приєднання України до Єдиного економічного простору, що передбачає, насамперед, вільне переміщення робочої сили та товарів в межах України, Росії, Белорусії і Кахахстану. Міжнародною міжурядовою організацією, до якої входить більшість держав колишнього СРСР, є Співдружність Незалежних Держав (СНД). Створення Співдружності пов'язане з підписанням і ратифікацією 8 грудня 1991 р. Угоди про створення СНД. 22 січня 1993 р. було прийнято Статут СНД. Україна є одним із засновників СНД. До СНД входять також Росія, Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан. Згідно зі Статутом Співдружність передбачає духовне єднання народів (ст. 2-3) та керується такими принципами:
83
Вищим органом СНД є Рада голів держав, яка вирішує шляхом консенсусу всі принципові питання діяльності СНД. У рамках СНД діє також Міжпарламентська Асамблея, яка здійснює міжрегіональні консультації з питань співробітництва національних парламентів. §33. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" 8 грудня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон №222-IV "Про внесення змін до Конституції України", яким передбачається певний перерозподіл владних повноважень між Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Наслідком такого перерозподілу стало розширення повноважень Верховної'Ради України і перетворення президентсько-парламентської форми державного правління в Україні на парламентсько-президентську форму державного правління. В Законі, зокрема, внесено до Конституції України такі зміни:
Зазначений Закон набрав чинності з 1 січня 2006 року. 85 |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ... Предметом вивчення дисципліні „Правознавство” є питання походження держави і права, основні положення Конституції України, загальний... |
РОБОЧА ПРОГРАМА практичної підготовки студентів СТАЖУВАННЯ напряму... Робоча програма стажування за фахом для студентів спеціальності 060101 „Правознавство” / Укладачі: Б.Є. Саєнко, В. С. Макаренко Донецьк:... |
|
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет... Робоча навчальна програма з дисципліни «Міжнародне право» для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю) “Правознавство” 030401),... |
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА для студентів спеціальності 060100 „Правознавство” КИЇВ 2009 Робоча навчальна програма з курсу «Державна реєстрація прав на землю» розроблена для студентів юридичного факультету спеціальності... |
|
Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни «Правознавство»... «Правознавство» для студентів напряму підготовки 060102 – «Будівництво», 060103 – «Гідротехніка. Водні ресурси», 040106 – «Екологія,... |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «історіЯ держави... ... |
|
Теми рефератів з дисципліни «Правознавство» |
Конкурсу “Учитель року 2010” в номінації «Правознавство» |
|
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Правознавство.... Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Правознавство. Практичний курс" (авт. Ремех Т. О., Пометун О.І.) |
НАВЧАЛЬНИЙ КУРС IІІ Спеціальність «Правознавство» РОЗКЛАДЗАНЯТ Ь... |